Бойківщина

[skelya]

Бойківщина – суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межує з Лемківщиною у верхів’ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір’ям, а південною можна вважати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів’ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належить тепер до території Польщі.

[АннА]

БОЙКІВЩИНА – історико-етногр. регіон в Укр. Карпатах, що охоплює пд. гірські ч. Івано-Франк. і Львів. обл. і пн. ч. Верховинської смуги Закарп. обл. На сх. межує з Гуцульщиною по р. Лімниця (прит. Дністра), на зх. – з Лемківщиною по р. Солинка (прит. Сану, нині в межах Польщі). Назва Б. походить від етногр. групи українців, відомої як бойки.
Нині осн. центри Б.: м. Турка, смт Бориня (Турківський р-н Львів. обл.), м. Сколе, смт Верхнє Синьовидне, м. Старий Самбір, смт Воловець, с. Сойми (Міжгірський р-н Закарп. обл.).
У культ. й екон. житті Б. значну роль відігравали підгірські міста і с-ща: на пн. – Самбір, Борислав, Дрогобич, Долина, Калуш, Болехів; на пд. – Свалява, Волове (нині смт Міжгір'я). Після Другої світової війни автохтонне нас. зх. Б., яка відійшла до Польщі, було переселене в Україну або депортоване на зх. і пн. терени Польщі.
Здавна основою с. госп-ва Б. було пастуше скотарство. В річкових долинах розвивалося землеробство. Деякі місцевості ( Стара Сіль, Нагуєвичі, нині с. Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів. обл., та ін.) були осередками солеваріння. Мешканці бойківського с. Синевидсько-Вижнє (нині смт Верхнє Синьовидне) у 18 – на поч. 20 ст. вели міжнар. торгівлю фруктами.
Давність культ. традицій Б. засвідчує, зокрема, буд-во дерев'яних церков, які відзначаються досконалістю і красою пропорцій та майстерністю теслярської роботи. 1928 у Самборі засновано музей і т-во "Бойківщина", яке 1931–39 видавало історико-етногр. час. "Літопис Бойківщини". 1973 т-во відновлено у Філадельфії (США). 1991 відновлено музей і т-во "Бойківщина" в Самборі, у Дрогобичі видається час. "Бойки".
Ісаєвич Я.Д.
дата публікації: 2003 р.

[АннА]

БОЙКИ – етногр. група укр. етносу, що розселена в гірських р-нах Українських Карпат і Закарпатті (Долинський р-н та ч. Рожнятівського р-ну Івано-Франк. обл., Сколівський, Турківський, ч. Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського р-нів Львів. обл., Воловецький та ч. Міжгірського і Великоберезнянського р-нів Закарп. обл. – див. Бойківщина).
Стосовно походження та етимології назви "Б." існує кілька гіпотез. Одні пов'язують її з особливостями психічного складу певної групи людей, ін. – з особливостями їхніх мовнодіалектичних ознак (бойківський говір – одна з пд.-зх. карпатських говірок – зберіг чимало архаїчних рис, переважно фонетичних та морфологічних). Достатньо обґрунтованою є гіпотеза, що пов'язує цю назву з етнонімом кельтських племен – "бойї", які мігрували у 6 ст. на Балкани і в Карпати. Подекуди Б. називають себе верховинцями. На Закарпатті назва "Б." мало поширена.
Гадають, що Б. – нащадки давнього слов'ян. племені білих хорватів, яких Володимир Святославич приєднав до Київської Русі. Істор. тер. розселення Б. займала бл. 8 тис. км². На поч. 30-х рр. 20 ст. тут проживало до 400 тис. осіб (переважно Б.).
Істор. доля Б., особливості їхнього природного середовища обумовили й відповідну своєрідність їхнього побуту та к-ри, які відзначаються стриманістю. Невибагливість життєвого укладу та побутової к-ри підсилювалася специфікою їхніх госп. занять – переважно підсічним землеробством, солеварінням, розведенням великої рогатої худоби. Торг. рух, що відбувався гірськими перевалами через тер. Б., призвичаїв їх до торгівлі.
Серед народжених на Бойківщині визначних діячів минулого відомі, зокрема, Ю.Дрогобич – проф. і ректор ун-ту в Болоньї, згодом проф. ун-ту в Кракові (1488); П.Конашевич-Сагайдачний та ін. Найвідомішим із синів Бойківщини є І.Франко.
Войналович В.А.
дата публікації: 2003 р.

[АннА]

БОЙКІВСЬКА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА – утворена у серп. 1920 під час збройного повстання на Прикарпатті. Повстання готувала Комуністична партія Східної Галичини серед вояків Української Галицької армії, інтернованих у Чехословаччині (в Німецьким Яблоннім, Кошицях і на Закарпатті). Його початок КПСГ координувала з кер-вом Червоної армії (див. Радянська армія) та Галицьким революційним комітетом (Галревкомом). Збройний виступ у Сколівському пов. (нині тер. Львів. обл.) розпочав загін вояків УГА на чолі з Ф.Бекешем, що прибув із Закарпаття. До нього приєдналися лісоруби та селяни. 21 серп. верховинці роззброїли польс. прикордонну заставу в с. Опорець (нині Сколівського р-ну Львів. обл.). На майдані Ф.Бекеш зачитав листівку "За що б'ються більшовики" та проголосив Б.Р.Р. 22 серп. повстанці вигнали польс. прикордонників із с. Лавочне (нині теж у Сколівському р-ні) та обрали ревком на чолі з Бекешем. 23 серп. залізницею загін дістався до сіл Тухля і Гребені (обидва нині в Сколівському р-ні). Під с. Славське (нині с-ще міськ. типу в цьому ж р-ні) повстанці розгромили польс. військ. з'єднання, намагалися оволодіти м. Стрий та приєднатися до 8-ї кавалерійс. д-зії В.Примакова. У зв'язку з відступом Червоної армії 26 серп. повстанці під тиском польс. військ повернулися до Бескидського прикордонного тунелю, перейшли на Закарпаття, де й були інтерновані чехословац. властями.
Сливка Ю.Ю.
дата публікації: 2003 р.

[alex1952]

Работа моего троюродного деда Всеволода Яковлевича Кармазина-Каковского, обучавшегося в Одесском Строительно-Архитектурном Институте, "Архітектура бойківської церкви". Выполнена по результатам экспедиций по этой местности с группой своих студентов. Планы, фасады, зарисовки в туши сохранили для истории множество церквей, большей части которых уже нет.
http://diasporiana.org.ua/wp-content/up ... 8/file.pdf