УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Староства

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5266
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2588 раз.
Подякували: 932 раз.
Стать: Жінка

Re: Річ Посполита

Повідомлення АннА » 04 жовтня 2018, 12:39

СТАРОСТВО (лат. саріtaneatus, польс. starostwo). 1) У 14—18 ст. староства — адміністративно-госп. округи в королівщинах Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та на укр. землях, що входили до їх складу. Поділялися на кілька категорій: гродові, негродові, пригродові, сумовні (ті, що перебували в заставному володінні), прикордонні. Першими за часом виникнення та сусп. значимістю є гродові староства, центром яких був замок (грод). Управління в них здійснював королів. намісник — староста, уряд якого був упроваджений у Польщі на межі 13—14 ст. за чеським зразком під час правління короля Вацлава II (1300—05). Втім, окремі дослідники допускають існування цього уряду ще за часів Болеслава I Хороброго (992—1025). За Казимира III Великого (1333—70) було створене одне з двох польс. ген. староств з центром у Львові (див. Руське генеральне староство). За Коріятовичів встановилося старостинське управління на Поділлі, що теж мало статус генерального (див. Подільське генеральне староство). Подільський ген. староста серед іншого міг вільно розпоряджатися місц. поземельним фондом, осаджуючи тут подільську та прийшлу шляхту. Повноваження гродських старост викладені польс. хроністом 16 ст. М.Кромером у його описі Польщі. Крім адм., фіскальних, госп., військових, староста виконував також суд. функції, очолюючи гродський суд. Повноваження старостинського уряду за час його існування поступово зменшувалися.

Королів. маєткові комплекси, що складалися з держань (найчастіше на правах доживоття) та володінь, переданих у заставу, — міст, містечок, сіл, пром. об’єктів, війтівств (advocatia), солтиств (sculletia), і в яких не було гродів, отримали назву негродових або сільс. староств. Їх державці (tenutariuszy), за традицією, теж звалися старостами, проте не мали права юрисдикції над привілейованою шляхтою. Прикордонний характер староств укр. воєводств певною мірою підвищував статус негродових старост, надаючи їм значно ширші адм. повноваження. Видержавлення та застава староств приносили великі прибутки польс. магнатам, більшість з яких одночасно могли володіти і кількома староствами. За рішенням Пйотрковського сейму 1563 посесори староств були зобов’язані до сплати четвертої (фактично п’ятої) частини прибутків (кварти), що йшла на утримання найманого війська. Територіальні межі староств не були сталими і змінювалися з волі короля та заслуг тих, кому вони передавались у володіння. На укр. землях староства набули особливо великого поширення. В люстраційних описах королівщин 16—18 ст. їх згадується бл. 120. Окремі з них (насамперед староства Київського воєводства) налічували іноді понад 100 населених пунктів і вирізнялися найвищою в Речі Посполитій прибутковістю.

За т. зв. емфітевтичною (з грец. emphyteusis (лат. форма терміна) — довготривала спадкова оренда) реформою 1775 передбачалося поступове припинення роздачі староств. Вони переходили в розпорядження скарбового департаменту Постійної ради і передавалися нею в довготривалу (на 50 років) оренду особам, які пропонували більш вигідні умови. Чотири укр. староства (Білоцерківське, Богуславське, Канівське та Хмільницьке) переходили у приватну власність останньому польс. королю Станіславу-Августу Понятовському як компенсація за втрату ним права розпоряджання королівщинами. 1790 він відмовився від наданих володінь, передавши їх гетьману великому коронному Ф.-К.Браницькому (Білоцерківське староство) та своїм родичам Понятовським. Конституція сеймова від 23 грудня 1791 проголосила повний розпродаж королівщин;

2) територіально-адм. одиниця на західноукр. землях за часів входження їх до складу Австро-Угорщини (1867—1918). Всього тут налічувалося 74 повітових староства, яким передавалася вся виконавча влада на місцях (див. Повіт);

3) повітовий орган на західноукр. землях періоду 2-ї Речі Посполитої (1918—39), очолюваний старостою, складова частина т. зв. об’єднаної адміністрації. Апарат управління С. складався із секторів (рефератів) та відділів. Староствам підпорядковувались органи територіального самоврядування — сільські (громадські), волосні та міські ради і правління. Сільс. громаду (гміну) очолював сільс. староста — солтис.
Maйбopoдa P.B.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5266
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2588 раз.
Подякували: 932 раз.
Стать: Жінка

Re: Річ Посполита

Повідомлення АннА » 04 жовтня 2018, 12:40

СТАРОСТИНСЬКІ МАЄТНОСТІ — у 14—18 ст. в Королівстві Польському, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій та на укр. землях, що входили до їх складу, королів. (великокнязівські), пізніше (після 1590) — держ. (скарбові) маєтності — міста, села, замки, ліси, ставки, орні землі, пустоші, — адміністративно-територіально об’єднані в староства, які за привілеєм короля та згодоювального сейму передавалися в тимчасове або пожиттєве володіння магнатам і шляхті. Назва походить від посади королівського намісника — старости. Поява С.м. пов’язана зі змінами в системі винагород за справляння гродського старостинського уряду. Надання гродським старостам в якості оплати за службу права на пожиттєве володіння підпорядкованими староствами внесло в їхню діяльність елемент досить великої особистої зацікавленості. Староста став розглядати їх як свою власність, а вся його госп. діяльність спрямовувалася на одержання більших прибутків за рахунок підвищення рівня визиску селян, збільшення митних зборів, захоплення міських та приватно-шляхетських володінь, обмеження привілеїв міщан тощо. З часом гродські старости, обіймаючи по кілька держ. посад, не виконували особисто навіть покладених на них суд. функцій.

Магнати-урядовці прагнули зосередити у своїх руках по кілька гродових староств, передаючи їх у спадок своїм синам через уступне право на старостинський уряд. Маючи великі володіння, старости лише зрідка з’являлись у своїх маєтностях, передавши їх у руки адміністраторів або пускаючи у вільний обіг-оренду (повну чи часткову), заставу і навіть продаж. У результаті госп. стан старостинських маєтків суттєво погіршувався, відбувався процес їх подрібнення, падав оборонний потенціал замків, скарбові надходження з королівщин скорочувалися. У 18 ст. кварта (п’ята частина прибутків у держ. скарбницю) становила лише 5 % від заг. прибутків староств. Попри всі ці обставини і на схилку Речі Посполитої надходження зі староств укр. воєводств були значно більшими в порівнянні зі староствами коронних земель.
Майборода Р.В.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5266
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2588 раз.
Подякували: 932 раз.
Стать: Жінка

Re: Річ Посполита

Повідомлення АннА » 04 жовтня 2018, 12:41

СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ — селяни старостинських маєтностей у Королівстві Польському, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій та на інкорпорованих до їх складу укр. землях. Перебували в особистій, поземельній і судово-адм. залежності. Поділялися на кілька груп залежно від розмірів земельного держання, кількості тягла та величини й характеру повинностей. Значну роль у майновому розшаруванні селян королівщин західноукр. земель відігравали промисли. Як держателі земельного наділу зобов’язані були до виконання відробіткової (панщина), продуктової (оброк), грошової (чинш) ренти. Розміри відробітків, насамперед, залежали від площі земельного наділу. Суттєвий вплив на розміри і зміст відробіткових повинностей могли мати такі фактори, як наявність тягла, кількість робочих рук у сел. родині, заг. стан госп-ва та потреби фільварка. Домінуючу роль у структурі відробіткових повинностей відігравала регулярна панщина, абсолютні показники якої з розвитком фільваркової системи зростали. Проте з часом підвищення рівня визиску відбувалося за рахунок регламентації панщини та збільшення додаткових відробітків. На противагу підданим приватних та церк. володінь С.с. користувалися більшою особистою свободою. Рівень їхнього визиску був дещо нижчим і контролювався королів. адміністрацією через періодичні інвентаризації (див. Інвентарі) та люстрації і через діяльність спочатку Асесорського, а з 1580-х рр. — відокремленого від нього Референдарського (у справах селян королівщин) суду. Можливість сільс. громад у випадку зловживань старост і держателів звернутися до суду, отримати королів. охоронну грамоту-ґлейт сприяла орг. консолідації та зростанню самосвідомості С.с. Проте громади сх. укр. староств практично не зверталися до названих суд. інституцій. Значну питому вагу в структурі повинностей займав чинш (за люстрацією 1765 в королівщинах Київського воєводства 80 % підданих сплачували лише грошову ренту). Доволі часто мали місце випадки заміни відробіткових повинностей грошовими виплатами (найчастіше в маєтках, розташованих неподалік крупних торг. центрів та в передгір’ях і гірських регіонах), що сприяло розвиткові сел. ініціативи. Контакти С.с. з ринком, пошук альтернативних джерел прибутків (торгівля, промисли) вели до швидкого майнового розшарування і створювали умови для капіталіст. перебудови села. Зміні становища С.с. сприяв закон 1791 про продаж королівщин, який проголошував право на вічне спадкове держання землі, а для тих, хто її не мав і не був пов’язаний контрактними угодами, особисту свободу.
Майборода Р.В.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Територіальний поділ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Kostyntunivna, ukrgenealogy