УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
2
67%
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
33%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 3

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6092
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2973 раз.
Подякували: 1418 раз.
Стать: Жінка

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення АннА » 29 березня 2016, 11:41

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (до 1954 — Проскурів, у 16—18 ст. — Плоскирів, у джерелах 15 ст. — Плоскирівці, Плоскирів) — місто обласного підпорядкування, обласний і районний центр. Розміщений на обох берегах р. Пд. Буг, при впадінні в неї р. Плоска. Населення 263 тис. осіб (2013). Першим документальним свідченням про Х. є грамота від 1431 короля польс. і верховного кн. литов. Владислава II Ягайла, за якою "Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі" були надані у володіння Я.Чанстуловському. У 15—18 ст. Плоскирів перебував у складі Подільського воєводства, належав до королівщини і доволі часто змінював власників. 1547—1615 Плоскировим володіли представники родини Влодеків, які побудували тут дерев’яний замок та міські укріплення (за участю італ. архіт. Б.Морандо). 1566 Плоскирів став самоврядним міським поселенням, хоча грамоти на магдебурзьке право не виявлено. Наприкінці 16 ст. сформувалося Плоскирівське староство (див. Староство), яке 1665—1796 перебувало у володінні представників "молодшої" гілки родини Замойських. За часів Національної революції 1648—1676 та в роки окупації Османською імперією 1672—99 Плоскирів був спустошений, укріплення зруйновані. На поч. 18 ст. Замойські поступово відродили госп-во у старостві, переселивши сюди селян із польс. Мазовії. У Плоскирові набули розвитку торгівля, ремесла, з’явилися цехи.

Після 2-го поділу Речі Посполитої 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Плоскирів перейшов під владу Рос. імперії. Указом рос. імп. Катерини II від 5 липня 1795 у складі Подільського намісництва (із 1797 — Подільська губернія) був утворений повіт із центром у Проскурові. (Саме в цьому указі вперше замість назви Плоскирів вжито назву Проскурів. Така зміна відбулася, скоріш за все, через неточну передачу рос. мовою польс. варіанта топоніма.)

На поч. 19 ст. Проскурів був малим містом — 1806 тут мешкали 2022 жителі, налічувалося 487 будинків, із них лише один кам’яний, діяли правосл. церква, римо-катол. каплиця та дві синагоги. Ярмарки відбувалися 14 разів на рік. 1822 місто постраждало від великої пожежі, що знищила всі дерев’яні споруди. Після пожежі відбулося повне перепланування Проскурова згідно з ген. планом 1824.

Екон. піднесенню міста у 2-й пол. 19 ст. сприяли прокладання залізниці (1870) та створення сталого гарнізону (46-й піх. Дніпровський та 35-й драгунський Бєлгородський полки, 12-та артилер. бригада, штаб 12-ї піх. д-зії). Розвитку набула гуртова торгівля (особливо хлібом), збільшилася роль пром-сті, провідною галуззю якої була харчова. На поч. 20 ст. розвиток Проскурова набув ще більших темпів: споруджено чимало громад. і житлових будинків, забруковано всі центр. вулиці, відкрито нові культурно-освіт. заклади (міська б-ка, реальне та комерційне уч-ща, жін. г-зія), прокладено телефонну (1909) та електричну (1911) мережі. Населення зросло майже вдвічі (у 1897 було 22 915 мешканців, у 1914 — 40 033).

Під час Першої світової війни Проскурів був прифронтовим містом: 1914 тут розміщувався штаб 8-ї армії Південно-Західного фронту (командуючий армією — генерал від кавалерії О.Брусилов), 1915—17 — тилові установи та шпиталі.

За часів Української революції 1917—1921 Проскурів відігравав роль важливого опорного пункту Української Народної Республіки: у місті тричі перебував уряд УНР та Директорія (6—21 березня, 16—21 листопада 1919, 7—30 червня 1920), відбулося останнє засідання Директорії УНР в її повному складі (березень 1919).

Серед трагічних подій слід відзначити кривавий (бл. 1 тис. загиблих) єврейс. погром 15—16 лютого 1919, здійснений за наказом "ідейного антисеміта" отамана І.Семосенка (начальник проскурівської залоги Армії Української Народної Республіки; пізніше був відкликаний і підданий суду). Погром тлумачився як акція у відповідь на придушену в ніч з 14 на 15 лютого спробу більшовицького збройного повстання в місті, 50 % населення якого становили євреї (природно, їх було багато і серед місц. більшовиків). Погром був першим такого масштабу в новітню добу і став знаковим у колективній пам’яті єврейс. народу.

18 листопада 1920 у місті остаточно встановлено рад. владу. 1923—30 і 1935—37 — центр Проскурівської округи, з 1923 — також однойменного р-ну (1932—37 округа та р-н у складі Вінницької області). З утворенням 22 вересня 1937 Кам’янець-Подільської обл. став містом обласного підпорядкування, а з 15 березня 1941 — обласним центром. 1921—40 у Проскурові розміщувалися 1-ша Запоріз. д-зія Червоного козацтва та штаб 1-го кінного корпусу Червоного козацтва (див. Червоне козацтво).

У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації (8 липня 1941 — 25 березня 1944) в передмісті Ракове існував табір "Шталаг-355", в якому було знищено до 60 тис. рад. військовополонених. Більшість євреїв (які 1939 становили бл. 40 % населення міста) загинули у двох гетто. У місті діяла потужна підпільна організація, очолювана М.Храновським. 1941—44 проскурівський аеродром використовувався нім. авіацією, 1944—45 — рад. і чехословац. союзною авіацією.

16 січня 1954 Проскурів перейменовано на Хмельницький, а Кам’янець-Подільську обл. — на Хмельницьку область. У повоєнний час Х. перетворився на значний індустріальний центр із розвинутими машинобудуванням, легкою та харчовою пром-стю. Значно зросло населення міста (у 1959 — 62 тис. осіб, у 1989 — 237 тис. осіб), було розбудовано соціально-культ. та освіт. сферу (1962 засновано технологічний ін-т — нині нац. ун-т), прокладено тролейбусну мережу та ін. У 2-й пол. 20 ст. Х. став важливим військово-стратегічним пунктом зх. частини СРСР: із 1956 тут дислокована 17-та мотострілец. д-зія, із 1961 — 19-та ракетна д-зія, 1970 засновано вище артилер. командне уч-ще, на базі якого 1992 створено Ін-т прикордонних військ України (нині Нац. академія держ. прикордонної служби України). Наприкінці 20 ст. Х. став одним із найбільших у Сх. Європі центрів гуртово-роздрібної торгівлі — у місті діє комплекс речових ринків, який займає площу понад 18 га.

Уродженцями Проскурова є худож. Г.Верейський, декабрист П.Вигодовський (Дунцов), філософ, церк. та укр. держ. діяч В.Зеньківський, бандурист, діяч Укр. революції 1917—21 та руху опору у складі УПА К.Місевич, укр. держ. діяч, академік М.Павловський, хірург-офтальмолог С.Федоров, амер. письменниця Аріель Дюран, ізраїл. художник М.Сіма, держ. діяч РФ О.Руцькой. Із містом пов’язане життя письменників О.Купріна і М.Трублаїні, співачки О.Камбурової, держ. діячів В.Бегми та О.Ватченка та ін.

Пам’ятки арх-ри місц. значення: церква Різдва Пресвятої Богородиці (1835—37), комплекс міськ. казарм (1892—97, казарми, адм., госп. і житлові споруди, полкова церква), особняк С.Маранца (кін. 19 ст., нині тут театр ляльок), ряд громад. і житлових будівель кін. 19 — 20 ст.

Численні пам’ятники, у т. ч. 4 пам’ятники Б.Хмельницькому (встановлені 1955, 1993, 1997, 2007).

Археол. пам’ятки: поселення бронзового віку, раннього залізного віку, черняхівської культури, кургани скіф. часу та ін. В істор. центрі локалізоване замчище 15—17 ст., проте через щільну забудову дослідження не проводилися.

Музеї: краєзнавчий, художній, літературний, історії міста Хмельницького, фотомистецтва, історії Проскурівського підпілля.
Єсюнін С.М.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2
З нами з: 19 липня 2018, 20:57
Подякував (-ла): 0 раз.
Подякували: 0 раз.
Стать: Жінка

Я ищу родственников из Хмельницка по фамилии Лареоненко

Повідомлення Виктория Салинас » 19 липня 2018, 21:38

Ищу всех своих родственников из города Хмельницкий. Оттуда родом была моя бабушка, звали ее Лидия, фамилия Лареоненко в девичестве. Она умерла в 70-х годах. Я не знаю ее отчества. Единственное знаю, что у нее было 12 братьев и сестер. Еще знаю, имя своей троюродной сестры, ее зовут Лаура и ей должно быть около 50-60 лет. Она жила в Хмельницком.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6092
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2973 раз.
Подякували: 1418 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення АннА » 02 листопада 2018, 15:39

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Хмельницький (Проскурів) у XV-XVIII столітті
Хмельницький (до 1954 року Проскурів) — місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Хмельницької області. Розташований у верхів’ї Південного Бугу, на місці злиття з ним річки Плоскої. В місті є залізничні станції Хмельницька і Гречани, автовокзал, аеропорт. Територія сучасного Хмельницького — 70 кв. км. Населення — 113 тис. чоловік.

Археологічні пам’ятки свідчать, що територія, на якій розташований Хмельницький. заселена ще в давні часи. На околицях міста виявлено поселення трипільської культури (IV—III тисячоліття до н. е.).

Точний час заснування міста невідомий, але писемні джерела дають підстави твердити, що вже на початку XV ст. перші жителі оселилися на східному березі річки Плоскої, де вона зливається з Південним Бугом. Оточене з півночі Південним Бугом, з заходу — Плоскою, зі сходу й півдня — непрохідним болотом, на цьому захищеному природою острові існувало поселення. Навколо нього було викопано глибокий рів. За переказами назва річки і слово «рів» склали назву цього поселення. З XVIII ст. у документах за ним офіційно закріпилася назва — Проскурів.

У 1434 році польські феодали захопили західну частину Поділля. На той час, коли Плоскирів згадується в документах (1493 рік), він був невеликим населеним пунктом з дерев’яною фортецею і сторожовим гарнізоном, де проживало понад 100 чоловік місцевого населення, яке платило податок до польської королівської казни від 7 димів. Тут розміщувався гарнізон — загін озброєних жовнірів, які забирали в селян хліб, худобу, одяг, вимагали від них сало, м’ясо, гроші. Коли місцеве населення не виконувало цих вимог, жовніри чинили жорстоке насильство: вбивали, катували, кидали у в’язницю, забирали все майно.

У 1550 році польський король Сигізмунд II Август подарував поселення за військову службу кам’янецькому старості, хорунжому Мацею Влодці. В 1578 році король Стефан Баторій видав грамоту власнику Плоскирова на проведення двох ярмарків у рік і щонедільних торгів. Після смерті Мацея Влодки місто неодноразово передавалось різним феодалам за військову службу. Розташований поблизу Чорного шляху, Плоскирів зазнавав частих розбійницьких нападів кримських татар, особливо він був спустошений у 1512 і 1593 роках. Зростанню населеного пункту заважали нескінченні побори феодалів. Тому протягом XVI—XVIII ст. не раз спалахували антифеодальні виступи. З наближенням 1595 року селянсько-козацького війська Северина Наливайка трудовий люд надавав йому всіляку підтримку, чимало жителів приєдналося до нього.

В період визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування, в якій брало участь населення Плоскирова, в його околицях відбувались вперті бої повстанців з ворожими військами. У вересні 1648 року повстанське військо на чолі з Максимом Кривоносом, йдучи з під Кам’янця-Подільського на Пиляву, штурмом взяло Плоскирівську фортецю і розгромило шляхетську залогу. В липні 1649 року в районі Плоскирова—Чорного Острова полк Данила Нечая завдав поразки шляхетським загонам подільського каштеляна Лянцкоронського. Влітку 1653 року Богдан Хмельницький, готуючись до бою з військами коронного гетьмана, зосередив свої війська у районі Плоскирова, жителі якого поповнили загони повстанців.

Під час 27-літнього турецького панування в краї тяжка доля не минула й Плоскирова. Його неодноразово руйнували польські й татарські загони. В кінці XVII ст. тут мешкало лише кілька жителів. Після залишення турками Поділля корінне населення повернулося з Волині й Галичини в рідні місця. Йому й належала головна роль у відродженні населеного пункту. Прибули в свої маєтки й польські магнати. Вони привезли до Плоскирова переселенців з Мазовецького воєводства. їх «до кращих часів» звільнили від податків.

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. важливого значення в Проскурові набувають кустарні промисли, особливо кушнірський, кравецький, ткацький, чоботарський, ковальський і бондарський. Розвиваються торговельні зв’язки з іншими населеними пунктами. На проскурівських торгах можна було зустріти купців з Дубна, Луцька та інших міст.

Польсько-шляхетська політика була спрямована на дальше покатоличення населення Проскурова. В суді й діловодстві запроваджувалась польська мова. Польська шляхта відновлювала тяжкий соціальний, національний і релігійний гніт, який існував до визвольної війни. У відповідь на це на Правобережжі спалахнули нові селянські повстання. В районі цих подій опинився й Проскурів. Населення його брало активну участь у повстанні 1664—1665 рр. У 1702—1704 рр. під керівництвом Семена Палія повстанці прогнали шляхту аж до Сатанова. В січні 1703 року відбувся запеклий бій повсталих селян з коронними військами. Повстанці зазнали в ньому поразки, але їх боротьба відновилася з новою силою в 1704 році під керівництвом Федора Шпака. Незважаючи на криваві репресії польсько-шляхетських властей і католицької церкви проти повстанців, у 1734 році спалахнуло нове повстання. Найбільш активно діяли загони на чолі з Верланом і Медведем.

У другій половині XVIII ст. у Проскурові відбувається дальший розвиток ремесла і торгівлі. В місті налічувалося близько 300 будинків, проживало понад 1800 чоловік населення. Поруч з цехами діяли ремісники, які вичинювали шкіри, виробляли мило, свічки, дьоготь, випалювали вапно. Місто славилося ткалями, які виготовляли на продаж килими з рослинним і геометричним орнаментом.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії і утворення в 1795 році Подільської губернії Проскурів стає повітовим центром. Затверджується герб міста — на голубому полі три навхрест складених стріли: середня вістрям униз, дві бокові — уверх.

На початку XIX ст. Проскурів все ще був одним з невеликих торговельно-ремісничих центрів Поділля. В 1808 році тут було 5 міщан, що торгували в крамницях з прикажчиками, 48 торговців дрібними товарами і 334 особи, які займалися промислами і торгували без крамниць. Понад 100 міщан жило з кустарних промислів. Серед них переважали мірошники, шевці, ткачі, бондарі, кушніри, ковалі й інші. Близько 120 сімей мали земельні наділи. В місті щороку проводилося три ярмарки, які за товарооборотом і кількістю учасників були на другому місці після знаменитих на Поділлі ярмолинецьких ярмарків.

Розташування в місті повітових установ і військового гарнізону вимагало розгортання будівництва громадських споруд. Зріс попит на робочі руки. Лише в липні 1808 року в Проскурові прийнято на роботу 41 чоловіка з державних селян і безстроково відпускних солдатів. Згодом у другій чверті XIX ст. в місті виникають капіталістичні промислові підприємства. Серед них заводи: мідних виробів, миловарний, свічковий і тютюнова фабрика. В 1845 році ці підприємства виробили на 17,4 тис. крб. продукції. У той час тут працювало також два цегельні заводи, які давали продукції на 3 тис. крб. Підприємства реалізовували свої вироби на місці і в сусідніх губерніях. Розвиток хлібної і соляної торгівлі сприяв попиту на мішкотару — рядовину. Чимало жителів міста і селян навколишніх сіл займалося її виготовленням. Напередодні реформи 1861 року рядовина, яка була в продажу у Проскурові, оцінювалась сумою близько 50 тис. крб. на рік, а всі промислові підприємства міста виробляли продукції майже на 100 тис. карбованців.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 6092
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2973 раз.
Подякували: 1418 раз.
Стать: Жінка

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення АннА » 02 листопада 2018, 15:41

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Хмельницький (Проскурів) наприкінці XIX століття на початку XX століття
З другої половини XIX ст., а особливо після завершення в 1870 році будівництва залізничної лінії Жмеринка — Проскурів — Волочиськ, економічне життя Проскурова помітно пожвавилося. На кінець XIX ст. кількість промислових підприємств порівняно з дореформеним періодом зросла майже в 10 разів. У 1876 році тут почала працювати механічна майстерня, на базі якої 1898 року виросли чавуноливарний і механічний заводи. У 1891 році став до ладу цукровий завод.

Значно розширилася забудована частина міста. Зростання попиту на будівельні матеріали сприяло розширенню цегельного виробництва. У 1865 році в Проскурові вступив у дію третій цегельний завод. Усі вони в 1887 році випустили 860 тис. штук цегли. Однак це не задовольняло потреб міста. 1899 року завершилося будівництво цегельно-черепичного заводу, потужність якого втроє перевищувала випуск цегли на існуючих заводах. У 1876 році в місті виникла друга тютюнова фабрика. На обох підприємствах в 1885 році було перероблено 4800 пудів тютюну, випущено продукції на 27 тис. карбованців.

У 1897 році 40 промислових підприємств міста виробили продукції на 1331 тис. крб., або в 13,3 раза більше, ніж у дореформений період. З ростом промисловості кількість робітників у місті збільшилася майже в 9 разів і на кінець XIX ст. становила 833 чоловіка. Зростала й кустарна промисловість. У 1897 році в місті працювало 1417 ремісників, переважно шевців, кравців, столярів, ковалів, бондарів, слюсарів, пекарів, різників.

Протягом 70—90 рр. Проскурів стає одним із найбільших на Поділлі пунктів хліботоргівлі. В кінці XIX ст. з залізничної станції Проскурів щороку вивозилось близько 1344 тис. пудів хліба.

Розвиток промисловості, кустарних промислів і торгівлі сприяв зростанню населення міста, яке в 1897 році становило 22 855 чоловік.

З розвитком капіталізму і появою резервної робочої сили експлуатація робітників на промислових підприємствах та учнів у ремісничих майстернях досягла неймовірних масштабів. Робочий день тривав по 16—18 годин. Умови праці були важкі, не додержувалось елементарної техніки безпеки. В той же час заробітна плата робітників у 70—90 рр. становила 60—70 копійок на день, жінок — 35—40 копійок, а підлітків — у 2—2,5 раза менше.

Робітники протестували проти нерівної оплати за однаково виконану роботу, несвоєчасної виплати заробітної плати, важких умов праці, поганого харчування тощо. В 60—70 рр. найбільш поширеною формою протесту робітників було самовільне залишення виробництва. Так, у липні 1867 року проскурівський повітовий справник повідомляв губернатору про залишення роботи артіллю у складі 43 робітників.

У пореформений період революційну роботу серед робітників, ремісників і селян провадили народницькі організації. В 1870 році в Проскурові почало діяти відгалуження народницької «Кам’янець-Подільської комуни». Народники розгорнули енергійну діяльність по розповсюдженню в Росії і на Україні політичної літератури, яку одержували з-за кордону. В 1873 році один з організаторів народницької «Кам’янець-Подільської комуни» Іван Мокрієвич приїхав з своїм братом Володимиром до Проскурова. 31 грудня проскурівський повітовий справник доносив подільському губернатору, що «… сини поміщика Мокрієвича з села Луки Барської, Іван та Володимир Мокрієвичі 22 листопада в Проскурові мали зустріч із злочинцем, який привіз нелегальну літературу».

На дальший розвиток революційного руху в Проскурові великий вплив мала ленінська «Искра» та її поширення в місті. В 1902 році тут створюється соціал-демократична група, яка на початку 1905 року перетворюється в організацію РСДРП. Її опорними пунктами стали залізнична станція і депо Гречани, чавуноливарний, механічний та цукровий заводи. Організація мала довірених людей майже на всіх підприємствах, у ремісничих майстернях та в деяких навчальних закладах міста.

Під впливом революційних подій, що відбувалися в країні, і під керівництвом організації РСДРП 13 липня 1905 року застрайкували робітники чавуноливарного і механічного заводів. Вони вимагали 10-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати підмайстрам на 15 проц., учням на 20 проц., ливарникам — 5 коп. на карбованець. Страйкуючих підтримали робітники тютюнової фабрики та інших підприємств. Одним з організаторів страйку був член РСДРП А. Желязко.

У вересні, коли на цукровому заводі розпочався сезон, спалахнув страйк робітників, які висунули вимогу збільшити заробітну плату на 50 проц., скоротити робочий день до 8 годин, ввічливо ставитися до робітників, скасувати штрафи тощо. Під час страйку розповсюджувалася прокламація, в якій говорилося: «Товариші! Хіба не зрозуміло для нас, що цар і його прислужники перешкоджають всьому робітничому класові в боротьбі за кращу долю?». Прокламація закінчувалася словами: «Геть самодержавство! Хай живе солідарна боротьба робітників! Хай живе соціалізм!». Страйк цукровиків очолив комітет, до складу якого входили робітники К. М. Атерлей, Д. М. Клеванський, Ф. Д. Шершун, І. І. Лабунський, Т. М. Розенберг. За цукровиками виступили будівельники. 19 жовтня 1905 року в Проскурові відбулася багатолюдна демонстрація, в якій взяли участь робітники, міська біднота, трудова інтелігенція, студенти. Вона пройшла під гаслами «Геть самодержавство!», «Геть царя!».

Під час виборів до 1-ї Державної думи більшовики Проскурова закликали трудящих бойкотувати думу. 9 березня 1906 року Проскурівська міська управа зібрала сход для попередніх виборів кандидатів у члени Державної думи. Даючи відповідь буржуазним і дрібнобуржуазним промовцям, які вихваляли думу як найкращий засіб розв’язання питань революції, більшовик А. І. Говоров сказав: «…вже немало загинуло за правду, ось і лейтенант Шмідт засуджений до смертної кари за правду. Геть самодержавство! Хай живе вільна конституція!». Сход розігнали, Говорова заарештували. Такою насправді була свобода слова, яку «проголосив» Микола II у жовтні 1905 року.

В умовах жорстокої реакції, що настала після поразки революції 1905—1907 рр., трудящі Проскурова продовжували боротьбу. Віру в перемогу над самодержавством вселяли робітникам більшовицькі газети «Пролетарий» і «Социал-демократ», що поширювалися в місті. Навесні 1912 року до Поділля дійшла звістка про розстріл робітників на Лені. На фабриках і заводах Проскурова відбулися мітинги протесту проти реакційної політики царизму. В грудні 1913 року застрайкували підмайстри й учні ремісничих майстерень міста. Страйк був жорстоко придушений, а його найбільш активні учасники ув’язнені. Зважаючи на посилення революційних виступів трудящих, царські власті у 1912—1914 рр. стягнули на Поділля війська, збільшили гарнізони в деяких містах, у т. ч. і в Проскурові.

Перед першою світовою війною в місті діяло 55 промислових підприємств і паровозне депо Гречани. Найбільші з підприємств — чавуноливарний і цукровий заводи, 2 броварні, 2 тютюнові фабрики, 2 олійниці, 8 парових і 2 водяні млини, 8 цегелень. На всіх підприємствах міста було зайнято 1110 робітників, які виробляли продукції на суму 2095 тис. крб.. В ремісничих майстернях працювало 1145 майстрів та учнів. На той час у Проскурові проживало 35 тис. чоловік населення.

Незважаючи на великі зміни, що сталися в розвитку міста в другій половині XIX та на початку XX ст., все ж воно залишалося глухим і невпорядкованим провінціальним містечком. Міські будівлі були здебільшого земляні або дерев’яні під солом’яними стріхами. Електричними і гасовими ліхтарями освітлювалися тільки центральні вулиці, решта потопала в темряві. В 1909 році міська дума взяла в банку позичку на суму 186 тис. крб., щоб замостити центральні міські вулиці. До цього тут не було жодної забрукованої вулиці. Водою населення користувалося з криниць та Південного Бугу. В 1914 році міська дума обговорила питання про спорудження водогону, але далі розмов справа не пішла.

Відсталою ділянкою була охорона здоров’я. У 1910 році земська і дві приватні лікарні мали 46 ліжок. В місті працювало 10 лікарів, 11 фельдшерів, 23 сестри-жалібниці й акушерки.

Освіта також розвивалася досить повільно. Протягом усього XIX ст. місто мало тільки парафіяльні початкові школи та одне міське училище, відкрите 1868 року. За даними перепису 1897 року, 62 проц. жителів міста були неписьменні. Наприкінці XIX — на початку XX ст. стан народної освіти дещо поліпшився. З 1904/05 навчального року почали працювати реальне училище та приватна жіноча гімназія Н. Харюзової. У 1913 році на базі міського училища відкрито два вищі початкові училища — чоловіче й жіноче. На базі єврейського жіночого училища 1906 року створено жіноче училище 2 розряду. Місто мало також дві церковнопарафіяльні школи. В усіх навчальних закладах міста у 1914/15 навчальному році вчилося 934 учні — близько половини дітей шкільного віку.

У 1892 році в місті з’явився приватний театр, у 1901 відкрилася міська бібліотека ім. О. С. Пушкіна, а в 1909 році — повітовий музей.

Наприкінці вересня і на початку жовтня 1846 року Проскурів, Кам’янець-Подільський та інші міста краю за завданням Археографічної комісії відвідав Т. Г. Шевченко. Він змальовував тут стародавні архітектурні пам’ятки і робив фольклорні та етнографічні записи.

У різний час протягом 1855—1858 років приїздив до Проскурова український байкар Л. І. Глібов. У 50-60-х роках XIX ст. місто відвідували відомі українські композитори Діонісій Бонковський та В. І. Заремба, автор гумористично-сатиричних творів поет С. В. Руданський, фольклорист та етнограф А. І. Димінський. З 1890 по 1894 рік тут у 46-ому Дніпровському піхотному полку служив відомий російський письменник О. І. Купрін. В цей час він написав свої перші твори, а пізніше — повість «Поєдинок».

З початком першої світової війни Поділля стало прифронтовою зоною. Перед початком бойових дій тут зосереджувалися частини 8-ї армії Південно-Західного фронту, яким командував генерал О. О. Брусилов, а пізніше розквартировувались різні військові частини 7-ї армії.

Звістка про повалення самодержавства сколихнула всі верстви населення. На підприємствах, у ремісницьких майстернях, навчальних закладах проходили мітинги, збори. Гречанські і проскурівські залізничники, робітники чавуноливарного і цукрового заводів створили організаційний комітет для підготовки виборів до Ради. Збори виборщиків від промислових підприємств і ремісничих майстерень міста, що відбулися 10 березня 1917 року в приміщенні реального училища, обрали 153 депутатів, у т. ч. 47 — від солдатів військових частин місцевого гарнізону. За пропозицією армійських депутатів було створено Раду робітничих і солдатських депутатів.

Другого дня за рішенням Ради відбулася демонстрація військ та робітників міста, яка проходила під гаслом встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, укладення миру. Після демонстрації робітники міста за допомогою солдатів визволили з тюрми політичних в’язнів і заарештували деяких представників царської влади. Одночасно створювались установи Тимчасового уряду для захисту інтересів поміщиків і капіталістів.

Меншовики, есери, націоналістичні елементи, що пролізли до Ради робітничих і солдатських депутатів, робили все, щоб загальмувати розвиток революційних подій у місті і повіті та перетворити Раду на знаряддя буржуазії.

Більшовики рішуче виступали проти цього. Під їх впливом Проскурівська Рада провела в життя рішення про підвищення заробітної плати робітникам, скорочення робочого дня, нормоване споживання продовольчих товарів. За вимогою Ради і комітету солдаток Проскурівська міська дума змушена була схвалити рішення про видачу сім’ям солдатів, що перебували на фронті, грошового пайка в сумі 20 крб. за рахунок коштів, які надходили від оподаткування міської буржуазії.

Командування фронту з допомогою угодовських партій розгорнуло шалену пропаганду за наступ на всіх фронтах. До Проскурова прибув загін козаків, щоб умовити солдатів розташованих у місті частин 7-ї армії виступити на фронт. На мітингу представники командування кликали до наступу, однак їх промови не мали успіху. Більшовицькі гасла «Геть імперіалістичну війну!», «Вся влада Радам!» були підхоплені дружним солдатським «ура!». Розлютовані козаки з криками «Бий німецьких шпигунів!» кинулися з оголеними шаблями на більшовицьких агітаторів. Солдати оборонили більшовиків і зажадали, щоб козаки негайно покинули місто, бо ніхто не поручиться за їх життя. Після цього в місті відбулася антивоєнна демонстрація, в якій взяли участь проскурівські робітники та солдати гарнізону.

І все ж частини проскурівського та інших гарнізонів змушені були виступити на фронт. Але наступ захлинувся у солдатській крові. Проти частин, які залишили фронт, було направлено найбільш віддані Тимчасовому урядові ударні батальйони. Вони жорстоко розправилися з революційними організаціями міста. Так, 16 липня без суду було розстріляно голову і секретаря виконкому робітничих дружин — Попова і Ціслюка. Для придушення «бунтівників» до міста зігнали майже всі війська з навколишніх населених пунктів.

В ході боротьби з контрреволюцією росла і міцніла більшовицька організація Проскурова. В липні 1917 року вона остаточно розмежувалася з меншовиками, а на початку серпня була затверджена Південно-Західним обласним комітетом РСДРП(б). На той час в її лавах перебувало та активно діяло 200 чоловік. До складу президії більшовицької організації входили М. М. Дерманер (голова), М. Г. Резников (секретар), Т. Є. Чекерда, С. С. Крутошинський та інші.

Після розгрому корніловщини вплив більшовиків у Проскурівській Раді значно зріс. Частина депутатів, яка до цього займала нейтральну позицію, перейшла на бік більшовиків. В кінці жовтня відбулися перевибори Ради. Робітники і революційно настроєні солдати гарнізону подали свої голоси за більшовиків. 7 листопада 1917 року газета «Пролетарская мысль» писала: «В Проскурові після перевиборів Рада стала більшовицькою.. . Вона має радіотелеграф, за допомогою якого регулярно одержує відомості з Петрограда». Головою виконавчого комітету Ради обрано армійського більшовика Циганкова. До Проскурова прибув як комісар 7-ї армії делегат II Всеросійського з’їзду Рад І. Васянін. Робітники міста і солдати гарнізону, перед якими виступав І. Васянін, палко вітали рішення з’їзду та утворення Радянського уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним. Одночасно робітники й солдати вимагали переобрання армійського комітету, бо він не відбивав настроїв солдатських мас 7-ї армії. Відчувши свій кінець, армійський комітет у змові з представниками Центральної ради і колишніми представниками Тимчасового уряду готувався до захоплення влади в місті та керівництва в армії. 19 листопада 1917 року питання про ситуацію, що склалася в місті, обговорювалося на спільному засіданні Ради депутатів трудящих, комітету РСДРП(б) і штабу Гречанської Червоної гвардії. Щоб упередити виступ контрреволюційних козачих частин, вирішено було домовитися з комітетом 6-го Фінляндського полку про його передислокацію з Чорного Острова до Проскурова.

Козачі частини залишили місто ще до приходу полку, ударні батальйони роззброїли фінляндці, армійський комітет був заарештований. З прибуттям фінляндців у місті відбувся мітинг, на якому проголошено перехід влади до Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. За ініціативою ревкому 6-го Фінляндського полку, Проскурівського комітету РСДРП(б), виконкому Ради 20 листопада в Проскурові створено військово-революційний комітет 7-ї армії. Йому підпорядковувались усі міські та сільські ревкоми, а також загін Гречанської Червоної гвардії, створений за ініціативою Проскурівської організації РСДРП(б) у жовтні 1917 року. Газета «Известия» військово-революційного комітету 7-ї армії, що виходила в Проскурові з 23 листопада, в своєму першому номері опублікувала декрети Радянської влади про землю і мир та «Декларацію прав народів Росії».

Події в Проскурові збудоражили Центральну раду. Петлюра вимагав від командуючого 7-ю армією надіслати до Проскурова козачий полк для придушення революційного виступу солдатів. Ревком армії відповів, що турбуватися про місто, в якому встановлено належний порядок, немає потреби. Всі спроби представників Центральної ради захопити владу в місті та керівництво в 7-й армії успіхів не мали. Проскурів став центром, як тоді говорили, солдатської Радянської республіки.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 351
З нами з: 06 вересня 2020, 15:50
Подякував (-ла): 16 раз.
Подякували: 132 раз.
Стать: Чоловік

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення Stranger » 11 вересня 2020, 13:34

Єсюнін С. М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси. – Хмельницький, 2008.
https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=9545

На сторінках книги пропонується подорож найстарішими вулицям міста Хмельницького, розповідається про окремі будинки, та події, що пов’язані з ними. Подано також багато іншої інформації, яка вимальовує історичний портрет вулиці та міста у ХІХ – ХХ століттях. Видання розраховане на науковців, краєзнавців, учителів шкіл, студентів, учнів, всіх, хто цікавиться історією міста Хмельницького.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 351
З нами з: 06 вересня 2020, 15:50
Подякував (-ла): 16 раз.
Подякували: 132 раз.
Стать: Чоловік

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення Stranger » 19 лютого 2021, 19:08

Опис повітового міста Проскурова наприкінці ХІХ століття у мемуарах приїжджих мешканців – Ігор Западенко

Деякі з приїжджих мешканців Проскурова залишили у мемуарах або белетристиці, написаної на основі власної біографії, опис побуту міста. Такими авторами є, зокрема, нотаріус Костянтин Колоколов, письменник Олександр Купрін та генерал Олександр Лукомський, які жили або служили у Проскурові в означений період.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1350
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 84 раз.
Подякували: 247 раз.
Стать: Чоловік

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення Вернер » 15 березня 2021, 20:58

Український голос (Проскурів) №28 від 04.04.1943, сторінка 4
ОГОЛОШЕННЯ
Проскурівське Надлісництво на своїх розсадниках (Остатки, Рідкодуби, Гречани та Лезнево) МАЄ ДО ПРОДАЖУ ПОСАДКОВИЙ МАТЕРІАЛ таких порід: ясень та клен американський, оріх грецький, каштан, ялина, та ясень звичайний. Матеріал є в достатній кількості та відпускається по низьких цінах. Бажаючі купити можуть звертатися до Надлісництва—Проскурів, Старо-Бульварна, №l5-1. НАДЛІСНИЦТВО.
Час плине

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1350
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 84 раз.
Подякували: 247 раз.
Стать: Чоловік

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення Вернер » 23 березня 2021, 19:18

Український голос (Проскурів) №23 від 18.03.1943, сторінка 4
ОГОЛОШЕННЯ
ЗАГУБЛЕНО ліву жіночу шкіряну РУКАВИЧКУ коричневого кольору. Хто звайшов, проситься повідомити за винагороду натурою на адресу: Проскурів, Централос перекладачів.
Час плине

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1350
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 84 раз.
Подякували: 247 раз.
Стать: Чоловік

Re: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (Проскурів), місто, Україна

Повідомлення Вернер » 24 березня 2021, 21:31

Український голос (Проскурів) №95 від 25.11.1943, сторінка 4
ОГОЛОШЕННЯ
ЗАГУБЛЕНИЙ пакет з фотокартками та ластами на нікецькій мові. Хто знайшов, праситься повернути на адресу: буфет їдальні Шевчука, п. Мелєшко, за винагороду.
Час плине


Повернутись до ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Тамара Сопілка