Перелік князівських родів
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Перелік князівських родів
СЛУЦЬКІ — князівський рід, нащадки кн. Михайла Олельковича (див. Олельковичі), котрий по смерті батька отримав у спадок Слуцьк і Копил (нині обидва міста Мінської обл., Білорусь; 1455). С. вважалися носіями київ. князівської традиції: за Атанасієм Кальнофойським, на лаврських надгробках вони звуться "спадковими панами землі Київської"; за М.Стрийковським, кн. М.Глинський прагнув отримати права на Київ шляхом шлюбу з Анастасією Слуцькою. Мали шлюбні зв’язки із князями Острозькими, магнатами Ходкевичами, Радзивіллами; до останніх, із вигасанням С. на поч. 17 ст., перейшли їхні родові маєтності.
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
РОЗУМОВСЬКІ – козац., дворянський, графський і князівський рід, який походить від козака Козелецької сотні Київського полку Якова Романовича Розума (17 ст.). Від його синів – козаків Івана та Григорія (р. н. невід. – п. бл. 1730) – беруть початок дві гілки роду.
Серед онуків Івана – Петро Іванович (р. н. невід. – п. 1771), ніжинський полковник (1753–71), та Василь Іванович (1727–1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762). На дітях Василя ця гілка роду згасла.
У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. – п. 1762), було 3 сини – Данило, Олексій та Кирило – і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709–71), граф "Священної Римської імперії германської нації" (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 – морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія – Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728–1803) – та матір – Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія – Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська – та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід'ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила – Євдокія (бл. 1728 – 1749), фрейліна імператорського двору, – стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. – п. 1768), сина канцлера.
Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне – Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з'явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський.
За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744–1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія – Андрія Осиповича Закревського (1742–1804) – та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Кафтирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського.
У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни – Катериною Іванівною Наришкіною (1729–71) – було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син – граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) – та третій – граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 – найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751–1823) – генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), обер- камергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801–05); граф Лев Кирилович (1757–1818), учасник російсько-турецької війни 1768–1774 і російсько-турецької війни 1787–1791, – генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759–1837) – бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф І ван Кирилович (1761–1802), учасник російсько-турецької війни 1787–91, – генерал-майор (1796). Із братів Р. – синів Кирила Григоровича – законних нащадків залишив лише старший із братів – Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778–1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга – Катерина Олексіївна (1783–1849) – дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788–1855). Молодший із синів – граф Кирило Олексійович (1777–1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший – граф Петро Олексійович (1775–1835) – генерал-майор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806–16) – також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії.
Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785–1818) був укладений без розлучення з першою дружиною – баронесою Генріеттою Мальцен (1781– 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича – граф Каміл Львович (1852–1917) – доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911–12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла – графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов'ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946–86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів – 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання.
Брати Р. – сини Кирила Григоровича – залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796–1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні – Крюковську; Іван Кирилович – Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удовика; Лев Кирилович – сина Іполита Івановича Подчаського (1792–1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну – за Шотом, другу – за д'Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських.
Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Серед онуків Івана – Петро Іванович (р. н. невід. – п. 1771), ніжинський полковник (1753–71), та Василь Іванович (1727–1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762). На дітях Василя ця гілка роду згасла.
У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. – п. 1762), було 3 сини – Данило, Олексій та Кирило – і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709–71), граф "Священної Римської імперії германської нації" (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 – морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія – Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728–1803) – та матір – Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія – Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська – та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід'ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила – Євдокія (бл. 1728 – 1749), фрейліна імператорського двору, – стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. – п. 1768), сина канцлера.
Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне – Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з'явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський.
За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744–1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія – Андрія Осиповича Закревського (1742–1804) – та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Кафтирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського.
У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни – Катериною Іванівною Наришкіною (1729–71) – було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син – граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) – та третій – граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 – найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751–1823) – генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), обер- камергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801–05); граф Лев Кирилович (1757–1818), учасник російсько-турецької війни 1768–1774 і російсько-турецької війни 1787–1791, – генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759–1837) – бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф І ван Кирилович (1761–1802), учасник російсько-турецької війни 1787–91, – генерал-майор (1796). Із братів Р. – синів Кирила Григоровича – законних нащадків залишив лише старший із братів – Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778–1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга – Катерина Олексіївна (1783–1849) – дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788–1855). Молодший із синів – граф Кирило Олексійович (1777–1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший – граф Петро Олексійович (1775–1835) – генерал-майор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806–16) – також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії.
Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785–1818) був укладений без розлучення з першою дружиною – баронесою Генріеттою Мальцен (1781– 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича – граф Каміл Львович (1852–1917) – доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911–12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла – графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов'ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946–86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів – 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання.
Брати Р. – сини Кирила Григоровича – залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796–1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні – Крюковську; Іван Кирилович – Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удовика; Лев Кирилович – сина Іполита Івановича Подчаського (1792–1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну – за Шотом, другу – за д'Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських.
Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".
Час плине
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
РУЖИНСЬКІ (Роговицькі, Наримунтовичі-Ружинські) – князівський рід власного герба, представники якого, за фамільною легендою, походили від турівського і пінського кн. Наримунта Гедиміновича; землевласники Київського воєводства і Волинського воєводства Речі Посполитої. Родове гніздо Р. – с. Ружин (нині село Турійського р-ну Волин. обл.) під м. Ковель, родоначальник – Іван, князь Ружинський і Роговицький (п. після 1486).
Упродовж 16–18 ст. більшість представників цього розгалуженого клану були дрібними землевласниками Володимирського пов. Волин. воєводства, які будували свою кар'єру та здобували матеріальні статки службою при магнатських і панських дворах. Один із таких князів Остафій Іванович Р. (п. 1587) був засновником київ. гілки роду. Свою службу він починав як черкас. і канівський підстароста кн. М.Вишневецького (1569–73), в почту якого побував на Люблінському унійному сеймі 1569. Пізніше був київ. підвоєводою кн. В.-К.Острозького (1575–81). Кошовий отаман Війська Запорозького (1581–83). У шлюбі з Богданою Олізарівною-Волчківною (див. Олізари) мав 6 дітей: Михайла, Богдана, Кирика, Миколая, Ганну та Марушу (дружину гетьмана Війська Запорозького К.Косинського).
Михайло Остафійович (п. після 1592) – гетьман Війська Запорозького (1584–87), київ. підвоєвода кн. В.-К.Острозького (1586–87).
Богдан ("Богданко") Остафійович (п. 1576) – гетьман Війська Запорозького (1575–76).
Миколай Остафійович (п. 1592) – кошовий отаман Війська Запорозького (1587), київ. войський (1591–92). 1591 на місці с. Щербів заснував м. Новий Ружин (нині смт Ружин).
Кирик Остафійович (п. 1599) – кошовий отаман Війська Запорозького (1588), посол шляхти Київ. воєводства на вальні сейми (1590, 1595, 1598). Власник Паволоцького, Котеленського, Новоружинського ключів (див. Ключ) та ін. маєтків у Київ. пов. Київ. воєводства, Володимирському і Кременецькому повітах Волинського воєводства. 1595 став братчиком Львівського братства. Син Кирика і його першої дружини Овдоті Андріївни Єловичівни-Кунівської Роман (1575 – 18 квітня 1610) – посол київ. шляхти на вальний сейм 1605, королів. ротмістр, "гетьман" військ Лжедмитрія II (1608–10). У шлюбі із Софією Корабчіївською дітей не мав, проте, за родовою легендою Розумовських, саме його син Якуб (ототожнений з Яковом Романовичем Розумом) був засновником їхнього роду.
Упродовж 16–18 ст. більшість представників цього розгалуженого клану були дрібними землевласниками Володимирського пов. Волин. воєводства, які будували свою кар'єру та здобували матеріальні статки службою при магнатських і панських дворах. Один із таких князів Остафій Іванович Р. (п. 1587) був засновником київ. гілки роду. Свою службу він починав як черкас. і канівський підстароста кн. М.Вишневецького (1569–73), в почту якого побував на Люблінському унійному сеймі 1569. Пізніше був київ. підвоєводою кн. В.-К.Острозького (1575–81). Кошовий отаман Війська Запорозького (1581–83). У шлюбі з Богданою Олізарівною-Волчківною (див. Олізари) мав 6 дітей: Михайла, Богдана, Кирика, Миколая, Ганну та Марушу (дружину гетьмана Війська Запорозького К.Косинського).
Михайло Остафійович (п. після 1592) – гетьман Війська Запорозького (1584–87), київ. підвоєвода кн. В.-К.Острозького (1586–87).
Богдан ("Богданко") Остафійович (п. 1576) – гетьман Війська Запорозького (1575–76).
Миколай Остафійович (п. 1592) – кошовий отаман Війська Запорозького (1587), київ. войський (1591–92). 1591 на місці с. Щербів заснував м. Новий Ружин (нині смт Ружин).
Кирик Остафійович (п. 1599) – кошовий отаман Війська Запорозького (1588), посол шляхти Київ. воєводства на вальні сейми (1590, 1595, 1598). Власник Паволоцького, Котеленського, Новоружинського ключів (див. Ключ) та ін. маєтків у Київ. пов. Київ. воєводства, Володимирському і Кременецькому повітах Волинського воєводства. 1595 став братчиком Львівського братства. Син Кирика і його першої дружини Овдоті Андріївни Єловичівни-Кунівської Роман (1575 – 18 квітня 1610) – посол київ. шляхти на вальний сейм 1605, королів. ротмістр, "гетьман" військ Лжедмитрія II (1608–10). У шлюбі із Софією Корабчіївською дітей не мав, проте, за родовою легендою Розумовських, саме його син Якуб (ототожнений з Яковом Романовичем Розумом) був засновником їхнього роду.
Час плине
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Перелік князівських родів
Святополк-Мирський, Дмитро Іванович - князь (1825-1899). Почав військову службу у 1841 р. на Кавказі.
У 1857-1859 командував Кабардинським полком. Після покорення східного Кавказу був керівником Терської області, після цього Кутаїським генерал-губернатором.
У 1876 році призначений помічником намісника Кавказа. Під час русько-турецької війни приймав участь в штурмі Карса.
У 1880 році призначений членом Державнї Ради.
У 1882 році виконував обов'язки командуючого військами Харківського військового округу та тимчасового харківського генерал-губернатора.
У 1857-1859 командував Кабардинським полком. Після покорення східного Кавказу був керівником Терської області, після цього Кутаїським генерал-губернатором.
У 1876 році призначений помічником намісника Кавказа. Під час русько-турецької війни приймав участь в штурмі Карса.
У 1880 році призначений членом Державнї Ради.
У 1882 році виконував обов'язки командуючого військами Харківського військового округу та тимчасового харківського генерал-губернатора.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
СЛУЦЬКІ — князівський рід, нащадки кн. Михайла Олельковича (див. Олельковичі), котрий по смерті батька отримав у спадок Слуцьк і Копил (нині обидва міста Мінської обл., Білорусь; 1455). С. вважалися носіями київ. князівської традиції: за Атанасієм Кальнофойським, на лаврських надгробках вони звуться "спадковими панами землі Київської"; за М.Стрийковським, кн. М.Глинський прагнув отримати права на Київ шляхом шлюбу з Анастасією Слуцькою. Мали шлюбні зв’язки із князями Острозькими, магнатами Ходкевичами, Радзивіллами; до останніх, із вигасанням С. на поч. 17 ст., перейшли їхні родові маєтності.
Час плине
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
ЧОРТОРИЙСЬКІ, Чарторийські — князівський рід герба "Погоня", що веде своє коріння від литов. правлячої династії Гедиміновичів. Родове гніздо, від якого утворилося прізвище, — м-ко Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Рівнен. обл.).
Засновником фамілії до недавнього часу вважався третій син вел. кн. литов. Ольгерда Гедиміновича і рідний брат короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла кн. Коригайло (Костянтин), який жив у 2-й пол. 14 ст. Найновіші дослідження свідчать про те, що протопластою Ч. був сучасник Коригайла кн. Костянтин Коріятович (див. Коріятовичі). Його онуки Олександр Васильович та Іван Васильович у 1440-х рр. були серед ініціаторів та безпосередніх учасників убивства вел. кн. литов. Сигізмунда Кейстутовича, після чого молодший із братів емігрував до сусіднього Великого князівства Московського, а старший опинився в почеті волин. кн. Свидригайла Ольгердовича. У цей же час при дворі Свидригайла знайшов свій притулок ще один онук Костянтина Коріятовича кн. Михайло Васильович Ч. (п. між 1479 і 1489), нащадки якого, поділивши в 1547 спадкові володіння, започаткували на Волині дві гілки роду.
Засновником фамілії до недавнього часу вважався третій син вел. кн. литов. Ольгерда Гедиміновича і рідний брат короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла кн. Коригайло (Костянтин), який жив у 2-й пол. 14 ст. Найновіші дослідження свідчать про те, що протопластою Ч. був сучасник Коригайла кн. Костянтин Коріятович (див. Коріятовичі). Його онуки Олександр Васильович та Іван Васильович у 1440-х рр. були серед ініціаторів та безпосередніх учасників убивства вел. кн. литов. Сигізмунда Кейстутовича, після чого молодший із братів емігрував до сусіднього Великого князівства Московського, а старший опинився в почеті волин. кн. Свидригайла Ольгердовича. У цей же час при дворі Свидригайла знайшов свій притулок ще один онук Костянтина Коріятовича кн. Михайло Васильович Ч. (п. між 1479 і 1489), нащадки якого, поділивши в 1547 спадкові володіння, започаткували на Волині дві гілки роду.
Час плине
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
ЧЕТВЕРТИНСЬКІ (Святополк-Четвертинські) — князівський рід, який, згідно з родинною легендою, є відгалуженням турово-пінських Рюриковичів і походить безпосередньо від київ. кн. Святополка Ізяславича. І хоча представники роду не могли беззастережно прив’язати першого князя Ч. до офіц. генеалогії турово-пінських князів, більшість дослідників вважають їхню легенду цілком достовірною (Ю.Вольф, К.Нєсєцький, М. фон Баумгартен, Н.Яковенко, Л.Войтович та ін.). Перша згадка про рід датується 1388 та стосується кн. Олександра Ч., від якого можна простежити безперервний родовід. Родове прізвище походить від назви володіння роду — м-ка Четвертня (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.).
Серед онуків родозасновника — Юрій Іванович (р. н. невід. — п. 1502), володимирський намісник (1502), та Федір Іванович (р. н. невід. — п. бл. 1507), намісник брацлавський і вінницький (1492—98), литов. посол у Волощині. Від їхнього двоюрідного брата Федора Михайловича (р. н. невід. — п. після 1488) походить відгалуження — князі Вишковські (Вишковські-Четвертинські), а від Михайла Михайловича — князі Сокольські. Гілка князів Вишковських припинила своє існування вже у другому поколінні через успадкування її представниками після померлих родичів м-ка Четвертня, а рід князів Сокольських вигас у 1-й пол. 17 ст.
Серед онуків родозасновника — Юрій Іванович (р. н. невід. — п. 1502), володимирський намісник (1502), та Федір Іванович (р. н. невід. — п. бл. 1507), намісник брацлавський і вінницький (1492—98), литов. посол у Волощині. Від їхнього двоюрідного брата Федора Михайловича (р. н. невід. — п. після 1488) походить відгалуження — князі Вишковські (Вишковські-Четвертинські), а від Михайла Михайловича — князі Сокольські. Гілка князів Вишковських припинила своє існування вже у другому поколінні через успадкування її представниками після померлих родичів м-ка Четвертня, а рід князів Сокольських вигас у 1-й пол. 17 ст.
Час плине
- D_i_V_a
- Повідомлень: 9525
- З нами з: 01 березня 2016, 10:52
- Стать: Жінка
- Звідки: Київ
- Дякував (ла): 6280 разів
- Подякували: 3675 разів
- Контактна інформація:
Re: Перелік князівських родів
З книги Ірини Ворончук
Важливим показником родинної структури є діти, однак у досліджуваному нами регіоні прямі дані про їх чисельність, на жаль, розрізнені й неповні. Як приклад можна згадати генеалогічні дослідження Івана Новицького та Юзефа Вольфа, які виявили в князівських родинах Василя і Федора Михайловичів та Григорія Івановича Ружинських всього сімох нащадків, проте наше звернення до документів дало змогу з’ясувати, що дітей було більше на десять осіб, хоча й це число не можна вважати остаточним, бо є згадки ще про кількох осіб, чиї філіаційні зв’язки безпосередньо не простежуються397. Упродовж останніх років новими відомостями доповнено також родоводи князів Буремльських, Сокольських, Воронецьких, Четвертенських, Чорторийських та ін.398
397 Новицкий И. П. Князья Ружинские // Киев. старина, 1882. - № 2. - С. 58-84; Wolff). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. - S. 414-421.
398 Яковенко H. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. - С. 304-369.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
- Вернер
- Повідомлень: 3179
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 107 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Перелік князівських родів
Український історичний збірник , Вип . 12, 2009
Ващук Дмитро (Київ)
ДО ІСТОРІЇ РОДИННОЇ СУПЕРЕЧКИ КНЯЗІВ САНГУШКІВ на початку другої третини XVI ст.∗
∗ Дослідження підготовлене у рамках наукового проекту «Джерела до історії еліти Великого князівства Литовського та Речі ПосполитоїXVI ст. у польських архівосховищах» (Спільно з Андрієм Блануцою), підтриманого Інститутом інтердисциплінарних досліджень «Artes Liberales» Варшавського університету.
Постійні чвари та судові тяганини між представниками однієї родини у ранньомодерний період історії України були звичайним явищем. У суді розглядались різноманітні справи, які були пов’язані практично з усіма галузями тогочасного права. Головним завданням цієї статті буде публікація документу від 5 серпня 1533 р. – судового вироку королеви Бони у справі між двома князями Сангушками: володимирським старостою Федором Андрійовичем та Василем Михайловичем. Оригінал зберігається у колекції пергаментових документів Архіву головного актів давніх (м. Варшава). Розміри пергаменту становлять 51,5 см×63 см. Документ засвідчено і скріплено особистими підписом та печаткою королеви Бони. Про його попередню публікацію нам невідомо.
Ващук Дмитро (Київ)
ДО ІСТОРІЇ РОДИННОЇ СУПЕРЕЧКИ КНЯЗІВ САНГУШКІВ на початку другої третини XVI ст.∗
∗ Дослідження підготовлене у рамках наукового проекту «Джерела до історії еліти Великого князівства Литовського та Речі ПосполитоїXVI ст. у польських архівосховищах» (Спільно з Андрієм Блануцою), підтриманого Інститутом інтердисциплінарних досліджень «Artes Liberales» Варшавського університету.
Постійні чвари та судові тяганини між представниками однієї родини у ранньомодерний період історії України були звичайним явищем. У суді розглядались різноманітні справи, які були пов’язані практично з усіма галузями тогочасного права. Головним завданням цієї статті буде публікація документу від 5 серпня 1533 р. – судового вироку королеви Бони у справі між двома князями Сангушками: володимирським старостою Федором Андрійовичем та Василем Михайловичем. Оригінал зберігається у колекції пергаментових документів Архіву головного актів давніх (м. Варшава). Розміри пергаменту становлять 51,5 см×63 см. Документ засвідчено і скріплено особистими підписом та печаткою королеви Бони. Про його попередню публікацію нам невідомо.
Час плине
- Falcon
- Модератор
- Повідомлень: 316
- З нами з: 03 січня 2017, 20:37
- Стать: Чоловік
- Звідки: Буковина
- Дякував (ла): 417 разів
- Подякували: 519 разів
Re: Перелік князівських родів
Маврокордато (грец. Μαυροκορδάτος, рум. Mavrocordat) — фанаріотський княжий рід, що походив від Ніколаоса Маврокордато, уродженця острова Хіос (Греція). Початково рід мав прізвище Кордато, але після віськових перемог над маврами та сарацинами, з'явилась приставка "мавро"
Ніколаос Маврокордат оселився в Константинополі в першій чверті XVII століття, де займався торгівлею. Його син Олександр (помер 1709) був турецьким посланцем у Відні (1688), а 1698 отримав від султана княжий титул в Османській імперії. Син князя Олександра і Султани Хрисосколео — Ніколаос (1670-1730) великий Драгоман Дивана Отоманської порти, був правителем Молдови, потім — Валахії.
Син князя Ніколаоса - Костянтин (1711-1769) 6 разів ставав правителем Валахії, і 4 рази - Молдови. Зокрема правив на українських землях північних Буковини і Бесарабії. Найзначнішою з усіх його реформ було звільнення кріпаків (в Валахії — в 1746, а в Молдові — 1749 року). Щоб деякою мірою заповнити збиток, понесений боярами, Константин визначив кожному деяку кількість селян, звільнених від податків, але зобов'язаних за це відпрацювати конкретну кількість днів в році в боярських маєтках.
Син Костянтина - Олександр I (1742-1812) у 1785 році був зміщений турками на свого кузена - Олександра II (1754-1819) але той вступив в таємні переговори з Росією, пропонуючи перехід своєї держави під її сюзеренітет. У лютому 1787, боячись викриття, таємно біжить до Росії, де був прийнятий імператрицею Катериною II. Після його втечі на княжий престол вступив Александру Іпсіланті. У червні 1787 року Порта зажадала видачі господаря. Але він залишився в Росії. Александру II належав перший план звільнення Греції. Дві гілки роду Маврокордат надійшли в російське підданство і за ними був визнаний князівський титул. Інші гілки залишились у Молдові та Валахії, пізніше стали підданими Австрійської імперії та королівства Румунія, були шляхтою, проте вже без князівського титула.
Герб в Османській імперії
Герб в Російській Імперії:
Моя знахідка цього роду:
1890 рік місто Сторожинець.
Іван син Ґеорґія Маврокордато 25 років з Королівства Румунія, комуна Динджень, повіт Ботошани з родини лікарів, вінчається з Єленою, донькою Ґеорґія Флондора та Ізабели Бухентал, 22 роки, шляхтичів Сторожинця (Буковина, Австро-Угорщина).
Ще примітно, що вінчав не парох церкви, а сам, митрополит Сильвестр.
Ніколаос Маврокордат оселився в Константинополі в першій чверті XVII століття, де займався торгівлею. Його син Олександр (помер 1709) був турецьким посланцем у Відні (1688), а 1698 отримав від султана княжий титул в Османській імперії. Син князя Олександра і Султани Хрисосколео — Ніколаос (1670-1730) великий Драгоман Дивана Отоманської порти, був правителем Молдови, потім — Валахії.
Син князя Ніколаоса - Костянтин (1711-1769) 6 разів ставав правителем Валахії, і 4 рази - Молдови. Зокрема правив на українських землях північних Буковини і Бесарабії. Найзначнішою з усіх його реформ було звільнення кріпаків (в Валахії — в 1746, а в Молдові — 1749 року). Щоб деякою мірою заповнити збиток, понесений боярами, Константин визначив кожному деяку кількість селян, звільнених від податків, але зобов'язаних за це відпрацювати конкретну кількість днів в році в боярських маєтках.
Син Костянтина - Олександр I (1742-1812) у 1785 році був зміщений турками на свого кузена - Олександра II (1754-1819) але той вступив в таємні переговори з Росією, пропонуючи перехід своєї держави під її сюзеренітет. У лютому 1787, боячись викриття, таємно біжить до Росії, де був прийнятий імператрицею Катериною II. Після його втечі на княжий престол вступив Александру Іпсіланті. У червні 1787 року Порта зажадала видачі господаря. Але він залишився в Росії. Александру II належав перший план звільнення Греції. Дві гілки роду Маврокордат надійшли в російське підданство і за ними був визнаний князівський титул. Інші гілки залишились у Молдові та Валахії, пізніше стали підданими Австрійської імперії та королівства Румунія, були шляхтою, проте вже без князівського титула.
Герб в Османській імперії
1890 рік місто Сторожинець.
Іван син Ґеорґія Маврокордато 25 років з Королівства Румунія, комуна Динджень, повіт Ботошани з родини лікарів, вінчається з Єленою, донькою Ґеорґія Флондора та Ізабели Бухентал, 22 роки, шляхтичів Сторожинця (Буковина, Австро-Угорщина).
Ще примітно, що вінчав не парох церкви, а сам, митрополит Сильвестр.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей