Перелік князівських родів

Чи мали ви щастя довідатись, що ващі пращури були з князівських родин?

Так
0
Немає голосів
Ні
3
25%
Маю тільки припущення
6
50%
Шанси досить великі
1
8%
Ми всі походим від якихось князів
2
17%
 
Всього голосів: 12

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення АннА »

СЛУЦЬКІ — князівський рід, нащадки кн. Михайла Олельковича (див. Олельковичі), котрий по смерті батька отримав у спадок Слуцьк і Копил (нині обидва міста Мінської обл., Білорусь; 1455). С. вважалися носіями київ. князівської традиції: за Атанасієм Кальнофойським, на лаврських надгробках вони звуться "спадковими панами землі Київської"; за М.Стрийковським, кн. М.Глинський прагнув отримати права на Київ шляхом шлюбу з Анастасією Слуцькою. Мали шлюбні зв’язки із князями Острозькими, магнатами Ходкевичами, Радзивіллами; до останніх, із вигасанням С. на поч. 17 ст., перейшли їхні родові маєтності.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

РОЗУМОВСЬКІ – козац., дворянський, графський і князівський рід, який походить від козака Козелецької сотні Київського полку Якова Романовича Розума (17 ст.). Від його синів – козаків Івана та Григорія (р. н. невід. – п. бл. 1730) – беруть початок дві гілки роду.

Серед онуків Івана – Петро Іванович (р. н. невід. – п. 1771), ніжинський полковник (1753–71), та Василь Іванович (1727–1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762). На дітях Василя ця гілка роду згасла.

У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. – п. 1762), було 3 сини – Данило, Олексій та Кирило – і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709–71), граф "Священної Римської імперії германської нації" (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 – морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія – Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728–1803) – та матір – Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія – Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська – та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід'ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила – Євдокія (бл. 1728 – 1749), фрейліна імператорського двору, – стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. – п. 1768), сина канцлера.

Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне – Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з'явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський.

За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744–1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія – Андрія Осиповича Закревського (1742–1804) – та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Кафтирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського.

У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни – Катериною Іванівною Наришкіною (1729–71) – було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син – граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) – та третій – граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 – найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751–1823) – генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), обер- камергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801–05); граф Лев Кирилович (1757–1818), учасник російсько-турецької війни 1768–1774 і російсько-турецької війни 1787–1791, – генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759–1837) – бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф І ван Кирилович (1761–1802), учасник російсько-турецької війни 1787–91, – генерал-майор (1796). Із братів Р. – синів Кирила Григоровича – законних нащадків залишив лише старший із братів – Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778–1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга – Катерина Олексіївна (1783–1849) – дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788–1855). Молодший із синів – граф Кирило Олексійович (1777–1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший – граф Петро Олексійович (1775–1835) – генерал-майор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806–16) – також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії.

Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785–1818) був укладений без розлучення з першою дружиною – баронесою Генріеттою Мальцен (1781– 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича – граф Каміл Львович (1852–1917) – доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911–12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла – графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов'ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946–86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів – 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання.

Брати Р. – сини Кирила Григоровича – залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796–1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні – Крюковську; Іван Кирилович – Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удовика; Лев Кирилович – сина Іполита Івановича Подчаського (1792–1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну – за Шотом, другу – за д'Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських.

Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

РУЖИНСЬКІ (Роговицькі, Наримунтовичі-Ружинські) – князівський рід власного герба, представники якого, за фамільною легендою, походили від турівського і пінського кн. Наримунта Гедиміновича; землевласники Київського воєводства і Волинського воєводства Речі Посполитої. Родове гніздо Р. – с. Ружин (нині село Турійського р-ну Волин. обл.) під м. Ковель, родоначальник – Іван, князь Ружинський і Роговицький (п. після 1486).
Упродовж 16–18 ст. більшість представників цього розгалуженого клану були дрібними землевласниками Володимирського пов. Волин. воєводства, які будували свою кар'єру та здобували матеріальні статки службою при магнатських і панських дворах. Один із таких князів Остафій Іванович Р. (п. 1587) був засновником київ. гілки роду. Свою службу він починав як черкас. і канівський підстароста кн. М.Вишневецького (1569–73), в почту якого побував на Люблінському унійному сеймі 1569. Пізніше був київ. підвоєводою кн. В.-К.Острозького (1575–81). Кошовий отаман Війська Запорозького (1581–83). У шлюбі з Богданою Олізарівною-Волчківною (див. Олізари) мав 6 дітей: Михайла, Богдана, Кирика, Миколая, Ганну та Марушу (дружину гетьмана Війська Запорозького К.Косинського).
Михайло Остафійович (п. після 1592) – гетьман Війська Запорозького (1584–87), київ. підвоєвода кн. В.-К.Острозького (1586–87).
Богдан ("Богданко") Остафійович (п. 1576) – гетьман Війська Запорозького (1575–76).
Миколай Остафійович (п. 1592) – кошовий отаман Війська Запорозького (1587), київ. войський (1591–92). 1591 на місці с. Щербів заснував м. Новий Ружин (нині смт Ружин).
Кирик Остафійович (п. 1599) – кошовий отаман Війська Запорозького (1588), посол шляхти Київ. воєводства на вальні сейми (1590, 1595, 1598). Власник Паволоцького, Котеленського, Новоружинського ключів (див. Ключ) та ін. маєтків у Київ. пов. Київ. воєводства, Володимирському і Кременецькому повітах Волинського воєводства. 1595 став братчиком Львівського братства. Син Кирика і його першої дружини Овдоті Андріївни Єловичівни-Кунівської Роман (1575 – 18 квітня 1610) – посол київ. шляхти на вальний сейм 1605, королів. ротмістр, "гетьман" військ Лжедмитрія II (1608–10). У шлюбі із Софією Корабчіївською дітей не мав, проте, за родовою легендою Розумовських, саме його син Якуб (ототожнений з Яковом Романовичем Розумом) був засновником їхнього роду.
Час плине
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення D_i_V_a »

Святополк-Мирський, Дмитро Іванович - князь (1825-1899). Почав військову службу у 1841 р. на Кавказі.
У 1857-1859 командував Кабардинським полком. Після покорення східного Кавказу був керівником Терської області, після цього Кутаїським генерал-губернатором.
У 1876 році призначений помічником намісника Кавказа. Під час русько-турецької війни приймав участь в штурмі Карса.
У 1880 році призначений членом Державнї Ради.
У 1882 році виконував обов'язки командуючого військами Харківського військового округу та тимчасового харківського генерал-губернатора.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

СЛУЦЬКІ — князівський рід, нащадки кн. Михайла Олельковича (див. Олельковичі), котрий по смерті батька отримав у спадок Слуцьк і Копил (нині обидва міста Мінської обл., Білорусь; 1455). С. вважалися носіями київ. князівської традиції: за Атанасієм Кальнофойським, на лаврських надгробках вони звуться "спадковими панами землі Київської"; за М.Стрийковським, кн. М.Глинський прагнув отримати права на Київ шляхом шлюбу з Анастасією Слуцькою. Мали шлюбні зв’язки із князями Острозькими, магнатами Ходкевичами, Радзивіллами; до останніх, із вигасанням С. на поч. 17 ст., перейшли їхні родові маєтності.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

ЧОРТОРИЙСЬКІ, Чарторийські — князівський рід герба "Погоня", що веде своє коріння від литов. правлячої династії Гедиміновичів. Родове гніздо, від якого утворилося прізвище, — м-ко Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Рівнен. обл.).

Засновником фамілії до недавнього часу вважався третій син вел. кн. литов. Ольгерда Гедиміновича і рідний брат короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла кн. Коригайло (Костянтин), який жив у 2-й пол. 14 ст. Найновіші дослідження свідчать про те, що протопластою Ч. був сучасник Коригайла кн. Костянтин Коріятович (див. Коріятовичі). Його онуки Олександр Васильович та Іван Васильович у 1440-х рр. були серед ініціаторів та безпосередніх учасників убивства вел. кн. литов. Сигізмунда Кейстутовича, після чого молодший із братів емігрував до сусіднього Великого князівства Московського, а старший опинився в почеті волин. кн. Свидригайла Ольгердовича. У цей же час при дворі Свидригайла знайшов свій притулок ще один онук Костянтина Коріятовича кн. Михайло Васильович Ч. (п. між 1479 і 1489), нащадки якого, поділивши в 1547 спадкові володіння, започаткували на Волині дві гілки роду.
Старша гілка, представники якої до 1601 посідали давню фамільну резиденцію в Чорторийську, вигасла в серед. 17 ст. Серед її найвідоміших представників слід виділити першого волин. воєводу (1566—71) кн. Олександра Федоровича (п. 1571) та його сина, житомирського старосту (див. Староство; 1574—82) кн. Михайла Олександровича (п. 1582).

Центр. володінням молодшої гілки роду до серед. 17 ст. була Клевань. Тривалий час клеванські князі перебували в тіні слави своїх родичів князів Ч. з Чорторийська. Однак від 1620-х рр. їхні впливи на Волині поступово зростали, що було пов’язано з розбудовою кар’єри кн. Миколая-Єжи (1603—61). Секрет його успіху полягав у вдалому одруженні із княжною Ізабеллою Корецькою (1617), завдяки якому Ч. породичалися з такими впливовими магнатськими фаміліями Речі Посполитої, як Радзивілли, Калиновські, Потоцькі, Ходкевичі та ін. Після смерті 1633 швагра Яна-Кароля Корецького, що був волин. каштеляном, Миколай-Єжи, відповідно до королів. привілею, успадкував його уряд і, таким чином, посів місце в сенаті (див. Сенат у Речі Посполитій). Титул волин. каштеляна князь носив до 1654, а з цього часу й до смерті виконував функції волин. воєводи. Після кончини 1651 останнього представника роду Корецьких — князя Самуеля-Кароля — успадкував його фамільні володіння, які за розмірами значно перевищували маєтки Миколая-Єжи.

Із трьох синів волинського воєводи старший Флоріан-Казимир (1620—74) зробив блискучу церк. кар’єру. Вихованець Луцького єзуїтського колегіуму і Папського ун-ту в Римі ("collegium Romanum"), д-р теології, після повернення до Речі Посполитої (1642) він ненадовго опинився при королів. дворі. 1642—43 — віленський, із 1643 — плоцький канонік, 1650—55 — познанський, а 1655—73 — вроцлавський римо-катол. єпископ. Врешті, наприкінці 1673, у період безкоролів’я по смерті Міхала-Корибута Вишневецького, Флоріан-Казимир став гнєзненським архієпископом і примасом Речі Посполитої. Його рідні брати Міхал-Єжи на Клевані Ч. (1621—92) та Ян-Кароль на Корці Ч. (бл. 1626 — 1680) започаткували дві лінії роду, з яких перша існує до наших днів, а друга вигасла 1810.

Найвідоміші представники роду в 2-й пол. 17 — 18 ст. походили зі старшої клеванської лінії. Її засновник Міхал-Єжи на Клевані Ч. поруч із батьком посідав місце в сенаті, спочатку — як волин. каштелян (1653—57), згодом — брацлавський (1657—66), волинський (1661—81) і, врешті, сандомирський (1682—92) воєвода. Окрім цього, обіймав уряд кременецького старости (1645—53, 1688—89). Його онука Констанція (1700—59) у 1720 вийшла заміж за майбутнього краківського каштеляна Станіслава Понятовського й у шлюбі з ним народила 5-х дітей, одним з яких був Станіслав-Август Понятовський, король Речі Посполитої (1764—95).

Брат Констанції Понятовської Август-Олександер (1697—1782), рус. воєвода (1731—82) і генерал Подільських земель (1750—58), відомий як один із творців і лідерів Фамілії — політ. угруповання, яке фактично керувало Річчю Посполитою в серед. 18 ст. У 1720-х рр. безуспішно пробував відсудити у князів Сангушків право посідати маєтки Острозької ординації. Упродовж 1750-х — на поч. 1760-х рр. готував ґрунт для обрання на польс. престол свого сина Адама-Казимира (1734—1823), генерала Подільських земель (1758—94), а оскільки остаточне рішення з цього приводу ухвалювалося в Санкт-Петербурзі, встановив міцні контакти з рос. двором. Незважаючи на певні успіхи у провадженні цих переговорів, рос. імп. Катерина II врешті-решт висловилася на підтримку ін. кандидатури, а саме племінника кн. Августа-Олександера — Станіслава-Августа Понятовського.

Сином Адама-Казимира та Ізабелли з Флеммінгів був відомий польс. політ. діяч Адам-Єжи (див. А.-Є.Чарторийський; 1770—1861).

У наш час представники роду князів Ч. живуть у Великій Британії та Польщі.
Тесленко І.А.
дата публікації: 2013 р.
Література:
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

ЧЕТВЕРТИНСЬКІ (Святополк-Четвертинські) — князівський рід, який, згідно з родинною легендою, є відгалуженням турово-пінських Рюриковичів і походить безпосередньо від київ. кн. Святополка Ізяславича. І хоча представники роду не могли беззастережно прив’язати першого князя Ч. до офіц. генеалогії турово-пінських князів, більшість дослідників вважають їхню легенду цілком достовірною (Ю.Вольф, К.Нєсєцький, М. фон Баумгартен, Н.Яковенко, Л.Войтович та ін.). Перша згадка про рід датується 1388 та стосується кн. Олександра Ч., від якого можна простежити безперервний родовід. Родове прізвище походить від назви володіння роду — м-ка Четвертня (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.).

Серед онуків родозасновника — Юрій Іванович (р. н. невід. — п. 1502), володимирський намісник (1502), та Федір Іванович (р. н. невід. — п. бл. 1507), намісник брацлавський і вінницький (1492—98), литов. посол у Волощині. Від їхнього двоюрідного брата Федора Михайловича (р. н. невід. — п. після 1488) походить відгалуження — князі Вишковські (Вишковські-Четвертинські), а від Михайла Михайловича — князі Сокольські. Гілка князів Вишковських припинила своє існування вже у другому поколінні через успадкування її представниками після померлих родичів м-ка Четвертня, а рід князів Сокольських вигас у 1-й пол. 17 ст.
Онуком Федора Михайловича Вишковського був Яцько Андрійович (р. н. невід. — п. після 1580), перший князь на Новій Четвертні, яка виникла на місці укріпленого м-ка Боровичі (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.). Син Яцька — Стефан Яцькович (імовірно, 1574 — 1665), брацлавський підкоморій (1629—65), член Луцького братства, благодійник Київського колегіуму (див. Києво-Могилянська академія), засновник новочетвертинської гілки, а племінник — Григорій Остафійович (р. н. невід. — п. 1651), луцький підкоморій (1638—51), засновник старочетвертинської гілки. Нащадки обох гілок у 17 ст. почали називатися Святополк-Четвертинськими, що повинно було підкреслити їхнє походження від турово-пінських Рюриковичів.

Один із синів Григорія Остафійовича — Захаріуш Григорович (р. н. невід. — п. 1649), луцький підсудок (1646), — мав сина Григорія Захаровича (у чернецтві — Гедеон; див. Г.Четвертинський), митрополита Київського, та онуків — Юрія Андрійовича (р. н. невід. — п. до 1722), моск. стольника, зятя гетьмана І.Самойловича, противника гетьмана І.Мазепи, та Януша Андрійовича (р. н. невід. — п. 1728), рос. полковника, а інший — Вацлав Григорович (р. н. невід — п. 1694), житомир. хорунжий (1666), — синів Сергія Вацлавовича (р. н. невід. — п. 1728), ігумена Старо-Четвертинського монастиря (1702—04), єпископа Оршанського, Мстиславського і Могильовського (1704—28), та Гавриїла Вацлавовича, брацлавського підсудка, який перейшов у католицизм. Серед численних онуків Гавриїла був Антоній-Станіслав (1748—94), відомий політ. діяч Речі Посполитої, перемишльський каштелян (1780—90), учасник багатьох вальних сеймів, противник реформ та борець за шляхетсько-магнатські вольності, радник Торговицької конфедерації, власник багатого подільського маєтку Антополь (нині с. Антопіль Томашпільського р-ну Він. обл.), страчений під час повстання Т.Косцюшка як держ. зрадник. Його родина виїхала до Рос. імперії під покровительство імп. Катерини II. Одна з доньок Антонія-Станіслава — Марія (1779—1854), дружина обер-єгермейстера Д.Наришкіна, фрейліна імператорського двору, фаворитка імп. Олександра I, інша — Жанетта (1777—1854), фрейліна імператорського двору, дружина графа Северина Вишковського, фаворитка вел. кн. Костянтина Павловича (див. Романови), старший із синів — Борис (1781—1865), полковник (1803), командир 1-го кінного козачого полку нар. ополчення (1812—13), учасник антинаполеонівських кампаній та Війни 1812, дійсний статський радник (1835), обер-шталмейстер імператорського двору (1856), православний, хрещеник імп. Катерини II, другий — Костянтин (1792—1871), гродненський губернський предводитель дворянства (1825—34), камергер імператорського двору, а молодший — Густав (1794—1851), дипломат, камергер імператорського двору (1821), таємний радник (1846) і сенатор (1846). Онук Бориса Антоновича — Сергій Володимирович (1853 — р. с. невід.), камер-юнкер (1882), царицинський повітовий предводитель дворянства (1881—84), був одружений з Катериною Костянтинівною, уродженою Шупинською (1857—1942), власницею знаменитого Талашкіно (нині село Смоленської обл., РФ), яке вона разом зі своєю подругою кн. М.Тенишевою перетворила на центр розвинутого сільського госп-ва, нар. промислів та худож. життя. Нащадки Антонія-Станіслава 1843, незважаючи на відсутність необхідних документів, рішенням рос. імп. Миколи I були визнані в князівській гідності, а представники цієї гілки внесені до 5-ї частини Родовідних книг Волин., Гродненської і Моск. губерній.

1858 та 1886 князівський титул було визнано й за представниками ін. гілок, що проживали на території Рос. імперії. До 12-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи" внесено герб Ч. як правосл. обряду, так і католицького.

З новочетвертинської гілки походять Микола Стефанович (р. н. невід. — п. 1659), мінський каштелян (1649—59), прибічник митрополита Київського Д.Балабана, свояк гетьмана І.Виговського. Його нащадки прийняли католицизм. Серед них — Януш-Томаш Феліціанович-Стефанович (1743—1813), черніг. каштелян (1785—92), музикант і поет; Антоній-Ян-Непомук Феліціанович-Стефанович (р. н. невід. — п. 1830), генерал-ад’ютант польс. короля Станіслава-Августа Понятовського (1774), хорунжий вінницький (1782) та брацлавський (1783), каштелян брацлавський (1790—96), неодноразовий посол (депутат) вального сейму Речі Посполитої; Северін- Франциск-Калікст Володимирович-Людвигович-Станіславович-Калікстович-Адамович (1873—1946), депутат 1-ї Державної думи Рос. імперії (див. Державна дума Російської імперії), один із фундаторів польського т-ва "Spόjnia" ("Єднання"), депутат сейму 2-ї Речіпосполитої (1919—35), в’язень Освенціма та Бухенвальда. Ця гілка роду продовжується й сьогодні.
Мицик Ю.А., Томазов В.В.
дата публікації: 2013 р.
Час плине
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення D_i_V_a »

З книги Ірини Ворончук
Важливим показником родинної структури є діти, однак у досліджуваному нами регіоні прямі дані про їх чисельність, на жаль, розрізнені й неповні. Як приклад можна згадати генеалогічні дослідження Івана Новицького та Юзефа Вольфа, які виявили в князівських родинах Василя і Федора Михайловичів та Григорія Івановича Ружинських всього сімох нащадків, проте наше звернення до документів дало змогу з’ясувати, що дітей було більше на десять осіб, хоча й це число не можна вважати остаточним, бо є згадки ще про кількох осіб, чиї філіаційні зв’язки безпосередньо не простежуються397. Упродовж останніх років новими відомостями доповнено також родоводи князів Буремльських, Сокольських, Воронецьких, Четвертенських, Чорторийських та ін.398

397 Новицкий И. П. Князья Ружинские // Киев. старина, 1882. - № 2. - С. 58-84; Wolff). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. - S. 414-421.
398 Яковенко H. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. - С. 304-369.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Вернер »

Український історичний збірник , Вип . 12, 2009


Ващук Дмитро (Київ)

ДО ІСТОРІЇ РОДИННОЇ СУПЕРЕЧКИ КНЯЗІВ САНГУШКІВ на початку другої третини XVI ст.∗
∗ Дослідження підготовлене у рамках наукового проекту «Джерела до історії еліти Великого князівства Литовського та Речі ПосполитоїXVI ст. у польських архівосховищах» (Спільно з Андрієм Блануцою), підтриманого Інститутом інтердисциплінарних досліджень «Artes Liberales» Варшавського університету.

Постійні чвари та судові тяганини між представниками однієї родини у ранньомодерний період історії України були звичайним явищем. У суді розглядались різноманітні справи, які були пов’язані практично з усіма галузями тогочасного права. Головним завданням цієї статті буде публікація документу від 5 серпня 1533 р. – судового вироку королеви Бони у справі між двома князями Сангушками: володимирським старостою Федором Андрійовичем та Василем Михайловичем. Оригінал зберігається у колекції пергаментових документів Архіву головного актів давніх (м. Варшава). Розміри пергаменту становлять 51,5 см×63 см. Документ засвідчено і скріплено особистими підписом та печаткою королеви Бони. Про його попередню публікацію нам невідомо.
Обидва князі були підданими королеви, тому саме вона і відіграла ключову роль у розв’язанні справи, призначивши для цього відповідних суддів. У їх присутності князь Федір повідомив про свої обвинувачення проти князя Василя, які стосувались декількох моментів: 1) згідно представленого судового листа полюбовних суддів: королівського маршалка князя Андрія Михайловича Коширського і дворянина господарського Федора Гулевича та королівського вироку Василь Михайлович мав сплатити штраф у розмірі 800 кіп грошів “zко за кгвалты, грабεжи, головщины, бои, и бчол подранu, и збεги jтчизныи, и за иншиε многиε шкоды”, однак цього не зробив; 2) прохання підтвердити вчинений раніше обмін маєтками: Василь поступився монастирем Св. Миколая Мільци та селами Солов’їво і Комарово, а Федір селом Мостище та монастирським селом Лагодовль; 3) здійснити запланований розподіл кордонів між маєтками Доротеш (Дороготеш ?) та Лагодовль та стягнути з князя Василя штраф за заподіяні збитки. Василь Михайлович у відповідь повідомив, що, по-перше, Федір Андрійович отримав королівський вирок заочно, а натомість він має королівські листи згідно яких хоче вирішити цю справу перед господарем. По-друге, стосовно поділу маєтків, то, зі слів Василя, Федір мав поступитись половиною острова на р. Віжва біля с. Буцена, на якому знаходяться чотири його села із бортними входами. На це Федір відповів, що той острів повністю належить йому ще від діда та батька. По-третє, князь Василь вказував на те, що багато його отчинних непохожих людей повтікали до князя Федора, а той не хоче йому їх повіддавати. Судді справу вирішили так. Спершу встановлено заруку у розмірі 1000 кіп грошів на корить королеви, 500 кіп грошів суддям і ще 500 кіп грошів один одному. Сторона, яка порушувала встановлений вирок, сплачувала всю суму. Князь Василь був звільнений від оплати 800 кіп грошів. Судді підтвердили правочинність поділу вище вказаних маєтків. Князю Федору було підтверджено право на повне володіння островом. Стосовно чотирьох сіл на острові, то для вирішення цього питання направлявся господарський дворянин, перед яким Василь Михайлович мав навести докази на право ними володіти. У разі підтвердження слів Василя, Федору заборонялося втручатися до цих сіл та місцевого населення. З приводу отчинних непохожих людей визначалось так: особи, котрі просиділи на новому місці 10 років і більше, мали залишитись у володіння князя Федора, а ті хто менше 10 років – повертались князю Василю. Останній момент є досить цікавим з правової точки зору. Перший Литовський Статут, який вже діяв на момент видачі вироку, зовсім не регулював терміни повернення збіглих непохожих селян попередньому власнику. Не було правових підстав для таких дій і у попередні часи. Скажімо, так зване “право виходу” селян обмежив ще загальноземський привілей великого князя литовського Казимира Ягеллончика 1447 р.1, що стало, на думку М. Кразаускайте, “вихідним пунктом покріпачення всього селянського стану”2. На території Київщини з другої половини XV ст. шляхті також заборонялось приймати у свої маєтках “отчинных людей непоходячих”3. Тобто причини появи саме 10-літнього терміну достеменно не відомі. На думку А. Гурбика, до початку XVI “непохожими” селянами, “отчичами”, “извечными” вважались ті, “які висідили на шляхетських землях декілька десятків років… Проте з другої третини XVI ст. шляхта настійливо добивалася, щоб 10 років вважалися достатнім терміном для визначення селян “непоходячими”4. Таким чином, знайдений нами документ повністю підтверджую висновок історика. При підготовці публікації документа ми використали дипломатично-критичний метод, розроблений В. Німчуком5. Крім цього, вертикальною рискою | позначається кінець стрічки, а кінець аркуша двома – ||. Позначення паєрика уніфіковане через літеру й. Знаки пунктуації розставлено відповідно до правил сучасного правопису. Заголовок до документа передано курсивом українською мовою.


ПУБЛІКАЦІЯ ДОКУМЕНТУ

Оригінал: Archiwum Glówne Akt Dawnych w Warczawe. – Tz. Metryka Litewska. – Dz. X. (Zbiór Dokumentów Pergaminowych). – sygn. 4796.

1533, серпня 5. Вільно. Підтвердження королеви Бони рішення третейських суддів стосовно суперечки між старостою володимирським Федором Андрійовичем Сангушком і князем Василем Михайловичем Сангушком Ковельським.
Бона, Божю м(и)л(о)стью королεваu полскаu, вεликаu кн(е)г(и)ни литовскаu, | русскаu, прускаu, жомоитскаu, мазовεцъскаu и иныхъ | Jзнаймуєм тым-то н(а)шим листом, хто на нεго посмотрит албо чтучи εго вслышит, нинεшним и напотом будyчим, ком y будεт потрεб того вeдати. Иж котороε зашстьε мεли промεжку сεбε з обудву сторон староста володимεрский, кнuз Фεдор Андрeεвич Сонкгушковича з братом своим кнuзεм Василиεм Михайловичом | Сонкгушковича Ковεлским j многиε кривды и втиски зεмлuныи и тεж рyхомыи имεнεй своих волынских, на што ж jни промεжку сεбε з обудву сторон листы королu εго м(и)л(ости) и многиε записы свои власныи, и тутεж выроки королu εго м(и)л(ости), пана а малжонка н(а)шого, и иншии многиε листовыи вызнанu и твεр|дости мεли, за которыми листы и записы своими и jными иными листы j тыи кривды свои jт нεмалого часу y право сu были вдали, и тым къ нεзгодε братской, котораu бы промεжку них быти нεмεла, и ку шкодам, трудностuм и накладом вεликим з обу сторон пришли. Ино мы в тых рeчах маючи | к ним лютость с причины тоε, иж zк кн(я)зu Фεдора, старосту володимεрского, так тεж и кн(я)зu Василz Ковεлского, jт нεмалого часу въ jсобливую εсмо jпεку и jборон y нашу и заслуг н(а)ших jсобливых взuли, гдεж абы jни, будyчи слугами н(а)шими, за таковыми нεзгодами своими болши того правом сu jбыходuчи | ку болшим трудностuм, шкодам и накладом нεпрышли. Кдыж то нε jдно им, алεй всεй Рεчи Посполитой ку пожиточном y нε єстъ, иж бы промεжку подданых н(а)ших таковыи нεзгоды и зашстъu шкодливыи быти мεли, з ласки н(а)шоε гос(пода)ръскоε к тому εсмо yмыслъ наш приклали, абыхмо их j тыи | зашъстъu ихъ, кривды вси, которыε jни промεжку сεбε на jбε стороны jдин jт другого собε подεланыи быти мεнuт, zко братю ку згоди привεли и то промεжку них εднаным, а згодливым jбычаεм так, zкобы jбεи сторонε зносно было, поровновали и далεи того правом сu им j то jбыходити | и ку шкодам и накладом болшим приходити нεдопустили. Загамовали εсмо вси тыи нεзгоды и поступованu права их, zко ж и сами jни, тоεст кн(я)зь Фεдор Андрεєвич, староста володимεрский, и кнuз Василεй Михайлович Ковεлский, тоε ласки н(а)шоε вдuчни будyчи и пεрεд нас, гос(пода)р(ы)ню, jбличнε | пришεдши и всεго права своεго и листов своих, которыи jдин противко дрyгом y ку помочи справεдливости своεи мεли, jступивши под тоε сu εднанє, нам доброволнε и бεз всuкого припужεнu поддали, што быхмо мы промεжку них знашли, и на чом быхмо их згодили, хотuчи то зъ jбудвy сторон дεржати | и на том пεрεстати на вεчныи часы. Ино мы за таковым их доброволным подданεм, хотuчи в том εднани поступок вчинити, так з рyки кн(я)зu Фεдоровы, zк тεж и кн(я)зu Василεвы Ковεлского, брата εго, высадили εсмо на то зрuмεни н(а)шого εдначми пана Войницкого, jхмистра н(а)шого, старосту саноцкого, ломзεнского, | ланскорунского и вирского, пана Миколаu Волского, а воεвод y витεбского, маршалка королu εго м(и)л(ости), дεржавцy мεрεцкого и волковыйского, пана Матeu Войтεховича, а воεвод y подлuшского, маршалка королu εго м(и)л(ости), старосту дорогицкого, пана Ивана Богдановича Сопεг y , а старосту н(а)шого пинского, кобрынского, | клεцкого, городεцкого и рогачовского, пана Ивана Михайловича, гдε ж кн(я)зь Фεдор Андрeεвич Сонкгушковича, староста володимεрский, а кнuз Василεй Михайлович Ковεлский, пεрεд тыми εдначми сu постановивши, рeчи свои и кривды, которыи собε jдин jт дрyгого мεнили быти починεныи, под тым способом | и jбычаεм повeдили. Напεрвεй повeдил кнuз Фεдор, иж εм y съ суда с права суди их послюбεныи, маршалок королu εго м(и)л(ости) кнuз Андрεй Михайлович Коширский, а дворuнин гос(пода)ръский Фεдор Гулεвич, за нεкоторыи кривды рyхомыи, zко за кгвалты, грабεжи, головщины, бои, и бчол подранu, и збεги | jтчизныи, и за иншиε многиε шкоды, водлуг того, zк лист их судовый поширεй jписуεт, присудили на кн(я)зи Васили Михайловичи Ковεлском jсмъ сот коп грошεй. Повeдил кнuз Фεдор, иж εму того кн(я)зь Василεй, водлуг jного суда нε платит и за то досыт нε чинит, н(а) штож и лист судовый jных судεй | и вырок королu εго м(и)л(ости) пεрεд паны εдначми кн(я)зь Фεдор покладал, хотuчи, абы εм y кнuз Василεй тую сумy платεн был. Гдε ж кнuз Василεй к той сu сумε пeнuзεй нεзнал и суда jного jных судεй нεприймовал, причины и листы нεкоторыи гос(пода)ръскии на то даючи, а тым то jтпираючи. | За тым повeдил кнuз Фεдор, иж што jн съ кн(я)зεмъ Василεм вчинили промεжку сεбε мεну εднанє и yгод y братским jбычаεм, по своεй доброй воли, j нεкоторыи зашстъu, пεрвъшии который промεжку них были, кнuз Василεй поступилсu и дал кн(я)зю Фεдорy на вεчныи часы манастыр свой jтчизный | С(ве)того Николы Милци, а сεло Соловεво, а село Комарово со всим с тым, zк сu тот манастыр и с тыми сεлы въ собε маεт. А кнuз Фεдор напротивку того всεго имεнu своεго на ймu Мостищъ со всим с тым, што к нεм y
прислухало, а к тому тεж сεла манастырского на ймu Лагодовлu кн(я)зю | Василю сu поступил, такεж на вεчныи часы. Zко ж в том промεжку сεбε и листы сu своими на jбε стороны jписали и зарyками yтвεрдили, иж то jни сами и потомковε их дεржати мεли на вεчныи часы. Которыи ж листы свои записныи и вырок королu εго м(и)л(ости), который был вжо на то | напротивку кн(я)зu Василu вышол, кнuз Фεдор пεрεд паны εдначми покладал хотuчи, абы таu мεна их прεд сu промεжку них в цεлости была захована и ничим нεрyшона. Засu повeдил кнuз Фεдор, иж што сu дотычεт имεнz εго Доротεша, а кн(я)зu Василεва имεнu Лагодовлu, | иж jни съ кн(я)зεм Василεм рeчь свою на том были постановили и так сu листы своими jписали, иж мeли приzтεли их, которых вжо jни собε на то были выбрали, jныи имεнu Доротεш, а Лагодовлъ, jбεхати по тым мeстъцом и врочищом, как сu тыи имεнu y своих границах мают и зεмли им | н(а)полы подεлити. Повидил6 кнuз Фεдор, иж сu тεж том y промεжку них конεц и роздεлεнε jных зεмлъ никотороε εщε нε стало, а к том y и иншии многиε кривды собε jт кн(я)зu Василu кнuз Фεдор быти мεнил, j которыи εщε с ним правом мεти хочεт и листы вжо позовными гос(пода)ръскими | кн(я)зu Василu j то позвал, нижли том y право εщε сu εм y наконεц с ним нεсточило. Кнuз Василεй Михайлович Сонкгушковича Ковεлский напротивку жалобам и рeчам вышεмεноным кн(я)зu Фεдоровым таковый jтпоръ чинил и кривды свои, которыи сu тεж εму jт кн(я)зu Фεдора стали | под тым способом jповeдил. Напεрвεй, што сu дотычεт того иж кнuз Фεдор покладал пεрεд паны εдначми листъ вырок y королu εго м(и)л(ости), который вырок кнuз Фεдор y гос(пода)рu εго м(и)л(ости) напротивку εм y jтрымал, повeдил кнuз Василεй, zко бы кнuз Фεдор в εго м(и)л(ости) гос(пода)рu тот вырок | jтрымал собε заjчнε, и мεнил кнuз Василεй иж jн маεт в сεбε листы королu εго м(и)л(ости) и иныи многиε выводы, которыми листы ку слушном y вывод y напротивку кн(я)зu Фεдора сu брал и jтпор том y
вчинити хотεл, и к праву сu в той рεчи до королu εго м(и)л(ости) jтзывал. За тым повeдилъ | кнuз Василεй, иж который jстров промεжку рεки Вижвы и Буцεнu сεла εстъ, εм y с кн(я)зεм Фεдором посполитый имεл промεжку них наполы подeлεн быти, иж кнuз Фεдор того jстрова сам вживаεт, а с ним εго наполы нεдeлит. Над то повeдил тεж кнuз Василεй, иж jн в том жо jстровε | сполном маεт чотырεх сεл своих входы бортныи стародавныи, с которых εм y дан идεт, то пак кнuз Фεдор jным людεм εго тых yходов их мεти там нεдопускаεт, и того им боронит. Гдε ж кнuз Фεдор напротивку того мовил, иж штосu дотычεт того jстрова, повeдил, иж jный jстров єст | вεс εго самого, а кнuз Василεй с ним никотороε в нεм сполности нεмаεт, и люди εго jных чотырεх сεлъ, zко jн мεнил, никоторых там yходов своих, ани бортεй въ jном jстровε нεмают, jдно jн сам зъ дεда и з jтца своεго тот jстров на сεбε дεржит, zко ж εго и тεпεр єстъ в дεржани | jт колка дεсuт лeтъ, а кнuз Василεй и люди εго до нεго нε мают ничого. Засu повeдил кнuз Василεй, zко бы многиε люди εго jтчичи нεпохожии повтεкали jт нεго проч до имεнεй кн(я)зu Фεдоровых, а jн их выдати εм y нε хочεт. Которым жо тым жалобам их вышεмεноным jныи | пановε εдначи з рамεни н(а)шого на то выкажоныи, зрозумεвшы j тыε кривды и зашьстьu их, котороє сu промεжку них стало, таковую промεжку них вгод y и поровнанε вчинили. Нижли напεрвεй так кнuз Фεдор, zк тεж и кнuз Василεй, будучи jбличнε пεрεд ними | доброволнε сu поддали и зарyкою на то з обудву сторон под тисuчю коп грошεй на нас, гос(пода)р(и)ню, а под пuтмасот коп грошεй имъ εдначом, а под пuтмасот коп грошεй сторонε дεржачой подвεзали, иж штобы тыи пановε εдначи промεжку них знашли и исказали, то jни | принuти и дεржати, и на том зостати мεли з обудву сторон на вεчныи часы. А пакли бы котораu сторона с них на то призволити нεмεли, тогды jнаu сторона тую зарyку тисuчу коп грошεй мεла нам гос(пода)р(и)ни заплатити, а паном εдначом пuтсот | коп грошεй, а сторонε дεржачой пuтсот коп грошεй. Гдε ж кдыс вжо jни под то всε поддали, пановε их м(и)л(ость) εдначи промεжку них таковый посродок поровнанε и вырок вчинили. Што кн(я)зь Фεдор Андрeεвич, староста володимεрский повeдил, иж бы на кн(я)зи Васили | Михайловичи Ковεском мεл съ суда с права присужоных собε прεзысков jсмъ сотъ копъ грошεй, с тых jсми сот коп грошεй jни кн(я)зu Василu Михайловича Ковεлского выпустили и jт того εго волного вчинили на вεчныи часы, так иж кнuз Фεдор и потомковε εго поискивати | вжо того на нεм и на потомках εго нε маεт. За тым, што котораz сu мεна стала промεжку кн(я)зu Фεдора и кн(я)зu Василu, которую мεною кнuз Василεй поступилu и дал кн(я)зю Фεдорy манастыр свой С(ве)того Николы Милци, а сεло Соловєво, а сεло Комарово со всим | тым, што к том y манастырy и сεлом здавна прислухало, а кнuз Фεдор напротивко того всεго имεнu на ймu Мостищъ со всим тым, што к нεм y прислухало, а к том y тεж сεла манастырского на ймu Лагодовлu так жо со всим кн(я)зю Василю поступил тую мεнy кнuз | Фεдор, а кнuз Василεй и потомковε их мают промεжку сεбε дεржати, такεж на вεчныи часы кн(я)зь Фεдор дεржати маεт манастыр С(ве)того Николы Милци, а сεло Соловεво, а сεло Комарово со всим тым, што к том y манастырy и сεлом прислухаεт, а кнuз Василεй имεнε εго Мостищо со всим | тым, што к нεм y прислухаεт, а том y сεло Лагодовлε такεж со всим, што к нεм y прислухаεт, дεржати маεт. Далεй засu, што кн(я)зь Фεдор и кнuз Василεй мeли промεжку сεбε подεлити наполы зεмли прεрεчоных сεл своих Дороготεша, а Лагодовлu, тыи зεмли тых сεл своих jни и тεпεр | мεжи собою подεлити мают наполы. А штос котором y с них jных зεмлъ з дeлy достантнε, то вжε кождый с нихъ и потомковε их дεржати мают на вεчныи часы. При том засu который jстров промεжку рεки Вижвы и Буцεнu сεла кнuз Василεй мεнил, быти собε с полным с кнuзεм | Фεдором. А кнuз Фεдор повeдил, zко бы кнuз Василεй до того jстрова и люди εго ничого нε мεли, тот jстров вεсъ по старым границам приказали кн(я)зy Фεдорy и εго потомком дεржати на вεчныи часы, а кнuз Василεй и потомковε εго вто сu вжо ничим yступати нεмаεт. А што сu дотычεт того, што | кнuз Василεй повeдил, zко бы люди тых чотырεх сεл εго мeли в тот jстров прεрεчоный входы свои бортью и с того εм y с тых сεл дан приходит, а кнuз Фεдор мовил, иж кнuз Василεй до того jстрова ничого нε маεт и люди εго jных чотырεх сεл входов там никоторых нεмают, мы длu того выслати там маεм з рамεни н(а)шого | дворuнина н(а)шого, и пεрεд тым дворuнином кнuз Василεй jказати той довод том y
слушный вчинити маεт, иж εго люди jных чотырεх сεл там борти свои стародавныи мают. И εсли так на то довод слушный yчинит, тогды люди тых чотырεх сεл кн(я)зu Василεвых и тεпεр там в том jстровε борти свои дεржати и новыи | борти собε в нεм причинuти подлуг стародавного jбычаu, и их потомковε мают на вεчныи часы, а кнuз Фεдор того им боронити нεмаεт, нижли jкром того бортного вход y , εстли сu на то довод слушный стат кнuз Василεй в том jстровε иного ничого мeти нεмаεт. Над то сказали пановε εдначи, иж которыи бы | люди jтчизныи кн(я)зu Василu Ковεлского до имεний кн(я)зu Фεдоровых jт кн(я)зu Фεдора до имεний кн(я)зu Василεвых повтεкали, а засεдили будyт дεсuт лeт, тых вжε jни людεй собε з обудву сторон выдавати нεмают, нижли которыи бы εщε дεсuти лeт нεзасεдεли, тых jни мают собε людεй выдавати | на jбε стороны с права. Засu што тεж которыи будyт люди або зεмли, zк кнuз Фεдор, так тεж кнuз Василεй до сεго εднанu их тεпεрεшнεго промεжку сεбε подεлили, тот вжε дεл jни мεжи собою зо jбудву сторон дεржати мают и потомковε их на вεчныи часы jстаточнε. Што сu дотычεт | кривдъ zких-колвεкъ j рeчи рyхомыи, j которыи бы εщε так промεжку кн(я)зu Фεдоровых, zк тεж и кн(я)зu Василεвых людεй, конεц сu нεстал, и том y суди досыт вчинεнє зъ jбу сторон нεвчинεно, в том сu кнuз Василεй, а кнuз Фεдор пεрεд jным жо дворuнином н(а)шим, которого там вышлεм росправити, | и в том мεжи собою вгод y або што с права придεт, jдин дрyгом y за то досыт вчинεнε и людεм своим казати вчинити мают, ажбы вжо надалεй длu таковых рeчεй ровных никотораz сu промεжкy них нεзгода и нεприzзнъ нε множила. Гдε ж кнuз Фεдор, и кнuз Василεй ку всεм y том y , што пановε | εдначи промεжку них знашли и сказали приступили и тот вырок их принuли хотuчи всε то, zк jни промεжку них знашли и сказали, и поровновали, дεржати на вεчныи часы под закладом вышεмεноным тисuчма копами грошεй на нас, гос(пода)р(и)ню, а под пuтмасот копами грошεй паном εдначом, а под пuтмасот | копами грошεй сторонε, котораu бы то дεржати и на том jстати хотεла. И жεдали нас кн(я)зь Фεдор Анъдрeεвич, староста володимεрский, кнuз Василεй Михайлович Ковεлский, абыхмо им длu вεчноε памuти и лεпшεго свεдомu тоε рεчи, на то лист наш дали. Ино мы, на жεданε их то вчинили, сεсъ | наш листъ им на то дали с пεчатю н(а)шою привeсистою. П(и)сан y Вилни под лεты Божεго нарожεнu тисuча пuтсот тридцат трεтεго, м(е)с(я)ца августа пuтый дεн, индикта шεстый. | Bona Regina7 8Тот листъ дал королεвой εε м(и)л(о)сти кнuз Ковεлский, | з оного фримарку поспол з ыншими листы9

--------------------------
1 Акты, относящееся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. – Т. І. – Спб.,1846.– С. 76.
2 Krasauskaite M. Die Litauische Adelsprivilegien bis zum Ende des XV. Jahrhunderts.–Leipzig, 1927.– P. 44.
3 Ващук Д. “Абыхмо держали их подле права их земли” (Населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV – XVI ст.). – К., 2009. – С. 58–59.
4 Гурбик А. Правові уявлення та народна правосвідомість // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. – К., 2001. – С. 64.
5 Німчук В. Правила видання пам’яток писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції. – К., 1995. – С. 15-18 (проект).
6 Так в ркп, слід читати повeдил.
7 Поряд особистий підпис королеви Бони.
8 Напис зроблено на згині пергамену, праворуч від вислої печатки.
9 Ім’я писаря відсутнє.
Час плине
Аватар користувача
Falcon
Модератор
Повідомлень: 316
З нами з: 03 січня 2017, 20:37
Стать: Чоловік
Звідки: Буковина
Дякував (ла): 417 разів
Подякували: 519 разів

Re: Перелік князівських родів

Повідомлення Falcon »

Маврокордато (грец. Μαυροκορδάτος, рум. Mavrocordat) — фанаріотський княжий рід, що походив від Ніколаоса Маврокордато, уродженця острова Хіос (Греція). Початково рід мав прізвище Кордато, але після віськових перемог над маврами та сарацинами, з'явилась приставка "мавро"

Ніколаос Маврокордат оселився в Константинополі в першій чверті XVII століття, де займався торгівлею. Його син Олександр (помер 1709) був турецьким посланцем у Відні (1688), а 1698 отримав від султана княжий титул в Османській імперії. Син князя Олександра і Султани Хрисосколео — Ніколаос (1670-1730) великий Драгоман Дивана Отоманської порти, був правителем Молдови, потім — Валахії.
Син князя Ніколаоса - Костянтин (1711-1769) 6 разів ставав правителем Валахії, і 4 рази - Молдови. Зокрема правив на українських землях північних Буковини і Бесарабії. Найзначнішою з усіх його реформ було звільнення кріпаків (в Валахії — в 1746, а в Молдові — 1749 року). Щоб деякою мірою заповнити збиток, понесений боярами, Константин визначив кожному деяку кількість селян, звільнених від податків, але зобов'язаних за це відпрацювати конкретну кількість днів в році в боярських маєтках.
Син Костянтина - Олександр I (1742-1812) у 1785 році був зміщений турками на свого кузена - Олександра II (1754-1819) але той вступив в таємні переговори з Росією, пропонуючи перехід своєї держави під її сюзеренітет. У лютому 1787, боячись викриття, таємно біжить до Росії, де був прийнятий імператрицею Катериною II. Після його втечі на княжий престол вступив Александру Іпсіланті. У червні 1787 року Порта зажадала видачі господаря. Але він залишився в Росії. Александру II належав перший план звільнення Греції. Дві гілки роду Маврокордат надійшли в російське підданство і за ними був визнаний князівський титул. Інші гілки залишились у Молдові та Валахії, пізніше стали підданими Австрійської імперії та королівства Румунія, були шляхтою, проте вже без князівського титула.

Герб в Османській імперії
Зображення
Герб в Російській Імперії:
Зображення
Моя знахідка цього роду:
1890 рік місто Сторожинець.
Іван син Ґеорґія Маврокордато 25 років з Королівства Румунія, комуна Динджень, повіт Ботошани з родини лікарів, вінчається з Єленою, донькою Ґеорґія Флондора та Ізабели Бухентал, 22 роки, шляхтичів Сторожинця (Буковина, Австро-Угорщина).
Ще примітно, що вінчав не парох церкви, а сам, митрополит Сильвестр.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
Відповісти

Повернутись до “Князівські роди”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей