ЛЬВІВ - місто

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
100%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8849
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3543 рази
Подякували: 2136 разів

ЛЬВІВ - місто

Повідомлення АннА »

Найкоротша історія Львова
Бурхлива і надзвичайно цікава історія унікального українського міста Львова налічує сім з половиною віків.

Львів постав у середині XIII століття як столиця могутньої східноєвропейської держави – Галицько-Волинського князівства.

Завдяки своєму унікальному географічному розташуванню на перетині головних торгових шляхів між Заходом і Сходом, Львів у XV-XVII століттях стає провідним торговельним центром Східної Європи, найбільшим містом України.

Перебуваючи впродовж півтисячоліття в європейському культурному просторі, Львів перетворюється на справжню архітектурну перлину, центр книговидання, ремесел і мистецтв.

У XVIII-XX століттях у складі Австро-Угорської імперії Львів стає відомим як місто технічних інновацій, зокрема тут вперше у світі винайшли гас і гасову лампу. На початку XX століття Львів став столицею третього у світі регіону за видобутком нафти після США і Росії.

У 1939-1991 роках Львів перебував під владою тоталітарного Радянського Союзу. Із моменту здобуття Україною незалежності місто набуває статусу культурної та духовної столиці української держави.

У 2004 році Львів відіграв роль головного суспільного каталізатора демократичної Помаранчевої революції. Нещодавно, у 2006 році, місто відсвяткувало свій 750-літній ювілей.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8849
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3543 рази
Подякували: 2136 разів

ЛЬВІВ, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ЛЬВІВ – місто, адм. центр Львівської області. Екон. і культурний центр зх. регіону України. Розташов. на гол. європ. вододілі: частина районів міста належить до бас. Зх. Бугу (прит. Вісли), зх. і пд. окраїни – до бас. Дністра. Вузол залізничних, у т. ч. й міжнар., та автомобільних шляхів. Населення 735 тис. осіб (2008).

Найстарші відомі сліди перебування людини на території, що нині входить до складу Л. (у давнину це був зручний прохід із верхньої Наддністрянщини до верхнього Побужжя, обмежений лісистими пагорбами Опілля і Розточчя), належать до доби мезоліту. В ході новітніх розкопок, проведених Інститутом українознавства імені І.Крип'якевича НАН України в центрі міста – поблизу театру ім. М.Заньковецької, – виявлено нашарування решток кількох споруд. Будівлі 19–20 ст. перекривають фундаменти будинків 12–18 ст., нижче виявлено фрагменти забудови 14–18 ст., а під ними рештки жител 12 ст., ще нижче – жител 5–6 ст. Це засвідчує давність поселення на території, де в середині 13 ст. виникло місто під назвою "Львів". Першу писемну згадку про Л. подає Галицько-Волинський літопис у зв'язку з описом пожежі в м. Холм, що сталася 1256. За словами літописця, полум'я було таким сильним, що заграву могли бачити навіть у Л. Наступні літописні згадки засвідчують наявність у Л. потужних укріплень. Так, 1259, щоб не провокувати ворожих дій монголів, кн. Данило Галицький був змушений навіть їх розібрати. Проте вже 1287 військо золотоординського хана Телебуги не змогло здобути укріпленого Л. й обмежилось тим, що тримало місто в облозі 2 тижні. Місц. львів. джерела 16–17 ст. (М.Ґруневеґ, І.Альнпек, В.Зіморович) одностайно називають засновником міста кн. Лева Даниловича; напис про це, за даними 16 ст., був на Галицькій брамі – гол. в'їзді у Л. з півдня. Однак більшість істориків 19–20 ст. надавали перевагу не цим повідомленням, а літописному свідченню, що Данило Галицький "багато градів будував проти безбожних татар". На підставі цих слів вони обстоювали тезу про заснування міста Данилом. У сучасній історіографії переважає концепція, що поєднує обидві версії: Данило налагодив містобудівельну діяльність у масштабах усієї д-ви, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім'ям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею об'єднаної Галицько-Волин. д-ви. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживалася і назва "Львівське королівство", засвідчена в іспанській "Книзі знань" 14 ст. Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центра міжнар. торгівлі на схрещенні шляхів із Центр. Європи до Причорномор'я і з Прибалтики до Угорщини та на Балкани. У Л. оселялися купці з різних країн, серед них переважали німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який від кн. Лева отримав млин Сільський Кут у Винниках (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді), засвідчує наявність самоврядної громади для нових міщан за правління цього князя (невідомо, однак, чи Лева Даниловича, чи Лева Юрійовича).
Коли Галицько-Волин. д-ва ослабла в боротьбі з монголами, цим одразу ж скористалися су-сіди, які менше постраждали від нападів військ Золотої Орди. 1340 Л. захопив польс. король Казимир III, але не зумів утриматися в ньому й обмежився пограбуванням князівської скарбниці у Високому замку. 1340–49 містом і всією Галичиною володів кн. Любарт, від його імені управляв Дмитро Дедько. 1349 містом і Галичиною знову оволодів польс. король Казимир III, він прагнув оформити своє панування в цьому краї як персональну унію Королівства Русь і Корони Польської. Однак після короткого перехідного періоду Галичину було включено до Польс. королівства на правах землі. За Л. і навколишню територію велося політ. і військ. змагання Польщі, Великого князівства Литовського і Угорщини. 1349–70 Л. належав Польщі, 1370–72 і 1379–85 – Угорщині, 1372–78 і 1385–87 був у володінні васала Угорщини кн. Володислава Опольського (той карбував у Л. монету із зображенням лева – герба Львова і Галицької землі; див. Грошик руський), від 1387 і до 1772 належав Короні Польс., яка після Люблінської унії 1569 стала складовою частиною Речі Посполитої; у цей період з 1434 був центром Руського воєводства.

Місто здавна мало магдебурзьке право. На думку деяких істориків, грамота польс. короля Казимира III 1356 була не першим наданням Л. цього права, а тільки його підтвердженням. Акт 1356 закріпив поділ Л. на місто і передмістя, причому лише власники нерухомого майна в межах міських мурів могли мати статус повноправних міщан. При покровительстві королів. влади з 2-ї пол. 14 ст. провідне місце в міськ. управлінні зайняли католики, спершу це були здебільшого німці, а з 1-ї пол. 16 ст. – переважно польс. поселенці. В оточеній мурами і валами центр. частині були виділені окремі ділянки, де могли володіти будинками русини (українці), вірмени, євреї. На передмістя ці обмеження не поширювалися. Передмістя ділилися на північне, підвладне королів. старості (пізніше Під-замче), і південне, воно підлягало міській владі (пізніші Галицьке передмістя і частина Краківського). Старостинське передмістя включало територію, заселену ще в княжу добу, саме тут була сконцентрована значна частина укр. населення (у 16–17 ст. у Л. діяли 15 правосл. церков, з них 12 – у старостинському передмісті, одна – на Руській вул. в межах мурів, одна – у Галицькому передмісті). З монастирів найстаршими були православні Онуфріївський і Святоюрський та католицькі домініканський і францисканський.

Від 1364 Л. був осередком вірмено-григоріанського єпископства (див. Вірменська Апостольська церква).

На відміну від ін. укр. міст, у Л. була не одна єврейс. громада, а дві: крім новозаснованої в 14 ст. міської, залишилася громада в Краківському передмісті, що виникла ще в княжі часи.

1412 до Л. перенесено з Галича Римо-католицьку митрополію. До її юрисдикції належали римокатол. парафії всіх українських земель, крім Закарпатської України.

1539 засновано Львів. правосл. єпископство.

Міське самоврядування (воно охоплювало лише повноправних міщан) складалося з ради (її члени позмінно виконували обов'язки бурмистра; див. Рада міська за магдебурзьким правом), війта та очолюваної ним суд. колегії – лави (спершу лавників було 7, з 1385 – 9, з поч. 17 ст. – 12). Уряд війта та місця в раді й лаві належали представникам обмеженого кола родин з числа найбагатших купців, які утворювали міський патриціат, решта міщан вважалися поспільством. Рада контролювала діяльність цехів, котрі об'єднували ремісничих майстрів. Цехи відомі у Л. з 14 ст.; на 1425 їх було 9, на 1579 – 20, у 1-й пол. 17 ст. – понад 30. У більшості цехів цехмістрів обирали лише з числа католиків; у малярському цеху переважали православні й вони обирали одного з двох цехмістрів. Шевці-українці утворювали свій окремий цех. Були також окремі єврейс. цехи.

Поспільство внаслідок наполегливої боротьби домоглося утворення 1577 контрольного органу – колегії сорока мужів (квадраґінтавірат). На засіданнях "станів і націй" по черзі подавали голоси представники ради, лави, вірменських і українських громад.

Гол. чинником екон. розвитку міста стала міжнар. торгівля, особливо транзитна. Через Л. вів торг. шлях з пд. Німеччини та пн. Італії до італ. колоній Криму (див. Італійська колонізація Північного Причорномор'я), а після падіння Візантії – до Стамбула та ін. міст Туреччини. Л. користувався правом складу, за яким транзитні товари протягом 15 днів мали виставлятися на продаж у місті. З Бл. Сходу через Стамбул, Крим, Балкани надходили прянощі, прикраси, шовк та ін. сх. товари. З Криму, островів Іонійського моря та Угорщини привозили вина, із Зх. і Центр. Європи та Польщі – сукно, металеві вироби, одяг. У торгівлі сх. товарами гол. роль відігравали вірм. і грец. купці. З часом значна частина міжнар. торгівлі перейшла до єврейс. купців. Розвиток ремесла і торгівлі супроводився зростанням чисельності населення міста: на поч. 15 ст. у Л. проживало бл. 10 тис., у 1-й пол. 17 ст. – 20–25 тис. осіб. За кількістю населення і екон. потенціалом Л. був найбільшим містом на укр. землях з 14 ст. до 1830-х рр., потім за цими ж показниками на перше місце вийшла Одеса.

Л. став осередком розвитку укр., польс., єврейс., вірм. к-ри. 1573–74 тут діяла перша на укр. землях друкарня, в ній І.Федоров видав "Апостол" Львівський і "Буквар" Львівський.

Про Л. писали істор. книги: І.Альнпек уклав латинською мовою істор. нарис, М.Ґруневеґ дав опис міста нім. мовою, В.Зіморович створив лат. мовою хроніку "Потрійний Львів". У місті були написані укр. мовою публіцистичні пам'ятки "Пересторога" і Львівський літопис. Польс. і лат. мовами писали тут вірші і прозові твори С.-Ф.Кльонович і Ш.Шимонович. У Л. жив вірм. письменник Симеон Дпір Лехаці, тут працювали кілька єврейс. книжників.

Від 1580-х рр. провідною громадсько-політ. і церк. організацією укр. населення міста було Львівське братство при Свято-Успенській церкві на Руській вул., воно 1593 отримало права ставропігії. При ньому діяли Львівська братська школа, Львівська братська друкарня. Крім гол. міськ. братства, братства створювалися також у передміських парафіях (усього бл. 10), вони спільно виступали проти національно-реліг. обмежень укр. населення.

При римо-катол. парафіях і вірм. соборі діяли школи для дітей цих релігій. Високим рівнем відзначалася латиномовна катол. кафедральна школа. 1608 заснована школа при єзуїтському монастирі (з 1661 і до скасування 1773 ордену єзуїтів вона діяла на правах академії, тобто ун-ту).

9 жовтня 1648 військо Б.Хмельницького зайняло передмістя Л., а 14–16 жовтня М.Кривоніс здобув Високий замок, після цього міська громада виплатила контрибуцію і козац. військо зняло облогу, оскільки поспішало вирушило в напрямі Замостя (нині м. Замосць, Польща). 20–27 вересня 1655 місто тримали в облозі армія Б.Хмельницького і рос. війська В.Бутурліна. 1672 Л. намагалася захопити турец. армія за підтримки війська П.Дорошенка (останній був на боці Туреччини у війні проти Польщі). 6 вересня 1704 швед. військо під проводом Карла ХІІ здобуло Л. і змусило магістрат виплатити великий викуп. Не раз місто мусило давати контрибуцію також загонам польс. війська, які не отримували платні й кошти на своє утримання збирали від населення.

2-га пол. 17 і більша частина 18 ст. – період занепаду Л. Зумовлена політикою шляхти екон. криза, війни, епідемії спричинили стагнацію ремесла. У міжнар. торгівлі Л. поступився Бродам. Ослабла центр. влада, на передмістях розширилися юридики (ділянки, де адм. влада належала феод. землевласникам – магнатам або церк. установам). Проте Л. залишався й далі культ. осередком. Серед міщан було багато освічених людей, деякі з них мали великі б-ки, вихідці зі Л. навч. в закордонних ун-тах. Крім Львів. братської друкарні, діяли друкарні М.Сльозки, Львів. єзуїтського колегіуму (див. Єзуїтські школи), І.Филиповича та ін. Упродовж 16–18 ст. Л. був центром образотворчого мист-ва. У місті працювали укр. малярі-іконописці Ф.Сенькович і М.Петрахнович, архіт. з Італії: Павло Римлянин, Петро Красовський, Петро з Барбони (загалом у Л. у різні роки були збудовані, зокрема, Свято-Миколаївська церква 12–14 ст., Вірм. собор кінця 14 ст., Римо-катол. кафедральний собор 15–18 ст., вежа Корнякта, Свято-Успенська церква, збудована братством 1590–1631, каплиця Камп'янів (кін. 16 ст. – 1609–29), каплиця Боїмів (1609 –17), костьол бернардинців (1600–30), собор святого Юра (1744–64), Домініканський костьол (1749–64), численні житлові будинки – Чорна кам'яниця, 1577, будинок К.Корнякта, 1580).

Від 1772 (і до жовтня 1918) Л. був столичним містом Королівства Ґаліції і Лолодомерії – найбільшої провінції Австрії. Наприкінці 18 – у 1-й пол. 19 ст. місто розвивалося переважно як адм. центр краю. Влада в цей час належала австрійс. бюрократичним структурам. Перестали існувати юридики магнатів і церк. установ, знято було обмеження прав некатоликів на купівлю будинків у центрі міста. За володаря Австрійської монархії Йосифа II було скасовано ряд катол. монастирів і їхні будівлі передано урядовим установам, мед. і навч. закладам.

Від 1775 став діяти нім. театр, пізніше виник також польс. театр.

1776 виходила франц. мовою "Gazette de Léopol" – перша газета на укр. землях.

1777 почали розбирати міські мури. За р. Полтва, паралельно до колиш. зх. ("нижчих") валів, сформувався центр. проспект. Виїзні шляхи стали гол. вули-цями нових дільниць міста. Населення зростало за рахунок службовців держ. установ, студентів і учнів, ремісників, робітників мануфактур. Чисельність мешканців 1772 становила 25 тис., 1816 – 41,4, 1827 – 55,5, 1848 – 70,3 тис. осіб. 1807–08 Л. став центром новоутвореної Галицької греко-католицької митрополії.

1783 заснована Львів. духовна семінарія, 1784 – Академічна гімназія у Львові з лат. мовою викладання (з 1849 була німецькомовною, потому поступово 1867–74 стала україномовною). 1784–1805 і з 1817 діяв німецькомовний ун-т (нині Львівський національний університет), а при ньому 1784–1809 – Укр. ін-т (Studium Ruthenum) для підготовки греко-катол. духовенства. Від 1818 діяла 2-га г-зія. 1823 створено Ін-т ім. Оссолінських (див. Оссолінеум), який включав вид-во, б-ку і музей. 1844 на базі австрійс. реальної школи заснована Тех. академія (з 1872 – Львів. вища політех. школа). У місті виходили нім. і польс. періодичні видання (з 1811 – "Gazeta Lwowska"), з 1848 – перша україномовна газ. "Зоря Галицька". Найбільшою в місті була друкарня Піллера, книги церковнослов'ян. та укр. мовами видавав львів. Ставропігійський інститут. У Л. працювали художники Л.Долинський, Й.Свобода, скульптори А.Шімзер, Г.Вітвер.

Початок революцій 1848–1849 в Європі був сигналом до активізації громадсько-політ. руху у Л. Польс. визвол. рух очолила Нац. рада (Rada Narodowa). Першою укр. політ. організацією стала Головна руська рада, під її егідою проведено з'їзд укр. освіт. діячів (Собор руських учених 1848). 1 листопада 1848 демонстрація проти абсолютистського режиму Габсбургів переросла в революц. виступ, який було придушено після артилер. обстрілу центру міста (див. Львівське повстання 1848).

1849 в ун-ті засн. кафедра укр. мови і літератури. Гол. вимогою укр. громад. і освіт. діячів було розширення політ. прав українців і виділення укр. частини Галичини в окрему провінцію.

Арх-ра Л. розвивалася під впливом віденських зразків: театр Скарбка (архіт. Л.Піхль, 1837 –42), Будинок інвалідів (Т.Гансен, 1855–63), будинок сейму (Ю.Гохберґер, 1877–81), Міський театр (З.Горґолевський, 1897 –1900), готель "Жорж" (Г.Гельмер і Ф.Фельнер, 1899–1901).

1861 Л. отримав залізничне сполучення з Перемишлем (Пшемисль, Польща), Краковом і Віднем, 1866 – з Чернівцями, 1870 – з Тернополем і Підволочиськом, 1873 – зі Стриєм, Закарпаттям і Будапештом (нині столиця Угорщини).

1864 у Л. виник укр. театр при т-ві "Руська бесіда". 1868 засновано Львівське товариство "Просвіта".

Наприкінці 1860-х рр. юрид. статус Л. змінився внаслідок перетворення Австрійс. імперії на конституційну Австро-Угор. монархію (див. Австро-Угорщина) і надання Галичині крайової автономії. Однак недемократ. виборче право зумовило перевагу в Галицькому крайовому сеймі польс. великих землевласників, політ. інтереси яких представляли подоляки і станьчики, з поч. 20 ст. – ендеки (див. Польська національна демократія). Статут 1870, який регламентував нові засади самоврядування міської громади, не забезпечував укр. і єврейс. населенню Л. сприятливих умов для національно-культ. розвитку. Разом з тим конституційний лад в Австро-Угор. д-ві створював умови для боротьби за демократизацію сусп. ладу, надавав представникам різних національностей можливість об'єднуватися для захисту своїх нац. прав у громад. орг-ції та партії політичні, боротися за розширення свого представництва в крайовому сеймі й віденському парламенті.

Л. стає гол. екон. осередком Галичини. Тут виникають нові підпр-ва (переважно харчової і легкої пром-сті, також металообробні), численні комерційні фірми, банки (1870 було 16 підпр-в, які вважалися великими, 1902 – 25; 1900 з усіх 278 підпр-в штат у понад 100 робітників мали 22, тобто бл. 8 %; на них працювали 5580 робітників – бл. 55 % усіх робітників у місті; у Л. виникли філії великих австрійс. банків; з укр. фінансових установ найбільшими були страхове т-во "Дністер", засноване 1892, "Центробанк", 1898, Земельний банк іпотечний, 1910).

Населення Л. 1869 становило 87 тис. осіб.

1871 Л. було поділено на дільниці: центральну, галицьку, краківську, жовківську і личаківську. Поява кінного (1879) і електричного (1893) трамвая стимулювала розбудову нових мікрорайонів. Наприкінці 19 ст. до міста приєднано села Клепарів, Замарстинів і Знесіння. На поч. 20 ст. у Л. сходилися 9 залізничних ліній, місто стало найбільшим транспортним вузлом на укр. землях.

1871 у Л. засновано природничий музей родини графів Дідушицьких.

Політ. характер мав Львів. процес соціалістів 1878, на ньому були засуджені І.Франко, М.Павлик, Г.Павлик, Ос.Терлецький та ін. 1878–92 у Л. виходила робітн. газета польс. мовою "Praca" (див. "Праца"), її ред. був Й.Данилюк.

1880 і 1881 у Л. відбулися екон. страйки друкарів, 1886 – страйк меблярів, 1888 – пекарів. 1 травня 1890 біля ратуші проведено першу на укр. землях першотравневу демонстрацію.

1880 у Л. відбулося перше масове віче українців. У місті зосередилися керівні органи т-в, діяльність яких поширювалась на всю Галичину й мала загальнонац. значення.

Згідно з даними перепису, населення Л. 1890 становило 128 тис. осіб.

1892 Т-во імені Шевченка було реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка.

1893 почав діяти Історичний музей міста Львова.

Польс. к-ру репрезентували Літ. т-во ім. Міцкевича, Т-во людової школи, Польс. істор. т-во.

Діячі різних політ. напрямів гуртувалися навколо місц. газет, зокрема, органами народовців були "Вечерниці", "Мета", "Правда", з 1880 – "Діло", виданнями москвофілів (див. Москвофільство) – "Слово", "Галицька Русь", "Галичанин" та ін. Радикально-демократ. і соціаліст. пресу започаткували часописи І.Франка та М.Павлика "Громадський друг", "Дзвін", "Народ".

Виходили органи польс. східногалицьких консерваторів, нац. демократів ("Słowo Polskie"), людовців (газ. "Kurjer Polski", її співробітником був І.Франко).

З різними течіями єврейс. політ. руху були пов'язані часописи, що їх видавали сіоністи (див. Сіонізм), а також діячі, які орієнтувалися на нім. або польс. к-ру.

1900 населення Л. становило 149 тис. осіб (разом з військовими – 160 тис.).

1905 митрополит А.Шептицький створив церк. музей, 1909 перетворений на Національний музей у Львові.

1910 у місті проживало 206 тис. осіб (з них 19,2 % – греко-католики, переважно українці, 50,2 – римо-католики, головно поляки, 27,8 % – євреї).

Із 410 книг, виданих 1913 укр. мовою в усіх країнах світу, а також із 83 укр. періодичних видань, у Л. було видрукувано відповідно 299 і 65.

У Л. працювали укр. письменники І.Франко, М.Павлик, В.Щурат, В.Пачовський, М.Яцків; великий вплив на літ. життя у Л. мали М.Драгоманов, О.Кониський, П.Куліш.

З польс. письменників, котрі жили у Л., найвідомішими стали А.Фредро, Я.Каспрович, М.Конопніцька, Г.Запольська, Л.Стафф.

Розвиток істор. науки у Л. пов'язаний з діяльністю М.Грушевського, Ю.Целевича, І.Шараневича, С.Томашівського, І.Крип'якевича, М.Кордуби, І.Кревецького, Ф.-К.Ліске, В.Лозінського, К.Шайнохи, Л.Кубалі, Я.Птасьніка, О.-М.Бальцера, М.Балабана. Вивченням і популяризацією істор. та культурно-мистецьких пам'яток Л. займалися, зокрема, краєзнавці А.Шнайдер, Б.Януш, дир. міськ. архіву О.Чоловський, бургомістр Т.Рутовський,

В ун-ті викладали зоолог В.Дибовський, філософ К.Твардовський, математик Р.Смолуховський, у політехніці – архіт. Ю.Захарієвич, геолог Ю.Медвецький, хімік І.Мосціцький.

У Л. діяли керівні органи укр. політ. партій – Української радикальної партії (засн. 1890), Української соціал-демократичної партії (1899), Націонал-демократ. партії (1899), ряду польс. і єврейс. партій та орг-цій.

Від поч. 20 ст. провідні позиції серед польс. політ. сил у Л. зайняли націонал-демократи, це загострило польсько-укр. протистояння. Виявом цього стали вбивство намісника Галичини А.Потоцького, здійснене у Львові 12 квітня 1908 М.Січинським, а також загибель А.Коцка в ході демонстрації за створення укр. ун-ту (1 липня 1910). У цей час у Л. відбувалися масові демонстрації за демократизацію виборчого права. Напередодні Першої світової війни в місті діяли укр. і польс. напіввійськ. організації. 28 червня 1914 відбувся Шевченківський здвиг – масова маніфестація членів "Сокола", Укр. січового союзу (див. "Січі"), "Пласту", спортивних т-в.

3 вересня 1914 в ході Галицької битви 1914 Л. був зайнятий рос. військами і став центром Галицького генерал-губернаторства. Царська адміністрація заборонила укр. партії та організації, укр. пресу, депортувала політ. опонентів. 22 вересня 1915, після поразки рос. військ у Горлицькій битві 1915, Л. повернувся під владу Австро-Угорщини.

18–19 жовтня 1918 у Л. відбулася Укр. нац. рада. Вона проголосила створення в Галичині, на Буковині й у Закарпатті Укр. д-ви (згідно з Тимчасовим осн. законом від 13 листопада 1918, її було названо Західноукраїнська Народна Республіка). 1 листопада 1918 укр. прапор піднято над Львів. ратушею (див. Листопадова національно-демократична революція в Галичині 1918). Українсько-польс. бої в місті тривали до 22 листопада 1918, а облога міста укр. армією – до квітня 1919.

1919–39 Л. був під контролем Польщі. У грудні 1920 став адм. центром Львів. воєводства. У цей час були порушені зв'язки Л. із традиційними ринками на сх. і пд. Це негативно позначилося на станові його економіки. Міжнар. ярмарок "Східні торги" не зміг активізувати позиції Л. у світ. торгівлі.

Польс. влада всіляко обмежувала можливості вільного розвитку укр. к-ри. Ун-т, який фактично був двомовним, перетворили на польс. ун-т ім. Яна-Казимира (в ньому працювали математик С.Банах, філософ Р.Інґарден, біохімік Я.Парнас, лінгвіст Є.Курилович, бактеріолог Р.Вайґль, історик права П.Домбковський). 1921–25 діяв Львівський таємний український університет, 1922–25 – Львів. таємна укр. висока політех. школа. 1920 засновано Укр. військово-істор. т-во, 1923 – Українське богословське наукове товариство. 1927 Українська греко-католицька церква заснувала Львівську богословську академію, її ректором був о. Й.Сліпий. НТШ розгорнуло дослідження з археології (Я.Пастернак), історії (І.Крип'якевич), літературознавства (К.Студинський, В.Щурат), мовознавства (В.Сімович), фольклористики (Ф.Колесса), книгознавства (Є.Пеленський), медицини (М.Панчишин).

У місті було засновано низку польс. і єврейс. фахових товариств. Світ. слави зажила львівсько-варшавська філос. школа, заснована ще перед I світ. війною К.Твардовським.

У 1920–30-ті рр. Л. був осередком боротьби за право українців на самовизначення. 18 березня 1923 відбулася 40-тис. демонстрація проти визнання Радою послів д-в Антанти анексії Східної Галичини Польщею. Найбільшим впливом серед укр. громади користувалися Українська народна трудова партія (1919–25) і Українське національно-демократичне об'єднання (1925–39), які фактично контролювали непарт. Орг-цію українців м. Львова. У вересні 1920 у Л. створено тимчасову Начальну колегію Української військової організації. Від 1929 діяли підпільні структури Організації українських націоналістів. У Л. мали місце замахи укр. підпільників на начальника Польс. д-ви Ю.Пілсудського (25 вересня 1921) та президента Польщі С.Войцєховського (5 вересня 1924). За дорученням ОУН М.Лемик 21 жовтня 1933 в знак протесту проти голодомору 1932–1933 років в УСРР застрелив працівника генерального консульства СРСР у Львові О.Майлова. У травні–липні 1936 у Л. відбувся Львівський процес ОУН 1936 над 23 членами ОУН, серед них були С.Бандера, Я.Стецько, Р.Шухевич.

У місті були зосереджені керівні органи укр. партій (Укр. національно-демократ. об'єднання, Укр. радикальної партії, Укр. соціал-демократ. партії, Укр. катол. нар. партії, підпільної Комуністичної партії Західної України), освіт. т-в (Львів. т-ва "Просвіта", "Рідної школи" та ін.).

Л. залишався найбільшим на західноукр. землях осередком книговидання і преси. Видавнича спілка "Діло" видавала газ. "Діло", тижневик "Неділя", книжкову серію "Бібліотека Діла". 1923 І.Тиктор заснував концерн "Українська преса", який друкував щоденну газ. "Новий час", тижневик для селян "Народна справа", "Історичну бібліотеку", що включала "Велику історію України", "Історію культури", "Історію українського війська", "Всесвітню історію". Християн. і патріотичні ідеали репрезентував місячник "Дзвони", націоналістичним було спрямування місячника "Вістник" (ред. – Д.Донцов), ліберально-демократичним – двотижневика "Назустріч". Виходили також укр. радянофільські часописи "Вікна" (редактори – Я.Галан, С.Тудор), "Нові шляхи" (ред. – А.Крушельницький), польс. "Sygnałу".

У Л. творили укр. письменники Б.Антонич, О.Гаврилюк, В.Бобинський, С.Гординський, П.Козланюк, Г.Костельник, Б.Кравців, польс. письменники О.Ортвін, Ю.Віттлін, М.Вольська, Т.Збєшховський, укр. художники І.Труш, О.Новаківський, П.Ковжун, укр. скульптори С.Литвиненко, А.Коверко, польс. скульп. Л.Дрекслерувна.

1935 в місті було зареєстровано 6242 комерційні підпр-ва, з них 3022 торгували продуктами, 1340 – одягом. Обіг капіталів пром. закладів становив лише чверть обігу капіталів торг. фірм. Більшість підпр-в належала єв-рейс. і польс. промисловцям та комерсантам; з підпр-в, власниками яких були українці, найвідомішими стали буд. фірма І.Левинського, кондитерська ф-ка "Фортуна нова", хімічна ф-ка "Елегант". В екон. житті регіону зросла роль укр. кооп. об'єднань, їхні адміністрації розташовувалися у Л. (Маслосоюз, Центросоюз, Нар. торговля, Ревізійний союз укр. кооперативів), діяли Союз укр. купців і промисловців, ремісниче т-во "Зоря".

Представники ліворадикальної та радянофільської інтелігенції провели Антифашистський конгрес діячів культури у Львові 1936.

Радянсько-нім. договір 23–24 серпня 1939 (див. Радянсько-німецькі договори 1939) передбачав входження до СРСР Зх. України з м. Львів. У серед. вересня 1939 нім. війська вели на підступах до Л. бої з польс. гарнізоном (див. Друга світова війна), 19 вересня зі сх. надійшли рад. частини. 22 вересня польс. військо здало зброю Червоній армії, яка того ж дня увійшла у Л. 26–28 жовтня у Л. проведено Народні збори Західної України, делегати до них були попередньо підібрані новою владою. Попри недемократичність виборчої процедури більшість українців схвалювали возз'єднання укр. земель, єврейс. населення вітало рад. владу, натомість переважна частина поляків вважала рад. владу окупаційною. Усі укр., польс., єврейс. партії та громад. організації були заборонені, націоналізовані пром. підпр-ва – підпорядковані рад. адм. органам. Укр. мова впроваджувалася до вищих навч. закладів, зростала кількість укр. шкіл, відкривалися масові б-ки, у той же час гол. завданням культурно-освіт. установ вважалася комуніст. пропаганда. Розпочалися масові репресії – звільнення з роботи "неблагонадійних", ув'язнення, депортації, страти. Наприкінці червня 1941 в тюрмах Л. співробітники НКВС УРСР вбили понад 2 тис. українців, поляків, євреїв, причому серед жертв переважала інтелігенція.

Від 30 червня 1941 до 27 липня 1944 тривала окупація міста; з 1 серпня 1941 Л. був центром дистрикту "Галичина" у складі Генеральної губернії. В перші дні окупації було розстріляно бл. 7 тис. євреїв, страчено групу провідних польс. учених: К.Бартеля, Р.Лоншана де Бер'є, Т.Бой-Желенського, А.Ломніцького, Т.Островського та ін. 1942–43 у Л. знищено бл. 236 тис. євреїв. У концтаборі "Цитадель" проводилися масові розстріли військовополонених. Гол. місцями розстрілів були Янівський табір, гетто, концтабір Белжець, куди завозили єврейс. населення з усієї Галичини. На вулицях і площах Л. проводилися страти (повішення) підозрюваних у сприянні рухові Опору (див. Рухи Опору 1939–1945), у т. ч. членів і симпатиків ОУН. 30 червня 1941 нац. збори у Львові прийняли декларацію про відновлення Укр. д-ви (див. Акт Тридцятого червня 1941). Було сформовано уряд – Українське державне правління – на чолі з Я.Стецьком. Однак уже 9 липня були арештовані голова та кілька міністрів правління. Збройну боротьбу проти окупантів вели підпільні структури ОУН і групи польс. підпілля. Рад. підпільні організації були у Л. нечисленними.

Відразу ж після звільнення Л. від окупації почалося відновлення органів рад. влади, у т. ч. її карально-репресивного апарату. З того часу (і до кінця 1980-х рр.) екон. і культ. життя Л. розвивалося під повним контролем обласного і міськ. к-тів КП(б)У–КПУ, які координували виконання директив ЦК ВКП(б)–КПРС і ЦК КП(б)У–КПУ. За постановою ЦК ВКП(б) Л. мав стати гол. пром. центром зх. областей УРСР. Індустріалізація і культ. перетворення розглядалися як засіб радянізації всіх сфер життя, повного розриву з попередніми нац. традиціями.

Політ. терор служив упровадженню тоталітарної системи (див. Тоталітаризм) у всіх сферах сусп. життя. Першою маніфестацією непокори режимові став масовий похорон митрополита А.Шептицького 5 листопада 1944.

8–10 березня 1946 влада провела збори групи підібраних і заляканих силовими структурами священиків та мирян, які проголосили ліквідацію УГКЦ і передачу її парафій моск. патріархатові.

Масового характеру набули арешти та заслання до Сибіру. Тільки в ніч з 20 на 21 жовтня 1947 з міста було відправлено на заслання 287 родин. Спровоковані рад. спецслужбами вбивства Г.Костельника (20 вересня 1948) та Я.Галана (25 жовтня 1949) стали приводом для подальшого загострення репресій. Кампанії паплюження "українського буржуазного націоналізму" супроводилися посиленням цензури, новими хвилями русифікації. У вищих навч. закладах проводилися чистки викладачів і студентів, у б-ках і музеях вилучалися й частково знищувалися визнані "ідейно шкідливими" книги й експонати; частину їх було запроторено у спецфонди. У боях зі спецслужбами загинули 31 січня 1949 шеф штабу Української повстанської армії О.Гасин (у центрі Львова), 5 березня 1950 – головнокомандувач УПА Р.Шухевич (у с. Білогорща, нині село в межах міста).

Вимушений виїзд зі Л. польс. населення, істотне зменшення у місті кількості євреїв через масове знищення їх у роки війни, арешти й депортації частини місц. людності зумовили зміну нац. і соціальної структури мешканців міста. 1955 українці становили 44,2 % населення, росіяни – 35,6 %, євреї – 7,3 %, поляки – 2,3 %. Швидкий екон. розвиток спричинив приплив до міста сільс. населення, це зумовило зростання в ньому частки українців (1970 їх стало 69 %, росіян – 27,7 %; 1989 – 79,5 %, росіян – 15,8 %). Попри це в органах влади і кер-ві підпр-в росіяни і російськомовні становили більшість. На 1956 осн. значення набули металообробна і машинобудівна пром-сть (остання проти 1945 зросла в 55 разів). Однак буд-во нових заводів велося без урахування інтересів регіону, надмірно високою була частка підпр-в з обслуговування воєнно-промислового комплексу (військ. електроніка і засоби зв'язку, ремонт танків, ракетно-косміч. вир-во). Разом з тим були збудовані з-ди автобусний, автонавантажувачів, с.-г. машин. Почали діяти з-ди телевізорів і кінескопів, взуттєва фірма "Прогрес", швейне вироб. об-ня "Маяк", трикотажне вироб. об-ня "Промінь", кондитерська фірма "Світоч". Широке пром. буд-во, приплив населення із сіл загострили соціальні проблеми: забезпечення водою, житлом тощо.

Деяка політ. лібералізація, що намітилася з серед. 1950-х рр., створила умови для активізації ролі Л. як центру освіти й науки та осередку творчих ініціатив. Журнал "Жовтень" (з 1990 – "Дзвін") і вид-во "Каменяр", долаючи цензурні обмеження, докладали зусиль для популяризації істор. і культ. спадщини укр. народу. У Л. працювали письменники Р.Братунь, І.Вільде, Р.Іваничук, Р.Лубківський, Д.Павличко, Р.Федорів, художники К.Звіринський, С.Караффа-Корбут, Л.Левицький, Є.Лисик, Р.Сельський, М.Сельський, скульптори Т.Бриж, Є.Дзиндра, Д.Крвавич, Е.Мисько, композитори М.Колесса, С.Людкевич. Популярністю користувалися вистави драм. театру ім. М.Заньковецької (нині Нац. академічний укр. драм. театр ім. М.Заньковецької; провідні актори Л.Кривицька, Б.Романицький, О.Гай, Л.Кадирова, О.Гринько, Ф.Стригун, Б.Ступка); театру опери та балету (нині Львів. держ. академічний театр опери і балету ім. С.Крушельницької; диригент І.Вощак, провідні актори Н.Шевченко, П.Кармалюк, Н.Слободян).

Водночас наприкінці 1950-х рр. і пізніше у Л. виникали розрізнені антирад. підпільні групи. 1957–61 діяв Український національний комітет (1962 його керівники Б.Грицина та І.Коваль були страчені). 1961 у Л. відбувся суд над Л.Лук'яненком та ін. членами Укр. робітничо-сел. спілки. 1963–65 у Л. діяв Клуб творчої молоді "Пролісок" (хоча клуб був легальним, його культурно-освітня діяльність припинилася внаслідок репресій каральних органів).

У місті діяли ун-т, політех. ін-т (з 1993 – Держ. ун-т "Львівська політехніка", з 2000 – Нац. ун-т "Львівська політехніка"), поліграфічний ін-т (заснований 1930 у Харкові, 1945 переведений до Львова, з 1994 – Укр. академія друкарства), лісотех. ін-т (з 1993 – Укр. держ. лісотех. ун-т, з 2005 – Нац. лісотех. ун-т України), мед. ін-т (з 1996 – Львів. держ. мед. ун-т, з 1998 – ім. Данила Галицького, з 2003 – Львів. нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького), зооветеринарний ін-т (1992 повернено попередню назву – Львів. академія ветеринарної медицини, нині – Нац. академія ветеринарної медицини ім. С.Гжицького), с.-г. ін-т (з 1996 – Львів. держ. аграрний ун-т), торгово-екон. ін-т (з 1995 – Львів. комерційна академія), Ін-т ужиткового і декоративного мист-ва (заснований 1946, з 2004 – Нац. академія мист-в), Ін-т фізичної к-ри (заснований 1946), Держ. консерваторія (заснована 1939, з 1992 – Вищий держ. муз. ін-т ім. Лисенка, з 2000 – Львів. держ. муз. академія ім. Лисенка).

1971 засновано Зх. наук. центр АН УРСР (з 2001 – Зх. наук. центр НАН України і Мін-ва освіти України). У різний час у Л. працювали академіки АН УРСР Г.Доленко, Г.Карпенко, Я.Підстригач, Г.Савін та ін. Осередками відповідних галузей наук і центрами їх популяризації були музей етнографії і худож. промислу, Львів. істор. музей, літературно-меморіальний музей І.Франка, держ. природничий музей. Засновано музей нар. к-ри і сільс. побуту, музично-меморіальний музей С.Крушельницької, аптеку-музей. Наук. роботу в галузі архівознавства взяли на себе Центр. держ. істор. архів України у Львові, держ. архів Львів. області.

Л. став одним з головних в УРСР центрів "самвидаву". Звинувачення у "виготовленні, зберіганні і поширенні антирадянської літератури" були головними в політ. процесах, які проходили у Л. На них були засуджені М.Масютко, І.Гель та Я.Менкуш (березень 1966), М.Горинь, Б.Горинь, М.Осадчий та М.Зваричевська (квітень 1966), В.Чорновіл (1967). Жертвами нових засуджень стали в 1972 Ірина Калинець, Ігор Калинець, С.Шабатура, вдруге І.Гель і М.Осадчий, 1973 – В.Чорновіл (за видання самвидавного ж. "Український вісник"), З.Попадюк, Я.Микитко. З роботи були звільнені кілька працівників ун-ту ім. І.Франка, Ін-ту сусп. наук (нині Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України). В акцію протесту перетворився похорон В.Івасюка 22 травня 1979; за виступ на похороні зі звинуваченням влади у вбивстві композитора були засуджені члени Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (УГГ) В.Січко і П.Січко. 1981 за участь у роботі УГГ отрима вирок І.Кандиба і 1982 – у черговий раз М.Горинь.

Від серед. 1980-х років рух за демократизацію стає все більш відкритим. З ініціативи обласної орг.-ції Українського товариства охорони пам'яток історії та культури розпочато збір коштів на побудову пам'ятника Т.Шевченкові. 1987 група священиків УГКЦ вийшла з підпілля й подала заяву до Москви щодо легалізації забороненої церкви (аналогічні вимоги поставила 250-тис. демонстрація 17 вересня 1989). Створене в жовтні 1987 Товариство Лева, офіційно культурологічне, набуло політ. спрямування. Під егідою т-ва у березні 1989 – серпні 1990 виходила як позацензурна газета "Поступ". 13 червня 1988 відбувся перший мітинг, на якому, як і на наступних, висувалися демократ. та нац. Гасла. 21 січня 1989 проголошено відновлення НТШ у Львові, а 26 квітня на мітингу в річницю Чорнобильської катастрофи 1986 піднято нац. Прапори, 7 травня засновано Львів. регіональну орг-цію Народного руху України, 19 жовтня у Л. виникла перша парафія Української автокефальної православної церкви, яка поклала початок відновленню цієї церкви в Україні.

21 січня 1990 відбувся живий ланцюг Івано-Франківськ – Л. – Київ на відзначення дня самостійності і соборності України (див. Акт злуки). У березні 1990 на виборах до обласної і міської рад повну перемогу здобув демократ. блок. Головою обласної ради став В.Чорновіл; голова львів. міськ. виконкому Б.Котик став на демократ. позиції ще до виборів. 3 квітня 1990 над ратушею піднято нац. прапор, 19 вересня демонтовано пам'ятник В.Леніну в центрі міста. 23 січня 1990 собор під кер-вом архієпископа В.Стернюка проголосив легалізацію УГКЦ. 29 березня 1991 до собору св. Юра повернувся голова УГКЦ М.-І.Любачівський. 7 вересня 1992 відбулося перепоховання митрополита і кардинала Й.Сліпого в крипті собору св. Юра.

Спроба держ. перевороту в Москві 19-21 серпня 1991 була засуджена львів. обласною і міською радами, багатотисячними мітингами львів'ян. 26 серпня 1991 у Л. почав діяти штаб для формування Нац. гвардії.

Останні роки напередодні незалежності і перші роки незалежності України позначилися поєднанням процесів національно-культ. відродження і кризових явищ в економіці, у цей же час почала кількісно зростати корупція, розширювався тіньовий сектор. Розпочате ще верхівкою Комуністичної партії України розкрадання приватизованих (див. Приватизація) держ. підпр-в зумовило майже повну загибель у Л. гол. галузей пром-сті (машинобудування, зокрема вир-ва автобусів, приладобудування, електроніки), а це спричинило обвальне зростання безробіття, масову трудову еміграцію, поїздки до Польщі для заробітку на базарах. Дрібний бізнес обмежувався головною сферою обслуговування і роздрібної торгівлі. Ключові ж позиції в економіці захопили представники олігархічного капіталу. Зросла кількість банків, активізувалися їхні міжнар. зв'язки. За рахунок іноз. інвестицій розвивалися конд. ф-ка "Світоч", вир-во алкогольних напоїв. Міський капітал почав інвестувати в розбудову базарів і супермаркетів, ресторанів, мережі гральних автоматів. Від 2000 став став розширюватися обсяг і почала підвищуватися якість буд-ва, модернізувалися засоби телекомунікацій. У ці роки для вищої освіти характерним стало перейменування навч. закладів, збільшення набору на юрид. й екон. спеціальності, зростання частки платного навчання. Були засновані нові вищі навч. заклади. Серед них Український католицький університет, Львів. регіональний ін-т держ. управління Нац. академії держ. управління при Президентові України, Ін-т внутр. справ при Укр. академії внутр. справ, банк. ін-т, фінансовий ін-т, академія дизайну, ін-т менеджменту та ін.

Демократизація політ. життя і ліквідація цензурних обмежень створили сприятливий ґрунт для творчих ініціатив у царині мист-ва, літератури, гуманітарних наук. Виникли нові театральні колективи ("Воскресіння"), рок-групи та вокальні колективи ("Мертвий півень", "Плач Єремії"), літ. об'єднання (АУП, Бу-ба-бу, Лугосад). Від 1994 в місті проводиться Міжнар. фестиваль театрального мист-ва "Золотий Лев". У той же час наростають процеси комерціалізації к-ри, що робить її розвиток однобічним.

Попри значне зростання кількості видань тираж їх зменшився. Активізували роботу вид-ва "Світ" і "Каменяр", виникли нові вид-ва ("Місіонер", "Свічадо", "Піраміда", "Кальварія", "Центр Європи" та ін.). Наук. літературу видають НТШ, вищі навч. заклади, Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України, Львівська наукова бібліотека імені В.Стефаника НАН України. Від 1994 щороку проводиться Форум видавців України.

1996 відкрито Палац мист-в. Картинна галерея реорганізована у Львівську галерею мистецтв, нове приміщення отримав Нац. музей. Відкрито Меморіальний музей М.Грушевського у Львові, археол. музей Ін-ту українознавства, музей істор. коштовностей – відділ Львівського істор. музею. Оновлено експозицію Львів. музею історії релігії. 1998 ЮНЕСКО включила центр. частину Л. до списку світ. культ. спадщини.

У травні 1999 у Л. відбулася зустріч президентів держав Центр. та Сх. Європи.

Політичне протистояння набуло особливої гостроти в ході підготовки і проведення президентських виборів 2004. Сотні тисяч львів'ян взяли участь в акціях громадян. непокори у Л. та на Майдані Незалежності в Києві.

Дж.: Czołowski A. Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. Lwów, 1892–1921; Історія Львова в документах і матеріалах. К., 1986; Привілеї міста Львова XIV–XVIII ст.: Збірник документів, т. 1. Львів, 1998; Привілеї національних громад міста Львова XIV–XVIII ст.: Збірник документів, т. 2. Львів, 2000; Album civium Leopoliensium: Rejestry przyjęć do prawa miejskiego we Lwowie 1388–1783, t. 1–2, Poznań–Warszawa, 2005.
Ісаєвич Я.Д.
Зображення Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 92 рази

Re: ЛЬВІВ, місто, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
Umay
Повідомлень: 687
З нами з: 05 листопада 2020, 12:41
Стать: Жінка
Дякував (ла): 8 разів
Подякували: 124 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення Umay »

Знайдено запис про шлюб № 23, Київська губернія, Канівський повіт, с. Дмитренки. 18 січня.
Уроженец Прикарпатской Руси с. Мельника Перемишлянского уезда, Львовской губернии Василий Феодотов Саврук, греко-католического исповедания, первим браком, 24 р.
Крестьянка д. Гути, Дмитренской Пелагия Емилиянова Подкуйка, православного исповедания, первим браком, 20 р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
с. Теси, Новокостянтинівка Хмельницької області (Климчук) .
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3154
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 662 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення Вернер »

Львів часопис "Діло" №6 від 10.01.1935, сторінка 2
Львів зперед століття.

АВТОР І ТВІР.
У 1920 р. видав у Львові Станислав Василєвський п. з. „Złote czasy і wywczasy", вибір уступів і вийнятків із спогадів шляхтича Людвіка Ґжимали Яблоновського, написаних по шістьдесятому році життя (1810 —1887). Спогади Людвіка Яблоновського поставив видавець дуже високо. На його думку вони належать до тих небагатьох у польській літературі спогадів, „які дозволяють читачеві спільно переживати свої згадки, які пишучи, бачуть описувані речі й іншим велять їх бачити". Словом, мале число таких представників польського мемуарного письменництва, як Ян Хризостом Пасек і Олександер Фредро („Trzy po trzy"), потрохи Одинец і може старий Козьмян, збільшив у 1920 р, Людвік Яблоновський.

ЛЬВІВ У 1817 р.
Малюючи життя польського шляхтича на нашій етнографічній території, спогади Яблоновського вносять багато цікавого в малюнок тодішнього життя. З твору Яблоновського подамо ось тут найцікавіші для нас уривки, ось як виглядав Львів у 1817 р.:
„Для тих, що за кількадесять років ходитимуть по Львові, одному з найславніших треторядних міст, - писав Яблоновський, - може бути цікавим малюнок Львова з 1817 року. Була це тоді сороктисячна містина, але брудна й непоказна, оточена довкола звалищами валів, у підніжжя яких складали з усього міста по долах сміття. Середмістя, замкнене Краківською, Вірменською і Галицькою брамою, було менше більше подібне до сьогоднішнього, піднесли його нові й перебудовані камениці, але не змінили характеру. У самій середині Ринку підіймалась стара вежа, стрункіша й стрійніша від сьогоднішньої, безпосередньо оточував її чотирокутник брудних одноповерхових каменичок, поперетинаний крутими вуличками. Кільканацять бідних крамниць творило всю окрасу ринку, а сукна й багаті блазати лежали по складах на Руській вулиці. Коло Бернгрдинів білілось декілька камениць, вулиця Панська, Пекарська, Личаків щойно починали будуватись.
„Від Хорущини, дійсно званої Сінявщиною, випливала безсоромно брудна Полтва, напроти Гофмана (Hоtel dе Russiе) скручувала наліво й сочилась попід огидні звалища давніх валів. Три деревляні містки вели через неї. Зпоміж румовини, де сьогодні Марійська площа, виставало декілька нужденних дворків із городцями й жовтіла вартівня на мості. Гостинниця Жоржа (давніше російська) стояла самітня. Підваллям тягнулись дівірки й каменички. Паркани окружали сажавки-калабані, повні жаб і лисок, аж по Краківське; Сикстуська, Єзуїтська (Ягайлонська), Широка (Коперника) горділи тут і там лихими каменичками з чотирма вікнами та двірками, що занепадали, а великі німецькі написи на рогах свідчили, хто тримав їх до хрещення. Від Низького Замку (де сьогодні „Народній Дім“) починалось чорне місто; на Краківській площі стояли будки вірмен із визиною і кавяром, балії з рибами й крами з посторонками, вівсом і старими ременями. Ціле це місто оточували села (сьогодні передмістя) і юридики, де стояли палатки, як по селах.
„Безлісна гора білого, щирого піску, з звалищами Високого Замку, сьогодні чарівний город, тоді сама до передпотопової руїни подібна, отінювала з цього боку місто. Декілька обдертих і замкнених монастирів, стара комора (заведення Осолінських), спалені Театини, Кармеліти, що лежали в румовищах, доповнювали подібність Львова, до штурмом здобутого, спаленого міста, яке зачинало відбудовуватися, з якщо вдасться мені де відшукати каменицю минулих часів, то вітаюсь із нею як із жінкою, знаною мені в повні віку, а тепер згрибілою старушкою, що жалісно зиркає на мене".

ЗАВАЛЕННЯ РАТУШЕВОЇ ВЕЖІ.
Яблоновський був свідком, як валилась львівська ратушева вежа. Ось-що читаємо про це в його спогадах:
„Будучи з сестрою, що саме переводила у Львові свій нещасливий розвід, вийшов я раз по обіді на ринок, застав там переполох і почув крик сторожа „вежа валиться". Від кількох днів висіла ця небезпека над містом, бо урядова комісія, роблячи якісь направи під спокійною вежею, витягнула зпід неї вугольний камінь, який накривав памяткові написи й медалі. Обурена такою грабіжю, почала вежа хмаритись і морщитись, але вислана комісія признала це за бабські примхи, може за патріотичні збитки, й заручила, що вона може ще століття стояти (зовсім правдиве). Старушка була би зразково по карала напасників, якщо, чорт знає нащо не був би опамятав пустіїв міський будівничий Кавка, вмішавшись у справу з швабськими харцизяками приліпленим на стіні аркушем паперу, який відразу почав тріскати. - Це мусіло діятись на хвилинку перед моїм приходом на ринок, бо ледви встиг я схоронитись під браму перехідньої камениці, тоді Андреолі, побачив я, як вершок вежі колишеться, а сама пані неначе бажалаб щось немиле з голови скинути, одначе як ялось поважній паніматці, схиляє чоло й без ніяких дригань присідає як у менуеті. Ані на хвилинну не прийшло нікому на думку, що вона може накрити нас роброном, такий поважний і приличний був увесь рух. Хмари густого червоного пилу розстелились над містом і зробилась брудна ніч, через яку напомацки трапив я додому. - Для своїх була небіжка дивно лагідної вдачі; донька сторожа мала час по линві спуститись на діл, сам сторож, що до останньої хвилини кричав через трубу, тримаючись балькону, без шкоди осів на румовищах, утративши лиш на декілька днів мову. - Хто памятає, яке гніздо каменичок тулилось під вежею, тому смерть 32 людей вилається чудом. Оду на скін вежі написав якийсь бернардин, з якої памятаю два рядки: A kiedy już smiertelna porwała ią czkawka - Kona! kona! - zawołał obywatel Kawka!

ДВІРСЬКІ КОЗАКИ.
З опису бешкетів і диваків серед поль ської шляхти не від речі буде навести тут слова Яблоновського про двірських козаків. "Може найжиттєвішою памяткою давньої польської панськости - писав він - були за моїх молодих років двірські козаки. Великі пани держали їх по кількадесять, менші по кільканадцять; у нас у скарбниці бачив я козацькі котли й бунчуки ще з Корсуня. Одначе й кожний шляхтич мав хоч одного, називавсь Трипка, Могила, Погром і разом із вижлом, посередником і антипою творив неначе доповнення молодого шляхтича, а швидше його виконну владу. Ніякої пенсії не мав такий козак, плату брав у потребі з панського гаманця, ямий лежав на столі, а до якого мав вступ, якщо не управнений, то бодай толерований. Зате в корчмі козак вів перед, забавляв молодиці, гнув парубків через коліна, бо мусів бути силачем, дївкам плів небилиці й женитись обіцяв на "їй Богу" (покищо щедрі христини справляючі). Козак не приходив перед північчю на службу та спав у сінях із хортамгт. Коли пан крикнув "викинути жида"! - вже дудніло по сходах, заки вимовив: "нумо в морду" - вже пухла, тож і закон проти лихви був зайвий". В часі їзди, сидів "козак на козлі з пугою за поясом, побіч сидження дубельтівка й палаш, в руках саморобна антипа з бурштином".
М. В.
(Докінчення буде)
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3154
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 662 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення Вернер »

Львів часопис "Діло" №6 від 11.01.1935, сторінка 2
Лівів зперед століття.

(Докінчення.)

ФАКТИ Й ВИДУМКИ ПРО УКРАЇНЦІВ.
Зокрема цікаве для нас те, що написав Я6лоновський про українців, хоч із його змішання фактів із життя з власними видумками й підозріннями виходить ясно, що автор не вмів чи не хотів глибше ввійти з порушені питання та побачив москвофільство в самих ознаках національної окремішности українців від поляків. „Ми ше тоді не знали - читаємо в спогадах Яблоновського - ріжниці між нами й русинами й вони сомі не мали цього почуття. Ми жили з собою у школі, а потім у війську як браття, в 1831 р. багато руських богословів скинули реверенди та служили в нашому війську, щойно пізніше Москва, закупивши Ставропігію й декількох негідників у консисторії, а Австрія підбурюючи Русь на шляхту, розірвала споконвічний звязок. Неодин русин сповідавсь перед латинським свяшеником, поляки брали шлюби й хрестились у церквах, як русини в костелах, де кому було на руку, бож ніхто з віросповідання не думав виводити намцональности. Щойно по багатьох роках почались спори в подружжях згідно з яким обрядом хрестити діти, була це перша ознака роздвоєння. Через ненависть до шляхти уряд, бажаючи мати шпигунів із священиків (я читав два такі заклики до священиків) зробив дзі великі помилки, першу через те, що не зрівняв руського календаря з нашим (чого сама Русь тоді бажала), а другу, що позволив, щоб доцерков втиснулися схизматичні обряди, як царські врата й інші. Ріжниця в дотації й освіті клерів багато причинилася до злого: латинський заможній, освічений, притім патріотичний, усюди мусів мати першенство перед руським, завсіди темним, осоружних обичаїв і брудним, неохайним так, що відпихав від себе. Чиж можна було напр. ставити нарівні каноніка Вітославського, величну, освічену, праву людину з крилошанином Держком, відомим нам шпигуном, що в закляпаній реверенді приходив на обід, облизував пляшку поданої муштарди, пив із тарілки останки росолу, по кожній страві поликав чарку горілки й серед тисячі обридливих смішностей хвалився, шо його донька така молочна, що для всієї челяді доставляє щодня молока? А цей Держко ще був вийняткової оглади. Доки повна ніч? була в їх мізках, не відчували положення, я сому самі були винні, аж коли молодші, дещо краще виховані, почали обсідати парохії, загоріли завистю до латинського клеру, а до нас не навистю. Щойно коло 1846 р. траплялось чути: "ми русини" й речення, що обряд творить національність.
„Митрополит Ангелович із своїм крилошанином Гарасевичем (бароном фон Neustern) почали перші звертати Русь у кігті білого царя. Вони перші ввели до церкви деякі схизматичні обряди, вони наказали зїзди священиків по деканатах; у день для позору радили над духовними справами, вночі замикались у цеоквах, денунціювали деканові чинності кожного шляхтича й приготовляли способи, як позбутись шляхти, щоб лишивсь тільки „мир", призначений на схизму та схизматичні священики. У 1809 році австрійські війська боролись над Дунаєм, а єдиний корпус генерала Пекінґа з трьох тисяч моравсько-чеських буцімто добровольців (селяни навивали їх фрайкурами, бо мали frei красти кури) склав зброю під Внинявкою перед декількасот шляхетського повстання полковника Чосновського й Львів а зобуло одинадцятьох уланів. Тоді Ангелович і Гарасевич подали до у ряду готовий плян вирізати шляхту при помочі селян. Цей плян відшукав мабуть серед актів і виконав Хоминський у 1846 році. По церквах святили ножі, а австрійський уряд у незрозумілому засліпленні терпів ці роботи (для нього ще згубніші ніж для нас) і нишком похваляв".
Після таких дурниць і нісенітниць про митрополита Ангеловича й крилошенина Герасевича, про свячення ножів по церквах тощо не здивує нас і оця характеристика пера Яблоновського: "Досить поглянути на першого ліпшого попа, на це темне волосся й темні очі, на косі погляди, які кривавими відблисками зраджують що в його середині кипить непереблагана ненависть, на острокутні бороди, які закривлюються к носам, на зелено-жовту шкуру з рідкими порами, відзначеними чорними крапками, схильну до прищів і угрів, щоб переконатись, що це зовсім винародовлений людець“.

ГУЦУЛИ.
Гуцулів пізнав Яолоновський завдяки гр. Скарбкові. „Купив він у глибині Карпат добра Жабе, славне гніздо опришків, де перед ним ніхто не смів мешкати. А всеж Скарбек, звелівши повиривати залізні двері й віконниці й викинути всяку стрільбу, перебував там сам із льокаєм по декілька тижнів. Я був у Рожнятові, коли приїхало декілька верховинців із молодицями платити чинш за пасовиша на полонинах. Був це гарний народ, селянин в селянина як дуби, по гуцульському просто вбраний, зате молодиці в багатому строю, рослі, тонкі, гнучкі неначе ялиці, в сивих високих шапках виглядали мальовничо. На тонесенькі, багато вишивані сорочки спадали аж нижче грудей золоті, грубі монети, нанизані на кількох шнурах, одна низка яких оперізувала також на скіс шапку. Коли господарство прийняло їх гостинно й угостило, мужчини відіпняли череси, висипаючи на стіл 1000 дукатів, новісінького червоного ще золота. Коли касієр хотів рахувати, Скарбек не позволив. „Добре мате, паночку“, сказала з дивним виразом у серняних очах найгарніша з молодиць, „то господарі, а не пустаки“. Не одна з сальонових пань моглаб позаздрити свободи рухів і спокою цим гуцулкам.
„Раз продав Скарбек шмат ліса. Довідавшись про це, гуцули зложили йому цілу вартість проданого ліса, щоб лиш не рухав їх ялиць. Був цо доказ привязення до землі.
„До трицяти років був кожний гуцул вітрогоном, себто опришком, і ходив на Волощину відвідувати жидів і вірмен. По третьому хрестику женивсь із якоюсь гуцулкою і ставав по..дним господарем, на жаль, деколи й ватажком, що полював на давніх товаришів. Чи добрий, чи злий, обичай, не вирішу, досить, що споконвічний. Не без причини преподобний парох із Фельштина радив вигубити гуцулів, бо це бутний народ, а Карпати залюднити іншими оселями.
„Коли в Станиславові страчували славного Добощука (а може Бойчука, бо обидва в одному часі згинули) з кільканацятьма іншими вітрогонами, декілька тисяч гуцулів залягало оболоння, прощаючи їх думками, кожний засудженець вступав на драбину, подаючи найближчому люльку, останній Дебощук потягнув декілька бовдурів і кинув між верховинців. Червоною гарасівкою застібнена сорочка була багато років жалобою гірського народу по своєму героєві. З Жабя й багатьох інших сіл довгий час не брали рекрута, бо вітрогон, узятий в камаші, пару місяців соловів, думав і нарешті вмирав із туги за полонинами".
М. В.
Час плине
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7419
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5236 разів
Подякували: 942 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення kbg_dnepr »

Особливості історичної пам’яті мешканців Львова про повсякденне життя в другій половині ХХ століття (на матеріалах усної історії)
Галина Боднар

“Комунікативні горизонти усної історії”: матеріали Міжнар. наук. конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники: Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 110-123

https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7419
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5236 разів
Подякували: 942 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення kbg_dnepr »

Нагірняк Андрій
Діяльність товариства студентів Львівської політехніки «Основа» (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - с. 71-73

Емінак: науковий щоквартальник. – 2017. – № 1 (17) (січень-березень). – Т. 1. – 139 с.
https://www.academia.edu/31575344/%D0%9 ... view-paper
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7419
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5236 разів
Подякували: 942 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення kbg_dnepr »

Боднар Г.
Особливості історичної пам’яті мешканців Львова про повсякденне життя в другій половині ХХ століття (на матеріалах усної історії). с. 110-122

«Комунікативні горизонти усної історії»: матеріали Міжнар. наук.конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники:Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – 280 с.
https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7419
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5236 разів
Подякували: 942 рази

Re: ЛЬВІВ - місто

Повідомлення kbg_dnepr »

Старі фото Львова

Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “ЛЬВІВ”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей