Ха́рківська губе́рнія — губернія Російської імперії, УНР, Української Держави, потім Української Соціалістичної Радянської Республіки.
До запровадження губернського правління на землях Слобідської України існувало козацьке полково-сотенне управління, яке існувало на основі царських жалуваних даних, які надали привілей слобідській старшині на управління за «черкаською (українською) обикностю (звичаєм)», а також на ряд соціальних та економічних привілеїв.
На час ліквідації автономії слобідських полків існувало 5 полків: Харківський, Охтирський, Сумський, Ізюмський та Острогозький полки.
28 липня (7 серпня) 1765 р. указом імператриці Катерини II «Объ учрежденіи в Слободскихъ полкахъ приличнаго гражданскаго устройства и о пребываніи канцелярии губернской и провинціальной» було створено цивільне правління у колишніх слобідських полків — Слобідсько-Українську губернію у складі 5 провінцій: Харківської, Охтирської, Сумської, Ізюмської та Острогозької провінцій — території колишніх слобідських полків.
За новим адміністративним устроєм, який засновувася на указі Катерини II «Учреждения для управления губерниями» від 7 листопада 1775 створювалась нова адміністративна одиниця — Харківське намісництво, яка складалася з таких повітів: Харківського, Чугуївського, Вовчанського, Золочівського, Валківського, Охтирського, Краснокутського, Богодухівського, Сумського, Миропільського, Білопільського, Лебединського, Недригайлівського, Хотмижського і Ізюмського.
25 квітня 1780 р. був підписаний Указ імператриці Катерини II «Объ учрежденіи Харьковской Губерніи и о составленіи оной из 15 уездовъ».
У 1797 адміністративній одиниці повернули колишню назву — Слобідсько-Українська губернія, в 1835–1925 роках — Харківська губернія. Остаточно сформувалося адміністративне ділення до 1856 року, коли до складу Харківської губернії входило 13 повітів.
У Харкові були зосереджені судова влада і військово-окружне управління для Харківської, Курської, Воронізької, Орловської, Катеринославської й Тамбовської губерній.