УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 19:24

НОВОСЕЛИЦЯ (до 1617 – Шишківці) – місто Чернівецької області, райцентр. Розташов. на р. Прут (прит. Дунаю), за 36 км від Чернівців. Населення 8,4 тис. (2001). Площа 5,6 км².
Перша згадка – 1456 під назвою Шишківці. З 1617 відоме як Н. Перебувала в складі Молдавського князівства. 1715–1812 входила до Хотинського нахіє. За Бухарестським мирним договором 1812 увійшла до Російської імперії. 1828, після врегулювання кордону між Австрійс. і Рос. імперіями, поділена на австрійс. і рос. частини по р. Рокитна. До австрійс. Н. увійшло с. Долішні Строєшти, яке раніше було самостійною громадою. У Н. були відкриті митниці: 1817 – у рос. частині (із 1814 там діяв митний пункт), 1847 – в австрійській. 1850 налагоджено паромну переправу через р. Прут. Із 2-ї пол. 19 ст. в Н. почала розвиватися пром-сть. 1870 працювали паровий млин, винокурня, олійня та 2 шкіряних з-ди. Додатковим імпульсом для розвитку Н. було прокладання залізниці (1884 Чернівці–Н. і 1892 Жмеринка–Н.), завдяки чому містечко стало значним транзитним пунктом.
Під час Першої світової війни Н. стала ареною жорстоких боїв і була спустошена. З лютого по листопад 1918 рос. частина Н. була окупована австро-угор. військами. Із листопада 1918 Н. – під владою Румунії. Назву міста було змінено на Ноуа Суліца. Із червня 1940 – у складі УРСР. У листопаді 1940 Н. надано статус райцентру і створено Новоселицький р-н.
Із липня 1941 по березень 1944 окупована Румунією. 1944–91 в Н. діяли школа, вузол зв'язку, мед. уч-ще. Працювали птахофабрика, олійниця, миловарня, шкіряний, залізобетонних виробів, асфальтний, винний (лікеро-горілчаний), сирний з-ди, харчосмакова й меблева ф-ки. Розпочато буд-во м'ясокомбінату. Із 1991 Н. – у складі незалежної України. У місті відкрито г-зію, ліцей, мед. коледж. Діють птахокомбінат, сирзавод, ЗАТ "Побут", ін. приватні заклади.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 19:55

Зображення
Новосе́лиця — місто на Буковині, районний центр Новоселицького району Чернівецької області.
Історія
Найдавніша письмова згадка про Новоселицю датується 1456 роком.
За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2081 особа (1056 чоловічої статі та 1025 — жіночої), налічувалось 299 дворових господарств, існували 2 православні церкви, 3 єврейських молитовних будинки, митниця, поштова станція, лісова пристань, відбувались щонедільні базари[2].
Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Новоселицької волості, мешкало 1007 осіб, налічувалось 145 дворових господарств, існували православна церква, синагога, 2 молитовних будинки, школа, лазарет, поштова станція, свічний завод, миловарний завод, 3 кожевених заводи, пивоварений завод, 50 лавок, кордон, 4 постоялих двори, 4 винних погреба, відбувались базари[3]. За 3 версти — кордон.
До 1918 року біля Новоселиці знаходився потрійний стик кордонів Російської Імперії, Австро-Угорської Імперії та Румунії.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 19:57

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Новоселиця — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 36 км від обласного центру, на лівому березі ріки Пруту. Через місто проходить автомагістраль Чернівці—Кишинів та залізнична лінія. Населення 6,4 тис. чоловік.

Вперше Новоселиця згадується в документальних джерелах від 1456 року під назвою «Шишківці, де був Юріїв двір, на Пруті». У документах 1617 року село зазначається як «Шишкєуць біля Пруту, що тепер називається Новоселиця». Назва Новоселиця свідчить, зокрема, що йдеться не просто про заміну найменування, а про появу нового поселення на місці запустілих Шишківців.

В XII—XIV століттях долиною ріки Пруту з Галича — столиці князівства до Берлада проходив сухопутний торговий шлях. Берладська дорога, напевне, сприяла і виникненню Новоселиці, яка була на цьому шляху.

Становище жителів Новоселиці погіршилося з першої половини XVI століття, коли Буковина потрапила у васальну залежність від султанської Туреччини. Жителі села не мирились із поневолювачами, чинили їм опір. Після розгрому турків у 1774 році жителі Новоселиці з радістю зустріли російські війська. За умовами Кючук-Кайнарджійського договору Новоселиця була розчленована — через місто пройшов кордон. Західна частина Новоселиці потрапила під владу Австрії, а східна — знову залишилась за Туреччиною.

Західна частина Новоселиці належала на той час австрійському барону Зоті. Селян примушували працювати на полях барона від зорі до зорі, доглядати худобу, будувати маєток і господарські приміщення. Частина селян Новоселиці, які ще залишались вільними, в 1782 році стають кріпаками Радівецького єпіскопства, а через два роки були передані монастирю Горяче. Доля монастирських селян була така ж тяжка, як і кріпаків барона Зоти та селян, що були під гнітом турецьких феодалів. У 1788 році монастир зробив обмін новоселицьких земель на землі молдавського поміщика Кантакузіно; новоселицькі землі та закріплені за ними селяни перейшли у власність останнього.

Скасування австрійським урядом кріпацтва сприяло розвитку Новоселиці, вона починає розбудовуватись. На захід від річки Рокитної виникає поселення Долишні Строїнці, а ще західніше — Горішні Строїнці (пізніше — Тогуляни). Долишні Строїнці поступово з’єдналися з Новоселицею.

Селяни східної частини Новоселиці, які були під турецьким ігом, поряд з національним, зазнавали і тяжкого соціального гніту. Крім турецьких завойовників, населення визискували і місцеві експлуататори, які володіли значними земельними наділами, сотнями підневільних селян. Багатій Стурдза, наприклад, 1804 року мав у Новоселиці маєток з 204 селянськими дворами.

За Бухарестським договором 1812 р., Новоселиця у складі Хотинського повіту була приєднана до Росії. Західна частина поселення (по той бік річки Рокитної) залишалась під владою австро-угорських баронів аж до 1918 року.

Починає розвиватися економіка тієї частини Новоселиці, що ввійшла до складу Росії. Розширюється кустарне виробництво. На 1828 рік у Новоселиці було вже 2 шевці, 2 кравці, 3 кушніри, ткач, 2 колісники, коваль.

Вигідність географічного розташування і розвиток ремесла привели до відкриття на початку XIX століття в Новоселиці ярмарку. Саме тоді вона почала називатися містечком.

Перебуваючи на стику кордонів між Росією і Австрією, Новоселиця стає важливим транзитним пунктом. Через Новоселицю направлялися на схід товари з Австрії, Молдавії і Валахії. В російській частині містечка 1817 року, у австрійській — 1847 року відкривається прикордонна таможня.

У 1850 році, після прокладення дороги з Чернівців через Новоселицю на Лип-кани і побудовою в Новоселиці паромної переправи через ріку Прут у Молдавію, розвиток торгівлі та ремесла в містечку пожвавився. Це сприяло дальшому заселенню і забудові. З 1849 по 1859 рр. у Новоселиці побудовано 20 будинків, декілька водяних млинів, пристань. Як про це зазначалось у документах за 1860 рік: «Містечко Новоселиця має велике торгове значення. Тут є склад лісоматеріалів, які сплавляються по Пруту. З Новоселиці ліс перевозять сухим шляхом до Дністра, а звідти сплавляють у всі місця Середньої та Нижньої Бессарабії. Головний торговий шлях — Новоселиця, Хотин, Кишинів… Новоселиця є головним пунктом, через який направляються в Австрію худоба і шкіри».

Тогочасна австрійська преса писала про шлях Чернівці — Новоселиця: «…це шлях, яким здійснюється все торговельне і пасажирське сполучення з Росією. По ньому щорічно прогонять тисячі волів у Відень, провозять тисячі підвід зерна, шкір тощо. Ця дорога служить транзитною дорогою для південної і північної частини Росії».

Приєднання східної частини Новоселиці до Росії сприяло розвиткові господарства, який, проте, стримувався наявністю поміщицького землеволодіння. Незабаром після укладення Бухарестського договору уряд Олександра І визнав за молдавськими боярами їх давні феодальні права. Молдавським поміщикам і казні на той час належало 47 проц. всієї землі, 38 проц. селянських господарств змушені були на кабальних умовах орендувати землю у поміщиків.

Поміщиці Ромашкан належало в Новоселиці 364 десятини, а поміщику Цибульському — понад 100 десятин кращих орних земель. Багатій Стурдза прибрав до своїх рук кращі землі Новоселиці, сіл Маршинців, Тарасівців, Котелевого та інших. Крім того, він володів у Новоселиці кількома крамницями, готелем, винокурнею, 10 водяними млинами, 281 селянським двором з 1405 жителями.

Таким чином, тяжкий гніт знову ліг на плечі новоселицьких селян. Але трудящі не хотіли миритися з таким становищем, вони часто виступали проти своїх гнобителів, відмовлялись виконувати розпорядження царських властей. Про це свідчить, зокрема, рапорт хотинського земського начальника бессарабському губернатору від 21 червня 1832 року. Щоб запобігти ще більшим масовим виступам трудящих Новоселиці та навколишніх сіл, місцеві власті просили дозволу губернатора розмістити у Новоселиці військову частину.

Певний вплив на виступи трудящих Хотинщини, в т. ч. й Новоселиці, справило польське повстання 1863 року. Про це свідчить подання генерал-губернатора Новоросійського і Бессарабського міністру внутрішніх справ Росії П. І. Валуєву від 25 лютого 1864 року про посилення нагляду за поляками, що постійно проживали у Липканах та Новоселиці і які «мають великі зручності для спілкування з польськими революціонерами».

Реформа 1868 року в Бессарабській області носила такий же грабіжницький характерен і реформа 1861 року в центральних губерніях Росії. А тому селяни Новоселиці виступили проти «поміщицької волі», вимагали ліквідації стану тимчасово зобов’язаних. У травні—червні 1870 року трудящі Новоселиці та навколишніх сіл відмовились відбувати натуральні повинності. А через декілька днів вони відмовились і від виконання відрядних повинностей, не вийшли працювати на поміщицькі поля.

Селянські заворушення, слідом за Новоселицею, охопили весь Хотинський повіт. Справник звернувся до губернатора з проханням терміново прислати в повіт війська, хоча б сотню козаків. У Новоселицю було направлено дві сотні козаків, які жорстоко придушили виступ селян. П’ятьох керівників заворушень заарештували, а згодом ув’язнили.

Для повного придушення селянських виступів бессарабський губернатор у червні 1870 року направив у Хотинський повіт ще один козачий полк.

Революційні події в Європі мали свій вплив і на Бессарабію. В жандармських донесеннях за травень 1879 року йдеться про доставку через Бессарабію революційної літератури, перехід через кордон емігрантів та пропаганду революційних ідей серед населення Бессарабії.

Щоб запобігти впливу революційних ідей на населення Бессарабської області, в Новоселиці та інших прикордонних пунктах посилюється нагляд жандармів.

У пореформений період Новоселиця швидко забудовується, зростає кількість населення. На 1862 рік у Новоселиці було лише 300 будинків, у 1870 — 342, в 1875 році — вже 509.

На 1870 рік у Новоселиці діяли паровий млин, винокурня, два шкіряні заводи і олійня. Це були дрібні кустарні підприємства, де виробництво здійснювалось вручну. На обох шкіряних заводах у 1880 році працювало всього п’ять вільнонайманих робітників, які вручну обробляли за рік 2,5 тис. шкір. Умови праці на цих підприємствах були надзвичайно важкими. У 1880 році в Новоселиці було побудовано свічково-миловарний завод з річним виробництвом 50 пудів мила та 1100 пудів свічок. На ньому працювало всього два вільнонаймані робітники.

З розвитком капіталізму власники підприємств Новоселиці частково механізовували виробництво. Купець Клейтман, власник олійні, встановив на ній у 1880 році парову машину, два механічні преси, проклав водопровід.

Розвиваються шляхи сполучення, внутрішня і зовнішня торгівля. В 70-х рр. XIX століття продовжується будівництво шосейної дороги від Новоселиці до Кишинева. В 1884 році на австрійській території будується залізниця Чернівці—Новоселиця. У 1882 році розпочинається будівництво залізничної лінії Новоселиця—Жмеринка, що стала до ладу в грудні 1892 року. Прокладення залізниці з Чернівців на Окницю і Жмеринку зробило станцію Новоселицю значним транзитним залізничним пунктом на російсько-австрійському кордоні. Через неї йшли численні вантажі: буковинський ліс і лісоматеріали, худоба, хліб та інша сільськогосподарська продукція. Завдяки залізниці Чернівці—Жмеринка розширялись торговельні зв’язки не лише Австрії з Росією, але й інших європейських країн з Росією і країнами Близького Сходу та Азії. Звідси товари йшли до Одеси, потім водним шляхом в інші країни світу. З цього часу Новоселиця стає містом.

У Новоселиці, після того як вона стала транзитним залізничним пунктом, почало швидко зростати число вільнонайманих робітників, робітників ремонтного депо та лісосплаву. В основному вони зосереджувалися на дрібних підприємствах, що не могло не впливати на їх організованість,-хоча на захист своїх класових інтересів вони виступали вже в кінці XIX століття. На той час серед них поширювалася марксистська література. На початку XX століття в Новоселиці створюється соціал-демократична група, що допомагала переправляти з-за кордону через міста Чернівці, Новоселицю в Росію і на Україну нелегальну марксистську літературу. Наприкінці 1902 року на прикордонному пункті в Новоселиці були заарештовані Л. Кацельник, А. Старик, Т. Коган з соціал-демократичною літературою, яку вони везли в Росію з Австро-Угорщини. Слідство над ними велося аж до вересня 1905 року.

В кінці 1905 року новоселицькі залізничники страйкували разом з усім революційним пролетаріатом Росії. У донесенні начальника Бессарабського управління поліції 8 червня 1910 року вказується, що Л. Кушнір, М. Лікверман, Г. Грінберг, Ф. Гутман та інші « …. проживаючи в Новоселиці, займаються перевозом через кордон… нелегальної літератури та перевозом емігрантів».

В роки революційного піднесення в Новоселиці не вщухали маївки і демонстрації. Департамент поліції вимагав від місцевих властей «…вжити найрішучіших заходів, щоб не допустити в день 1-го Травня намічених виступів революційних організацій, для підтримання в цей день спокою і порядку».
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 19:58

Частина ІІ
У 1912 році із Новоселиці за революційну діяльність було вислано І. І. Крояло-Мельника та П. В. Оруща.

В період капіталізму понад 90 проц. населення міста були неписьменними і малописьменними. Про це свідчить, зокрема, подання трудящих Новоселиці і Маршинців від 5 червня 1870 року, підписане за 122 безграмотних селян обер-офіцерським сином.

У австрійській частині Новоселиці не було жодної української школи, а 4-х класна школа з німецькою мовою викладання була відкрита лише у 80-х рр. XIX століття. В російській частині міста була одна церковнопарафіяльна школа, де навчалось 12 дітей, та земська — з 65 учнями.

На все місто в 1913 році була тільки одна приватна бібліотека на 800 книг; за користування нею власник брав з читача щомісяця по 30 копійок.

Тяжкий соціальний гніт, безземелля змушували трудящих Новоселиці залишати свою домівку і шукати заробітків за кордоном. Лише за дев’ять місяців 1913 року з Новоселиці емігрував 51 житель.

Новоселицю, як прикордонний населений пункт, часто відвідували видатні діячі культури. У 1907 році, зокрема, тут перебував В. Г. Короленко. Іменем цього видатного російського письменника нині названа одна з вулиць міста.

Почалася перша світова війна. Її кривавий подих особливо відчутним був між Прутом і Дністром, де відбувалися бої російських і австро-угорських військ. В центрі воєнних дій Південно-Західного фронту опинилася і Новоселиця.

У березні 1915 року американський журналіст, а згодом один із засновників Комуністичної партії США Джон Рід, у супроводі художника Бордмена Робінсона вирушив до Східної Європи, щоб описати воєнні події, які там відбувалися. Вони відвідали Італію, Грецію, Сербію та інші країни. Наприкінці травня 1915 року журналісти твердо вирішили їхати в Росію, «таємничу країну Достоєвського і Льва Толстого». Дорога лежала через Румунію. Виявилось, що одержати дозвіл для в’їзду в Росію по дипломатичних каналах — справа дуже затяжна. І журналісти відважились проникнути туди з «чорного ходу». Було домовлено пересікти фронт в районі м. Новоселиці, де перебував штаб 3-ї російської армії. В глуху безмісячну ніч мовчазний човняр переправив Д. Ріда з його другом через прифронтову ріку Прут. В Новоселиці у гостинному колі російських солдатів і офіцерів вони провели цілу добу. Свої враження про Новоселицю Д. Рід змалював у військових кореспонденціях «Війна у Східній Європі». Він писав, що навколо Новоселиці поля зриті окопами, сади вирубані, будинки без покрівель, з розбитими вікнами. Великі товарні склади митниці знищені вогнем. Особливо зруйнована австрійська половина містечка. І скрізь — російські солдати у високих чоботях і робочих блузах, вершники з козацькими шаблями. В російській Новоселиці менше руїн. Але замість твердої дороги стояли великі калюжі, навколо дерев’яні будиночки, квартали маленьких магазинів з галасливими торговцями, молдавські селяни і замурзані діти. Д. Ріда і Б. Робінсона здивували відверті розмови солдат і офіцерів, які скаржились на недалекоглядність вищого командування, нестачу зброї, дезорганізованість. Солдати висловлювали незадоволення війною, для якої вони — гарматне м’ясо.

З Новоселиці американські журналісти виїхали в Тернопіль. Так комуніст Д. Рід, майбутній автор знаменитого твору «10 днів, які потрясли світ», почав своє мандрування по Росії.

Весною 1916 року під керівництвом військового інженера Д. М. Карбишева між Прутом і Дністром укріплювались позиції російських військ. Деякий час Д. М. Карбишев жив у Новоселиці, керуючи звідси будівництвом. Іменем Героя Радянського Союзу, радянського військового інженера, генерал-лейтенанта Д. М. Карбишева названа одна з вулиць міста.

У червні 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова почали прорив австро-угорського фронту. Саме із району Новоселиці почався наступ російських військ на Чернівці. Під час боїв Новоселиця зазнала серйозних пошкоджень, значна частина садів і декоративних насаджень була вирубана або спалена, частина жителів евакуйована. А та частина міста, де стояли австро-угорські війська, була повністю спустошена. Якщо до війни там було близько 2,2 тис. чоловік, то на осінь 1916 року не залишилось жодного жителя.

Зі звісткою про Лютневу революцію в місті відбулися масові мітинги трудящих та російських солдатів. У березні 1917 року було обрано Раду робітничих депутатів у Новоселиці, а у військових частинах — Раду солдатських депутатів.

У вересні 1917 року під впливом Хотинської повітової більшовицької організації Новоселицька Рада солдатських депутатів більшовизується. 15 жовтня 1917 року на Хотинському повітовому сільському з’їзді були і представники від Рад Новоселиці.

У Хотинському повіті, зокрема, в Новоселиці, перебували частини 8-ї російської армії. Солдати — делегати Петроградського гарнізону, які побували тут, повідомляли, що солдатські маси 8-ї армії «повністю підтримують центральну владу — Раду Народних Комісарів».

Місцева контрреволюція чинила цілий ряд перешкод, щоб не допустити в місто жодної газети, листівки з словом правди про події в Петрограді. Але через завісу кадетсько-есерівської брехні ця правда доходила до робітників і селян. їх несли в народ революційні солдати 8-ї російської армії.

Трудящі Буковини і Бессарабії радісно вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Робітники і селяни Новоселиці та солдати 12-ї дивізії, що стояла тут в цей час, у листопаді 1917 року зібралися на мітинг, де прийняли рішення про підтримку Радянської влади і схвалили декрети II Всеросійського з’їзду Рад про мир, землю і створення уряду нової соціалістичної республіки. «Вітаємо Раду Народних Комісарів, як істинних виразників народної волі… Ми повністю підтримуємо і довіряємо владі Народних Комісарів, яких готові захищати зі зброєю в руках від посягання контрреволюційних сил і чорної раті» — говорилося в прийнятій на мітингу резолюції.

В роботі IV селянського з’їзду Рад Хотинського повіту, що проголосив встановлення Радянської влади, брали участь делегати і від Новоселицької Ради. Селянам було передано конфісковану у поміщиків землю.

28 лютого 1918 року австро-німецькі імперіалісти, зосередивши великі військові сили, окупували Хотинський повіт, у т. ч. й Новоселицю.

Становище трудящих Новоселиці, особливо робітників, під владою окупантів погіршилось. Росли ціни на продукти харчування. За 1914—1918 рр. їх вартість зросла в 15 разів. Робітник не в змозі був забезпечити сім’ю навіть хлібом, більшість сімей голодувала.

Населення активно виступило проти австро-німецьких загарбників. Боротьбу трудівників Новоселиці очолила більшовицька група, створена тут навесні 1918 року.

На початку листопада 1918 року під ударами революційних сил австро-німецькі окупанти були вигнані з Новоселиці. В місті відновили Радянську владу. На надзвичайних повітових земських зборах трудящі Хотинського повіту (у т. ч. і представники Новоселиці) прийняли рішення «підтвердити прагнення повіту до возз’єднання з Росією». Та в тому ж місяці Новоселиця була окупована військами боярської Румунії.

Окупанти запровадили жорстокий режим терору. Заборонялося проводити збори і сходки, збиратися групами більше трьох чоловік, переходити з одного села в інше, ходити вулицями після 8-ї години вечора. Кращі землі знову стали власністю поміщиків та бояр. Поміщик Цибульський мав 300 га земель, а поміщик Ромашкан — 200 га орної землі, 200 га лук і лози, яку використовував як сировину для виробництва предметів господарського вжитку. В той же час усі селянські господарства Новоселиці мали всього 300 га гірших земель. За найменший опір інтервенти розстрілювали без суду. Але катування не зламали волі трудящих до опору. Навпаки, їх організованість посилилась у боротьбі за визволення. Під час Хотинського повстання у січні 1919 року в напрямку Новоселиці тікала велика група румунських військ на чолі з генералом Давидоглу. їх переслідував Рукшинський полк хотинських повстанців.

Румунські окупанти, тікаючи з Хотинського повіту, грабували населення, чинили над ним печу в ані звірства. Як свідчать документи, «…група румунів, що наступала на Новоселицю, по дорозі розстрілювала всіх, хто попадався їм на очі, навіть стариків і дітей».

Громити окупаційні частини повстанцям допомагали і трудящі Новоселиці. В районі міста повстанці розгромили прикордонну частину, оточили два румунські полки. Влада перейшла до рук трудящих, які створили військові загони, відбирали у втікаючих окупантів награбоване майно.

Після придушення Хотинського повстання, над краєм нависла темна ніч румунської окупації. Всюди переслідувалася українська культура. Заборонялось навіть писати листи та розмовляти рідною українською мовою. В школах і установах Новоселиці запровадили, як обов’язкову, румунську мову. Трудящі були позбавлені будь-яких політичних прав. Виборча система була побудована так, щоб не допустити до парламенту представників народу. Ось як проходили вибори хоча б 1931 року. Побачивши в день виборів, що голосують за представників інших партій, прихильники урядової партії — іоргісти — організували підглядання за виборцями. І тих, хто голосував проти них, жорстоко били. А побитий «виборець» поспішно переказував сусідові, родичам, щоб вони голосували за іоргістів, бо їх жде така ж доля. Для задурманення трудящих у Новоселиці на 1922 рік діяло 27 корчем, православна церква, 10 синагог.

Величезний ентузіазм серед населення Буковини викликали успіхи радянського народу в боротьбі з білополяками. З різних населених пунктів у сигуранцу надходили повідомлення про те, що населення краю відкрито виявляло почуття симпатії до більшовиків і з нетерпінням чекало Червону Армію. В агентурному донесенні начальникові Хотинської сигуранци говорилося: «…всі мешканці Маршинців, Новоселиці, Тарасівців та інших сіл з великою радістю чекають з тижня на тиждень приходу більшовиків». Посилювалась боротьба трудящих краю за возз’єднання з Радянською Україною. Під керівництвом підпільної комуністичної організації, що діяла в Новоселиці, поширювались революційні листівки, газети, що таємно переправлялися з-за Дністра, відзначалися революційні свята, комуністи розповідали трудящим правду про Радянську владу, виховували їх у дусі солідарності з Радянським Союзом. У 20-х роках репресії проти трудящих посилились. В 1921 році у Чернівцях, як повідомляла газета «Громада», було заарештовано М. Рахмана — керівника комуністичної групи міста Новоселиці, тісно зв’язаної з комуністичним підпіллям Чернівців. Та боротьба робітників Новоселиці розвивалась і далі. Відбувалися страйки, які спочатку мали переважно економічний характер. Але згодом робітники включились і в політичну боротьбу. Вони масово відмовлялися переходити у румунське підданство, не з’являлись на призовні пункти для відправки в румунську армію.

В кінці 20-х років страйкова боротьба посилилась, набрала гострого політичного характеру. Новоселицька підпільна комуністична організація зміцнювала свої зв’язки з масами через профспілки, комсомол, МОДР та інші організації. Комуністи проводили серед трудящих широку пропагандистську і агітаційну роботу. Активістами Новоселицької комуністичної організації були В. Топорчан, С. Сегал, П. Власюк, В. Гайда та інші. Її очолював А. Гайда, що мав тісні зв’язки з СРСР, нелегально переходив кордон. Керував Новоселицькою організацією з Чернівців райком партії.

Під керівництвом комуністичної організації в Новоселиці в цей час вели підпільну роботу два комсомольські осередки на чолі з Ш. Шейном та Я. Кіжнером. Комуністи міста використовували для пропагандистської роботи легальну організацію «Інтернаціональний спортивний робітничий клуб», де активно діяли Ф. Домініков, М. Сорочинський, Ф. Козубенко та інші. Крім того, ця група читала жителям міста і навколишніх сіл радянські газети «Красная звезда» і «Красная Бессарабия», розповідала правду про СРСР, поширювала листівки, організовувала демонстрації. Вона мала тісні зв’язки з трудящими сусідніх сіл Зеленого Гаю, Боян, Маршинців тощо.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 19:59

Частина ІІІ
Активно діяли в Новоселиці осередки МОДР. Один з них очолював робітник залізничних майстерень С. Ковач, другий, жіночий,— Ш. Ліпіс. Члени цих осередків також поширювали нелегальну літературу, вели підпільну роботу, збирали кошти для допомоги політв’язням.

Економічна криза 1929—1933 рр. лягла важким тягарем на плечі трудящих. У Новоселиці вся промисловість була представлена лише птахорізкою та олійницею, примітивною, малопродуктивною. Всі роботи на обох приватних підприємствах виконувались вручну. Експлуатація робітників була нестерпною. Особливо в жахливих умовах працювали 150 робітників птахорізки, Робочий день тут був ненормований, зарплата дуже низькою. Як згадують ветерани праці Г. Д. Задорожний та Г. К. Сланін, «…робочий день тривав 12—14 годин. А покалічишся чи захворієш,— в той же день виженуть з роботи. То й працюєш, бо за ворітьми різниці десятки безробітних чекають роботи. Соціального забезпечення, платних відпусток ми не знали».

Економічна криза ще більше загострила класові суперечності, привела до дальшого посилення революційної боротьби. У відповідь на це румунські власті, сигуранца посилили переслідування комуністів, активістів міста. Жандарми вживали всіх заходів, щоб розкрити і розгромити партійну організацію. В кінці 1931 року їм вдалося напасти на слід новоселицького підпілля. Були проведені масові арешти, а згодом суди.

У складних умовах терору і переслідувань трудящі Новоселиці не припиняли боротьби. Вони були глибоко переконані, що єдинокровні брати з Радянського Союзу, які успішно будували соціалізм, допоможуть їм визволитись з-під гніту окупантів. І ця надія здійснилась.

28 червня 1940 трудящі міста з величезною радістю зустрічали свою визволительку — Червону Армію.

11 листопада 1940 року за рішенням Верховної Ради УРСР був створений Новоселицький район з центром у м. Новоселиці.

Перед трудящими міста відкрились широкі можливості для будівництва нового життя. Натхненником і організатором соціалістичного будівництва стали Новоселиць-ка районна і первинні партійні організації, створені зразу ж після визволення. Першим секретарем РК КП(б)У був обраний Ф. І. Жиленко, другим — І. М. Вихров. Разом з тим у Новоселиці стали діяти професійні та інші громадські організації, через які районна парторганізація згуртовувала трудящих, спрямовувала їх зусилля на будівництво нового життя. Передова місцева молодь, робітники і службовці поповнювали ряди ВЛКСМ. В числі комсомольців-активістів Новоселиці були Б. П. Коцюбинський, Л. В. Дроздовський, О. М. Чернелецький, В. Г. Лутаєв та інші. Секретарем Новоселицького РК ЛКСМУ був Г. Я. Дяченко.

Трудящі міста вступили на шлях соціалістичного будівництва. ЦК КП(б)У і республіканські органи направили в Новоселицю для зміцнення району кваліфікованими кадрами 130 партійних, радянських і господарських працівників, у т. .ч. 71 комуніста та 46 комсомольців.

Велику роботу по соціалістичному будівництву в Новоселиці проводила міська Рада депутатів трудящих на чолі з І. А. Зибіним.

Радянська влада, націоналізувала промислові підприємства, поміщицькі землі, банк і засоби зв’язку. За короткий час у місті і районі було ліквідовано безробіття, налагоджена робота підприємств та установ. Став до ладу лісопильний завод, організовані столярна, шевська і кравецька артілі, розширені виробничі площі шкіряного заводу.

Було відкрито чотири школи, у т. ч. середню з українською мовою та семирічну — з молдавською мовою викладання. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Створювались умови для ліквідації неписьменності, яка серед дорослого населення досягла 80 процентів.

Найкращий триповерховий будинок міська Рада віддала під Палац піонерів. Було відкрито Будинок культури, реконструйовано кінотеатр.

На належний рівень піднято медичне обслуговування трудящих: почали працювати поліклініка, диспансер, дитяча консультація, значно розширено лікарню. А за румунського панування працювала лише одна лікарня, але й та медичну допомогу подавала тільки за високу плату. А тому не дивно, що смертність була великою. Лише в 1931 році в Новоселиці зареєстровано 64 народження і 39 смертей, причому серед померлих була 31 дитина. З перших днів Радянської влади почалася активна боротьба медиків з смертністю взагалі, а з дитячою — особливо.

Яскравою демонстрацією політичної і трудової активності трудящих Новоселиці були вибори до Верховної Ради СPCP та Верховної Ради Української РСР 12 січня 1941 року. У виборах взяло участь майже все доросле населення міста, яке віддало свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.

Трудящі Новоселиці з великим політичним і трудовим піднесенням наполегливо перетворювали в життя виробничі плани 1941 року.

З початком Великої Вітчизняної війни Новоселицька районна парторганізація всю свою роботу підпорядкувала вимогам воєнного часу. 23—24 червня 1941 року були проведені районні збори партійного активу і загальні збори в селах, які пройшли під лозунгами: «Всі на священну боротьбу з фашистськими загарбниками!».

Районний комітет партії організував допомогу прикордонним частинам, забезпечував їх фуражем, продовольством тощо. На другий день війни в Новоселиці був створений винищувальний батальйон чисельністю 270 чоловік і направлений на захист радянських кордонів.

Активну участь у боротьбі з німецько-румунськими загарбниками брали, зокрема, Ф. І. Жиленко, І. М. Вихров, Д. І. Богачов.

Сім днів невеликі групи прикордонників спільно з місцевим населенням героїчно стримували чисельно переважаючі, до зубів озброєні озвірілі орди фашистів. В цих боях віддали своє життя за Вітчизну прикордонники Тарасівської та Ванчиковецької застав, зокрема К. А. Зубов, О. Ю. Бурковський, П. М. Молчанов, М. О. Рожиєв та інші. їх поховали в міському парку. Імена трьох останніх відновили недавно червоні слідопити Ванчиковецької восьмирічної школи.

Прикордонникам і бойовим загонам із числа партійно-радянського активу подали допомогу радянські війська, що підійшли з тилу.

5 липня 1941 року Новоселиця була окупована; німецько-румунські карателі розпочали масові розстріли. В ніч з 5 на 6 липня окупанти зібрали близько 400 мирних жителів Новоселиці, вивезли за місто і в протитанковому рові розстріляли. Після війни на цьому місці новосельчани спорудили обеліск пам’яті жертвам фашизму. Переслідуванням і репресіям були піддані 1600 радянських громадян, яких фашисти кинули до концтаборів та в’язниць. 420 жителів Новоселиці загинуло в концтаборі поблизу села Кошаринець Бершадського району Вінницької області. У вересні 1968 року жителі цього села спорудили на місці колишнього концтабору обеліск, на якому викарбувано напис: «Тут поховано 420 жителів міста Новоселиці Чернівецької області, які загинули від рук фашистських окупантів в роки Великої Вітчизняної війни». На відкриття обеліску були запрошені і рідні загиблих — жителі Новоселиці.

Під час окупації радянські патріоти вели з ворогом героїчну боротьбу. Наприкінці 1941 року в Новоселиці створилась підпільна група, до складу якої ввійшли комуністи М. І. Дєда, Б. П. Коцюбинський, комсомолець Л. В. Дроздовський та інші.

Наприкінці серпня 1942 року в районі Новоселиці було висаджено десант радянських парашутистів чисельністю 15 чол. начолі з Л. Норським, які, зв’язавшись з місцевими комуністами і радянськими патріотами, створили партизанське підпілля і ряд патріотичних груп.

У жовтні 1942 року в Новоселиці почала діяти партизансько-диверсійна група в складі 10 чоловік. Вже у грудні вона налічувала 17, а в січні 1943 року — понад 30 чоловік. У кінці 1942 року ця група пустила під укіс військовий ешелон зі зброєю. В 1941 році поблизу Новоселиці діяв також партизанський загін «Радянська Буковина».

Молодь Новоселиці активно підтримувала героїчну боротьбу хотинських підпільників. Начальник хотинської поліції писав у Чернівці: «Комуністичні маніфести і повідомлення Радінформбюро комуністами стали поширюватись щоденно і в масовому масштабі не тільки в селах Хотинського повіту, але і в Новоселиці». Допомагали доставляти в Новоселицю політичну літературу, радянські газети, листівки комсомольці підпільної організації Іванківців Кельменецького району.

Відступаючи, фашисти готували знищення промислових підприємств міста, великих будинків, замінували будівлю залізничного вокзалу. Коли танки старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля увірвалися в Новоселицю, окупанти, тікаючи, підпалили бікфордів шнур на вокзалі. Але за ворогом слідкували патріоти-залізничники і, ризикуючи життям, вскочили в приміщення і перерізали шнури, врятувавши цим приміщення вокзалу.

2 квітня 1944 року доблесні воїни 42-ї гвардійської стрілецької дивізії (51-го корпусу) під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. О. Боброва визволили місто від німецько-румунських окупантів. На підступах до Новоселиці першими атакували фашистів танкісти старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля. Переслідуючи ворога, радянські танкісти знищили більше сотні гітлерівців, захопили батарею та 30 автомашин з боєприпасами і спорядженням. Виконавши поставлене завдання, В. Ф. Шкіль проявив ініціативу — на плечах відступаючого ворога прорвався до Новоселиці, розбив міст через ріку Прут, по якому відступали фашисти, і почав знищувати їх на переправі. Декілька сот солдатів знайшли собі могилу під Новоселицею. Потім танкісти вступили в місто, з якого в різні кінці тікали ворожі солдати. Було знищено ще 3 танки, 5 гармат. Так танкісти старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля поклали початок визволенню Новоселиці. За зразкове виконання бойового завдання та героїзм, виявлений при визволенні міст Чернівців і Новоселиці, В. Ф. Шкіль удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

За героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни орденами і медалями нагороджено 273 жителі Новоселиці, зокрема, орденом Червоного Прапора — 4, орденом Слави — 4, медалями «За відвагу» — 17, «За бойові заслуги» — 26 тощо. Смертю хоробрих у боях проти фашистів полягло 115 жителів.

Німецько-румунські загарбники завдали місту великих збитків. Було зруйновано його центр, депо, шкіряний і лісопильний заводи, електростанцію, спалено близько 560 будинків.

Зразу ж після визволення міста відновила свою роботу міська Рада депутатів трудящих на чолі з В. М. Топорчаном. Почали працювати партійні, комсомольські, професійні та інші організації, радянські установи. Відбудовувалось народне господарство.

Завдяки великій допомозі держави кадрами спеціалістів, технікою, матеріалами і капіталовкладеннями швидко відбудовувались і ставали до ладу промислові підприємства міста. У 1945 році вже давали продукцію птахокомбінат, майстерні і цехи промкомбінату і райспоживспілки, а в кінці 1946 року — маслозавод, артіль «Перемога», друкарня. В 1948 році розпочалось виробництво цегли, артіль «Червоний мебельник» була оснащена деревообробними верстатами. Міжрайонний плодокомбінат одержав різного технологічного обладнання для переробки фруктів і овочів на суму 150 тис. карбованців.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4516
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2490 раз.
Подякували: 864 раз.
Стать: Жінка

Re: НОВОСЕЛИЦЯ (Шишківці), місто, Новоселицький р-н, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА » 11 травня 2018, 20:00

Частина ІУ
З розвитком господарства збільшувалося населення міста, насамперед за рахунок робітників: в 1944 році налічувалось 4688 жителів, в 1959 році їх число зросло до 5,8 тис. чоловік.

Неухильно розвивалося промислове виробництво Новоселиці, провідне місце в якому посідає харчова промисловість. Найбільшими підприємствами міста є птахокомбінат, заводи плодоконсервний, винний, маслосироробний, обробки гібридного і сортового насіння кукурудзи, хлібопекарня. За винятком птахокомбінату, всі вони виникли за роки Радянської влади, в післявоєнний період. 1961 року введено в дію завод обробки гібридного і сортового насіння кукурудзи, річна потужність якого становить 2600 тонн. Свою продукцію він відправляє у всі союзні республіки, а також у Німецьку Демократичну Республіку і Румунію. У 1967 році на базі харчокомбінату виник винний завод потужністю 235 тис. декалітрів вина на рік. В ювілейному році на околиці міста став до ладу комплекс споруд нового маслосирзаводу — найбільшого підприємства по переробці молока не лише в Чернівецькій, але й в усіх західних областях України. Потужність новобудови — 76 тонн молока на добу. Тут випускають продукцію 14 найменувань, головні види якої — сир «ярославський» і «кубанський», вершкове масло, пастеризоване молоко, кефір, ряженка, сметана тощо. На заводі механізовані всі основні процеси виробництва: приймання молока, транспортування і миття посуду. Для очищення і пастеризації молока змонтовані автоматичні охолоджувальні установки пропускною здатністю по 5 тис. літрів на годину. Розливання молочних продуктів здійснюється на потоковій лінії продуктивністю З тис. пляшок на годину. Сироробний цех обладнаний чотирма механізованими агрегатами загальною одночасною місткістю заповнення 12 тис. літрів, а також формувальними установками і пневматичними пресами.

Для теплової обробки молока змонтовані автоматизовані пастеризаційні установки з сепараторами-нормалізаторами. Вершкове масло виробляється на потоковій лінії продуктивністю 500 кг за годину. Всього на підприємстві змонтовано 417 одиниць технологічного, енергетичного та холодильного устаткування. Завод став виготовляти також сировину для фармацевтичної промисловості — глюкозу та мальтозу.

Значно розширені і реконструйовані, з запровадженням механізації і автоматизації, птахокомбінат і плодоконсервний завод; останній щорічно став виробляти 6—7 млн. умовних банок консервів.

Значних змін зазнала місцева промисловість. Зникло дрібне кустарне виробництво, створені добре оснащені швейні та взуттєві майстерні райпромкомбінату. Він випускає продукцію не лише для потреб міста, але й для трудящих області. З 1960 року діє цех по виробництву штучного каракуля, обладнаний новітнім устаткуванням. Зросло виробництво дерев’яних меблів — шафів, столів, тумбочок, театральних крісел, диванів тощо.
В 1964 році на базі райпромкомбінату виникла фабрика спортінвентаря з добре оснащеними меблевими, хутряним, капроновим і швейним цехами.

Наприкінці 1966 року став давати продукцію міжколгоспний завод залізобетонних конструкцій потужністю 10 тис. куб. м на рік. Розширені майстерні районного відділення «Сільгосптехніка». У місті є автоколона, де близько 70 вантажних машин.

Промислові підприємства Новоселиці раніше відчували нестачу електроенергії. Кожне підприємство мало по кілька енергоустановок, які були нерентабельні і не забезпечували зростаючих потреб міста. В 1962 році Новоселиця була підключена до потужної енергосистеми, високовольтні лінії якої протягнулись у братні соціалістичні країни.

На всіх підприємствах міста організовано навчання робітників, шириться соціалістичне змагання. Першими ударниками комуністичної праці міста стали вулканізатор побуткомбінату А. Столяр, швея цього ж підприємства Н. Пуюл, робітниця птахокомбінату С. Сиротюк та інші.

Відрадні перспективи промислового розвитку міста. До кінця п’ятирічки буде розширено завод залізобетонних виробів з річною потужністю 40 тис. куб. м, фабрику спортінвентаря з щорічним виробництвом готової продукції на 1,5 млн. крб., побудують першу в області майстерню по ремонту комбайнів, автобазу облспоживспілки.

Новоселиця невпинно зростає і впорядковується. Поліпшуються житлові умови населення. В 1958 році в Новоселиці було 490 комунальних квартир, в 1968 році — 813. Лише з 1954 по 1966 рік в місті побудовано 26 двоповерхових будинків більше як на 200 квартир.

За цей же час індивідуальні забудовники за допомогою держави спорудили 630 три- чотирикімнатних будинків з цегли і блоків, критих бляхою, черепицею та шифером.

Поліпшується комунальне господарство, в 1958 році електроосвітлення було лише у половині комунальних квартир, водопроводом користувалася одна з 44 сімей, а газових плиток не було зовсім; на 1968 рік електроенергію одержувала кожна квартира, воду водопроводом — кожна десята, газові плитки є у 507 квартирах.

Витрати на благоустрій зросли до 162,8 тис. крб. у 1968 році проти 63,7 крб. в 1958 році.

З кожним роком Новоселиця стає все красивішою. 1966 року в центрі міста зведено триповерховий будинок, де розмістилися гастроном, дитяче кафе, ресторан «Буковина», контора райспоживспілки. В ювілейному році здано в експлуатацію двоповерхове приміщення комбінату побутового обслуговування, нову оптово-торгову базу. Всі вулиці міста упорядковані, мають тверде покриття — заасфальтовано 56 тис. кв. м вулиць та 20 тис. кв. м тротуарів. Силами трудящих міста закладено міський парк, споруджено водоймище та посаджено 30 га лісу на березі ріки Пруту. В ювілейному 1967 році закладено два сквери площею 4 га, один з яких названо іменем Ленінського комсомолу, посаджено 4 тис. фруктових і декоративних дерев, близько 100 тис. кущів.

У Новоселиці — широка мережа лікувальних закладів: районна лікарня на 125 ліжок, поліклініка з зуболікарським, фізіотерапевтичним, рентгенівським та іншими кабінетами і клініко-діагностичною лабораторією, пологовий будинок на 40 ліжок, санепідстанція тощо. В медзакладах міста працює 35 лікарів та 100 чол. середнього медперсоналу. Глибоку повагу жителів Новоселиці та навколишніх сіл заслужили хірурги М. Є. Меламедов та Д. М. Рац, дитячі лікарі О. І. Стецюк, Р. М. Мучник та Б. І. Комарова, зубний лікар М. К. Кошкіна. їх знають як досвідчених спеціалістів.

Держава приділяє охороні здоров’я трудящих велику увагу. Лише протягом 1958—1968 рр. асигнування на медобслуговування жителів міста зросли в 22 рази. В Новоселиці постійно працюють дошкільні дитячі установи на 310 дітей.

В особистій власності жителів багато легкових автомашин, мотоциклів, телевізорів тощо. У місті є свій радіовузол на 9 тис. точок, діє АТС, 4 павільйони побутового обслуговування.

В Новоселиці працюють три середні школи з українською, російською і молдавською мовами навчання, початкова молдавська і середня школи робітничої молоді. За післявоєнний період число учнів зросло з 608 в 1944/45 навчальному році до 1500 в 1967/68 році, а число вчителів відповідно збільшилося з 19 до 144; переважна більшість з них має вищу освіту.

Держава виділяє на народну освіту значні кошти. В 1968 році було асигновано 79,8 тис. крб. проти 9,2 тис. в 1958 році. В інтернатах міських шкіл, в основному за рахунок держави, утримуються 250 учнів. Розгорнуто будівництво освітніх закладів. У 1961 році здано в експлуатацію типове двоповерхове приміщення середньої школи № 1. Це забезпечило скорочення двозмінного навчання в школах міста. У 1956 році відкрито медичне училище. На 1968 рік у ньому навчалося понад 300 студентів. З дня заснування в училищі підготовлено близько 1100 спеціалістів. Для дітей — музична і спортивна школи, Палац піонерів, дитяча бібліотека.

Новоселиця має розгалужену мережу культосвітніх закладів: 4 кінотеатри, 3 бібліотеки загального користування, 20 бібліотек підприємств і установ. В бібліотеках налічується понад 80 тис. примірників книг.

Важливим осередком культурного життя Новоселиці став Будинок культури. Його зразкова робота неодноразово відзначалась в області і республіці. В 1963 році тут проходила перша на Україні районна конференція збирачів фольклору, в роботі якої взяли участь сільська інтелігенція району, фольклористи Чернівців, Кишинева, Києва. При Будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, учасники яких часто виступають перед трудящими району і області з творчими звітами. В 1965 році самодіяльному танцювальному гуртку міста присвоєно звання народного, а в 1967 році — заслуженого ансамблю танцю УРСР. На республіканському фестивалі цей ансамбль нагороджений бронзовою медаллю. Художня самодіяльність міста відома не лише в області. Інструментальний ансамбль Будинку культури під керівництвом солістки Ніни Мендреско виїздив на гастролі в Монгольську Народну Республіку, де представляв самодіяльне буковинське мистецтво.

Учасники самодіяльних гуртків беруть активну участь в організації і проведенні нових обрядів і свят. Особливо красиво і урочисто в Новоселиці проводиться у травні кожного року свято зустрічі весни з літом.

Серед жителів Новоселиці є чимало таких, які своєю працею звеличують нашу Вітчизну. Це заслужений зоотехнік УРСР О. X. Романцев, лауреат Державної премії СРСР Є. Д. Чорний та інші. Після закінчення Новоселицької середньої школи і Львівського державного університету геолог Є. Д. Чорний поїхав працювати туди, куди кликала Батьківщина,— у найвіддаленіші райони країни. За розвідування і відкриття нових родовищ алмазів («трубка Айхал») йому і присвоєно почесне звання.

Разом з Є. Д. Чорним в 1952 році Новоселицьку середню школу закінчила Л. А. Костирко. Вона була активним учасником художньої самодіяльності, членом комітету комсомолу школи. Після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого Л. А. Костирко виявила свої здібності в кіномистецтві— знімалась у фільмах: «Максим Перепелиця», «Перший хлопець», «Солдатка» та інших.

Випускників новоселицьких шкіл можна зустріти в багатьох місцях нашої неосяжної країни: в Ленінграді працює випускник середньої школи В. 3. Негруца — кандидат геологічних наук, в Києві старшим науковим співробітником в АН УРСР — кандидат філологічних наук М. П. Муравицька, в Ровно в інституті водного господарства викладає В. В. Лутаєв — кандидат технічних наук.

В Новоселиці живе і працює майстер художнього лозоплетіння І. І. Алайба. Його вироби з лози і соломи не раз демонструвалися на обласній і республіканській виставках, вони поповнюють експозиції Чернівецького краєзнавчого музею, приваблюючи відвідувачів яскравою декоративністю тонкого мережива, своєрідністю. Працюючи в Новоселицькому райпромкомбінаті, самобутній митець організував цех художнього плетіння. Він передав свій досвід не одному десяткові молодих майстрів.

Відрадні перспективи розвитку міста. Намічається розгорнути капітальне житлове будівництво. Найближчим часом буде споруджено автобусну та автозаправочну станції, міжобласну Припрутську лукомеліоративну станцію на 200 одиниць сільськогосподарської техніки, лазню на 100 місць, районну лікарню на 240 ліжок, новий Будинок культури на 800 місць основного залу, ще один кінотеатр тощо.

У новосельчан одностайне бажання — перетворити своє місто на розвинутий промисловий і культурний центр, зробити його одним з найкрасивіших на Радянській Буковині.

А. О. ЯНЮК
Із повагою, Ганна


Повернутись до НОВОСЕЛИЦЯ - різні НП

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]