УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Київ історичний (до ХІХ ст.)

Чи знаєте ви в якому поколінні ви житель міста Київ?

Перше покоління
0
Немає голосів
Друге покоління
1
33%
Треттє покоління
0
Немає голосів
Черверте покоління
0
Немає голосів
П'яте покоління
1
33%
Шосте покоління
0
Немає голосів
Сьоме покоління
0
Немає голосів
Більше семи поколінь
1
33%
 
Всього голосів : 3

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний

Повідомлення АннА » 10 жовтня 2017, 19:56

D_i_V_a написав:Можливо так колись виглядали Золоті ворота у Києві
ЗОЛОТІ ВОРОТА в Києві – гол. парадна брама давнього Києва, видатна пам'ятка давньорус. фортифікації. Вперше згадується в "Повісті временних літ" під 1037 в оповіді про будівничу діяльність вел. кн. київ. Ярослава Мудрого. В ін. місцях літопису З.в. згадуються у зв'язку з різними істор. подіями, переважно військ. (1146, 1151, 1161, 1170). Назву, найвірогідніше, як і назви ін. споруд, що були збудовані за часів князювання в Києві Ярослава Мудрого, дано в дусі наслідування візант. традиції – Золоті ворота на той час уже існували в Константинополі. У великих містах Візантії "золотими" називали ворота, через які влаштовували хресні ходи та ін. урочисті процесії. Жодних слідів позолоти на брамі або згадки про неї у писемних джерелах не виявлено. Зі сх. та зх. до З.в. підходили потужні дерев'яно-земляні вали Ярослава міста (висота валів разом з заборолами сягала 16 м). З напольного боку перед брамою тягнулася подвійна лінія ровів, гол. з яких був завширшки 15 м.

До серед. 18 ст. З.в. функціонували як гол. брама міста. Тут знаходилася міська варта, збиралося мито. Про браму є спогади мандрівників 16–18 ст., вона згадується в тогочасних актових документах, збереглися копії 18 ст., зроблені з малюнків голл. худож. А.Вестерфельда 1651, на яких зображено З.в. (див. також мал. до ст. "Вестерфельд").

1750 за проектом Д.Дебоскета З.в. з метою їх збереження засипано землею, а прохід у валу зроблено поруч. 1832–33 браму було розкопано К.Лохвицьким. Проте не всі важливі частини пам'ятки збереглися, зокрема, не вціліла надбрамна церква Благовіщення. За участю архіт. А.Беретті (див. Беретті) вжито заходів щодо консервації решток воріт – споруджено контрфорси, поновлено втрачені ділянки давньої кладки, зроблено залізні пов'язі, дашки, чавунну огорожу тощо.

Давньорус. частини брами збереглися у вигляді сх. (довжина 25 м) та зх. (12 м) пілонів. Висота вцілілої ч. (від сучасного рівня поверхні ґрунту) – 8 м. Довжина проїзду воріт – бл. 26 м, ширина (між пілястрами) – 6,5 м.

З.в. мали фундаменти в 1,4 м, які були закладені на колодах-лежнях, а дно фундаментної траншеї було зміцнено кілочками. Стіни викладено за змішаною технікою кладки ("орus mixtum") із заглибленим рядом, вона аналогічна тій, яка застосовувалася при муруванні Софійського собору. Всередині проїзду зафіксовано прикладки від ремонту 2-ї пол. 11 ст. з більш товстої плінфи та валунів середнього розміру на цем'янковому розчині більш блідого кольору. З зовн. боку пілонів збереглися відбитки дерев'яних конструкцій, які складали каркас земляного валу. Ширина валу в підошві – бл. 27 м, висота – понад 11 м. Вал завершувався дерев'яними стінами з бійницями та брустверами-заборолами, які становили бойові площадки, що виступали на консолях у бік поля. Зверху вони прикривалися двосхилим дахом, який захищав воїнів від стріл та каменів. Усередині проїзду пілони мали пілястри, на яких частково збереглися сліди п'яти підпружних арок, що тримали склепіння. Гнізда від колод у пілонах також вказують на наявність дерев'яних галерей. Висота середніх склепінь від рівня поверхні ґрунту 11 ст. – понад 11 м. Над брамою містилася чотиристовпна церква Благовіщення. За археол. знахідками, вона була прикрашена мозаїчним та фресковим розписом, збереглися графіті у вигляді написів та малюнків.

Київ. З.в. були за взірець при спорудженні владимирським і суздальським кн. Андрієм Боголюбським Золотих воріт у Владимирі на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ).

Часткові археол. розкопки пам'ятки проводили: П.Покришкін (1915), Л.Добровольський (1927), В.Богусевич (1948). Масштабні архіт.-археол. дослідження пам'ятки (вони дали новий важливий матеріал для реконструкції її первісного вигляду) здійснив С.Висоцький (1972–73). Над рештками З.в. 1982 зведено павільйон у вірогідних формах давньорус. часу (автори реконструкції – Є.Лопушинська, С.Висоцький, М.Холостенко). Автентичні частини 11 ст. не несуть на собі навантажень нової споруди. Умовно відтворено частину валу, що прилягав до брами. На ньому вміщена реконструкція дерев'яних укріплень. З колиш. напольного боку імітовано міст, поставлено двостулкові ворота, а з боку міста – герсу (дерев'яну оковану решітку, що може підніматися і опускатися). Всередині павільйону розміщено музей "Золоті ворота" – філіал Нац. заповідника "Софія Київська".
Івакін Г.Ю.
Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6587
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5086 раз.
Подякували: 2412 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний

Повідомлення D_i_V_a » 10 листопада 2017, 18:30

Істория Києва, видання 1963 року

Глава VIII
Экономическое и политическое положение Киева в ХVIII в.

3. Административное управление
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Барлинський
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6587
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5086 раз.
Подякували: 2412 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний

Повідомлення D_i_V_a » 10 листопада 2017, 18:31

Продовження
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Барлинський
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6587
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5086 раз.
Подякували: 2412 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний (до ХІХ ст.)

Повідомлення D_i_V_a » 03 березня 2018, 21:30

Дом Артемихи на Подолі, кінець XVIII ст.

Будинок Артемихи у Ки́єві — втрачена пам'ятка архітектури кінця 17 століття у Києві, що знаходилася на Подолі (на розі вулиць Межигірської та вулицею Хорива), названа так на честь власниці у 1770-х роках. Будинок проіснував до початку XX ст.
Будинок, відомий як будинок Артемихи, був зведений наприкінці XVII ст. Був первісно одноповерховий з високими фігурними фронтонами на причілках і на фасаді ґанку, мав високий дах із заломом, на кшталт мансардового.

У XVIII ст. було надбудовано другий поверх, а двосхилий (шпилястий) дах покритий черепицею. Будинок був Т-подібний у плані з виступаючим уперед ґанком-передпокоєм.

Про власницю будинку у 1770-х роках, Артемиху, Микола Закревський писав: "Жінка вона була надзвичайно багата; полюбляючи ніжність та розкіш, вона наказувала підлоги своїх кімнат вистеляти дорогими ковдрами та м'якими сінниками, однак до своїх підлеглих та прислужників була вельми немилосердною. Одначе ж провидіння скарало її. Несподівано Артемиха позбулася усіх своїх скарбів; люди, цураючись її за колишню жорстокість, залишили без будь-якої допомоги і вона без даху, на соломі, біля колишнього її багатого будинку, закінчила життя".

На плані Києва 1803 року позначений під №425.

Будинок постраждав під час пожежі 1811 року, однак вцілів і надалі перебував у приватній власності. Микола Закревський бачив його у 60-х роках XIX ст. і описував як "кам'яний, двоповерховий, вкритий черепицею".

Наприкінці XIX ст. будинок перейшов у власність купецької родинии Горєлових і 1902 року київська преса повідомляла про повне знесення дуже занедбаного "будинку Артемихи"
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Барлинський
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6587
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5086 раз.
Подякували: 2412 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний (до ХІХ ст.)

Повідомлення D_i_V_a » 03 березня 2018, 21:41

Розквит будівництва в Україні у 18 ст
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Барлинський
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний (до ХІХ ст.)

Повідомлення АннА » 04 квітня 2018, 18:27

ІКОНА МИКОЛИ МОКРОГО– найдавніша чудотворна ікона кафедрального Софійського собору в Києві. Зберігалася на хорах ліворуч – у дубовому різьбленому кіоті на стіні Миколаївського нефу. Геральдист і мистецтвознавець М.Битинський, який бачив її бл. 1954 на еміграції, писав: "Розмір образа досить великий, у площі 43х33Ѕ інчів [дюймів]; намальовано його на грубій кипарисовій дошці чи сказати б вірніш – на трьох зліплених дошках, скріплених двома сильними шпугами. Дошка і шпуги заховалися назовні добре й від часу заялозились і закостеніли, але всередині виявляють вже значну струхлявість. Всю ікону покриває тяжка, лита "срібна" риза з відповідними прорізями для обличчя святого і рук. На ризі навколо голів святих – Миколи і по боках його Христа та Богородиці приковані візерункові німби".

Перші дослідження М.М.і. розпочали в 19 ст. М.Закревський, П.Лебединцев та ін. Датували її першими часами християнства на Русі – вел. князів київ. Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. 1882 її реставрував А.Прахов.

1943 М.М.і. вивіз із Софійського собору та з Києва єпископ Переяславський (з 1990 – Патріарх УАПЦ) Мстислав (Скрипник). У Варшаві він передав її архієпископові Палладію (Видибіді-Руденку), який бл. 1950 сам переїхав до США й перетранспортував туди й ікону.

Згодом архієпископ Палладій (Видибіда-Руденко) передав її під опіку настоятелеві торонтської церкви о. В.Сагайдаківському, тож улітку 1954 образ був доставлений літаком з Нью-Йорка до Торонто (Канада), до церкви на вул. Квін. Згодом вона зберігалась у Свято-Троїцькій церкві в Брукліні (Нью-Йорк).

У США художник А.Романюк виконав копію ікони, а оригінал "у невідомому місці" було сховано.

Приїхавши вперше на Батьківщину, 20 жовтня 1990 патріарх УАПЦ Мстислав (Скрипник) оголосив на Софійському майдані, що привіз ікону з собою. Втім у ред. статті церк. місячника "Українське православне слово" за січень було виразно сказано: "Зменшена копія має срібну сорочку й була прикрасою Трапезної церкви, яку звали звичайно "Малою Софією"". Нині ікона, яку привіз патріарх Мстислав (Скрипник), зберігається в київ. церкві Миколи Набережного.

Дж.: Закревский Н. Описание Киева, т. 2. М., 1868; Лебединцев П. Описание Киево-Софийского кафедрального собора. К., 1882; Путеводитель к святыне Киева. К., 1891; Курінний П. Три роки праці реставраційної майстерні Лаврського музею культів та побуту. В кн.: Український музей, зб. 1. К., 1927; Київ: Провідник. К., 1930; Іларіон (Огієнко), митрополит. Де останки великого князя київського Ярослава Мудрого? "Віра й культура" (Вінніпеґ), 1954, травень, ч. 7; Шрамченко С. Український образ св. Миколи "Мокрого" як стара святиня – традиція фльоти. "Нові дні" (Торонто), 1955, листопад, ч. 1 (25); Сагайдаківський В., отець. Правди не втопити: Спогади з 50-тиріччя пастирства 1927–1977. Торонто, 1977; Мандрівка ікони св. Миколая Мокрого. "Українське православне слово" (Бавнд-Брук), 1991, № 1, січень; Верещагіна Н. Софійська ікона Миколи Мокрого. В кн.: Пам'ятки архітектури і монументального мистецтва в світлі нових досліджень: Тези наукової конференції Національного заповідника "Софія Київська". К., 1996; Верещагина Н.В. Чудотворный образ Николы Мокрого в восточнославянской культурной традиции. В кн.: Правило веры и образ кротости…: Образ св. Николая, архиепископа Мирликийского, в византийской и славянской агиографии, гимнографии и иконографии. М., 2004; Степовик Д.В. Патріарх Мстислав: Життя і архіпастирська діяльність. К., 2007; Білокінь С.І. Київська ікона св. Миколи Мокрого на американському континенті. В кн.: Софійські читання: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції. К., 2009.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5043
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2559 раз.
Подякували: 909 раз.
Стать: Жінка

Re: Київ історичний (до ХІХ ст.)

Повідомлення АннА » 17 червня 2018, 09:51

ПИРОГОЩА, церква Богородиці Пирогощої, Пречистенська церква, церква Успіння Пресвятої Богородиці – один із найвідоміших храмів Києва. Стояв на гол. торг. площі Подолу. Закладений київ. кн. Мстиславом Великим 1131, завершений 1135. Згадується у фінальній частині "Слова о полку Ігоревім". Назва "Пирогоща" походить від привезеної з Константинополя ікони Богоматері "Пірготісси" і означає "баштова" (у Візантії існував звичай встановлювати ікони на фортечних баштах як оберегів).

У первісному стані церква являла собою хрестовобаневий храм із центр. банею на чотирьох підпорах, нартексом і трьома апсидами. Його довжина дорівнювала24,7 м, ширина –16,9 м. У товщі зх. стіни містилися сходи на хори. Фундаменти глибиною більше4 м(таку надзвичайну для давньорус. зодчества глибину пояснюють ненадійністю ґрунтів) складені з буд. матеріалу якоїсь давнішої споруди, яка стояла в ін. місці. Одна з перших споруд, збудованих у новій (порядовій) техніці мурування (без прошарків каменю та прихованого ряду цегли). Деякі характерні ознаки (потужні напівколони на фасадах) вказують на вплив романської стилістичної течії. Найбільш подібними до Пирогощої спорудами є Георгіївський (Успенський) собор у м. Канів (1144) та Кирилівська церква у Києві (не раніше 1146).

У період, коли Софійський собор належав унійцям (1608–33), П. була гол. правосл. храмом Києва. 1613 архітектор італ. походження Себастіан Брачі здійснив ремонт споруди і надав їй стилістичних рис ренесансу. Храм отримав 4 бічні бані. Принаймні із 2-ї пол. 16 ст. і аж до поч. 20 ст. П. була соборною церквою міщанської громади Києва (міським собором). Нею опікувався магістрат, тут зберігався міський архів, діяли школа і богадільня, у храмі та на його цвинтарі ховали війтів й ін. представників міської верхівки (розкопки виявили, що весь підвал, за винятком вівтаря, зайнятий цегляними склепами 16–18 ст.). Тут 1654 присягали на вірність моск. цареві Олексію Михайловичу члени магістрату та київ. козаки. Із 1730 відома традиція починати від церкви хресні ходи та магістратські паради на свято "Медового Спаса" (1 серпня за ст. ст.) та Богоявлення (6 січня за ст. ст.).

1772 І.Григорович-Барський спорудив поруч із храмом двоярусну барокову дзвіницю (розібрана після 1811). Після пожежі 1811 церкву перебудував у стилі класицизму А.Меленський, при цьому храм знову став однобаневим. Із зх. було прибудовано нову дзвіницю (завершено 1835). Подальші ремонти значно спотворили вигляд будівлі.

1934 П. була кафедрою останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського. 1935 храм знесли, при цьому дослідникам не вдалося провести ретельне вивчення пам'ятки. Рештки досліджено 1976–80 і 1994–96 (Г.Івакін, К.Гупало, М.Сагайдак). 1998 храм відбудовано в гіпотетичному початковому вигляді (за реконструкцією Ю.Асєєва). Нині – діюча церква.
Вортман Д.Я., Івакін Г.Ю.
Із повагою, Ганна

Поперед.

Повернутись до КИЇВ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot]