Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Харків ХХ-го століття

Чи знаєте ви в якому поколінні ви житель міста Харкова?

Народився і живу
1
50%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3475
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2063 раз.
Подякували: 738 раз.
Стать: Жінка

Re: Харків ХХ-го століття

Повідомлення АннА » 08 листопада 2017, 22:39

КАРАЧІВКА – назва залізничної станції та її околиць в Жовтневому р-ні м. Харків, колиш. селище.
Тут на правому березі р. Уда (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону) розташов. залишки багатошарової археол. пам'ятки – ранньослов'ян. поселення роменської культури (8–10 ст.) та Донецьке городище, яке ототожнюють з давньорус. м. Донець (11–13 ст.).
Городище згадується в джерелах 17 ст. – у Розписові сторожових пунктів та в "Большому книге чертежу ".
М.Карамзін називав його Когановим городищем.
1968 Карачівку було включено до переліку істор. міст та населених пунктів України.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3475
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2063 раз.
Подякували: 738 раз.
Стать: Жінка

Re: Харків ХХ-го століття

Повідомлення АннА » 29 жовтня 2018, 18:57

Зображення
ХАРКІВ — місто обласного підпорядкування, центр Харківської області. Розташов. при злитті річок Харків (прит. Лопані), Лопань (прит. Уди) і Уда (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Залізничний вузол, аеропорт. Площа 306 км<

Засноване в 1650-ті рр. переселенцями у Слобідську Україну (постійне поселення з 1654, перший відомий отаман — Іван Кривошлик). 1655—56 споруджено фортецю. 1656 запроваджено воєводське правління (перший воєвода — Воїн Селіфонтов). 1660 вперше згадується слобідський Харків. полк (полковник — Остап Воропай). 1660—65 Х. — адм. центр слобідських козацьких полків. У 1660—90-х рр. існувала міщанська організація на чолі з міським отаманом, відомі згадки про цеховий устрій місц. ремісників (див. Цехи). 1689 споруджено першу муровану будівлю — Свято-Покровську церкву (згодом — собор Харківського Покровського учительного монастиря). 1706 внаслідок реформ рос. уряду воєводське правління в Х. ліквідували, усі категорії населення перевели під юрисдикцію полк. Федора Донця-Захаржевського і внесли до козац. реєстрів. Із 1726 у місті діяв переведений із Бєлгорода (нині місто в РФ) Харківський колегіум, осн. навч. заклад на сх. України у 18 cт. У 1740—60-х рр. у Х. перебувало командування Укр. д-зії. Унаслідок ліквідації слобідських козац. полків 1765 Х. став центром новоутвореної Слобідсько-Української губернії; із 1780 місто — центр Харківського намісництва, 1797—1835 — Слобідсько-Укр. губ., із 1835 — Харківської губернії.

1791 в Х. почав функціонувати стаціонарний театр. Завдяки ініціативності вихідця із Слобідської України В.Каразіна та освіт. реформі в Рос. імперії 1805 в Х. відкрито ун-т (див. Харківський національний університет), що мав значний вплив на розвиток міста. Завдяки ун-ту в Х. почалося активне видання світської періодики (1812 вийшла газ. "Харьковский еженедельник", 1816 — журнали "Украинский вестник", "Харьковский Демокрит"), місто стало центром зародження укр. нац. руху (гурток харків. романтиків), початків прози (Г.Квітка-Основ’яненко) та драми (М.Костомаров) укр. мовою. 1812 в Х. відкрито інститут шляхетних дівчат. У 1-й пол. 19 ст. Х. — один із провідних торг. центрів Рос. імперії, із надзвичайно потужним Хрещенським ярмарком і великим ринком торгівлі кіньми.

Інтенсивний розвиток Х. почався з кінця 1850-х рр., від часу відкриття покладів вугілля Донбасу. 1857 почав функціонувати телеграф, 1869 проведено залізницю. Поруч із залізничними майстернями 1870 відкрито чавуноливарний з-д, 1879 — з-д землеробських машин і знарядь М.Гельферіха (див. "Гельферихъ-Саде"), у 1890-х рр. — мех. з-д та Харків. паровозобудівний з-д, 1910 — мех. з-д М. фон Дітмара (для забезпечення обладнанням шахт Донбасу). Місто набувало пром. характеру. 1 травня 1900 робітники міста провели маївку, що мала розголос по всій Рос. імперії. Потреба у пром. кадрах привела до відкриття в Х. 1885 Технологічного ін-ту.

Х. був містом високої громад. активності: у 2-й пол. 19 ст. за ініціативи Х.Д.Алчевської тут були створені жін. недільні школи, 1886 відкрито велику громад. б-ку, 1896 — зоопарк. Із 1881 в місті функціонував водогін, із 1888 — телефон, 1896 з’явилася електрика, 1906 — трамвай. Центр міста був забудований багатоповерховими прибутковими будинками, банками, готелями, над проектами яких працювали видатні архітектори (О.Бекетов та ін.). Дуже ефективно діяло міське самоврядування (з міських голів найбільше відзначився О.Погорілко, 1900—12). У Х. діяла низка громад. орг-цій, зокрема Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (1876—1919), що об’єднувало плеяду відомих науковців (О.Потебня, М.Сумцов, Д.Багалій), з ініціативи П.С.Єфименка 1880 при т-ві виник архів, один із найбільших і найвідоміших в Україні. У 2-й пол. 19 ст. змінилася етнокульт. структура міста: українці поступилися місцем росіянам, у місті досить потужно був представлений єврейс. елемент. Упродовж 1861—1917 населення міста зросло майже вшестеро: із 50 тис. осіб у 1861 до 297 тис. у 1917. Х. виявився значним місцем зосередження укр. політ. руху, 1900 тут виникла перша в підрос. Україні укр. політ. партія — Революційна українська партія, працював відомий ідеолог укр. руху М.Міхновський. Під час Першої світової війни до Х. із зх. губерній евакуювали низку навч. і пром. об’єктів, що й залишилися в місті: с.-г. ін-т, Російсько-Балт. електротех. з-д, суконні майстерні.

8—10 грудня 1917 Х., спираючись на місц. Червону гвардію, захопили загони петрогр. більшовиків. Після невдачі більшовицького перевороту в Києві частина делегатів Всеукраїнського з’їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917 переїхали до Х., де 24—25 грудня 1917 провели власний з’їзд (див. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад 1917), проголосивши Укр. Нар. Республіку як федеративну частину Рос. рад. республіки і створивши власні виконавчі органи. Після Брестського миру (див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918, Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918) в лютому—березні 1918 відбулася спроба створити окрему Донецько-Криворізьку Радянську Республіку із центром у Х. 8 квітня 1918 місто зайняли німці, а з 1 травня 1918 запроваджена гетьман. влада (найвідоміший староста — П.Залеський). 18 листопада 1918 над Х. проголошено владу Директорії Української Народної Республіки, а 3 січня 1919 в Х. вступили більшовицькі війська. 25 червня 1919 Х. зайняли частини Збройних сил Півдня Росії, у приміщенні Дворянських зборів розташовувався штаб Добровольчої армії. 12 грудня 1919 в Х. утретє ввійшли більшовицькі війська, було відновлено рад. владу, і місто утверджене столицею УСРР.

За часів столичного статусу Х. інтенсивно розвивався. Створювалися пром. гіганти: Харків. тракторний з-д (1931), Харківські турбінний та верстатобудівний з-ди (1934). Змінилася арх-ра міста, провідним стилем до серед. 1930-х рр. був конструктивізм. Споруджено першу залізобетонну багатоповерхівку в Європі (Держпром; 1929), пасаж (1925), пам’ятник Т.Шевченку (скульп. М.Манізер). Функціонував театр "Березіль" (реж. — Л.Курбас). Х. став центром укр. к-ри і низки худож. і літ. об’єднань ("Плуг", "Гарт", Вільна академія пролетарської літератури), було відкрито низку навч. закладів (авіаційний, автошляховий, інженерно-економічний ін-ти та ін.), із 1924 почала функціонувати перша в Україні радіостанція. За Х. утвердилася й символіка "столиці відчаю", оскільки місто було столицею під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР. Розгорнута система науково-дослідних ін-тів сприяла розвиткові науки в місті, 1934 в Ін-ті фізики група вчених розщепила атомне ядро. Змінилася й етнокульт. структура міста. Населення на 1939 досягло 832 913 осіб (з яких 48,5 % — українці, 29,7 — росіяни, 15,6 % — євреї), таким чином укр. складова стала превалювати в Х. 1934 столицю УСРР перенесли до Києва, однак Х. зберігав провідні позиції в пром. вир-ві.

Під час Другої світової війни Х. і Харківщина стали місцем жорстоких боїв. 24 жовтня 1941 гітлерівські війська зайняли місто. Місто було в прифронтовій зоні, однак була дозволена діяльність органів місц. самоврядування (бургомістри — О.Крамаренко, О.Семененко, П.Козакевич), відновлено окремі госп. об’єкти. За часи окупації населення міста зменшилося на три чверті, було зруйновано осн. інфраструктуру. Окупанти репресували населення за підозрою у співпраці з підпіллям, масово винищили єврейс. мешканців у районі Дробицького яру. В результаті наступу рад. військ місто було відбите 16 лютого 1943, однак завдяки вмілому маневру нім. війська знову окупували місто 15 березня 1943. Лише в результаті Курської битви 1943 війська Степового фронту (команд. — генерал-полковник І.Конєв) 23 серпня 1943 звільнили Х.

Протягом кількох років Х. відбудовували після масштабних руйнувань. 1946 почалася планова реконструкція міста, запущено нові з-ди (1946 — Електроважмаш), розширене вир-во на оборонну пром-сть, створено нові житлові масиви (Салтівка, Павлове Поле, Холодна Гора). Населення Х. 1989 сягнуло 1593 тис. мешканців. 1975 відкрито першу чергу метрополітену. Місто було одним із провідних пром. і наук. центрів СРСР. Х. був одним із центрів всесоюзного демократ. руху 1989—91. Після проголошення незалежності України та припинення гонки озброєнь місто має тенденцію до зменшення чисельності населення, падіння свого пром. і наук. потенціалу.

У Х. цінність мають не лише окремі пам’ятки та ансамблі, а й усе істор. ядро міста, яке значною мірою зберегло архітектурно-художню цілісність. Серед архіт. ансамблів — Свято-Покровський монастир (кінець 17 — 19 ст.) із Свято-Покровським собором (1689), площа Конституції (колиш. Миколаївська) з будівлями банків (кінець 19 — поч. 20 ст.), площа Свободи (1925—36) з Будинком держ. пром-сті (1925—29). Пам’ятки арх-ри: Свято-Успенський собор (1771—77) та його дзвіниця (1821—48), г-зія (1814), будинок генерал-губернатора (потім — старий корпус ун-ту, 1766—77), новий корпус ун-ту (1823—31), Свято-Благовіщенський собор (1888—1901), будівля суд. установ (1899—1902), б-ка (1899—1901), будівля Мед. т-ва (1911—13), Сел. дім (1912), Хоральна синагога (1914), прибутковий будинок страхового т-ва "Саламандра" (1914—15), Головпоштамт (1927—29), гуртожиток "Гігант" (1928—29), Палац к-ри залізничників (1928—32). Музеї: історичний (Харківський історичний музей), художній, літературний, археології та етнографії Слобідської України, природи. На пд. околиці міста — археол. пам’ятка Донецьке городище.

У Х. народилися Х.О.Алчевська, О.Бекетов, дресирувальниця І.Бугримова, актор М.Водяной, акторка Л.Гурченко, І.Манжура, композитор О.Рябов, Б.Савінков, кінорежисер-документаліст Ф.Соболєв, П.Сокальський, Я.Степовий, Г.Хоткевич.
Маслійчук В.Л.
Із повагою, Ганна

Поперед.

Повернутись до ХАРКІВ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Baidu [Spider], Bing [Bot], Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot]