УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Протестантизм

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4537
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2494 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Протестантизм

Повідомлення АннА » 05 квітня 2016, 12:24

ПРОТЕСТАНТИЗМ — один із трьох, поряд із католицизмом і православ’ям, напрямів християнства. Є сукупністю численних і самостійних церков, пов’язаних своїм походженням із Реформацією — широким антикатол. рухом 16 ст. в Європі.

Торгівля індульгенціями спричинила виступ нім. богослова Мартіна Лютера (1483—1546), який 17 жовтня 1517 оприлюднив 95 тез із критикою вчення католицької церкви про індульгенції, чистилище, молитви за померлих і спасіння заслугами святих. М.Лютер відкинув папську владу, особливу благодатність священства і його посередництво у спасінні, висунув вимогу спрощення церк. обрядовості й підпорядкування Церкви світській владі. Усе це відповідало інтересам бюргерства і частини дворянства, які створили під кер-вом М.Лютера і його соратника Філіппа Меланхтона (1497—1560) поміркований напрям нім. Реформації. Лютерани наполягали на особистих стосунках (без будь-яких посередників — Церкви, священика) людини з Богом. Вони боролися за право кожного християнина самому вільно читати і тлумачити Біблію. М.Лютер здійснив переклад Біблії нім. мовою (Римо-катол. церква вимагала від віруючих лише в церкві з уст священика слухати читання Біблії і лише лат. мовою) і зробив її настільною книгою кожної нім. сім’ї. Лютерівський переклад Біблії став взірцем тогочасної нім. літ. мови.

М.Лютер обґрунтував 3 важливі принципи П.: спасіння особистою вірою (лат. sola fide), а не через відпущення гріхів священиками; єдиний авторитет — Біблія (sola scriptura), а не вчення отців Церкви (див. Патристика), рим. пап чи постанови церк. соборів; прощення досягається завдяки Божій милості (sola gratia), а не через священиків чи рим. пап. 1526 райхстаг «Священної Римської імперії германської нації», що засідав у м. Шпайєр (Німеччина), на вимогу нім. князів-лютеран прийняв закон про право кожного нім. князя обирати релігію для себе і своїх підданих. Однак уже 1529 імперський райхстаг скасував цей закон. У відповідь 5 князів-лютеран і представники 14-ти нім. міст підписали т. зв. Протестацію — протест проти рішення загальноімперських зборів щодо обмеження поширення лютеранства в Німеччині. Згодом «протестантами» стали називати всіх послідовників нових церк. напрямів, які відділилися в період Реформації від католицизму, а також тих, які з’явилися пізніше в результаті виділення з осн. протестантських церков. Ранні протестантські течії — лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство — утворилися в 16 ст. і дали поштовх анабаптизму, менонітству, антитринітаризму, социніанству. Орг. структура протестантських церков була пристосована до нової сусп. і культ. ситуації, нових духовних запитів особистості, яка звільнялася від станово-нормативних пут (аристократичних, дворянських, священицьких). Надзвичайно важливим у П. є принцип заг. священства, тобто обов’язку всіх віруючих проповідувати й навчати Біблії. Усі члени протестантських церков беруть участь у житті своїх реліг. громад і у виборах керівних органів. Громади демократ. шляхом обирають або покликають спец. служителів — дияконів, пресвітерів, проповідників, благовісників, пасторів, єпископів.

Лютеранські, або євангелічні, церкви оформилися в нім. пн. князівствах. Лютеранство визнає авторитет Апостольського і Нікео-Константинопольського символів віри, має свої віроучительні книги — «Аугсбурське віросповідання» (1530), Катехізиси Лютера, «Книгу згоди» (1580). У лютеранстві зберігаються єпископат, особливе посвячення в духовний сан (ординація), літургія, 2 таїнства — хрещення (немовлят) і причастя. У лютеранських кірхах немає ікон, але зберігається розп’яття, убрання духовенства і вівтар.

Найбільш послідовне втілення демократ. вимоги знайшли у цвінгліанстві і кальвінізмі, які всередині 16 ст. злилися у Швейцарській реформаторській церкві. Цюрих і Женева (обидва міста в Швейцарії) стали центрами Реформації, де Ульрих Цвінглі (1484—1531) і Жан Кальвін (1509—64) здійснили радикальне перетворення церк. улаштування. На відміну від лютеранства у реформаторських церквах немає загальнообов’язкового символу віри. Єдиним джерелом віровчення є Біблія. Авторитетами для теологів і проповідників залишаються написані Ж.Кальвіном «Настанови в християнській вірі» (1536—59), в яких систематизуються ідеї М.Лютера та ін. реформаторів, «Церковні установлення» (1541), «Женевський катехизис» (1545), а також «Шотландське віросповідання» (1560) і «Вестмінстерське сповідання віри» (1547) та ін.

Засновані на кальвінізмі віросповідання були прийняті протестантами Франції (гугеноти), Нідерландів, у деяких землях Німеччини, Угорщини й Чехії. Значної ролі набули ідеї кальвінізму серед протестантів Англії, які вимагали радикального «очищення» (пуритани) англіканської церкви. Кальвіністи Англії і Шотландії виступили за ліквідацію єпископату.

Ще одним напрямом раннього П. є англіканство. Формальний розрив із рим. католицизмом відбувся в Англії за короля Генріха VIII Тюдора (1491—1547). 1534 він оголосив закон про верховенство і визнав себе главою англіканської церкви. Наказав позакривати монастирі, а їхні землі і майно розділив між дворянством. Скасовувався культ святих, ікон, статуй, реліквій Римо-катол. церкви, кожна церква повинна була мати Біблію англ. мовою. Проте ці заходи англ. короля Генріха VIII Тюдора були радше політ. акцією. Правління англ. королеви Єлизавети I Тюдор (1559—1603) — це період стабілізації англіканства, оформлення його віроповчальних і літургійних особливостей. 1571 англ. парламентом затверджено символ віри — т. зв. 39 статей. У цьому документі зберігається катол. ідея про рятівну силу Церкви, вчення про церк. ієрархію, успадковану від католицизму, але водночас проводиться реформаційне вчення про Біблію як єдине джерело і єдиний авторитет віровчення, принцип спасіння особистою вірою, визначаються 2 таїнства — хрещення і причастя. Англіканська церква є держ. церквою у Великій Британії, її постійним главою є монарх (король, королева). Єпископи цієї церкви призначаються англ. королем і стають довічними членами вищої палати парламенту — палати лордів.

У 17 ст. виникло Християнське т-во друзів внутр. світла, засноване ремісником Джорджем Фоксом (1624—91). За екстатичні способи досягнення спілкування з Богом і підкреслення необхідності перебування в постійному «тремтінні» перед Богом послідовники цього руху отримали назву «квакерів» (від англ. quakers — трясуни). Квакери опрацювали доктрину безкомпромісного пацифізму, категорично відкидають будь-яке насильство, відмовляються брати в руки зброю. Працелюбство і чесність квакерів сприяли процвітанню квакерських товариств, збільшенню в них чисельності фермерів, торгівців, промисловців, що привело до послаблення квакерського ізоляціонізму, розширення активності їхніх орг-цій. Особливу увагу квакери надають антивоєнній та філантропічній діяльності.

У 1530-х рр. у Нідерландах сформувалася протестантська течія менонітів, яку очолив катол. священик Симонс Менно (звідси її назва — меноніти). До осн. положень менонітського вчення належать, крім загальнопротестантських принципів, відмова від військ. служби і присяги та низка ін. догматів й приписів, які спричиняли їхнє переслідування в Нідерландах. Меноніти змушені були емігрувати до ін. країн, зокрема до Речі Посполитої і Російської імперії. Пізній П. (кінець 19 — поч. 20 ст.) пов’язаний із виникненням методистів, баптистів, адвентистів, свідків Єгови, п’ятдесятників та ін.

У тоталітарній рад. д-ві вони існували напівлегально, деякі з них, зокрема свідки Єгови, були зовсім заборонені, відчували над собою постійний тиск карних, адм., партійно-пропагандистських органів. Це зумовлювало їхню замкненість й ізоляцію в сусп-ві та, у свою чергу, спричиняло їхнє індиферентне й навіть вороже ставлення до атеїстичної д-ви, нелегальний, конспіративний спосіб існування громад, що якоюсь мірою зумовлювало та консервувало сектантську сутність.

За роки незалежності України протестантські конфесії пройшли шлях свого розвитку — від секти до Церкви. Їхня суспільна легалізація, правова легітимація, притаманний П. динамізм сприяли формуванню нового типу конфесійної інституціоналізації. Нині вони мають чітко сформоване богослов’я, системну побудову орг. структур, свої реліг. центри та церк. ієрархію, ґрунтовну систему підготовки кадрів — від семінарії і коледжів до ін-тів та ун-тів, кваліфікований професорсько-викладацький склад із богословськими й наук. ступенями, власну високотехнологічну друкарсько-видавничу базу, ведуть десятки теле- і радіопередач, мають розгалужені місійні центри, налагоджені зв’язки, відпрацьовану координацію дій зі своїми закордонними центрами. Ці конфесії іменуються «церквами» (реліг. організаціями).
http://history.org.ua/?termin=Protestantyzm
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4537
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2494 раз.
Подякували: 866 раз.
Стать: Жінка

Re: Протестантизм

Повідомлення АннА » 05 квітня 2016, 12:31

П’ЯТИДЕСЯТНИЦТВО — протестантська течія євангельської традиції, що виникла наприкінці 19 — на поч. 20 ст. як реакція на формалізацію духовного життя в протестантизмі; назва походить від давньоєврейс. свята П’ятидесятниці (у християнській традиції — Трійця). Генетично пов’язана з «рухом святості» (Ф.Палмер, А.Кларк, Д.Флетчер), ґрунтованим на вченні засновника методизму Дж.Веслі, із реліг. пробудженням (revivalism) 19 ст. у Пн. Америці, із проповідями євангелістів (Ч.Фіннея, Д.Муді, А.Торрея, О.Сміта). Формальний початок веде від бібл. школи методистського пастора Ч.Пархема в м. Топіка (шт. Канзас, США), в якій 1901 на віруючих, на їхню думку, зійшов Святий Дух і вони отримали дар ін. мов, або глосолалії (від грец. γλώσσα — мова, говір і λαλέω — промовляю). 1903 баптистський пастор В.Сеймур заснував першу п’ятидесятницьку громаду в Лос-Анджелесі (шт. Каліфорнія, США), 1909 — першу місію. Зусиллями її проповідників — Е.Робертса, Л.Петруса, Т.Баррата, Д.Джі — в 1920—30-х рр. П. набуло поширення в Європі.

Вчення П. ґрунтоване на висхідних принципах протестантизму (спасіння однією вірою, божественність лише Святого Письма, заг. священство віруючих). Догматами і культовою практикою найближче до баптизму. Гол. особливість — догмат про хрещення Святим Духом, узятий із новозавітного сюжету про зішестя Святого Духа на апостолів Ісуса Христа в день П’ятидесятниці. Хрещення Святим Духом відновлює порушений первородним гріхом зв’язок людини із Живим Богом через набуття нею його Духа. Якщо водне хрещення — результат навернення людини через каяття у своїх гріхах і входження в спільноту дітей Божих, то хрещення Святим Духом є істинним духовним відродженням, набуттям особливої святості, коли природна людина стає досконалою у Христі. Хрещений Святим Духом особисто пізнає Бога, отримує дари (харизми) і плоди Святого Духа. Серед дарів Святого Духа особливе значення має глосолалія. У П. це не безглуздий набір слів чи вигуків, а слова з рідної чи іноземної мов або незрозумілі присутнім вислови, що є надприродним даром (тому не піддаються раціональному поясненню), даним людині під час хрещення Святим Духом для прославлення Бога чи виголошення пророцтва. Пояснити зміст духовного одкровення можуть особи, що мають від Святого Духа дар тлумачення ін. мов; вони, уникаючи «підміни Божественного людським», повинні у виясненні мов керуватися лише змістом Біблії. Глосолалія прилучає особу до Божественної мудрості, через неї — до розуміння сенсу життя і духовного оновлення. Шанується також дар зцілення силою Святого Духа. Ті, хто володіє ним, здатні оздоровити хворого молитвою і покладанням на нього рук. Необхідною умовою оздоровлення є духовна чистота і глибока віра як того, хто чинить зцілення, так і того, хто його приймає.

Церк. структура в П. побудована на принципах демократизму (виборність служителів і общинного активу) і помісності (незалежність громади в її внутр. житті). П’ятидесятники визнають гол. християн. свята і 2 таїнства — Хрещення («по вірі», тобто, зазвичай, після досягнення особою повноліття) і Євхаристії, що розуміються символічно (як безблагодатні). Практикуються покладання рук під час ординації (поставляння на служіння), зцілення, молитви над весільною парою і новонародженими (благословення дітей).

Функціонує у вигляді структурованих орг-цій світ. масштабу (найбільші — Церква Асамблей Божих, Церква Божа, Об’єднана церква Божа та ін.), територіальних (нац.) об’єднань, невеликих груп, пов’язаних із тубільними к-рами (переважно у Пд. Америці та Африці). Має чимало відгалужень і течій, відмінних доктринальними і культовими елементами. Напр., п’ятидесятники двох благословень (більшість течій) визнають достатнім хрещення водою і Святим Духом, п’ятидесятники трьох благословень (перфекціоністи) наполягають ще на освяченні, або народженні «згори» (цілковитому очищенні від усіх гріхів, у т. ч. й первородного). П’ятидесятники-унітарії (раціоналістична традиція) заперечують Святу Трійцю, визнаючи божественність лише Ісуса Христа (євангельські християни в дусі апостолів), п’ятидесятники-суботники сповідують суботній день відпочинку; деякі течії дотримуються обряду омовіння ніг під час Євхаристії. Після Другої світової війни із класичного П. виокремився харизматичний рух, що поєднав догмат про хрещення Святим Духом із проповіддю життєвого успіху і матеріального процвітання. Вийшовши за межі П., догмат про хрещення Святим Духом набув популярності в католицизмі (п’ятидесятники-католики), православ’ї (правосл. харизматія) та ін. протестантських відгалуженнях.

На поч. 21 ст. П. — чи не найбільш динамічна протестантська течія. Кількість прихильників класичного П. у світі — 80—100 млн осіб, неоп’ятидесятників (до яких соціологія зараховує також харизматів) — від 150 до 250 млн осіб. Течія посідає помітні позиції в реліг. житті Пн. і Пд. Америки — США, Канади, Бразилії, Чилі; Європи — Італії, Великої Британії, Румунії, Франції, Норвегії, Німеччини; Африки — Конго, Нігерії, Південноафр. Республіки, Кенії; Азії — Індонезії, Пд. Кореї, Індії, Філіппін. У країнах Співдружності Незалежних Держав (найбільше в Україні і РФ) за кількістю громад і віруючих займає другу (після баптизму) позицію в протестантизмі.

Поява П. в Україні на поч. 20 ст. зумовлена діяльністю місіонерів Східноєвроп. місії Асамблеї Божої: в Одесі — І.Воронаєва, зусиллями якого 1925 утворено Всеукр. союз християн євангельської віри, у Західній Україні — Г.Шмідта і А.Бергольця, за ініціативою яких 1927 в с. Стара Човниця (нині в складі с. Човниця Ківерцівського р-ну Волин. обл.) засновано Союз зборів християн віри євангельської. У 1930-х рр. п’ятидесятницькі громади зазнали переслідувань із боку рад. і польс. властей. 1945 частина громад, що увійшла в Союз євангельських християн-баптистів, отримала офіц. реєстрацію; частина громад (очолюваних Незалежним єпископатом християн євангельської віри) діяла нелегально. 1991, вийшовши з Союзу євангельських християн-баптистів і легалізувавши більшість громад, п’ятидесятники створили автономне братство. Нині в Україні П. існує у вигляді різних течій (християни євангельської віри, або воронаєвці, християни віри євангельської, або шмідтівці, перфекціоністи, мурашківці та ін.) і церк. союзів. Найбільший — Всеукр. союз церков християн віри євангельської — п’ятидесятників (на поч. 2010 налічував 1472 зареєстровані громади), що є частиною Міжнар. Асамблеї християн віри євангельської (об’єднує більшість п’ятидесятників країн СНД), через неї — Всесвітнього союзу Асамблей Божих. В Україні діють також Союз вільних церков християн євангельської віри (111 громад), Союз Церкви Божої України (77), Божа Церква християн віри євангельської в пророцтвах (76), Місіонерська церква України (53), Укр. центр Об’єднаної церкви християн віри євангельської (28), Церква євангельських християн у дусі апостолів (20) і незалежні громади (436). П’ятидесятники в Україні мають 29 навч. закладів (бібл. ін-ти, коледжі, семінарії), видають 49 періодичних видань, через місії і братства здійснюють євангелізаційну, філантропічну, культурно-просвітницьку діяльність; присутні у Всеукр. раді церков і реліг. орг-цій, що діє при Президентові України, Нараді представників християн. церков України, входять до Укр. бібл. т-ва, Укр. відділення Міжнар. асоціації реліг. свободи, Асоціації християн-підприємців, Об’єднання військовослужбовців-християн України та ін. громад. орг-цій.
http://history.org.ua/?encyclop&termin= ... sjatnyctvo
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 5926
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4888 раз.
Подякували: 2259 раз.
Стать: Жінка

Re: Протестантизм

Повідомлення D_i_V_a » 14 квітня 2017, 12:37

АннА написав:... який 17 жовтня 1517...
В цьому році відзначається 500 ліття протестантизма-лютеранства.

Для тих, хто знає про своїх предків-протестантів нагадую, що за їх віруванням сьогодні найважливіший день, важливіший за неділю... :roll:
Бо неділя - це день вознесіння Христа, а сьогодні день його смерті.

Протестанти святкують п'ятницю сильніше ніж неділю, тому мабуть у Німеччині, де мирно уживаються ці 2 християнські течії, п'ятниця вихідний день.
І кожна течія вважає святковий день "своїм" :D
Родинні прізвища: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?


Повернутись до ПРОТЕСТАНТИЗМ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, АннА, Balymba, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, D_i_V_a, Елена Кмит, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Zarik