УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

Радянські міти / Советские мифы

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3123
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Звідки: Дніпро
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 458 раз.
Стать: Жінка

Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення kbg_dnepr » 02 липня 2021, 17:41

Вся історія СРСР - це один суцільний міт про будівництво раю на землі новою спільнотою - радянськими людьми. Це зовсім особливі люди (теж міт) на кшталт Миколи Островського, Олексія Стаханова та Олександра Матросова.

Постать Олексія Стаханова - яскравий приклад нового суспільного стану "видатних людей" як частини радянської "номенклатури", що зайняла місце аристократії Російської імперії, яка була знищена більшовиками. Його фейковий "подвиг" 31 серпня 1935 року та започаткований ним Стахановський рух відіграли велику роль у формуванні не тільки радянського "соціалістичного змагання", але й всієї сучасної світової культури інтенсифікації виробництва.

How a Soviet miner from the 1930s helped create today’s intense corporate workplace culture https://theconversation.com/how-a-soviet-miner-from-the-1930s-helped-create-todays-intense-corporate-workplace-culture-155814
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 8018
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5814 раз.
Подякували: 3087 раз.
Стать: Жінка

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення D_i_V_a » 03 липня 2021, 20:23

kbg_dnepr написав:Вся історія СРСР - це один суцільний міт про будівництво раю на землі новою спільнотою - радянськими людьми. Це зовсім особливі люди (теж міт) на кшталт Миколи Островського, Олексія Стаханова та Олександра Матросова...
Павлик Морозов - це посил радянським дітям заради партії зраджувати батьків і родину. Це вплив на несталу психіку дітей. Це зомбування дітей на викривлені ідеї, накшталт сьогоднішніх африканських дітей-солдатів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3123
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Звідки: Дніпро
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 458 раз.
Стать: Жінка

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення kbg_dnepr » 21 серпня 2021, 08:41

Не зовсім про міти, скоріше про їхню антитезу - реальність, і зовсім не документ... Та хай буде
Марія Матіос "Солодка Даруся. Драма на три життя" - роман про скалічені більшовизмом долі.
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1579
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 87 раз.
Подякували: 286 раз.
Стать: Чоловік

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення Вернер » 24 вересня 2021, 14:56

Голос Дніпра №139 (Херсон) від 04.10.1942, сторінка 4

Улас САМЧУК, ФЕЙЛЕТОН
ЗВЯГЕЛЬ, У світі приблизних вартостей (репортаж)
РІВНЕ.—I чим далі їдемо, чим ширше і свавільніше розгортається простір, тим більше купчиться і хвилює мене почуття. Ліворуч і праворуч шляху видно колгоспи. Виявляється, які носили вони назви: „Імени Рози Люксембург", „Імени Сталіна", ,Iмені Карла Лібкнехта", ,Імени Карла Маркса" і т. д. Вдумуєшся в суть і на віть звучання цих імен. Що це були за люди? Яке мали призначення? Що дали світові? Які вартості і які моральні підстави? І одразу перед очима звучна соковита і цілком конкретна відповідь. Це ж і є дійсність, яку ці боги викликали з не буття. Той обдертий колхоз, ті одинокі осиротілі, обшльогані вітром та дощем хати, оті запущені поля, нарешті ті чорні запорошені підводи. Слід їхнього дихання помітний на всьому. Десь до нутра землі врослася сірість, скука, недбальство, безличність...

І тепер, їдучи наскрізь цією землею, протираючи від здивовання очі з усієї сили, вдивляючися у кожну дрібничку тут знайдену, не можна вийти з закам'янілого непорозуміння. Карле Марксе! І ти Леніне, і ти, Сталіне і ви всі, всі Рози і Клари Цеткіни... Який диявол натхнув вас на ці Іродівські затії, на ці ультра-капаліанські експерименти, які чей же видимі навіть тим, що сліпі, навіть тим, що роджені на зло і злочинність. То ж ви бачили, що поволі, але з математичною певністю вмирає земля під ланцетами ваших бестіальних експериментів... Яким правом ви намовляли себе і цілий світ, що так як раз треба, і що це „сама передова" система державного управління.

І знов, який диявол назвав вашими іменами ці українські села, з котрих ви рік-річно виточували цілими ріками кров, піт і сльози, вганяючи край і народ у таку тугу безнадійність, від котрої гасли під чолом очі і в чолі кожна жива людська думка.

Наповнений цією ненавистю, я намагаюся вникнути у саме нутро справи. А може я і не прав. Можливо це перебільшення. Автобус зупиняється у Звягелі. Подорожні виходять та йдуть снідати до військового казина. Після ми йдемо вулицями „міста”. Вдивляюся у хати. Кожна з них таки направду жива мова минулого. Двадцять і більше років минуло з часу, як тут була революція, а що від того часу змінилося? Чи змінилася вулиця, паркан, хідник, будинки? Так. Змінилися. Вулиця зовсім вкрилася вибоями і ті „котячі голови" якими вимощували її ще за царя бдтюшки геть до біса вгрузли в землю... Паркани погнили, або зникли... їх хвіртки і ворота покривилися... Хідників тут не було колись і не має зараз, а будинки... Горе, то не будинки. Земля їх поволі всмоктувала у своє нутро, а їхні стіни, двері і вікна ні разу не були хоч для видимості якось обновлені, чи побарвлені. Хочеться, запитати такого тобі премудрого Сталіна, де ділись до чорта ті люди, які у свій час ці будинки ставили, обносили огорожами, барвили, білили... Які робили квітники, мостили вулиці, викладали хідники... Чому, не має тих людей зараз, а як є вони, то чому їхні руки перестали трудитись, їхні очі втратили бажання бачити гарне, їхні голови перестали думати? Чому? Ну, чому до чорта! То ж це ось містечко Звягель - це кричуче обвинувачення проти котрого немає, ніякого виправдання. А чому ці люди так одягнуті... Я ж знаю минулу війну і минулу революцію... Чому тоді зустрінеш було якогось, хоч і провінціального, але все таки "Франта Івановича" з такими тобі, мов аероплан, галіфе і до болю блискучих чоботях. Зустрінеш було якусь звягельську, чи рівенську Маню чи Галю з такими тобі накрохмаленими і пребілими фартуш ками... Нічого, нічого не бачите ви у Звягелі тепер, нічого такого, щоб хоч здалека робило натяк на якусь опрятність, чистоту, елеганцію. Мішковата сірість байдужа незграбність, розтоптані нечищені шлапаки, зім'ята запрана суконка і якесь подобіє неозначеної моди капелюха на голові, і то досить рідко... Єдине, що у Звягелі „блістаєт" „ето настоящой русскій язик“. Власне "настоящой", бо він так само спотворений, як і все інше. Іде тобі така, заялозена совєтська людинка; і спробуйте її щось по людському запитати... Дістанете завжди відповідь, у котрій кожне слово звучить мов карикатура... А все це тому, що „щаслива і квітуча, самостійна радянська Україна" матірну їхню мову відобрала, а чужої, російської не навчила. І вийшла така саме приблизна мова і не-мова, як і кожна інша річ, яку ви зустрічаєте в країні, що „розвивалася" в кліматі „сталінської конституції".
Час плине

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3123
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Звідки: Дніпро
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 458 раз.
Стать: Жінка

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення kbg_dnepr » 03 жовтня 2021, 19:51

Вечно живой "совок" привык исходить из того, что нашему быдлу можно врать, не стесняясь - за железным занавесом никто не проверит. И даже наличие Интернета не останавливает - более того, вдохновляет огромное поле для распространения лжи... :(

Максим Мирович:
Есть в соцсети Twitter такой аккаунт "Жизнь в СССР". И вот он решил выложить фотографию, выдав её за фото из советской жизни.
Фотография сопровождается подписью:
"Без ботокса и айфонов, без страз и силикона, без пластики и липосакции Простые советские девушки просто прелесть!"

Оригинал - работа фотографа лондонской ежедневной вечерней газеты The Evening Standard Фреда Мотта (Fred Mott), на нем Sandra Kristensen, Patricia Madden, Kathleen Brown и Caroline Crosby на фоне лондонской гостиницы Royal Lancaster в 1967 году...

https://news.obozrevatel.com/society/istoriya-odnoj-postanovochnoj-fotografii.htm?_ga=2.92701727.388831755.1633251593-1128319722.1632683535

Ну что тут скажешь? Оруэлл - мастер реализма...
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1579
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 87 раз.
Подякували: 286 раз.
Стать: Чоловік

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення Вернер » 05 жовтня 2021, 20:58

Голос Дніпра №139 (Херсон) від 04.10.1942, сторінка 3
Проф. Роман Бжеський

ЗРАДНИКИ СВОГО НАРОДУ
„Ми проти зовнішніх інтервентів, ми проти зрадників Мазепи. Ці слова хай будуть пересторогою всім сучасним Мазепам буржуазно – націоналістичним зрадникам."
БЄЛОУСОВ. Директор Інсти туту Історії України Академії Наук УРСР.

Доводилося мені не раз зустрічатися з совєтськими українцями, вихованими у велетенському сталіно московському інкубаторі, — в повній ізоляції від сторонніх впливів, і вони мені дивно нагадували навіть не турецьких яничарів, але щось страшніше, якихось автоматів, що втратили найдорожчі властивості людини, і людське "я", і здатність думати. Нічого індивідуального, у яких, як у толстовського „вижівшого із ума" Кутузова, лишилася, хіба здатність до „созєрцанія" риб'ячими очима.
Простих, азбучно ясних істин вони не знають і не розуміють, а оперують готовим шаблоном. Здається, що може бути простіше за поняття „зрадник своєї нації"? А однак звичайний совєтський інтелігент того не розуміє. Він має готові, кимсь вироблені окреслення певних історичних осіб, як героїв, а інших, як зрадників, і цілком механічно, навіть не як папуга, а як патефон, їх жбурляє в просторінь.
Такий жахливий стан змушує мене спробувати цих автоматів своєю короткою статтею спонукати подумати над деякими основними питаннями, розбудити їхню приспану свідомість людини. Тому власне я обрав як тему розуміння зрадництва і пов'язаної з нею батьківщини.
Досі всім у світі було ясно, що кожна нація має або мала свою батьківщину, землю, що належала тій нації в часи їхнього розквіту, в тяжкі хвилини історичних іспитів. І в моменти боротьби за краще завтра. Досі всім було також ясно, що нацією звався той народ, який почував себе самостійною особистістю серед інших народів, чимсь окремим, одним цілим. Розуміли всі загально, що не існувало окремого народу „киян“ чи „подолян", чи „харківчан" або „пирятинців" і „білоцерківців". Розуміли також, що не можна звати Пирятинщину або Білоцерківщину — батьківщиною лише тому, що такою є Україна, а то тільки "рідна місцевість".
Також усім було ясно, ідо треба "зраджувати" дрібні інтереси Пирятиншини і пирятинців для інтересів цілої України, а треба це робити тому, що Пирятиищина є дрібною частиною України, і поступатися її інтересами це не є властиво жодна зрада (тому й треба її робити), бо це є тільки те саме, коли мала дитина поступається чимсь для своєї матері. Мати завжди в десятеро віддасть дитині, бо то є її дитина, частина її самої! Інакше є справа, коли, наприклад, француз за часів Жанни д'Арк поступався інтересами Франції та ішов служити Англії, одержуючи за це особисті користі, бо Англія очевидно не дбала за Францію, як за дитину, лише як за дійну корову (яку в разі ліпше оплатиться зарізати — заріже без жалю). Таке поступовання є ганебною зрадою, найогиднішим злочином, бо продається так не лише власне покоління, але й нащадків.
Коли німець після опанування Німеччини Наполеоном служив таки Наполеону проти німецького народу, він також поповнював зраду. Баварець же, то поступається хвилевим "інтересам" Баварії для Німеччини є патріотом, а не зрадником (від слова „партія”— батькіщина), бо його народ є німецький народ, а його батьківщина Німеччина. Це все таке ясне, що навіть смішно його пояснювати. А однак в царстві Петра І, Миколи І чи Сталіна І це... це тратить свою ясність. Ось вам збирається така полтавська міська рада і наукова сесія Інституту Історії України (не Росії), начебто української Академії Наук і ухвалюють в листі до Сталіна такі слова: „Підлий зрадник українського народу, кривавий пес - Мазепа, прямими нащадками якого є тричі прокляті буржуазні націоналісти" і т. д. Виникає питання, чи, на "думку" тих обезмозглених автоматів Україна є те саме, що Москівшина? Чи український народ є частиною московського народу?
Коли вони так думають (будучи при тому родом українцями), то це було б доказом хіба їхнього повного незнання тисячолітньої кривавої боротьби між українським і московським народами, незнання справжньої історії сходу Європи, їхньої темноти і такого здуріння, що навіть і зараз вони не бачили того, що робилося перед їхніми очима, про що одверто писалося з подиву гідним цинізмом! Кожний, якому до решти не затовкли розуму сталінські москвини, міг взяти в руки хоча б урядове видання про РСФСР і довідатись, що москвини виразно відрізняють себе від немосквинів і дбають в першу чергу лише про себе („Чуждо лі нам, великорусам, сознатєльним пролетариям чувство національной гордості? Конечно, нет. Ми любім свой язик і свою родіну, ми болєє всего работаем над тем, чтоби єйо насєлєніе поднять. Ми гордімся, что насілія над ней визивалі єйо отпор". Стр.24 за Леніним). Далі з тої ж книжки вони могли бачити (коли їхні очі втратили здатність помічати, що діється навколо), що москвини за два лише роки збудували в м. Москві 221 (двісті двадцять одну) школу і поспитати себе, а чи за ті ж два роки збудовано в Полтаві хоч один шкільний будинок, та скільки їх збудовано в Києві?
Могли нарешті бачити, що, коли поневолені Польщею 8 мільонів українців у тій неволі спромоглися видрукувати трьох томову багато ілюстровану українську енциклопедію, то совєтські „вільні" українці не мали дозволу за здерті з них гроші (хоча там українців було в чотири рази більше, ніж під Польщею) видрукувати не 12-томову, а хоч однотомову енциклопедію!
Могли бачити, що селянин, який вдома говорить посвоєму, прийшовши в місто до совєтської установи, звертається тільки мовою нації пана, словом, могли бачити колосальний визиск і поневолення українського народу і наступ московської псевдокультури, московських заволок. А коли могли, то чи могли здурніти до того ступеня, щоб не відрізняти своєї батьківщини від чужої?
Аджеж навіть той Пушкін, перед яким вони з московського наказу, мов які бовдури, стовбичать навколюшках, і той мусив у своїй нефортунній „Полтаві" признати, що "Україна глухо волновалась! Мятєжний крік: Пора, пора!" і т. д. Адже гетьман Мазепа, що стояв на краю могили (мав тоді біля 80 років, не мав дітей, мав князівський титул і був багатшим за Карла XII), повставши за волю України в рік своєї смерті, не міг для себе особисто, навіть у випадкові успіху, нічого придбати, а ставив на карту своє особисте: Ім'я, багатство, спокій, становище! Він знав добре, що Україна є не Москва, знав, що його батьківщину власне гноблять „зовнішні інтервенти" — москвини, бо не втратив здатності розрізняти свій народ від чужого, приятеля від ворога! І тому він не зрадив свого народу! Іван Скоропадський, полковник Стародубський, що мав іти разом з Мазепою, захоплений москвинами, щоб врятувати свою особу, свої багатства, зрадив так, як і ті „полтавці", що виблювали ту блюзнірську "ухвалу" до Сталіна, зрадивши свій народ для лакомства нещасного.
Свого часу кат українського народу Петро засудив простого козака з Чернігівщини за те, що сказав він дослівно таке: „Не Мазепа зрадник, а зрадив Україну Скоропадський, продавши її москалям."
Оскільки нижче стоїть тепер той яничарський нарибок, що його „покинули на квітучій", тими покручами нещасній Україні, сталінська Москва від того козака.
Коли тепер працею цілого свого життя, в тому числі і працею над переробленням самих себе, не спокутують вони хоча частину свого гріха - Історія нагадає їм усім справді „кривавим" (бо на них кров жертв НКВД) зрадникам-псам, підлим іудам їхню ганебну службу московинам шо „вторгнулися" в наші землі. Хай про це думають не лише в цю 233 річницю трагічної поразки українців і шведів під Полтавою, але щодня й щохвилини, поки не віднайдуть ці, як казав Шевченко, „дядьки й няньки" „атєчєства" чужого, справжньої батьківщини! Звичайно шукати її можна, випаливши попереду з своєї пам’яті всі ті дурниці, всі брехні, вигадки, вигадані факти і „наукові" крутійства, котрими були заповнені советські книжки про Москівщину та Україну!
Час плине

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3123
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Звідки: Дніпро
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 458 раз.
Стать: Жінка

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення kbg_dnepr » 08 жовтня 2021, 21:23

Один з глобальних радянських мітів - інтелектуальна могутність СРСР та замовчування "запозичень". В якій мірі радянська ядерна програма завдячувала радянських шпигунів в Америці? Про Розенбергів в СРСР розповідали скоріше як про жертв імперіалізму ніж як авторів радянської атомної бомби.
Ще одним автором був Жорж Абрамович Коваль (англ. George Abramovich Koval, рос. Жорж (Георгий) Абрамович Коваль, нар. 25 грудня 1913 — пом. 31 січня 2006) — радянський «атомний» шпигун, хімік, університетський викладач в МХТІ. Його розвідницька діяльність та постачання інформації про Мангеттенський проєкт Головному розвідувальному управлінню скоротили час, необхідний Радянському Союзу для створення власної ядерної зброї.

Коваль народився в родині єврейських іммігрантів в американському місті Су-Сіті (штат Айова). Незабаром після досягнення повноліття він разом з батьками переселився до Радянського Союзу на постійне місце проживання. Мешкав в Єврейській автономній області неподалік кордону з Китаєм. Під час даного перебування Коваля завербувало радянське ГРУ, після курсу навчання він отримав кодове ім'я Дельмар (англ. Delmar). У 1940 році повернувся до Сполучених Штатів, а на початку 1943 року його призвали до американської армії.

Коваль працював в атомних науково-дослідних лабораторіях і, за наказом радянського керівництва передавав розвідці СРСР інформацію про виробничі процеси, обсяги полонію, плутонію та урану в американських атомних зарядах та описи місць виробництва зброї. Після Другої світової війни Коваль виїхав у відпустку до Європи, до Сполучених Штатів вже не повернувся. 2007 року президент Росії Володимир Путін посмертно нагородив Коваля «за мужність і героїзм, проявлені при виконанні спеціальних завдань» медаллю Герой Російської Федерації.

New book ‘Sleeper Agent’ follows George Koval, a little-known US-born Russian spy posthumously honored by Putin – and possibly one of the 20th century’s most influential operatives.
https://www.timesofisrael.com/how-a-jewish-manhattan-project-scientist-quietly-helped-the-soviets-get-the-bomb/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3123
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Звідки: Дніпро
Подякував (-ла): 2386 раз.
Подякували: 458 раз.
Стать: Жінка

Re: Радянські міти / Советские мифы

Повідомлення kbg_dnepr » 10 листопада 2021, 13:54

МИФ О ШТУРМЕ ЗИМНЕГО
Евгений Тростин
Любая революция не только пожирает своих детей, но и создает мифы о самой себе. Самый известный миф Октября 1917-го – история про штурм и взятие Зимнего дворца, бывшей резиденции российских императоров, а впоследствии главного офиса Временного правительства.
Штурм Зимнего дворца. Худ. Н.М. Кочергин. 1950 год (Фото: Fine art Images Legion-Media)

Когда революция победила, а недавние подпольщики и политкаторжане заняли начальственные кабинеты, возникла потребность в героизации тех событий, которые привели большевиков к власти. Мифотворчество в трактовке исторических событий – явление неизбежное, это образное восприятие истории, когда правда оказывается перемешана с преувеличениями и художественным вымыслом.

Молодое Советское государство нуждалось в яркой мифологии. В те годы революционные идеи увлекали многих талантливых людей – и потому легенды Октября получились художественно цепкими. Десятилетиями они верой и правдой работали на имидж Страны Советов и ее революционной колыбели. Им удалось показать события петроградской октябрьской ночи гораздо масштабнее и героичнее, чем это было в реальности. Чтобы никто не сомневался: это и есть кульминация мировой истории.

«Которые тут временные?»

О штурме Зимнего дворца в СССР узнавали в раннем детстве. Например, из стихов Сергея Михалкова:
Мы видим город Петроград
В семнадцатом году:
Бежит матрос, бежит солдат,
Стреляют на ходу.
Эта картинка укоренилась в сознании. Но первым эпическое революционное полотно в стихах создал Владимир Маяковский, именно он стал Гомером Октября. В рубленых строках взятие Зимнего вырастает до масштабов грандиозного противостояния, в котором решались судьбы истории.

И в эту
тишину
раскатившийся всласть
бас,
окрепший
над реями рея:
«Которые тут временные?
Слазь!
Кончилось ваше время».

Это строки из поэмы «Хорошо», написанной Маяковским в 1927 году. Столь же масштабно рассказывали о взятии Зимнего школьные учебники истории. Хотя сами участники событий, включая арестованных министров Временного правительства, тогда, в октябре 1917-го, вовсе не считали, что свершилось нечто необратимое, победившим большевикам нужен был яркий символ рождения нового государства, нового мира – и Маяковский сработал мощно. Более сильную романтизацию исторического эпизода трудно представить.

Революция по-режиссерски
В 1939 году художник Павел Соколов-Скаля создал для главного павильона Всесоюзной сельскохозяйственной выставки панно «Штурм Зимнего дворца». Этот сюжет он потом повторил еще в нескольких своих работах (Фото: Fine art Images Legion-Media)

К концу Гражданской войны вопрос сакрализации новой власти встал особенно остро. В этом смысле рубежным был ноябрь 1920 года, третья годовщина революции. Петроград украсили красными флагами и футуристическими плакатами, но гвоздем программы стало театральное действо, которое устроили в центре города, – своеобразный спектакль под открытым небом, получивший название «Взятие Зимнего дворца». Эту идею с размахом и блестяще воплотил театральный режиссер Николай Евреинов: в праздничной мистерии было занято около 10 тыс. добровольцев-актеров, десятки прожекторов, несколько грузовиков и броневиков. Перед зрителями предстал настоящий театр на местности, охвативший Дворцовую площадь с окрестностями. И – апофеоз революции.

У здания Генерального штаба установили две сценические площадки (одна символизировала арену красных, другая – белых), которые соединял друг с другом мост. Главный герой вражеского логова – Александр Керенский – произносил речи в окружении министров, сановников, юнкеров и экзальтированных дам. Поведение слушателей менялось в зависимости от событий, происходивших на мосту: когда сводка была благоприятна, все кружились в вальсе; когда большевики побеждали, банкиры хватали мешки с написанными на них суммами и в панике убегали. А потом матросы и красногвардейцы атаковали Зимний. Над дворцом взмывало огромное красное знамя, а Керенский в женском платье (еще одна расхожая легенда!) убегал куда-то во тьму. За впечатляющим зрелищем наблюдали тысячи петроградцев.

В одном из журнальных отзывов на грандиозную художественную реконструкцию событий октября 1917 года прозвучала скептическая нота: «Но слышу насмешливый голос стоящего рядом со мной одного из участников Октябрьского переворота. Он говорит, прислушиваясь к неумолкающей трескотне винтовок: "В 17-м пуль выпустили меньше, чем теперь!"». Однако прошло еще несколько лет – и даже участники событий стали верить броским режиссерским версиям… Романтизация оказалась сильнее правдоподобия. Да и не стояла перед Евреиновым такая задача – показать все так, как было. Режиссер превратил революцию в зрелище.

В то полуголодное время актеры трудились за продовольственный паек, а Евреинова за успешную постановку премировали лисьей шубой. Но в 1925-м режиссер покинул Советский Союз, обосновался в Париже. И о его заслугах перед революционной пропагандой в СССР постарались забыть. Впрочем, вскоре у Евреинова нашелся талантливый продолжатель.

Живое творчество массовки

Самый значительный вклад в формирование октябрьского мифа внес кинорежиссер Сергей Эйзенштейн в год 10-летия Октября. Консультантами фильма «Октябрь» стали участники событий Надежда Крупская и Николай Подвойский. Последний даже сыграл сам себя. А в роли Владимира Ленина сняли рабочего металлургического завода из города Лысьва Василия Никандрова, обладавшего удивительным внешним сходством с вождем революции.

Переформатировать отношение к русской революции – такой была главная идеологическая задача, которую Эйзенштейн выполнил как по нотам. Через 10 лет после 1917-го историю сервировали так, как будто не было Февраля и свержения тогда самодержавия. И важнейшей, а то и единственной вехой победы над царизмом становился штурм Зимнего. В итоге у Эйзенштейна революционные массы в гневе разбивают символы царской власти. И мало кто вспоминал, что в октябре 1917 года никаких двуглавых орлов на воротах дворца уже не было. По распоряжению Керенского императорские вензеля убрали вскоре после объявления России республикой 1 (14) сентября 1917 года.

Что ж, об этом предпочли забыть. В массовом сознании утвердилось: 25 октября (7 ноября) канула в прошлое «последняя ночь империи». И министров Временного правительства уже воспринимали как царских чиновников, а не как представителей революционной власти.

Массовка у Эйзенштейна действовала безукоризненно, передавая масштаб события, которое нужно было преподнести как центральное не только в истории страны, но и в судьбе каждого трудящегося. Вожди революции в 1917-м могли только мечтать о столь многочисленных и вышколенных отрядах красногвардейцев и матросов. Режиссер подчеркивал железную волю вождей, которые планомерно вели народ к победе. Конечно, в ночь штурма все было куда более хаотично. А кроме того, пока фильм снимали, политическая обстановка в стране поменялась. Пришлось удалить из киноэпоса некоторых деятелей революции, в частности Льва Троцкого и Владимира Антонова-Овсеенко.

Таким и запомнилось взятие Зимнего миллионам советских граждан – в режиссерской версии. Выразительные эйзенштейновские кадры десятилетиями воспринимались как документальная съемка.

Режиссерам, поэтам, художникам удалось создать масштабную картину рождения нового мира. Яркие образы, ощущение исторической вехи – все это было в художественных интерпретациях Октября. Оставались и крупицы исторической правды. Но лишь крупицы.
Крейсер «Аврора»
Залп «Авроры» возвестил начало новой эры – это считалось непреложной истиной. И хотя моряки крейсера уже на следующий день после штурма Зимнего на страницах газеты «Правда» объяснили, что выстрел был холостым, и в «Кратком курсе истории ВКП(б)», и в «Хождении по мукам» Алексея Толстого, и во многих других канонических книгах о событиях 1917 года говорилось о прицельном обстреле дворца с борта «Авроры». Ведь это так эффектно: штурм вражеской цитадели при поддержке флота!

Женский батальон
В фильме «Октябрь» Сергея Эйзенштейна была показана капитуляция во время штурма Зимнего женского батальона смерти. Такие подразделения стали формироваться после Февральской революции по предложению старшего унтер-офицера Марии Бочкаревой. Считалось, что появление женских батальонов на передовой поднимет боевой дух армии. В октябре 1917-го один из таких батальонов находился в Петрограде, на защите Зимнего дворца. Этому факту в советское время придавали символическое значение: получалось, что Временное правительство пряталось за спинами женщин. Вот она, самая настоящая агония старого режима! В реальности командир батальона штабс-капитан Александр Лосков сделал все для того, чтобы женщины не приняли участия в противостоянии. Почти весь батальон он вывел из города. На защите Зимнего оставалась лишь одна рота – 137 человек.

Керенский в женском платье

Впервые легенда о том, что министр-председатель Временного правительства Александр Керенский бежал из Зимнего дворца в женском платье, нашла отражение в художественной реконструкции событий Октября театрального режиссера Николая Евреинова в 1920 году. После него это стало общим местом книг, фильмов и даже мультфильмов о революции. На самом деле из Петрограда Керенский уехал еще утром 25 октября (7 ноября), ни от кого не скрываясь, на двух автомобилях (один из которых принадлежал посольству США) в сопровождении адъютантов. Премьер выдвинулся по направлению к Пскову, рассчитывая поднять на борьбу с большевиками верные правительству воинские части. Правда, неделю спустя, когда планы по скорому подавлению большевистского восстания рухнули, он все-таки вынужден был бежать из Гатчины, опасаясь расправы толпы. И вот тогда ему действительно пришлось в целях конспирации переодеться, правда не в женскую одежду, а в матросскую форму.

Стихи и проза революции
Важнейшим из искусств, по определению Владимира Ленина, для советских людей было кино. Однако бессмертный образ Октября создавали не только кинематографисты
«Двенадцать»
Александр Блок, к удивлению многих своих поклонников, сочувствовал большевикам, верил в очистительную силу радикальных перемен, а пожар революции воспринимал как «мировой оркестр народной души». В январе 1918 года Блок создал поэму «Двенадцать», в которой воспевалась революционная стихия, а в финале красногвардейцев и вовсе «в белом венчике из роз» вел к мечте сам Иисус Христос. Революционная поэма Блока вызвала резкую негативную оценку многих его собратьев по перу – Ивана Бунина, Николая Гумилева, Анны Ахматовой. Но такова была позиция поэта, которую он подтвердил в статье «Интеллигенция и революция» (январь 1918 года): «Всем телом, всем сердцем, всем сознанием – слушайте Революцию».
Американский взгляд на Октябрь
Американский журналист Джон Рид был непосредственным свидетелем и участником октябрьских событий. В конце августа 1917 года он прибыл в Петроград как корреспондент журнала The Masses («Массы») и проявил себя как сторонник большевиков. В 1919-м в США Рид опубликовал книгу «Десять дней, которые потрясли мир», посвященную революции в России. Его сочинение высоко оценил Владимир Ленин: «Эту книгу я желал бы видеть распространенной в миллионах экземпляров и переведенной на все языки, так как она дает правдивое и необыкновенно живо написанное изложение событий, столь важных для понимания того, что такое пролетарская революция, что такое диктатура пролетариата». Вскоре «Десять дней» вышли на русском языке. В 1919 году Рид стал одним из основателей Коммунистической рабочей партии США. В октябре 1920-го он скончался от сыпного тифа во время очередной поездки в Россию и был похоронен у Кремлевской стены на Красной площади в Москве.
Картина маслом
Признанным мастером, раскрывающим октябрьскую тему в живописи, стал народный художник СССР Владимир Серов. Он создал картину, которая была растиражирована на плакатах, почтовых конвертах и марках, без которой не обходился ни один учебник по истории и практически ни одна книга, посвященная Октябрьской революции. Сюжет хрестоматийный – «Штурм Зимнего дворца» (1940). Серов изобразил людское море – рабочую гвардию и красных моряков. В его композиции нет вождей восстания – сплошное «живое творчество масс». На этом полотне на ближних подступах к Зимнему развернулось жестокое сражение, чего и близко не было в действительности. Кисти Серова принадлежит и еще одна культовая революционная картина – «Ленин провозглашает советскую власть» (1947). Здесь изображен актовый зал Смольного, электрический свет. Ночь с 7 на 8 ноября (по новому стилю), заседание II Всероссийского съезда Советов. На трибуне – вождь мирового пролетариата. Народ ликует. Известно несколько авторских вариантов этого полотна. Первый Серов создал к 30-летию Октября: за спиной Ленина стояли вполне узнаваемые соратники Иосиф Сталин, Феликс Дзержинский и Яков Свердлов. После ХХ съезда КПСС художник написал еще два варианта картины, и оба, разумеется, уже без Сталина.

https://xn--h1aagokeh.xn--p1ai/journal/35/mif-o-shturme-zimnego-ff.html

https://supernovum.ru/article/1977
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная


Повернутись до СРСР

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: alex1952, Balymba, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Guest_007, kbg_dnepr