УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Яценко

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
2
67%
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
1
33%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 3

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1003
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Подякував (-ла): 17 раз.
Подякували: 104 раз.

Яценко

Повідомлення Vitaly Savitar » 19 лютого 2016, 01:41

Утворене від наймення Яцько, що є пестливою формою ім’я Яків, яке в свою чергує похідним від близького арамейського імені, що перекладається як хитрий, або ж підбурювач. За іншою версією воно означає того, хто йде слідом або по п’ятах.

Аватар користувача
 
Повідомлень: 777
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 195 раз.
Подякували: 197 раз.

Re: Яценко

Повідомлення surnameindex » 23 серпня 2016, 18:34


Аватар користувача
 
Повідомлень: 1341
З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
Звідки: Україна
Подякував (-ла): 229 раз.
Подякували: 163 раз.

Re: Яценко

Повідомлення ukrgenealogy » 17 вересня 2018, 12:47

Яценки - герба Яцина

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3
З нами з: 16 січня 2019, 10:46
Подякував (-ла): 1 раз.
Подякували: 2 раз.
Стать: Жінка

Генеалогічне дерево Яценко, Біляк

Повідомлення Лілія Вікторівна » 16 січня 2019, 15:04

Мої батьки народилися в с. Топорі Ружинського району. Мама рано осиротіла. Татових батьків також давно немає. Та й про них нічого не відомо. Недуже то колись росповсюджувались про своє минуле. Вже і тата мого нема. Маю надію скласти свій родовід, дізнатися свої корені, звідки і хто мої предки. Добре, що мої батьки з одного села - це має полегшити завдання. Але з чого почати? Навряд чи в селі хтось є ще живий, хто міг би хоч що-небудь розповісти. Про саме село майже зовсім немає хоч яких історичних відомостей.
Батьки моєї мами - Біляк Федір Хомович (1903 р.н. - с. Топорі), Гусак Гапка Степанівна (1910 р.н. - смт Ружин)
Батьки мого тата - Яценко Петро Касьянович (1921 р.н. - с. Топорі) і Марія Федорівна (1921 р.н. - с. Топорі).

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2004
З нами з: 05 червня 2016, 18:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 902 раз.
Подякували: 2391 раз.
Стать: Чоловік

Re: Генеалогічне дерево Яценко, Біляк

Повідомлення al_mol » 16 січня 2019, 17:12

я надав відповіді тут viewtopic.php?f=379&t=4291&p=21409#p21409
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Аватар користувача
 
Повідомлень: 459
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 67 раз.
Подякували: 123 раз.

Re: Яценко

Повідомлення Вернер » 08 жовтня 2020, 12:20

Земський лікарь П. В. Яценко.

Не дуже давно (19. VІІ. 1910 р.) поховано на Курщині бувшого земського лікаря Памфила Васильовича Яценка, що помер в лікарні псіхичних слабих од страшної хвороби — прогресівного паралічу. Памфил Васильович був свідомий українець, дуже щирий до свого діла земський лікарь і видатний громадський діяч. Покійний народився в Полтавщині, де його батько був сельським священиком, і виріс серед українського народу, який він щиро любив, як ідейно, так і інстинктом.
Бувши у Київі студентом університета, покійний належав до тієї української громади, яку звали тоді „політиками". Серед тодішнього українського громадянства в Київі П. В. Яценко був всіми знаною людиною і вкупі з покійним українським діячем М. В. Ковалевським належав до щирих, діяльних наслідувачів ідей М. П. Драгоманова.
Але йому не судилось скінчити університет у Київі, бо в 1884 році, через ювилейні свята в університеті, його в числі багатьох инших студентів виключено було з університету за буйний протест проти університетської адміністрації з ректором Рененкампфом на чолі, котра викреслила все студентство з програми святкування. Тодішній київський митрополит Платон казав на цьому ювилейному святі в своїй промові, "що це святкування ювилею університитета без студентства уподобилося весіллю без молодої “.
Виключений з університету, покійний мусів ще посидіти скідька місяців у тюрмі, а потім він довго їздив по університетських містах, поки за поміччю того ж таки митрополита Платона знов вступив до університету, тільки вже не в Київі, а в Москві, де тоді попечителював в окрузі його земляк, граф Капніст, який і згодився його приняти до свого університету за своєю порукою.
Скінчивши у 1888 р. університет, покійний з жаром і любовію кинувся до роботи земського лікаря у своїм ріднім селі Веприку, на Полтавщині, гадяцького повіту. Тут він дуже скоро придбав собі великі сімпатії серед народу, як дуже тямущий, ласкавий лікарь і як невтомний, працьовитий і видатний громадський діяч. Він заснував у Веприку сельську бібліотеку, з'єднав до купи кращих людей свого участку і з великим інтересом узяв участь в роботі свого земства, в організації і кращім упорядкуванню тутешньої земської медицини.
Але, на великий жаль земляків, не довго довелось йому працювати в своїм ріднім краї, серед рідного люду: він мусів перейти у город Суджу, на службу в городській земській лікарні. Тутечки, завідуючий лікарнею, він хутко пристосував її до хірургичної діяльности, до якої покійний мав великий хист. Тут, в співробітництві з відомим земським діячем князем П. Д. Долгоруковим, тодішнім предсідателем Суджанської земської управи, він став на чолі земського руху, що до організації чи то медицини, чи то просвіти народу, як шкільної, так і позашкільної. Тут, по усьому повіті, ним були організовані, в співробітництві з його приятелями, публичні народні читання з чарівним ліхтарем. А слава його, як доброго і тямущого лікаря, усе росла й росла, принажуючи до його звідусіль масу хворих.
Живучи на Курщині й упрягшись увесь в роботу за для народу, як справжній народолюбець, Памфил Васильович хутко заняв видне місце серед курського громадянства й лікарів і звернув на себе загальну увагу на губернських з'їздах курських лікарів, де його не раз обірали за докладчика по багатьом земсько-лікарським питанням. Жвава вдача покійного кликала його до більшого простору і примусила його знов кинути добре налагожене діло в Суджі і податися у губернський город, у центр.
Але в 1903-м році, незамітно, повагом і тихенько, серед ясного життьового для, почала, мов крадучись, наближатись до його лиха хвороба, котра й опанувала над його тілом і душею і без жалю, довела його до могили...
Зачувши в себе таку хворість, покійний кинув скоро зовсім свою службу і подався знов на Україну, в своє рідне село, у батьківську хату. Жінка, діти, все осталось там, десь далеко, у тому світі, а П. В. хворий душею, жив собі на самоті у свого батька й неньки стареньких, котрі доглядали його. У 1907 р. помер його старий батько, осталась у нього одна мати, з котрою й доживав він свій гіркий і страшний вік, поки на послідок днів діти й сторонні люде взяли його у матері і одвезли його умірати в ту-ж далеку Курщину, у курську лікарню для душевно хворих, в с. Сапогово, де покійний, далеко од рідного краю, скоро й помер, і де поховали його, серед без'йменних номерів хрестів.
Покійний належав до тих людей, які лишають після себе той чи инший слід. З одного боку — про його треба сказати, що він був з тих земських лікарів, про яких на Піроговському з'їзді 1910 р. товариш С. Н. Ігумнов казав в своїй промові, що на земську роботу ці земські лікарі дивились не як на службу, а як на „служенії": „вони будували земську медицину, вони надавали їй санітарний напрямок, вони дивились на амбулаторію, як на аудіторію, вони засновували земські бібліотеки, вони засвітили перший чарівний лихтарь задля народу, вони протирали з вузеньких стежечок широкий шлях".
Спи мирно, дорогий друже й товаришу! Пам'ять про тебе житеме довго серед людей, котрі з тобою мали які-небудь стосунки і котрі почувають на собі чари твоєї незлосливої, високої й благородної особи, як земського лікаря, громадського діяча й щирого товариша й друга!
Земський лікарь М. Д—ко.
Газета "Рада" №237 від 20.10.1910, сторінка 2
Час плине


Повернутись до Я

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Balymba, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], V.ovsianytska, Тамара Сопілка