Як інспірація до історії привела мене до генеалогічних досліджень…

Відповісти
Аватар користувача
drapieznik
Повідомлень: 444
З нами з: 26 червня 2020, 05:00
Стать: Чоловік
Звідки: Львів
Дякував (ла): 23 рази
Подякували: 469 разів

Як інспірація до історії привела мене до генеалогічних досліджень…

Повідомлення drapieznik »

Я народився, коли моїм батькам було по 45 років уже.. Можливо це якоюсь мірою відбилося на моїх вподобаннях, характері тощо.. Змалку я любив історію – але головно військову.. Кожної неділі я з татом відвідував бабцю Грицай, яка мешкала в камениці на площі Ринок
Зображення
– то була традиція, там щонеділі була служба Божа (або через радіо Ватикан) або деколи приходив священник (з підпілля..), який сам правив – тоді звісно в хаті збиралося більше з усієї родини..
Зображення
Пригадую, як сповідався, смак вина з обскурками, зелену прошиту золотими нитками мантію отця.. Й головну в цім всім дійстві – бабцю Марію Грицай..
Зображення Зображення
Це все відбувалося, коли довкола процвітав безжалісний радянський режим; коли бабці в 1984 році не стало, її роль перейняли стрийко та цьоця – й далі щонеділі зібрання родини, молитва, стіл недільний, розмови (які мене малого на жаль не дуже тоді цікавили..).. В школі моїм улюбленим предметом неважко здогадатися – була історія. В мене була добра пам'ять й головне мене то цікавило..
Часи зібрань коло «клумби» на проспекті (тоді Лєніна..), самвидавські газетки ,Чорновіл, брати Горині – слухання радіо свобода – це все відкрило мені очі на дійсність, а обережність в спілкуванні в школі – стала невід'ємним нюансом життя з другої половини 80х.. В 1992 році я поступив на історичний факультет – з першого разу, якраз тоді був експеримент, коли замість іспитів зробили тестування.. Пригадую найсмішніше питання по історії в тестах – «коли запорожці вперше перетнули Чорне море» - його мало людей вгадало, цікаво шо я потім роками пробував знов й знов на нього знайти конкретну відповідь – часто залишалося тільки сміятися.. Десь в 90х, коли я набрався вже навичок роботи по історичним темам в університеті, вислухав та здав масу допоміжних дисциплін та іншого, - мої стрийки, особливо з Одеси, старалися мене підштовхнути до генеалогічних досліджень. Чесно кажучи, тематики моїх курсових були дуже далекі від цього – наприклад на першому курсі я займався фінікійською колонізацією в Средземномор'ї, а з третього курсу я вже був по основній спеціалізації кафедри Нової та новітньої історії з незвичною темою «ВМС Німецької імперії перед Першою світовою війною» - зрештою та тематика завершилася й дипломною.. Сьогодні я спримаю це все як якийсь юначий романтизм з мого боку, й наприклад шкодую шо колись (після успішного заліку..) не прийняв запрошення Романа Шуста (декана) зайнятися нумізматикою – мав для цього всі знання та хист..
Після закінчення університету, в липні 1997 року я прийшов до ЦДІАУ в м. Львові - мій однокурсник Василь Кметь намовив записатися в читальний зал архіву, допоміг з тематикою, яка б дозволила на роботу з метричними матеріалами. Після цього я заніс письмове прохання на видачу певних справ для роботи по вибраній тематиці до заступника директора архіву й мені дали добро. Потім я взнав що директор архіву ,Мацюк даючи добро не зовсім зрозумів тоді на які матеріали він давав згоду.. Але про це пізніше й наостанок..
Спершу я замовляв в архіві в читальний зал документи ,які не потребували письмового дозволу на їх видачу від дирекції – наприклад це були справи Йосифінських та Францисканських метрик – там були списки мешканців села (а я займався селом мого діда – Горбків, що на схід біля Сокаля) – в перших я Трохимів не виявив – були якісь Трохимчуки, а в других (останні дати документації сягали 70х років 19 ст.) були Трохими - Петро и Гриць – останній ймовірно був батьком мого діда. Так шо в родині «за столом» я вже міг про шось розказати – наприклад про обсяг земель, дохід - але не більше.. Для генеологічних досліджень були потрібні не податкові метрики – а церковні.. В липні 1997 року мені пощастило: письмове прохання було задоволене й мені в читальний зал (доволі маленький..) архіву принесли 3 папки старих, часто суттєво пошкоджених вологою та комахами документів, з аркушами формату А3 (приблизно). Це не були оригінальні метричні книги села, - це були копії які священник зобов'язаний був переписувати з оригіналів для консисторії й можливо ще одну копію для цивільних властей. Такі папки в архіві називаються справами, й мають свої номери – 1274, 1275 та 1276 – усі вони відносилися до фонду №201 ,опис 4а. Метричні справи були в «папках» з обгорткою сіро-блідо блакитного кольору. Згадані справи були оформлені в єдиному стандарті – сторінки розграфлені як таблиці ,в які вписувалися від руки дані по народженню ,одруженню та смерті парафіян села. Мова документів – латинська але транскрипція прізвищ часто мала польский стиль..

Оскільки дані метричні матеріали були лише копіями оригінальної книги, позначення в тексті матеріалів сторінок (pagina латиною) не співпадало з самими аркушами – бо оригінальна книга мала або більший формат аркушів ,або щільніше була заповнена (хоча це менш вірогідно, з огляду на мій пізніший досвід з різними метриками) – тому наприклад сторінка скажімо №1 могла закінчуватися аж на 3 сторінці поточних метричних матеріалів. Тому архів ввів позначення аркушів (олівцем). В середньому – кожна з названих справ містила півтори сотні аркушів, але найгрубшою була найпізніша - №1276. У хронологічному плані справи охоплювали три періоди: 1785-1810; 1811-1835 та 1836-1853. Отже, як видно, друга половина 19 століття – страшенна прогалина в даних, що могла вплинути на результат пошуку предків, яких я міг звязати з відомими мені до цього. Населення села поступово зростало отож не дивно шо остання справа маючи тільки 17 років періоду була більш «змістовнішою» від попередніх за числом записів.
На момент початку роботи з метричними справами моє головне завдання було виявити всіх людей з прізвищем Трохим у Горбкові, й спершу я зосередився на метриках новонароджених. Пошук я почав з останньої справи.. Я був в розпачі коли взнав про прогалину в півстоліття в метриках, бо витяг-метрика мого діда Івана Григоровича Трохима датувалася 10 травня 1890 року коли він народився (а сам документ був виданий в міжвоєнний період), - тобто виникало закономірне питання-сумнів – чи вдасться мені знайти поєднання між 1853 роком (й раніше) й 1890м… Немов злий рок ставав на заваді створити генеалогічну схему вглиб..
Що в моїй родині знали про своє минуле до моїх досліджень?.. – Небагато: знали шо дід Іван народився в Горбкові й його родина походила звідти й жила там віддавна. Точно було відомо шо батька мого діда звали Григорій Григорович Трохим – дані походили зі згаданого витягу з метрик – так званого Testimonium baptismi (фактично метрика хрещення) який дідові видали в 1930 році.
Зображення
В цій метриці зазначено було том (3й) й сторінка(27а) оригінальної метричної книги села. Тобто в 1930 році в Тартакові парохіальний уряд мав ще доступ до існуючих метрик (ймовірно оригіналу) а отже до початку війни метрики села (австрійського зразка) села існували в повному обсязі. Метрика окрім батька називала й дані по батьку його батька – тобто вказувалося шо дідом Івана був Григорій Григорович Трохим а його дружиною була Анна Стефанюк. Також вказувалася інформація про матір Івана – Анастасія Дем'янівна Стефанюк плюс її матір – Текля Бойко. Тобто метрики давали доволі розгалужену інформацію ,по якій можна було мати різні точки опори при пошуку родинних пов'язань. Окрім того метрика вказувал ім'я та прізвище повитухи (Пелагія Клованець), номер будинку (або можливо ділянки під ним) – 63й, релігійну приналежність (греко-катол/) й статус нарjдження – легітимний ,тобто в шлюбі; в протилежному випадку батька би не вказали. Звісно, мали бути вказані хресні але їх видно полінувалися переписати, хоча в графі дати народження чітко заявлено, шо хрещення та миропомазання відбулося в день народин (10 травня) – в ряді випадків ці дати могли мати різницю – народитися одного дня, а бути хрещеним наступного а то й пізніше. Відомо було зі слів діда, шо він втратив свого батька коли йому було 9 років, його матір потім вийшла вдруге заміж за якогось Лівшуна й мала з ним окремих дітей. Іван був одинаком в Григорія Григоровича та Анастасії, але відомо шо були інші діти, які померли малими й їх імена не збереглися в пам'яті.. Десь в 1905 році померла й матір Івана ,й так він ставши сиротою підлітком відвравився до Німечччини на роботу до якогось бауера (заможного селянина). Звідти діда в 1909 або 1911 році призвали до австро-угорської армії на службу ,яка фактично завершилася вже тільки після кінці Першої світової війни. Відомо також було, шо його батько Григорій Григорович Трохим мав двох молодших братів – Мартина (бездітного) та Марка. Від Марка походить радехівська гілка Трохимів ,яка сьогодні фактично проживає вже 20 років в Канаді й лише один його правнук Богдан мешкає у Львові. Зрештою в Марка були багато дітей й більша їх частина ще раніше емігрували до Канади чи США – десь в 20 роках ще.. Фактично це все шо було відомо родині. Син Марка – двоюрідний брат мого діда - Григорій колись в 70х роках сказав моєму татові записати оці всі відомі дані про родину й тато пробував створити шось на кшталт актових довідкових таблиць, які мені дісталися вже як спадок.. Поглибити знання про Трохимів Горбкова тато й ніхто інший вже не були в силі. Але фактично – отой папірець метрика хрещення мого діда стала єдиним документом який дозволив поєднати людей з наявних сьогодні метрик Горбкова з моїм дідом та його рештою родини. Завдяки тому документу я знав про двох Григоріїв з прізвищем Трохим та їх дружин. Тобто лінія генеалогії в спрощеному вигляді давала перелік: Лев (я)-Роман-Іван-Григорій-Григорій – 5 поколінь лишень. Я міг лише припустити шо Григорій Григорович Трохим народився десь в середині 19 століття або найпізніше – в 60х роках того століття.

Отак я листав справу №1276 й переді мною відкрився світ давно забутих людей ,
Зображення
- яких давно не було вже на цім світі. Я виявив чимало людей з прізвищем Трохим які мешкали в різних будинках (номер). Нарешті, під 1847 роком я натрапив на народження Григорія Трохима батьком якого був вказаний Григорій й номер будинку - 63 співпадав з будинком в якому народився мій дід Іван. Співпадали також дані по матері цього Григорія..
Зображення
Уявіть моє здивування й майже розпач, коли я згодом ,через два роки після народження Григорія виявив народження ще одного Григорія – в тому ж будинку від тих же самих батьків!..
Зображення
Я почав розпачливо думати над поясненням – двох дітей з одноковим іменем бути не могло, появилося припущення шо може той перший Григорій помер малюком – довелося полистати далі справу де були метричні записи про смерті – й вдалося:
Зображення
перший Григорій Григорович Трохим помер кількамісячним малюком від конвульсій.. Вижив другий.. Принаймі до 1853 року серед померлих він не значився а іншого не народжувалося. Таким чином, я взнав дату народження батька мого діда.. Згодом (в тому числі після прочитання справи №1275) я вже знав імена ще раніших предків й моя спрощена генеалогічна лінійка мала вже такий вигляд: Лев-Роман-Іван-Григорій-Григорій-Василь-Карпо, - вже 7 поколінь. Відповідно хронологічні рамки розширилися з фактично відомих з кінця 19 століття – аж до кінця 18го, якшо припустити приблизно дату народження самого Карпа.. Таким чином я поглибив історію своєї родини на додаткові 100 років.
У подальшому я постарався посортувати усіх носіїв прізвища Трохим в селі на свої окремі гілки й виявити між ними ступінь спорідненості. У справі №1275 я вперше зустрів прізвище Трохимчук – але я тоді на них не звертав жодної уваги ,вважаючи їх за «чужих».. У справі 1274 раптом ситуація погіршилася: вкрай рідкі згадки прізвища Трохим ,зате маса отих Трохимчуків.. Знову мене огорнув відчай – невже це кінець, Трохими появилися з якогось іншого села?.. В родині байку про козацьке походження хтось любив висовувати, але я розумів шо то бздура.. Мені особисто завжди видавалося шо ми якшо не з сокальщини то принаймі з Волині.. Почав я приглядатися до тих Трохимчуків й раптом я виявив цікаву річ. У кінці 18 століття часто згадувався якийсь Карпо Трохимчук й його дружина Пракседа, з певного року він почав мешкати не в будинку №50, а будинку.. №63 – так так- в тому шо народився мій дід через 100 років.. Потім виявилося, шо багато імен його дітей узгоджувалися з їх «аналогами» з прізвищем Трохим.. Вкінець кінців останні сумніви відпали: Трохимчуки та Трохими – одна й та ж родина в цьому селі, ба більше того – з якихось дивних обставин в 10-30 х роках прізвище Трохимчук втратило закінчення «чук» остаточно потім утвердившись в «короткій» формі. Цікаво шо в копіях метрик людина яка їх переписувала часто писала Трохимчук в колонці таким чином ,шо Трохим було в одному рядку зі знаком переносу ,а чук було вже в нижньому.. Кумедна версія але шось в ній є..
Таким чином появилася головна сенсація моїх генеалогічних досліджень по родині – ізначально наше прізвище було Трохимчук. В родині цю сенсацію сприйняли якшо не в штики то з недовірою – приходилося ретельно перераховувати всіх осіб з данних щоб доказати тотожність.. Трохимчук вже не звучало «по козацьки» ,а столітні згадки в метриках шо всі вони були агріколя (селяни) явно когось з рідні розчарував в своїх романтичних уявленнях. Мене особисто ні – я був страшенно радий що ми зі сокальщини..
Стосовно Стефанюк прізвища, яке так часто фігурувало – матір діда була Стефанюк, його бабця була теж Стефанюк.. Тут також була мною виявлена певна сенсація ,яка страшенно не сподобалася в родині.. Справа в тому, шо до 1817 року Стефанюків в селі не було.. Вони появились трошки пізніше, саме з 1821 року. Я просто колись вирішив дослідити родину дружини Григорія Васильовича Трохима – Анни Стефанюк. Й виявив шо вона народилася в 1821 році, її батьком при цьому був вказаний Іван Стефанюк «селянин із Росії, з села Берьозовка під Вітєбском». Запис про його одруження з Марією Романюк 1817 року – а фактично його появу в селі Горбків свідчив про наступне: « Іван Степанович Гмітров ,трудівник з Росії» - тобто ця людина при народженні доньки в 1821 році, мала інше вже прізвище ,утворене від по-батькові ,а рідне прізвище було зазначене тільки в метриці одруження..
Зображення Зображення
В моїй родині факту наявності крові від «москалів» (а ще ймовірно шо від білорусів..) явно не втішились, мій стрийко з Одеси вже запевне не був радий шо колись мене загітував взятися за генеалогічні дослідження.. Мені особисто це все смішно ,бо прості росіяни чи білоруси не є поганими людьми, а скоріш за все не були й такими в своїй більшості 200 років тому (незважаючи на барвні радіорозповіді Яворівського про особливості росіян); Гмітров явно не втік з Росії від прекрасного життя ,але тим не менше українська сокальщина стала йому другою батьківщиною а його нащадки запевне взагалі без поняття хто в них був зачинателем роду й давно є простими українцями без будь яких видимих чи невидимих різниць. Стереотипи та упередження не повинні формувати уявлення про інших людей.
Ось так я спричинився до двох сенсацій, поволі з ними змирилися, хоча тато вимагав від мене знайти старішу згадку про Трохимчуків Горбкова аніж 1785 рік вище згаданих метрик.. І я її знайшов потім..
Приблизно у вересні 1997 року я працював вже з метриками містечка Тартаків – мене до них запровадила квестія дружини Карпа Трохима – на жаль метрики Тартакова обривалися 1820 роком й фактично ніц не дали по дружині Карпа, а Трохимів чи Трохимчуків там не було взагалі - жодної згадки починаючи з 1785 року. Але було одне АЛЕ – формально в архіві метричні справи Тартакова починалися.. з 1762 року. У справі №5527, до типових метрик австрійського зразка, на самому початку були приклеєні аркуші меншого формату (А4) з кириличним письмом й явно старіших на вигляд аніж австрійські копії.. Тут я для себе зробив відкриття бо з того що я почав читати в них ,виходило шо ці метрики стосувалися села Горбків, а не Тартакова. Я навіть звернувся до завідувачки читального залу – здається пані Євгенії, якій я звернув увагу на цей скромний факт.. Ці метрики містили знайомі прізвища – знайомі з моїх досліджень по Горбкову, але головне – вони містили часті згадки прізвища Трохимчук… Звісно, робота з кириличними записами (церковнословянська мова в галицькій версії) перенесла мене на новий рівень роботи та нових знань, бо довелося призвичаїтися до церковно-словянщини (хоча я в університеті здав залік (за повторною спробою..) в Кріля по скоропису -за заліковкою не довелося бігти на вулицюю.. – мої вміння читати ці закарлючки були вкрай куці).

Метрики кириличного типу відрізнялися від систематизованих австрійських.. Окрім мови перше шо в них було кардинально інакше – датування. Дата та рік писалися кириличними числами – фактично буквами. Наприклад рік 1774 буквами записувався так – «а (аз), потім тризуб який читався як «псі», «о» хоча з титлою писалося шось близче до «омега» й нарешті буква «Д» - тобто аз, псі, о, Д – це був 1774 рік. Тобто аз була тисяча ,псі – 700 ,о – 70 , а Д – 4.. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0 ... 0%BD%D1%8F Форма метричного запису про хрещення – а но власне – церква писала день хрещення, а він часто міг бути й не днем народження.. – була така: Року такого то (або якшо того ж самого – то писали «того ж»), мєсяца октябрія, дня такого то – двокрапка: - Аз ієрей Димитрій Парох Горбковскій окрестих і миром святим помазах во церквє Горбковской Млца (малюка, якшо млцу – то малось на увазі дівчинку) Карпа от родітєлєй законно венчаних Петра Трохимчука и жени его Горпини во спріємнициже Биша Петро Дяк и Пелагія Книйхалещиха…
Зображення Зображення
Отже – була дата хрещення (не факт що народження), було зазначено імя пароха, назву церкви, імя новонародженого, імя його батька та прізвище, імя матері (дівоче прізвище можна було взнати тільки по метрикам одруження..) та імена та прізвища хресних батьків. Причому форма наприклад «Книйхалещиха» вказувала що та Пелагія була одруженою жінкою, якби вона була неодружена то могли б написати Книянка – тобто донька Кния. Похоже могли розрізнити молодика від одруженого – Тарасючок би означало неодруженого сина Тарасюка..
Отже на 16 аркуші справи 5527 я виявив запис про хрещення Карпа Трохимчука, від 17 жовтня 1774 року. Заодно я взнав ім'я його батька – Петро. Петро Трохимчук згадувався в австрійських метриках але тоді я не міг повязати його з іншими а тим більше з Карпом. Чому? Бо священники початку 19 століття не зовсім дотримувалися вимог австрійців по пропису данних в метриках – згадана метрика мого діда Івана дала мені ім'я його діда, бо священник записав зігдно вимог. А в кінці 18 та на почтаку 19 століття священники часто ігнорували й не прописували більш глибшу інфомрацію, діючи таким чином по інерції й згідно старим кириличним записам – єдине що їм доводилося вказувати - датународження та дівочі прізвища жінок. Часто як помирав старий священник й появлявся новий, могли виникати плутанини та помилки – бо священнику слід було не на словах людей орієнтуватися, а шукати старі записи в метриці, що зважаючи часто на обсяги а власне й на наявність кириличних метрик могло становити ... "незручність"…
Кириличні метрики також остаточно підвердили наявність двох ліній родини в селі Горбкові – одна від Петра а друга тяглася від Матвія Трохимчука, який мешкав й помер від старості в будинку №50 (там же певний час мешкали й Петро й Карпо Трохимчуки..) – в 19 столітті на його внукові Онисимі який мав аж 12 дітей (правда більшість вмерли малими) й двох дружин його Горбківська гілка перервалась ,але зате вижила й розвинулась сокальська, яку заснував старший син Матвія – Данило Трохимчук…
Даних років життя Петра Трохимчука я не мав, мав лише останню пряму згадку – 1805 рік коли той був свідком на одному шлюбі в Горбкові. Мав також й першу згадку – коли він був хресним – 1767 рік. Опосередкована згадка остання була з 1814 року , коли в метриках про смерть занотовано смерть його дружини й при цьому вказано шо вона була дружиною, а не вдовою, а отже в 1814 році він був ще живим. Втім метрики смерті Петра я не знайшов в Горбкові – шукав довго й надзвичайно ретельно – пояснення було лише два – або священник при створенні копії прогавив цей запис, або Петро помер в іншому селі. Це було загадкою аж 20 років ,коли я доволі недавно ,працюючи з метриками села Свитазів (сусіднє з Горбковом) виявив метричний запис про смерть Петра Трохимчука -1 квітня 1822 року, а отже австрійські метрики вказали вік при смерті – то я отримав й приблизну дату народження – 1742й. Зважаючи шо Матвій Трохимчук народився в 1726 році приблизно – також виходячи з австрійських метрик про вік на момент смерті – він малоймовірно міг би бути батьком Петра – але все ж малоймовірно бо в 16 років не дуже типово (статистика..) можна було стати батьком.. Скоріш за все вони були братами, й пізніші дослідження вказували, шо можливо вони прийшли зі Свитазева, бо в кінці 18 століття дуже часто Трохими Горбкова були за свідків на шлюбах Трохимчків зі Свитазева чи Сухо Волі (хутора між ними). Цікаво шо Трохимчуки зі Свитазева та Сухо Волі були ткачами.. Навіть факт смерті Петра Трохмчука в Свитазеві вказує на якийсь явний зв'язок Трохимчуків Свитазева з Трохимчуками Горбкова.. Докопатися до глибшого чи яснішого важко бо на жаль метрики Свитазева починаються тільки з 1785 року..
Волею щасливого випадку, в 2004 році знайомий знайомого (пан Ігор Ярославович Скочиляс...) згадав шо у Варшаві, в бібліотеці Народовій, є метрики села Горбків за період 1730-1761 – тобто доповнюючий тартаківські вкладиші з Горбкова – інша особа мені ці метрики скопіювала на ксероксі – всі метрики! – й переслала до Львова. В них я виявив тільки один запис зі згадкою Трохимчук – про народження доньки Матвія Анастасії (1761 рік) –
Зображення
метрики одруження серед інших того періоду – Матвія та його Теодори я не виявив. Отже вони могли одружитися в іншому селі – наприклад в Свитазеві, але про це немає метричних матеріалів.. Загадковим є також й те шо немає метричного запису про одруження Петра Трохимчука – хоча період підходящий зберігся але записів в метриках Горбкова немає. Так шо можливо також шлюб міг відбутися в Свитазеві або іншому селі.Недавно опубліковані поляками метрики Тартакова з 60тих 18 сторіччя викликали в мене інтерес з точки зору припущення, що може там Петро одружився – але я не виявив потрібного запису – так шо точно в Тартакові вони не одружувалися..
В подальшому я працював з метриками міста Сокаль – досліджував сокальську лінію родини – було важко бо то місто й то були 25 справ товщиною з солідну книжку – до речі там були оригінальні книги метричні. Складність була в тому, шо там тоді були дві головні церкви Михаїла та Миколая – трохи важко було в тому розбиратися.. Цікаво шо метричний запис про смерть Данила Трохимчука я так й не виявив – можливо пропустив – все ще планую повернутися до досліджень з Сокальскими метриками..

Щодо моїх архівних відвідин – одного прекрасного дня, 1997 чи 1998 року все закінчилось.. – Я вирішив замовити метрики Свитазева – як і до того, написав письмову заяву на імя директора – очевидно мені не пощастило шо того дня він був на робочому місці й мені заяву довелося віднести самому ,хоча до того це автоматично робила завідувач читального залу.. Орест Мацюк мене зустрів в кабінеті питанням нашо мені доступ до метричних справ 201 фонду. Я йому пояснив шо вже не один місяць працюю з метриками різних сіл по конкретній тематиці. Він мені у відповідь сказав шо він спочатку не зрозумів за які мені справи йшлося й тому дав дозвіл а тепер такого не дасть ,бо «мені не дозволено ритися у чужій білизні».. Сперечатися зі знаменитим вченим мені було нічого – на язику вертілася фраза закид про численних поляків які в архіві (ймовірно за гроші - я ніц не стверджую, це припущення..) спокійно «рилися в чужій білизні» але я втримався – думав шо може ше прийду до архіву ,може знову вернуся до Фонду №1 – книги там грубезні ,згадки селян рідкісні але були до речі – в тому числі з Горбкова.. Але бажання в мені відбили на амінь.. Після цього моя нога в архіві більше ніколи не ступала..
Ритися в чужій білизні мені дали можливість мормони (до речі їм колись архів дав змогу добре поритися в чужій білизні…).. Я не маю якоїсь гострої образи до покійного метра музейної та архівної справи ,але тим не менше факт є фактом – й не дуже приємним на спогад..
Сьогодні є надія шо ревниві блюстителі чужої білизни з архівів вже ніколи не заборонять доступ людям до свого минулого.. Тим більше, шо цифрові технології дають можливість скопіювати й розмножити якісні копії – а оригінальні документи не будуть тривожитися постійними перелистуваннями..
Відповісти

Повернутись до “drapieznik”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей