УГФ-Український Генеалогічний Форум

Залишайтесь вдома і досліджуйте власний родовід :)

Березовичі, село, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4707
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2541 раз.
Подякували: 888 раз.
Стать: Жінка

Березовичі, село, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 10 березня 2020, 21:42

БЕРЕЗОВИЧІ, с, Володимирський пов., Микулицька вол., 2 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 55 домів і 400 жителів. Церква дерев'яна. Перша згадка про це село в Іпатіївському літопису під роком 1284, коли князь Володимирко віддав село Б. у власність манастиря св. Апостолів у Володимирі.
У 1545 р. згадується в ревізії володимирського запису, як власність Олехна і його братів Меляшковичів, котрі зобов'язані були утримувати по одній городні на володимирському і луцькому замках.
В 1577 р. Федір Мелешко Микулицький вносить з Б. за 6 димів, 10 город, 3 городні. В 1583 р. Іван Яковицький вносить з того ж села враз з Федором за 9 дим., 5 город., 70 кр., 2 комірник, і 1 боярина.
В половині 17 ст. знаходиться в аренді у Феодора Білостоцького. В 1648 р., є там 46 дим., а в 1650 р. 29 дим. Пізніше в заставі у Ярошинських, а від них перейшло до Чацьких і Лєдуховських. Село ділиться на кутки: На селі, За церквою, Стружка, Вілька, Церквисько; в полях: Доріжка, За домною, Кут, Під Бобичами, Кудельщина, на сіножатях: Під Яковичами, В берегах, В куті, На круглянові, На долині, Гаї, Дачи, Луг. В ур. „Замок", у напрямку Бискупич Руських, в лісі, на високому березі річки Свинорийки, городище (недосліджуване). При селі фільварок, де було 3 доми і 40 жителів.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4707
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2541 раз.
Подякували: 888 раз.
Стать: Жінка

Re: Березовичі, село, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 березня 2020, 18:09

З вікіпедії
Бере́зовичі — село в Україні, у Володимир-Волинському районі Волинської області.
Населення становить 670 осіб. Кількість дворів (квартир) — 200. З них 8 нових (після 1991 р.).
В селі функціонує церква «Введення в храм Пресвятої Богородиці» Київського патріархату. Кількість прихожан — 600 осіб. Працює середня школа на 320 місць, будинок культури (клуб), бібліотека, дитячий садок, лікарня, відділення зв'язку, АТС на 185 номерів, 3 торговельних заклади.
Село газифіковане. Дорога з твердим покриттям. Наявне постійне транспортне сполучення з районним та обласним центрами. Інтернет відсутній.
Географія
Село розташоване на правому березі річки Свинорийки.
Історія
До 3 січня 2019 року — адміністративний центр Березовичіської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області[1].
Перші згадки села
Вперше село Березовичі згадується в Іпатіївському літопису під 1287 роком, коли володимирський князь Володимир Василькович пожалував його монастиреві св. Апостолів, який був розташований на західній околиці м. Володимира. У грамоті зазначено, що князь купив село у феодала Федорка. В XIII і першій половині XIV століття Березовичі входили до Володимирського князівства1, а потім разом з іншими західноволинськими селами їх захопили литовські феодали; з 1569 року село в складі Володимирського повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі. У 1577 році в Березовичах налічувалося 172 осіб населення. Селяни виконували 4—5-денну панщину у фільварку феодала, платили грошові й натуральні чинші та податки на користь польської держави.

Становище покріпаченого селянства ще більше погіршували безперервні війни, які вела шляхетська Польща. Вони завжди супроводилися всілякими поборами і грабежами. Доведені до розпачу, селяни дедалі частіше повставали на боротьбу проти шляхти. Так, коли в 1595 році хвиля народного повстання під проводом С. Наливайка докотилася до Волині, активну участь у ньому взяли жителі Березовичів. Вони руйнували і палили маєтки феодалів, вбивали шляхту. Польські магнати придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками. Ще більше посилилося соціальне і національне гноблення. Панщина досягла шести днів на тиждень з лану. Крім того, селяни повинні були в гарячу пору збирання врожаю виходити на панське поле на толоки, давати підводи, щоб возити панський хліб і дрова, а також платити численні податки. Рятуючись від гніту і сваволі шляхти, частина жителів Березовичів втекла на землі Південно-Східної України. В 1648 році в селі налічувалось тільки 46 дворів.

У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 19 верст, від волості 4. Дворів 47, мешканців 426[2].
Повстання Хмельницького

Коли звістка про перемогу селянсько-козацьких військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році дійшла до Волині, селяни Березовичів і навколишніх сіл знову повстали проти шляхти, знову запалали панські маєтки. Багато повстанців влилося в окремі козацькі загони, які Богдан Хмельницький відряджав до різних районів Волині, щоб допомогти селянам у боротьбі проти шляхти.

Після укладення Зборівського договору 1649 року влада польських панів на Волині відновилася. Повернулася шляхта і в Березовичі. Щоб уникнути панської помсти, знущання і катувань, багато селян втекло на Лівобережну Україну. В 1650 році в селі залишилося всього 29 дворів. Власники Березовичів дедалі більше розширювали свої володіння за рахунок селянських земель. Підданих, як і раніше, примушували відробляти по 5—6 днів панщини на тиждень з волоки. Відновлені були й натуральні та грошові чинші. У селі збільшилась кількість півволочних господарств і городників. Був встановлений обов'язковий для селян помол хліба в панських млинах.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Березовичі, як і вся Західна Волинь, ввійшли до складу Російської держави. В селі на той час було 28 дворів і 167 чоловік населення. В кінці XVIII і на початку XIX століття Березовичі належали відомим на Волині графам Чацьким.

Селяни після входу Волині в склад Російської держави вже не зазнавали релігійного гніту. Інвентарна реформа 1848 року встановила панщину 3—4 дні на тиждень і визначила розмір пішого наділу.

Результатом Першої світової війни став Ризький договір за яким Березовичі у складі Волині відійшли до Польщі. У 1921 польський уряд провів перепис населення. Згідно з ним, у Березовичах було 476 жителів, у тому числі — 351 українець, 112 поляків і 13 чоловік інших національностей.
У складі СРСР

У вересні 1939 року Червона Армія зайняла село. Вранці 23 червня 1941 року нацисти після боїв з червоноармійцями окупували село.

Влітку 1943 року внаслідок конфліктів на етнічному ґрунті загинуло 14 українців та 6 поляків. Від рук польських бандитів зокрема загинули:

1. Артемюк Домка Михайлівна, 33 роки, похована на кладовищі с. Нехворощі. 2. Бойко Ананій, 48 р. 3. Бойко Катерина Максимівна, 43 р. 4. Данилюк Олександра Карпівна, 50 р. 5. Данилюк Макар Веремеєвич, 41 р. 6. Данилюк Микола Макарович, 11 р. 7. Данилюк Оксана Данилівна, 36 р. 8. Дідун Іван Миколайович, 33 р., убитий і спалений. 9. Владинська Домка. 10. Ципюк Кирило Григорович, 27 років, постріляні поляками.

18 липня 1944 року війська правого флангу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту визволили Березовичі від нацистських загарбників.

На початку 1946 року почали оселятися в селі депортовані українські сім'ї з Холмщини. Які на підставі «Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» з вересня 1944 були вивезені в південні області України, але з браку елементарних умов для життя вони були змушені шукати кращих теренів для оселення.

Серед переселених забужан багато було мешканців з Черничина.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4707
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2541 раз.
Подякували: 888 раз.
Стать: Жінка

Re: Березовичі, село, Володимир-Волинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА » 26 березня 2020, 18:26

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Березовичі—село, центр сільської Ради, розташоване вздовж шосе Луцьк — Володимир-Волинський, на відстані 20 км від райцентру і найближчої залізничної станції Володимир-Волинський. Населення — 488 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бегета, Бобичі, Міжлісся (колишня Владиславівка), Хворостів і Яковичі.

Вперше село Березовичі згадується в Іпатіївському літопису під 1287 роком, коли володимирський князь Володимир Василькович пожалував його монастиреві св. Апостолів, який був розташований на західній околиці м. Володимира. У грамоті зазначено, що князь купив село у феодала Федорка. В XIII і першій половині XIV століття Березовичі входили до Володимирського князівства, а потім разом з іншими західноволинськими селами їх захопили литовські феодали; з 1569 року село в складі Володимирського повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі. У 1577 році в Березовичах налічувалося 172 чоловіка населення. Селяни виконували 4—5-денну панщину у фільварку феодала, платили грошові й натуральні чинші та податки на користь польської держави.

Становище покріпаченого селянства ще більше погіршували безперервні війни, які вела шляхетська Польща. Вони завжди супроводилися всілякими поборами і грабежами. Доведені до розпачу, селяни дедалі частіше повставали на боротьбу проти шляхти. Так, коли в 1595 році хвиля народного повстання під проводом С. Наливайка докотилася до Волині, активну участь у ньому взяли жителі Березовичів. Вони руйнували і палили маєтки феодалів, вбивали шляхту. Польські магнати придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками. Ще більше посилилося соціальне і національне гноблення. Панщина досягла шести днів на тиждень з лану. Крім того, селяни повинні були в гарячу пору збирання врожаю виходити на панське поле на толоки, давати підводи, щоб возити панський хліб і дрова, а також платити численні податки.

Рятуючись від гніту і сваволі шляхти, частина жителів Березовичів втекла на землі Південно-Східної України. В 1648 році в селі налічувалось тільки 46 дворів.

Коли звістка про перемогу селянсько-козацьких військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році дійшла до Волині, селяни Березовичів і навколишніх сіл знову повстали проти шляхти, знову запалали панські маєтки. Багато повстанців влилося в окремі козацькі загони, які Богдан Хмельницький відряджав до різних районів Волині, щоб допомогти селянам у боротьбі проти шляхти.

Після укладення Зборівського договору 1649 року влада польських панів на Волині відновилася. Повернулася шляхта і в Березовичі. Щоб уникнути панської помсти, знущання і катувань, багато селян втекло на Лівобережну Україну. В 1650 році в селі залишилося всього 29 дворів. Власники Березовичів дедалі більше розширювали свої володіння за рахунок селянських земель. Підданих, як і раніше, примушували відробляти по 5—6 днів панщини на тиждень з волоки. Відновлені були й натуральні та грошові чинші. У селі збільшилась кількість півволочних господарств і городників. Був встановлений обов’язковий для селян помол хліба в панських млинах.

Тяжке економічне гноблення посилювалось національним і релігійним гнітом. Польська шляхта прагнула полонізувати українське населення. За допомогою католицької церкви вона насильно запроваджувала унію. Одним з виявів протесту проти полонізації українського населення була побудова православної церкви в селі в 1790 році.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Березовичі, як і вся Західна Волинь, ввійшли до складу Російської держави. В селі на той час було 28 дворів і 167 чоловік населення. В кінці XVIII і на початку XIX століття Березовичі належали відомим на Волині графам Чацьким.

Селяни після возз’єднання Волині в складі Російської держави не зазнавали вже релігійного гніту, але ненависна панщина лишилася. Інвентарна реформа 1848 року встановила панщину 3—4 дні на тиждень і визначила розмір пішого наділу. В Березо вичах він становив 5,7 десятини. Однак влада поміщика над селянином, його землею і майном, як і раніше, була необмеженою. Не минуло й трьох років після запровадження інвентарних правил, як власник Березовичів Ф. Чацький відрізав від кожного пішого наділу по 2 десятини придатної землі.

Коли було оголошено маніфест про реформу 1861 року, тимчасово зобов’язаних селян у Березовичах налічувався 81 чоловік. Вони мали викупити свої наділи в розмірах, визначених інвентарною реформою. Але при укладанні уставної грамоти в 1862 році М. Чацька вирішила ще більше обмежити селянське землеволодіння і показала в грамоті, що в користуванні селян було тільки 225 десятин землі.

Умови уставної грамоти викликали обурення серед селян. Щоб запобігти селянським виступам, у жовтні 1863 року уставну грамоту Березовичів було перевірено і визначено на викуп присадибної землі 16 десятин 1922 сажні, польової — 331 десятину 854 сажні і непридатної — 17 десятин 1708 сажнів. Всього за викупним актом, затвердженим у 1866 році, 44 селянські господарства одержали 365 десятин землі, з них 31 — по 6,5 десятини, а 13 — по 12,5 десятини. За землю селянам нараховано викупні платежі в сумі 9768 крб. Ця сума зросла майже втричі при виплаті її з процентами протягом 49 років. По суті, селяни платили не за землю, а за свою особисту свободу. Малоземелля, від якого вони задихалися, не зменшилось.

Викупні платежі та високі позичкові проценти, позбавлення сервітутних прав — усе це важким тягарем лягло на плечі селян. До того ж, вони були позбавлені будь-яких політичних прав. Майже все населення Березовичів було неписьменним. Тільки в 1890 році тут відкрито церковнопарафіяльну школу, яка не мала навіть свого приміщення — для занять довелося наймати будинок. У перший рік існування в ній навчалося 50 учнів. На утримання школи земство і сільська громада щорічно давали 299 крб., що було, звичайно, недостатньо. Діти бідняків здебільшого не ходили до школи — треба було допомагати батькам, а часто не мали в що одягтися. Так, у 1911 році навчалося тільки 36 дітей, переважно заможних сімей.

З ростом населення і виділенням нових господарств селянські наділи дробилися, і на кінець XIX — початок XX століття малоземелля стало особливо гострим. Дрібні селянські господарства, задавлені прямими і непрямими податками, обплутані поміщицькою і куркульською кабалою, розорювались, продавали за безцінь свої наділи. Одночасно зміцнювалась верхівка села. Прискорила розшарування селян столипінська реформа, коли кращі землі відійшли куркулям, які були опорою царизму на селі.

Ще більше погіршила становище селян перша світова війна. 60 проц. чоловіків віком від 21 до 45 років були мобілізовані. Для потреб армії у селян реквізували більш як половину коней і возів, поставивши тим самим селянські господарства в скрутне становище. Коли наблизився фронт, значна частина населення виїхала в східну частину України і вглиб Росії. Влітку 1915 року село зайняли німецькі війська. Під їх владою воно перебувало до кінця 1918 року. Окупанти силою забирали в селян зерно, худобу, прирікаючи їх на голод і вимирання.

Після Брестського миру в Березовичі повернулася частина демобілізованих чоловіків і багато біженців. їх розповіді про перемогу Великого Жовтня та перші декрети Радянської влади запалювали населення на боротьбу проти загарбників. Жителі села саботували заходи ворога, ховали сільськогосподарські продукти і реманент.

Наприкінці 1918 року німецькі війська відступили, але село захопили петлюрівці, а в травні 1919 року — білополяки. У 1920 році Червона Армія вигнала польських інтервентів з Волині. В серпні 1920 року було визволено і Березовичі. З червоними прапорами селяни зустрічали радянські війська. Багато з них пішли добровольцями в Червону Армію і брали участь у розгромі сил контрреволюції на фронтах громадянської війни.

У визволених Березовичах було створено революційний комітет і комітет незаможних селян, які розподілили серед трудящих поміщицьку землю і сільськогосподарський реманент. Розгорталось будівництво нового, радянського життя. Але це тривало недовго. За Ризьким договором Березовичі у складі Волині відійшли до панської Польщі. Настали тяжкі роки іноземного поневолення.

Польський уряд у 1921 році провів перепис населення. Згідно з ним, у Березо-вичах було 476 жителів, у тому числі — 351 українець, 112 поляків і 13 чоловік інших національностей.

Життя українського населення з кожним роком ставало дедалі тяжчим. Соціальне гноблення доповнювалося національним гнітом. Українська мова була заборонена. Українців не брали на роботу, якщо вони відмовлялися змінити метрику, а з нею і національність. У 20-х роках у Березовичах стала до ладу казенна гуральня, де селяни працювали за мізерну плату з ранку до ночі, бо не могли прогодуватися з невеличких ділянок по 1—2 га. Лише деякі з них мали по 3—4 га землі, причому гіршої. Ціни на сільськогосподарські продукти весь час падали. Польські власті стягували з селян непомірні податки, яких налічувалось близько 70 видів. Для того, щоб заплатити ці податки, селяни мусили відмовляти собі в найнеобхідніших продуктах. Голодна пора починалася в лютому, а то й у січні. Багато дітей не знали навіть смаку цукру. Дедалі частіше трудяще населення вимагало розподілу поміщицької землі. Щоб запобігти заворушенню селян і створити соціальну опору своїй колонізаторській політиці на селі, польський уряд у 1925 році видав закон про аграрну реформу, згідно з якою з частини поміщицької і державної землі створювався фонд для продажу її невеликими ділянками колишнім офіцерам і селянам. Ділянки, що продавались, називалися парцелами, а звідси й сама реформа дістала назву парцеляції. Призначені для парцеляції землі були здебільшого малородючі і належали до 3-ї і 4-ї категорій.

Селяни могли купити парцели розміром від 1 до 2 га, бо за кожен гектар держава брала з них по 1200 злотих і проценти за термін оплати, визначений на 20 років, та різні додаткові оплати. Тим часом ринкова ціна на найкращу землю становила 800 злотих за 1 га. Отже, від аграрної реформи виграли тільки військові осадники і куркулі, яким польський уряд продав ділянки найкращої землі розміром від 10 до 50 гектарів.

Незважаючи на явно тенденційний характер буржуазної польської статистики, офіційні дані про землеволодіння свідчать про нерівномірність розподілу землі. Так, у 1931 році в Березовичах було 71 господарство із загальною земельною площею 375 га. З них 15 господарств мали до 1 га землі, 43 — від 1 до 5 га. Ці дві групи селян (81,6 проц. загальної кількості) ледве зводили кінці з кінцями. Тільки 11 господарств (15,5 проц.) мали земельні наділи по 5—10 га. їх можна віднести до середняків. Двом господарствам належали наділи по 10 га. Це були куркульські господарства, які становили всього 2,9 проц. загальної кількості господарств.

Наведені дані свідчать про те, що переважна кількість селян жила в злиднях. Щоб врятувати сім’ю від голоду, більшість із них мусила позичати зерно або гроші в куркулів під високі проценти або відробіток у гарячу пору сівби чи жнив. Боргова залежність, система відробітків ще більше розорювали селянські господарства і сприяли збагаченню куркульської верхівки.

Недалеко від села польські власті створили колонію Березовичі, де жили селяни польської національності. Тут було 78 господарств, які мали 257 га землі, тобто навіть менше, ніж українські селяни. Але тут переважали середняцькі господарства. Так, лише 1 господарство мало до 1 га землі, 40 господарств — від 1 до 5 га, 37 господарств — від 5 до 10 га. До того ж колоністи користувалися кредитними та іншими пільгами.

Уряд буржуазно-поміщицької Польщі всіляко протидіяв освіті селян-українців. На території нинішньої Березовичівської сільської Ради існувало тільки 2 початкові школи (у Бобичах і Яковичах), в яких навчалися діти заможних селян. У школах викладання проводилося польською мовою. Ні клубу, ні бібліотеки в селі не було. Однак селяни потай збиралися і читали літературу про життя трудящих Радянської України. Незважаючи на поліцейські рогатки, революційна література проникала в Березовичі. Її привозили члени кооперативної спілки «Наша культура», що мала свою книгарню в Горохові.


Частина ІІ
Велику масово-політичну і агітаційну роботу серед березовичівських селян провадили члени КПЗУ. В хаті П. К. Мартинюка була явка, куди прибував зв’язковий з комуністичною літературою. Разом зі своїми товаришами по підпільній роботі Є. Захарчуком і Ю. О. Шелестом П. Мартинюк розповсюджував цю літературу в навколишніх селах, агітував і закликав селян до антиурядових виступів. У революційні свята комуністи вивішували червоні прапори, транспаранти, відозви. Восени 1930 року поліція арештувала Є. Захарчука. Лише в 1934 році відбувся в Луцьку суд, який засудив Захарчука до 10 років тюремного ув’язнення.

Тільки у вересні 1939 року збулася давня мрія селян про щасливе і вільне життя в братній сім’ї народів Радянського Союзу. Червона Армія визволила Березовичі. В селі було створено селянський комітет у складі 8 чоловік. Головою комітету обрали П. Ф. Середу. Нова влада дала селянам землю, допомогла насінням. З березня 1940 року Черницька МТС допомагала селянам обробляти землю.

У грудні 1940 року в Бобичах, яким були підпорядковані Березовичі, обрали сільську Раду. Вона дбала про піднесення добробуту, освіти й культури трудящих, залучаючи до цієї справи комуністів, комсомольців і актив. Всі діти шкільного віку почали вчитися. У червні—липні 1940 року вчителі шкіл підвищували свою кваліфікацію на курсах перепідготовки. Робота в школах провадилась за новими навчальними планами, програмами і за новими підручниками, які за вказівкою Наркомосу УРСР були видані спеціально для шкіл Західної України. Комсомольці залучили неписьменних і малописьменних селян віком від 20 до 50 років у гуртки грамоти, де вчителі вели велику учбову і політико-виховну роботу. В селі почали діяти клуб і бібліотека, книжковий фонд якої поповнювався за рахунок подарунків, надісланих з бібліотек східних областей України.

Але мирну творчу працю перервала війна, що її нав’язала гітлерівська Німеччина. Вранці 23 червня 1941 року фашисти окупували село. 24—25 червня з Володимира-Волинського на Березовичі з кровопролитними боями пробивалася група радянських воїнів. У жорстокій сутичці з ворогом недалеко від села смертю хоробрих загинули генерал-майор П. Ф. Алябушев і 38 червоноармійців.

Захопивши село, фашисти встановили жорстокий окупаційний режим: вони грабували населення, вбивали і відправляли на каторгу людей. Та фашистам не вдалося перетворити радянських людей на своїх рабів. Селяни, які пізнали радість свободи, чинили опір німецьким окупантам. Багато жителів Березовичів пішли в партизани, зокрема в загін ім. Кірова, що в 1943 році діяв у Володимир-Волинському районі. Селяни В. С. Рябчун, П. І. Пархомюк, Ю. Г. Варениця та інші підтримували постійний зв’язок з партизанським загоном, допомагали викривати антинародні дії українських буржуазних націоналістів.

18 липня 1944 року війська правого флангу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту визволили Березовичі від фашистських загарбників. Понад 100 чоловіків пішли на фронт, щоб зі зброєю в руках громити ворога. За мужність і відвагу, виявлені в боях, 16 жителів села нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них І. Ф. Решетюк, П. С. Трохимюк, М. Т. Іщук та інші. На початку 1965 року в Березовичах встановлено монумент Слави на вшанування односельчан, що загинули в кривавій борні з фашизмом та від рук українських буржуазних націоналістів. З ранньої весни і до глибокої осені не в’януть біля пам’ятника живі квіти.

Одразу після визволення відновила роботу сільська Рада. Під її керівництвом трудящі почали піднімати село з руїн. У січні 1945 року сільрада скликала загальні збори, на яких жителі Березовичів обговорювали першорядні завдання, пов’язані з відбудовою села та ліквідацією наслідків окупації. Депутати сільської Ради роз’яснювали односельчанам політику партії, мобілізовували їх на швидке загоювання ран, заподіяних війною. А умови були складні: на все село залишилося 4 пари коней. Створені ще під час окупації і озброєні фашистами оунівські банди тероризували населення, намагалися всіляко шкодити відбудові народного господарства. Сільрада, згуртувавши навколо себе міцний актив, створила групу захисту села. 22 травня 1945 року відбувся сільський сход, який закликав селян активно боротися проти українських буржуазних націоналістів, зміцнювати дисципліну і громадський порядок. У боротьбі з ворогами нового життя особливо активно діяла сільська молодь. На початку 1945 року в Березовичах виник комсомольський осередок. Очолив його син бідняка С. І. Гаврись. Створена була група комсомольських агітаторів. Комсомольці допомагали сім’ям фронтовиків обробляти землю, ремонтувати житла тощо.

Селяни всіляко підтримували заходи Радянської влади. Вони бачили, що держава дбає про поліпшення їх добробуту, про розвиток села. Відповідно до постанови уряду та рішень виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих (травень 1945 року) кожне бідняцько-середняцьке господарство мало можливість одержати державну допомогу — довготерміновий кредит на спорудження житла і господарських будівель, на придбання робочої худоби, корів і сільськогосподарського реманенту. Багато селян Березовичів широко користувалися цим кредитом. Крім того, Радянський уряд надіслав посівний матеріал і реманент. Влітку 1944 року відновила роботу Черчицька МТС, яка допомагала хліборобам.

Депутати сільської Ради за участю комсомольців і членів земельної громади, створеної в 1945 році, впорядкували землекористування. Селяни знову одержали землю, яку відібрали у них фашисти. Щоб своєчасно виконати всі сільськогосподарські роботи, сільрада і земельна громада організували 40 супряг, які, зокрема, допомагали вдовам, сім’ям військовослужбовців, інвалідам Вітчизняної війни та безкінним господарствам під час посівної і збиральної кампаній.

Одночасно з розв’язанням господарських питань сільрада налагоджувала культурно-побутове життя села. Вже у вересні 1944 року працювала початкова школа, приміщення якої відремонтували і підготували до навчального року самі жителі Березовичів. Протягом 1944/45 навчального року в селі проведено точний облік дітей шкільного віку і всі вони сіли за парти. В 1949 році школу перетворено на семирічну. Завдяки активній діяльності культосвітньої комісії сільради і вчителів усіх неписьменних і малописьменних віком від 20 до 50 років залучили до навчання в гуртках і на вечірніх курсах по ліквідації неписьменності, відкритих при школі. З 1 вересня 1945 року почала діяти вечірня школа сільської молоді.

Знову гостинно відчинили двері сільський клуб та бібліотека. При клубі працювала рада комсомольців, яка допомагала в організації роботи гуртків, бібліотеки тощо. В 1947 році побудовано нове просторе приміщення клубу, що став центром культурного життя села.

Щоб краще організувати масово-політичну роботу, в селі була створена група агітаторів, до якої входили вчителі, комсомольці, депутати й активісти сільської Ради. їх робота сприяла організації в Березовичах у 1948 році сільськогосподарської артілі ім. Карла Маркса. Першими вступили в колгосп 54 сім’ї хліборобів, і 4 лютого 1948 року виконком сільради передав молодому колективному господарству 200 га землі. Протягом року артіль значно зросла, в ній уже об’єдналося 101 господарство. Тепер за колгоспом держава закріпила 490 га орної землі. Колгосп мав 29 плугів, 40 борін, 18 культиваторів, 41 робочого коня. Неподільний фонд господарства становив 49 240 карбованців.

Незважаючи на труднощі організаційного періоду, нестачу реманенту і тягла, члени артілі обробляли всі поля колгоспу. Будівельна бригада спорудила корівник, стайню, зерносховище, кузню, 9 житлових будинків для колгоспників.

Артіль ім. Карла Маркса в 1950 році об’єдналася з колгоспами ім. Калініна (с. Бобичі) і «Зоря» (хутір Адамівка). Неподільний фонд укрупненого господарства становив 329 235 крб. Створились умови для більш ефективного використання сільськогосподарської техніки, підвищення продуктивності праці хліборобів. У 1950 році колгоспники зібрали в середньому з кожного гектара по 14 цнт зернових. Зросли врожаї і цукрових буряків. Артіль мала вже 220 голів великої рогатої худоби. Колгоспники одержали на трудодень більш як по кілограму зерна і по 2 крб. грішми. На власному досвіді хлібороби переконалися, що колгосп має значні переваги перед одноосібним господарством.

Розвивався і міцнів колгосп, росли нові кадри колгоспного виробництва. Так, у 1950 році І. М. Майструк виростила цукрових буряків по 300 цнт з га, за що була удостоєна медалі «За трудову доблесть» — першої в Березовичах урядової відзнаки за самовіддану працю.

У 1951 році в колгоспі створено первинну партійну організацію. Своїм секретарем комуністи обрали Г. А. Макаревич. Партійна організація і правління колгоспу на чолі з головою комуністом М. Ф. Динькою всю свою діяльність спрямували на організаційно-господарське зміцнення колгоспу. Хлібороби Березовичів вивчали і застосовували досягнення передової науки, досвід передовиків колгоспного виробництва, що сприяло виконанню плану розвитку господарства артілі.

На відкритих партійних зборах комуністи разом з усіма членами артілі розв’язували виробничі питання колгоспу і села, зокрема зселення з хуторів, слухали звіти бригадирів, ланкових, завідуючих фермами, обговорювали заходи по боротьбі з недоліками в розвитку тваринництва. Правління колгоспу за рекомендацією партійних зборів послало на ферми 11 активістів. На фермі великої рогатої худоби була створена партгрупа. Партійна організація регулярно слухала звіти про виконання постанов зборів. Заходи парторганізації допомогли налагодити роботу. Продуктивність молочного стада зросла на кінець 1955 року в півтора раза. Розвиваючи тваринництво, колгосп з кожним роком економічно міцнів. Дальшому підвищенню продуктивності праці сприяло також створення комплексних бригад, за якими закріпили трактори на певні періоди сільськогосподарських робіт. У 1955 році неподільні фонди колгоспу дорівнювали 633 178 крб., тобто вдвічі більше, ніж у 1950 році.

У зв’язку із зміною меж району, щоб уникнути двох однакових назв колгоспів, у квітні 1957 року березовичівські колгоспники перейменували свою артіль на «Комсомолець». Тоді ж головою колгоспу обрали здібного організатора молодого комуніста В. М. Герасимчука.

В авангарді боротьби за дальше економічне зміцнення колгоспу йшли комуністи, показуючи приклад у роботі. В 1957 році друга рільнича бригада, яку очолював комуніст М. Ф. Динька, зібрала з кожного гектара по 26 цнт ячменю, по 19 цнт ярої пшениці і по 110 цнт картоплі. Такого високого врожаю колгосп досі не знав. Партійна організація широко популяризувала досвід роботи хліборобів другої бригади. М. Ф. Динька виступав на агрозаняттях колгоспників, де розповідав, як бригада добилася таких успіхів.

Значну увагу партійна організація і правління колгоспу приділяли вихованню кадрів, дбали про озброєння колгоспників необхідними теоретичними знаннями. З цією метою в 1957 році відкрили агро- і зоотехнічні курси, де навчалося понад 70 колгоспників. На заклик комуністів молодь пішла вчитися на курси механізаторів, брала активну участь у соціалістичному змаганні, що розгорнулося між бригадами колгоспу за вчасне і якісне проведення польових робіт. Комсомольсько-молодіжна ланка, яку очолила О. П. Пархомюк, у 1957 році зібрала найвищий по колгоспу врожай цукрових буряків — по 280 цнт з гектара.


Частина ІІІ
У 1958 році до колгоспу «Комсомолець» приєдналась економічно слабка артіль ім. Суворова (с. Хворостів), а в 1960 році — колгосп «Росія» (с. Бегета). Укрупнений колгосп став великим багатогалузевим господарством. Він має 5528 га землі. На початку 1961 року тут запроваджено господарський розрахунок, почали ефективніше використовувати нову сільськогосподарську техніку, багато виробничих процесів електрифікували. Артіль має 23 трактори, 18 автомашин, 16 комбайнів (з них 8 зернових) та багато іншої техніки. На фермах великої рогатої худоби встановлено 11 електродоїльних агрегатів. Уже в 1961 році затрати на виробництво одного центнера молока порівняно з 1959 роком зменшилися на 16 проц. Готуючись гідно зустріти XXII з’їзд КПРС, колгоспники виконали план продажу державі сільськогосподарських продуктів: м’яса було продано 1154 цнт, молока — 728 тонн.

Партійна організація і правління колгоспу запровадили нові форми керівництва господарством. З числа комуністів підібрали найбільш досвідчених колгоспників і призначили їх бригадирами п’яти комплексних бригад. Замість щоденних звітів про роботу, проведену в бригадах, і одержання завдань на наступний день запровадили п’ятиденні наряди, на яких бригадирам давали тільки основні завдання. Це підвищувало їх відповідальність і сприяло розвитку ініціативи.

Навесні 1962 року комсомольці внесли пропозицію послати на молочно-товарні ферми молодь. Керівництво артілі підтримало цю думку. На зміну літнім жінкам, яким було важко працювати доярками, прийшли дівчата з неповною середньою і середньою освітою.

Нові заходи правління і парторганізації позитивно позначились на продуктивності праці, зростанні врожайності зернових і технічних культур, збільшенні виробництва тваринницької продукції. Вже в 1962 році трудівники артілі одержали від основної галузі господарства — тваринництва — 371 цнт молока і 54 цнт м’яса з розрахунку на 100 га угідь.

Зміцнення економіки колгоспу дало змогу ширше розгорнути будівництво тваринницьких і виробничих приміщень, розв’язати нові завдання дальшого поліпшення добробуту хліборобів. Так, у 1962 році в артілі споруджено зерносховище, свинарник, корівник і кілька житлових будинків для колгоспників.

Надзвичайно велике значення для розвитку колгоспу мали рішення березневого Пленуму ЦК КПРС та квітневого Пленуму ЦК КП України (1965 р.). Під керівництвом партійної організації в артілі було налагоджено правильне планування, вжито заходів для вчасного обробітку просапних культур, впроваджено комплексну механізацію. Все це сприяло поліпшенню умов виробництва і підвищенню продуктивності праці колгоспників.

Землеробство в колгоспі поставлене на наукову основу. Тут працюють школа механізаторів, міжколгоспна школа трактористів, агро- і зоотехнічна школи, в яких навчаються понад 350 чоловік. Впровадження в життя досягнень науки і передового досвіду сприяє підвищенню врожайності полів і збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Так, в останньому році семирічки хлібороби артілі «Комсомолець» виростили на кожному гектарі посіву в середньому по 21 цнт зернових. Валовий збір зерна в 1965 році становив 30 694 цнт, а прибуток колгоспу — 940 тис. крб. В 1967 році артіль одержала по 24,3 цнт зернових з кожного гектара. Пшениці, зокрема, зібрано по 28 цнт на кожному з 700 га посівів. Загальний доход колгоспу за 1967 рік становив 1 068 200 крб. Колгоспники одержали на людино-день по 3 крб, 48 копійок.

Підрахувавши можливості господарства, партійна організація і правління колгоспу в 1962 році вирішили почати будівництво нових, соціалістичних Березовичів — селища міського типу, з усіма побутовими вигодами, щоб згодом переселити сюди всіх колгоспників. Будувати почали на новому місці, вздовж автошляху Луцьк — Володимир-Волинський. План забудови нового села, розрахований на 15 років, одностайно схвалили загальні збори колгоспників. Нове село займатиме територію площею в 45 га. У 1978 році тут житиме близько 2200 чоловік, тобто населення Березовичів зросте порівняно з 1963 роком майже в 7 разів. Всього було намічено спорудити 179 будинків загальною площею 30 тис. кв. метрів, з них 76 двоповерхових (у т. ч, 12 чотириквартирних, 36 — восьмиквартирних, 28 — шістнадцятиквартирних), школу на 400 учнівських місць, дитячий садок і ясла на 140 місць, банно-пральний комбінат, готель, магазин, павільйон побутового обслуговування, гуртожиток на 50 місць, будинок для старих.

Влітку 1962 року в мальовничій місцевості біля лісу і штучних водоймищ розгорнулося будівництво нового села. Будівельники почали зводити велике зерносховище, автогараж на 20 машин, корівники, житлові будинки для колгоспників. За активною участю всіх членів артілі в 1962 році було споруджено і відкрито до Дня Конституції Будинок культури на 800 місць. Наприкінці року відкрили пам’ятник В. І. Леніну, який встановлено біля Будинку культури. Незабаром виросли двоповерхові будинки, в яких розмістились їдальня, перукарня, готель, побутові майстерні, магазини продовольчих і промислових товарів, медпункт, правління колгоспу, Березовичівська сільська Рада, відділення зв’язку. В одному з нових будинків оселились сім’ї колгоспних спеціалістів.

Нові Березовичі ростуть з кожним днем. З автошляху видно добротні цегляні котеджі. У багатьох з них живуть колишні хуторяни. Будинки мають 4 кімнати, кухню. У дворі — сарай і льох. У кожному будинку центральне опалення, водопровід, електрика, газ. У 1965 році в такі будинки переселилися 23 сім’ї, а в 1966 році — вже 37 сімей. Першими в нових Березовичах виникли вулиці Піонерська і Закарпатська. 9 травня 1965 року за пропозицією жителів села — учасників Великої Вітчизняної війни — почали забудову нової вулиці ім. Перемоги, в 1966 році — ім. 50-річчя Радянської влади. Вулиці в новому селі заасфальтовані, обсаджені фруктовими і декоративними деревами, прокладено тротуари. В 1963—1965 рр. закладено 2 парки — Космонавтів і Перемоги. В першому встановлено художню скульптуру «В космос», а в другому — монумент Слави на вшанування односельчан, що загинули смертю хоробрих у роки Великої Вітчизняної війни. В центрі села споруджено стадіон і спортивні майданчики. В 1967 році закладено ювілейний парк.

Будівельники Березовичів дружать і змагаються з будівельниками Берегівського району Закарпатської області. В 1967 році в колгоспі «Комсомолець» працювала бригада закарпатців з 9 чоловік на чолі з народним умільцем Ф. Халусом.

Швидкий розвиток економіки колгоспу після березневого (1965р.) Пленуму ЦК КПРС дав можливість збільшити асигнування на будівництво села. Якщо в 1964 році колгосп виділив 280 тис. крб., то в 1966 році лише на культурне та житлове будівництво витрачено 240 тис. карбованців.

Після XXIII з’їзду КПРС колгоспна партійна організація, в якій налічується 94 комуністи, значно посилила політмасову роботу серед хліборобів, виховує в них комуністичну свідомість, комуністичне ставлення до праці, до колективної власності. На кожній фермі є червоні кутки. Це не тільки місце відпочинку, а й агітаційно-пропагандистські пункти. До послуг тваринників радіоприймач, книжки, свіжі газети і журнали. На стінах — соціалістичні зобов’язання трудівників ферми, бойові листки, стінгазета, свіжий випуск «Календаря трудової слави».

Великі досягнення мають радянські Березовичі і в галузі народної освіти. В селі є середня школа, в якій навчається 265 учнів і працює 20 учителів. У 1966 році збудовано нове двоповерхове приміщення школи. Тут просторі, світлі класні кімнати, добре обладнані кабінети, спортивний зал, водний басейн, виробничі майстерні. Парти виготовлені з урахуванням вимог сучасної шкільної гігієни і естетики.

Юнаки і дівчата після закінчення школи залишаються в колгоспі і поряд із старшими працюють на всіх ділянках артільного виробництва. Багато випускників середньої школи, які вчилися в технікумах та інститутах, після закінчення навчання повернулися в рідне село. Так, фельдшерами працюють колишні випускники Березовичівської середньої школи Г. Гапон і М. Стецик.

Значну роль у розвитку культури села відіграють бібліотеки, їх у селі 5. Книжкові фонди налічують 42 960 примірників книжок. Постійними їх читачами є 1500 чоловік. Працівники бібліотек проводять бібліографічні огляди, ознайомлюють читачів з новинками художньої літератури, комплектують бібліотеки для спеціалістів сільського господарства, пересувки для працівників тваринницьких ферм, організовують обговорення книг, читацькі конференції.

Міцно ввійшла в побут жителів Березовичів періодична преса. В 1969 році вони передплатили 2920 примірників різних газет і журналів. Кожен двір одержує районну газету «Слово правди». В селі працює радіовузол. Щотижня передаються по радіо останні колгоспні вісті, двічі на тиждень виступають з лекціями члени місцевої організації товариства «Знання».

Центром культурного життя став Будинок культури. Колгосп придбав стаціонарну широкоекранну кіноустановку. Кінофільми демонструються 2—3 рази на тиждень. У різних гуртках художньої самодіяльності — танцювальному, драматичному, хоровому, художнього слова, домбровому і духовому оркестрах та естрадній групі — беруть участь понад 250 аматорів сцени. Хор Будинку культури, який налічує 100 чоловік, брав участь у районних та обласних оглядах художньої самодіяльності.

Перед колгоспниками Березовичів часто виступають професіональні театральні колективи. Так, у 1965—1967 рр. тут побували хор ім. Верьовки, Українська заслужена капела бандуристів, Білоруський ансамбль танцю, Закарпатський народний хор, ансамбль пісні і танцю Люблінського воєводства Польської Народної Республіки, артисти Львівського драматичного театру ім. Заньковецької, театральні колективи Києва, Бреста, Луцька, Ульяновська, Калінінграда, Сизрані.

В Будинку культури створено куток трудової слави, де зібрані фотографії, вирізки з газет і журналів та інші документи з історії колгоспу, з історії будівництва нового села. Є тут також матеріали про тих, хто сьогодні примножує трудові традиції колгоспників старшого покоління. Актив Будинку культури разом з агітколективом організовують тематичні вечори Так, у 1966—1968 рр. проведено вечори на теми: «Людина славна своєю працею», «Слава колгоспній трудовій сім’ї», «Крокуй, товариш п’ятирічко!» та інші. Ветеран колективного господарства, перший голова артілі Г. П. Антонюк, перша комсомолка села, нині краща доярка колгоспу Є. П. Ліщук та інші знатні люди виступають перед молоддю з розповідями про тяжке минуле села, згадують незабутні роки колективізації, боротьбу односельчан проти німецько-фашистських загарбників та їх пособників — українських буржуазних націоналістів.

Виникли і ввійшли в побут нові звичаї та обряди. Кожного року в селі відбувається посвята молоді в хлібороби. В цьому святі беруть участь усі колгоспники. Майбутні хлібороби біля червоного прапора артілі дають урочисту клятву примножувати славні традиції старшого покоління. Ветерани колгоспу вручають юним хліборобам паляниці і бажають рясних врожаїв. Стало традицією, що кожна сім’я, в якій народжується дитина, садить в одному з парків села дерево і доглядає його. В день одруження молоді також садять по деревцю і третє деревце для майбутньої дитини.

Радісно відзначають в артілі загальнонародні свята — Великого Жовтня, Першого травня, Дня Конституції. Останнє свято в селі подвійне — 5 грудня 1962 року тут відкрили Будинок культури. Цю дату жителі Березовичів вважають днем виникнення нового селища. Щороку 5 грудня правління артілі вручає колгоспним новоселам ключі від нових квартир.

Зросла політична активність селян. 276 чоловік беруть участь у громадській роботі. 25 жителів села обрано депутатами сільської, 3 — районної Рад депутатів трудящих, голову колгоспу В. М. Герасимчука обрано депутатом Верховної Ради УРСР.

Велику роботу проводять депутати Березовичівської сільської Ради. Вони вникають в усі сфери господарського і культурного життя села. Члени постійної комісії сільського господарства, залучивши актив, створили депутатські пости, які під час жнив та обмолоту врожаю в колгоспі допомагають бригадирам комплексних бригад в організації роботи. Депутати часто бувають на токах, біля комбайнів та жниварок. Депутатська група на фермі здійснює контроль за роботою доярок. Депутати соціально-культурної комісії систематично подають допомогу працівникам Будинку культури та інших культосвітніх закладів.

На початку осені 1967 року і 9 травня 1969 року Березовичі відвідали посланці трудящих Грубешівського повіту Польської Народної Республіки. Вони оглянули господарство артілі, побували в домівках хліборобів, цікавились роботою культосвітніх і побутових закладів. Польські друзі щиро захоплювались успіхами колгоспників, висловлювали думки, що вчитимуться у них працювати і жити по-новому.

Н. І. ХМАРА, С. М. ЧАЙКОВСЬКИЙ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Oleksandr1900, ГіП, ukrgenealogy