Відомості про Австро-Угорщину

Відповісти
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Відомості про Австро-Угорщину

Повідомлення АннА »

АВСТРО-УГОРЩИНА Австро-Угорська монархія – дуалістична (двоєдина) д-ва на чолі з династією Габсбургів. Утворилася 1867 в результаті перетворення адм.-тер. структури Австрійс. імперії (див. Австрія) на основі компромісної угоди між австрійс. і угор. правлячими колами, що стало одним із наслідків Угор. революції 1848– 49. Австрійс. імперія – Ціслейтанія і Угор. королівство – Транслейтанія, назви походять від р. Лейта (нині р. Лайта, бас. Дунаю), де проходив кордон між ними, визнавалися суверенними й рівноправними частинами д-ви зі своїми окремими вищими законодавчими установами (парламентами) та КМ, об'єднаними владою єдиного монарха. А.-У. була 2-ю за тер. (676,5 тис. км 2) і 3-ю за нас. (понад 51 млн осіб) д-вою Європи. До її складу, крім власне австрійс. та угор. земель, входили землі Чехії, Моравії, Сілезії, Гарцу, Далмації, Крайни, Істрії, Трієсту, Трансільванії, Хорватії, Славонії, Баната, Словаччини і порту Фіуме (нині Рієка), а також укр. землі – Галичина і Буковина, що були представлені у Держ. Раді Ціслейтанії, а також Угор. Русь (Закарпатська Україна), підвладна Транслейтанії.

А.-У. – багатонац. д-ва: серед її нас. були представники бл. 30 націй та народностей, найчисельніші з яких – німці, угорці, чехи, поляки, словаки, румуни, хорвати. Українці складали бл. 8 % нас. імперії – бл. 4,5 млн осіб. Феод. пережитки, соціально-кастова нерівність, нац. гноблення, передусім слов'ян. народів, співіснували в А.-У. з процесами екон. розвитку та культ. інтеграції, що прискорилися на межі 19–20 ст. Українці, позбавлені, як і більшість ін. народів імперії, багатьох прав, все ж, завдяки порівняно толерантному ставленню влади до них, досягли певних успіхів у своєму нац.-культ. й соціально-екон. розвитку. Під час Першої світової війни А.-У. як чл. Четверного союзу, котрий протистояв Антанті, зазнала поразки, що прискорило падіння 1918 династії Габсбургів та розпад монархії. На тер. колиш. А.-У. в результаті нац.-демократ. революцій виникли самостійні д-ви – Австрія, Угорщина, Чехословаччина; ч. земель А.-У.
увійшла до складу Югославії, Румунії, Польщі. Укр. землі, незважаючи на опір і прагнення їх населення до суверенності й возз'єднання з Українською Народною Республікою, за договорами, розробленими Паризькою мирною конференцією 1919–1920, знову опинилися в складі чужих д-в: Закарпаття – Чехословаччини, Буковина – Румунії, Галичина – Польщі.
Віднянський С.В.
дата публікації: 2003 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Відомості про Австро-Угорщину

Повідомлення АннА »

ГАБСБУРГИ (Habsburger) – нім. династія, представники якої правили в "Священній Римській імперії германської нації" (1273–1438 – з перервами і 1438–1806), Австрійс. імперії (1804–67), Австро-Угорщині (1867–1918), Іспанії (1516–1700), ч. Італії (від 16 ст. до 1866), Нідерландах (від 16 ст. до 1797). Правління Г. залишило глибокий слід у середньовічній та новій історії Європи. До володінь Г. належали й зх.-укр. землі: 1526 вони приєднали пн.-зх. ч. Закарпатської України, після австро-турецької війни 1683–99 – пд.-сх. ч. (див. Карловицький конгрес 1698–1699), після 1-го поділу Польщі 1772 (див.Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) інкорпорували Галичину, прийнявши у зв'язку з цим титул королів Галіції і Лодомерії (див. Королівство Галіції та Лодомерії). 1774, скориставшись російсько-турецькою війною 1768–1774, окупували Буковину Північну й приєднали її до Галичини. Від 1849 Г. дістали титул князів Буковини – після перетворення її на окремий коронний край. Наприкінці 18 ст., у 19 ст. і до розпаду Австро-Угорщини 1918 володарями зх.-українських земель були Марія-Терезія (1740–80), Йосиф II (1780–90), Леопольд II (1790–92), Франц (1792–1835, від 1804 – імп. Австрії під іменем Франц I; 1792–1806 – герм. імп. під іменем Франц II), Фердинанд I (1835–48),Франц-Йосиф I (1848–1916), Карл I (1916–18).

У 16–17 ст. свою політику щодо козац. України Г. будували відповідно до планів імперії, спрямованих на створення коаліції антитурец. сил в Європі й приєднання до неї козацтва. З цією метою 1594 імп. Рудольф II направив дипломата Е.Лясоту на переговори до Запорозької Січі, потім приймав у себе козац. послів. 1657 імп. Фердинанд III встановив дипломатичні зв'язки з Б.Хмельницьким і намагався залучити запороз. військо до спільного фронту боротьби європейців проти Османської імперії.

На підвладних Г. укр. землях діяли заг. для всієї імперії закони, а також окремі щодо цих тер. укази й розпорядження. Г. доби освіченого абсолютизму – Марія-Терезія та її син Йосиф II, які "вивели Австрію з сумерків середньовіччини" (І.Франко), вживали заходи, спрямовані на матеріальний і культ. розвиток зх.-укр. земель. Видані Марією-Терезією закони обмежили панщину в Галичині 3-ма днями на тиждень. 1782 Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків. Складовою аграрної реформи Г. став патент (указ) 1782, за яким у Галичині створювалися громад. страхові фонди збіжжя для допомоги селянам під час неврожаїв і голоду. 1774 Марія-Терезія у Відні заснувала семінарію для підготовки греко-катол. духівництва "Барбареум", 1784 Йосиф II – нім. Львові відновлено нім. ун-т, названий ім'ям імп. Франца I.

Під час революцій 1848–1849 в Європі правляча династія скасувала панщину і проголосила конституцію (див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), яка дала можливість українцям створити першу власну політ. орг-цію – Головну руську раду. На засадах підтримки монархії рада розпочала діалог із Францем-Йосифом I. Проте петицію ради з вимогою поділу Галичини на автономні укр. і польс. частини імператор залишив без відповіді. Позитивно відгукнувшись лише на меморандум представника Закарпаття в раді А.Добрянського, він дав згоду на виділення укр. р-нів Угорщини в окремий Ужгородський округ з широкими правами в галузі місц. адміністрації та шкільництва. Нова конституція Г. 1860 надала Галичині автономію, вигоди від якої для українців виявилися набагато меншими, ніж для поляків. У 19 – на поч. 20 ст. політика Г. щодо українців відзначалася непослідовністю та половинчастістю, була обтяжена антиукр. впливами з боку консервативних сил польс. та деяких ін. національностей. Перша світова війна розставила нові акценти у підході Г. до вирішення укр. питання: з одного боку, в складі австро-угор. армії створюється Легіон Українських січових стрільців, а з ін. – як учасники Акта п'ятого листопада 1916 Г. остаточно відмовилися розглядати будь-які ідеї поділу Галичини за етнічним принципом. Після розпаду Австро-Угорщини в укр. політику активно влився онук Франца-Йосифа I ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, учасник української революції 1917–1921.
Варварцев М.М.
дата публікації: 2004 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Umay
Повідомлень: 687
З нами з: 05 листопада 2020, 12:41
Стать: Жінка
Дякував (ла): 8 разів
Подякували: 124 рази

Re: Відомості про Австро-Угорщину

Повідомлення Umay »

Знайдено запис про смерть № 11. Київська губернія, Канівський повіт, с. Гарбузин. 1917 р.
10 липня помер, 13 похован.
Австрийский подданий села Камаровца Унгваровского уезда и губернии Николай Николаев Адамчо. 21 р. Утонул в реке Росси.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
с. Теси, Новокостянтинівка Хмельницької області (Климчук) .
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
Відповісти

Повернутись до “АВСТРО-УГОРЩИНА”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 7 гостей