Рат

Відповісти

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Рат

Повідомлення Вернер »

О.Ігнатуша, О.Тедеєв, 1996 рік
ВІРНИЙ ПАСТОРСЬКОМУ ОБОВ’ЯЗКУ (Г.РАТ)
Ім’я Георгія Георгійовича Рата (1865-?) сьогодні мало кому відоме. Між тим, в 1900-1920-х рр. його добре знали не тільки в повітовому Олександрівську (що потім був перейменований в Запоріжжя), а й Катеринославі, Києві, Москві, Одесі, Петербурзі, Ризі. Своєю різностороньою діяльністю Г.Г.Рат зробив великий внесок у розвиток національної культури, просвіти населення міста та повіту, де значну частину жителів складали громадяни німецької національності - нащадки колишніх німців-колонистів.
Г.Г.Рат походив з німецького роду, який подібно сотням інших сімей-емігрантів прибув у Причорномор’я на початку XIX ст. Він народився в сім’ї хліборобів лютеранської колонії Гофнунгсфельд Одеського повіту Херсонської губернії (нині - територія Арцизького району Одеської області) 19 (31) січня 1865 р.
Після закінчення початкової школи і навчання в центральному училищі колонії Грослібенталь, що знаходилась в Мариїнському повіті поблизу Одеси, здібний юнак продовжив навчання в Саратській класичній гімназії, а згодом закінчив богословський факультет Дерптського університету.
В 1892 р. в Москві, посвяченням у духовний сан, починалась його церковна кар’єра. Спочатку служив помічником пастора в Москві, потім - з 1892 до 1894 р. в Києві. В 1894 р. був направлений на парафію в колонію Нейштутгард в Таврійській губернії біля Бердянська. До 1905 р. там він опікувався духовними справами своїх парафіян, часто буваючи в Олександрійську, лютеранське населення якого до того часу не мало власного пастиря і молитовного будинку.
За активної організаторської діяльності Г.Г.Рата в 1907 р. у Олександрійську було засновано самостійну євангелічно-лютеранську парафію, котра об’єднала не тільки міське населення, а й населення землеробських лютеранських колоній повіту та лютеранське населення менонітських колоній Хортицького повіту з числом сім тисяч чоловік.
В Олеіссандрівську Г.Г.Рат розгорнув енергійну діяльність церковної ради громади, членом якої його постійно обирали. До активної роботи в церковній раді вдалося залучити відомих та авторитетних жителів міста: заводчика Я.Я.Бадовського, начальника дільниці Катерининської залізниці К.І.Філіпа, лікаря Г.Б.Бера, провізорів В.А.Тавоніуса та Л.І.Петцгольда, поселянина-власннка, а згодом- редактора місцевої німецької газети Т.М.Ейзенбрауна1 та ін.
При церковній парафії започаткували школу для дітей парафіян, де Г.Г.Рат, маючи десятирічний досвід учительської праці в німецьких школах Києва і Бердянська взявся викладати не тільки Закон Божий, а й німецьку мову. *
Водночас вій був законоучителем в чоловічій і жіночій гімназіях м. Олександрійська.
У період діяльності антинімецьких законів царського уряду, під час І світової війни, Г.Г.Рат, проявляючи принциповість, відстоював права місцевих німців на здійснення богослужінь на рідній для них мові, прагнув відвернути закриття німецьких шкіл, прийняв на себе тягар обслуговування Старошвецької парафії Херсонської губернії, пастора якої було вислано до Самарської губернії. Водночас займав патріотичну позицію: здійснював богослужіння за здравіє імператора та перемогу російської армії.
Як свідчать архівні документи, піклуванням пастора вже в лютому 1906 р. було одержано дозвіл на відкриття в м.Олексапдрівську дитячого садка. Більше десяти років спільно з церковною радою лютеранської релігійної громади він домагався закладення в місті психіатричної лікарні2. З 1913 р. Г.Г.Рат обійняв посаду директора повітового відділення попечительної Спілки про тюрми. З дозволом німецькій меншині міста видавати газету “Бюргер Цайтупг”, на пастора Г.Г.Рата Катеринославським губернатором В. Якушиним було покладено обов’язки наглядаючого за цим виданням3.
З початком революції 1917 р. і активізацією національного руху в країні та створенням “Союзу російських громадян німецької національності і менонітів” Олександрівський комітет цього союзу поступово перетворювався на керівний регіональний центр об’єднання німецької меншини, що мешкала на території Катеринославської, Полтавської, Харківської та частини Херсонської губерній. Пастор Г.Г.Рат, як голова комітету брав участь у перших його з’їздах, що проходили в Одесі (серпень 1917) та Москві (вересень 1917 р.)
Очолюваний ним комітет союзу підтримав проголошення Української Народної Республіки, приймав активну участь у підготовці виборів до Всеросійських та Українських установчих зборів. Налагоджувалася його співпраця з українською повітовою радою.
За радянської влади діяльність пастора Рата проходила в незмірно тяжких умовах - релігійне життя та всілякі прояви ініціативи в галузі національної культури підпали під жорстокий заборонний прес. Займав посаду пастора до грудня 1927 р., коли рішенням загальних зборів, парафія змінила традиціоналістську орієнтацію і перейшла до так званої “вільної церкви”. Рішення було навіяне подихом часу. Аби вижити, лютеранська, як і інші церкви, трансформувалася під впливом радянської дійсності. Пастора Г.Г.Рата було звільнено з посади.
На недовгий час - до 1931 р. його служіння продовжилось в колонії Іосифівці (Іосефсталь) Карло-Марксівського району на Дніпропетровщині, де він виконував обов'язки пастора і пробста. Мешкав поблизу Іосифівки - в с.Рибальському4.
В останні роки життя Г.Г.Рату, подібно тисячам священнослужителів, довелося пізнати на собі рецедиви класової політики більшовицьких властей: закриття парафіяльної школи та позбавлення можливості поряд з релігійною діяльністю займатися викладацькою роботою; неодержання пенсії, хоча вчителював протягом тридцяти років;сплачування непомірної квартирної плати тощо.
Але й тоді, коли саме служіння церкві стало розцінюватися, як прояв політичної опозиційності, Г.Г.Рат не лякався піднести свій пастирський голос на захист національної культури та релігійних традицій. В 1925 р. він письмово звертався до юридичного відділу газети “Известия”, висловлюючись проти бездумного закриття шкіл, що діяли при молитовних будинках.
Життя його обірвалося трагічно і, водночас, типово долям багатьох співвітчизників - на засланні 5. Де і коли, на жаль, невідомо.
Непроста доля, глибоко людяні вчинки, щедрість душі і добрі починання цієї невтомної людини, одержимої ідеєю національного розвитку і блага для свого народу, частинкою якого він був сам, по праву повинні бути оцінені нащадками.

ПРИМІТКИ
•Державний архів Запорізької обл.-Ф. 112, oп. 1, спр. 17.-Арк. 4 зв.
2 Там само.-Спр. 23.-Арк. 68, 123.
3Там само.-Спр. ЗО.
4 Там само.-Ф.Р.-ЗІб, оп. З, спр. 32.-Лрк. 69.
5 Stumpp К. Die Pastoren der evangelisch - Lutherichen Kirche in Südrußland von 1789-1910//Heimatbuch.-1959.-S. 87.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Р”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 26 гостей