Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Бабанка, село, Уманський район, Черкаська область

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 760
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 194 раз.

Бабанка, село, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення surnameindex » 15 жовтня 2016, 01:26

Бабанка, Уманський район, Черкаська область
Бабанка, Бабанская волость, Уманский уезд
Бабанка, Уманский район, Черкасская область

http://surnameindex.info/info/kiev/uman ... index.html

Покровская церковь
1817 - священник Щуровский
1848-1849 - священник Федор Прокопович, дьячок Иван Филоновский
Удачи в поисках!
Surname Index
http://surnameindex.info/news/

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 822 раз.
Стать: Жінка

Re: Бабанка, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 14 січня 2017, 13:31

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Бабанка — село, центр сільської Ради. Розташована на обох берегах річки Ревухи, притоки Ятрані (басейн Південного Бугу), на автотрасі Умань—Кіровоград, за 25. км на схід від районного центру та залізничної станції Умань. Населення — 3639 чоловік. Сільраді підпорядковані села Аполянка і Свинарка.

Про заселення в глибоку давнину території сучасної Бабанки свідчать знахідки крем’яних виробів доби пізнього палеоліту. Археологічними розвідками тут виявлено залишки поселень трипільської культури, доби пізньої бронзи та 9 поселень черняхівської культури.

Незважаючи на давнє заселення території, час виникнення Бабанки невідомий, оскільки на протязі віків людські поселення тут не раз руйнувалися до тла. Певні відомості про село є в документах XVII ст. У списку населених пунктів Уманщини, які 1726 року перейшли від магнатів Калиновських до Потоцького, Бабанка значиться одним із найбільших. Назва села походить від річки Бабанки (нині — Ревуха).

1768 року тут налічувалися 193 кріпацькі господарства (1158 чоловік). В січні наступного року село зазнало руйнівного нападу кримської орди, а в 1770—1771 рр. багато жителів вимерло від епідемії чуми. Тому 1783 року в Бабанці було лише 140 господарств (984 чоловіки)3.

Протягом майже всього XVIII ст. селяни сплачували феодальну ренту грішми. Щоб дістати гроші для розплати з магнатом, їм доводилося за безцінь збувати продукти свого господарства і жити впроголодь. Нестерпним ставало життя на селі, коли його магнат здавав в оренду. Посесор, діставши здебільшого село на три роки, намагався за цей час витиснути з бабанців якнайбільше прибутку.

Тяжке життя змушувало селян ставати на боротьбу проти гнобителів, зокрема, гуртуватися в загони народних месників-гайдамаків. Близько 1757 року вони напали на бабанського посесора Гоголя і забрали награбоване ним добро на суму 8312 злотих. У 1768 році бабанські селяни взяли участь у народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького ладу і національно-релігійного гніту польської шляхти. Житель села C. Паламарчук закінчив своє страдницьке життя в Кодні: 13 липня 1769 року кат відрубав йому голову.

1793 року Правобережна Україна возз’єдналася з Росією. Цим здійснилися віковічні прагнення населення Бабанки. Однак селяни залишилися кріпаками того самого магната С. Щ. Потоцького. З 1783 року в селі існував графський фільварок, де селяни відробляли панщину. 1796 року тут діяла гуральня, на якій працювало 15 робітників-кріпаків.

На початку XIX ст. зростав вивіз хліба та інших сільськогосподарських продуктів за кордон через новозбудовані чорноморські порти. Коли 1806 року Бабанку з сусідніми селами було передано в трирічну посесію, контрактом передбачалася панщина в літні місяці (від 11 квітня до 30 жовтня) по два дні, а в решті місяців — по одному дню. Але цим не обмежувалась експлуатація. Кріпаків примушували сплачувати чинш і виконувати різні повинності: шарварки, заорки, оборки, зажинки, обжинки, подорожчизни, сторожівщину, нарубати й навозити дров до гуральні тощо. Нащадки С. Щ. Потоцького (після його смерті в 1805 році) всякими способами збільшували панщину.

1832 року село разом з іншими маєтками було конфісковане царським урядом у зв’язку з участю його власника О. Потоцького в повстанні 1830—1831 рр. Бабанка стала центром округу державних маєтків.

У 1836 році 712 кріпацьких душ Бабанки перейшло у відання військового міністерства, 1838 року село передано до складу військового поселення Київської і Подільської губерній, штаб якого розташовувався в Умані. 1842 року адміністрація військового поселення провела укрупнення населених пунктів, жителів с. Свинарки переселила до Бабанки. Село було переплановано, створено нові прямі вулиці, які назвали лініями; старі житлові будинки зруйнували й побудували нові вподовж ліній.

Військовим поселенцям жилося важко. Для них існував суворий режим, який до дрібниць регламентував все життя; на роботу доводилося ходити за військовими сигналами. Крім своїх 2450 десятин землі, поселенці повинні були обробляти й збирати урожай з 927 десятин орної землі та 489 десятин сінокосу для кавалерійської частини, розташованої в селі, а також виконувати інші повинності. Військові поселення не виправдали сподівань уряду, не стали політичною опорою царизму. Жорстока експлуатація, дикі знущання кріпосників-офіцерів викликали серед поселенців численні повстання. У зв’язку з посиленням селянського руху в умовах кризи кріпосницького ладу царський уряд змушений був з 1858 року ліквідувати ці поселення, а селян перевести на становище державних. Бабанка стала центром волості. Через чотири роки колишні жителі Свинарки переселилися на свої старі садиби, утворивши окреме село. За Всеросійським переписом селян, проведеним 7 жовтня 1858 року, в Бабанці налічувалося 927 чоловіків і 920 жінок.

Медичне обслуговування поселенців було незадовільним. Для лікування хворих усієї волості в селі створено приймальну палату, де працював один фельдшер. Але через півтора десятка років і вона припинила своє існування.

За часів військового поселення в Бабанці існувала школа кантоністів, де навчалися військової муштри і початкової грамоти 750 підлітків. Цю школу тоді називали «палочною академією». Вона ніякого сліду в культурному розвитку села не залишила. Після ліквідації військового поселення в 1859 році відкрито Бабанську волосну початкову школу, розраховану на 20 хлопчиків. Містилася вона в жалюгідному приміщенні, дітей навчав священик.

В пореформений період у Бабанці земля знаходилася в общинному користуванні і періодично перерозподілялася за кількістю душ. Проте розвиток капіталістичних відносин у Росії зумовив наростання класової диференціації серед селян. Поступово виділялася заможна верхівка, яка багатіла за рахунок зубожіння значної частини селянських господарств.

1900 року в селі налічувалося 305 селянських господарств і 3266 жителів. Проти 1858 року населення зросло більше як у 2,5 раза. Значна частина бідноти в пошуках засобів до існування змушена була найматися на сезонні роботи в навколишніх поміщицьких економіях. Здебільшого біднота йшла працювати на Херсонщину.

Великим тягарем для селян стала російсько-японська війна 1904—1905 рр. Багато бабанців мобілізували на фронт, окремі жителі служили на кораблях Чорноморського флоту.

Тяжкий економічний стан селян, їх політичне безправ’я створювали сприятливий грунт для революційної пропаганди, яку проводила в селах повіту Уманська організація РСДРП. 1905 року в Бабанці вона створила свою групу. Її члени розповсюджували одержані з Умані революційні листівки й літературу, таємно збиралися на сходки. Місцевий піп, що натрапив на слід групи, видав її поліції. В 1907 році групу бабанців за участь у «Бойовій дружині», до якої входили селяни Уманського і Липовецького повітів, вислано на два роки до Вологодської губернії.

Революційна пропаганда дала свої наслідки. Селяни не були байдужими до політичного життя країни. Вони бойкотували чорносотенний «Союз руського народу», відділення якого було в Бабанці. Селяни розуміли, що поліпшити своє тяжке становище можна тільки в боротьбі з поміщиками та капіталістами. Особливо гострого характеру набула боротьба в роки столипінської аграрної реформи, якою царизм мав на меті запобігти нову революцію, створивши в особі куркульства міцну соціальну опору на селі. В 1909 році бабанські куркулі і частина середняків за пропозицією Уманської повітової землеустрійної комісії зажадали вийти з общини на відрубне господарювання. До села прибули землеміри, які виготовили плани відрубів і чекали закінчення жнив, щоб здійснити їх. Однак більша частина селян, що складалася з маломіцних середняків і бідноти’ виступила проти скасування общинного землеволодіння. На чолі селян-общинників виступили бідняки. Щоб не допустити землемірів відводити відруби, вони намовили селян зразу ж після жнив виорати свої поля і засіяти їх. Село поділилося на два ворожих табори, між якими доходило до сутичок. Коли сільський староста — запеклий ворог громади, посадив двох бідняків у холодну, тієї ж ночі общинники визволили їх. Суперечності між біднотою і багатіями загострювалися. Тоді поліція, яка часто появлялася в селі, знову заарештувала їх. Лише після цього було нарізано відруби.

З ліквідацією общини процес розшарування серед селян прискорився. Становище бідноти гіршало з кожним роком. їх землю за безцінь скуповували багатії. 1912 року з 802 господарств 40 — зовсім не мали землі, 381 господарство, що становило 47,5 проц. загальної їх кількості, володіло 867 десятинами (28,5 проц.), а в руках 32 — було 410 десятин (13,6 проц.)1 2. Крім куркулів, землю селян ще з кінця XIX ст. скуповував якийсь Рубінштейн. Через кілька років він став власником 660 десятин орної землі й лісу, утворивши ферму під назвою «Товста Дубина».

У дореволюційний час селяни Бабанки могли дістати медичну допомогу лише в повітовій земській лікарні або в дільничній лікарні, що містилася за 10 км у населеному пункті Дубовій.

На початку XX ст. в селі існувала тільки однокласна церковнопарафіяльна школа з 3-річним строком навчання і одним учителем. Понад 87 проц. жителів були неписьменними. Мало що змінилося на краще в освіті і в наступні роки. 1908 року в Бабанці, як волосному центрі, збудували приміщення для т. зв. двокласної народної школи з п’ятирічним строком навчання. Але в 1912 році з 399 дітей віком 8— 11 років у двох школах навчалося лише 292. Отже, понад 25 проц. дітей залишилися поза школою.

Перша світова імперіалістична війна призвела до дальшого розорення бідняцьких господарств, вирвала майже з кожної сім’ї годувальника. Зменшилася посівна площа, знизилася врожайність. З фронту надходили невтішні вісті. Війна затягувалася, несучи голод, холод, злидні. Наростала ненависть до царського режиму.

Не полегшила економічного становища селян і Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Від Тимчасового уряду селянам годі було сподіватися на поліпшення своєї долі, одержання землі.

З радістю зустріло трудове селянство Бабанки звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В середині лютого 1918 року після встановлення влади Рад біднота села розподілила поміщицьке майно. Частина бідняків нарубала в панському лісі матеріалу для будівництва хат.

Але вже в перших числах березня 1918 року до Бабанки вдерлися австро-німецькі окупанти. У травні до села вступив каральний загін гетьманців. Селянам наказали повернути все панське майно. Ще й досі пам’ятають старожили цю страшну екзекуцію. Дев’ять місяців окупанти грабували село, вивозили до Німеччини хліб, худобу тощо.

Підпільна група більшовиків, що діяла в Умані, з початку вересня 1918 року розпочала підготовку до організації збройного повстання в повіті. В листопаді Уманський ревком направив до Бабанки більшовиків 1. Гладуна (Красного) та С. Ковгана. У створену ними групу ввійшли бідняки Т. X. Безпаленко, Г. С. Кучережко, С. С. Кучережко, П. М. Пічкур, Г. В. Шевчук й інші. Також підготовка до повстання проводилася і в сусідніх селах — Аполянці, Свинарці, Оксаниній, Вишнополі. В ніч на 22 листопада над селом пролунав закличний дзвін. Захопивши приміщення волосної управи, повстанці організували тут штаб. Але куркулі відрядили свого посланця до Умані. На другий день у село прибув каральний загін гетьманців, який придушив повстання. Одна з причин його поразки була та, що час для нього «був вибраний невдало, без урахування загальної обстановки на Україні».

На початку березня 1919 року частини Червоної Армії визволили Бабанку від петлюрівців, у селі відновилася Радянська влада. У квітні створено комітет бідноти та проведено волосний з’їзд сільських Рад і комбідів. З’їзд вжив заходів, щоб засіяти вчасно землю, подбав про боротьбу з спекуляцією, про встановлення твердих цін на продукти.

Однак внутрішня контрреволюція не давала змоги налагоджувати життя і господарство. На Бабанку, як волосний центр, часто нападали різні куркульсько-націоналістичні банди, які грабували жителів, забирали коней, продукти. На початку серпня 1919 року з наступом денікінців та активізацією петлюрівців частини Червоної Армії змушені були залишити Уманщину і відійти на північ. До лав червоноармійців вступило тоді кілька жителів Бабанки. З другої половини вересня і до кінця грудня в селі лютували денікінці. Лише в середині січня 1920 року остаточно відновилася влада Рад у Бабанці.

Мирній праці селян і в 1920 році багато шкоди завдавали різні куркульські банди. В травні нависла загроза окупації армією панської Польщі. Але легендарна Перша Кінна армія, частини якої проходили через Бабанку на Умань, перепинила шлях польським окупантам, прорвавши в червні їх фронт у районі Білої Церкви— Житомира.

1920 року в селі організовано комітет незаможних селян, який очолив бідняк С. М. Мовчан. Сільська Рада та комнезам здійснювали радянські закони про наділення землею безземельних і малоземельних селян, дбали про своєчасне виконання хлібної розкладки, проти якої виступали бабанські куркулі, підтримувані різними бандами. Діяльністю Ради й комнезаму керував сільський партосередок в складі 6 комуністів, організований наприкінці 1921 року. Осередок був підпорядкований безпосередньо повітовому партійному комітетові. 15 березня 1923 року для керівництва сільськими партосередками організовано волосний осередок. На чолі його» став житель с. Свинарки, член партії з 1918 року А. О. Кулик.

У зв’язку з новим адміністративним поділом України з квітня 1923 року Ба-банка стала центром району. Було створено районну партійну організацію, що налічувала 13 чоловік. Бойовими помічниками комуністів стали комсомольці, осередок яких організувався 1924 року. Комсомольці оволодівали основами політичної грамоти, брали участь у політичних і господарських заходах, що проводилися-на селі.

З 1921 до 1923 року під керівництвом партійного осередку та за участю комітету незаможних селян проведено землевпорядкування. Землі поміщика та куркульські надлишки розподілено між безземельними і малоземельними селянами. Бабанці дружно взялися за обробіток землі і вже першої післявоєнної весни сівбу ранніх культур закінчили до 16 квітня. Нова економічна політика допомогла піднесенню, бідняцьких господарств. Проте загальний стан сільського господарства потребував радикального поліпшення. За роки імперіалістичної і громадянської воєн урожайність дуже впала. Якщо в 1917 році десятина давала 74 пуди пшениці, то в 1922-му— 29. Відповідно: жита — 64 і 31, ячменю — 68 і 42, проса — 89 і 38 пудів. Комуністи села посилювали боротьбу за культуру хліборобства, за піднесення урожайності і колективне господарювання.

Уже з 1920 року в селі багато уваги приділялося народній освіті. Двокласна школа була реорганізована в єдину трудову. Налагоджувалася робота шкіл і гуртків лікнепу, серед викладачів були вчителі, комсомольці, старші учні.

Сільська хата-читальня пропагувала серед населення газети, журнали, політичну літературу. 1924 року створено сельбуд, розгортали роботу драматичний і хорові гуртки.

1923 року в Бабанці створено медичний пункт, його очолив лікар. Розгортало торговельну діяльність сільське споживче товариство, створене ще 1921 року.

Після закінчення громадянської війни здійснювалися перші кроки щодо перебудови сільського господарства на соціалістичних засадах. Відгукнувшись на заклик уманської окружної комісії КНС3, 15 бідняцьких господарств села в 1924 році об’єдналися в артіль «Октябрівка», яка мала 60 га землі. Її першими членами стали комуністи С. М. Мовчан (голова артілі) і Г. С. Чернега. Через два роки в Бабанці створено ТСОЗ «Гуртова праця», його головою обрано Т. У. Діхтяренка.

1925 року в селі засновано кредитне товариство, яке придбало трактор «Фордзон». Це був перший трактор у Бабанці. Наступного року трактор придбала і сільськогосподарська артіль. Селяни дружно працювали, переконуючись у перевагах колективної праці. Бідняки й середняки 1929 року організували в Бабанці п’ять нових колгоспів: ім. В. І. Леніна, «Трудовик», ім. С. М. Будьонного, ім. Г. І. Котовського, «Пролетар». 1930 року ТСОЗ «Гуртова праця» перейшов на статут сільськогосподарської артілі з назвою «Нове життя», а два господарства — «Октябрівка» та ім. В. І. Леніна 1931 року об’єдналися в одне — «3-й вирішальний».

Перехід від одноосібного до колективного господарювання вимагав від членів-сільського партосередку та бюро райкому партії великої і напруженої масово-політичної й організаторської роботи. Колективізація відбувалася водночас із зростанням політичної активності бідняцько-середняцьких мас села. Багато активістів вступало до партії. Так, протягом березня—квітня 1931 року в районі прийнято кандидатами в члени ВКП(б) 93 чоловіки, з них 17 колгоспниць.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 822 раз.
Стать: Жінка

Re: Бабанка, Уманський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 14 січня 2017, 13:32

Частина ІІ
Важливу роль у здійсненні суцільної колективізації та виконанні хлібозаготівель відігравав комсомольський осередок, який під керівництвом парторганізації проводив енергійну боротьбу з куркульством.. Комсомольці закріплювалися за певними ділянками,, здійснювали контроль за збереженням сільськогосподарського реманенту, підготовкою і проведенням сівби та жнив.

Держава, дбаючи про піднесення колективного господарства, 1932 року організувала в Бабанці машинно-тракторну станцію. Наступного року в ній працювало 44 трактори і 4 комбайни «Комунар». Працівники політвідділу МТС, що утворився в 1933 році, проводили велику політосвітню та ідейно-виховну роботу серед трудящих. Вживалися заходи щодо організаційного зміцнення бабанських колгоспів. Уперше в районі тут було організовано ланки, що ліквідувало знеосібку і дало можливість налагодити боротьбу за високі врожаї цукрових буряків.

У 1935 році рух передовиків бурякових ланів—п’ятисотенниць, що розгорнувся на Україні, охопив і бабанських буряківників. Ланка Г. Є. Кравчук з колгоспу ім. С. М. Будьонного 1936 року виростила по 400 цнт цукрових буряків з кожного гектара. 1937 року в село на зустріч з виборцями приїжджала кандидат у депутати до Верховної Ради СРСР зачинатель руху п’ятисотенниць М. С. Демченко. Вона зустрілася з своїми послідовницями, поділилася з ними досвідом вирощування високих урожаїв цукрових буряків. Наступного року ланки У. Г. Яременкові М. Г. Кравець, виростивши по 320 і 266 цнт буряків з га, удостоїлись участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.

З року в рік на полях колгоспів все більше працювало складних машин, застосовувалися агрокультурні заходи, що сприяло підвищенню урожайності.

У 1930 році в селі збудовано ветеринарну лікарню, яка обслуговувала весь район.

Зростали добробут колгоспної Бабанки та культурно-освітній рівень населення. 1931 року від малопотужної динамомашини, встановленої на млині, вперше засвітилися електролампочки в школі, лікарні, приміщеннях районних установ, у частині хат колгоспників. 1937 року за ініціативою комсомольців у центрі села молодь посадила парк. Населення Бабанки з вдячністю згадує тепер юнь тридцятих років за її прекрасний подарунок.

За роки довоєнних п’ятирічок поліпшилося медичне обслуговування трудящих. 1930 року тут збудовано районну лікарню та амбулаторію.

Значних успіхів досягнуто було в галузі народної освіти. 1926 року всіх дітей було охоплено навчанням 1—4 класів, 1931-го — школа стала семирічною, а ще через три роки її перетворено на середню. 1935/36 навчальний рік школа почала в новому, добре обладнаному приміщенні. До 1932 року в Бабанці закінчено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення, а до 1941-го — ліквідовано і малописьменність.

Велику культурно-освітню роботу здійснював райсельбуд. 1929 року в селі вперше показано кінофільм. Улюбленим другом трудівників села стала книга, бібліотека. 1932 року почала виходити районна газета «За більшовицьку роботу».

Велика Вітчизняна війна перервала мирну працю радянських людей. Сотні бабанців пішли до лав Червоної Армії захищати рідну Вітчизну. 5 серпня 1941 року фашистські недолюдки окупували Бабанку1 і протягом 948 днів силою зброї насаджували свій «новий порядок». Гітлерівці вщент зруйнували господарство колгоспів; грабували й вивозили до Німеччини хліб, худобу, все, що бачило їхнє ненажерливе око. Приміщення середньої школи перетворили на бойню, а інші шкільні приміщення — на казарми. В будинку редакції газети влаштували тюрму.

Окупанти знищували радянських активістів, які не встигли евакуюватися. Серед закатованих були — один з перших комуністів села колишній голова колгоспу ім. С. М. Будьонного С. К. Собко, перший голова КНС С. М. Мовчан з дружиною, колгоспні активістки М. Н. Кулібаба, О. С. Мельник, М. Т. Хитрук. Гітлерівці силоміць вивезли на каторгу до Німеччини 260 юнаків і дівчат. Гірку долю невільників пережили О. Б. Мельник, В. І. Палієнко, П. П. Сновида. Доведені до крайнього виснаження на вугільній шахті, вони втекли, але їх зловили і відправили до табору смерті Освенцім. Згодом вони потрапили в концтабір Біркенау. Юнакам довелося зазнати мук і у Бухенвальді та Дахау. Лише одного В. І. Палієнка врятував переможний наступ Червоної Армії. Він мав щастя повернутися до рідного села й активно включився в боротьбу за піднесення колгоспного господарства.

Бабанський райком КП(б)У залишив для роботи у ворожому тилу групу комуністів на чолі з Я. А. Головченком, який створив у районі партійне підпілля — організаційний і політичний центр опору патріотичних сил фашистському режиму. Підпільники друкували на машинці і розповсюджували листівки, здійснювали диверсії на залізничній колії. В боротьбі проти гітлерівців брали участь жителі села В. А. Галайбіда, Ю. П. Кулібаба (Беркун) та інші. Я. А. Головченко та більшість з них загинули в боротьбі з ворогом. Активно допомагали партизанам жінки, які у своїх хатах влаштовували явки, розповсюджували листівки, постачали партизанам медикаменти, збирали й передавали народним месникам зброю. П. П. Казнадій, яка найбільше відзначилася, нагороджено медаллю «За бойові заслуги».

10 березня 1944 року Бабанку визволили частини 4-ї гвардійської армії. Під час боїв за село віддали своє життя 165 радянських воїнів різних національностей. Бабанці свято бережуть пам’ять про героїв-визволителів. На їх братській могилі 1950 року встановлено пам’ятник. Тут завжди — живі квіти. Учні школи доглядають її, листуються з рідними колишніх бійців.

Понад 1500 трудящих Бабанки внесли гідний вклад у розгром фашистських загарбників та визволення рідної Батьківщини. За хоробрість і мужність, виявлені в боротьбі з ворогом, 267 жителів села відзначено бойовими нагородами. С. П. Пуха війна застала рядовим у лавах Червоної Армії, а повернувся він до села гвардії капітаном з орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Олександра Невського і трьома медалями. Гідно захищав Вітчизну А. У. Діхтяренко. За участь у визволенні Мінська, Варшави, битву за Берлін, на Ельбі його нагороджено двома орденами і п’ятьма медалями. 5 бойових нагород прикрашають груди К. Д. Лещенка; 4 — Г. І. Пукаса, який сімнадцятирічним юнаком пішов добровольцем на фронт. Славний бойовий шлях у народного месника комісара партизанського з’єднання, що діяв на Чернігівщині, К. А. Таранюка. Десятки зірваних мостів, складів з боєприпасами, сотні вагонів, автомашин, цистерн з пальним — такий далеко неповний перелік об’єктів і живої сили ворога, у знищенні яких брав участь К. А. Таранюк. Батьківщина відзначила його дев’ятьма бойовими нагородами.

359 воїнів Бабанки віддали своє життя за свободу й незалежність Радянської Вітчизни. В центрі села на честь загиблих земляків-воїнів споруджено обеліск Слави, на якому викарбувано їхні імена.

Відступаючи, гітлерівці спалили всі приміщення МТС, колгоспів, лікарню, млин. В колгоспах не залишилося жодного трактора, машин, худоби, насіння. Весь тягар відродження господарства в основному ліг на плечі жінок, бо чоловіки пішли на фронт. Та все ж земля 1944 року була зорана й засіяна.

Упродовж першого місяця вільного життя відновилося навчання в середній школі. В пристосованому приміщенні почав роботу медичний пункт, а згодом — лікарня. Працювала сільська радіотрансляція, демонструвалися кінофільми, в бібліотеці з’явилися газети й книги.

У відродженні колгоспів велику допомогу трудящим села подавали держава та братні союзні республіки. Господарства Бабанки одержали з Саратова посівний матеріал (у 1944 році — 90 тонн, у 1946-му — 200 тонн), з Рязанської області З трактори і комплекти сільськогосподарських машин до них, 5 вантажних автомашин з Сухумі.

Уже в 1950 році економіка бабанських колгоспів досягла довоєнного рівня, а наступного року вони об’єдналися в один під назвою «Шлях до комунізму». Господарство очолив голова виконкому районної Ради депутатів трудящих П. І. Калієвський. Колгосп став одним з кращих у районі. В 1958 році до нього приєдналася артіль сусіднього с. Свинарки. За укрупненим колгоспом закріплено було 5629 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5324 га орної землі. Господарство перетворилося в багатогалузеве.

Після реорганізації МТС колгосп збагатився власною технікою. На його полях працювало по кілька десятків тракторів, зернових та спеціалізованих комбайнів, вантажних автомашин. З підключенням села до державної електромережі — Уманської ТЕЦ — розгорнулася механізація трудомістких процесів на фермах, токах і в майстернях. На 75 проц. машини замінили ручну працю.

У 1961 і 1962 роках колгосп «Шлях до комунізму» був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Партійна організація мобілізовувала своїх членів і всіх колгоспників на боротьбу за звання ударників і колективів комуністичної праці. Вперше 1963 року тракторна бригада, очолювана комуністом Т. C. Шпильовим, а також дві ланки завоювали звання колективів комуністичної праці, 59 трудівників — звання ударників комуністичної праці. Через два роки це почесне звання присвоєно ще 4 ланкам і 108 колгоспникам. Звання колективу комуністичної праці завоювали і працівники автогаража.

За успіхи, досягнуті в сільськогосподарському виробництві, голову колгоспу П. І. Калієвського нагороджено орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, ланкову В. П. Безієнко — орденом Леніна, головного агронома В. М. Підгірного — орденами Трудового Червоного Прапора і «Знак Пошани», комбайнера А. М. Федораченка — орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом «Знак Пошани» нагороджено одного з перших трактористів І. М. Склярука та коваля Я. Л. Ку-долю. Багато колгоспників відзначено медалями.

З 1 січня 1970 року колгосп реорганізовано в радгосп «Шлях до комунізму». Основним виробничим напрямом його стало м’ясо-молочне тваринництво.

З року в рік зростали врожайність полів і продуктивність тваринництва. Перед 50-річчям Великого Жовтня з гектара на круг збирали: пшениці по 22,7 цнт, цукрових буряків —264,6 цнт, а першого року дев’ятої п’ятирічки —пшениці по 40,4 цнт, цукрових буряків —321,8. Поголів’я тваринницьких ферм з 1950 року зросло більше ніж у три рази і на 1 січня 1972 року становило: великої рогатої худоби 2436 і свиней — 2933 голови, курей — 16 178 штук. 1971 року в радгоспі вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь по 317 цнт молока, 88,6 цнт м’яса; по 39,6 тис. штук яєць на 100 га зернових посівів. Валова продукція радгоспу в 1971 році досягла 2,7 млн. крб., а прибуток — 524 тис. крб. Господарство поповнилося машинами. Тепер воно має 49 тракторів, 14 зернових і 25 спеціалізованих комбайнів, 28 вантажних автомашин. 1971 року в радгоспі працювало 13 агрономів, 8 зоотехніків, 4 ветеринари, 5 механіків, 5 електротехніків, технік-будівельник, 141 механізатор.

Колектив радгоспу гідно зустрів 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. 70 його працівників відзначено Ленінськими ювілейними медалями, М. Д. Барчука та К. А. Таранюка — орденом Жовтневої Революції, доярку Л. М. Мицик — орденом Трудового Червоного Прапора. За сумлінну працю 137 трудівників села нагороджено орденами й медалями Союзу РСР.

На базі колишньої МТС діє відділення «Сільгосптехніки», яке забезпечує капітальний ремонт тракторів, комбайнів, автомашин та іншої техніки колгоспів.

Бабанський «Міжколгоспбуд», організований 1958 року, виготовляє будівельні конструкції, здійснює будівництво в селах району. Тут працює 344 робітники. В 1971 році виконано будівельно-монтажних робіт на 1 млн. карбованців.

Харчова промисловість представлена цехом Уманського маслосироробного заводу, хлібопекарнею та ситроцехом райспоживспілки. В цеху маслосироробного заводу працює 20 робітників. Цех переробляє молоко, доставлене з колгоспів. У 1963 році збудовано хлібопекарню, її обслуговує 60 робітників. Щодоби випікається тут близько 6 тонн хлібопродукції, якою забезпечується не тільки населення Бабанки, але й частина сіл району. Ситроцех, в якому працює 8 робітників, виготовляє щодоби 150 декалітрів безалкогольних напоїв.

У зв’язку із змінами, що відбулися в адміністративно-територіальному поділі країни, Бабанка з 1959 року перестала бути центром району, але й нині тут міститься апарат районного комбінату комунально-побутових підприємств, діють чотири його майстерні (швейна, взуттєва, ремонту годинників, ремонту жител і меблів), фотографія та бюро добрих послуг.

В селі здійснюється індивідуальне житлове будівництво. Протягом 1951 — 1971 рр. зведено 556 будинків, що складає понад третину новобудови житлового фонду. Це — світлі й просторі будівлі на кілька кімнат, покриті шифером чи бляхою. На честь 50-річчя Великого Жовтня в центрі села посаджено парк.

Населення Бабанки обслуговує 8 спеціалізованих магазинів, кіоск, 3 їдальні. З 1964 року розпочав діяти водогін, мережа якого до 1972 року досягла 7,6 км. Тут є перукарня, готель на 20 місць. Село повністю електрифіковане й радіофіковане. 406 родин мають телевізори. Понад третина домогосподарств користується газом.

Невпинно зростає добробут населення. Якщо в . 1960 році колгоспники за свою працю одержали 207,2 тис. крб., то в 1969-му їхні заробітки зросли до 824,7 тис. крб., тобто в чотири рази. З перетворенням колгоспу в радгосп його працівники в 1971 році одержали 1254 тис. крб. заробітної плати. 778 жителям села виплачуються державні пенсії. Про зростання добробуту свідчать також і вклади до місцевої ощадної каси. Якщо на 1 січня 1965 року їх було на суму 410 тис. крб., то на 1 січня 1972 року — вже 1,3 млн. крб. В селі є 16 власних автомашин.

Багатодітні матері користуються всенародною шаною; двом з них присвоєно почесне звання «Мати-героїня», понад двадцять — нагороджено орденами «Материнська слава».

За післявоєнний час значно поліпшилося медичне обслуговування населення. 1950 року збудовано два корпуси лікарні і житловий будинок для медперсоналу. Лікарня має 50 ліжок, дві лабораторії, рентгенкабінет, є аптека. 1967 року збудовано районний протитубдиспансер на 70 ліжок. У Бабанці працює 9 лікарів і 41 чоловік середнього медперсоналу. Діти дошкільного віку виховуються в дитячих садках і яслах.

Зросла мережа закладів народної освіти. В селі — середня школа з вечірніми класами, в якій навчається 612 учнів, а також міжрайонна допоміжна школа-інтернат, де здобуває освіту 242 учні. У школах працює 91 педагог. Бабанські піонери, які мають свій будинок-клуб, підтримують дружбу з піонерами Братіслави, листуються з ними.

Центром культурного життя села став будинок культури на 420 місць, споруджений 1965 року. Понад 200 активістів беруть участь у гуртках художньої

самодіяльності, серед них найбільшу популярність здобули хоровий, драматичний, танцювальний, художнього читання, молодіжний естрадний, а також духовий оркестри. На бабанській сцені виступали колективи Київського, Ровенського і Черкаського обласних драматичних театрів, Київського та Миколаївського державних цирків. Кінофільми демонструються три-чотири рази на тиждень. З 1965 року глядачі одержали можливість дивитися широкоекранні фільми.

У двох сільських бібліотеках — для дорослих і дітей, не рахуючи шкільних, налічується близько 20 тис. книг. Якщо до революції в Бабанці одержували менше 10 газет і журналів, причому серед селян не було передплатників, то в 1972 році — 2369 примірників газет і 1638 журналів.

За роки Радянської влади з Бабанки вийшло 305 спеціалістів господарського й культурного будівництва. В селі народилися Ф. А. Редько — кандидат історичних наук, А. С. Кучережко — генерал-майор.

Важливі питання розвитку економіки й культурного будівництва, поліпшення побутового обслуговування населення повсякчасно вирішують 60 обранців народу — депутати сільської Ради та її виконавчий комітет. В 1971 році бюджет сільради становив 117,3 тис. крб. З них витрачено на народну освіту та бібліотеки 81,3 тис. крб., на охорону здоров’я — 7,9 тис. крб., на благоустрій села — 10,6 тис. крб. Активною діяльністю виділяється комісія по благоустрою, що складається з 9 депутатів. Керівну і спрямовуючу роль у комуністичному вихованні трудівників Бабанки здійснюють 220 комуністів, об’єднаних у восьми первинних організаціях. 102 члени і кандидати у члени КПРС працюють у радгоспі «Шлях до комунізму». Активну участь у трудовому й громадсько-політичному житті беруть 5 первинних комсомольських організацій, що налічують 156 членів ВЛКСМ.

Перетворюючи в життя рішення Комуністичної партії, трудівники Бабанки докладають усіх зусиль, щоб достроково завершити завдання дев’ятої п’ятирічки.

І. І. РУДЕНКО, Г. Ю. ХРАБАН.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Василь Прокопченко, Тамара Сопілка