Греки в Україні

Відповісти
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Греки в Україні

Повідомлення АннА »

ГРЕКИ В УКРАЇНІ
За переписом 2001, греків в Україні налічується 91,5 тис. осіб, основна ч. яких (77,5 тис.) проживає в Донец. обл. На сучасних укр. землях (Пн. Причорномор'я, Приазов'я) з'явилися в період Великої грец. колонізації (8–6 ст. до н. е.; див. Античні держави Північного Причорномор'я). Перше поселення засноване 647 до н. е. вихідцями з м. Мілет (існувало в Малій Азії) на о-ві Березань (див. Березанське поселення). У 10–11 ст. після прийняття християнства (див. Хрещення Київської Русі) пожвавилися відносини між Візантією (до складу якої входила Греція) та Київською Руссю. На Русь прибули візант. (переважно це були греки) священики, митці, будівельники, ремісники.

Після падіння Візант. імперії (1453) значна ч. греків знайшла притулок на укр. землях. Переселення греків на укр. землі тривали впродовж усього періоду панування Османської імперії на Балканах та о-вах Середземного м. Грец. переселенці були активні в торг. та екон. діяльності, мали розвинуту етнічну свідомість, що допомогло їм зберегти свою к-ру та мову.

Найбільші відомі грецькі громади сформувалися протягом 17 – поч. 19 ст. Вони складали кілька груп, а саме: греки Криму (до 1778) і Маріуполя (після 1780); греки Львова та Галичини; греки середньої ч. України (Київ, Ніжин, Кролевець, Полтава та ін. міста); греки пд. України (Миколаїв, Херсон, Одеса, Мелітополь); греки Керчі–Єнікале (і нова кримська еміграція 19 ст.). Формуванню грец. громад сприяли надані їм привілеї та право на самоврядування. Громади чисельно зростали внаслідок активізації політики Російської імперії на Балканах, рос.-турец. війн, а також завдяки особливому покровительству, що надавалося грец. поселенцям царською владою, що була зацікавленою в якнайшвидшому освоєнні багатих, але на той час малозаселених земель Пн. Причорномор'я.

Грец. громади в Криму і Приазов'ї відрізнялися від грец. громад у Херсоні та ін. містах. Переселенці з Осман. імперії часто розглядали своє перебування в Україні як тимчасове і розраховували повернутися на батьківщину. Однак після здобуття Грецією свободи й незалежності (1830; важливу роль у цьому процесі відіграла заснована в Одесі нац.-визвол. орг-ція "Філікі етерія") туди повернулися не всі.

Грец. громади на укр. землях переживали періоди спадів та піднесень, зумовлених політ., реліг., ідеологічними, орг. та ін. чинниками. Іноді на тер. одного міськ. центру існувало кілька грецьких общин, утворених внаслідок розпаду єдиної територіальної громади. На ранньому етапі історії новогрецької діаспори 16–17 ст. ці поділи були, як правило, пов'язані з реліг. суперечностями – вірністю греків Вселенському правосл. патріархові (див. Константинопольський патріархат) та невдоволенням Берестейською церковною унією 1596. В сучасну епоху, і особливо в повоєн. період (від 1945), збільшення кількості общин в одному й тому ж місті зумовлювалося не стільки ідеологічними, скільки орг. розбіжностями. Проте і в цих випадках громади одного міського центру продовжували складати єдине компактне поселення.

Про неперервність існування тієї чи ін. громади як певною мірою формалізованої або суспільно організованої етнічної групи можна говорити сьогодні тільки стосовно греків Маріуполя та навколишніх сіл. Це частково пояснюється переважно сільс. характером цієї діаспори та відносною її ізольованістю. В ін. місцях грец. громади, спільноти, т-ва з тих чи ін. причин зазнавали мовного руйнування як за часів Рос. імперії, так і СРСР.

Нині значна ч. греків України є членами нац.-культ. т-в, об'єднаних у 3 заг.-укр. структури: "Союз греків України", "Федерація грецьких товариств України", "Федерація греків Криму".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Греки в Україні

Повідомлення АннА »

Хто такі греки Криму
та яка їх історична доля?

Греки опинилися на Кримському півострові завдяки так званій «великій грецькій колонізації» VIII–VI ст. до н.е., що охопила спочатку Середземноморʼя. Частина шукачів нових земель або ринків збуту досягла північних берегів Чорного моря, де по-первах утворила торговельні факторії на узбережжі: так була заснована Ольвія. Упродовж V–III ст. до н.е. вихідці з різних грецьких регіонів засновують на півострові міста Керкінітіда, Херсонес, Феодосія, Німфей, Пантикапей, Тірітака, Мірмекій та ін. За своїм адміністративним устроєм це були міста-держави (поліси), що від початку укладали між собою різного роду союзи, а згодом входили до складу давніх держав: Боспорського царства, Понтійського царства, Римської імперії. Відносини прибульців з місцевим населенням були, швидше за все, мирними і взаємовигідними, що, властиво, й спричинило значний поступ у розвитку грецьких полісів. Важливе місце в діяльності грецьких громадян посідала торгівля: з одного боку, з кочовиками — скіфами, а з іншого, з грецькими метрополіями, куди доправляли продукти харчування, шкіру, сировину.
Значні зміни у відносинах між кочовими народами Надчорноморʼя згодом порушили мир на півострові і, починаючи з ІІІ ст. до н.е., грецькі поліси часто перебували у стані облоги або війни зі Скіфським царством. Зрештою, наприкінці ІІ ст., після зіткнення скіфів з, військом Понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, усі грецькі поліси Тавріди, а також Боспорське царство підпадають під протекторат Понту, а після поразки Мітрідата, підкоряються Риму. За римської доби життя у грецьких полісах нормалізується, приміське тубільське населення значною мірою асимілюється і сприймає грецьку культуру, часто вже в її християнському варіанті. Такий стан триває до ІІІ ст., коли до Тавриди раптом вдираються германські племена готів. Загарбники знищують пізню Скіфську державу, захоплюють дрібні грецькі міста, причиняють значні міграційні процеси серед населення, але зрештою осідають на півострові, утворюючи декілька самостійних держав.
Проте наступна християнізація готів сприяє їхньому входженню до єдиного цивілізаційного простору і зближенню з населенням грецьких полісів. «Велике переселення народів» ІV–VІ ст. частково вимиває з Тавриди активне кочове населення, але давні поліси, попри всі негаразди, продовжують своє існування. Укріплення Візантійської імперії упродовж VI–ІХ ст. сприяє подальшій консолідації населення на півдні півострова, формується декілька християнських єпархій на чолі з митрополитами. Саме в цей час, вірогідно, утворюється певне ядро грекомовного населення півострова, до якого увійшли представники різних стародавніх етносів: греків, скіфів, аланів, готів та ін.
Окремі зміни в культурному середовищі Тавриди могли бути також наслідком відомих в історії переселень з Візантійської імперії до півострова.
Так, під час релігійних конфліктів до Тавриди були вислані окремі християнські ієрархи і чимало ченців. Часта зміна влади у степовій частині півострова, здається, не мала суттєвого впливу на грецькі міста й поселення південного узбережжя Тавриди. Про заможність і культурний рівень греків може почасти свідчити захоплення найбільшого міста на півострові — Херсонеса — київським князем Володимиром у 988 р. Проте поступове ослаблення Візантійської імперії, надто падіння Константинополя 1204 р. залишають таврійських греків на самоті перед зростаючою загрозою захоплення міст войовничими кочовиками. Тому населення міст потроху зменшується і переходить до менших поселень і більшою мірою до землеробства, виноградарства й садівництва, а також риболовецького промислу. Однак нищівного удару візантійським підданим завдає татаро-монгольська навала 1223 р. Упродовж ХІІІ ст. колишні грецькі поліси занепадають. До того ж у містах і замках Тавриди зʼявляються військові формування венеціанців та генуезців, котрі через різницю між католицьким і православним обрядами сприймаються місцевим населення вкрай негативно. Ісламізація тюркських народів ХІV–XV ст. також додає чимало непорозумінь і дедалі збільшує прірву між різними групами населення.
Тим часом, залишені Візантійською імперією на призволяще, християни подекуди активізуються і навіть утворюють власні державні інституції.
Серед останніх найбільш відоме князівство Феодоро на горі Мангуп. У ХV ст. на півострові вже вкотре в історії встановлюється певна етнічна та конфесійна рівновага між Кримським ханством, генуезцями та напівнезалежними від них християнами-греками. Проте події в Малій Азії, де туркам-османам у травні 1453 р. нарешті вдається захопити Царгород, знову загострюють політичну ситуацію на півострові. 1475 р. османи знищують князівство Феодоро, захоплюють міста на південному узбережжі, повсюди встановлюються закони Османської імперії. Наступні два століття були, напевно, найтяжчими в історії християнського населення півострова.
Попри формальне невтручання держави у справи християн, посилюється тиск на «невірних».
Можливо, саме в цей період формується значна частина християн, носіїв тюркських діалектів — урумів, на відміну від румеїв,
що зберігають у побуті новогрецькі діалекти. Колишні християнські єпархії теж занепадають і нарешті 1678 р., за рішенням Константинопольського патріарха утворюють одну Готсько-Кафську митрополію.
У ХVІІІ ст. Крим стає ареною гострої політичної боротьби між Росією та Османською імперією за майбутнє Кримського ханства. За наслідками російсько-турецької війни і підписаного миру 1774 р. у фортеці Єні-Кале, поблизу Керчі розміщується російська залога, до складу якої увійшли греки з Архіпелагу — давні супротивники турків у боротьбі за національну незалежність. Майже одночасно в Криму розгортає діяльність призначений 1771 р. митрополит готський і кафський Ігнатій Гозадінов. Прогрецька в багатьох відношеннях політика російського уряду находить свою часткову реалізацію в проекті виводу християн з Криму, що розпочався влітку 1778 р.
Керував переселенням О.В. Суворов. За його відомостями, з Криму вийшло понад 31 тис. християн греків та вірмен. Останні (близько 13 тис.) оселилися в сучасній Ростовській області, а греки попрямували до Самарської паланки та Олександрівської фортеці, де змушені були зимувати. Проте й наступного, 1779 р., питання з відводом землі для греків не було вирішене. Лише навесні 1780 р. переселенці дійшли до узбережжя Азовського моря біля впадіння річки Кальміуса, а звідти почали наділяти землю на потреби окремих поселень. Румеї та уруми оселилися окремо в 20 селах, названих за іменами колишніх поселень у Криму. Тюркомовні мешканці християнського передмістя Бахчисарая Маріамполя заснували місто Маріуполь.
Не зважаючи на пасивний спротив переселенню й тяжкі випробування під час самого переселення, у Криму залишилися лише поодинокі грецькі родини та ті, що згодилися прийняти магометанство. Небагатьом вдалося й повернутися з Надазовʼя до Криму після анексії півострова Росією 1783 р. Між тим, грецька залога в Єні-Кале слугувала після 1783 р. певною запорукою покращення життя для значної кількості нових переселенців з теренів Османської імперії. Нові емігранти оселяються переважно в містах узбережзя Криму і зазвичай не утворюють стійких етнічних угруповань.
Винятком була група греків з Фракії, що прибули, вірогідно, разом з хвилею болгарських, гагаузьких та албанських біженців з Османської імперії, котрі перейшли до Надчорноморʼя в першій третині ХІХ ст. Нащадків цих «фракійських» за своєю новогрецькою говіркою греків можна й сьогодні зустріти в селі Чорнопілля на схід від Сімферополя. Загалом упродовж ХІХ ст. до Криму переїхала доволі значна кількість греків. Окрім згаданих греків з Архіпелагу та материкової Греції, що розмовляли новогрецькою мовою, до Криму переселялися також греки Понту — з районів Трапезунда та Карса, де зберігався особливий понтійський діалект. Гуртуючись навколо церков і просвітних товариств, греки Криму подекуди утворювали помітні міські або сільські громади. Окремі представники цих громад широковідомі в історії не тільки Кримського півострова, але й Російської імперії. На зламі ХІХ і ХХ ст. у Криму налічувалося, за різними оцінками, до 20 тис. греків.
Події 1917–1920 рр. уже вкотре призвели до зменшення грецького населення Криму. Значна частина греків виїхала разом з Білою гвардією барона Врангеля. Цьому сприяло, зокрема, грецьке консульство на півострові.
Пристосування греків України до нової влади було перерване репресіями 1930-х років. Наприкінці 1937 р. були заарештовані й на початку 1938 р. розстріляні тисячі найупливовіших і найактивніших членів грецьких громад по всій республіці. Постраждали й кримські греки.
Війна 1941–1945 рр. теж завдала тяжкого удару по грекам, які залишилися на півострові. Багато хто брав участь у партизанській боротьбі. Але це не врятувало ані їх особисто, ані весь народ від депортації в червні 1944 р. Було вивезено понад 15 тис. осіб. Місцями розселення призначалися різні міста й села Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану тощо.
Лише поодинокі греки проживали у Криму в наступні десятиріччя — переважно нові радянські «мігранти» або «приховані» за
чужими прізвищами місцеві мешканці, члени російських або українських родин.
Попри формальну реабілітацію депортованих народів у 1950-х рр., ані повернення втраченого майна потерпілим грекам, ані допомоги їм задля повернення до рідних місць не було до кінця 1980-х років. Більше того, існувала формальна заборона повертатися до Криму. Попри всі перешкоди, частина греків спромоглася повернутися до рідних місць.
Переїжджали до Криму й інші греки СРСР.
З початку 1990-х рр. на півострові поширюється рух за відновлення національних прав меншин. Сьогодні в Криму налічується близько 4 тисяч греків. Найактивніші з них обʼєднані в національно-просвітницькі товариства Севастополя, Сімферополя, Керчі та інших міст і сіл півострова. Більшість цих організацій увіходять до Федерації товариств греків України.
Євген Чернухін
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Греки в Україні

Повідомлення al_mol »

ЭТНОГРАФИЧЕСКИЕ ОЧЕРКИ

ИЗДАНІЕ РЕДАКЦІИ ЖУРНАЛА «ПРИРОДА И ЛЮДИ> 1878 .
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Греки в Україні

Повідомлення АннА »

ГРЕЦЬКІ КОЛОНІЇ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я
АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я Перше давньогрец. поселення у Пн. Причорномор'ї – Борисфеніда – виникає на о-ві (тоді п-ові) Березань у 2-й пол. 7 ст. до н. е. В 6 ст. засновуються майже всі найбільш значні пн.-причорномор. міста: біля гирла р. Тірас (нині Дністер) – Тірас, Ніконій; у пониззі Гіпаніса (нині Пд. Буг) – Ольвія; у Зх. Криму – Херсонес Таврійський, КЕРКІНІТИДА, Калос-Лімен; у Сх. Криму – Феодосія, Кіммерік (бл. 50 км на пд. зх. від Пантікапею), КІТЕЙ (бл. 38 км на пд. зх. від Пантікапею), Німфей, Тірітака, Пантікапей, МІРМЕКІЙ, 0Порфмій (біля найбільш вузької ч. Керченської протоки). На Сх. узбережжі Боспору Кіммерійського (нині Керченська протока) – Фанагорія, ГЕРМОНАССА, ГОРГІППІЯ, КЕПИ, Тирамба та ін. Практично навколо всіх міст виявлено залишки численних тогочасних сільс. поселень і садиб.

Крім міст, греки засновують кілька святилищ, що мали міжполісне значення: Афродіти Апатури – поблизу Фанагорії; святилище із статуєю Партенос – на мисі Партеній; кабірів, Афродіти, Деметри – у Німфеї; Деметри – на Гиполаєвому мисі (на місці злиття Дніпра та Пд. Бугу); гай Гекати – на Кінбурнському п-ові; Ахіллів дром – на Тендрівській косі. Особливе значення мало засноване ольвіополітами святилище обожнюваного героя Троянської війни Ахілла на о-ві Левка.

Антич. міста-поліси були самостійними д-вами, за держ. устроєм – аристократичними або демократ. республіками. Винятком було Боспорське царство, до якого увійшли, крім грец. міст, тер., заселені варварськими племенами синдів, меотів та ін.

У тисячолітній історії причорноморс. д-в виділяють три періоди.

Перший період – еллінський (2-га пол. 7 ст. до н. е. – серед. 1 ст. до н. е.) – це період поширення у Пн. Причорномор'ї грец. к-ри. Для цього періоду характерні тісні культ. та екон. взаємини з грец. світом – містами Середземномор'я та Причорномор'я, а також з навколишніми племенами. Основою матеріальної та духовної к-ри нас., політ. й адм. організації д-в і сусп-ва, норм життя, відправлення культів були еллінські традиції (див. Еллінізм). Серед нас. пн.-причорномор. міст процент вихідців з тамтешніх племен був невеликим.

Другий період – римський (2-га пол. 1 ст. до н. е. – 70-ті рр. 2 ст. н. е.). У цей час рим. вплив охопив усе Пн. Причорномор'я, а кілька міст, зокрема Тіра, Ольвія, Херсонес, були приєднані до рим. пров. Нижня Мезія.

Третій період – пізньоантичний – для Боспора та Херсонеса датується 3-ю чв. 3 ст. н. е. – серед. 4 ст.; для Ольвії – 3-ю чв. 3 ст.–70-ми рр. 4 ст. Для Ольвії та Тіри це час поступового занепаду.
У першому періоді виділяють кілька етапів. На першому (за грец. періодизацією – архаїчному; 6 ст. – поч. 4 ст. до н. е.) завершується становлення антич. центрів. Відносини із місц. племенами спокійні – перші грец. поселення навіть не мали оборонних споруд. Існують тісні культ. та екон. зв'язки з містами Іонії, о-вами Егейського м. – Хіос, Самос, Лесбос, Родос, з містами Афіни, Корінф та ін. Наприкінці архаїчного часу міста, житлова забудова яких спочатку складалася із землянок та напівземлянок, набувають звичайного для Стародавньої Греції вигляду.

На другому етапі (класичному; 5–30-ті рр. 4 ст. до н. е.) відбувається первинне піднесення економіки. Активно розвиваються с. госп-во, ремесла, внутр. та зовн. торгівля, зростає значення цих центрів у грец. світі. Пн.- причорномор. міста-д-ви, особливо Боспорське царство, були важливими постачальниками с.-г. продукції, зокрема зерна, до Аттики (обл. Стародавньої Греції). За повідомленням Демосфена, Боспор щороку вивозив до Афін 400 тис. медимнів (16 700 т) зерна. Постачали у міста до Греції й рабів. У 30-ті рр. 5 ст. до н. е. у Понті Евксінському побувала афінська ескадра на чолі з Періклом, внаслідок чого ч. антич. міст на деякий час увійшла до складу Афінського мор. союзу. Посилилася взаємодія з місц. племенами.

Третій етап (елліністичний; остання третина 4 ст. – серед. 1 ст. до н. е.) став часом найвищого екон. піднесення антич. д-в. В останній третині 4 ст. – 1-й пол. 3 ст. до н. е. розбудовують- ся міста, посилюється їхня екон. база, значно зростає торгівля з містами Пд. Понту – Синопою та Гераклеєю, центрами островів Егейського м., Малою Азією. Приблизно із серед. 3 ст. до н. е. починається активне переміщення кочових племен, зокрема сарматів. Це підривало основу добробуту антич. д-в – с. госп-во, перешкоджало обмінним стосункам. Ця криза виразно відображена у декреті на честь ольвійського багатія Протогена, в якому йдеться про численні дари варварським правителям, зокрема цареві Сайтафарну, про готування навали галатами та скірами, про посухи та неврожаї. Кризові явища переживали й інші поліси Пн. Причорномор'я.

Екон. криза, супроводжувана сплеском сусп. та етнічних суперечностей, особливо загострилася у серед. 2 ст. до н. е. Наприкінці 2 ст. до н. е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об'єднує під своєю владою Тіру, Ольвію, Херсонес, Боспор. Антич. д-ви Пн. Причорномор'я опинилися у зоні зіткнення інтересів Понтійське царство та Риму (див. Рим стародівній).

63 до н. е. антич. міста повстали проти Мітрідата VI. Першою піднялася Фанагорія, до неї приєдналися Німфей, Феодосія, Херсонес, Пантікапей. У вирі повстання Мітрідат VI загинув, а пн.-понтійські міста звільнилися з-під його влади.

Боротьба Понтійського царства з Римом закінчилася перемогою останнього та поширенням його впливу на антич. д-ви Пн. Причорномор'я.

На початковому етапі 2-го періоду (серед. 1 ст. до н. е. – серед. 2 ст. н. е.) римляни поступово закріплюються у Пн. Причорномор'ї. У 60-ті рр. 1 ст. н. е. Римові, хоча й номінально, вдалося підпорядкувати Боспор. Не раз Рим виступав на захист Херсонеса як від зазіхань Боспора, так і від навал варварів – пізніх Скіфи. Особливо значна акція була здійснена у 63 н. е., коли скіфів розгромив сильний військ. загін, що прибув до Херсонеса морем, під кер-вом правителя рим. провінції Нижня Мезія Плавтія Сільвана.

Неспокійним було життя і в Ольвії – у 2-й пол. 1 ст. н. е. вона, можливо, потрапила у залежність від сарматських царів (про це свідчить карбування в Ольвії монет скіф. царів Фарзоя та Інісмея). Лише за імп. Траяна (98–117) Рим почасти захищав Ольвію від варварів – сюди прибув загін рим. піхоти, а за імп. Антоніна Пія (138–161) було послане військо для боротьби з навалою таврів і скіфів (див. також Тавроскіфи).

Другий етап рим. часу (серед. 2 ст. – 3-тя чв. 3 ст. н. е.) виявився найбільш стабільним для антич. д-в. Постійна присутність рим. військ сприяла цьому. У ці часи Тіра, Ольвія та Херсонес входять до складу пров. Нижня Мезія.

В цілому Ольвія у другому періоді втрачає значення одного з найбільших центрів. Тер. її скорочується майже втричі. Однак, незважаючи на присутність у місті рим. військ, Ольвія залишається д-вою із самоврядуванням, з великою сільс. округою, із самостійною економікою, досить широкими торг. зв'язками. У більш сприятливому становищі опинився Херсонес – він був осн. опорним пунктом рим. військ у Криму. Тер. міста навіть трохи зростає, але сільс. округа скорочується. Безсумнівною є важливість Херсонеса в системі захисту рим. рубежів. Найбільш сприятлива ситуація, особливо в екон. відношенні, складається на Боспорі, який практично не залежав від Риму. Тер. його столиці Пантікапею у перші століття н. е. збільшується майже вдвічі і сягає 100 га. З'являються нові поселення та городища, напр., ІЛУРАТ.

Завершальний етап існування антич. д-в Пн. Причорномор'я був трагічним для багатьох з них. Ольвія, як і Тіра, не пережила гунської (див. Гуни) навали, але, на відміну від Ольвії, на залишках Тіри згодом з'являється золотоординське місто, потім турец. фортеця і, нарешті, сучасне м. Білгород-Дністровський. Херсонес та Пантікапей при візант. імп. Юстініані I були включені до Візант. імперії (див. Візантія). У цих містах продовжується життя і в часи раннього та пізнього середньовіччя. Загалом впродовж другого і третього періодів майже в усіх антич. центрах регіону продовжував переважати еллінський спосіб життя. Найбільше грец. традиції збереглися в Ольвії, де навіть у 1 ст. н. е., за свідченням ритора із пров. Віфінія ДІОН ХРИСОСТОМ (40–115), усі ольвіополіти шанували ГОМЕР, знали 0Платона. Більший вплив Риму був у Херсонесі та Тірі. Рим. традиції, зокрема у містобудівництві, проявилися, гол. чин., у зведенні в таких містах, як Ольвія, Тіра, Херсонес, рим. цитаделей, у появі терм тощо. У побуті рим. впливи проявилися переважно в житті заможних громадян – у декорі будинків, у використанні рим. імен, латини, парадного червонолакового та скляного посуду тощо.

Середній культ. рівень нас. пн.-причорномор. міст мало поступався рівню греків Середземномор'я. Вільне нас. мало таку ж освіту, як і мешканці Греції. З написів відомо, що в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї, Фанагорії, Горгіппії, Танаїсі існували гімнасії, де займалися не тільки фізичним вихованням, а й освітою молоді. Про значне поширення письменності свідчать численні графіті на посуді – присвяти, побажання, шкільні вправи, а також знахідки стилів. Відомі й приватні листи, вирізьблені на свинцевих пластинах. У фізичному вихованні значна увага приділялася п'ятиборству, кулачному бою, верховій їзді, стрільбі з лука та ін. У спортивних змаганнях брали участь і державні діячі – АРХОНТИ, стратеги, агораноми. В одному з ольвійських декретів, зокрема, зазначається, що Анаксагор, син Демагора, пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). Мешканці Пн. Причорномор'я оволоділи лічбою, користувалися поширеними у Греції мірами довжини, площини, об'ємів (рідин, сипучих тіл), ваги й рахунку грошей. Їхній календар, у якому було 12 місяців по 30 і 29 днів, що в певні роки потребувало введення додаткових місяців та днів, відповідав грец., хоча назви місяців у різних полісах могли відрізнятися. Початок нового року припадав приблизно на серед. лип.

Відомі досить визначні пн.- причорномор. діячі: херсонеський історик Сіріск (3 ст. до н. е.), географ Діонісій Ольвіанський (1 ст. до н. е.), боспорські філософи Смікр та Діфіл (остання третина 4 ст. до н. е.), а також Стратонік (кінець 1 ст. – 1-ша пол. 2 ст. н. е.), вчені – вихідці з Пн. Причорномор'я, які мешкали у Греції, – філософи Біон Борисфеніт (3 ст. до н. е.), Сфер Боспорський (3 ст. до н. е.), історик Посидоній Ольвіополіт (3 ст. – 1-ша пол. 2 ст. до н. е.). Серед учасників музичних змагань у Дельфах (давньогрец. місто біля підніжжя г. Парнас, Греція) згадується як учитель музики боспорянин Ісіл. Судячи з наявності у Пн. Причорномор'ї театрів, храмів, скульптурних зображень та ін. місц. витворів мист-ва, у т. ч. прикладного,

місц. поети, архітектори, музики, письменники, пензлярі були добре знайомі з надбанням сучасної їм грец. к-ри. Про це свідчать також знахідки теракотових театральних масок місц. вир-ва (трагічних і комічних); зображення на

стелах і в розписах склепів музик та їхніх інструментів (кіфар, флейт, лір, труб); нарешті, високохудожні монументальні розписи боспорських склепів; численні знахідки скульптури місц. вир-ва, архіт. деталі тощо. Збереглися й літ. пам'ятки – епітафії та графіті, які свідчать про знайомство пн.-причорномор. греків з основами віршування. Особливо цікаві з них знайдені в Херсонесі та на Боспорі.

Отже, в Пн. Причорномор'ї були добре обізнані з передовою на той час грец. к-рою.

Водночас і Пн. Причорномор'я було досить відоме у Греції. Згадки про нього з'являються уже в 1-й пол. 6 ст. до н. е., коли філософ Анаксімандр Мілетський склав карту світу, а ГЕКАТЕЙ МІЛЕТСЬКИЙ її доповнив та уточнив. Згадки про Пн. Причорномор'я є у творах грец. драматургів – Есхіла, Софокла і особливо Евріпіда – автора "Іфігенії в Тавриді", а також у промовах афінських ораторів: Лісія, ІСОКРАТ Демосфена, Есхіла. Відомості про Пн. Причорномор'я містяться і в ін. авторів, причому не тільки у географів, зокрема у Страбон чи Птолемей а й у Полібія, ДІОДОР СИЦИЛІЙСЬКИЙ, Пліній Старший, АППІАН, Мели Помпонія та ін.

Особливе значення для вивчення ранньої історії Пн. Причорномор'я, зокрема Скіфії, має "Історія" Геродота, який, імовірно, бл. серед. 5 ст. до н. е. відвідав Ольвію. Четверта книга цієї праці присвячена історії скіф. племен, зокрема походові перського царя Дарія на скіфів, легенді про скіф. царя Скіла, який мав у Ольвії палац, описові природи та звичаїв нас. Пн. Причорномор'я. Цікаві відомості подають і більш пізні автори, зокрема, Пліній Старший у "Природничій історії" дає геогр. та етногр. зведення про Скіфію та грец. колонії.

В антич. містах Пн. Причорномор'я розкопані численні залишки храмів, вівтарів, фортечних, поховальних споруд, житлових будинків тощо, а пам'ятки матеріальної і духовної к-ри цих міст прикрашають вітрини багатьох, у т. ч. закордонних, музеїв.

Прогресивна роль А.д.П.П. проявилася насамперед у прискоренні соціально-екон. і політ. розвитку навколишніх племен. Середньовічні міста Криму стали прямими спадкоємцями надбань антич. сусп-ва.

К-ра нас. А.д.П.П. вплинула на життя скіфів, лісостепових племен, фракійців (див. Фракія), синдів, меотів, сарматів, носіїв черняхівської культури. Грец. амфори, столовий і парадний посуд, прикраси увійшли у побут цих племен. Були запозичені у припонтійських еллінів і певні прийоми арх-ри та буд-ва, ремесел, окремі елементи духовної к-ри, зокрема культи Діоніса і Геракла.

Водночас А.д.П.П. були повноцінною складовою антич. сусп-ва взагалі. В Елладі були відомі діячі к-ри та вчені з цих д-в, а саме Пн. Причорномор'я стало місцем подій багатьох давньогрец. міфів та театральних вистав. Завдяки грекам Пн. Причорномор'я в скарбницю загальноеллінської к-ри увійшли відомості про варварський світ Пд.-Сх. Європи.

Нарешті, саме з Пн. Причорномор'я, зокрема з Пантікапея та Херсонеса, почалося проникнення на терени майбутньої України нової релігії – християнства.
Кржицький С.Д.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Греки в Україні

Повідомлення АннА »

ЕЛЛІНИ (від грец. Έλληνες) – самоназва греків. За доби античності майже протягом тисячі років (від 2-ї пол. 6 ст. до н.е. – до 4 ст. н.е.) Е. становили найчисленнішу групу осілого нас. Пн. Причорномор'я (див. Античні держави Північного Причорномор'я). За даними перепису 2001 в Україні проживало 91,5 тис. греків.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Греки в Україні

Повідомлення АннА »

ЕЛЛІНІЗАЦІЯ ГРЕЦЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 1926–1938 – умовна назва політики переведення культ. життя укр. еллінофонів (громадян грец. походження, які послуговуються грец. мовою), в т. ч. нар. освіти, на новогрец. мову – димотику (від грец. δημοτίκός – нар., загальнодоступний). Осн. напрями цієї політики (див. також Коренізації політика) розроблені урядовою комісією ВУЦВК та РНК УСРР з вивчення становища греків України (серп.–верес. 1925). Концепція Е.г.н.У. викладена в статті голови грец. секції ЦК нац. меншин при ВУЦВК С.Ялі "Про умови відродження грецької народності". В ній, зокрема, вказувалося на неідентичність маріупольських грец. діалектів та новогрец. мови й на те, що димотика може застосовуватися в навч. процесі лише з певними корективами.

Запровадження димотики до навч. процесу почалося 1926/27 навч. р. зі створення 15 пробних груп у межах початкової шк. У 1928/29 навч. р. еллінізованими (поряд з укр. та рос. тут викладалася новогрец. мова) вважалися 52 перші, 25 других і 15 третіх груп початкової шк.; у 9-ти семирічках у старших групах новогрец. мова викладалася як навч. предмет. Наприкінці 1930-х рр. димотика частково застосовувалася в 10-ти семирічках; 2 семирічки і серед. школа вважалися повністю еллінізованими. Більшою або меншою мірою димотика використовувалася викладачами в 11 початкових шк. Попервах учителів готували на короткотермінових курсах перекваліфікації учителів грец. походження, що проводилися щорічно від 1926. Із 1929 центром підготовки викладачів для грец. шк. став грец. сектор при Маріупольському пед. технікумі (згодом – Маріупольський грец. педагогічний технікум).

Важливе місце в розвитку нац. к-ри відводилося грец. вид-ву в Маріуполі (утворене 1930) і грец. філії Укрдержнацменвидаву в Харкові. 27 листоп. 1930 вийшов перший номер газ. "Колехтівістіс", а пізніше – ж. "Нєос Махітіс" і "Піонєрос". У берез. 1934 розпочалося видання літ. альманаху "Неон Зої". В 1920–30-ті рр. проводилися спеціальні дослідження к-ри та мови греків Маріуполя. Основи вивчення й класифікації маріупольських говірок були розроблені держ. комісією ВУЦВК, ЦК КП(б)У та Наркомосу УСРР 1925. Від 1926 вивчення зазначених діалектів здійснював Маріупольський музей краєзнавства, а 1928–30 до цієї роботи приєдналася експедиція Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства. На поч. 1930-х рр. у Маріуполі розпочав свою діяльність грец. нац. театр.

Об'єктивними перепонами в реалізації політики Е.г.н.У. були заплутаність культ. проблем грец. нас. України, з одного боку, й нездатність тогочасного уряду послідовно ці проблеми вирішувати – з другого. 1933 уряд УСРР в особі наркома освіти В.Затонського зізнався в цілковитій безпорадності при вирішенні "грецької проблеми в УСРР" шляхом проведення політики еллінізації в напрямі поглинання культури маріупольських греків к-рою власне грецькою (у ст. В.Затонського "З питань національної політики на Україні" вперше констатовано, що Е.г.н.У. в тому вигляді, як вона запроваджувалася, мала асиміляційне спрямування). Штучність та непослідовність держ. рішень істотно ускладнювали політику еллінізації. Крім того, хронічно не вистачало навч. літ., що шкодило освіт. процесові в еллінізованих закладах, а саме місц. нас. виявилося непідготовленим до мовної реформи.

В історії Е.г.н.У. можна виділити 3 осн. етапи: 1-й – 1926–29 – визнання димотики, а не місц. діалектів, розмовною й офіц. мовою рад. греків; гальмування еллінізації через нестачу навч. літ.; опір нас. нововведенням; перетворення еллінізації на знаряддя ідеологічної боротьби. 2-й – 1930–33 – занепад політики еллінізації в умовах колективізації грец. села й голодомору 1932–1933 років в УСРР, посилання на невдачі політики еллінізації як на аргумент на користь згортання політики коренізації в Україні. 3-й – 1934–38 – формальне продовження Е.г.н.У., яке насправді прикривало згортання нац.-культ. відродження греків в Україні.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Греки в Україні

Повідомлення kbg_dnepr »

Грецьке село в горнилі "більшовицької перековки" (20-ті pp. XX ст.) / Якубова Лариса // ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - 2010. - 19. - С. 173-217.

https://www.academia.edu/38389471/%D0%9 ... A1_173_217

Мовна проблема та її вплив на етнокультурне життя українських греків (середина 20-х - 30-ті рр. XX ст.) / Якубова Л. Д. // Український історичний журнал. - 2004. - № 2. - С. 121-132.

https://www.academia.edu/38389406/%D0%9 ... A1_121_132
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Греки в Україні

Повідомлення kbg_dnepr »

ДНК-тест Валєрії Віноградової (Афанасієвої) з Маріуполя

Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Греки в Україні

Повідомлення kbg_dnepr »

Харабет В. В. Харабет Ефим Викторович // Харабет В. В. Эллинистический мир. Хронология греков Украины. — Мариуполь: ООО «ППНС», 2016. — С. 352—354 : фот. — (рос.). — ISBN 978-617-7413-04-1
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Греки”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей