УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Різдво - традиції

Чи святкуєте ви Різдво?

Ні
0
Немає голосів
Чисто символічно без великого застілля
1
8%
Так, це свято коли збирається вся родина
6
50%
Святкуємо тільки православне Різдво
4
33%
Святкуємо тільки католицьке Різдво
0
Немає голосів
Святкуємо обидва Різдва
1
8%
Ваш варіант відповіді, напищіть його в темі
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді, напищіть його в темі
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді, напищіть його в темі
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді, напищіть його в темі
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 12

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6094
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2973 раз.
Подякували: 1422 раз.
Стать: Жінка

Різдво - традиції

Повідомлення АннА » 22 грудня 2018, 13:58

Різдво у гетьмана
31-Груд-16
Зображення

Новий рік у старосвітській Гетьманщині, як і в Україні до радянської традиції новорічної ялинки святкувався, власне, разом з Різдвом. Опису святкового застілля у гетьмана не збереглося, але за деякими свідченнями можемо відтворити його у столиці чотирьох гетьманів – Батурині.

«Обідні та бенкетні столи покривалися білими полотняними скатертинами, перетканими по краю червоними бавовняними нитками, - розповідає завідуюча відділом Національного історико культурного заповідника «Батурин –гетьманська столиця» Наталія Саєнко. – На них ставили срібні та мідні, пишно декоровані шандали (підсвічники). Задля естетичної насолоди на бенкетних столах іноді розміщували кораблики –кубки. В середні віки вони використовувались як посуд для вина, а втративши первісне призначення, стають солянками, посудом для прянощів та й просто прикрасою стола. Солянки ж, як і інший посуд, були прикрашені зображеннями левів, рослин, птахів»

Для кожного з присутніх на трапезі клали ложку – у гетьмана Івана Самойловича їх при описі майна, коли гетьман впав у немилість московського царя, було зафіксовано 181. Мова йде, звісно, про срібні і позолочені.

Ножів на стіл не клали – їжу подавали порізаною на шматки і брали її із загального блюда руками. На щодень у гетьмана, як і в звичайного українця, використовувався дерев’яний та глиняний посуд, а на святкову трапезу подавали їжу у срібному, скляному, фарфоровому та фаянсовому посуді. Скажімо, в того ж таки Самойловича була винна чарка з напівдорогоцінного каменю – яшми. Страви знаті подавали у срібних горщиках – для збереження їх гарячими. Або ж у мідних та срібних сковорідках.

Наливаймо, браття!

Напої подавали також у дорогому посуді - а ось форми його ми вже сьогодні геть забули. Бо далеко не кожен може розказати що таке братина, штоф чи й навіть сулія. Козаки звали горілку тоді гарячим вином, яку гнали з зерна, хоча вживали і вино – часто, звісно, заморське, адже тоді в Україні його практично не вистоювали. До речі, варто зауважити, що тодішнє і сьогоднішнє розуміння горілки дуже різниться. Адже 40-градусна горілка появилася тільки після Мєндєлєєва, а козаки пили горілку приблизно до 28 градусів. Пиво, узвар, квас і мед подавали як в глиняних кружках, так і в срібних.

Як розповідає дослідниця Наталія Саєнко, у гетьмана Самойловича були й такі, невідомі тепер речі для вжитку, як до стакани – їх описали московські посіпаки: «91 достокан з кришками і без кришок, великих і малих, різної роботи, у тому ж числі 2 достокани складні, бочечками, 105 достаканів дюжинних (простих, пересічних)». Це посудина більша за чарку, часто з кришкою, без ручок, розширена до верху. Достакани, що названі «різної роботи», з наголосом на другому складі, мали зображення парсун (людські обличчя) чи тварин.

Смачного!

Основним видом м’яса, що подавалося на гетьманський стіл, була яловичина – вважають дослідники. Свинина ж становила не більше 15 відсотків м’ясних страв. А ще була й конина, м’ясо диких кабанів, косуль, оленів, овечок, кіз, зайців. До таких страв неодмінно подавалися приправи – шафран, кориця, мускатні горіхи, гвоздика, кардамон, імбир, перець, горіхова олія. Вживали і лимони та апельсини, які вимочували у солодкій патоці. Зрозуміло, що вони завозилися з півдня і коштували недешево.

Дослідники наводять дані з маєтку гетьманича – Якова Самойловича, стародубського полковника. У нього вживалася така риба, що не кожну ми сьогодні й чули: каракатиця, камбала, осетр, стерлядь, білуга, сьомга, вугор, щука, язь. А кав’яром називали зовсім не каву, як можна подумати, а рибну ікру, що засолювалася зі спеціями.

Наводять історики перелік м’ясних заготовок, що були у севському маєтку гетьманича: 29 полтів шинки, 7 сал великих і малих, 70 язиків коров’ячих, 30 ребер шинкових , 30 лопаток і окороків, 50 качок сушених пластових, 47 гусей пластаних провісних, 50 частин яловичих і свинячих, один окорок великий свинячий.. Згадують і 10 сирів.

Диковинкою в той час був цукор, тож гетьманські гості любили солодкі страви та різноманітні марципани. Адже повсякчас українці пекли хліб з житнього борошна, рідше – з пшеничного, заради свята. На будень часто пекли гречаники. А в гетьмана гості їли медові пряники, білу здобу, десерти з груш, дині, ягід тощо.

А хто грає, того знають і дякують люде!

У гетьманів була й своя музика. Відомо, що Іван Мазепа особисто грав на різновиді бандури – торбані. А в гетьмана Розумовського був свій домашній театр, оперу –виставу «Збитенщик» якого описано в історичній літературі. Опера висміює звичаї російського дворянства. Герой – хлопець Степан нагадує Фігаро з опери «Севільський цирульник».

Проте, у гетьмана Розумовського був і унікальний роговий оркестр – тобто кожен із 33 учасників грав на рогу. Ріг видавав один звук, але в оркестрі створювався і оригінальний звук. Ця музика звучала на гуляннях, бенкетах, під час урочистостей. У гетьмана Розумовського такий оркестр діяв біля 20 років і керував ним капельмейстер чех Карел Лау. Грав цей роговий оркестр і на церемонії вступу російської імператриці Катерини Другої на престол у 1762 році.

Оркестр був проданий фавориту імператриці князю Потьомкіну за фантастичну суму – 33 тисячі карбованців. Проте тодішньому олігархові він виявився по кишені. Перейшов до нього на службу і керівник оркестру.

… Театралізоване свято «Різдво у гетьмана» відродив колектив заповідника. Звісно, без полтів шинки і польських марципанів та угорських вин, але зате з душевністю поваги до народних традицій і звичаїв. Приїздіть до Батурина на Різдво!

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область."Голос України"
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6094
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2973 раз.
Подякували: 1422 раз.
Стать: Жінка

Re: Різдво - традиції

Повідомлення АннА » 22 грудня 2018, 14:11

Як козаки Різдво святкували. Не Гоголь
06.01.2014 _ Олексій Сокирко"Український Тиждень"
Зображення Фрагмент малюнкa Тараса Шевченка "Козацький бенкет"

Новомодною фішкою святкувань були феєрверки і салюти. Ними відало серйозне військове відомство - Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичної тусовки мало не половину свого річного запасу пороху і петард.

Застілля і гостини завжди були доброю анестезією і "випусканням пари", психологічною втечею від рутини і проблем повсякдення. Як же відзначали найбільші зимові свята в гетьманських столицях та сільських шинках наші предки?

Різдвяна зірка, календар і куранти

Традиційний християнський календар, який довгий час панував у побуті та офіційному літочисленні, ділив рік на інші періоди, що збігалися з найважливішими віхами життя Всевишнього.

Черговий рік цілком логічно розпочинався з Різдва Христового - одного з найбільших християнських свят. Літочислення від Різдва Христового й відповідно святкування нового Божого року, як писали в тогочасних літописах, відомі на українських теренах вже з XIV століття.

Нині ми звикли до того, що згідно з православною традицією Різдво замикає цикл новорічних свят, а в католиків, навпаки, розпочинає. Насправді ж святкування Різдва християнами західного та східного обрядів припадає на ту саму фіксовану дату - 25 грудня, але в католиків за сучасним гри­горіанським, а в більшості православних церков, згідно з традицією, за старим юліанським календарем, що різняться хро­нологічною дистанцією в 13 діб.


Між іншим, теперішній новий стиль (григоріанський календар) наші предки стали використовувати практично одночасно з упровадженням його понтифіком Григорієм ХІІІ 1582 року (був продубльований указом польського короля Стефана Баторія), але він не зміг поширитися на всі українські землі.

На заваді стало релігійне протистояння православних, що переросло в політичне, підтримуване східними патріархами, які в новому календарі вбачали ворожі підступи католиків.

Попри суперечки й скандали довкола нового календаря, його сприйняли лише частково, переважно в офіційному вжитку. Зокрема, значна частина українських судів і канцелярій видавали декрети, постанови й позови згідно з григоріанським стилем.

Більшість же територій, де в діловодстві й побуті зберігався юліанський стиль, використовували його до лютого 1918 року, коли уряд Української Народної Республіки видав розпорядження вважати 16 лютого 1-м березня, впровадивши таким чином григоріанське літочислення.

Стереотипно вважається, що літочислення від 1 січня в нас поширилося після указу Петра І 1700 року, яким у Росії замість архаїчного і незручного візантійського календаря (відповідно до нього рік розпочинався 1 вересня) запроваджувався новий юліанський.

Насправді ж "першосічневий" рік в Україні став поширюватися вже з ХV століття, а протягом наступних 300 років ця практика остаточно усталилася.

Не принесла жодних новацій у його святкування й царська вказівка влаштовувати маскаради, "огненные потехи и в знак веселия друг друга поздравляти": на відміну від аскетичних московських порядків, де раніше Новий рік був лише церковним святом, на Гетьманщині його відзначали, як і за річпосполитських часів, із бучним розмахом, притаманним козацькій та шляхетській вдачі.

Дозвольте запросити!

Мабуть, чи не найбільшим культурним шоком для сучасного українця виявилася б цілковита відсутність під час давніх новорічних свят... вихідних днів!

Оскільки Різдво Христове було водночас і хронологічною віхою, і великим церковним святом, його святкування за своїми масштабами завжди дещо перекривало Новий рік.

Епіцентром та еталоном святкувань у козацькому Гетьманаті був, звісно ж, рейментарський двір, резиденція якого була в Батурині, а згодом у Глухові.

На Різдво до столиці з'їжджався весь тогочасний бомонд: духовенство, генеральна старшина, полковники, урядники найбільших центральних установ, російський генералітет та офіцерство.

Старосвітський пан прибував на святкування до столиці цілим кортежем - найчастіше з родиною та в супроводі челяді, візників, кухарів і конвою надвірних козаків-куріньчиків.

У фурах та колясках за ним доправляли всі потрібні "люксуси": парадний одяг, посуд, харчі й трунки для бенкетів, меблі, подарунки знайомим і високопосадовим патронам.

Відомий мемуарист XVIII століття, модник і гульвіса, генеральний підскарбій (міністр фінансів) Яків Маркович у своєму щоденнику не раз ремствував на те, як глухівські міщани нечувано підвищували ціни на оренду будинків і продукти в переддень свят.

Дрова ж і свічки, без яких годі було ­уявити святковий затишок, могли коштувати дорожче від чорної ікри!

Урочистості починалися ще з ранку. Допущені до гетьманського двору старшини являлися віддавати вітання й "поклони" - дарунки, як того вимагала тогочасна куртуазність. Найчастіше дарували смаколики й екзотичні речі: кав'яр (чорну ікру), помаранчі та лимони, привезені з південних країн вина й конфекти (зацукрені плоди і фрукти), тростини, годинники, шовкові пояси й хустки.

Посполита публіка ходила вітати й кланятися місцевим урядникам простішими презентами: цукровими головами, здобними калачами і золотими дукатами.

Особливий обряд мали служителі Генеральної військової канцелярії (про­образу козацького уря­ду), які ходили вітати ясновельможного на чолі з генеральним писарем, виголошуючи на честь гетьмана святкову орацію, складену за канонами києво-могилянського віршописання.

Обраних козацьких аристократів могли запросити після цього на легкий обід, по закінченні якого всі разом із почтами й надвірним військом урочисто виїжджали до різдвяної літургії, що влаштовувалася в якомусь із найбільших столичних соборів.

По закінченні молебну і появи на небі символічної першої зірки в рейментарському палаці розпочинався бенкет, тривалість якого ніколи не нормувалася: гуляли стільки, скільки були спроможними господар і гості.

Новомодною фішкою святкувань XVIII століття були феєрверки і салюти. Ними відало серйозне військове відомство - Генеральна артилерія, що за кілька днів витрачала на втіху столичної тусовки мало не половину свого річного запасу пороху і петард.

На відміну від сучасних доморощених петардників, споряджених китайськими пукавками, козацькі феєрверкери-гармаші були справжніми митцями. Окрім влаштування ракетно-бом­бо­вих симфоній, вони вмі­ли викладати з порохових свічок і ґнотів фігури-вензелі з ініціалами гетьмана та запрошених VIP-персон.

Не пас задніх і старосвітський "шоу-бізнес", об'єднаний при гетьманському дворі в цех Генеральної військової музики. Виїзди пишно вбраних кавалькад і зустрічі високих гостей супроводжували довбиші (литавристи) й сурмачі, а ось при святковому столі вигравали модні на той час оркестри ріжків, співали кантів хори спудеїв та канцеляристів.

На відміну від різдвяних власне новорічні розваги не були такими обов'язковими, як тепер: козацькі достойники і нечиновний люд полюбляли вчащати на гостини до родичів або знайомих.

А ось звичай ходити 31 грудня до лазні, схоже, з'явився ще задовго до рязановських кіногероїв - уже згаданий Яків Маркович часто писав про нього, оповідаючи про поїздки до численної рідні.

Так само несхожою на сучасну була зустріч Нового року - тиха й спокійна. Увечері 31-го козацькі можновладці збиралися вузьким колом в одного зі своїх. Вечеря плавно перетікала в гру в карти - ані бою курантів, ані тостів чи салюту.

Про те, як святкували Новий рік у часи радянського "застою", читайте тут

Гуляння починалися лише наступного дня, коли їхали "віддавати візити" до старших по чину або ж самого гетьмана. Візитування неод­мінно увінчувалося бенкетом, ще більшим і гучнішим, аніж попередній.

Після різдвяного посту публіка особливо не стримувалася, тож на пиятиках нерідко траплялися сварки і дуелі, до яких мали особливу схильність підпилі російські офіцери. Якщо гостям таланило тієї ночі дістатися додому, в приватних щоденниках часто з'являлися згадки про те, що "подпияхом изрядно" або ж "подгулялем барзо", в інших випадках записи відновлювалися лише на другий чи третій день.

Лише офіційний урядовий літопис - діаріуш Генеральної канцелярії - бюрократично сухо й водночас по-дитячому наївно занотоував, що "през кілька днів справи у канцелярії, за святковими чинами, не відправлялися".

Але в перервах між світськими розвагами залагоджувалися й цілком серйозні державні справи: на початку січня в столиці традиційно збиралися сейми генеральної та полкової старшини, на яких обговорювали кадрові призначення, податкову політику або підготовку воєнних виправ.

Нарешті, вінчало зимові урочистості свято Богоявлення Господнього. На Водохрещу, окрім урочистого молебню, влаштовували салют із гармат і мортир, які розставляли прямо на кризі річки Єсмань поряд з освяченою "йорданню".

Свято шлунка

Що є неодмінним атрибутом новорічного столу? Правильно, шампанське! А раніше?

Ігристі вина з'явилися на європейському ринку саме в XVIII столітті як синтез вдосконаленої французами виноробної технології та винайденої англійцями спеціальної пляшки, що могла витримувати додатковий тиск.

Білі ігристі вина коштували надзвичайно дорого й до того ж були рідкісними - в Україні їх отримували через Гданськ і Вроцлав, сплачуючи за пляшку втричі дорожче від найдорожчих вин.

Якщо зараз сфальсифікований бульбашковий напій може зашкодити вам хіба нудотою і головним болем наступного ранку, то 300 років тому жарти з ним були погані.

Ласі до грошей підробники фальшували дорогий напій на основі вина й неорганічних барвників, додаючи для "ефекту" негашене вапно, від чого пляшки з фальсифікатом нерідко роз­ривало прямо в шинках і винарнях!

Та більшість козацьких аристократів за святковим столом віддавали перевагу традиційним для регіону, але все одно дорогим імпортним винам: рейнвейну, мальвазії, волоському.

Горілки й настоянки посідали в рейтингу почесне друге місце. Особливої очистки гданські горілки і домашні міцні напої подавали перед застіллям як аперитив або ж із гарячими стравами.

Утім, чистою оковитою бавилися хіба що гурмани або ж відверті п'яниці. Більшість панства і нечиновного люду вподобали настоянки (помаранчеві, кминові, анісові, вишневі, персикові й грушеві), які в умовах ще недостатньо вдосконаленої технології перегонки та очистки спиртів пом'якшували й урізноманітнювали смак трунків.

Меню бенкетного столу ("потрави і легкомини", як тоді казали) залежно від свята мало свою специфіку й черговість перемін.

Святвечір, звісно, не обходився без традиційної куті, яку, щоправда, подавали переважно при посполитому столі. Її замінником на пансько-стар­шин­ському бенкеті були калачі й булки з маком та родзинками.

Неодмінний атрибут різдвяних і новорічних учт - м'ясні страви. Що більше їх було, то багатшим і пишнішим вважався стіл. У селянській або козацькій господі та шинку - це найчастіше ковбаси, вуджена й в'ялена шинка, смаженина, у старшинській і гетьманській світлиці - дичина, печені й смажені поросята, індики, печеня з квашеною капустою, паштети, а також численні закуски: млинці, фарширована печінка, печериці в оцті, осетрина.

Вінець будь-якого старосвітського бенкету - десерт, на підготовку якого марнославні господарі не шкодували грошей, а рідкісні продукти та інгредієнти могли завозитися ще з літа.

Якщо кава, шербет і марципани в козацькій Україні через близьке сусідство зі Сходом не були дивиною, то західні смаколики - безе, пудинги, тістечка - мали більший попит.

Хто з нас не відчував знесилення після шереги новорічних свят? Реакція цілком незнайома козацькій добі, за якої надмірне пиття вважалося нормою. Та й не тільки в Україні: барокова культура оспівувала вакхічні веселощі й розгульне бенкетування - ознаки здорової й життєлюбної вдачі.

Призвичаєність до великого пиття об'єднувала козацьку сірому і вищих державних достойників. 79-річний гетьман Данило Апостол так відсвяткував відкриття свого нового палацу в Глухові, що зліг майже на цілий рік. А ось чергових бенкетів з нагоди нового 1734 року рейментарське здоров'я вже не витримало, й Україна на довгі 16 років опинилася без гетьмана, потрапивши під правління російських намісників.

Наш добрий знайомий Яків Маркович частенько рятувався від застільних надмірностей "пургаторіумом" (проносним), але загалом багато їсти й пити вважали ознакою доброго тону навіть у випадках, коли непритомного гостя доправляли додому слуги й гетьманська варта.

Що вдієш, життя коротке, а свята вічні!
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Різдво

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], cronoster, Google [Bot], Google Adsense [Bot]