Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Чи довелось вам у вашому родоводі віднайти посадовця

Так
0
Немає голосів
Ні
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді (напишіть його в темі)
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді (напишіть його в темі)
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді (напишіть його в темі)
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

МОСТОВНИЧИЙ – посадова особа, яка здійснювала нагляд за станом доріг, мостів і гребель у маєтках держ. домена у Великому князівстві Литовському.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

ПАХОЛОК – поширена в 16–17 ст. назва слуги невисокого соціального статусу.
Пахолками називали міських служебників, функції яких були близькими до сторожів; слуг, котрі перебували при т. зв. товаришах польс. війська.
У 16 ст. термін "пахолок" вживався для позначення "нижчого" соціального прошарку козакуючого населення, а також для означення осіб, які опановували козац. ремесло й готувалися стати повноправними козаками (згодом більш поширеними для них назвами стали "джура", "молодик").
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

ПИСАР, писарі Руської канцелярії – підрозділу Канцелярії Коронної та писарі установ шляхетського судочинства українських земель у складі Речі Посполитої. П. (лат. – notarius) – одна з важливих посад у структурі канцелярій великокнязівської та королівської (коронної), а після Люблінської унії 1569 – Руської, створеної для обслуговування укр. земель в межах нового державного утворення – Речі Посполитої. Входив до номенклатури земських урядів (польс. – urzędy, лат. – officia), складеної королів. секретарем М.Кромером. На укр. землях (Холмська земля) перша згадка про П. датується 1423.
Канцелярії були важливими ланками держ. управління, у них зосереджувався весь комплекс держ. документації. Канцлер і підканцлер, які очолювали канцелярії, формували кожен при собі свою окрему групу писарів, котрі постійно перебували при них. П. повинен був добре знати тогочасне право та володіти стилем і вмінням написання документів, оскільки до писарських функцій належали підготовка листів та різноманітних документів, підґрунтям яких мали бути сеймові ухвали і різного роду держ. постанови, а також ведення канцелярських книг. Одному П., як правило, доручалося ведення одночасно не більше однієї книги – метрики (див. Литовська метрика, Руська метрика). Подеколи писарі використовувались як перекладачі (тлумачі) під час переговорів або зустрічей короля чи канцлера з іноз. послами. Постійної платні писарі Рус. канцелярії не отримували, проте за свою працю вони одержували королів. надання на маєтки та війтівства, право збирання тих чи ін. податків, а також грошову винагороду від клієнтів за отримання канцелярських послуг: складання документів, вписування їх до книг метрики, підготовку виписів із метрикальних книг тощо. Особливе становище в канцелярії займав декретовий П., якого призначав особисто король, оскільки головним його завданням була підготовка вироків королів. та сеймового судів. Як і королів. секретарі, усі писарі, у т. ч. й декретовий, складали присягу щодо неухильного та чесного виконання своїх обов'язків. Протягом майже всього періоду існування канцелярії Рус. метрики писарі були одночасно і королів. секретарями (лат. – sekretari scribentes). Їхні функції не відрізнялися від функцій коронних секретарів, але територія їхньої діяльності обмежувалась укр. воєводствами. При писарях у канцеляріях працювало певне число підписків (лат. – scribae), які безпосередньо й виконували осн. канцелярську працю, зокрема перепис документів начисто, вписування їх до метрикальних книг, підготовку виписів із них тощо. Число їх було різним і залежало від обсягів діловодства, але всю відповідальність за правильність записів ніс П. Оскільки керівники канцелярії, як правило, не володіли рус. діловою мовою, на підписків практично покладався переклад із польс. мови на руську адресованих до урядників укр. воєводств документів, особливо декретів королів. і сеймового судів. Серед відомих королів. секретарів та писарів Рус. канцелярії були В.Дривинський, Л.Пісочинський, З.Єловицький. Наслідком діяльності Рус. канцелярії як структурного підрозділу королів. канцелярії, компетенція якої поширювалася на Волинське воєводство, Брацлавське воєводство, Київське воєводство і Чернігівське воєводство протягом 1569–1673, постали книги т. зв. Рус. (Волин.) метрики.
Посади писарів входили також до складу шляхетських суд. установ: гродських судів і земських судів, де П. разом із суддею і підсудком становили суд. "вряд" земський або гродський. Проте оскільки гродський суд був судом адм. підпорядкування, то П., як і ін. суд. врядники цього суду, призначався старостою (див. Староство).

На відміну від гродського суду земський суд займав виняткове місце в суд. системі, як незалежний від адміністрації, його склад, у т. ч. й П., обирався зем'янами повіту і лише затверджувався королем. Претенденти на земські посади, у т. ч. на уряд П., мали належати до шляхетського стану, бути осілими (лат. – possesionati), тобто мати земельну власність у тій адм.-тер. одиниці, до якої цей уряд належав.

Територіальним критерієм Пйотрковський сейм 1562–63 визнав воєводство і землю в його складі (якщо воєводство поділялося на землі), отже, осілість не мала повітового характеру. Слідкувати, щоб земський уряд не обіймали обманом люди, які не мали маєтків.

Відповідно до 2-го Литов. статуту (1566; див. Статути Великого князівства Литовського) повітова шляхта мала вибрати на писарство чотирьох кандидатів шляхетського роду, знаючих право, осілих в повіті, і віри християнської, з яких король затверджував одного. Після цього П., як і суддя та підсудок, мав скласти присягу, текст якої визначався 4-м розділом Литов. статуту. Він зобов'язувався точно вписувати в книги суд. свідчення сторін, рішення суду. Свої уряди врядники тримали до самої смерті або до вищого призначення. У разі смерті когось із членів суду, у т. ч. й П., ті, хто залишився при своїх урядах, повинні були повідомити воєводу, за 3-м Литов. статутом (1588) – короля, а вже за його відсутності – воєводу. Після отримання дозволу короля (за його відсутності – воєводи або каштеляна) вони мали оголосити про зібрання всіх шляхетських обивателів повіту для обрання замість померлого 4-х осіб, одну з яких затверджував король.

Писарі як гродського, так і земського судів мали записувати всі позови й вести справи рус. мовою. За здійснення своїх функцій гродський і земський писарі одержували грошову винагороду: по 1 грошу за вписування позову в книги; виписи з книг; 2 гроші за виписи рішення суду, коли позов відсуджений. Литов. статут дозволяв П. мати підписків, скільки йому потрібно, проте він повинен був ретельно стежити за їхньою роботою, оскільки саме на нього покладалась особиста відповідальність за правильність усіх записів. За Литов. статутом, у віданні П. була гербова печатка, якою мали бути завірені всі позови. Він обов'язково підписував суд. виписи та декрети. У П. перебував один із 3-х ключів, якими після закінчення суд. процесів замикалися книги у "скринях моцних" за 3-ма замками.

Литов. статут захищав П., як і ін. суд. урядників, від зазіхань на їхню честь і життя: у разі словесного зневаження винний повинен був відсидіти 6 тижнів в ув'язненні, а в разі поранення або забиття – скараний на смерть. Так само, як і ін. члени суд. уряду, П. також був зобов'язаний дотримуватися порядку і пристойної поведінки. У разі словесної образи писарем когось під час суд. засідання король міг присудити його до ув'язнення строком на 6 тижнів, а в разі вчинення ґвалтовних дій – навіть до смертного покарання.

Свого П. мав також підкоморський суд, створений для розгляду межових і земельних суперечок. Як правило, П. цього суду був особистим служебником підкоморія, щоправда, шляхетського походження.

Дж.: Руська (Волинська) метрика: Книга за 1652–1673 рр. Острог–Варшава–М., 1999; Руська (Волинська) метрика: Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1563–1673. К., 2002; Статути Великого князівства Литовського, т. 2: Статут Великого князівства Литовського 1566 року, розділ 4, артикули 1, 3, 7, 10, 11, 21, 27, 40, 41. Одеса, 2003.
Ворончук І.О.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

РАЙЦІ, радники, ратмани (від нім. Rat – рада і Mann – людина) – члени міської ради за магдебурзьким правом (див. Рада міська за магдебурзьким правом).
Згідно з нормами магдебурзького права ці урядники вважалися виборними, однак на практиці їх могли призначати старости, приватні власники міст.
Райці повинні були мати міське громадянство і володіти в місті нерухомістю. В укр. містах не було єдиного критерію щодо процедури обрання райців та чисельного складу міської ради. У деяких містах міщани обирали 8 кандидатів на райців і бурмистрів, 4 з них затверджував на уряді місц. староста і призначав з їхнього числа бурмистра; потім до кінця терміну правління цього складу ради бурмистрами по черзі ставали інші райці. Постулат магдебурзького права про річний термін владних повноважень райців часто порушувався.

Дж.: Groicki B. Porzdek sądów i spraw mieyskich prawa maydeburskiego w Koronie Polskiej. Warszawa, 1953.
Сас П.М.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

CПРАВНИК (капітан-справник, земський справник, повітовий справник) — вища адміністративно-поліцейська посада в повіті Рос. імперії, яка запроваджувалася в укр. губерніях законодавчим актом "Учреждения для управления Всероссийской империи" від 7 листопада 1775. Його повноваження полягали в дотриманні населенням повіту громад. безпеки, послуху та покори владі, своєчасному надходженні держ. податків і викупних платежів та оброків, сприянні поліції в ліквідації злочинності, крадіжок, вжитті заходів проти епідемій та епізоотії. Відповідав за стан шляхів у повіті, переправ, а також за постій військ та виділення пасовиськ для коней військових, за пожежну безпеку, мав заохочувати населення до землеробства, працьовитості, створення запасів хліба, ліквідації такого соціального явища, як жебрацтво. Упродовж 1775—1863 був головою земського суду й керував його діяльністю, із правом призупиняти рішення суду, та контролював його канцелярію. Без дозволу С. заборонялося в суд. справах ув’язнювати та допитувати обвинувачених. Із 1785 призначався відповідальним за утримання арештантів (колодників) та переміщення їх територією повіту. Очолював повітові розпорядчі к-ти і тюремні попечительства, був членом повітового у військ. повинностях присутствія. Із 1817 призначений відповідальним за вибори органів самоврядування в поселеннях державних селян. Із набуттям чинності карантинного статуту 1832 земський С. організовував боротьбу із поширенням епідемій. Приймав присягу з 1838 в синагогах від членів кагалів. Із 1837 йому підпорядковувалися станові пристави, яких він мав право, узгоджуючи з губернським правлінням, звільняти з посад або переводити на ін.
У зв’язку з польс. маніфестаціями 1861 справники зх. губерній Рос. імперії наділялися надзвичайними повноваженнями: у разі спротиву властям вони могли в обхід губернатора самостійно викликати війська та застосовувати зброю для придушення виступів.

Унаслідок реформи поліції 1862 назва посади змінилася на "повітового справника". Здійснював кер-во слідством до запровадження суд. статутів (1864). Він же схвалював і звільняв із посад польових і лісних сторожів. Із 1889 відповідав за ведення метричних книг серед старообрядців.

До 1862 посада С. була виборною (кожні три роки) від дворянського стану, за винятком кількох років за рос. імп. Павла I, коли на основі його указу від 14 вересня 1799 справників у трьох правобереж. губерніях (Київська губернія, Подільська губернія, Волинська губернія) призначав губернатор. 1805 рос. імп. Олександр I вніс суттєві уточнення до процедури призначення чиновників на цю посаду. У Катеринославській губернії, Херсонській губернії, Таврійській губернії, а також Київ., Подільській, Волин. губерніях вона залишалася призначуваною губернатором, за поданням якого міністр внутр. справ Рос. імперії вносив кандидатури на схвалення Правительствуючим Сенатом. Звільняв з посади С. губернатор, однак за участю губернського правління. У разі занедбання служби, зловживання посадою земські справники підлягали суд. переслідуванню з повідомленням Правительствуючому Сенатові. 1816 верховна влада визнала за недоцільне бюрократичне призначення на цю посаду, бо чиновники із центру не володіли місц. специфікою, зокрема не знали судочинства та особливих прав цих губерній, тому 1816 було поновлено виборність посади від дворянської корпорації зі схваленням губернаторами в губерніях Правобережної України. 1817 таку ж практику за пропозицією херсонського військового губернатора О.Ланжерона, підтриманою міністром юстиції Д.Трощинським, поширено на Херсон., Катериносл. і Таврійську губернії. Через незнання татар. дворянами рос. мови та діловодства її було 1821 скасовано для справників Таврійської губ., 1825 — для Київської. Із 1825 у правобереж. губерніях дозволено на посади повітових справників призначати дворян польського походження без чину, якщо вони мали трирічний досвід виборної служби на посадах

згідно з Табелем про ранги. Рос. імп. Микола I посилив вимоги до польс. дворян: при бездоганній виборній службі із освоєнням рос. діловодства їх на посаду повітового С. схвалювало МВС Рос. імперії. Внаслідок польс. Листопадового повстання 1830 (див. Польське повстання 1830—1831) кандидатів на цю посаду призначав і звільняв міністр внутр. справ Рос. імперії, а для посилення відповідальності повітового С. за становище повіту йому вдвічі збільшувалося жалування з виділенням додаткових 500 рублів на поїздки по повіту.

Після 1862 С. призначався і звільнявся губернатором. На цю посаду з 1863 дозволено призначати військ. офіцерів. Посада відповідала IХ класу Табеля про ранги. У губерніях, де вона була виборною, С. користувався правом на мундир чиновника від корони. Ліквідована Тимчасовим урядом 11 березня 1917.

Дж.: Полное собрание законов Российской империи: Собрание первое. СПб., 1830. Т. 20: 1775, № 14392, § 60, 142—252; Т. 21: 1781—1783, № 15568; Т. 22: 1784—1785, № 16008; Т. 25: 1798—1799, № 19154; Т. 28: 1804—1805, № 21648; Т. 33: 1815—1816, № 26132; Т. 34: 1817, № 26617, 26819; Т. 37: 1820—1821, № 28684; Т. 38: 1822—1823, № 29573; Т. 40: 1825, по 19 ноября, № 30416; Полное собрание законов Российской империи: Собрание второе. Т. 1: С 2 декабря 1825 г., № 188; СПб., 1832. Т. 6, отд. 2: 1831, № 4466, 4894; СПб., 1832. Т. 7: 1832, № 5690; СПб., 1833; Т. 9, отд. 1: 1834, № 7228; СПб., 1839. Т. 13, отд. 1, № 10895; СПб., 1865. Т. 37, отд. 2: 1862, № 39087; СПб., 1866. Т. 38, отд. 1: 1863, № 39431.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

ДІЦЬКИЙ – слуга, який належав до князівської адміністрації.
Назва, очевидно, походить від слова "діти" й відображає родинний характер залежності.
В цьому значенні термін уперше вживається в "Руській правді" (12 ст.) стосовно виконавця вироків князівського суду (ст. 86, 108). 1222, а потім у 1240–50-х рр. цей термін зустрічається в договірних грамотах смоленського, полоцького та вітебського князів з Ригою та "Готським берегом".
Ймовірно, за посередництвом цих князів у 14 ст. уряд (посада) діцького запозичується литов. адм. системою.
Перша згадка про діцький в межах Великого князівства Литовського міститься в привілеї вел. кн. литов. Ягайла 1387.
У литов. службово-урядовій ієрархії князівської влади уряд діцького становив одну з найнижчих ланок. Його обов'язками було виконання суд. вироків, межування земель, уведення у володіння тощо.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення АннА »

ШАФАР — економ, прикажчик у шляхетських помістях Великого князівства Литовського, Королівства Польського, зокрема на укр. землях, що входили до їх складу в 14—18 ст.
Також посадова особа у ВКЛ, яка організовувала збирання податків та особливий міський урядник, який відав скарбом міста (як це було, напр., у Вільнюсі й ін. містах), або представник цехового самоуправління. На землях Запорозької Січі у 16—18 ст. військові шафарі та підшафарі займалися збором податків на дніпровських перевозах.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Терміни СЛУЖБОВИХ ПОСАД у минулому

Повідомлення Вернер »

D_i_V_a писав:Цар - володар якої-небудь країни; смодержець, самовладець; титул монарха в деяких країнах.
ЦАР (від лат. Caesar — Цезар) — 1) титул рим. імператорів, пізніше — самодержців Зх. Рим. імперії та Сх. Рим. імперії; 2) титул глав монархічних д-в: Сербії (до 1371), Болгарії (до 1946) та Росії (до 1917). Походить від прізвиська Гая Юлія Цезаря і вживається для позначення спадкоємності монаршої влади. У східнослов’ян. традиції царями зазвичай називають також монархів стародавніх д-в Вавилону, Ассирії, Ірану, Китаю, Індії, давнього Риму, елліністичного Єгипту та ін. Слово "цар" побутує на культ. теренах пд. слов’янства від 9—10 ст., зокрема так титулували болг. володаря Симеона Великого. У давній Русі "царями" називали візант. імператорів, ханів, султанів, шахів та ін. монархів. Звідси походить і давньорус. назва Константинополя — Царгород. Від 15 ст. слово "цар" поступово проникло до титулатури рос. самодержців. Приміром, цим титулом іноді іменували вел. князів моск. Івана III Васильовича та Василія III Івановича. Утім титул Ц. офіційно прийняв 1547 Іван IV. Водночас до титулатури царів уводилися назви територій, які приєднувалися до Рос. д-ви. Зокрема, у серед. 17 ст. до титулатури царя Олексія Михайловича долучилася тричленна формула "... всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец". Від 1721 рос. самодержці іменувалися імператорами, проте зберігали у своїй титулатурі титул Ц. з назвами тих земель, які входили до складу Росії. Від титулу Ц. походять титули членів царської родини: цариця, царевич, цесаревич тощо. Назва "цар" вживалася і вживається щодо певних матеріальних об’єктів, передусім для вирізнення їхніх розмірів, величі, особливого призначення (рос. Цар-пушка, Цар-колокол тощо).
Ясь О.В.
дата публікації: 2013 р.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Терміни історичні”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей