Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЯМПІЛЬ, місто Вінницької області

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
50%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 2

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1569
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 837 раз.
Подякували: 2119 раз.
Стать: Чоловік

ЯМПІЛЬ, місто Вінницької області

Повідомлення al_mol » 18 вересня 2016, 14:00

историческое описание города Михаила Орловского:
Приєднані файли
1.jpg
1.jpg (2.66 Мб) Переглянуто 230 разів
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1569
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 837 раз.
Подякували: 2119 раз.
Стать: Чоловік

Re: Ямпіль, місто Вінницької області

Повідомлення al_mol » 18 вересня 2016, 14:01

Евфимий Иосифович Сецинский:
Приєднані файли
2.jpg
2.jpg (994.17 Кб) Переглянуто 229 разів
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1569
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 837 раз.
Подякували: 2119 раз.
Стать: Чоловік

Re: Ямпіль, місто Вінницької області

Повідомлення al_mol » 18 вересня 2016, 14:03

Населенные места Подольской губернии и статистические сведения за 1897
Приєднані файли
3.jpg
3.jpg (27.27 Кб) Переглянуто 228 разів
4.jpg
4.jpg (27.43 Кб) Переглянуто 228 разів
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: Ямпіль, місто Вінницької області

Повідомлення АннА » 20 грудня 2016, 18:50

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Ямпіль — селище міського типу, центр району, розкинулося на р. Івоті (притока Десни) і р. Студенці (притока Івоти), за 6 км від залізничної станції Янпіль і 178 км від обласного центру. Населення — 4,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Діброва, Івотка, Імшана, Неплюєве, Октябрщина, Привокзальне, Прудище, Ростов.

Місцевість, де розташований населений пункт, була заселена в давні часи — тут виявлено поселення доби пізнього неоліту (111 тис. до н. е.).

Вперше у письмових джерелах населений пункт згадується 1654 року під назвою Клин. Така назва існувала до 1674 року, доки тодішній власник не перейменував його на Янпіль (пізніше наз. Ямпіль). З 1673 року він був власністю українських гетьманів та російських вельмож, які тяжко експлуатували населення. Якщо 1736 року з 39 козацьких дворів убогими були 12, то 1781 року з 297 козацьких дворів убогих налічувалося 149. Кількість підсусідків за цей час зросла з 3 до 79. Поміщику І. Нешиоєву належало 229 селянських дворів. Панам-кріпосникам допомагала визискувати селян церква. В Ямполі — невеликому містечку — в другій половині XV111 ст. налічувалося три церкви, десяток церковнослужителів. Але школи для селянських дітей не існувало.

В 1836 році в Ямполі відкрито паперову фабрику. Власник її поміщик І. Неплюєв використовував тут кріпацьку працю. 78 кріпаків виготовляли папір, який славився далеко за межами повіту. Кріпаки працювали також на його млинах, винокурнях і цукроварнях.

Напередодні реформи 1861 року у Ямпільському поміщицькому маєтку налічувалося 1500 кріпаків. Серед них були хлібороби, а також ремісники різних професій — муляри, каретники та інші. З 456 кріпацьких господарств половина володіла деяким тяглом, 101 двір лишався безкінним, а 90 мали лише садибу. В середньому на ревізьку душу припадало 2,5 десятини землі (в т. ч. орної, сіножатей і присадибної)1. Мізерні земельні наділи, відсутність худоби в більшості селян, панщина й поміщицька сваволя, постійний голод і злидні — такою була доля трудящих ямпільців.

Реформа 1861 року, хоч формально й звільняла селян від особистої залежності й ненависної панщини, однак залишила їх в економічній залежності від поміщиків та місцевих лихварів. Таке становище викликало протест з боку трудівників. У квітні 1861 року селянські заворушення охопили ряд сіл Глухівського, Конотопського й Кролевецького повітів. Заворушення виникли і в ямпільській економії, в маєтку Міклашевських, спадкоємців Неплюєва.

Селяни Ямполя були дощенту пограбовані. Кращі орні землі та інші угіддя відійшли до поміщиків та сільських багатіїв. Селянам дісталися мізерні наділи, які дуже дорого обійшлися їм. Бідняцькі селянські господарства розорювалися, а куркулі, скуповуючи їх землі, багатіли. Бідняки змушені були за безцінь наймитувати. Селяни відмовлялися платити викупні платежі за землю, відкрито проявляли незадоволення. В лютому 1873 року в с. Імшані, що за 3—4 км від Ямполя, відбулися масові виступи селян. Ці виступи підтримували ямпільці. Було вчинено опір поліції, що намагалася продати селянське майно за недоїмки. Чернігівський губернатор розквартирував тоді у селі дві роти солдатів для наведення «порядку».

Перша російська буржуазно-демократична революція 1905—1907 рр. знайшла відгук у Ямполі. На посилення революційних настроїв трудящих містечка впливали виступи робітників Шостки, Конотопа, Хутора-Михайлівського, Свеси. В Ямполі та навколишніх селах більшовики розповсюджували революційні прокламації та брошури, розпочалися селянські виступи. Селяни вимагали виведення поліції та військ, самовільно рубали поміщицький ліс. Налякані заворушеннями, поміщики викликали каральні загони. В дні масових виступів 1905 року до Ямполя приїздив із загоном козаків (для покарання «винних») начальник Чернігівського губернського жандармського управління.

Біднота Ямполя виступала проти столипінської реформи, справедливо вбачаючи в ній засіб дальшого посилення експлуатації з боку куркулів. Так, у травні 1913 року на селянській сходці ямпільці одностайно заявили про свою незгоду виділятися на хутори.

За царизму основна маса населення містечка була позбавлена будь-яких політичних прав, зазнавала свавілля поміщиків, царських чиновників, попів і куркулів. Ніхто не дбав про освіту.

Крім двох церковнопарафіяльних шкіл, існуючих в Ямполі з 30-х років XIX ст., у 1866 році було відкрито земське сільське училище, з дуже невеликим контингентом учнів. Навіть у 1872 році в ньому навчався лише 61 чоловік. Шкільні приміщення не відповідали своєму призначенню: це були брудні, погано освітлені селянські хатини. Тільки в 1885 році при училищі відкрили бібліотеку, але книжками користувалося лише 90 чоловік — 25 учнів і 65 мешканців Ямполя. Навчалися в школах переважно діти заможних селян і міщан.

Трудящі Ямполя схвально зустріли повалення самодержавства.

У день свята 1 Травня 1917 року в містечку відбувся мітинг, де виступали більшовики з Конотопа й Шостки. Промовці закликали: «Геть війну! Вся влада Радам! Земля селянам!».

Широку агітаційну роботу на Ямпільщині активно проводив Т. М. Красняк. За пропаганду революційних ідей серед солдатів він був засуджений і засланий на каторгу. Повернувшись із заслання навесні 1917 року додому, Т. М. Красняк згуртував навколо себе революційно настроєну селянську бідноту, викривав антинародну політику Тимчасового буржуазного уряду.

Перемога Жовтневого збройного повстання 1917 року в Петрограді, проголошення України республікою Рад у грудні 1917 року відкрили шлях до встановлення влади Рад і на Ямпільщині.

Радянську владу в Ямполі встановлено 1 січня 1918 року. Тоді ж було обрано Ямпільський волвиконком (голова М. Ф. Мазур). Волвиконком розгорнув підготовку до проведення розподілу поміщицьких земель. Але мирна праця тривала недовго. У квітні 1918 року австро-німецькі окупанти захопили Ямпіль. З допомогою терору і звірячих розправ вони намагалися відновити владу поміщиків і капіталістів. Гайдамаки схопили і розстріляли в Ямполі активного учасника боротьби за владу Рад К. Ф. Мазура.

З перших днів кайзерівської окупації трудящі почали створювати партизанські загони для боротьби з ворогами. Керували партизанським рухом уповноважений Радянського уряду України В. Н. Боженко і військово-революційний комітет повіту, які знаходилися в Середині-Буді, а пізніше — в с. Степному. Активними організаторами партизанських загонів були більшовики Т. М. Красняк, Т. С. Чепик, А. І. Євдокименко та інші.

Біднота ненавиділа насаджуваний німецькими окупантами і гайдамаками кривавий режим і всіляко допомагала партизанам. Ямпільці забезпечували їх продовольством, одягом, лікували поранених, повідомляли про розташування ворожих військ, поповнювали партизанські загони. У загін, яким командував уродженець Ямполя, член КПРС з 1917 року Ю. К. Біленький, селяни йшли цілими сім’ями. Так, сім’я Москаленка з 12 чоловік у повнім складі пішла в партизани. В цьому ж загоні воювали брат О. К. Біленького Віктор і сестра Софія та багато інших. З кожним днем зростали сили загону. В серпні 1918 року в ньому було вже понад 500 чоловік. Партизани робили сміливі бойові напади на кайзерівців і гетьманців. Багато ямпільців влилося в Таращанський та Богунський полки.

Партизани-ямпільці І. П. Москаленко, 1. О. Іванченко, Т. М. Красняк, Т. С. Чепик, С. Ф. Хоровський, С. А. Костенко та ряд інших під командуванням Ю. К. Біленького у квітні 1918 року здійснили сміливий напад на німецький гарнізон, розташований у Ямполі. Партизани знищили десятки кайзерівців і гайдамаків, захопили багато зброї та боєприпасів. Провівши вдалу операцію, загін відійшов до села — Шатрищі, щоб підготуватись до нових боїв.

На початку серпня 1918 року розгорнувся загальний наступ партизанських загонів на німецько-гайдамацькі гарнізони. Перші бої були успішними. На Ямпіль і Хутір-Михайлівський наступали партизани під командуванням В. Н. Боженка. Ямпіль був тимчасово визволений. На знак пошани до уславленого партизанського командира і його бійців селяни подарували В. Н. Боженку три вишиті сорочки і коня. 16 листопада радянські війська разом з партизанськими загонами остаточно вигнали німецьких окупантів і гетьманців і відновили в Ямполі Радянську владу.

Під керівництвом волревкому й комітету бідноти (голова С. К. Єрмоленко) здійснювались перші соціалістичні перетворення. У березні 1919 року в Ямполі було створено партійну групу в складі одного члена партії і 20 співчуваючих. Влітку значну роботу щодо зміцнення Радянської влади, боротьби з контрреволюцією провадив партосередок інженерного батальйону 46-ї дивізії Червоної Армії. Але будівництво нового життя знову було перерване. Наступали денікінці. Члени ревкому і радянський актив Ямполя пішли на фронт, в партизанські загони.

В кінці вересня 1919 року денікінці захопили Ямпіль. Озвірілі білогвардійці почали масові репресії, відбирали в населення землю, продукти харчування, майно. Та на початку листопада 1919 року Червона Армія, підтримана партизанськими загонами, остаточно визволила Ямпіль.

Партійна група очолила боротьбу з бандитизмом, організувала трудящих Ямполя на відбудову народного господарства. Волвиконком націоналізував цегельні, дьогтярні, млини, олійниці, крупорушки, що належали місцевим багатіям. Створений у 1920 році комітет незаможних селян (KHG) вживав заходів, щоб наділити землею і реманентом безземельних та малоземельних селян, а також допомагав вести боротьбу з бандитизмом, ліквідувати неписьменність.

У зв’язку із загрозливим становищем, що створилося на промислових підприємствах через відсутність палива взимку 1921 року, при волвиконкомі було створено волосну надзвичайну комісію для організації місячника заготівлі й вивезення лісу та дров.

Партійна організація роз’яснювала суть ленінської нової економічної політики, спрямовувала роботу КНС на залучення селянства до радянського будівництва та організацію допомоги голодуючим трудівникам Поволжя. КНС і перші профспілки відіграли важливу роль у залученні жінок-трудівниць до участі в громадсько-політичному житті. Жінки-активістки брали участь в роботі волосного виконкому. За їх допомогою відбулося кілька суботників і тижнів допомоги фронту, сім’ям червоноармійців.

Після ленінського призову в партію значно зросли ряди комуністів та комсомольців. Сільський партійний осередок Ямполя в 1926 році налічував 23 члени й кандидати у члени партії, осередок Ямпільського лісообробного заводу — 10 членів і кандидатів у члени партії. У 1925 році було 15 комсомольців. 1926 року при лісозаводі створили перший політичний гурток, в якому навчалось 20 чоловік, і перший агітколектив.

Ямпіль у середині 20-х років став значним населеним пунктом. 1926 року в ньому було 922 господарства і проживало 4326 жителів.

Радянську і господарську роботу ускладнювали куркульсько-націоналістичні банди, які діяли в середині 20-х років на Ямпільщині. На боротьбу з ними було мобілізовано групу комуністів і комсомольців. З їх допомогою в 1928 році бандитів було знешкоджено.

Ямпільські комуністи значну увагу приділяли залученню молоді до лав ВЛКСМ. Комсомольська організація Ямполя зросла на 18 чоловік за рахунок робітничої молоді, наймитів та селян-бідняків. У березні 1929 року комсомольці Ямполя виступили ініціаторами створення першої тракторної колони «Комсомол Глухівщини» і зробили перший внесок — 50 крб. Делегати районного з’їзду Рад Ямпільщини підтримали цю ініціативу і також внесли на будівництво тракторної колони 101 крб. 50 коп. Цей почин ямпільських комсомольців широко підхопили трудящі Глухівського округу.

Відразу після відновлення Радянської влади у Ямполі відкрили семирічну та початкову школи. Вчителі не тільки вчили дітей, а й ліквідовували неписьменність серед дорослих, разом з сільським активом читали лекції для населення на агрономічні та антирелігійні теми, влаштовували вечори художньої самодіяльності. На початку 20-х років були відкриті сельбуд і хата-читальня при лісозаводі.

Велика увага приділялася у ті часи ліквідації дитячої безпритульності. Святкуючи 5-у річницю Великого Жовтня, трудящі Ямполя з великою радістю доповідали В. 1. Леніну про відкриття будинку для дітей, батьки яких загинули в боях за Радянську владу. На зборах було одностайно прийнято рішення присвоїти будинку ім’я великого вождя. В листі до В. 1. Леніна трудящі Ямполя писали: «Дорогий вождь! В день великого свята 5-х роковин Жовтневої революції у містечку Ямпіль відкрито дитбудинок Вашого імені. Волвиконком від імені населення, що бере участь в торжествах з приводу відкриття дитбудинку, шле Вам палкий привіт».

Сільське господарство було малопродуктивним. Так, жита збирали всього 40—50 пудів з десятини. Вживалися різні заходи для підвищення врожайності, готувалися кадри. У березні 1925 року в Ямполі відкрили сільгоспкурси, на яких навчалося 80 хліборобів.

Під час першої п’ятирічки розгорнувся колгоспний рух. Велику роль у пропагуванні рішень XV з’їзду ВКП(б) відігравали комуністи, комнезамівці. В день 10-х роковин КНС в 1930 році активних комнезамівців відзначили урядовими нагородами й почесними грамотами. Зокрема робітника-столяра І. О. Іванченка, партизана громадянської війни, було нагороджено Почесною Грамотою УРСР4.

Куркулі виступали проти організації колгоспів. Проте їм не вдалося загальмувати рух вперед. Трудове селянство сміливо ставало на соціалістичний шлях господарювання. В 1930—1931 рр. у Ямполі організували п’ять колгоспів: «Перша п’ятирічка», «8 Березня», ім. Куйбишева, ім. Чапаева, «Червонокутська зірка». Ямпільські колгоспи вирощували зернові культури, картоплю й коноплі. В 1931 році тут було збудовано коноплепереробне підприємство та маслозавод.

В 1931 році сільгоспартілі почала обслуговувати Ямпільська МТС. Колгоспники, робітники підприємств та інтелігенція під керівництвом партійних організацій розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань перших п’ятирічок. Серед колгоспників ширився рух ударників, з 1935 року — стахановський пух. Першими стахановцями колгоспного виробництва стали Н. І. Кобрись, М. М. Чвертка, М. 3. Заярний та інші.

Промислові підприємства, колгоспи, МТС в передвоєнні роки мали вже значні досягнення. В МТС, наприклад, в 1935 році на кожен трактор було вироблено по 506 га, а в 1938 році — по 744 га умовної оранки. За визначні успіхи в роботі 7 лютого 1939 року були нагороджені орденами «Знак Пошани» директор Ямпільської МТС Г. П. Завадський і тракторист С. С. Голуб.

Постійна увага приділялася культурному будівництву. Поряд з початковими та семирічними школами у Ямполі в 1933 році почала працювати середня школа, для якої згодом збудували нове приміщення. В 30-х роках спорудили електростанцію і встановили стаціонарну кіноустановку. Значну культурно-освітню роботу проводила бібліотека, в книжковому фонді якої налічувалось близько 50 тис. книжок. Працювали будинок культури, будинок піонерів, дитячий садок. Багато уваги приділялося благоустрою — насаджувалися парки й сквери, квітники.

Ямпільці з честю несли службу в лавах Червоної Армії, мужньо захищали кордони соціалістичної Вітчизни. 27 лютого 1940 року у боях з білофіннами смертю героя загинув уродженець Ямполя, стрілець-радист Я. А. Цвілодуб. На місці загибелі героя нині височить пам’ятник. На прохання трудящих Виборзького району Ленінградської області село Кауколемпіла перейменоване на Цвілодубове.

Грізні роки Великої Вітчизняної війни стали важким випробуванням для всього населення Ямполя. 28 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Ямпіль. Але радянські кіннотники 21-ї кавалерійської дивізії під командуванням сина туркменського народу полковника Якуба Кулієва 10 вересня 1941 року визволили селище. Кілька днів бійці утримували Ямпіль, відбиваючи численні атаки ворога й затримуючи таким чином просування фашистських військ.

Німецько-фашистські загарбники з перших днів окупації Ямполя намагалися шляхом терору й катувань поставити радянських людей на коліна, перетворити їх на рабів. Гітлерівські бандити грабували в населення хліб, продукти, домашню птицю й худобу. Часто ці безчинства супроводжувалися вбивствами мирного населення. Тільки в лютому 1943 року фашисти розстріляли 100 жителів. За два роки окупації вони вбили 580 чоловік, а 300 примусово відправили на каторжні роботи до Німеччини. В катівнях гестапо загинули радянські патріоти М. П. Білик, О. І. Бистрова, С. С. Коршок, С. К. Єрмоленко.

Але ні розстріли, ні жорстокі катування не могли залякати ямпільців і припинити зростання рядів народних месників.

Боротьбою в тилу ворога керував Ямпільський підпільний райком партії, який діяв з жовтня 1941 до травня 1943 року. Його очолював Д. Д. Красняк. Були створені підпільні партійні й комсомольські організації, патріотичні групи. Якщо в червні—липні 1942 року райком керував лише однією партійною (58 комуністів) і однією комсомольською (32 комсомольці) організаціями, то в серпні — вже трьома парторганізаціями. Через спеціальних зв’язкових-розвідників райком провадив велику роботу серед населення, мав безпосередній зв’язок з підпільним ЦК КП(б)У.

В листопаді 1941 року перший секретар Ямпільського підпільного райкому партії Д. Д. Красняк та член райкому С. М. Гнибіда створили в Хінельському лісі, на кордоні Сумської і Курської областей, партизанський загін, що спочатку складався з 27 чоловік. Першим бойовим випробуванням загону було висадження у повітря залізничного мосту між Ямполем і Хутором-Михайлівським 23 грудня 1941 року. День у день загін зростав. До нього йшли здебільшого місцеві жителі, часто навіть цілими сім’ями: 48-річний колгоспник К. М. Турков пішов у партизани разом з 17-річним сином Іваном, ветеринарний фельдшер І. Олійник — з дружиною Ганною, синами Павлом і Антоном та дочкою Любою. Відважною розвідницею загону була жителька Ямполя Н. Г. Марчевська. З лютого 1942 року загін називався «За Родину». Його командиром став С. М. Гнибіда, комісаром — Д. Д. Красняк. Влітку того року в загоні налічувалось 250 чоловік, а в листопаді 432 чоловіка. В селах району підпільний райком і командування загоном створили широку мережу партизанських явок і резервів.

В липні 1942 року загін «За Родину» здійснив успішний напад на німецький гарнізон у Ямполі. Незважаючи на шалений вогонь гітлерівців, партизани увірвалися в селище. В цій операції знищили два ворожі склади з боєприпасами, друкарню; чимало хліба було роздано населенню. 29 грудня 1942 року подібний напад здійснено на гарнізон місцевої поліції в с. Орлівці. Тут було конфісковано все зерно, підготовлене до вивезення в Німеччину. Німецько-фашистським загарбникам за час окупації не вдалося вивезти жодного пуда хліба з сіл Ямпільського району, який контролювали партизани. Урожай 1942 року був повністю використаний для потреб партизанських загонів і населення. Партизани разом з місцевими жителями заготовили й зберегли до 20 тис. пудів хліба, який згодом, після визволення, передали Червоній Армії.

На початку березня 1943 року Ямпіль було визволено регулярними частинами Червоної Армії, куди влилися й партизани. Однак, 20 березня радянські війська змушені були відступити. Ямпільці відродили партизанський загін. У травні — червні точилися запеклі бої загону з окупантами у Брянських лісах та в межиріччі Десни й Неруси. Там, на землі братнього російського народу, стоячи пліч-о-пліч з російськими побратимами проти переважаючих сил гітлерівців, героїчно загинула майже половина бійців загону, його командир С. М. Гнибіда та комісар Д. Д. Красняк.

Після весняно-літніх боїв частини Червоної Армії 5 вересня 1943 року звільнили Ямпіль від фашистських загарбників. Населення радо зустрічало своїх визволителів — воїнів 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Жителі Ямполя внесли гідний вклад у всенародну боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.

1681 чоловік воював на фронтах, десятки у партизанських загонах, в підпіллі. 1345 воїнів були нагороджені бойовими орденами й медалями, серед них 50 партизанів Ямпільського загону. 550 чоловік загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни та борючись проти ворогів у тилу ворога.

Уродженець Ямполя А. Л. Ключко 8 вересня 1941 року у бою під Москвою повторив безсмертний подвиг М. Ф. Гастелло. Посмертно комуніст А. Л. Ключко нагороджений орденом Леніна. Уродженцем Ямполя є полковник А. П. Черторизький, який з перших днів війни командував 27-ю стрілецькою бригадою, а у вересні 1944 року став командиром 10-ї піхотної дивізії Війська Польського.

Трудящі Ямполя свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу й незалежність Батьківщини. Про важкі бої початку війни нагадує пам’ятник, споруджений ямпільцями прославленим кіннотникам, які загинули під час оборони селища у вересні 1941 року. В центрі Ямполя встановлено обеліск, на якому викарбувані слова: «Керівникам підпільного райкому партії і партизанського загону «За Родину» Красняку Д. Д., Гнибіді С. М., Макаренку І. Г. та їх бойовим побратимам, які загинули в боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини».

Зведено пам’ятник на братській могилі загиблих радянських воїнів-визволителів. Тут захоронено 814 солдатів та офіцерів. Серед них — росіяни М. Ф. Френкін, В. Є. Безчин, Я. К. Широков, українець В. Я. Циганок та інші.

Величезних руйнувань зазнало селище під час війни. Німецько-фашистські окупанти пограбували і спалили коноплезавод, маслозавод, лісгосп, МТС, чотири колгоспи, знищили приміщення шкіл, бібліотек і клубів. Всього окупанти заподіяли матеріальних збитків на суму 1292 тис. карбованців.

Переборюючи труднощі, ямпільці під керівництвом партійної організації та селищної Ради відбудували народне господарство. Вони також активно допомагали фронту. В лютому 1944 року від жителів селища надійшло понад тисячу карбованців на будівництво танкової колони.

Вже у січні 1945 року були відбудовані всі колгоспи, МТС і школи. Хоч не вистачало тяглової та робочої сили, колгоспники Ямполя з допомогою держави в 1945 році своєчасно засіяли ниви й зібрали врожай.

Механізатори Ямпільської МТС за зиму 1944 року відремонтували наявні трактори, плуги та іншу сільськогосподарську техніку. За кермо трактора сіли 70 дівчат-трактористок. План тракторних робіт того року МТС виконала на 132 проценти.

Відбудова народного господарства району прискорювалась завдяки братній допомозі великого російського народу. До Ямпільської МТС надходили трактори, комбайни з Московської, Саратовської, Владимирської та інших областей. Держава подавала допомогу колгоспам кредитами, посівним матеріалом.

Успішно розвивалися ямпільські підприємства: райпромкомбінат, коноплезавод, інкубаторна станція, маслозавод. Райпромкомбінат у 1950 році завоював першість у змаганні серед промкомбінатів області. Переможцеві змагання було вручено перехідний Червоний прапор області.

Виконком селищної Ради разом з постійно діючими комісіями (бюджетною, сільськогосподарською, народної освіти, охорони здоров’я, благоустрою, торгівлі, шляховою) та активом селища приділяли значну увагу благоустрою Ямполя, розвитку освіти й культури.

У 1950 році в районі відбулося об’єднання колгоспів. Ямпільські артілі ім. Кірова та ім. Куйбишева об’єдналися в одну — ім. Кірова, а колгоспи «Червонокутська зірка» і «Ударник» — в артіль ім. Чапаева.

В 1959 році колгоспи ім. Кірова та ім. Чапаева об’єдналися в один—«Дружба» (з 1964 року має назву «Україна»).

В 1954 році урочисто відзначено 300-річчя возз’єднання України з Росією. Були проведені зустрічі з делегаціями трудящих Курської, Брянської і Могильовської областей, відбулися лекції і бесіди про віковічну дружбу братніх народів, урочисті вечори й масова святкова демонстрація трудящих селища.

З кожним роком зміцнювалася економіка промислових підприємств і колгоспу Ямполя. Зростали виробничі успіхи промислових підприємств.

Великих успіхів досягли трудящі Ямполя в роки восьмої п’ятирічки. Ямпільське районне об’єднання «Сільгосптехніки» перевиконало виробничі плани. Слюсар-електрик М. Т. Верховець був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора за ударну комуністичну працю в п’ятирічці. Колективи маслозаводу, районного побутового комбінату, лісгоспу, «Міжколгоспбуду», залізничної станції Янпіль достроково виконали свої п’ятирічні плани. Добре відзначився в праці колектив бригади залізничників, очолюваний Героєм Соціалістичної Праці С. П. Дзюбою. Його бригаді присвоєно звання колективу комуністичної праці.

Розвивалося далі колгоспне господарство. Якщо в першому році восьмої п’ятирічки до колгоспної каси надійшло 406 тис. крб., то в останньому її році — 631 тис. крб. Чистий прибуток колгоспу зріс більш як удвічі. Значних виробничих показників добились тваринники колгоспу. В 1970 році на кожні 100 га сільськогосподарських угідь вони виробили по 34,2 цнт м’яса і по 237,5 цнт молока. Виробництво яєць на кожні 100 га посівів зернових зросло до 73,7 тис. штук.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва і виконанні плану восьмої п’ятирічки, передовики колгоспу удостоєні високих урядових нагород. Ветеран колгоспного виробництва тракторист артілі «Україна» М. Є. Гребенюк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Понад 300 ямпільців удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Ювілей вождя став всенародним святом.

З великим ентузіазмом ямпільці включились у соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Трудящі Ямполя гаряче схвалили й підтримали накреслену партією бойову програму робіт у дев’ятій п’ятирічці. Державні плани першого року дев’ятої п’ятирічки Ямпільський коноплезавод за обсягом реалізації продукції виконав на 100, маслозавод — на 101,4 процента.

В авангарді змагання за дострокове виконання планів дев’ятої п’ятирічки іде колгосп «Україна». В 1965—1972 рр. він став багатогалузевим господарством. Провідна галузь колгоспу — птахівництво. Всі основні виробничі процеси в колгоспі механізовані.

Колгосп «Україна» в 1971 році мав значні успіхи. Більш як по 20 цнт на круг зібрали озимої пшениці та ячменю. Урожай картоплі становив 147,7 цнт з га, а механізована ланка П. Ф. Мартиненка виростила по 168 цнт з га замість 150 цнт, передбачених зобов’язанням.

Соціалістичні зобов’язання — взяті на честь 50-річчя утворення Союзу РСР — колгосп «Україна» виконав успішно. Урожайність картоплі в 1972 році становила 155 цнт з га. Найкращих показників по вирощуванню картоплі — 171,6 цнт з га — добився ланковий механізованої ланки М. А. Банник. Ім’я цього передового механізатора занесено на районну Дошку пошани. Надоєно молока на фуражну корову по 1810 кг. Тваринники колгоспу на місяць раніше виконали зобов’язання по виробництву м’яса: при річному завданні 1306 цнт вони виробили його — 1401 цнт. На 111,7 проц. виконано зобов’язання по продажу м’яса державі і на 111,1 проц. по продажу яєць.

Ямпільці разом з трудящими району змагаються з колективами трудівників Навлінського району Брянської області Російської Федерації і Костюковицького району Могильовської області Білоруської РСР. В дні святкування 50-річчя Союзу РСР відбулися зустрічі делегацій цих районів, випущено об’єднаний номер газет.

Зросли й набули великого досвіду 21 партійна організація Ямполя. В колгоспі «Україна», на промислових підприємствах, в установах і навчальних закладах працюють 311 комуністів. їх активними помічниками є 706 членів ВЛКСМ.

Ямпільська селищна Рада депутатів трудящих, яка через 81 депутата (з них комуністів 38) та постійні комісії з численним активом (120 чоловік) керує господарським та соціально-культурним будівництвом, дбає про благоустрій селища, мобілізовує трудящих на боротьбу за піднесення культури.

За роки Радянської влади красивим і впорядкованим став Ямпіль. Тільки за восьму п’ятирічку в селищі збудовано вісім житлових двоповерхових будинків і один чотириповерховий адміністративний корпус та інші приміщення. Невпинно зростає індивідуальне житлове будівництво. За ці роки заасфальтовано кілька кілометрів вулиць, прокладено тротуари загальною площею близько 10 тис. кв. метрів. Реконструйовано лінії електроосвітлення, повністю розв’язане питання щодо водопостачання.

Багато зроблено для поліпшення побуту трудящих. До 700 квартир підведено газ. Введено в дію АТС на 500 номерів. В селищі відкрито побутовий комбінат, універмаг, сім магазинів, працює їдальня, чайна, перукарня.

Значні зміни сталися в розвитку медичного обслуговування населення. Якщо до революції в Ямполі був лише невеликий медичний пункт, де працював один лікар, кілька фельдшерів і одна акушерка, то в 1972 році у селищі діяли поліклініка, лікарня на 135 ліжок, пологовий будинок, працювали 11 лікарів і 52 чоловіка середнього медперсоналу.

Діти трудівників селища навчаються у початковій і двох середніх школах. Є школа робітничої молоді. Всього у школах навчаються близько 1000 учнів і працюють понад 80 учителів. З 1971 року відкрито станцію юних натуралістів.

В середній школі № 2 працює клуб інтернаціональної дружби «Факел». Тісна дружба ріднить членів цього клубу з піонерами РРФСР, Латвії, Молдавії, Вірменії, Грузії.

В Ямполі споруджено будинок культури на 450 місць, при якому працюють 7 гуртків художньої самодіяльності, що охоплюють близько 180 чоловік. На території селища працює 9 бібліотек з загальним фондом понад 96 тис. книжок. Великою популярністю користуються учительський хор і хор медичних працівників.

Уродженцями Ямполя є доктор геолого-мінералогічних наук, професор С. І. Набоко, доктор біологічних наук, професор Д. Г. Кудлай, заслужений винахідник Української РСР Л. Є. Пахомова.

Трудящі Ямполя, як і всі радянські люди, активні учасники виконання величних накреслень КПРС по будівництву комунізму.

І. М. ЛЯШКО, Н. О. ЯНЧЕНКО
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 132
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Подякував (-ла): 18 раз.
Подякували: 32 раз.

Re: Ямпіль, місто Вінницької області

Повідомлення Ярина » 21 березня 2017, 02:03

phpBB [video]

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4071
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2312 раз.
Подякували: 827 раз.
Стать: Жінка

Re: ЯМПІЛЬ, місто Вінницької області

Повідомлення АннА » 11 грудня 2018, 21:23

ЯМПІЛЬ — місто Вінницької області, райцентр. Розташов. на лівому березі Дністра, при впадінні р. Русава. Населення 11,6 тис. осіб (2012).
Заснований на теренах Брацлавського воєводства на рубежі 16—17 ст. Засновником і першим власником містечка був Я.Замойський (імовірно, місто назване на його честь; форма "Ямпіль" походить від початкової "Янушполь").
1649 згаданий як центр сотні Брацлавського полку. У березні 1651 польс. війська спустошили Я., після чого він занепав (1664 тут було лише 10 димів). 1674 входив до Могилівського полку. 1702 ямпільці підтримали Самуся і того ж року були змушені, рятуючись від польс. каральної експедиції, залишити місто й переховуватися в молдов. м. Сороки (нині місто в Молдові) на правому березі Дністра. 1704—12 Я. контролювався Гетьманщиною і рос. військами.
1714 Я. повернувся під владу Речі Посполитої. Належав Орловським. У 2-й пол. 1780-х рр. керівник "Компанії чорноморської торгівлі" Антоній-Протазій Потоцький купив частину міста, де облаштував порт, призначений для вивозу збіжжя Дністром, але за кілька років збанкрутував. Спроби нового власника Я. Мацея Добжанського на поч. 19 ст. розвивати економіку міста (було засновано кілька мануфактур) також не мали успіху.
Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Я. — повітовий центр спочатку Брацлавського намісництва (1795), а з 1797 — Подільської губернії (1798—1804 центр повіту переносили в с. Цекинівка; нині село Ямпільського р-ну). На 1897 місто мало 6,6 тис. мешканців (із них 2,8 тис. — євреї). Приміське село Дзигів Брід (нині у складі міста) було відоме вир-вом кам’яних надгробків та жорен. На поч. 20 ст. в Я. були костьол Непорочного зачаття Діви Марії (1712), собор Різдва Богородиці (1787), церква Святого Миколая (1770), 4 синагоги (жодна із цих мурованих споруд не збереглася).
Рад. владу остаточно встановлено в червні 1920. У лютому 1921 Я. на кілька днів був захоплений селянами-повстанцями. Імовірно, із 1923 — райцентр: 1923—30 — у складі Могилівської округи, із 1932 — Він. обл. 1924 отримав статус с-ща міськ. типу. Захоплений гітлерівцями 17 липня 1941. Входив до румун. зони окупації. Звільнений рад. військами 17 березня 1944.
У повоєнний час розвивався як агропром. центр. 1962 Ямпільський р-н ліквідовано, 1965 поновлено.
Статус міста отримав 1985.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Ямпіль - різні НП

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, Bing [Bot], DVK_Dmitriy, Google [Bot], Kamiński, Serj, Viktor Kalichko, Владислав78