Герб Сас (Драґ)
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Герб Сас (Драґ)
Сас (Драґ) — шляхетський герб, до якого належала більша частина руської (української) шляхти в Галичині (Червоній Руси).
Герб Сас виступає в кількох відмінах, найважливіші з яких є такі:
Сас I: В блакитному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома золотими зірками — срібна стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
Сас II (Сас-Комарницький): В червоному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома шестикутними золотими зірками — золота стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
Герб виступає також у графському варіанті (графи Дідушицькі, Комарницькі, Уруські), з доданими ранґовими коронами, відмінами та щитотримачами.
Герб має угорське походження. Найімовірніше, пов'язаний з лужанами, яких угорські королі у 13 ст. розселили на теренах Марамарошу (Мармарощина, Марамуреш) з метою захисту від татарів. З 1359 року їхні потомки, представителі роду Драґо-Сасів, з'явилися на землях Червоної Руси, та мали осади засновані переважно на волоському праві.
Слід волоського походження гербу зберігся в гербовій легенді (гербовник Каспара Несецького), яка виводить Сасів від волоського графа Ванчалуха (Ваньча Волошина), що у 15 ст. отримав від польського короля обширні землеволодіння в околицях Турки.
Сас II (Сас-Комарницький) пов'язаний з волоськими родами (передусім, Драґо-Сасами) — серед кількасот родин, що користуються цим гербом, найбільше було переселенців із Молдови та Волощини, які ще в 13-му (або навіть 12-му) ст. оселилися у Галицькому князівстві. Ті переселення були спробою створення щільної системи захисту перед татарськими набігами, а також впровадження нового типу скотарства на неосвоєних землях.
Перші відомості про герб Сас на північ від Карпат походять з 1253 р. 1262 року в Польщі зафіксовані Драгомирецькі гербу Сас, які походили з Русі. За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського, найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р.[1] Більшість родин — дрібна галицька шляхта.
Походження назви гербу не до кінця з'ясоване. Згідно з однією з теорій, ім'я Драґо-Сасів походить від імені воєводи Саса, сина Драґа (Драгоша), намісника короля Угорщини у Молдавії. Семигород, угорська територія, прикордонна з Молдовою, у ті часи була густо заселена «сасами» — саксонськими колоністами. Можливо, слово «Сас», яке спочатку було придомком, а згодом стало назвою цілого роду, є відлунням родинних зв'язків волохів з лужицькими поселенцями.[2]
Інша теорія спирається на угорське походження слова «сас» (угорськ. szasz), що в перекладі означає «орел». Своєю чергою, drago означає дорогий, любий, безцінний. Угорське походження назви пов'язують з історією міґрацій волохів. В Угорщині таким самим гербом від 15 століття користується родина Dragffy, що мало би підтверджувати угорське походження гербу.
Символіка
Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також симоволом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. У магічних обрядах символізує таємницю або срібло.
Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети (згідно з засадою Per aspera ad astram). Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника.
Стріла — звичай її вживання також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.
Блакитний колір — символізує вірність, постійність, чуйність, патріотизм,
Родини, що використовують герб Сас
Сас I: Александровичі, Арсеничі, Асламовичі, Бадовські, Балицькі, Бандрівські, Баневичі, Баранецькі, Бацовські, Бачевські, Бачинські, Бейовські, Березовські (Березівські), Березницькі, Бернацькі, Бжеські, Бжесцянські (Берестянські), Білинські, Блажевичі, Блажівські, Бориславські, Боришківські, Бороди (Броди), Боярівські, Боярські, Братковські (Братківські), Бреські, Брилинські (Барилинські), Брілінги, Буховські, Бушинські, Валахи, Васильковські, Василькевичі, Венгжини, Винницькі, Віслоцькі, Вітковські, Вітвицькі, Волковиські, Волковицькі (Волковецькі), Волосецькі, Волосянські, Волянські, Воритки, Вислобоцькі, Високинські, Височанські, Вишинські, Ганилецькі, Гачинські, Гвоздецькі, Германи, Годориські, Голинські, Гординські, Городецькі, Горуцькі, Гошовські, Грабовецькі, Губецькі, Гугерницькі, Гусаківські, Гуснянські, Даниловичі, Дасевичі, Дверницькі, Дзендзелі, Дністрянські, Добрянські (Добжанські), Долинські, Дробницькі, Дрогомирецькі (Драгомирецькі), Дубаневичі, Дубравські, Дунаєвські, Душинські, Дідицькі (Дзєдзіцькі), Дідушицькі (Дзєдушицькі), Єлічі, Жабинські, Жейми, Желіборські, Желіски, Жеребецькі, Жеснєвські, Жесньовєцькі, Жодкевичі, Жубри (Зубри), Жураковські (Жураківські), Журоші, Завадські, Завіши, Заплатинські, Засуличі, Затварницькі, Зелінські, Ігнатовичі, Іжицькі, Ільницькі, Камінські, Канофойські, Карчинські, Качковські (Качківські), Кендзерські, Клодницькі, Кнігиницькі (Княгиницькі), Кобилянські, Коблянські, Козловські, Колодницькі, Комарницькі (графи), Коморовські, Корончевські, Корчинські, Косинські, Котецькі, Красовські (Красівські), Крехівські, Креховецькі, Кречковські, Криницькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Кульчицькі,Кулачиньскі, Куницькі, Лабиновичі, Лаврівські, Левандовські, Літинські, Ліщинські (Лещинські), Лодинські, Лонцькі, Лопушанські, Лукавецькі, Луцькі, Лучицькі, Малитовські, Малкевичі (Малькевичі, Малковичі), Манастирські, Маньчаки (Манчаки), Матковські (Матківські), Мацулевичі, Мединські, Микульські, Молитовські, Морковські, Мостишевські (Мосцішевські), Нагуйовські (Нагуївські), Нанівські, Негребецькі, Недільські (Нєдзєльські), Новаківські (Новаковські), Новоселецькі (Новоселицькі), Новосельські, Обертинські, Опольські, Орловські, Ормовські, Ортинські, Павлики, Перегуды, Павликовські, Паславські, Пасхальські, Підгурські, Підгородецькі, Підлісецькі, Підвисоцькі, Плошанські, Погорецькі, Погородецькі, Попелі, Прусиновські, Радзевичі, Райкевичі, Райці, Раставецькі, Рожнятовські, Розлуцькі, Рибницькі, Риботицькі, Рихлинські, Рихлицькі, Рубиновські, Рудницькі, Ржодкевичі (Ржоткевичі), Ряснівські, Рясновецькі, Сарновські (Сарнівські), Саські, Сасуличі, Свистельницькі, Селецькі, Семковичі, Середницькі, Серновські, Семигинівські, Сємаші (Семаші), Сірчинські, Скотницькі, Скульські, Смеречанські, Смольницькі, Смуки, Сови, Созанські, Сосинські (Сосінські), Станіславські, Сташкевичі, Стрийські, Стрільбицькі (Стрельбицькі), Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Сваричевські, Сярчінські, Шандровські (Шандрівські), Шептицькі, Шпаковські (Шпаківські), Шумили, Шумілли, Шумлянські, Тарнавські, Тарновецькі, Татомири, Темеринські, Терлецькі, Терновські, Тешковські, Тимовські, Тисаровські, Тисовські, Товарницькі, Токарські, Топольницькі (Топільницькі), Трояновські, Турецькі, Турчинські, Турянські (Тужанські), Тустановські, Туховські, Тушевичі, Уберницькі, Угриновські (Угринівські), Унятицькі, Урбанські, Уруські, Уссаковські, Устияновські, Фалінські, Фуговські, Харевичі, Хехловські, Хирівські, Хлопіцькі, Ходковські, Хрустовські, Цємєжинські, Цєшковські, Ціссовські, Чайки, Чайковські, Чапевські (Чапівські), Чарновські, Чарноти, Чолханські, Чоломські, Щомбровські, Юркевичі, Яблонські, Янішевські, Ясенські, Ясінські, Яворські
Герб Сас виступає в кількох відмінах, найважливіші з яких є такі:
Сас I: В блакитному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома золотими зірками — срібна стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
Сас II (Сас-Комарницький): В червоному полі — золотий півмісяць, обернений ріжками вгору, над ним, між двома шестикутними золотими зірками — золота стріла, скерована гострим кінцем угору. У нашоломнику — 7 павиних пер, простромлених срібною стрілою ліворуч.
Герб виступає також у графському варіанті (графи Дідушицькі, Комарницькі, Уруські), з доданими ранґовими коронами, відмінами та щитотримачами.
Герб має угорське походження. Найімовірніше, пов'язаний з лужанами, яких угорські королі у 13 ст. розселили на теренах Марамарошу (Мармарощина, Марамуреш) з метою захисту від татарів. З 1359 року їхні потомки, представителі роду Драґо-Сасів, з'явилися на землях Червоної Руси, та мали осади засновані переважно на волоському праві.
Слід волоського походження гербу зберігся в гербовій легенді (гербовник Каспара Несецького), яка виводить Сасів від волоського графа Ванчалуха (Ваньча Волошина), що у 15 ст. отримав від польського короля обширні землеволодіння в околицях Турки.
Сас II (Сас-Комарницький) пов'язаний з волоськими родами (передусім, Драґо-Сасами) — серед кількасот родин, що користуються цим гербом, найбільше було переселенців із Молдови та Волощини, які ще в 13-му (або навіть 12-му) ст. оселилися у Галицькому князівстві. Ті переселення були спробою створення щільної системи захисту перед татарськими набігами, а також впровадження нового типу скотарства на неосвоєних землях.
Перші відомості про герб Сас на північ від Карпат походять з 1253 р. 1262 року в Польщі зафіксовані Драгомирецькі гербу Сас, які походили з Русі. За твердженням польського історика Францішека Пєкосінського, найдавніші згадки про герб Сас у Польщі походять з 15 ст., а найдавніше збережене зображення на печатці — з 1462 р.[1] Більшість родин — дрібна галицька шляхта.
Походження назви гербу не до кінця з'ясоване. Згідно з однією з теорій, ім'я Драґо-Сасів походить від імені воєводи Саса, сина Драґа (Драгоша), намісника короля Угорщини у Молдавії. Семигород, угорська територія, прикордонна з Молдовою, у ті часи була густо заселена «сасами» — саксонськими колоністами. Можливо, слово «Сас», яке спочатку було придомком, а згодом стало назвою цілого роду, є відлунням родинних зв'язків волохів з лужицькими поселенцями.[2]
Інша теорія спирається на угорське походження слова «сас» (угорськ. szasz), що в перекладі означає «орел». Своєю чергою, drago означає дорогий, любий, безцінний. Угорське походження назви пов'язують з історією міґрацій волохів. В Угорщині таким самим гербом від 15 століття користується родина Dragffy, що мало би підтверджувати угорське походження гербу.
Символіка
Півмісяць — походить від сарацинів, від яких його перейняли хрестоносці (вживали як символ надії, слави). Є також симоволом віри, вірності, успіху, сімейного щастя. У магічних обрядах символізує таємницю або срібло.
Зірка — зазвичай свідчить про прагнення до мети (згідно з засадою Per aspera ad astram). Є атрибутом волі, натхнення, амбітної мети. Шестикінечна зірка означає високі вчинки, надійного провідника.
Стріла — звичай її вживання також, можливо, походить з часів хрестових походів. Може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість.
Блакитний колір — символізує вірність, постійність, чуйність, патріотизм,
Родини, що використовують герб Сас
Сас I: Александровичі, Арсеничі, Асламовичі, Бадовські, Балицькі, Бандрівські, Баневичі, Баранецькі, Бацовські, Бачевські, Бачинські, Бейовські, Березовські (Березівські), Березницькі, Бернацькі, Бжеські, Бжесцянські (Берестянські), Білинські, Блажевичі, Блажівські, Бориславські, Боришківські, Бороди (Броди), Боярівські, Боярські, Братковські (Братківські), Бреські, Брилинські (Барилинські), Брілінги, Буховські, Бушинські, Валахи, Васильковські, Василькевичі, Венгжини, Винницькі, Віслоцькі, Вітковські, Вітвицькі, Волковиські, Волковицькі (Волковецькі), Волосецькі, Волосянські, Волянські, Воритки, Вислобоцькі, Високинські, Височанські, Вишинські, Ганилецькі, Гачинські, Гвоздецькі, Германи, Годориські, Голинські, Гординські, Городецькі, Горуцькі, Гошовські, Грабовецькі, Губецькі, Гугерницькі, Гусаківські, Гуснянські, Даниловичі, Дасевичі, Дверницькі, Дзендзелі, Дністрянські, Добрянські (Добжанські), Долинські, Дробницькі, Дрогомирецькі (Драгомирецькі), Дубаневичі, Дубравські, Дунаєвські, Душинські, Дідицькі (Дзєдзіцькі), Дідушицькі (Дзєдушицькі), Єлічі, Жабинські, Жейми, Желіборські, Желіски, Жеребецькі, Жеснєвські, Жесньовєцькі, Жодкевичі, Жубри (Зубри), Жураковські (Жураківські), Журоші, Завадські, Завіши, Заплатинські, Засуличі, Затварницькі, Зелінські, Ігнатовичі, Іжицькі, Ільницькі, Камінські, Канофойські, Карчинські, Качковські (Качківські), Кендзерські, Клодницькі, Кнігиницькі (Княгиницькі), Кобилянські, Коблянські, Козловські, Колодницькі, Комарницькі (графи), Коморовські, Корончевські, Корчинські, Косинські, Котецькі, Красовські (Красівські), Крехівські, Креховецькі, Кречковські, Криницькі, Кропивницькі, Крушельницькі, Кульчицькі,Кулачиньскі, Куницькі, Лабиновичі, Лаврівські, Левандовські, Літинські, Ліщинські (Лещинські), Лодинські, Лонцькі, Лопушанські, Лукавецькі, Луцькі, Лучицькі, Малитовські, Малкевичі (Малькевичі, Малковичі), Манастирські, Маньчаки (Манчаки), Матковські (Матківські), Мацулевичі, Мединські, Микульські, Молитовські, Морковські, Мостишевські (Мосцішевські), Нагуйовські (Нагуївські), Нанівські, Негребецькі, Недільські (Нєдзєльські), Новаківські (Новаковські), Новоселецькі (Новоселицькі), Новосельські, Обертинські, Опольські, Орловські, Ормовські, Ортинські, Павлики, Перегуды, Павликовські, Паславські, Пасхальські, Підгурські, Підгородецькі, Підлісецькі, Підвисоцькі, Плошанські, Погорецькі, Погородецькі, Попелі, Прусиновські, Радзевичі, Райкевичі, Райці, Раставецькі, Рожнятовські, Розлуцькі, Рибницькі, Риботицькі, Рихлинські, Рихлицькі, Рубиновські, Рудницькі, Ржодкевичі (Ржоткевичі), Ряснівські, Рясновецькі, Сарновські (Сарнівські), Саські, Сасуличі, Свистельницькі, Селецькі, Семковичі, Середницькі, Серновські, Семигинівські, Сємаші (Семаші), Сірчинські, Скотницькі, Скульські, Смеречанські, Смольницькі, Смуки, Сови, Созанські, Сосинські (Сосінські), Станіславські, Сташкевичі, Стрийські, Стрільбицькі (Стрельбицькі), Струтинські, Ступницькі, Сулятицькі, Сваричевські, Сярчінські, Шандровські (Шандрівські), Шептицькі, Шпаковські (Шпаківські), Шумили, Шумілли, Шумлянські, Тарнавські, Тарновецькі, Татомири, Темеринські, Терлецькі, Терновські, Тешковські, Тимовські, Тисаровські, Тисовські, Товарницькі, Токарські, Топольницькі (Топільницькі), Трояновські, Турецькі, Турчинські, Турянські (Тужанські), Тустановські, Туховські, Тушевичі, Уберницькі, Угриновські (Угринівські), Унятицькі, Урбанські, Уруські, Уссаковські, Устияновські, Фалінські, Фуговські, Харевичі, Хехловські, Хирівські, Хлопіцькі, Ходковські, Хрустовські, Цємєжинські, Цєшковські, Ціссовські, Чайки, Чайковські, Чапевські (Чапівські), Чарновські, Чарноти, Чолханські, Чоломські, Щомбровські, Юркевичі, Яблонські, Янішевські, Ясенські, Ясінські, Яворські
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Цей шляхетський рід виводиться від Грифичів, які в кінці I тисячоліття володіли землями в межиріччі Одри і Лаби. В X—XII ст. землі Грифичів перебувають під постійним тиском саксів і данців, тому велика кількість люду відходить на південь і осідає на інших землях. Існує версія, що один чи декілька загонів таких переселенців, взявши участь в одному з перших Хрестових походів, на запрошення угорської корони осідає в самому центрі Європи, в Марамороші — так донедавна називалася частина сучасного Закарпаття. Тут, на землях, де стрункі гірські пасма змінюються полонинами, помережаними нитками сотень безіменних гірських потоків, що несуть свої води до розлогих долин Тиси, Боржави і Сирету, проживало давньоукраїнське плем’я бродників. Новоприбулі лицарі швидко освоюються на нових землях. Тут вони стають відомими як Драґ-Саси. Символом Драґ-Сасів був знак стріли в польоті. Так починається українська історія роду. Коли ж в 1222 році угорський король Андраш II віддає землі на захід від поселень Драґ-Сасів Тевтонському орденові, перші звертають свої погляди на Північ, в бік Галицько-Волинської держави, яка вела активну експансіоністську політику в західному та південному напрямках. У 1236 році відбувається знаковий перехід марамороського воєводи Гуйда на службу до Данила Галицького. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак воєводи — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний ґрант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драґ-Сас у Галичині. Впродовж наступних десятиліть сформувалися родини Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів, Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася родовим знаком стріли.
Монголо-татарська навала прокотилася карпатськими перевалами і спустошила землі за Карпатами, в тому числі й Мараморощину. Тільки в середині XIV ст. Драґ-Саси знову появляються в угорських хроніках. В цей час марамороським землями володіють брати Драґош і Драґх; третій брат Богдан за незгоду з політикою угорського короля був позбавлений титулу. В 1359 році уже немолодий Драґош утверджує королівську владу на землях сучасних Буковини та Молдови. Але в 1365 році бунтівний Богдан виганяє нащадків Драґоша з регіону і утворює незалежне князівство Молдову.
У XIV ст. воєводи Драґош і Драґх та їхній брат Богдан були православними. Вони опікувалися православними церквами та монастирями Мараморошу, водночас закладаючи нові. Драґи були покровителями і Грушевського чоловічого монастиря, що поблизу Тересви. Перша згадка про нього пов’язана з монголо-татарами і датується 1242 роком. Упродовж наступних століть монастир славився як найвідоміший центр переписування русинських і волоських рукописів. В 1390 році з ініціативи родини Драґів монастир одержує від Константинопольського патріарха ставропігійське право, а в 1404 році Дмитро і Олександр Драґи дарують Грушевському монастиреві нові землі, на яких стояли села Тересва, Грушево, Крива. З цього приводу видана грамота, написана кирилицею. Вона є однією з найдавніших на Закарпатті пам’яток української писемності.
З Грушевським монастирем пов’язана також загадкова історія про книгодрукування на теренах Угорської Русі. В 1491 році Швайпольт Фіоль друкує у Кракові перші українські кириличні книги «Часослов» та «Октоїх». Існує нічим не підтверджене припущення, що після заборони на книгодрукування у Кракові Фіоль перевозить свою друкарню до Грушевського монастиря і, нібито. видає там «Тріодь Пісну і Цвітну». Ці відомості спираються на непевні слова ігумена мукачівського монастиря Кралицького, що марамороський вікарій Кисегій в кінці XVIII ст. бачив видрукований грушевською друкарнею «Буквар».
Щоб там не було, Грушевський монастир відіграв одну з провідних ролей у підтримці розвитку української культури. Саме з цих земель покоління геральдичного роду Драґ-Сасів розселяється спочатку в Галичині, а потім і по всій Україні, даючи їй не лише видатних політиків і воїнів, але й відомих церковно-освітніх діячів, поетів, письменників, музикантів.
Одним з найбільших серед шляхетських загонів, що брали участь у Грюнвальдській битві, був загін, над яким майорів блакитний стяг зі срібною стрілою та золотим півмісяцем. Під цим прапором виступав найчисельніший український шляхетський рід Драг-Сас. Зображення на блакитному полі срібної стріли над золотим півмісяцем було їхнім родовим гербом. „С-а-с-!” – лунав бойовий клич над полем бою, і лицарі стріли й півмісяця атакували ворога.
У XV—XVI ст. угорський рід Драґ-Сасів зазнав відчутних втрат в угорсько-турецьких війнах і остаточно вигас після поразки угорців під Мохачем. Інакше велося Драґ-Сасам на північних схилах Карпат. Польські королі регулярно запрошують для захисту кордонів і торговельних шляхів у Карпатах шляхту герба Сас, причому не лише з Мараморошу, а і з інших земель Трансільванії, яку в Україні називали Волощиною. Тож не дивно, що численні нові родини Драґ-Сасів ведуть свої родоводи від предків, яких у документах часто називали «волохом» чи «венґрином». Так в Україні в XV ст. появляються сасівські родини Берестянських, Бісківських, Волосецьких, Губицьких, Ільницьких, Комарницьких, Риботицьких, Турчанських, Турянських, Яворських, а в XVI ст. — Бачинських, Білинських, Винницьких, Гординських, Жураківських, Кобилянських, Кропивницьких, Сасів, Тарнавських, Терлецьких, Ясинських та низки інших.
Якщо українські магнатські роди вигасли або сполонізувалися ще в XVII ст., то проста шляхта продовжувала служити Батьківщині якщо не мечем, то пером. Наприклад, список сасівських родин Коломийщини і перелік відомих релігійних, політичних, громадських і просвітницьких діячів з кінця XVIII до середини XX ст. мають багато спільних імен.
До видатних Сасів належать
http://pinguiarium.livejournal.com/170179.html
Монголо-татарська навала прокотилася карпатськими перевалами і спустошила землі за Карпатами, в тому числі й Мараморощину. Тільки в середині XIV ст. Драґ-Саси знову появляються в угорських хроніках. В цей час марамороським землями володіють брати Драґош і Драґх; третій брат Богдан за незгоду з політикою угорського короля був позбавлений титулу. В 1359 році уже немолодий Драґош утверджує королівську владу на землях сучасних Буковини та Молдови. Але в 1365 році бунтівний Богдан виганяє нащадків Драґоша з регіону і утворює незалежне князівство Молдову.
У XIV ст. воєводи Драґош і Драґх та їхній брат Богдан були православними. Вони опікувалися православними церквами та монастирями Мараморошу, водночас закладаючи нові. Драґи були покровителями і Грушевського чоловічого монастиря, що поблизу Тересви. Перша згадка про нього пов’язана з монголо-татарами і датується 1242 роком. Упродовж наступних століть монастир славився як найвідоміший центр переписування русинських і волоських рукописів. В 1390 році з ініціативи родини Драґів монастир одержує від Константинопольського патріарха ставропігійське право, а в 1404 році Дмитро і Олександр Драґи дарують Грушевському монастиреві нові землі, на яких стояли села Тересва, Грушево, Крива. З цього приводу видана грамота, написана кирилицею. Вона є однією з найдавніших на Закарпатті пам’яток української писемності.
З Грушевським монастирем пов’язана також загадкова історія про книгодрукування на теренах Угорської Русі. В 1491 році Швайпольт Фіоль друкує у Кракові перші українські кириличні книги «Часослов» та «Октоїх». Існує нічим не підтверджене припущення, що після заборони на книгодрукування у Кракові Фіоль перевозить свою друкарню до Грушевського монастиря і, нібито. видає там «Тріодь Пісну і Цвітну». Ці відомості спираються на непевні слова ігумена мукачівського монастиря Кралицького, що марамороський вікарій Кисегій в кінці XVIII ст. бачив видрукований грушевською друкарнею «Буквар».
Щоб там не було, Грушевський монастир відіграв одну з провідних ролей у підтримці розвитку української культури. Саме з цих земель покоління геральдичного роду Драґ-Сасів розселяється спочатку в Галичині, а потім і по всій Україні, даючи їй не лише видатних політиків і воїнів, але й відомих церковно-освітніх діячів, поетів, письменників, музикантів.
Одним з найбільших серед шляхетських загонів, що брали участь у Грюнвальдській битві, був загін, над яким майорів блакитний стяг зі срібною стрілою та золотим півмісяцем. Під цим прапором виступав найчисельніший український шляхетський рід Драг-Сас. Зображення на блакитному полі срібної стріли над золотим півмісяцем було їхнім родовим гербом. „С-а-с-!” – лунав бойовий клич над полем бою, і лицарі стріли й півмісяця атакували ворога.
У XV—XVI ст. угорський рід Драґ-Сасів зазнав відчутних втрат в угорсько-турецьких війнах і остаточно вигас після поразки угорців під Мохачем. Інакше велося Драґ-Сасам на північних схилах Карпат. Польські королі регулярно запрошують для захисту кордонів і торговельних шляхів у Карпатах шляхту герба Сас, причому не лише з Мараморошу, а і з інших земель Трансільванії, яку в Україні називали Волощиною. Тож не дивно, що численні нові родини Драґ-Сасів ведуть свої родоводи від предків, яких у документах часто називали «волохом» чи «венґрином». Так в Україні в XV ст. появляються сасівські родини Берестянських, Бісківських, Волосецьких, Губицьких, Ільницьких, Комарницьких, Риботицьких, Турчанських, Турянських, Яворських, а в XVI ст. — Бачинських, Білинських, Винницьких, Гординських, Жураківських, Кобилянських, Кропивницьких, Сасів, Тарнавських, Терлецьких, Ясинських та низки інших.
Якщо українські магнатські роди вигасли або сполонізувалися ще в XVII ст., то проста шляхта продовжувала служити Батьківщині якщо не мечем, то пером. Наприклад, список сасівських родин Коломийщини і перелік відомих релігійних, політичних, громадських і просвітницьких діячів з кінця XVIII до середини XX ст. мають багато спільних імен.
До видатних Сасів належать
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас
Мета цієї публікації – зібрати розпорошені маловіломі та невідомі факти про початки родів гербу Сас. Укладаючи список таких родів, автор був цілком свідомий, наскільки це складне завдання. Очевидно, що з однгого боку він виявиться неповним, з іншого – чи не кожне друге шляхетське прізвище викликає питання наскільки правомірно зараховувати їх до геральдичної групи гербу Сас.
Останні публікації з історії шляхетської геральдики. Зокрема, дослідження гербів привілейованих галицько-руських родів, здійснене Однороженком О (див. посилання на скани про "Родова геральдика Руського королівства та Руських земель корони Польської ХІV - XVI ст". (Харьків 2009р.) - http://forum.vgd.ru/20/17118/240.htm?a=stdforum_view&o= ). засвідчує відсутність в руській традиції геральдичних груп. Ця система родової геральдики, запозичена з Польші, сформувалася шляхом уніфікації багатого різноманіття родових гербів корінної та зайшлої червоноруської шляхти та підведення їх під вже існуючі геральдичні групи або створення для них нових, зокрема такими були Драго-Саси .
Використання того чи іншого гербу серед рядової шляхти Речі Посполитої ніколи не було надто принциповим питанням. Герб не ніс родової чи індивідуальної інформації, не вказував на походження (якщо не враховувати легенди, котрі привіткривають історію виникнення того чи іншого гербу й, як правило, позбавлені історичних реалій) і соціальний статус. Звідси така легкість, з якою герби змінювалися, звідси поява серед представників одного роду одразу кількох гербів, звідси плутанина та невизначеність, який саме герб використовувався в тому чи іншому роді.
Врахування всіх цих факторів змусило автора дещо формально підійти відбору нищенаведених родів. До переліку включені всі роди, котрі підтвердили своє шляхетство перед австрійською владою наприкніці 18 – початку 19 ст., вказавши своїм гербом «Сас». Так само, до уваги взяті згадки про використання гербу «Сас», тими чи іншими родами впродовж 16-18 ст. Наприклад, Попелі, як вважається мали герб «Сулима». Однак, у 1614 р. відгалуження Попелів Хвостовичів і Степаняків, вивело своє шляхетсво, засвідчивши використання гербу «Сас» . Таким чином, Попелі потрапили до нашого реєстру.
***
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- ukrgenealogy
- Адміністратор
- Повідомлень: 1566
- З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
- Звідки: Україна
- Дякував (ла): 235 разів
- Подякували: 249 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Тисовські. Ймовірно йдеться по війтівсько князівський рід з с. Тисовиці Самбірського староства. Походять від Осташка Дашковича, князі с. Стрілок, котрий заснував село Тисовицю та передав князівство у ній з королівського дозволу своїм синам – Васькові і Хомі .
Товарницькі. У 1585 р. Іван Терлецький записав посаг своїй дружині Марухні у розмірі 80 злотих . Як зазначається у відповідному акті, Марухна була дочкою невідомого на ім’я попа з Товарної. Можливо, це і був далекий предок Товарницьких. Втім дане припущення поки що не можна обгрунтувати додатковими фактами. Відомості про Товарницьких як шляхетський рід з’являються доволі пізно – наприкінці 17 ст. Зокрема, у 1691 р. дружиною Настасії Пацлавської, дідички у с. Пацлаві був якийсь Йоан Товарницький . Його сучасником був Теодор Товарницький, в чкого на 1714 р. вже була доросла одружена дочка .
Топільницькі. Попівський рід простого походження. У середині 1550-х років Турянські обміняли с. Кривку на с. Топільницю. Втім у 1560-х роках вони були не єдиними власниками села. Поряд з ними тут мешкали Івашко, Демко, Галко, Васько поповичі, від яких беруть початок Топільницькі. Джерела не повідомляють чи були вони в селі на час, коли Топільниця ще перебувала в королівській власності, чи з’явилися після обміну.
Турецькі. Див. Яворські.
Турянські. Перші власники Турйого – Йоган (1473), Грицько Берендич (1476), Юрко (1478-1481) . Невідомо яким чином вони пов’язані з братами Яцьком (1501) і Ваньком (1501-1508) , від яких виводяться всі пізніші покоління Турянські. Цікаво, що прізвисько Берендич вживалося і одим з відгалужень Скольських у 1530-х роках .
Тустанівські. В першій половині 15 ст. рід складався з восьми братів – Філя і Каленика, відомих з 1415 р.. Ілька й Івана, учасників шляхетського з’їзду 1427 р. та Яцька, Гриця, Машка і Дашка. Це було чи то друге, чи то третє покоління, нащадків Юрка і Ананія Доброславичів, які в 1387 р. королева Ядвіга надала Тустановчі з монастирем в Бориславі. Окрім вказаних поселень брати володіли Колодницею, Монастирем, Долголукою, Уличнем. У 1447 р. Іван, Ілько, Пилип (Лацко), Машко і Грицько здійснили поділ маєтків. Найстарший Іван отримав Кропивник, решту братів – Долголуку, Колодницю, Борислав. З цього часу розпочинається окрема історія роду Кропивницьких (див Кропивницькі).
У 1460 р. вперше джерела повідомляють про Грицька з Борислава, що на думку Виростека Л., є одним з братів, який обрав місцем свого проживання одне із зіл обширних родових маєтків Тустанівських . Одночасно Пилип (Лацко) осідає в Колодниці й з 1462 р. зветься „Laczko de Clodnicza”, або „Philipus Laczko de Clodnicza”. Таким чином, з’являються Бориславські та Клодницькі.
Унятицькі. 28 серпня 1393 року Владислав Ягайло, польський король дарував волоху Клементію Драгомировичу село Унятичі . Після кількадесятирічної перерви у 1430-40-х роках з’являються наступні документальні свідчення про власників Унятич. Це були Костко (1437), Демко (1443-1444), Сенько (1444) . Безпосередньо родовід Унятицькких, прослідковується з кінця 15 років й виводиться від таких осіб як Захарій (Занко) (1477-1510) та Васько (1495-1514) .
Уруські. 26-31 грудня 1377 або 1378 року Владислав Опольський, галицький князь підтвердив права на село Уріж з монастирем Станіславові Ближничу, які останній отримав від князя Юрія Наримунтовича . Із розмежувального акту на с. Блажів 1423 р. відомий Стибор з Урожа . Ні Станіслава Ближниця, ні Стибора пов’язати з пізнішими власниками Урожа, Лопушної і Заріччя не вдається. Родовід Уруських прослідковується з 1437 р. Тоді Костко з Унятич позивав Костка з Урожа у справі батьківського спадку . Від Костка походять всі відомі пізніше Уруські.
Хлопецькі. 20 березня 1360, польський король Казимир ІІІ підтверджує зем’янину Руської землі Ходкові Матутейовичу право власності на село Хлопчичі у Перемишльській землі. Текст княжої грамоти не подається. Документ дійшов у копії 1589 р. Грамота сумнівної автентичності. З Перемишльських актів 15 ст. відомий Станко Матутейович, власник Хлопчичів (1436-1448) . Від нього походять всі відомі пізніше Хлопецькі.
Яворські. 27 червня 1431 р. Владислав Ягайло, польський король, надав шляхетному Ванчі Волоху та його синам Ходку, Іванку і Занку село Турку в Самбірському повіті . Від синів Занка походять Яворські і Турецькі. Зокрема четверо синів Василя Занковича осіли в Яворі, а єдиний син Федора Занковича Дмитро () – у Турці. Ільницькі натомість були нащадками або Ходка, або Іванка Ванчовичів. Перша згадка про Ільницьких припадає на 1491 р. , коли Миклаш і Ігнатко з Ільника провадили судову справу з Влодиком зі Стебника .
Яменські. Війтівсько-князівський рід із с. Ямни Перемишльського староства. У 1505 р. князем був який „laboriosus Roman de Troycza et Jamna knyaz” . Впродовж наступного століття документи повідомляють про інших осіб, що мешкали в Ямні на князівстві, зокрема – Сенько (1518), Глібко (1531), крайник Климко (1558-1582) з племінником Грицьком (1558-1569), Мишко Мишула з синами Лукою і Іваном (1582), Михайло з синами Грицьком, Іваном, Федьком (1582) . Однак пов’язати їх і умістити в єдиний родовід не вдається. у другій половині 17 – 18 ст. Яменські мешкали у с. Розсохи. Мабуть це були нащадки Іванка Яменського, якому Васько Терлецький Грицьоквич заставив певні земельні маєтності у с. Терлі (Розсохи відокремилися від Терла) .
Ясеницькі. Історія роду до початку 16 ст. залишається таємницею. У 1490-1494 рр. перемишльські земські акти згадують якогось Станіслава Ясениського (Jaszenysky) чи то Ясенського (Iaszensky) з Опарів, що у Дрогобицькому повіті . Важко без вагань стверджувати, чи вдійсності він перший відомий Ясеницький чи ні. У 1510 р. Іоан Ясеницький, тенутарій в Довгому, визнав борг перед Леонардом Ясеницьким в розмірі 200 гривень . У цій згадці, напевно, йдеться про Ясеницьких, хоч ні Іоана, ні Леонарда, через брак джерел, не можна прив’язати до котрогось з пізніших відгалужень роду. Особою, котра дісно стала родоначальником, якшо не всіх Ясеницьких, то принаймні кількох родових відламів, був Занко, відомий з 1518 р.
Джерело - http://uht.org.ua/forum/viewtopic.php?f=24&t=1335
Посилання на гербівник шляхти королівства Галичини та Володимирії (Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj) -
https://books.google.com.ua/books?id=uM ... &q&f=false
Товарницькі. У 1585 р. Іван Терлецький записав посаг своїй дружині Марухні у розмірі 80 злотих . Як зазначається у відповідному акті, Марухна була дочкою невідомого на ім’я попа з Товарної. Можливо, це і був далекий предок Товарницьких. Втім дане припущення поки що не можна обгрунтувати додатковими фактами. Відомості про Товарницьких як шляхетський рід з’являються доволі пізно – наприкінці 17 ст. Зокрема, у 1691 р. дружиною Настасії Пацлавської, дідички у с. Пацлаві був якийсь Йоан Товарницький . Його сучасником був Теодор Товарницький, в чкого на 1714 р. вже була доросла одружена дочка .
Топільницькі. Попівський рід простого походження. У середині 1550-х років Турянські обміняли с. Кривку на с. Топільницю. Втім у 1560-х роках вони були не єдиними власниками села. Поряд з ними тут мешкали Івашко, Демко, Галко, Васько поповичі, від яких беруть початок Топільницькі. Джерела не повідомляють чи були вони в селі на час, коли Топільниця ще перебувала в королівській власності, чи з’явилися після обміну.
Турецькі. Див. Яворські.
Турянські. Перші власники Турйого – Йоган (1473), Грицько Берендич (1476), Юрко (1478-1481) . Невідомо яким чином вони пов’язані з братами Яцьком (1501) і Ваньком (1501-1508) , від яких виводяться всі пізніші покоління Турянські. Цікаво, що прізвисько Берендич вживалося і одим з відгалужень Скольських у 1530-х роках .
Тустанівські. В першій половині 15 ст. рід складався з восьми братів – Філя і Каленика, відомих з 1415 р.. Ілька й Івана, учасників шляхетського з’їзду 1427 р. та Яцька, Гриця, Машка і Дашка. Це було чи то друге, чи то третє покоління, нащадків Юрка і Ананія Доброславичів, які в 1387 р. королева Ядвіга надала Тустановчі з монастирем в Бориславі. Окрім вказаних поселень брати володіли Колодницею, Монастирем, Долголукою, Уличнем. У 1447 р. Іван, Ілько, Пилип (Лацко), Машко і Грицько здійснили поділ маєтків. Найстарший Іван отримав Кропивник, решту братів – Долголуку, Колодницю, Борислав. З цього часу розпочинається окрема історія роду Кропивницьких (див Кропивницькі).
У 1460 р. вперше джерела повідомляють про Грицька з Борислава, що на думку Виростека Л., є одним з братів, який обрав місцем свого проживання одне із зіл обширних родових маєтків Тустанівських . Одночасно Пилип (Лацко) осідає в Колодниці й з 1462 р. зветься „Laczko de Clodnicza”, або „Philipus Laczko de Clodnicza”. Таким чином, з’являються Бориславські та Клодницькі.
Унятицькі. 28 серпня 1393 року Владислав Ягайло, польський король дарував волоху Клементію Драгомировичу село Унятичі . Після кількадесятирічної перерви у 1430-40-х роках з’являються наступні документальні свідчення про власників Унятич. Це були Костко (1437), Демко (1443-1444), Сенько (1444) . Безпосередньо родовід Унятицькких, прослідковується з кінця 15 років й виводиться від таких осіб як Захарій (Занко) (1477-1510) та Васько (1495-1514) .
Уруські. 26-31 грудня 1377 або 1378 року Владислав Опольський, галицький князь підтвердив права на село Уріж з монастирем Станіславові Ближничу, які останній отримав від князя Юрія Наримунтовича . Із розмежувального акту на с. Блажів 1423 р. відомий Стибор з Урожа . Ні Станіслава Ближниця, ні Стибора пов’язати з пізнішими власниками Урожа, Лопушної і Заріччя не вдається. Родовід Уруських прослідковується з 1437 р. Тоді Костко з Унятич позивав Костка з Урожа у справі батьківського спадку . Від Костка походять всі відомі пізніше Уруські.
Хлопецькі. 20 березня 1360, польський король Казимир ІІІ підтверджує зем’янину Руської землі Ходкові Матутейовичу право власності на село Хлопчичі у Перемишльській землі. Текст княжої грамоти не подається. Документ дійшов у копії 1589 р. Грамота сумнівної автентичності. З Перемишльських актів 15 ст. відомий Станко Матутейович, власник Хлопчичів (1436-1448) . Від нього походять всі відомі пізніше Хлопецькі.
Яворські. 27 червня 1431 р. Владислав Ягайло, польський король, надав шляхетному Ванчі Волоху та його синам Ходку, Іванку і Занку село Турку в Самбірському повіті . Від синів Занка походять Яворські і Турецькі. Зокрема четверо синів Василя Занковича осіли в Яворі, а єдиний син Федора Занковича Дмитро () – у Турці. Ільницькі натомість були нащадками або Ходка, або Іванка Ванчовичів. Перша згадка про Ільницьких припадає на 1491 р. , коли Миклаш і Ігнатко з Ільника провадили судову справу з Влодиком зі Стебника .
Яменські. Війтівсько-князівський рід із с. Ямни Перемишльського староства. У 1505 р. князем був який „laboriosus Roman de Troycza et Jamna knyaz” . Впродовж наступного століття документи повідомляють про інших осіб, що мешкали в Ямні на князівстві, зокрема – Сенько (1518), Глібко (1531), крайник Климко (1558-1582) з племінником Грицьком (1558-1569), Мишко Мишула з синами Лукою і Іваном (1582), Михайло з синами Грицьком, Іваном, Федьком (1582) . Однак пов’язати їх і умістити в єдиний родовід не вдається. у другій половині 17 – 18 ст. Яменські мешкали у с. Розсохи. Мабуть це були нащадки Іванка Яменського, якому Васько Терлецький Грицьоквич заставив певні земельні маєтності у с. Терлі (Розсохи відокремилися від Терла) .
Ясеницькі. Історія роду до початку 16 ст. залишається таємницею. У 1490-1494 рр. перемишльські земські акти згадують якогось Станіслава Ясениського (Jaszenysky) чи то Ясенського (Iaszensky) з Опарів, що у Дрогобицькому повіті . Важко без вагань стверджувати, чи вдійсності він перший відомий Ясеницький чи ні. У 1510 р. Іоан Ясеницький, тенутарій в Довгому, визнав борг перед Леонардом Ясеницьким в розмірі 200 гривень . У цій згадці, напевно, йдеться про Ясеницьких, хоч ні Іоана, ні Леонарда, через брак джерел, не можна прив’язати до котрогось з пізніших відгалужень роду. Особою, котра дісно стала родоначальником, якшо не всіх Ясеницьких, то принаймні кількох родових відламів, був Занко, відомий з 1518 р.
Джерело - http://uht.org.ua/forum/viewtopic.php?f=24&t=1335
Посилання на гербівник шляхти королівства Галичини та Володимирії (Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj) -
https://books.google.com.ua/books?id=uM ... &q&f=false
Технічна підтримка з питань реєстрації, зміни імені користувача або інших питань, стосовно вашого облікового запису, здійснюється через ukrgenealogy@ukr.net
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9520
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6268 разів
- Подякували: 3668 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Додам і я малюночок гербу Сасів із дворянської справи своїх предків Дідківських - так малювали його у першій половині ХІХ ст
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9520
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6268 разів
- Подякували: 3668 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Герби Сасів руських та литовсько-польських
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9520
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6268 разів
- Подякували: 3668 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Опис до цих гербів
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9520
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6268 разів
- Подякували: 3668 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Цікаве відео про віднайдену шаблю та про представників родин гербу Сас на Львівщині.
Про те що вони збираються кожного року та ще, що історія гербу більше 700 років
Про те що вони збираються кожного року та ще, що історія гербу більше 700 років
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9520
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6268 разів
- Подякували: 3668 разів
- Контактна інформація:
Re: Герб Сас (Драґ)
Ось така краса - знаходиться у дворянських справах Дідковських
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- Мария Халюк
- Повідомлень: 22
- З нами з: 22 серпня 2018, 17:10
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 2 рази
- Подякували: 14 разів
Re: Герб Сас (Драґ)
І правда чудово... А що то за документ?D_i_V_a писав:Ось така краса - знаходиться у дворянських справах Дідковських
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей