Терміни для ЖИТЛА

Відповісти
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення АннА »

БУРДЕЙ (бурдій, бурдюг, халупа, землянка) – найпростіше житло самітного козака на Запорожжі 18 ст.
Його споруджували в степу на займищах: у викопаній ямі ставили чотири стінки з плоту, навколо них нагортали землю, зверху монтували крівлю і все разом ззовні обмазували глиною з кизяком та накривали кураєм (рослина з групи перекотиполе). Вікнами служили невеликі округлі отвори, закриті зеленим склом.
Всередині бурдею з дикого каменю клали мечет (своєрідна піч) для обігріву приміщення та випічки хліба.
Страву варили на кабиці (яма, де вміщувався казан, під яким розкладали вогнище).
Бурдей ніколи не замикали. Будь-хто із мандрівників за відсутності господаря міг ввійти в бурдей, приготувати собі їжу та відпочити.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення SNIGURIVNA »

Хата мазанка- тип сільської оселі. Стіни мазанки зводили з каркасу (навіть тонкого гілля там, де забракло деревини) чи саманної цегли (суміші глини, соломи і навозу) і обмазували глиною, звідки й сама назва. Далі стіни з обох боків білили. Дах робили з соломи чи очерету. Цю технологію було освоєно ще принаймні 6000 років тому.
Мазанкою також називають традиційне українське житло, збудоване за цією технологією.
Іноді слово "мазанка" взагалі помилково вважають синонімом до слова "хата".
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення АннА »

ДВОРИЩЕ – форма сімейних поселень, відома на українських теренах від часів Київської Русі.
В 14–17 ст. дворища були поширені переважно на Волині та в Галичині, частково на Поділлі й Наддніпрянській Україні. Становили складні госп. комплекси, які охоплювали центр. садибу (бл. 1 га) й систему орних земель та угідь.
Населяли дворища в основному родинні колективи – неподілені широкі сім'ї.
Еволюція дворищ ішла шляхом розширення самостійності малих родин. Автономність проявлялася спочатку в споживчій окремішності ("особистого хлеба уживают"), а згодом і в певній вироб. відособленості малих сімей. Це приводило до перетворення дворища в патронімію – групу споріднених родин (широких і малих), які зберігали певну госп., сусп. й ідеологічну єдність.
Кількість малих сімей у дворищі коливалася від 4–5 до кількох десятків.
Особливо великі дворища були поширені в Поліссі, на пн. Волині. Крім родичів, до складу дворища часто входили також сторонні особи – "спільники", "потужники", "поплічники", "приймаки".
Згодом, особливо із проведенням волочної поміри, дворищні патронімічні спілки розпалися, і тому в 16–17 ст. в архів. джерелах часто трапляються терміни "півдворище", "третьдворище", "чвертьдворище" і просто "жеребок". Відповідно до виконуваних членами дворищ повинностей дворища поділялися на "службові", "тяглі", "конюшенні", "бобровничі" тощо.

У ході соціальної еволюції економічно міцні дворища виходили з підпорядкування волосної громади, їхні чл. поповнювали стан бояр-слуг, окремі ж дворища розорювалися і зникали.
Переважна більшість дворищ трансформувалися в нові структури сусп. співжиття людей – багатодвірні села (дольового або подворищного типів). Дольові села виникали шляхом розростання дворища з наступним його поділом на окремі дворогосподарства в межах однойменного села. Подворищні села формувалися шляхом об'єднання окремих сусідніх дворищ.

Великосімейні "общини", аналогічні укр. дворищам, зберігалися до кін. 16 ст. на рос. та білорус. (теж Д.) землях, а також в Іспанії (германдади), Італії (кондоми), в Скандинавії. Значного поширення набула великосімейна община (задруга) на Балканах.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення АннА »

ДИМ – господарство широкої нерозділеної або окремої малої родини, яке охоплювало двір, будинок, госп. будівлі, а також орні землі та угіддя й платило данину "від диму". Від 9–10 ст. – базова форма сільс. поселення. В 14–16 ст. так господарювали і окремі малі родини (4–6 осіб), і нерозділені родини дво- і триколінного (батьківські, братські, дідівські) складу. У 16 ст. середня кількість малих сімей, яка припадала на один Д. Київщини, коливалася переважно від 2 до 4, а односімейні Д. становили 10 % поселень. У Луцькому та Володимирському повітах Волині переважали Д. з однією малою родиною (40–80 %), що пояснювалося входженням волин. Д. до складу дворищ, в яких малим сім'ям гарантувалися соціально-екон. стабільність і безпека. Від 16 ст. чітко простежується тенденція до зростання кількості односімейних Д. в Україні. Податок, який збирався з Д., називався подимщиною, або подимним.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення SNIGURIVNA »

ХИЖА - це: 1. Те саме, що комо́ра. 2. Те саме, що ха́та, невелика і вбога.
Джерело: http://ukrlit.org/slovnyk/хижа
І ще тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Хижа_(житло)
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення D_i_V_a »

Хата - сільський одноповерховий житловий будинок. // Домівка, госпОда.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення D_i_V_a »

Ха-ха-ха
Знайшлось в словнику...
Коли американець в середній азії скаже - хочу на хауз, його не зрозуміють, хі-хі-хі
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення АннА »

ЗИМІВНИК – назва житла (хутора) і козацького г-ва на Запорожжі, Причорномор'ї й Донщині.
На тер. Вольностей Війська Запорозького низового зимівники виникли в 1-й пол. 16 ст. як місця для утримання худоби взимку, пізніше "зимівниками" тут стали називати зимові помешкання для людей.
З розвитком місц. сільс. госп-ва і промислів перетворилися на значні екон. осередки, де застосовувалася наймана праця новоприйнятих і незаможних козаків (т. зв. молодиків), а також зубожілих селян.
Гуржій О.І.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни для ЖИТЛА

Повідомлення АннА »

Зображення
ХУТІР — вид сільс. поселення, найчастіше однодвірного, де садибні та польові роботи виконувалися одноосібно чи групою споріднених або пов’язаних спільними госп. інтересами людей. Одна з найменших одиниць у госп. структурі або функціональний елемент організації земельної власності у багатьох країнах світу. Х. нерідко функціонував у вигляді "додатка" до промислового чи сільського порівняно невеликого поселення. В історіографічній думці, зокрема 19 — поч. 20 ст., Х. переважно протиставлявся селу (сільс. "колективу") як окрема садиба (індивідуальна маєтність), що розташовувалася на відокремленій ділянці землі, якою володів (чи лише користувався) певний господар (можновладець, монастир, міщанин, селянин або козак). На думку деяких дослідників, хутірська система розселення та господарювання, порівняно з "чистою" сільською, мала значні технічні переваги. Насамперед через те, що вона давала певний простір для проявів ініціативи та індивідуальності господарів, даючи їм можливість на свій розсуд організовувати власне госп-во, швидко пристосовуватися до нагальних і мінливих потреб ринку (і не лише місцевого), а також впроваджувати новітні технологічні засоби (нерідко з використанням наук. досягнень). В укр. рад. історіографії досить поширеним стало визначення хутірського госп-ва як форми ведення с.-г. вир-ва, особливістю якого є розміщення госп-ва (всього або частини: будівель, реманенту і тягла, потрібного для обробітку землі) на відособленій ділянці.

Х. поширилися в Україні з 16 ст. в процесі освоєння нових земель. Виникли у пд. Придніпров’ї та пд. Побужжі, на Запоріжжі (див. Зимівник), власниками були шляхтичі (див. Шляхта), козацька старшина, козаки, міщани. В Україні, на Кубані та на Дону назва "хутір" нерідко поширювалася на т. зв. виселки із сіл та козац. станиць незалежно від чисельності дворів у них. У роки Гетьманщини почали переважати хутори, які мали одного господаря. Як правило, це були представники козац. старшини, а згодом — укр. дворянства, які одержували їх у вигляді пожалувань за вірну службу або купували. Такі хутори були заможними і мали все необхідне для власного самозабезпечення. Хутірне госп-во поряд із традиційним тваринництвом передбачало інтенсивне заняття зерновим землеробством. Це вело до поступового збільшення на таких хуторах чисельності працюючих у полі, залежних від господаря, а згодом — і кріпосних селян. Найбільшого поширення в Україні хутори набули у 18 ст. Так, 1732 р. число хуторів на території Слобідської України становило 2111, а 1798—1800 рр. у Малоросійській губернії — 3155. Проте їхні розміри у різних місцевостях були далеко не однаковими. Найбільшими вони виявилися в південноукр. губерніях, де здавна існував надлишок вільних земель, а густота населення була найнижчою. У Лівобережній Україні та на Слобожанщині, де хутори також набули великого поширення, розміри останніх були набагато меншими, а самі вони помітно біднішими.

За спостереженнями вчених, у країнах Зх. Європи, зокрема Німеччині, Данії, Швеції та деяких ін., де колонізацію неосвоєних земель здійснювало гол. чин. селянство, особливо активний перехід до хутірської системи відбувався наприкінці 18 — на поч. 19 ст. У 19 ст. хутірська система ведення госп-ва набула поширення і в Галичині. Цей процес мав місце також в Рос. імперії після ліквідації кріпосницької системи. Було навіть започатковано профільну газ. "Хуторянин", яка вперше вийшла 1896. Сел. хутори масово з’явилися в ході столипінської аграрної реформи. За неповними даними, на 1 січня 1916 у всіх 9-ти укр. губерніях було створено бл. 981,7 тис. хуторів та відрубів на площі майже 4,2 млн десятин. З них 434 736 госп-в виявилися одноосібними. Аграрна реформа П.Столипіна найінтенсивніше реалізувалася у Катеринославській губернії, Таврійській губернії, Харківській губернії та Херсонській губернії, де переважали общинні форми господарювання і землеволодіння. В решті укр. губерній існувало подвірне надільне землеволодіння, а отже, формування в них хуторів та відрубів відбувалося набагато повільніше. З приходом до влади більшовиків розпочалася ліквідація одноосібних госп-в, вони остаточно зникли в процесі колективізації сільського господарства в УСРР/УРСР. Складову "хутір" у власній назві зберегли й численні сучасні поселення.

На Дону і Кубані (де був дуже великий відсоток укр. населення) хутори мали свої особливості: з кінця 18 ст. в Чорноморії хутір (або зимівник) — це відокремлена козац. садиба на військ. землі, з абсолютною перевагою скотарства в госп-ві; після розмежування (з 1870) хутір належав до юрту певної станиці. Хутір в умовах козац. війська створювався окремо від станиці на її юртовій землі або на додатковій дільниці станиці, яка могла бути дуже далеко від самої станиці. При зростанні чисельності населення хутір отримував статус окремої станиці, і його земля після цього була юртом нової станиці. В 1891, згідно з новим Положенням про громад. управління в козац. військах, з метою закріплення станових відмінностей козацтва від невійськ. населення, що проживало у селах та селищах, для козачого населення встановлювалися 2 категорії населених пунктів: станиці й хутори.
Гуржій О.І., Шевченко В.М., Авраменко А.М.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Терміни історичні”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 8 гостей