АВСТРО-УГОРЩИНА Австро-Угорська монархія – дуалістична (двоєдина) д-ва на чолі з династією Габсбургів. Утворилася 1867 в результаті перетворення адм.-тер. структури Австрійс. імперії (див. Австрія) на основі компромісної угоди між австрійс. і угор. правлячими колами, що стало одним із наслідків Угор. революції 1848– 49. Австрійс. імперія – Ціслейтанія і Угор. королівство – Транслейтанія, назви походять від р. Лейта (нині р. Лайта, бас. Дунаю), де проходив кордон між ними, визнавалися суверенними й рівноправними частинами д-ви зі своїми окремими вищими законодавчими установами (парламентами) та КМ, об'єднаними владою єдиного монарха. А.-У. була 2-ю за тер. (676,5 тис. км 2) і 3-ю за нас. (понад 51 млн осіб) д-вою Європи. До її складу, крім власне австрійс. та угор. земель, входили землі Чехії, Моравії, Сілезії, Гарцу, Далмації, Крайни, Істрії, Трієсту, Трансільванії, Хорватії, Славонії, Баната, Словаччини і порту Фіуме (нині Рієка), а також укр. землі – Галичина і Буковина, що були представлені у Держ. Раді Ціслейтанії, а також Угор. Русь (Закарпатська Україна), підвладна Транслейтанії.
А.-У. – багатонац. д-ва: серед її нас. були представники бл. 30 націй та народностей, найчисельніші з яких – німці, угорці, чехи, поляки, словаки, румуни, хорвати. Українці складали бл. 8 % нас. імперії – бл. 4,5 млн осіб. Феод. пережитки, соціально-кастова нерівність, нац. гноблення, передусім слов'ян. народів, співіснували в А.-У. з процесами екон. розвитку та культ. інтеграції, що прискорилися на межі 19–20 ст. Українці, позбавлені, як і більшість ін. народів імперії, багатьох прав, все ж, завдяки порівняно толерантному ставленню влади до них, досягли певних успіхів у своєму нац.-культ. й соціально-екон. розвитку. Під час Першої світової війни А.-У. як чл. Четверного союзу, котрий протистояв Антанті, зазнала поразки, що прискорило падіння 1918 династії Габсбургів та розпад монархії. На тер. колиш. А.-У. в результаті нац.-демократ. революцій виникли самостійні д-ви – Австрія, Угорщина, Чехословаччина; ч. земель А.-У.
увійшла до складу Югославії, Румунії, Польщі. Укр. землі, незважаючи на опір і прагнення їх населення до суверенності й возз'єднання з Українською Народною Республікою, за договорами, розробленими Паризькою мирною конференцією 1919–1920, знову опинилися в складі чужих д-в: Закарпаття – Чехословаччини, Буковина – Румунії, Галичина – Польщі.
Віднянський С.В.
дата публікації: 2003 р.
Відомості про Австро-Угорщину
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Відомості про Австро-Угорщину
ГАБСБУРГИ (Habsburger) – нім. династія, представники якої правили в "Священній Римській імперії германської нації" (1273–1438 – з перервами і 1438–1806), Австрійс. імперії (1804–67), Австро-Угорщині (1867–1918), Іспанії (1516–1700), ч. Італії (від 16 ст. до 1866), Нідерландах (від 16 ст. до 1797). Правління Г. залишило глибокий слід у середньовічній та новій історії Європи. До володінь Г. належали й зх.-укр. землі: 1526 вони приєднали пн.-зх. ч. Закарпатської України, після австро-турецької війни 1683–99 – пд.-сх. ч. (див. Карловицький конгрес 1698–1699), після 1-го поділу Польщі 1772 (див.Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) інкорпорували Галичину, прийнявши у зв'язку з цим титул королів Галіції і Лодомерії (див. Королівство Галіції та Лодомерії). 1774, скориставшись російсько-турецькою війною 1768–1774, окупували Буковину Північну й приєднали її до Галичини. Від 1849 Г. дістали титул князів Буковини – після перетворення її на окремий коронний край. Наприкінці 18 ст., у 19 ст. і до розпаду Австро-Угорщини 1918 володарями зх.-українських земель були Марія-Терезія (1740–80), Йосиф II (1780–90), Леопольд II (1790–92), Франц (1792–1835, від 1804 – імп. Австрії під іменем Франц I; 1792–1806 – герм. імп. під іменем Франц II), Фердинанд I (1835–48),Франц-Йосиф I (1848–1916), Карл I (1916–18).
У 16–17 ст. свою політику щодо козац. України Г. будували відповідно до планів імперії, спрямованих на створення коаліції антитурец. сил в Європі й приєднання до неї козацтва. З цією метою 1594 імп. Рудольф II направив дипломата Е.Лясоту на переговори до Запорозької Січі, потім приймав у себе козац. послів. 1657 імп. Фердинанд III встановив дипломатичні зв'язки з Б.Хмельницьким і намагався залучити запороз. військо до спільного фронту боротьби європейців проти Османської імперії.
На підвладних Г. укр. землях діяли заг. для всієї імперії закони, а також окремі щодо цих тер. укази й розпорядження. Г. доби освіченого абсолютизму – Марія-Терезія та її син Йосиф II, які "вивели Австрію з сумерків середньовіччини" (І.Франко), вживали заходи, спрямовані на матеріальний і культ. розвиток зх.-укр. земель. Видані Марією-Терезією закони обмежили панщину в Галичині 3-ма днями на тиждень. 1782 Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків. Складовою аграрної реформи Г. став патент (указ) 1782, за яким у Галичині створювалися громад. страхові фонди збіжжя для допомоги селянам під час неврожаїв і голоду. 1774 Марія-Терезія у Відні заснувала семінарію для підготовки греко-катол. духівництва "Барбареум", 1784 Йосиф II – нім. Львові відновлено нім. ун-т, названий ім'ям імп. Франца I.
Під час революцій 1848–1849 в Європі правляча династія скасувала панщину і проголосила конституцію (див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), яка дала можливість українцям створити першу власну політ. орг-цію – Головну руську раду. На засадах підтримки монархії рада розпочала діалог із Францем-Йосифом I. Проте петицію ради з вимогою поділу Галичини на автономні укр. і польс. частини імператор залишив без відповіді. Позитивно відгукнувшись лише на меморандум представника Закарпаття в раді А.Добрянського, він дав згоду на виділення укр. р-нів Угорщини в окремий Ужгородський округ з широкими правами в галузі місц. адміністрації та шкільництва. Нова конституція Г. 1860 надала Галичині автономію, вигоди від якої для українців виявилися набагато меншими, ніж для поляків. У 19 – на поч. 20 ст. політика Г. щодо українців відзначалася непослідовністю та половинчастістю, була обтяжена антиукр. впливами з боку консервативних сил польс. та деяких ін. національностей. Перша світова війна розставила нові акценти у підході Г. до вирішення укр. питання: з одного боку, в складі австро-угор. армії створюється Легіон Українських січових стрільців, а з ін. – як учасники Акта п'ятого листопада 1916 Г. остаточно відмовилися розглядати будь-які ідеї поділу Галичини за етнічним принципом. Після розпаду Австро-Угорщини в укр. політику активно влився онук Франца-Йосифа I ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, учасник української революції 1917–1921.
Варварцев М.М.
дата публікації: 2004 р.
У 16–17 ст. свою політику щодо козац. України Г. будували відповідно до планів імперії, спрямованих на створення коаліції антитурец. сил в Європі й приєднання до неї козацтва. З цією метою 1594 імп. Рудольф II направив дипломата Е.Лясоту на переговори до Запорозької Січі, потім приймав у себе козац. послів. 1657 імп. Фердинанд III встановив дипломатичні зв'язки з Б.Хмельницьким і намагався залучити запороз. військо до спільного фронту боротьби європейців проти Османської імперії.
На підвладних Г. укр. землях діяли заг. для всієї імперії закони, а також окремі щодо цих тер. укази й розпорядження. Г. доби освіченого абсолютизму – Марія-Терезія та її син Йосиф II, які "вивели Австрію з сумерків середньовіччини" (І.Франко), вживали заходи, спрямовані на матеріальний і культ. розвиток зх.-укр. земель. Видані Марією-Терезією закони обмежили панщину в Галичині 3-ма днями на тиждень. 1782 Йосиф II скасував особисту залежність селян від поміщиків. Складовою аграрної реформи Г. став патент (указ) 1782, за яким у Галичині створювалися громад. страхові фонди збіжжя для допомоги селянам під час неврожаїв і голоду. 1774 Марія-Терезія у Відні заснувала семінарію для підготовки греко-катол. духівництва "Барбареум", 1784 Йосиф II – нім. Львові відновлено нім. ун-т, названий ім'ям імп. Франца I.
Під час революцій 1848–1849 в Європі правляча династія скасувала панщину і проголосила конституцію (див. Конституції Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії), яка дала можливість українцям створити першу власну політ. орг-цію – Головну руську раду. На засадах підтримки монархії рада розпочала діалог із Францем-Йосифом I. Проте петицію ради з вимогою поділу Галичини на автономні укр. і польс. частини імператор залишив без відповіді. Позитивно відгукнувшись лише на меморандум представника Закарпаття в раді А.Добрянського, він дав згоду на виділення укр. р-нів Угорщини в окремий Ужгородський округ з широкими правами в галузі місц. адміністрації та шкільництва. Нова конституція Г. 1860 надала Галичині автономію, вигоди від якої для українців виявилися набагато меншими, ніж для поляків. У 19 – на поч. 20 ст. політика Г. щодо українців відзначалася непослідовністю та половинчастістю, була обтяжена антиукр. впливами з боку консервативних сил польс. та деяких ін. національностей. Перша світова війна розставила нові акценти у підході Г. до вирішення укр. питання: з одного боку, в складі австро-угор. армії створюється Легіон Українських січових стрільців, а з ін. – як учасники Акта п'ятого листопада 1916 Г. остаточно відмовилися розглядати будь-які ідеї поділу Галичини за етнічним принципом. Після розпаду Австро-Угорщини в укр. політику активно влився онук Франца-Йосифа I ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, учасник української революції 1917–1921.
Варварцев М.М.
дата публікації: 2004 р.
- Umay
- Повідомлень: 687
- З нами з: 05 листопада 2020, 12:41
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 8 разів
- Подякували: 124 рази
Re: Відомості про Австро-Угорщину
Знайдено запис про смерть № 11. Київська губернія, Канівський повіт, с. Гарбузин. 1917 р.
10 липня помер, 13 похован.
Австрийский подданий села Камаровца Унгваровского уезда и губернии Николай Николаев Адамчо. 21 р. Утонул в реке Росси.
10 липня помер, 13 похован.
Австрийский подданий села Камаровца Унгваровского уезда и губернии Николай Николаев Адамчо. 21 р. Утонул в реке Росси.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
с. Теси, Новокостянтинівка Хмельницької області (Климчук) .
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей