Ямпіль, смт, Шепетівський (Білогірський) район, Хмельницька обл, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Ямпіль, смт, Шепетівський (Білогірський) район, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
ЯМПІЛЬ — с-ще міськ. типу Білогірського р-ну Хмельницької області. Розташов. на лівому березі р. Горинь (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Населення 1961 особа (2011).
У документах з 1-ї пол. 16 ст. фігурує під назвами Янушпіль та Янпіль, а від поч. 17 ст. — також і Ямпіль. Засновником і першим власником Я. був віленський римо-катол. єпископ Ян (Януш) з Охштатів — позашлюбний син короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I Старого. На землях Тихомльського городища (див. Тихомель), придбаних 1535 в Сенют-Ляховецьких, єпископ почав осаджувати містечко, назване на його честь. Після смерті Яна 1538 маєток дістався у спадок його рідній сестрі Беаті Костелецькій (із 1539 — кн. Острозька), яка 1545 випросила в короля привілей на два ярмарки і торги в Я. Містечко залишалося приватновласницьким аж до 1917.
Я. стояв на перетині важливих торг. шляхів, зокрема, через нього проходив гостинець з Коломиї, важливого центру видобування солі; із кінця 1560-х рр. тут діяла королів. митна комора. За податковим реєстром 1583, в ньому налічувалося 17 ринкових і 26 вуличних димів, а також 28 халуп; жителі Я. активно займалися ремеслами. У містечку наприкінці 16 ст. діяли церква Святого Миколая, костьол і синагога. На 1629 в ньому налічувалося вже 259 димів.
У ході національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676) місто кілька разів було спустошене. Поступове відродження Я. почалося із завершенням бойових дій на Волині.
Останніми власниками Я. були Ходкевичі. З них постійно в Я. проживав тільки Ян-Кароль, який збудував тут невеликий палац (1827—30). Очевидно, ця споруда була зведена на місці старої резиденції, що існувала ще в часи князів Радзивіллів (18 ст.).
Напередодні Першої світової війни Я. досяг найбільшого у своїй історії розквіту; число жителів у ньому сягнуло позначки в 2300 осіб (для порівняння: 1905 тут проживало 970 мешканців).
У роки I світ. війни Я. потрапив у зону бойових дій і зазнав значних руйнувань. Відповідно до Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 він опинився в УСРР на самому кордоні з Польщею (прикордонна застава діяла в Я. 1921—39). Із 6 липня 1941 до 3 березня 1944 Я. перебував під гітлерівською окупацією.
Я. до 1793 знаходився у межах Кременецького пов. Волин. землі (від 1566 — Волинського воєводства): спочатку — Великого князівства Литовського, а з 1569 — Королівства Польського. У складі Рос. імперії містечко перебувало до 1917 (волосний центр Кременецького пов. Волинської губернії); від 1923 Я. — центр волості Шепетівської округи Волин. губернії. Із 1932 Я. — в Ляховецькому р-ні Вінницької області, у 1937—41 — Кам’янець-Подільської (із 1941 — Проскурівської) області. 1946—62 — с-ще міськ. типу Білогірського, 1962—65 — Ізяславського, від 1965 і дотепер — Білогірського р-ну Проскурівської (із 1954 — Хмельн.) області.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ямпіль, смт, Білогірський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З вікіпедії
Я́мпіль (колишній Яну́шпіль) — селище міського типу в Україні, в Білогірському районі Хмельницької області. Населення: 2 073 мешканці (перепис 2001), 2 022 мешканці (2011).[2] Селище розташоване на річці Горинь (притока Прип'яті), за 2 км від залізничної станції Лепесівка на лінії Шепетівка-Подільська — Тернопіль. Через Ямпіль проходить автотраса Н02 Кременець — Біла Церква — Ржищів. Центральна вулиця — вулиця Леніна.[Що?] Авторемонтний завод, млин.
Засноване в 1535 році. Магдебурзьке право з 1569 року. Статус смт із 1938 року.
Історія
В межах Русі
Давня історія Ямполя тісно пов'язана з історією сусіднього Тихомля, міста удільних руських князів. Залишки городища в Тихомлі, заснованому в 10 столітті, в період приєднання Волині до Київської Русі (981), збереглися до наших днів. В часи феодальної роздробленості, у 12—13 столітті, Тихомель разом з іншими погоринськими містами належав до Київського, Волинського, а з 1199 року — до Галицько-Волинського князівства. В 1214 році місто захопили війська угорського короля, але в 1219 році князь Данило Романович розбив завойовників, і Тихомель, як повідомляє літописець, знову стає «Даниловим містом». За князювання Данила Романовича Тихомель був добре укріпленим населеним пунктом з розвинутими торгівлею і ремеслом. Правда, і в наступні роки місто не раз завойовувалось та спустошувалось в процесі міжусобних воєн. Так, 1233 року під час однієї з битв з угорським королем покликаний Данилом Романовичем на допомогу князь «Ізяслав Мстиславович лесть (зраду) сотвори и… взяша Тихомль и возвратишася». В наступні роки (1241, 1259, 1289) Тихомель, як і територія всієї Волині, був завойований і не раз спустошувався монголо-татарськими полчищами. З часів татарської навали до наших днів збереглися залишки земляних і дерев'яних укріплень. Крім того, погоринські міста в 1279, 1303, 1309, 1352,1365,1418 були охоплені голодом і холерою. Внаслідок цього і численних набігів татар у Тихомлі зменшується кількість населення. Місто починає занепадати.
Під владою Великого князівства Литовського, Речі Посполитої
Послабленням Галицько-Волинського князівства скористалися сусідні іноземні держави. В 40-х роках 14 століття Тихомель, як і вся Волинь, був завойований і включений до складу Литовського князівства.[джерело?] В другій половині 14—15 століття погоринські міста стали ареною боротьби між Литвою і Польщею, яка супроводжувалась посиленням національного і релігійного гніту, насадженням серед місцевого населення католицизму. На початку 16 століття Тихомель і його «городище» належали великим волинським ополяченим[джерело?] землевласникам Сенютам, які володіли на Волині 15 містами і 100 селами.
30 січня 1535 року Грицько і Роман Сенюти продали Тихомельське городище князю Янушу, єпископу Віленському, за 150 кіп литовських грошів[5] (за іншими даними за 450 срібних крб.[джерело?]), який і назвав його Янушполем. Ця назва згодом змінилась на Янпіль, а пізніше — на Ямпіль. У 1569 році, після укладення Люблінської унії, містечко разом з іншими містами Волинського воєводства ввійшло до складу Речі Посполитої. Характерно, що в акті Люблінського сейму вже не згадується Тихомель. Після приєднання Ямполя до Речі Посполитої феодальний гніт посилюється.
Жителі містечка за рішенням польського сейму повинні були сплачувати «подимний податок» на користь держави. Так, 1629 року з 250 димів було зібрано 126 злотих одинарного подимного, в 1634 і 1638 рр.— по 252 злотих подвійного подимного, в 1635 році — 356 злотих чотириразового податку від 178 димів. Крім того, ямпільські селяни змушені були щорічно сплачувати на утримання Кременецького замку 11 кіп литовських грошей, 19 мірок вівса і 2 дні на рік косити сіно. Але основні податки натурою і грішми жителі Ямполя сплачували власникам міста Сенютам, а згодом князям Збаразьким, Вишневецьким, Радзивілам, шляхтичам Ходкевичам, у власність яких переходив Ямпіль. Селяни-чиншовики повинні були працювати по «вільному найму» за плату, встановлену поміщиком. Великих збитків населенню завдавали і численні напади польської шляхти. Так, під час одного з таких набігів на Ямпіль у жителів було пограбовано майно й худобу.
У 17 столітті, з розвитком товарно-грошових відносин у Речі Посполитій, спостерігаються певні зміни і в соціально-економічному розвиткові Ямполя. В 1616 році власники містечка одержали від польського короля магдебурзьке право, що сприяло пожвавленню його економічного життя. В місті щочетверга відбувалися торги, щонеділі — базари, під час яких поміщик збирав різні грошові побори: «мостове», «помірне», «поштучне». Заміна натурального податку грошовим ставила селян Ямполя в залежність від ринку. В той період Ямпіль, як і сусідні Ляхівці, став одним з центрів торгівлі Росії і Польщі та Литви і Туреччини. В період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Ямпіль став ареною жорстоких боїв між загонами українських козаків і польською шляхтою.
Восени 1648 року Ямпіль зайняли селянсько-козацькі загони. Воєнні дії між російськими і польськими військами, що відбувалися в районі Ямполя в наступні роки, і особливо напад турків на Волинь у 1676 році, розорили містечко. Під час повстань на Правобережній Україні під проводом Семена Палія і Самійла Самуся на початку 18 століття в Ямполі відбувалися заворушення. Для придушення виступів місцеві власті утворювали спеціальні загони озброєної шляхти. Такий загін існував наприкінці 1760-х і в Ямполі. У другій половині 18 століття в Ямполі створюються мануфактури. В 1760 році власники містечка збудували фабрику, на якій вироблялися килими.
Під владою Російської Імперії
Після приєднання Правобережної України до Росії (1793 р.) Ямпіль отримав статус повітового міста Подільського намісництва. 22 січня 1796 р. було затверджено герб міста: щит розділений; у верхній частині щита — герб Подільської губернії, у нижній — на зеленому тлі срібна крейдяна гора, «яка ще й донині є поблизу цього нового міста, що не має серед іншого особливих відмінностей».
У 1796 році увійшов як позатшатне містечко до Кременецького повіту Волинської губернії. 1805 року, коли Росія брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, в Ямполі був розквартирований Азовський піхотний полк Першої армії, якою командував Кутузов. Соціально-економічний розвиток передреформеного Ямполя відображений в інвентарній виписці 1847–1848 рр. Згідно з інвентарною реформою 1847–1848 роках, у користуванні 103 селянських господарств було 440 десятин орної землі, 61 десятина садибної і 146 десятин сіножатей. З усього числа господарств городників налічувалось 23, піших — 66 і тяглих — 14. За користування мізерними ділянками землі піші господарства відбували 2 чоловічі й 1 жіночий, тяглі — 3 чоловічі й 1 жіночий дні панщини на тиждень зі своїм реманентом та худобою; городники сплачували грошовий оброк і відбували 24 робочі дні щороку на користь поміщика. Крім панщини, селяни повинні були відробляти по 12 літніх і 12 зимових днів, 8 будівельних за плату, встановлену губернатором, нести раз на місяць нічну варту. За уставною грамотою 1862 року, селяни дістали в наділ 473 десятини польової землі і 35 десятин сіножатей. Отже, у них було відрізано близько 80 десятин землі. Крім того, протягом 49 років вони повинні були сплатити 11760 крб. за садибні наділи, 36 572 крб. за польові. Поміщик Ходкевич, на той час орендар маєтку в Ямполі, за користування сіножатями забирав у них частину сіна. Так, з донесення мирового посередника 1884 року видно, що з 1190 десятин вигойної землі поміщик частину її віддавав під випас за третю копу селянам сусіднього села, частину — місцевим селянам за певну частку врожаю, а ще частину — за гроші селянам інших сіл. Крім того, проїжджі селяни змушені були сплачувати гроші орендарю за користування дорогами6.
В 1877 році селяни-чиншовики Ямполя, яких за вироком суду позбавлено землі за несплату чиншу, «самовільно почали орати землю під озимину, що була раніше в їхньому користуванні». З 70-х років 19 століття в Ямполі спостерігається певне економічне піднесення. Діяли пивоварний і поташний заводи, горілчаний склад, миловарня, 36 крамниць, регулярно відбувалися ярмарки, працював млин. Цьому, безперечно, сприяло і залізничне будівництво, яке в той час почалося на Волині. Ці зміни в економіці містечка сприяли швидкому зростанню населення. Якщо в 1905 році тут був 181 двір та проживало 970 жителів, то в 1911 році було вже 372 двори і 2332 жителі. Ось як описує тодішній Ямпіль один з його відвідувачів. «На самому кордоні Острозького повіту мальовничо розкинулось містечко Ямпіль. Воно оточене з південної, східної і північної сторони водами річки Горині. Річка, запруджена дамбою, утворює став, який омиває Ямпіль з південного і східного боків. Із східної сторони материк заходить на чверть версти і, перерізаний у двох місцях водами річки, утворює два острови». Основним заняттям місцевого населення було сільське господарство, насамперед, виробництво зерна та тваринництво. Селяни, як і раніше, терпіли від малоземелля. В той же час місцеві землевласники Косаковські, Лампицькі, Пеньковські в 1913 році мали 3508 десятин землі4. Чимало десятин її належало костьолу і православній церкві.
Дворічну церковнопарафіяльну школу відкрито тут у 1885 році. 1888 року в ній навчалося 24 учні, з них лише одна дівчинка. Містилась школа в церковному будинку й утримувалась на кошти місцевих парафіян. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, в якому навчалося 159 дітей з Ямполя та навколишніх сіл, працювало 3 вчителі. У роки першої світової війни містечко перебувало в районі воєнних дій і було дуже зруйноване.
Після Лютневої революції в містечку виник волосний виконавчий комітет. В кінці вересня 1917 року селяни Ямпільської волості Кременецького повіту розпочали масову порубку лісів, забирали врожай, заорювали і засівали землю, розбирали економії. В самочинній порубці лісів і захопленні будівель економій брали участь і солдати. 2 лютого 1918 року владу в Ямполі захоплюють більшовики. В кінці лютого 1918 року його захопили німецькі війська, у грудні — війська Директорії УНР. Остаточно більшовики захопили тут владу в кінці листопада 1920 року.
Під владою СРСР
В грудні 1920 року утворено ревком, якого очолив Пашковський. Майже одночасно створюється і комітет незаможних селян на чолі з місцевим жителем Філіп'юком. Весною 1923 року організувався партосередок, який налічував тоді 4 особи, його очолив росіянин Михайлов. В 1925 році побудовано млин. Розпочалося навчання в початковій школі, згодом її перетворили на семирічку, в ній працювало 8 вчителів. згодом відкрилася кооперативна школа. 1929 року в Ямполі організовується сільськогосподарська артіль «Червоний маяк», яка об'єднала 27 селянських дворів і мала 271 га землі. Колгоспні поля оброблялись машинами Лепесівської МТС. Створена в 1936 році, вона в 1941-му мала 44 трактори і 14 комбайнів. Напередодні війни в Ямполі була лікарняна 20 ліжок, діяли поліклініка й аптека. Крім того, місцеве населення одержувало медичну допомогу і в лікарні прикордонного загону. У 1936 році відкрито середню школу, для якої через два роки збудовано нове двоповерхове приміщення. До початку війни середню освіту здобули 120 юнаків і дівчат. При школі був гуртожиток для дітей з навколишніх сіл.
Друга Світова війна
6 липня 1941 року селище окупували німецькі війська За час окупації німці розстріляли 25 мирних жителів, винищено майже все єврейське населення. 450 юнаків і дівчат було відправлено на роботи до Німеччини.
З березня 1944 року Ямпіль зайняла Червона армія. Відступаючи, німецькі війська спалили шкільну бібліотеку, 75 будинків, приміщення Лепесівської МТС, прикордонного загону, зробили спробу вивезти все працездатне населення до Німеччини.
Післявоєнний час
Восени 1944 року відбудована машинно-тракторна станція у Лепесівці, яка в лютому 1945 року мала вже 33 трактори та інші сільськогосподарські машини. При МТС розпочали роботу курси для підготовки трактористів. В кінці 1944 — на початку 1945 рр. у Ямполі почали працювати бурякоприймальний пункт, млин, пункт «Заготзерно»; відновили роботу середня школа, бібліотека. 1950 року артілі «Червоний маяк» і «Рада» (Лепесівка) об'єдналися в колгосп якого назвали «Більшовик». У відремонтованому приміщенні колишнього прикордонного загону було відкрито дитячий будинок, у ньому виховувалось 130 дітей, батьки яких загинули в часи війни.
1957 року колгосп збудував електростанцію потужністю 78 квт, електрифікував ферми. 1958 року після об'єднання артілі «Більшовик» з сусіднім колгоспом утворено господарство «Червона зірка». В 1964 році воно мало 16 тракторів, 12 зернових, картоплезбиральних, бурякозбиральних і силосних комбайнів, 19 сівалок, 15 культиваторів, 12 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. З 1961 року колгосп став спеціалізуватися на відгодівлі великої рогатої худоби. У 1970 році за колгоспом було закріплено 4496 га землі. На полях і фермах працювало 27 вантажних автомобілів, 34 трактори. 8 зернових і 4 бурякозбиральні комбайни. У 1959 році в Ямполі закінчено будівництво нового млина. 1962 року на базі дитячого будинку відкрито школу-інтернат.
Єврейська громада
Єврейська громада у Ямполі з'явилася ще до 15 століття, а можливо і набагато раніше. Її найвідомішими рабинами були ребе Мечел із Злотова та його син ребе Йосиф.[6]
Герб Ямполя
Аріанська капличка
Вежа, яка є головним елементом герба — залишки Тихомельської фортеці, що знаходиться на околиці селища, та нагадує походження Ямполя від давнього руського Тихомля. Кольори герба нагадують, що селище розташоване на Волині над річкою Горинь. Золоті зірки — 4 села, підпорядковані Ямпільській селищній раді: Дідківці, Лепесівка, Норилів, Паньківці. Сигль «Я» нагадує про засновника селища — Януша Віленського.[7]
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ямпіль, смт, Білогірський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ямпіль (колишній Янушпіль) — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований на річці Горині (притока Прип’яті), в західній частині Білогірського району, за 2 км від залізничної станції Лепесівка. Віддаль від районного центру — 22 км. Населення — 4400 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Дідківці, Лепесівка, Норилів, Паньківці.

Територія, на якій розташований Ямпіль, лежить в північно-західній частині Подільського плато, на межі з Волинським Поліссям.

Поблизу Ямполя та Лепесівки досліджено поховання доби ранньої та кургани пізньої бронзи (III—II тис. до н. е.). В околицях Лепесівки в 1967—1968 рр. велися розкопки великого поселення черняхівської культури, де знайдено язичеський жертовник з культовими вазами. Орнамент на вазах зображує річний сільськогосподарський календар давніх слов’ян. Біля Лепесівки виявлено також рештки давньоруського поселення.

Давня історія Ямполя тісно пов’язана з історією сусіднього Тихомля, міста удільних руських князів. Залишки городища в Тихомлі, заснованому в X ст., в період приєднання Волині до Київської Русі (981 р.), збереглися до наших днів.

В часи феодальної роздробленості, у XII—XIII ст., Тихомль разом з іншими погоринськими містами належав до Київського, Волинського, а з 1199 року — до Галицько-Волинського князівства. В 1214 році місто захопили війська угорського короля, але в 1219 році князь Данило Романович розбив завойовників, і Тихомль, як повідомляє літописець, знову стає «Даниловим містом». За князювання Данила Романовича Тихомль був добре укріпленим населеним пунктом з розвинутими торгівлею і ремеслом. Правда, і в наступні роки місто не раз завойовувалось та спустошувалось в процесі міжусобних воєн. Так, 1233 року під час однієї з битв з угорським королем покликаний Данилом Романовичем на допомогу князь «Ізяслав Мстиславович лесть (зраду) сотвори и… взяша Тихомль и возвратишася».
В наступні роки (1241, 1259, 1289) Тихомль, як і територія всієї Волині, був завойований і не раз спустошувався монголо-татарськими полчищами. З часів татарської навали до наших днів збереглися залишки земляних і дерев’яних укріплень. Крім того, погоринські міста в 1279, 1303, 1309, 1352,1365,1418 рр. були охоплені голодом і холерою.

Внаслідок цього і численних набігів татар у Тихомлі зменшується кількість населення. Місто починає занепадати.

Послабленням Галицько-Волинського князівства скористалися сусідні іноземні держави. В 40-х роках XIV ст. Тихомль, як і вся Волинь, був завойований і включений до складу Литовського князівства. В другій половині XIV—XV ст. погоринські міста стали ареною боротьби між Литвою і Польщею, яка супроводилась посиленням національного і релігійного гніту, насадженням серед місцевого населення католицизму.

На початку XVI ст. Тихомль і його «городище» належали великим волинським ополяченим землевласникам Синютам, які володіли на Волині 15 містами і 100 селами.

В 1535 році Грицько і Роман Синюти продали «городище» князю Янушу, епіскопу Віденському, за 450 срібних крб., який і назвав його Янушполем. Ця назва згодом змінилась на Янпіль, а пізніше — на Ямпіль.

У 1569 році, після укладення Люблінської унії, містечко разом з іншими містами Волинського воєводства ввійшло до складу Речі Посполитої. Характерно, що в акті Люблінського сейму не згадується Тихомль, територія якого тоді, мабуть, вже злилася з Ямполем.

Після приєднання Ямполя до Речі Посполитої феодальний гніт посилюється. Жителі містечка за рішенням польського сейму повинні були сплачувати «подимний податок» на користь держави. Так, 1629 року з 250 димів було зібрано 126 злотих одинарного подимного, в 1634 і 1638 рр.— по 252 злотих подвійного подимного, в 1635 році — 356 злотих чотириразового податку від 178 димів. Крім того, ямпільські селяни змушені були щорічно сплачувати на утримання Кременецького замку 11 кіп литовських грошей, 19 мірок вівса і 2 дні на рік косити сіно. Але основні податки натурою і грішми жителі Ямполя сплачували власникам міста Синютам, а згодом Збаразьким, Вишневецьким, Радзивіллам, Ходкевичам, у власність яких переходив Ямпіль. Селяни-чиншовики повинні були працювати по «вільному найму» за плату, встановлену поміщиком. Великих збитків населенню завдавали і численні напади польської шляхти. Так, під час одного з таких набігів на Ямпіль у жителів було пограбовано майно й худобу.

У XVII ст., з розвитком товарно-грошових відносин у Речі Посполитій, спостерігаються певні зміни і в соціально-економічному розвиткові Ямполя. В 1616 році власники містечка одержали від польського короля магдебурзьке право, що в якійсь мірі сприяло пожвавленню його економічного життя. В місті щочетверга відбувалися торги, щонеділі — базари, під час яких поміщик збирав різні грошові побори: «мостове», «помірне», «поштучне». Заміна натурального податку грошовим ставила селян Ямполя в залежність від ринку. В той період Ямпіль, як і сусідні Ляхівці, став одним з центрів торгівлі Росії і Польщі та Литви і Туреччини.

В період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Ямпіль став ареною жорстоких боїв між загонами українських козаків і польською шляхтою.

Восени 1648 року Ямпіль визволили селянсько-козацькі загони. Воєнні дії між російськими і польськими військами, що відбувалися в районі Ямполя в наступні роки, і особливо напад турків на Волинь у 1676 році, розорили містечко.

Постійні війни Речі Посполитої, посилення феодальної експлуатації і національного гніту, насильне запровадження католицизму погіршували становище селян, які ставали на шлях боротьби проти своїх гнобителів. Документи розповідають про те, що під час селянсько-козацьких повстань на Правобережній Україні під проводом Семена Палія і Самійла Самуся на початку XVIII ст. в Ямполі відбувалися заворушення. Для придушення виступів місцеві власті утворювали спеціальні загони озброєної шляхти. Такий загін існував в кінці 60-х рр. XVIII ст. і в Ямполі.

У другій половині XVIII ст. в Ямполі створюються мануфактури. В 1760 році власники містечка збудували фабрику, на якій вироблялися килими.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Ямпіль у 1796 році увійшов до Кременецького повіту Волинської губернії.

1805 року, коли Росія брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, в Ямполі був розквартирований Азовський піхотний полк Першої армії, якою командував М. І. Кутузов.

Соціально-економічний розвиток передреформеного Ямполя відображений в інвентарній виписці 1847—1848 рр. Згідно з інвентарною реформою 1847—1848 рр., у користуванні 103 селянських господарств було 440 десятин орної землі, 61 десятина садибної і 146 десятин сіножатей. З усього числа господарств городників налічувалось 23, піших — 66 і тяглих — 14. За користування мізерними ділянками землі піші господарства відбували 2 чоловічі й 1 жіночий, тяглі — 3 чоловічі й 1 жіночий дні панщини на тиждень зі своїм реманентом та худобою; городники сплачували грошовий оброк і відбували 24 робочі дні щороку на користь поміщика. Крім панщини, селяни повинні були відробляти по 12 літніх і 12 зимових днів, 8 будівельних за плату, встановлену губернатором, нести раз на місяць нічну варту. Формально дотримуючись триденної панщини, поміщик широко застосовував урочну систему: він давав таку денну норму, що її ледве можна було виконати за 2—3 дні. Інвентарна реформа, хоч і закріпила за селянами надільну землю і дещо обмежила поміщицьке свавілля, по суті залишила їх такими ж безправними, якими вони були й раніше.

Не внесла суттєвих змін в економічне становище ямпільських селян і реформа 1861 року. Краща земля залишилася за поміщиком. За уставною грамотою 1862 року, селяни дістали в наділ 473 десятини польової землі і 35 десятин сіножатей. Отже, у них було відрізано близько 80 десятин землі. Крім того, протягом 49 років вони повинні були сплатити 11760 крб. за садибні наділи, 36 572 крб. за польові, тобто в 2 рази більше ринкової вартості цієї землі. 23 господарства польових наділів зовсім не одержали. Крім сплати грошей, селяни змушені були виконувати й різні повинності.

Хоч реформа 1861 року зберігала сервітутні права селян Правобережної України, поміщик Ходкевич, на той час орендар маєтку в Ямполі, за користування сіножатями забирав у них частину сіна. Так, з донесення мирового посередника 1884 року видно, що з 1190 десятин вигонної землі поміщик частину її віддавав під випас за третю копу селянам сусіднього села, частину — місцевим селянам за певну частку врожаю, а ще частину — за гроші селянам інших сіл. Крім того, проїжджі селяни змушені були сплачувати гроші орендарю за користування дорогами.

Селянська реформа не лише поставила вчорашніх ямпільських кріпаків у тяжке економічне становище, але й багатьох з них розорила, пролетаризувала.

Все де сприяло загостренню класової боротьби в містечку. Під впливом польського повстання 1863 року селяни Ямполя відмовилися прийняти запропоновану поміщиком уставну грамоту і перестали виконувати панщину та інші повинності. У зв’язку з цим відбулися сутички з урядовими військами. В 1877 році селяни-чиншовики Ямполя, яких за вироком суду позбавлено землі за несплату збільшеного поміщиком чиншу, «самовільно почали орати землю під озимину, що була раніше в їхньому користуванні». В наступні роки не припинялися потрави селянами сіножатей та посівів поміщика.

З 70-х років XIX ст. в Ямполі спостерігається певне економічне піднесення. Діяли пивоварний і поташний заводи, горілчаний склад, миловарня, 36 крамниць, регулярно відбувалися ярмарки, працював млин. Цьому, безперечно, сприяло і залізничне будівництво, яке в той час почалося на Волині. Ці зміни в економіці містечка сприяли швидкому зростанню населення. Якщо в 1905 році тут був 181 двір та проживало 970 жителів, то в 1911 році було вже 372 двори і 2332 жителі.

Ось як описує тодішній Ямпіль один з його відвідувачів. «На самому кордоні Острозького повіту мальовничо розкинулось містечко Ямпіль. Воно оточене з південної, східної і північної сторони водами річки Горині. Ріка, запруджена дамбою, утворює став, який омиває Ямпіль з південного і східного боків. Із східної сторони материк заходить на чверть версти і, перерізаний у двох місцях водами ріки, утворює два острови».

Основним заняттям місцевого населення було сільське господарство, насамперед, виробництво зерна та тваринництво. Селяни, як і раніше, терпіли від малоземелля. В той же час місцеві поміщики Косаковські, Лампицькі, Пеньковські в 1913 році мали 3508 десятин землі. Чимало десятин її належало костьолу і православній церкві. Матеріальні нестатки, постійна нужда змушували селян за мізерну плату працювати на поміщицьких ланах, знов і знов штовхали їх на шлях класової боротьби.

Боротьба місцевих селян за землю, за поліпшення свого становища загострюється в період революції 1905—1907 рр. Восени 1905 року селяни Ямполя та волості відмовилися збирати поміщицький урожай на умовах, які запропонувала адміністрація економії. В листопаді того ж року відбулося заворушення наймитів у панській економії. Для його придушення викликали жандармів.

Тяжке матеріальне становище жителів Ямполя перепліталося з їх політичним безправ’ям, неписьменністю, поганим медичним обслуговуванням; тут часто спалахували пошесні хвороби: тиф, скарлатина, пропасниця, холера тощо. В 1913 році в містечку був один лікар і акушерка, працювала невеличка лікарня, амбулаторія й аптека.

Дворічну церковнопарафіяльну школу відкрито тут у 1885 році. 1888 року в ній навчалося 24 учні, з них лише одна дівчинка. Містилась школа в церковному будинку й утримувалась на кошти місцевих парафіян. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, в якому навчалося 159 дітей з Ямполя та навколишніх сіл, працювало 3 вчителі.

У роки першої світової війни містечко перебувало в районі воєнних дій і було дуже зруйноване.

Звістка про перемогу Лютневої революції та повалення царизму ще більше активізувала боротьбу селян за землю і політичні свободи. В містечку виник волосний виконавчий комітет, який згодом здійснював керівництво боротьбою селян Ямполя за землю. Він зосередив у своїх руках владу на території волості після ліквідації волосного правління. «Вся земля поміщицька і церковна переходить до рук волосного комітету і оголошується народним добром»,— таке було рішення комітету.

Великий вплив на боротьбу селян мала присутність тут революційно настроєних солдатських мас частин Південно-Західного фронту, розташованих тоді на Волині, що була прифронтовою зоною. В кінці вересня селяни Ямпільської волості Кременецького повіту розпочали масову порубку лісів, забирали врожай, заорювали і засівали поміщицьку землю, розбирали економії. В самочинній порубці лісів і захопленні будівель економій брали участь і солдати. Місцеве населення разом з солдатськими масами 11-ї армії активно виступало проти корніловського заколоту, не визнавало влади комісарів Тимчасового уряду. Командування фронту вживало всіх заходів, щоб придушити ці виступи.

Радо зустріли трудящі Ямполя перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і перші декрети Радянського уряду. 2 лютого 1918 року в Ямполі проголошено Радянську владу.

В роки громадянської війни та іноземної інтервенції в районі Ямполя відбувалися численні бої. В кінці лютого 1918 року його захопили війська кайзерівської Німеччини, які встановили тут жорстокий окупаційний режим, у грудні — війська Директорії. В травні 1919 року частини 2-ї Української радянської дивізії визволили Ямпіль від петлюрівців, але на початку червня вони знову захопили містечко. Після запеклих боїв таращанці вибили з Ямполя війська буржуазно-націоналістичної Директорії. В листопаді містечко окупувала польська вояччина. Інтервенти та українські буржуазні націоналісти знову відновили поміщицьке землеволодіння. Населення змушене було сплачувати контрибуцію і працювати в поміщицьких маєтках. Та недовго. В липні 1920 року Ямпіль визволено частинами кавалерійської бригади Г. І. Котовського. Остаточно Радянська влада тут була встановлена в кінці листопада 1920 року.

Після визволення Червоною Армією містечка від ворогів трудящі приступили до відбудови зруйнованого війною народного господарства. В грудні 1920 року утворено ревком, якого очолив комуніст В. Д. Пашковський. Майже одночасно створюється і комітет незаможних селян на чолі з місцевим бідняком М. І. Філіп’юком. Весною 1923 року організувався партосередок, який налічував тоді 4 комуністів, його очолив учасник громадянської війни М. Л. Михайлов.

Перші соціалістичні перетворення проходили в складних умовах. Містечко було розташоване на кордоні з панською Польщею, звідки на Ямпіль раз у раз нападали націоналістичні банди. Ревком і комнезам мобілізували маси на боротьбу з бандитизмом, будівництво нового життя. На початку 1921 року безземельні і малоземельні селяни одержали конфісковані поміщицькі землі, КНС допомагав їм в придбанні насіння, сільськогосподарського інвентаря. В 1925 році стало до ладу перше невеличке підприємство — млин. Розпочало роботу сільськогосподарське товариство, що сприяло бурякосіянню.

Було досягнуто певних успіхів у розвитку культури та народної освіти. Після встановлення Радянської влади розпочалося навчання в початковій школі, згодом її перетворили на семирічку, в ній працювало 8 вчителів. При школі були організовані курси для ліквідації неписьменності серед дорослого населення, згодом відкрилася кооперативна школа. 1923 року центром агітаційно-масової і політико-виховної роботи серед населення став сельбуд. Тоді ж оформились комсомольська і піонерська організації.

1928 року створюється перше кредитне товариство і сільськогосподарське виробниче товариство.

Рік у рік зростала трудова активність мас. Сільська Рада охоплювала своїм керівництвом основні галузі культурно-освітньої і господарської роботи. 1929 року в Ямполі організовується сільськогосподарська артіль «Червоний маяк», яка об’єднала 27 селянських дворів і мала 271 га землі. Першими організаторами колгоспного виробництва були Л. В. Ярмощук, X. М. Стояновська, М. Ф. Грузина, Н. І. Березовський. На шляху організації колгоспів стояли великі труднощі. Не вистачало сільськогосподарської техніки і досвіду для ведення артільного господарства. Тому колгосп спочатку був економічно слабким. Питання кооперування сільського господарства стояло в центрі уваги місцевої парторганізації, яка 1931 року налічувала вже 12 чоловік. Районна газета писала тоді про перші кроки колгоспу: «В загостреній класовій боротьбі з куркулем провів перший рік свого господарювання колгосп «Червоний маяк». Наперекір куркульським підлабузникам, що чекали розвалу колгоспу, наслідки господарювання хороші. На трудодень колгоспники одержали по 2,8 крб.. виділено премію ударникам».

Врожайність сільськогосподарських культур теж підвищувалася, зростали прибутки артілі та її членів. У 1935 році ланка X. М. Стояновської зібрала по 425 цнт цукрових буряків з гектара. Протягом 1932—1938 рр. тут збудовано нові тваринницькі ферми. Колгосп мав 802 га орної землі, 98 голів великої рогатої худоби, 118 свиней, 135 коней тощо. Колгоспні поля оброблялись машинами Лепесівської МТС. Створена в 1936 році, вона в 1941-му мала 44 трактори і 14 комбайнів. Головою артілі «Червоний маяк» працював тоді П. Ф. Скалозуб, здібний організатор колгоспного виробництва.

За роки довоєнних п’ятирічок стали до ладу пункти «Заготзерно» і бурякоприймальний, майстерні побутового обслуговування, артіль для виробництва крейди та інші, в яких працювало 138 робітників.

За довоєнні роки поліпшився добробут трудящих. В селищі з’явилися десятки нових житлових будинків, зріс культурний рівень населення. Відбулися великі зміни і в організації охорони здоров’я. Якщо в перші роки Радянської влади трудящих обслуговувала медична амбулаторія, де працював фельдшер, то напередодні війни в Ямполі вже була лікарня на 20 ліжок, діяли поліклініка й аптека. Крім того, місцеве населення одержувало медичну допомогу і в лікарні прикордонного загону.

В 1929 році в семирічній школі навчалося 200 учнів. У 1936 році відкрито .середню школу, для якої через два роки збудовано нове двоповерхове приміщення. До початку війни середню освіту здобули 120 юнаків і дівчат. При школі був гуртожиток для дітей з навколишніх сіл. До 1940 року загалом ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Активну політико-виховну роботу провадили осередок МОДРу, Тсоавіахім, гурток безвірників, а також бійці й командири Ямпільського прикордонного загону, який містився тут до 1939 року. З 1938 року в системі політичної освіти розпочав роботу гурток для вивчення історії ВКП(б), працювали сільська і шкільна бібліотеки.

Віроломний напад гітлерівської Німеччини обірвав мирну працю трудящих Ямполя. 6 липня 1941 року селище окупували фашистські війська. Одразу розпочалися репресії і терор проти населення. Жителів примушували працювати по 12— 15 годин на сільськогосподарських роботах. За час окупації вороги розстріляли 25 сільських активістів; проводили т. зв. акції проти єврейського населення, винищували його. Окупанти охопили і розстріляли комуніста П. Ф. Скалозуба, учасника громадянської війни, залишеного для організації підпільної роботи. Нещадним терором намагалися вони залякати населення, зробити з нього покірних рабів. 450 юнаків і дівчат гітлерівці відправили на каторжні роботи до Німеччини. Але жителі Ямполя не корилися ворогові.

У лавах Червоної Армії рідну землю захищали підполковник Т. В. Морозюк, лейтенант М. І. Стояновський, льотчик О. Т. Кирея і сотні інших ямпільців. Ті, хто лишився в окупованому селищі, включалися в підпільну боротьбу. В грудні 1941 року в Ямполі організувалася підпільна група, якою керував офіцер-комуніст М. І. Вощило. До її складу входили С. Я. Сальник, А. П. Василюк, М. Ф. Величко, Ф. А. Рудюк, С. Т. Троян та інші ямпільці. Підпільникам вдалося придбати невеличкий друкарський верстат і друкувати листівки, в яких вони викривали загарбницьку політику гітлерівців, розповідали про події на фронті, закликали населення всіма засобами чинити опір окупантам, включатися в активну боротьбу проти ворога.

Члени підпільної групи вливались і до партизанських загонів, які діяли на Хмельниччині. Так, М. І. Вощило очолив партизанський загін ім. В. І. Леніна. Протягом 1943 року народні месники вивели з ладу залізничну колію Шепетівка — Тернопіль, висаджували в повітря мости, знищували лінії зв’язку, спалювали підприємства, на яких випускалась продукція для окупантів. Вони захоплювали склади з продовольством і роздавали його місцевому населенню, перешкоджали вивозити радянських людей до Німеччини, знешкоджували зрадників українського народу.

З березня 1944 року Ямпіль був визволений від фашистських окупантів. Відступаючи, гітлерівці спалили шкільну бібліотеку, 75 будинків колгоспників, знищили приміщення Лепесівської МТС, прикордонного загону, зробили спробу вивезти все працездатне населення до Німеччини. Та активні дії партизанського загону і наступ частин Червоної Армії перешкодили ім здійснити ці плани. Під час визволення Ямполя загинуло 140 партизанів із загону ім. В. І. Леніна.

З перших днів після визволення трудящі почали відбудову свого селища. Восени 1944 року з допомогою держави стала до ладу машинно-тракторна станція у с. Лепесівці, яка в лютому 1945 року мала вже 33 трактори та інші сільськогосподарські машини. При МТС розпочали роботу курси для підготовки трактористів. В кінці 1944 — на початку 1945 рр. у Ямполі почали працювати бурякоприймальний пункт, млин, пункт «Заготзерно»; відновили роботу середня школа, бібліотека.

Було утворено партійну організацію, яка мобілізувала ресурси на відбудову зруйнованого в роки війни колгоспу «Червоний маяк». Восени 1944 — навесні 1945 року засіяно більшу частину колгоспної землі Та ще давалися взнаки відсутність кваліфікованих спеціалістів, нестача добрив, машин, приміщень для худоби. Але внаслідок наполегливої праці трудящих рік у рік збільшувалися посівні площі, підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур, зростали прибутки колгоспників.

На початку 1948 року силами робітників і службовців відремонтовано зруйноване приміщення авторемонтної майстерні, побудовано електростанцію; розпочалося технічне навчання робітників. 1950 року артілі «Червоний маяк» і «Рада» (с. Лепесівка) об’єдналися в колгосп якого назвали «Більшовик». Тоді ж виникла колгоспна партійна організація.

У відремонтованому приміщенні колишнього прикордонного загону було відкрито дитячий будинок, у ньому виховувалось 130 дітей, батьки яких загинули в часи Великої Вітчизняної війни.

На кінець четвертої п’ятирічки в Ямполі в основному було відбудовано господарство, зруйноване німецько-фашистськими окупантами. Вживалися заходи щодо дальшого розвитку сільськогосподарського і промислового виробництва. Але труднощі післявоєнного часу відчувалися на кожному кроці. Навіть у перші роки п’ятої п’ятирічки в колгоспі «Червоний маяк» все ще збирали низькі врожаї, бо не вистачало робочих рук, машин, органічних і мінеральних, добрив. В 1951—1953 рр. пересічна-врожайність зернових культур становила 8,6 цнт, цукрових буряків — 174 цнт з га. Більш швидкими темпами розвивалося тваринництво. На фермах колгоспу вже налічувалося 504 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 195 корів), 360 свиней, 435 овець. 1957 року колгосп збудував електростанцію потужністю 78 квт, електрифікував ферми.

1958 року після об’єднання артілі «Більшовик» з сусіднім колгоспом утворено господарство «Червона зірка». В 1964 році воно мало 16 тракторів, 12 зернових, картоплезбиральних, бурякозбиральних і силосних комбайнів, 19 сівалок, 15 культиваторів, 12 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. З 1961 року колгосп став спеціалізуватися на відгодівлі великої рогатої худоби. Із збільшенням поголів’я громадської худоби розширилося в артілі будівництво тваринницьких ферм. Уже 1962 року тут було 15 тваринницьких приміщень на 2 тис. місць, 2 кормокухні, здійснено низку заходів щодо механізації трудомістких процесів. Тепер тут механізовано водопостачання, споруджено підвісні дороги, транспортер для прибирання гною — все це відчутно вплинуло на продуктивність праці тваринників і зниження собівартості продукції.

За колгоспом закріплено 4496 га землі. На полях і фермах працює 27 вантажних автомобілів, 34 трактори. 8 зернових і 4 бурякозбиральні комбайни. Якщо 1965 року пересічна врожайність зернових становила 19 цнт з га, то 1970-го —31,5 цнт, цукрових буряків відповідно — 301 цнт і 400 цнт з га. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 2,5 тис. голів.

Багато уваги розвиткові тваринництва приділяє партійна організація. На вирішальних ділянках виробництва працює 85 комуністів. За досягнуті успіхи в тваринництві колгоспниця Н. О. Рудь була нагороджена орденом «Знак Пошани». Працюючи протягом багатьох років над вирощуванням великої рогатої худоби, вона добилася добового приросту живої ваги 445 грамів. Цієї ж нагороди удостоєний голова колгоспу С. Т. Побережняк.

Одночасно з колгоспним у роки післявоєнних п’ятирічок розвивалися й інші галузі виробництва. 1955 року на базі авторемонтної майстерні відкрито авторемонтний завод, для якого споруджено додатковий виробничий корпус. Завод реконструйовано, стала до ладу потокова лінія. Крім ремонту машин, підприємство виробляє автоконтейнери. В 1970 році тут працювало 430 робітників, випускалось валової продукції на суму 3,4 млн. крб. За високі показники агрегатно-збірному і двом бригадам ресорного цехів присвоєно звання колективів комуністичної праці. 16 липня 1970 року завод достроково виконав завдання п’ятирічного плану. Багато робітників удостоєно урядових нагород. Широко розгорнувся рух раціоналізаторів та винахідників; особливо плідно працюють А. П. Шевчук, А. К. Редченко,

М. С. Лисенко, А. Ф. Наголюк та інші. Заслужену шану серед робітників здобув член бригади комуністичної праці, делегат XXIII з’їзду КПРС В. А. Степанюк, який працює на цьому підприємстві з першого дня його створення. Продукція заводу має попит і далеко за межами республіки.

У 1959 році в Ямполі закінчено будівництво нового млина. Протягом 1961—1963 рр. реконструйовано бурякоприймальний пункт, це дало можливість механізовано розвантажувати автомашини з цукровою сировиною і навантажувати жом. Розширено також хлібоприймальний пункт: побудовано нові складські приміщення, механізовано трудомісткі процеси розвантаження і навантаження зерна, встановлено нові зерноочисні і зерносушильні машини.

За роки семирічки та восьмої п’ятирічки споруджено 2 гуртожитки авторемонтного заводу, пошту, будинок культури, готель, а також близько 200 нових житлових будинків робітників і колгоспників, водопровід. Стали до ладу нові їдальня, павільйон побутового обслуговування.

Поліпшилась охорона здоров’я жителів. Тепер у селищі є дільнична лікарня, в якій працює 3 лікарі, 19 чоловік середнього медичного персоналу, аптека. Відкрито медпункт при авторемонтному заводі, двоє дитячих ясел. Дальшого розвитку набула народна освіта. В середній школі в 1967/68 навчальному році навчалося 725 учнів, працювали 49 учителів. Школа має 25 класних кімнат, майстерню, 3 навчальні кабінети, спортивний і географічний майданчики, бібліотеку, є гуртожиток для дітей, що мешкають у навколишніх селах. 1962 року на базі дитячого будинку відкрито школу-інтернат, де 25 учителів навчають і виховують 280 учнів. У головному корпусі розміщено 8 класних приміщень, 3 кабінети, бібліотеку з фондом понад 5 тис. томів, майстерні; відкрито музей В. І. Леніна. Працює також школа робітничої молоді, де 120 юнаків і дівчат здобувають освіту без відриву від виробництва.

У селищі є дві футбольні, волейбольна і баскетбольна команди. Спортсмени мають добре обладнаний стадіон, майданчики для спортивних змагань.

Незрівнянно зріс культурний рівень трудящих Ямполя. Селище повністю електрифіковане і радіофіковане, є пошта, телеграф, телефон, у багатьох жителів — телевізори. При авторемонтному заводі працює будинок культури з багатьма гуртками художньої самодіяльності, провадяться молодіжні вечори. Тут часто виступають професіональні артисти, відбуваються зустрічі з ветеранами й передовиками виробництва, а також — читання лекцій, бесіди. В 4 бібліотеках налічується близько 30 тис. книжок. Жителі передплачують по 3—4 періодичні видання на сім’ю.

Міцно ввійшли в побут трудящих нові обряди: урочисті реєстрації новонароджених, шлюбів, проводи до лав Радянської Армії, обжинки та ін. Свято оберігається братська могила радянських воїнів і партизанів, що полягли в боях за визволення селища. На могилі споруджено пам’ятник.

Докорінно змінився Ямпіль за роки Радянської влади. Його жителі, сповнені творчої ініціативи, вносять свій вклад у будівництво комунізму в нашій країні.
А. О. КОПИЛОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2059
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 599 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: Ямпіль, смт, Білогірський р-н, Хмельницька обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

Ямпіль. мапа
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера Я”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей