ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
33%
Жили мої батьки
1
33%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
33%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 3

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Володимир-Волинський.jpg
ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ (до 1795 – Володимир, 1795– 1944 – Володимир-Волинськ) – місто обл. підпорядкування Волин. обл., райцентр. Розташов. на р. Луга (прит. Зх. Бугу). Залізнична ст.
На тер. сучасного міста археологами виявлено залишки поселень мідного віку (3 тис. до н. е.), раннього заліза (1 тис. до н. е.) і перших ст. н. е. Стародавнє місто доби Київської Русі було розташов. у пд. ч. нинішнього в.-В.
Перша назва – Володимир, на честь його засн. Володимира Святославича. Перша письмова згадка в давньорус. літописах під 988: кн. Володимир Святославич віддав місто (певно, невелику фортецю) у володіння своєму синові Всеволоду. З цього часу місто стає адм. центром Волинського князівства. У 80-х рр. 11 ст. В.-В. став єпархіальним містом.
Із 2-ї пол. 12 ст. стає значним політ., екон. і культ. центром Київ. Русі. 1199 ввійшло до складу Галицько-Волинського князівства і стало його столицею. Тут було збудовано потужну оборонну систему. Дитинець мав вигляд чотирикутника з заокругленими кутами, пл. 1,6 га, укріплений валом і ровом з двома ворітьми. Друга лінія валу захищала окольне місто. Загалом укріплена пл. становила 66 га. В місті йшло кам'яне буд-во, є відомості про існування 10 кам'яних храмів, зокрема, 1157–60 споруджено Успенський собор (зберігся до нашого часу; за планом подібний до Успенського собору Києво-Печерської лаври); наприкінці 12 – поч. 13 ст. побудовано великий чотиристовповий храм, наприкінці 13 – поч. 14 ст. споруджено Василівську церкву-ротонду.
Місто було центром літописання Київ. Русі, яскравим свідоцтвом чого є Галицько-Волинський літопис.
1240 Володимир зруйнований монголо-татарською навалою. Був відбудований. 1259 на вимогу золотоординського темника Бурундая кн. Данило Галицький дав наказ зруйнувати оборонні укріплення низки міст Галицько-Волин. князівства, у т. ч. Володимира. 1283 місто спустошене монголо-татар. військами хана Телебуги.
Із серед. 14 ст. розгорнулася боротьба за місто між Польщею і Литвою. Воно декілька разів переходило з рук у руки, поки 26 серп. 1431 не було укладено перемир'я про те, що місто переходить під владу Великого князівства Литовського, в складі якого залишалося до Люблінської унії 1569. Місто зазнавало спустошливих навал татарів 1469, 1491, 1495, 1499.
Наприкінці 15 ст. місто здобуло магдебурзьке право. В 16 – 1-й пол. 17 ст. було значним торг., ремісничим і культ. центром. Під час національної революції 1648– 1676 зазнало спустошень, особливо 1653 і 1658, та прийшло в занепад.
У 1-й пол. 18 ст. спостерігається певне пожвавлення розвитку міста. 1755 єзуїти побудували тут кам'яний костьол.
Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) місто в складі Російської імперії, перейм. на в.-В., стало повітовим центром Волинської губернії. Під час Війни 1812 в.-В. кілька місяців перебував у складі герцогства Варшавського.
На поч. 20 ст. у в.-В. працювали: 2 цегляні з-ди, 3 парові млини, пивоварний, лісопильний і чавуноливарний з-ди, з-д с.-г. машин, вапняний з-д. Перша світовавійна і громадянська війна в Україні 1917–1921 негативно вплинули на екон. розвиток міста і його пром. потенціал.
Від 1920 в.-В. у складі Польщі. Із листоп. 1939 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі). Від 1940 – адм. центр Володимир-Волин. р-ну. 1940 тут збудовано меблеву ф-ку, 1941 – харчокомбінат і м'ясокомбінат. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від черв. 1941 до лип. 1944 в.-В. окупований гітлерівськими військами.
У в.-В. народився А.Кримський.
У місті збереглись залишки фортечних валів 12–13 ст., храмів і житлових будинків 10–14 ст.
Архіт. пам'ятки: Успенський собор (1160, реставрований у кін. 19 ст.), Церква Василя (кін. 13 – поч. 14 ст.), палати єпископів (16 ст.) у стилі Відродження. Пам'ятник жертвам фашизму (1965–66).
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Kostiantyn
Повідомлень: 2
З нами з: 18 березня 2018, 22:50

Розшукую родичів в Володимирі-Волинському

Повідомлення Kostiantyn »

Маю обмежені відомості. Чув від матері що живуть ці родичі у Володимирі-Волинському, біля Успенського собору. Один з членів сім'ї відомий лікар(хірург). Серед цієї рідні, знаю що двоюрідну сестру моєї бабусі - звали Тетяна Назаркевич. Одна з прив'язок у пошуці це прізвище по жіночій лінії Назаркевич. Ще чув що хтось з цієї родини був пов'язаний з фармацевтикою.
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Зображення
Володи́мир-Воли́нський, давніше — Володимир (пол. Włodzimierz Wołyński, давньорус. Володимѣрь) — місто обласного значення в Україні, центр Володимир-Волинського району Волинської області. Станом на 1 серпня 2012 року в місті проживає 38,6 тис. осіб[2]. Автотраса Н22 сполучає місто з обласним центром — Луцьком.
Назва
Давня назва міста — Володимѣрь; вона являє собою присвійну форму від імені «Володимир» (давньорус. Володимѣръ), утворену за допомогою давнього суфікса *jь (тобто «Володимирів», «го́род Володимира»), ця йотація викликала пом'якшення попереднього звука [r]; згодом відбулося ствердіння і назва міста збіглася з особовим ім'ям. Пізніше з'явилися форми Лодимиръ і Ладимиръ, перша є присвійною мовним скороченням від Володимиръ, а друга — скороченням від церковнослов'янської (староболгарської) форми Владимиръ. Назва Володимир знову здобула панівне положення в літописах наприкінці XVIII ст. Після приєднання до Російської імперії у 1795 році місто офіційно перейменоване на Володимир-Волинський (рос. Владимир-Волынский, ст. орф. Владимиръ-Волынскій), аби відрізнити його від російського Владимира-на-Клязьмі (рос. Владимир). За умовами Ризького мирного договору 1921 року місто увійшло до складу Польщі. Нова влада змінила назву міста, яке з 3 червня 1922 до вересня 1939 називалось Włodzimierz (Влодзімєж, «Володимир»).[3]. Після анексії Східних кресів СРСР у вересні 1939 року місту офіційно повернуте ім'я часів імперії Володимир-Волинський (пол. Włodzimierz Wołyński).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Володимир-Волинський район розташований у західній частині Волинської області; межує на півночі з Любомльським і Турійським, на сході — з Локачинським, на півдні — з Іваничівським районами. На заході — проходить державний кордон СРСР з Польською Народною Республікою. Район утворений 20 січня 1940 року, в нинішніх межах — 8 грудня 1966 року.

Площа району 1057 кв. км. Населення — 64,4 тис. чоловік, у тому числі — міського — 27,9 тис. (43 проц.), сільського — 36,5 тис. (57 проц.). Густота населення 60,3 чол. на 1 кв. км. Це в 1,2 раза перевищує середню густоту населення області.

У районі — 2 міські і 15 сільських Рад, яким підпорядковано 83 населені пункти.

Через його територію проходить залізниця Ковель—Львів та мережа шосейних шляхів.

Найважливіші автомагістралі: Володимир-Волинський — Луцьк, Володимир-Волинський — Львів, Володимир-Волинський — Ковель.

Із сходу на захід район перетинає річка Луга — притока Західного Бугу. Річка не судноплавна, із заболоченими заплавами.

Клімат відзначається м’якою зимою і теплим літом.
Район багатий на корисні копалини, серед яких провідне місце посідають поклади кам’яного вугілля, виявлені на південь від Володимира-Волинського. Тут збудовано 9 шахт, що входять нині до тресту «Нововолинськвугілля».

Площа сільськогосподарських угідь району становить 69 330 га, з них орної землі — 48,9 тис. га, сіножатей —11 583 га.

Площа лісів становить 21 082 га. Головною зерновою культурою є озима пшениця, під яку в 1968 році було відведено 23,3 проц. посівних площ. Район посідає перше місце в області по виробництву пшениці. Друге місце серед зернових займає жито. Вирощують також цукрові буряки (13,1 проц. посівних площ), льон, овочі.

Рік у рік зростає урожайність зернових, технічних і городніх культур. Так, у 1964 році з усієї площі посіву зернових зібрано в середньому по 13,2 цнт, в 1968—20,8 цнт з га. Цьому насамперед сприяють механізація та електрифікація виробництва. На початок 1969 року колгоспи і радгоспи району мали 376 тракторів, 234 комбайни, в тому числі 148 зернових. Усі колгоспи електрифіковано.

Зростає і друга важлива галузь сільського господарства району — тваринництво. В колгоспах і радгоспах розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю, кролів. Виробництво тваринницької продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у 1968 році становило: молока — 364 цнт, м’яса — 69,4 цнт (у живій вазі). За виробництвом молока район посів четверте місце в області.

За досягнуті успіхи в колгоспному виробництві 183 хлібороби нагороджено орденами та медалями. Двом присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. За вирощування високих урожаїв зерна в 1968 році району вручено перехідний прапор ЦК КП України та Ради Міністрів УРСР.

Швидкими темпами розвивається промисловість. У районі — 14 промислових підприємств. Найбільші з них — цукровий завод, плодоконсервний завод, швейна фабрика (м. Володимир-Волинський). У 1968 році підприємства випустили продукції на 55,5 млн. крб. Галузева структура промисловості характеризується такими даними: харчова—39,1 проц. загальної вартості продукції, легка —38,7 проц., деревообробна і меблева —1,5 проц., будівельних матеріалів —1 проц., інші види — 19,7 процента.

Велика увага приділяється житловому будівництву. В 1968 році у містах збудовано 1986 кв. метрів житлової площі; в селах — 175 житлових будинків. Держава подає значну допомогу індивідуальним забудовникам. У 1968 році жителі району одержали кредит 32,8 тис. карбованців.

Торгова мережа має 203 магазини та інші торговельні підприємства, в т. ч. 84 — громадського харчування. В 1968 році їх товарооборот становив 21,1 млн. карбованців.

Значні досягнення має і охорона здоров’я. В районі — 9 лікувальних закладів стаціонарного типу на 640 ліжок, у селах — 59 фельдшерсько-акушерських пунктів, де працює 107 лікарів і 468 чоловік середнього медперсоналу.

Широкого розвитку набули народна освіта і культура. В районі є 52 загальноосвітні школи: середніх — 12, восьмирічних — 17, початкових — 23; навчаються 11 109 учнів. З вечірні і заочна середні школи налічують 2973 учні. У школах працюють 736 учителів. 56 педагогів нагороджено значками «Відмінник народної освіти», 4 — удостоєні звання заслуженого вчителя школи УРСР. Крім шкіл, діють педагогічне і 2 профтехучилища, технікум механізації та меліорації сільського господарства (м. Володимир-Волинський), де налічується 1305 учнів і 76 викладачів.

До послуг трудящих району 16 будинків культури, 55 клубів, 46 бібліотек з книжковим фондом 680,8 тис. примірників, 3 кінотеатри, з них 2 широкоекранні, 75 стаціонарних кіноустановок, університет культури. У районі —147 гуртків художньої самодіяльності. Особливо популярні — хор медичних працівників, хор колгоспу ім. XXII з’їзду КПРС, хор і танцювальний колектив колгоспу «Комсомолець». З 1944 року виходить районна газета «Слово правди».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Державний архів Житомирської облаті
Греко-католики
Володимирський деканат
Володимир-Волинський, м. Володимирського повіту, базиліанська церква
Приписні: м. Володимр-Волинський.
Народження, шлюб, смерть:
1829 (ф.178 о.51 сп.333);
1833 (ф.420 о.1 сп.36);
1835-1836 (ф.420 о.1сп.49, 46)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)

ВОЛОДИМИР, м-ко, колись столиця Волинського, а пізніше Волинсько-Галицького князівства, колись знаходилося у самому центрі старої Волині. Від 988 р. аж до 400 років 14 ст. до перенесення столиці Волині до Луцька В. був державним, адміністративним, торговельним і культурним центром не тільки Волині, але і сусідніх князівств і земель.
Час постання цього міста, над р. Лугом (а не Лугою), як про це свідчать старі документи, губиться у зеленій минувшині, так що 988 р. в якому вол. кн. Володимир опанував це місто і назвав своїм іменем видається проблематичним. Той же князь Володимир робить В. уділом київських князів і садовить тут свого сина Всеволода. Положений тільки 12 км. від р. Буга входив В. ще прилученням до Києва у склад спочатку племінної держави Бужан, а пізніше волинян і належав до тих 231 городів, що творили державу Бужан і до 70 городів племінної міжплемінної держави Волинян, про що згадують як арабський географ ІХ-Х ст. Масуді, Баварський Анонім і польський хроніст XIV ст. Длуґош. Археологічні досліди, проваджені над рр. Бугом і Лугом від половини 19 ст. ствердили, що родючі терени над цими річками були заселені ще в періоді неоліту, від часів молодшого палеоліту (П'ятидні і Білі Береги і саме місто Володимир) і неоліту (Володимир, Зимно, Шистів, Острівки і т.д.).
До неолітичних культур доріччя Бугу і Лугу відноситься пам'ятники у вигляді осель, гробів, курганів, вироби з кременя, каменя, кості і рогу, стріли, ножі, глиняний посуд. В цьому районі стверджено оселі стяжкової кераміки, лійчатого посуду, мальованої трипільської і шнурової кераміки. З періоду бронзи гальштату і лятену в безпосередній близькості В. відкрито землянки, посуд, фібуля тощо. Дуже широко і виразно репрезентована в околиці В. і його околицях римська доба: — оселі, ку-пулясті печі, кераміка і монети. Ранньослов'янська доба виразно виявлена у доріччі р. Лугу, як у самому Володимирі, його передмістях так і в таких поблизьких до міста оселях як: Зимно, Шистів, Новосілки, Хвалемичі, Острівок, Білі Береги, Заріччя, Шкартані і т.д. (Олехнович, Цвинтарище в Новосілках, Мат. Акс. Арх., т. 4, від І, 1902-1903). У самому В. в середмісті зноситься велике городище, яке у своїх культурних верствах має залишки не тільки ранньо-середньовічної культури, але, як виказали припадкові знахідки пам'ятки культур з III-IV ст., а також культур, які можна віднести до часів 5-6 ст. перед н. є. (А. Бужанський, Походження державності у південно-східних слов'ян. Вінніпег, 1964).
Треба тут згадати, що у самому місті В. натраплено на вул., що проводить до передмістя Білі Береги на тіло-пальне, урове цвинтарище з VI-VII ст. в садибі гр. Ваври-севича. Вже в періоді 6-7 ст. з'являються в долині р. Луг і Буга численні городища в Зимні, П'ятиднях, Устилузі, Маркоставі, Ізові, Бискупичах руських, Літовежи й інших місцевостях, а також численні селища з цього ж періоду. Усе це промовляє, що ці терени, особливо над р. Бугом і Лугом були тоді густо заселені. Багато даних промовляє також за тим, що ще в 10 ст. (можливо навіть у кінці IX ст.), коли землі ці аж до р. Стиру входили в склад Ве-ликоморавської і Чеської держав, християнство на цих землях могло бути вже розповсюдженим (Петрушевич А. С. Краткое истор. извест. о введении християнства в Прикарпатських странах, Львів, 1882). Гіпотеза ця останньо знайшла своє ствердження у розкопках в Перемишлі. Володимир, який лежав на прастарому торговельному шляху з Києва до Праги і далі до Західньої Европи згадується також східним істориком Ібрагимом-Ібн-Якубом. Відіграв В. велику ролю також в торгівлі між півднем і північчю, використовуючи водяний шлях річкою Буг, через Дрогочин, до Балтійського моря і р. Прип'ять до Києва (А. Бужанський. Річка Прип'ять та ЇЇ допливи, Вінніпег, 1966).
Розвиток торгівлі вимагав охорони шляхів і забезпечення товарів, утримування гарнізонів, як у самому В., так і в багатьох торговельних і транзитових пунктах. Власне тому в Володимирі, по прилученні його до Київської держави, вел. кн. Володимир поставив тут свого сина Всеволода втягаючи цей край і місто у загально-державне життя своєї розлеглої держави. Приналежність Волині до сточища Балтійського і Чорного морів улегшило передовсім водяний транспорт збіжжя і виробництва до одлеглих країн.
Часті міжусобні війни і напади ятвягів і литвишків, а від 1240 року руїнницькі напади татарів вплинули на те, що місто мусіло гоїти завдані напасниками рани. Особливо трагічно позначилися напади татарів на В. у 1240 і 1260 рр., коли то не тільки замок, але і ціле місто було стерте з лиця землі. Не згадуємо тут майже щорічних менших татарських нападів на В., які затерли сліди багатьох старих назв і урочищ цього міста. Проте назв з тих часів залишилося ще досить. Передовсім назви ці, що зв'язані зі старою фортифікацією м. В.: Замок, Замочок, Підзамче, Луцька або Київська брама, П'ятницька брама, Гридшина брама (від заходу в напрямку Устилу-га), і Завалля; пізніше назви, що походять від старих сакральних будівель — церков або манастирів: Стара Ка-тедра, Михайловець, Нова Катедра, Апостольщина, Ільївщина, Веденщина, а також такі назви як Дівича дорога, Королівщина, Бабина Долина, р. Смоча (або Смочисько), Шкартані, Тухівщина, Кильщина і Жидівська вул., де від найстарших часів оселилися жиди. Старими назвами є також назви доріг: Луцький тракт, Устилузький тракт, Ковельський, а ще давніше Пінський тракт і врешті тракт до Бельза через Литовеж, що переходив через ур. Довгу Лозу попри т. зв. „Вошиву могилу". В центрі міста В. над мокрими, заливовими лугами р. Луга здіймається ще й тепер величаве городище, на валах якого аж до 18 ст. зносився великий дубовий замок, збудований на камінних фундаментах. На північ від замчища частина міста звалася Підзамче. Опис старого замку, а також пізніше перебудованого знаходимо в т. зв. Ревізіях Українських Замків з 1545 р. (Пам'ятники Изд. при Киев. Губ. для роз-бора древніх актів, Київ 18). На захід від замку (бувшого городища по Волинсько-Галицьких князях) також на високому березі р. Луг стоїть величава будівля побудована кн. Мстиславом Із'яславовичем — Успінський кафедральний собор, який від непам'ятних часів оточували вали і рови т. зв. „замочка" або єпископського замку, який дізнав великих знищень разом з Успінським собором, але у 1592 р. був відреставрований князем Олександром Чар-торийським. Очевидно, що до татарських знищень В. перед 1240 і 1260 роками місто це було одним з найбільших і найгарніших на Старій Русі. За венгерським хронікарем мадярського кн. Бели місто В. існувало вже у 884 р. під назвою Лодомира Людомира і було таке гарне і величаве, що, як каже хроніст, багато німецьких міст не могли йому дорівнятися.
Найстаршим і найбільш промовляючим за своїм походженням половини 10 ст. архітектурним пам'ятником з середини 10 в. є заховані під старою катедрою, в урочищі Федоровець, фундаменти округлої ротондової церкви (яких тоді не досліджувано, відкриті Праховим і Антоновичем). („Кієвская Старина", 1887 р., т. XVII, ст. 48). Цю зруйновану церкву (до фундаментів) можемо віднести до часів місійної діяльности учеників Мефодія, котрі прийшли сюди з Великоморавської держави.
Другою не менш історичною пам'яткою В. є безумовно невеличкий острів, положений на південь серед непрохідних трясовищ і мочарів р. Луг. Є то ур. Онуфрій-щина, а серед старожилів мала вона назву Велесівщина. Згідно з переказом була тут на острові, церква і манастир на тому місці, де стояв в давнину ідол бога Велеса — бога скоту. Ще у 19 ст. кружляла по м. В. стара колядка, з якої вдалося найстаршим людям (з половини 19 ст.) пригадати тільки один рефрен: „Три Велеси Богу поклонились!"
Про величину міста, розташованого вздовж високих берегів р. Луг свідчить опрацьований автором плян укріплень
міста, городища, валів, урочищ, церквищ і інших пам'ятників. Довжина м. В. оточеного валами доходила до 1% кілометра, ширина до майже одного км. В самому тільки місті крім житлових будинків були склади товарів, майстерні, манастирі, площі і багато тепер забутих вулиць. (О. Цинкаловський. Матеріяли до археології Воло-димирського пов. Записки, Наук. Тов. ім. Шевченка, том 154, ст. 201).
Як про це свідчать документи, місто В. в 13-14 ст. провадило велику торгівлю, як зі своїми сусідами Польщею і Чехією, так і з Тевтонським орденом в Королівці (Калінінград), де на монументальних печатках Волинських князів видніють зображення цього князя на троні або на коні, навколо цього зображення напис: „Божою милістю князь руської землі" (Болеслав - Юрій II князь всей малой Руси Сборнік матеріялів і ізследованій. Імператорська Акад. Наук СПБ 1907 р., ст. 4). Про цю ж широку торгівлю м. Володимира і використовування ним торговельної факторії над р. Буг в 10-13 ст. свідчать також т. зв. „дрогиченські пломби" привішувані до товарів. Зміст торговельних умов і інших документів свідчить про те, що м. В. від найдавніших часів мало свою самоуправу. Одним з таких документів, що переховався до наших часів є лист жителів м. Володимира до громадян м. Шторльозунда, над Балтійським морем. Документ цей кидає багато світла на умови тодішнього суспільного життя і торговельних взаємовідносин. Згадується у ньому про володимирський міський самоуряд, до якого скеровано листа: „до консулів і громадян міста В." Трудно сказати чи ця самоурядова міська організація була основана на німецькому передмагдебурзькому праві, яке виникло в німецьких містах внаслідок розвитку ремесла і торгівлі, чи на праві руському, початки котрого ми вже спостерігаємо у Київській державі, особливо у Києві. Як би не було, все ж десь в другій половині 13 ст. м. Володимир напевно користувалося міським правом, котре боронило як купців, так і ремісників від місцевих февдалів.
Про значення т. зв. „німців" купців у В. свідчить сумна згадка про вбивство кн. Львом Даниловичем кн. Вой-шелка: „Мархолт німчин покликав до себе усіх князів на обід. Василька, Льва і Войшелка і почали обідати і веселитися..." З цього бачимо, що в 13 ст. витворилася у Володимира заможна і сильна верства староруського і іноземного купецтва. Посаджений вел. кн. Володимиром у В. кн. Всеволод з невідомих ближче причин не нагрів тут місця і втік до Скандинавії і помер там у 995 р. (Повість Врм. Літ, том И, ст. 343). Разом з забезпеченням своєї політичної влади кн. Володимир у 1091 р. призначив на володимирську кафедру ігумена Печерського манасти-ря грека Стефана, який правдоподібно був першим волинським єпископом. В 1054 р. по Всеволоді В. обіймає п'ятий син кн. Володимира (Ярославович) Ігор, а в 1078 р. на володимирському столі бачимо вже Олега Святославовича, який не протримався тут довго і був вигнаний Всеволодом Ярославовичем, який посадив тут свого сина Ярополка. По цьому на володимирському князівстві бачимо кн. Давида Ігоревича, який прокняжив тут до 1100 р., коли то за страшний злочин осліплення теребовельського кн. Давида був вигнаний і позбавлений свого уділу кн. Святополком, який передав володимирське князівство кн. Ярославу Святославовичу, князю енергійному, котрий під час свого князювання у 1112 році два рази погромив неспокійних ятв'ягів і поширив границі волинського князівства далеко на
північ, вздовж р. Буг. В 1119 р. по програній боротьбі з Володимиром Мономахом змушений був втікати до свого швагра, польського короля Болеслава Кривоустого, а волинське князівство перейшло до сина Володимира Мономаха Романа, а пізніше до кн. Андрія. Користаючи з такої зміни кн. Ярослав в 1112 р., з поміччю Болеслава підступив з військами під м. В., але був вбитий стрілою з міських валів. Так по смерті цього відважного князя у В. залишився кн. Андрій аж до 1135 р., коли віддав добровільно свою владу кн. Із'яславу, синові київського князя Мстислава. По смерті Із'яслава його син Ярослав отримує луцький уділ, Всеволод белзьку землю, а Мстислав володимирське князівство.
Від цього часу вплив Києва на Волинь значно зменшується. Князь Мстислав Із'яславович залишив по собі у Володимирі великий монументальний пам'ятник Успінський собор, котрий сам побудував у 1150-1160 роках. У цьому соборі був він похований, а по ньому підземелля цього собору зробилися надовго усипальницею багатьох володимирських князів. По його смерті княжив у В. син його Роман Мстиславович, якого у 1188 р. запросили на галицький трон, куди і переніс він свою столицю і злучив Волинь з Галичиною в одну велику державу. Про великого князя, який згинув у війні з поляками коло Зави-хвосту над Вислою волинсько-галицький літописець того часу пише — що був він завше пам'ятним самодержцем усієї Русі... покорив він усі язическі народи мудрістю свого розуму, ходив згідно з заповідями Божими, нападав на поганів як лев, був сердитий як рись... наслідуючи у всьому діда свого Мономаха, винищив половців і захопив усі їх землі... Коли в Руській землі піднявся великий заколот, він залишив двох синів (по смерті під Зави-хвостом) одного Данила — 4 роки, другого Василя — 2 роки. В літописах і споминах та легендах кн. Роман відомий своєю відвагою і війнами з ятв'ягами, Литвою і Польщею, у яких завжди мав успіх забираючи до полону і змушуючи їх до праці над будовою нових міст і укріплень. Ще донедавна було відоме на Волині народне прислів'я: „Ой Романе Романеньку, недобре живеш, Литвою ореш".
Бурхливі часи і лиха доля припала дітям великого князя Романа по його смерті, які тинялися по чужих краях зі своею матір'ю, а у дорослому віці усі свої сили віддали боротьбі з боярством, татарами та мадярами. Однак головною і невблагальною нищівною силою були татари, які не тільки самі палили і нищили староруські городи і цілий багатий наш край, але по переможному поході змушували князів до руйнування і палення своїх замків і міст. Мало тут навіть помагали великі дипломатичні здібності кн. Данила та безмежна витривалість його брата Василька.
В 1240 р. татари у великій силі підступили під Володимир під проводом Батия, здобули місто і замок, а людей, які боронилися по церквах усіх повбивали. В 1261 р. знову повторився жахливий погром В. З наказу Бурундая, який табором стояв під с. Житанями кн. Василько сам був змушений розвалити замок і місто оточене валами, ровами і стінами. Про це так подає літопис: „Бурудай же нача мовити про Володимир -— Василько, розмечи (розкидай) город зане немощно (неможливо було) бисть розметати в борзі (скоро), его величества раді (завдячуючи) його величи, повелі зажечи і тільки через ніч із-горє увесь. Завтра же приїхав Бурудай в Володимир, і віде своїми очима город ізгорєвши весь (не так місто як стіни і вежі) і поча обідати у Василька на дворі (в палацу), обідав же і пив і лежа (розбив табор) у Пятидня (село 7 км на захід від Володимира). Завтра же прислататарина
іменем Баймура. Баймур же приїхав ко князю і рече: — Василько, прислал ме Бурундай, велів ми город розкопати. Рече же Василько — „твори поведенное тобі". И поча розкопувати град, назнаменує образ побіди". У всіх тих трагічних подіях вражає велика солідарність князів Данила і Василька, з котрих старший з них Данило виступав як державний муж і дипломат, їздив до ставки татарського хана і там понижувався перед ним і Василько, який зі зброєю в руках провадив волинсько-галицьке військо підпорядковуючись свойому старшому братові.
Цей період історії міста Володимира був найстрашнішим і найбільш безнадійним не тільки для міста, але і для цілого краю. По смерті кн. Данила, який збудував нову столицю у Холмі і там був похований, а пізніше також кн. Василька, Володимир переходить до його сина кн. Володимира або Володимирка, знаного ще під назвою філософа, який відзначався своєю гуманністю, відданням науці, будовою нових міст і укріплень, особливо на неспокійній ятвяжській границі. По його смерті, сплакува-ний не тільки володимирчанами, але цілим краєм і всіма чужинцями, що тоді проживали у Володимирі, князь цей був похований у володимирській Мстиславській кафедральній церкві. По його смерті волинсько-галицьке князівство обійняв кн. Мстислав II.
По тому князі на володимирському столі княжили від 1291 року Юрій І, Андрій І, Лев II і Болеслав, Юрій II (у 1340 р.), на цьому лінія князів Романовичів вимерла.
Два з тих останніх князів, а також королів загинули в обороні своєї батьківщини. Так Юрій І загинув в битві з литовським вел. кн. Гедемином, така ж доля спіткала і кн. Андрія. Ці князі провадили як зовнішню так і внутрішню політику своїх батьків і дідів, утримуючи рівновагу між татарами і заходом, а в господарчій політиці і торговельних взаємовідношеннях спиралися на торгівлю з заходом і півднем. З того часу заховалися грамоти цих князів як до польського короля, так і до Тевтонського ордена.
Останнім князем, якого грамоти заховалися в м. Ко-ролівцю над Балтійським морем був Юрій II, який був отруєний місцевими боярами у 1340 р.
На печатках цих грамот видніють постаті останніх володимирських князів на троні одягнені в мантії і з короною на
голові, а також з мечем на коні. По 1340 р. державна влада на Волині, а в тому і у м. Володимирі, перейшла до литовського князя Гедемина, за сина якого (Лю-барта), володимирський князь Андрій видав заміж свою дочку Бучу, або Бушу. Таким чином Луцьк, де осів кн. Любарт стає відтоді столицею волинського князівства (Учен. Зап. II Від. Акад. Наук, книга I, 1854, ст. 27).
Так
вимерла династія князів Романовичів, яку розпочав кн. Мстислав II Із'яславович (| 1169 р.) і закінчилася на кн. Юрію II Тройденовичу (а по жіночій лінії Романо-вичевої). Зараз по трагічній смерті Юрія II, польський король Казимир, маючи претекст як спорідений з Романовичами до волинсько-галицьких земель, вдерся до Галичини і на Волинь і почав тут у В. будувати великий мурований замок, однак за недовго мусів відступити від В., залишаючи замок недобудованим. Скоро Казимир помер, а його наступник кн. Ягело (литвин з походження) розпочав війну з кн. Левом Свидригайлом. Політичні зміни границь, по опанованні кн. Казимиром Галичини, Холм-щини і Підляшшя і таким чином підсунення кордонів Польщі до самого Буга (12 км. від Володимира) спричинилося до майже цілковитого припинення торговельного руху на цій так важливій колись артерії, що лучила край як з Києвом через р. Прип'ять, так і на півночі з краями над Балтицьким морем. Це вирішило дальшу долю м. Володимира як великого і торговельного центру. Велике
також значення мало перенесення столиці за кн. Лю-барта до Луцька. Луцьк від того часу за панування в. кн. Витовта і Свидригайла, не дивлячись на близькість польської границі почав швидко розвиватися і перетворюватися у велике місто, а стара столиця Володимир, безустанно плюндрована татарськими загонами переходить поступово на положення міста — руїни. Місцеві освічені люди, духовенство, майстрі, ремісники і купці покидають його, шукаючи собі місця і праці в інших містах і містечках.
В 1431 р. і так вже підупале місто знову було сплюндроване татарами, які спалили місто разом з замком і цервами, а людей або вимордували або забрали у полон, так що місто зовсім спустіло і прийшло до повної руїни.
В 1491 р. знову приходили татари заволожські на Волинську землю — в силі 10,000. У Володимирі церкви попалили і велику церкву Богородиці, муровану спалили, а людей без числа посікли і побрали у полон. Не довго тривав спокій, бо вже через 10 років кримські татари вдерлися на Волинську землю з 15,000 татарської кінноти і знову В. було спалено і вщерть понищено, так що місто в руїни обернули, а люди впали у скрайню нужду.
Однак і тепер з великим напруженням сил населення міста і околишних землян старалися бодай самий замок привести до порядку, щоб було де під час нещастя переховатися. Ось в якому стані застає Ревізія 1545 р. воло-димирський замок. „Так ся той замок Володимирський спочатку стародавнього будовання заховуєть... З того часу той замок стоїть вже більше сто літ і ніколи не був ремонтований, тільки князь і пани і вся шляхта повіт Володимирського роблять обланки, поправляють і мажуть глиною свій кавалок стіни, виключаючи вже відрахованих на господаря (князя) ... Вежі взагалі вітхі, стріхи завалені і вимагають поправи, фундамент обсипався ..., потім вежі міські, але їх міщани не кінчили ремствувати, кажучи, що раніш вони ремствували їх разом з міщанами літовежськими... в замку володимирському знаходяться такі військові припаси — сім бочок салітри, сірки пів ушака, кавалок олова ваги яких три цетнари; усіх королівських гаківниць 30, до них ядер 207, коротких, залізних серпентанів 2, пороху до гаківниць 2 камені, гармата розірвана, других, великих гармат немає, нема також кілків, колод і каміння . . . провиянту ніякого нема і коли станеться потреба, то привозять усе це пани і князі, ховаючись до замку. Що торкається зброї у місті, то як говорять, кожний міщанин має по одній, а то і по дві рушниці".
Як з цієї ревізії бачимо, Володимирський замок і навколишні вали навколо міста, а також стіни були в стані руїни і занепаду. Ревізія 1545 р., яка мала за завдання: „вчинити опатреніє" всім замкам Великого кн. Литовського виконана під проводом спеціяльного, князівського комісара Льва Наткевича-Тишкевича. У цю ревізію входили т. зв. „Замки
Українне" — володимирський луцький і крем'янецький. При тому у найтяжчі часи страшної руїни, коли мало хто залишився при житті, ревізори мали наказ перевірити у місцевих власників землі їх документи на право користування з їх прадідівських маєтків. Торкалося це також манастирів, церков, а навіть князів (місцевих). Очевидно, що такі князі як Острозькі, Заславські, Корецькі, Солтановичі, Сангушки і т.д., а також інш. менші землевласники, а серед них манастирі і церкви запротестували проти такого поступовання комісарів, а особливо проти вибору часу, в якому розпочали цю несподівану і раптовну акцію. Волинські князі, пани й інші власники заявили королівському комісару, що ані вони, ані їх предки у господара (короля) його милости маєтків не вкрали, бо мають над собою старостів і тому, що відомо усім, яку велику руїну і розграбовання потерпіли вони від ворогів, так що не тільки документів і грамот ніхто не міг переховати, але самі ледве з душами повтікали.
Однак такі ревізії, люстрації і провадження поборо-вих реєстрів продовжувалося. Мали вони дуже добру сторону, бо фіксували маєтковий і фактичний стан княжих уділів, міст, містечок, великих власників земель — землян, манастирських маєтків тощо, однак в основному мали вони за завдання зорієнтуватися в можливости польських колоністів-магнатів, яким королі щирою рукою почали роздавати землі старих волинських родів, які убожіли часто переходячи у верству путних і ординських бояр і інших служилих людей.
В 1552 р. знову відбулася ревізія володимирського замку, з якої довідуємося, що був він збудований вже 80 літ тому з дубового дерева старанням городничого Сол-тана. Було на ньому 4 вежі, а з них одна над в'їздовою брамою, чотирокутна, а інші округлі. На самому замку було 71 городень, а з них 10 потребували ремонту. Міст був збудований перед замком в доброму стані. Далі ревізія подає опис зброї замку, доходи і села, які до нього належали (Стародавня Польща, т. II, 1413-8).
У 1570 році дві великі пожежі знищили знову трохи відбудоване місто так, що польський король Жигимонт Август наново потвердив місту магдебурзькі права (видно, що згорів міський уряд і архів), яким користувалося від непам'ятних часів і затвердив старі печаті міста і „присісічниськи" під одним гербом св. Юрія на коні. Тим же документом король звільнив володимирських міщан від кривдячих їх судів старостів.
Згідно з поборовим реєстром, який відбувся вже 7 літ по цій страшній пожежі, в 1577 р. в місті було 15 ринкових домів, з яких платили по 7 грошів, ЗО вуличних домів по 4 гр., 120 домів на передмістях — Завалю, Залужи і Запятничі, що платили по 2 гр., 15 ремісників, 11 пере-купів (убогих). Чопове (за горілку) виносило 200 фло-рінів.
Заховався також побір з 1583 р., з якого бачимо, що з В. внесено побір з 16 ринк, дом., 20 убогих хат, 102 городників, 10 соленників, 5 різників, 11 печаків, 12 кушнірів, 6 кравців, 1 свічника, 16 шевців, 3 грабарів, 6 ковалів, б бандарів і теслів, 1 лазебника (баня), 4 пивоварів, 1 золотника, 1 римара, 1 седельника, 3 гончарів, 3 скрипалів, 31 ланів і 6 попів. Крім того кн. Олександер Корець-кий вносив від замкових підданих володимирських передмість з 9 дим., 9 город, 1 пекаря, 1 шевця і 4 вальних коліс.
Княгиня Збаразька (яка побудувала у Володимирі костел з приводу свого переходу з православія на римо-католицьку віру) платила також з передмість за 12 город, З люстрації м. В. У 1589 р. довідуємося, що з королівського міста В. було внесено 230 фл., чопового побору з оренди 500 фл. і від „жидівських прислуг" 15 фл. Разом 745
фл. (Яблоновський, Волинь, 77, 124, 125, 156). У 1617 р. польський королевич Володислав станув обозом у В. і був присутнім на празнику Воздвижения у кафедральному Володимирському соборі, що його побудував кн. Мстислав. Знову у 1628 р. відбулася люстрація В., коли володимирським старостою був Роман Гощський (з Го-щи). Місто тоді давало 182 фл. і 22 гр. доходу, крім того прибутки з земельних грунтів, що належали до замку давали біля 200 фл. Багато доходу йшло від оренди млина і виробу горілки, 1,850 фл., разом 2,232 фл. 22 гр. (Яблоновський, Волинь, 142-152).
В часі шведської війни в червні 1657 р., мадяри і козацьке військо спалили частину міста. По короткому періоді, як то видно з приточених люстрацій, коли В. помалу почав підійматися з руїн по татарських нападах у 15-16 ст., від 17 ст. знову місто починає підупадати, про що свідчить люстрація 1664 р. Причиною цього стану руїни і занедбання, як подають міщани В. у своїх скаргах, була осіла тут велика кількість околичної і приїздної шляхти, котра не платила податків, а також велика кількість міських клясових дільниць, які мали свої закони і суди і які ставили спротив міській управі, не платили податків, що значно зменшувало доходи міста. Орендарем м. Володимира був тоді Даніель Стемпковський, брацлавський каштелян короля Августа III, який надав, тоді існуючій василіянській школі привілей навчання публічно усіх предметів включно з філософією, а рівночасно заборонив другим закладати тут школи під карою 1,000 червінців золотом.
Люстрація В., яка відноситься до 1765 р. досить докладно описує матеріяльне положення і загальний стан міста: „Замок на болоті, колись умисне насипаний високим навколо валом; міст має дерев'яний через болота — попсований, брама дерев'яна двохповерхова, наново збудована, на першому поверсі в'язниця для карання простих людей, а на другому кімнатка з перегородкою, або так зв. „гірна вежа" для карання шляхти, яка карається декретами ... На замку 4 хати, 2 залізних гармати і одна розірвана, більше ніякої зброї не було; вали місцями обсунулися і осипалися, ровів немає й знаку, бо замулені. Навколо міста колись тут був рів і вали, починаючи від Смочи аж до р. Луг, також покинуті... Цехи: 1 кушнір ський, що має свій привілей з 1582 р. і має зброю, панцири і амуніцію, другий кравецький, що має привілей з 1585 р. мав також зброю, 1 гармату, 8 стрельб, хоругов, бубен і порох ..., третій пекарський (до нього належали також милярі і крохмальники, п'ятий різницький, шостий ковальський, що мав гармату, порох і оливо, а до нього належали цехи слюсарів, шабельників, мулярів, годинникарів, ливарів дзвонів, і тих, що відливали з бронзу. Жидівських домів 27, християнських 13, в котрих живуть орендарі, яких тут називають „підзамчани", войтівських домів 7. Більша власність натомість належить до осілих тут чужих людей, котрі відмовляються платити податки, а підданством (слугами), кам'яницями і двірками шляхетськими обсаджені. З цієї причини постало зубожіння міста ... і місто сподівається ще більшої руїни, тому що згадані юрисдикції (юридики) одних гноблять, а других биттям і пострахом, завдяки непогамовану вільність студентів, атакуючи грізно, а других шахрайством з власностей своїх нищать і відбирають, для котрих замкова старшина меншу має повагу... Були також скарги і місцевої жидівської громади на студентів, які на „окопиську" жидівському цвинтарі) ховати трупів не дозволяють, хіба тільки покрийому, вночі... Щотижня жидівський кагал змушений давати його милості Оранському (володимирсько-му ксьондзу) по 45 польських золотих, а староста Франьо Ледуховський має чистого доходу з міста 7,988 пол. зол.
Привілеєм від 1786 р. надано володимирським васи-ліянам заложити у Володимирі свою аптеку (взагалі першу на Волині). Остання люстрація міста В. 1786 р. стверджує майже катастрофічний стан міста, яке тоді нараховувало 117 жителів католиків, 85 жидівських родин, зруйнований замок, без ніяких забудувань, так що не було де відбувати судових переслухань і розправ і для того використовувано приватні доми і заїзди. Міщани скаржилися, що не мають зовсім ратуша, і що ринок жиди забудували своїми крамничками так, що немає де виставити товарів, а всі наші права і вільності від нас відібрано, не маємо крамниць, яток, воскобійні, солодовані, бровару, перукарні, фабрики селітри, навіть бувша міська цегельня розвалилася, не маємо також ніякої користи з ярмаркових торгів, бо жиди і юридики, духовенство, а також старости самі усі тягнуть з міста податки. Населення убожіє, обдерте з власности не може платити податків і утримувати в місті порядок. Жиди в свою чергу скаржилися, що не будуть у силі платити далі до скарбу старости: крамарі 500 зл., шинкарі 3,897 зл., котлового 413 зл., лопаткового 1,000 зл., копового 28 зл. і також як і податку губернаторові на утримання війська, за встановлення рабина 300 зл. і інші...
Однак хоча і віддалений від тодішніх подій заховав В. серед старожилів легенду старої столиці бувшого осе-редка політичного, церковного і громадського життя, не дивлячись, що від цієї старої слави нічого тепер не залишилося.
В найтяжчі часи в 1593 і 1652 рр. відбувалися тут т. зв. соймики волинського воєвідства, тут рівнож урядував ще міський суд київського воєвідства і соймики того ж воєвідства. З огляду на поруйновання міста і відсутності відповідних до цієї цілі будинків воєвідські зібрання і соймики відбувалися у соборній церкві кн. Мстислава, а в 17 ст. в уніятській кафедрі.
У 1795 р.
Володими
р приєднано до царської Росії як повітове місто новоутвореної Волинської губернії. Стан міста, як ми бачимо, вимагав організації і допомоги, міщани і пригородні селяни переживали крайню нужду, а навіть голодували. В 1831 р. вибухло у Польщі повстання і корпус ген. Дверницького увійшов до Володимира, звідки по короткій стрілянині змушений був відступити на південь до австрійської границі. В 1859 р. великий пожар знову знищив місто, при чому погорів центр міста, згоріла тоді дерев'яна Введенська церква, один з найцінніших пам'ятників української дерев'яної архітектури.
Друге польське повстання 1863 р. також закінчилося для поляків катастрофою. Місцева людність, особливо селяни і міщани, а також частина зубожілої шляхти не підтримали повстання. Ще від часу засновання у Володимирі єпископії, існувала тут при манастирі школа не тільки грамотности, але і інших потрібних для церковного і світського обиходу таких наук як писання і переписування церковних книжок, документів і то не тільки у староруській мові, але в грецькій і латинській. Відомо нам також, що у Володимирі ще у середньовіччі існувала при манастирі художньо-малярська школа, що цю школу провадили такої міри мистці як іконописець Ратенський, або відомий своєю поліхромічною роботою — розмальований у візантійському стилі люблинської замкової церкви. Відомий Андрійович, який намалював портрет польського короля Ягели. Крім того знаємо, що володимирський князь Володимирко знав кілька чужих мов, що сам переписував книжки і висилав у всі сторони своєї держави знавців архітектури і будівельників городів, веж і церков. Про одного з цих будівничих згадує літопис „посла мужа хитра іменем Олексу рубити городи".
Наявність в 13-15 ст. у Володимирі фахівців безперечно підтверджує той факт, що по кількаразових цілковитих знищеннях міста, В. на протязі кількох літ знову відбудовувався. Це явище можна пояснити хіба тільки тим, що володимирчани серед своєї міської громади мали всіляких майстрів і мистців. Однак по перенесенні столиці до Луцька і безпереривних татарських погромів, як наука, так і мистецтво і ремесло дуже потерпіли.
В 1588 р. кн. Костянтин Острозький реформує давню школу при православній кафедрі у В., призначаючи до неї двох постійних учителів (бакаляврів), з котрих один викладав по грецькому, а другий по слов'янському. На початку 17 ст. школа ця перейшла під єп. Іпатія Потія і отримала субвенції, а в 1595 р. король польський надав привілей, яким призначено було доходи з маєтків Спась-кого манастиря на її утримання, а пізніше як вічний капітал записав 2,500 зл. поль. Наступник І. Потія єпископ Іоахим Мораховський зреформував цю школу на взірець єзуїтських колегій. Пізніше ця школа перейшла до ва-силіян, разом з церквою і манастирськими будинками по скасованні цього ордену.
В 18 ст. школа називалася колегією і було там 6 кляс. Від 1803 р, ця колегія перейшла від василіян під управління волинської учбової округи і як усі школи підлягала її начальникові Фадею Чацькому. Була вона пізніше зреформована на 5-клясову повітову школу. По першому польському повстанні в 1831 р. була ця школа закрита і м. В. залишилося 38 літ без ніякої школи. Жителі міста, а в тому числі і православні не маючи іншого виходу посилали своїх дітей до невеличкої школи домініканського манастиря. В 1869 році у В. було відкрито першу двокля-сову російську школу. Відновлено тоді неіснуючу воло-димирську єпархію і по довгій перерві призначено до В. православного єпископа.
В склад володимирської православної єпархії, котра існувала там від початку X ст. входили повіти: Володи -мирський, Ковельський, Лубенський і Крем'янецький, а від часів Волинсько-Галицької держави південна частина колишньої городенської губернії і ціла берестейська земля у своїх етнографічних границях, а володимирський єпископ титулувався — єпископом володимирським і берестейським. Володимирське староство за люстрацією 1628 р. обіймало місто В. і Грабовецьке війтовство, яке ще з часів ХІ-ХІІ ст. підпорядковане було володимирським князям (Грабовець — місцевість і городище — лежить на Холмщині, по лівому боці річки Буг). За довший час литовського і польського панування володимирськими старостами було багато визначних людей Волині — князів і землян: кн. Михайло Костянтинович (1446 р.), кн. Олек-сандер Сангушко, Пашко Дахнович, князь Юрій Іванович (1502), кн. Андрій Сангушко, кн. Костянтин і Василь Острозькі, кн. Януш Острозький, кн. Заславський і багато інших.
Найстаршими володимирськими відомими нам війтами були: Людвик Федько, Івашко Деткевич і Михайло Дубницький. Городничим в 1513-1518 рр. був Ясько Се-нюта, суддею в 1545 р. Тихон Кисіль, а в половині 17 ст. займав тут становище реєнта майбутній гетьман правобережної України, Тетера. За переписом 1831 р. м. В. нараховувало 8,636 жителів (з того 1,778 українців, 723 поляків і 6,122 жидів), 317 домів, з них 27 мурованих, 99 крамниць, 2 церкви (велика соборна церква будови кн. Мстислава стояла в руїні) 1 мужеський манастир, 1 костьол, 1 велика мурована в 15 ст. синагога і 6 жидівських домів молитви.
Назагал м. В. в тих часах було в зовсім опущеному стані, забуте, брудне, вулиці немощені, брак хідників і інших потрібних міських уряджень. Тільки великі російські гарнізони, не так оживлювали, властиво кажучи, жидівське місто, як оживили трохи дрібну торгівлю, факторство і таке ремесло, як шевство, кравецтво і дрібні послуги. Більш оживила В. побудована тут військова стратегічна залізниця, яка злучила м. В. з м. Ковлем, а тим самим з магістралями Ковель-Варшава і Ковель-Київ. Стараннями володимирської міської управи, земства, міщанської управи і цілого прогресивного населення, як міста так і повіту, було у 1908 р. відкрито у В. хлоп'ячу державну гімназію.
До 1912 р. в м. В. було: Уєздноє земське собраніє, Уєздна управа, Уєздне поліцейське управління, казначейство, з'їзд мирових суддів, 4 полки війська, городська управа, канцелярія єпископа, хлоп'яча гімназія, приватна гімназія для дівчат, міська школа (5-літня) і початкова школа, два міські шпиталі (один з них жидівський), одно-клясова жидівська школа, притулок для дітей, міська бібліотека, музей церковної старовини (на дзвіниці собору), Свято-Володимирське братство (а при ньому бібліотека), Володимирське сільське господарське Товариство, 15 лікарів, 5 вет.лікарів, 8 готелів і заїздів, 2 цегелень, 5 книгарсько-паперових крамниць, 3 кредитні інституції, 3 млини
(з них два парові і один водяний), 1 бровар, 4 фотографи, 1 ливарня чавуну, і щомісячні ярмарки. Згідно з переписом 1911 р. було там 15,720 населення, в тому 6,810 православних (українців), 1901 католиків, 7,060 жидів і невеличка кількість протестантів і магометан.
По смерті короля Юрія II і загарбанням польським королем Казимиром Великим великих просторів земель над р. Бугом, Дністром і Сяном — б. Червенських городів, Холмщини, Підляшшя і цілої Галичини, Волинсько-Га-лицька держава, а пізніше Володимирське королівство стратили усі свої західні землі. Волинську державу отримав кн. Любарт, а по ньому Витовт і Свидригайло (f 1452 р. в Луцьку). З огляду на близькість границі з Польщею відчували себе завжди загроженими. Крім того король Казимир, щоб відділити Литву від Волині, втявся глибоким т. зв. „ратенським клином" аж під Пінськ (с. Ветли над р. Прип'ять), відтинаючи таким чином Волинь від Берестейської землі. Усе це виправдувало зі стратегічного погляду перенесення столиці Волині з Володимира до Луцька. Нова столиця Луцьк подбала також про відірван-ня старих земель від Володимира, обтинаючи з різних сторін старі землі володимирських князів, особливо на Волинському Поліссі. Не дивлячись однак на це, Володи-мирщина, а пізніше Володимирський пов. обіймав ще видовжену від півночі на південь велику смугу земель родючих і густо заселених. Землі ці простяглися від т. зв. Дубового Болота на півночі, а на півдні граничили з Бел-зькою землею. На сході Володимирщина, стративши землі — на території Чарторийського князівства і смугу землі на пограниччі з луцьким князівством, відчула дуже постання нового, ковельського староства. Пообрізувана таким чином Володимирщина увійшла в склад Волинської землі, а пізніше Волинського воєвідства, як один з трьох його повітів — Володимирського, Луцького і Кременецького.
Нові луцькі князі (родім литовці) Любарт, Витовт і Свидригайло щирою рукою роздавали підлеглі їм землі князям і панам, які підтримували їх збройною рукою або словом. Ті ж великі князі почали відбирати грамоти на маєтки усім неприхильним їх владі і віддавали місцевим прихильникам (Галєцкі, Остатні літа Свидригайла на Волині, ст. 38, Краків, 1915).
Сучасний (1911 р.) Володимирський пов. займав 114.8 миль або 5,550.3 квадратних верстов, іншими словами 588,575 десятин землі і 45.5 квадратних верстов озер. Північна частина повіту низька і займає поліські терени, південна горбковата і висока. Знесення це є вододілом між річками Бугом і Стиром, проходить в південній частині пов. між селами Княже і Квасів і керується до околиць м. Горохова, потім завертає на північ недалеко джерела р. Луг, аж до Затурець. Західні розгалуження цієї височини проходять між р. Луг і його притоками. Північна частина повіту то низинні терени вкриті болотами, а колись порослі великими лісами. Найбільш заболочена частина пов. починається від села Бендюга над р. Буг і його правим сточищем, то долина р. Нерестнищі. У північній частині розкинуті великі і малі озера (усі на крейдяному під-кладі). Так при м. Шацьку є їх аж 12, коло с. Згоран 10, коло м. Озерани 6. Найбільшим з них є озеро Свитезь (назва постала від пісково-крейдяних формацій), а серед місцевого населення назва ця означає з твердими і доступними берегами. Займає це озеро 20 квадратових км. Друге озеро то Пульменське, яке займає 14 кв. км.
Земля там переважно піскувато-попеляста і заболочена, тільки в південній частині пов. лєсова і чорноземна. Цілу північну частину перетинають болота, з яких випливає р. Прип'ять, зветься воно там Тенетище з огляду на те, що початок річки формується з багатьох помотаних з собою малих злучених заболочених русел. У тому ж Воло-димирському пов. формується і перепливає через цілий повіт р. Луг (не Луга), як доріччя визначається добрими, урожайними землями і густим населенням. Впадає Луг до Буга в м. Устилузі у тому ж повіті. Другою річкою, яка випливає з високого лагідного порогу високої Волині і спливає на північ є р. Турія, що бере свій початок коло с. Затурець і спливає повільно на північ, де впадає до Прип'яті. Від півдня і заходу пов. пропливає р. Буг, яка є границею з Холмщиною і Галичиною. Крім цих річок у цілому повіті є ще багато малих потоків, які від найдавніших часів охоче використовувалися як рушійна сила млинів, валярень, сукноварень тощо.
Ліси вкривали переважно північну частину пов. і займали 159,600 кв. десятин, при чому в північній частині пов. виступали переважно соснові ліси, а в південній дубові і грабові. В 1861 р. в цілому повіті було 135,741, а в 1885 р. — 183,273 жителів. В цьому числі за соціяльним поділом було тут: 615 шляхти (родової), 146 т. зв. „лічної", 1,025 православного світського духовенства і 7 монашеського, 14 рим-кат., 29 жидівського, 56 купців, 13,116 міщан, 51 цехових працівників, 19 почесних громадян, 7 особистих гром., 147,078 селян, 9,695 колоністів, 996 чехів колоністів, 18,209 католиків, 6,968 євангеликів, 996 гуситів — чехів, 33 баптистів і 11,920 жидів.
В повіті було 669 осель, які мали 30,100 селянських домів і 4,738, які належали до інших станів. За релігійним визнанням в повіті було 197 церков (з них ЗО мурованих), 9 каплиць (2 муровані), 2 манастирі (Зименський і Заго-ровський), 14 рим-кат. костелів (10 мурованих) і 32 синагоги (жидівські, з них 2 муровані — Володимир і Лю-бомель). Землі під обрібкою було 275,220 дес. Плекали тут: пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, просо, картоплі, буряки, конюшину, лубін. Перепродукція рільничих продуктів вивозилася за границю або до північних губерній Росії. Сіножаті займали 95,603 дес. (найкращі луги в південній частині пов.). Була там широко розвинута годівля худоби і коней. В 1885 р. було там 44,350 коней і 75,226 худоби, 65,693 овець звичайних і 18,071 мериносів, 54,477 свиней, 272 кози і 40 ослів. Ремеслом і рукоділлям займалося 3,319 осіб (не рахуючи міста).
Фабричний промисел був слабо розвинутий. У цілому повіті було тільки 52 фабрики, а працювало на них 204 особи. З них найбільші: 6 ґуралень, 13 броварів, 2 гути скла. На терені повіту була таможня на границі з Австрією в м-ку Дружкополь. Повіт був поділений на 4 поліцейські округи, 23 волості, було там 14 містечок (крім Володимира). Через повіт проходила залізна дорога з Ковля до Володимира і з Ковля до Холма, а також шоса з Луцька до Берестя. Старий тракт провадив з Устилу-га через Володимир до Луцька і з Володимира через Турийськ до Ковля. В м. Володимирі 15.1.1851 р. народився в родині вчителя історії і географії академік Агафангел Кримський, відомий орієнталіст, філолог, автор „Української граматики", літератор, поет, один з організаторів Української Академії Наук у Києві.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, місто, Волинська область

Повідомлення АннА »

БІЛІ БЕРЕГИ, пригородок м. Володимира, за річкою Лугом, на якому від непам'ятних часів завжди стояли водяні білобережецькі млини, 1 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 39 домів і 101 жителів. В княжих часах власність володимирських владик, пізніше належало до Лисаковських і Ледуховських.
При самому березі р. Луг виявлено кілька землянок з 6-7 ст., а на північному високому березі урнове тіло-пальне цвинтарище в садибі Ваврисевича. При нівеляції лісового берега натраплено на кло мамута.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей