УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Безуглівка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 775
З нами з: 18 липня 2016, 22:24
Подякував (-ла): 191 раз.
Подякували: 195 раз.

Безуглівка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex » 26 жовтня 2016, 18:14

Безуглівка, Ніжинський район, Чернігівська область

Безугловка, Талалаевская волость, Нежинский уезд
Безугловка, Нежинский район, Черниговская область

Михайловская церковь

http://www.surnameindex.info/info/chern ... index.html
Некоторые фамилии жителей с. Безугловка (1831):
Болошенко
Виниченко
Герасименко
Демченко
Дуброва
Дудка
Загребелный
Запорожченко
Злобок
Лепетух, Лепетушенко
Лесенко
Носенко
Перевера
Саенко
Седень
Сидоренко
Скрибка
Степанюк
Сутуля
Терещенко
Токаренко
Торонец
Ярмоленко

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4303
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2406 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: Безуглівка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 березня 2019, 21:52

Зображення
Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.
Історія
Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.
На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку.
Про ці виступи селян с. Безуглівки також розповідають експозиції Чернігівського історичного музею ім. Василя Тарновського.[2]
У складі УНР
За рішенням командування гетьманських військ, 18 серпня 1918 року у м. Ніжині розстріляні комуністичні диверсанти, в тому числі з с. Безуглівки: Гаврило Скрипка, Андріан Чернеча, Василь Муромець.
Комуністична окупація
У жовтні 1924 року майбутній історик козаччини Володимир Голобуцький був направлений відділом народної освіти завідувати хатою-читальнею в с. Безуглівка Ніжинської округи, де, між іншим, зайнявся атеїстичною пропагандою серед селян.
В с. Безуглівка знайдена прокламація часів колективізації, яка нагадує провокацію органів ОГПУ СССР:
« Долой советскую власть и колективізацію. Да здравствует СВУ и єфремовщина. Даеш капитализм...(рос.)[3] »
1943 тут було щось на зразок загону самооборони.[4]
1959 р. збудований у центрі села будинок культури (клуб). Того часу він був найбільшим з навколишніх сіл.
1965 р. — електрифікація села.
1964–1965 р.р. — меліорація земель, очищення та поглиблення русла р. Оржиця. В енциклопедії Брокгауза Ф. А. и Єфрона І. А. (1890—1916 рр.) ця річка згадується під назвою В'юниця.[5]
1967 р. — встановлений меморіальний монумент пам'яті загиблим односельчанам у 1918—1920, 1941—1945 роках із комуністичною символікою. Жертви Голодомору не внесені до списків.
1973 р. — дорогу до села вкрили асфальтовим покриттям.
1974 р. — збудована та відкрита Безуглівська середня школа. До того часу 8-річна школа розміщувалась у пристосованих будівлях.
1992–1994 роки — газифікація осель жителів села.
Пам'ятки
Зображення
Михайлівська церква (1805–1835 рр.) входить до Святинь Ніжинської єпархії. Станом на лютий 2008 року внесена в доповнення до списку пам'яток містобудування і архітектури України, що перебувають під охороною держави за № 1785.
До сьогодні збереглась майже у первозданному вигляді. Територію біля Михайлівської церкви зі сходу прикрашає величний надгробний камінь на могилі поміщика, дворянина Сидоренка Михайла Васильовича, встановлений на початку ХХ сторіччя.
При вході на цвинтар встановлена пам'ятна дошка невідомого авторства:
Не пишайся подорожній
мої останки навісти
Я в могилі спочиваю
а ти ще дома погости[6]
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4303
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2406 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: Безуглівка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 березня 2019, 21:54

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Безуглівка — село, центр сільської Ради, розташоване на обох берегах річки Оржиці, за 15 км від райцентру й за 12 км від залізничної станції Ніжин. Дворів — 508. Населення — 1598 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бідин, Довге, Курилівка, Пашківка, Синдаревське, Хомівка.

Вперше Безуглівка згадується в реєстрі козацького війська 1649 року.

Безуглівці брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. у складі 2-ї сотні Ніжинського полку. Вони вітали історичне рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією й 24 січня 1654 року присягнули на вірність Росії. Після визвольної війни Безуглівка була вільним населеним пунктом, а з 1678 року — ранговим селом ніжинських полковників. 1708 року Петро І закріпив його за полковником Лук’яном Жураковським, і з цього часу Безуглівка стає спадковим володінням Жураковських аж до кінця XVIII ст. У 1736 році тут налічувалося 88 дворів, з них 22 козацьких і 66 селянських. Населення не перевищувало 500 чоловік. Основним заняттям його було землеробство й тваринництво. Вирощувалися жито, пшениця, ячмінь, овес, гречка, просо, картопля, коноплі, тютюн. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней.

Після скасування полкового устрою Безуглівка відійшла до Талалаївської волості Ніжинського повіту Чернігівського намісництва. В селі налічувалося 185 дворів, у т. ч. 27 козацьких і 158 селянських. У 1796 році населення становило 1033 чоловіка, з них козаків 202, поміщицьких селян 831. На початку XIX ст. Жураковських замінили нові власники — поміщики Глібови й Сидоренки. Вони володіли 3064 десятинами землі, тоді як у користуванні усіх селян було лише 2643 десятини. Поміщики жорстоко експлуатували кріпаків, примушували їх відробляти панщину, розмір якої на кінець 50-х років досягав 5—6 днів на тиждень.

Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Згідно з уставними грамотами, на 1063 ревізькі душі виділили 1382 десятини землі, за яку вони мали сплатити 62 349 крб. На ревізьку душу припадало по 1,3 десятини (на 2,1 десятини менше, ніж до реформи). Поміщики відрізали у колишніх кріпаків 1260 десятин землі. До оформлення викупу селяни вважалися тимчасовозобов’язаними й відбували панщину. Це викликало у них рішучий протест. Вони відмовилися виконувати повинності на користь поміщиків, вимагали негайної передачі їм усієї поміщицької землі без викупу. До селян Безуглівки приєдналися жителі сусідніх сіл Томашівки, Дорогинки, Бакаївки й Пашківки. В заворушенні взяло участь понад 3000 чоловік. Для придушення його прибули чернігівський губернатор Голіцин, контр-адмірал Унковський і три батальйони солдатів. За наказом губернатора все населення Безуглівки й сусідніх сіл 5 квітня 1861 року зігнали на майдан й оточили військами. Селянам наказали негайно приступити до роботи. Але вони не підкорилися. Тоді губернатор наказав провести арешти. У відповідь почулися вигуки: «Громада, вперед!». Люди кинулися на озброєних солдатів, сталася сутичка, та сили були нерівними. Опір селян було зламано. Царські сатрапи жорстоко розправилися з учасниками заворушення. Багатьох висікли різками, 23 чоловіка засудили на різні строки ув’язнення. Так, селянина І. Н. Нація закували в кайдани й відправили на довічну каторгу в Сибір, Я. Бичка, М. Коваля, Д. Сутулу, К. Зязюна, Ф. Шевлюгу й А. Головатенка ув’язнили на 12 років кожного. Ще довгий час стояли солдати у селі на повному утриманні селян.

Наприкінці 70-х років XIX ст. в поміщицьких господарствах почали застосовувати багатопільну систему сівозміни, використовувати сільськогосподарську техніку. З’явилися великі плантації промислово-технічних культур, тютюну й кользи. У цей же час стали до ладу винокурний та цегельний заводи. На кінець XIX ст. в селі було дві поміщицькі економії, яким належало 2909 десятин землі. 528 дворів з населенням 2955 чоловік мали 3345 десятин землі. Як і раніше, в господарствах колишніх кріпаків застосовувалася трипільна система сівозміни. Свої ниви вони обробляли супрягою. Тому врожаї збирали низькі, й життя їх залишалося тяжким. Крім викупних платежів за землю, доводилося платити ще й різні податки грішми й відбувати повинності. Відбували також етапну, підводну та інші повинності, безкоштовно ремонтували шляхи й мости, перевозили царських чиновників тощо.

Малоземелля змушувало селян з половини засівати поміщицьку землю своїм тяглом і насінням. За користування землею доводилося відробляти в косовицю або в жнива за кожну десятину по 2—3 дні. Поширеною була скіпщина — жали за кожний п’ятий сніп, молотили за десятий. Частина бідноти працювала в наймах у поміщиків і заможних господарів. За робочий день — від світанку до заходу сонця — улітку косар одержував 36 коп., шарувальниця — 20 коп., взимку молотник — 20 коп. Розвиток капіталізму в сільському господарстві прискорив розшарування селянства. Заможні господарі скуповували в бідноти землю й віддавали її за відробітки селянам. Так, на початку XX ст. 32 заможним господарям належало 960 десятин землі, 362 середнякам — 4230 десятин, а 184 бідняцьким господарствам лише 324 десятини.

Зростало незадоволення бідняків, яке влітку 1906 року вилилося в заворушення. Вранці 9 червня близько 150 чоловік рушили до економії. Вони вимагали, щоб поміщик здавав в оренду землю з половини без відробітків, підвищив оплату праці поденним робітникам. Поміщики не тільки відхилили вимоги селян, але й викликали поліцію та жандармів, які придушили заворушення. 14 учасників його заарештовано й засуджено на різні строки тюремного ув’язнення.

Після поразки революції 1905—1907 рр. процес зубожіння безуглівських селян тривав. Біднота, не маючи грошей для оплати податків, продавала свої клаптики землі заможним господарям. Обезземеленим селянам доводилося шукати щастя в інших краях. 1908 року 28 знедолених селянських родин переселилися до Сибіру, але й там їх чекав голод і холод. Через деякий час частина переселенців повернулася до Безуглівки.

Життя селян стало ще більш злиденним. Вони жили в низеньких хатках, вкритих соломою, з 2—3 віконцями. В більшості стіни хат плели з лози, з середини обкладали кулями очерету й обмазували глиною. На все село було дві приватні лавки та шинок, де біднота з горя пропивала останні копійки, речі. Лікувальних закладів у селі не було, а епідемії виникали часто. У 1908 році великих розмірів набрало захворювання трахомою, а в 1913 році — висипним тифом, від якого померло багато селян. Царський уряд не турбувався про розвиток народної освіти. Більшість селян була неписьменною. У 1870 році відкрито трирічну школу, де один учитель навчав 29 дітей, у т. ч. 6 дівчаток. 1911 року було збудовано ще одне приміщення земської школи з однією класною кімнатою. В 1913 році в селі працювало 3 вчителі й навчалося 120 дітей, з них хлопчиків — 92, дівчаток — 285. Заняття проводилися російською мовою, українська — заборонялася.

Важким тягарем лягла на плечі безуглівців перша світова війна. 157 найбільш працездатних селян було мобілізовано в армію і відправлено на фронт. Це негативно позначилося на стані селянських господарств. Зменшилися посівні площі. Вже в 1916 році залишилося 324 десятини незасіяної землі вдів і сиріт. 42 чоловіка загинули на війні, близько 100 повернулося каліками.

Звістка про Лютневу революцію дійшла в Безуглівку в березні 1917 року. Жителі села сподівалися, що нова влада передасть селянам поміщицьку землю й укладе мир, але надії їх не виправдалися. Влітку 1917 року до села почали повертатися солдати з фронту. Вони розповідали селянам про більшовицьку програму. Біднота почала усвідомлювати, що справжнім захисником народу є тільки партія більшовиків.

Селяни палко вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді й утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. У грудні 1917 року в Безуглівці виникла організація фронтовиків, до складу якої входили А. В. Чернега, С. І. Шумейко, В. І. Скрипка, Я. С. Захарченко, А. Я. Пилипенко, І. О. Ярижко,

В. С. Муромець та інші. За їх ініціативою обрано сільський комітет, який не визнавав Центральної ради, що узурпувала владу на Україні. Він почав наділяти незаможних селян поміщицьким майном та землею. На початку січня 1918 року в Безуглівці встановлено Радянську владу, обрано сільський революційний комітет на чолі з Д. А. Сутулою. Ревком сформував збройний загін для боротьби з ворогами революції, конфіскував поміщицькі економії й розподілив між біднотою понад 1000 десятин землі. Селяни дружно готувалися до першої весняної сівби па колишній поміщицькій землі. Відновлено навчання в школі. Але у перших числах березня 1918 року німецькі окупанти захопили Безуглівку. Колишні фронтовики І. П. Бугаєць, П. В. Кондратенко, Є. Й. Кокош та інші пішли добровільно в Ніжинський червоногвардійський загін, у лавах якого билися з ворогом. Ті, що залишилися в селі, готувалися до партизанської боротьби.

2 червня 1918 року у Безуглівку увійшов каральний загін кайзерівців та гетьманців. На майдан було зігнано всіх селян. Німецький комендант разом з поміщиками зажадали видати активістів Радянської влади, сплатити поміщикам штраф за те, що насмілилися поділити їх землю, а окупантам — контрибуцію зерном, худобою, птицею та іншими продуктами. За доносом місцевих куркулів карателі заарештували П. О. Левенка, Ю. К. Сутулу, І. М. Чернегу, Г. В. Токаря. Потім розпочався грабіж. Окупанти перетворили Безуглівку на табір, куди зганяли заарештованих з усієї Талалаївської волості. В підвалах економії їх катували, а потім гнали до Ніжина у в’язницю.

Сільська біднота в липні сформувала партизанський взвод у складі 80 чоловік під командуванням С. І. Шумейка. Безуглівські партизани брали участь у серпневому повстанні, зокрема в захопленні Ніжина. У цьому бою були вбиті партизани І. І. Перевера і Л. Т. Литвиненко, 11 серпня в селі Мильники полягли смертю хоробрих Й. Т. Олійник і М. Є. Кокош. Безстрашно билися з ворогом партизани: Г. Г. Динько, Є. Г. Токар, А. І. Щербак, П. В. Кондратенко, К. Н. Носенко, А. І. Левенко та інші, які відбили п’ять атак кайзерівців.

У середині серпня 1918 року куркулі, які створили каральний загін, захопили одного з керівників повстанців А. В. Чернегу й закатували його. 18 серпня в Ніжині були розстріляні кайзерівцями партизани В. С. Муромець, Г. Л. Скрипка, Ю. А. Олійник та І. О. Ткаченко.

В січні 1919 року Таращанський полк 1-ї Української Радянської дивізії визволив Безуглівку від петлюрівців, які господарювали тут після втечі окупантів. У селі відновлено Радянську владу. Ревком конфіскував поміщицьку та лишки куркульської землі й розподілив її між біднотою. З великим піднесенням пройшла весняна сівба. Налагоджувалося мирне життя, та в серпні 1919 року його перервали денікінці. Вони відновили старі порядки, повернули землю поміщикам і куркулям. Багато безуглівців знову взялися до зброї. Сільський ревком сформував з колишніх партизанів та активістів загін у кількості 60 чоловік, який влився до складу 60-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Г. Кропив’янського і протягом жовтня—листопада 1919 року брав участь у боях проти денікінців.

22 листопада 389-й Богунський полк 44-ї стрілецької дивізії визволив Безуглівку від денікінців. З допомогою ревкому селяни знову одержали землю й провели сівбу озимих. Коли весною 1920 року на Радянську країну напали війська буржуазно-поміщицької Польщі, сільський ревком на чолі з Д. І. Олійником організував допомогу фронту. Багато безуглівців пішло на боротьбу проти польських інтервентів та Врангеля. Проводився збір зерна й коштів для Червоної Армії та сімей червоноармійців. Усім заходам Радянської влади чинили лютий опір куркулі. Вони залякували селян, вдавалися до терору. Так, весною 1921 року було вбито члена сільради, колишнього червоногвардійця Є. Є. Кокоша. 29 квітня цього ж року в село увірвався махновський загін. Бандити пограбували багатьох селян, забрали у них коней, вишукували членів КНС, створеного 15 серпня 1920 року.

За новим адміністративно-територіальним поділом Безуглівка в 1923 році увійшла до Ніжинського району однойменного округу. Влітку 1924 року КНС, який очолював А. І. Левенко (нині кандидат історичних наук), створив комітет взаємодопомоги. Він організував прокатний пункт сільськогосподарських машин, виділяв бідноті зерно для посіву.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4303
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2406 раз.
Подякували: 849 раз.
Стать: Жінка

Re: Безуглівка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА » 12 березня 2019, 21:55

Продовження
У вересні 1924 року засновано сільське споживче товариство. У селі відкрили магазин, через який селянам постачали різні товари широкого вжитку. Весною наступного року засновано сільськогосподарську кооперацію. Селянам надавалися довготермінові кредити на придбання сільськогосподарських машин, сортового насіння тощо.

Водночас з відбудовою господарства багато робилося в справі культурного будівництва. Починаючи з 1921 року, в селі працювала початкова школа, організовувалися гуртки ліквідації неписьменності серед дорослих. З 1925 року діяла вечірня школа. У колишньому поміщицькому будинку 1921 року відкрито сельбуд. Драматичний гурток ставив вистави: «Наталка Полтавка», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці», «Глитай, або ж павук» та ін. В 1924 році почала працювати хата-читальня.

В січні 1926 року в Безуглівці засновано комсомольську організацію в складі 8 чоловік. Через рік створено кандидатську партійну групу, яка 4 вересня 1927 року реорганізована в партійний осередок. У ньому налічувалося 11 комуністів. Секретарем його обрано Ф. Т. Шумила.

Під керівництвом партосередку трудящі перебудовували село на соціалістичних засадах. В 1927 році створено земельну комісію, яка зайнялася землевпорядкуванням. Було взято на облік усі земельні ділянки, виявлено близько 1000 гектарів прихованої куркулями землі. 30 серпня 1928 року 19 сімей об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Вільний шлях», у користуванні якої було 84 га землі. Колгоспники організовано провели осінню та весняну сівбу і в 1929 році виростили в середньому по 11 цнт зернових з гектара. Артіль виконала хлібопоставку й видала на трудодень по 3 кг зерна. Весною 1930 року до колгоспу вступило ще 45 одноосібників. Восени артіль почала називатися ім. Леніна.

Колективізація проходила в умовах жорстокої класової боротьби. У селі певний час орудувала куркульська зграя, яка чинила терористичні акти, залякувала селян, палила колгоспний хліб, громадські будівлі, хати колгоспників. Восени 1929 року бандити тяжко поранили комсомольця А. Т. Пампуру, 18 грудня 1930 року вбили секретаря сільради, комуніста А. Ю. Зашкольного. Ніжинська міліція за активною участю партосередку, сільради, комсомольців і незаможників у січні 1931 року ліквідувала банду та її ватажка. З Безуглівки було вислано за межі України 31 куркульську сім’ю, а їх майно передано колгоспу.

1932 року в селі створено ще дві артілі — ім. Шевченка та «Червоний комунар». Вони об’єднували 96 бідняцько-середняцьких дворів і мали в своєму користуванні 546 га землі. На осінь 1933 року майже всі бідняцько-середняцькі господарства були колективізовані. В 1934—1935 рр. в артілях з’явилися сільськогосподарські машини: сівалки, жатки, косарки. Велику допомогу подавала хліборобам в обробітку землі й збиранні врожаю Ніжинська МТС. Рік у рік зростала економіка колгоспів, були побудовані добротні тваринницькі приміщення, створені молочнотоварні ферми, свиноферми, вівце- та птахоферми.

Весною 1940 року артілі ім. Шевченка та «Червоний комунар» об’єдналися в одне господарство ім. Шевченка. За безуглівськими артілями ім. Леніна та ім. Шевченка було закріплено 3728 га землі, в т. ч. 2278 га орної. На фермах налічувалося 159 голів великої рогатої худоби, 256 коней, 509 свиней, 210 овець, 1300 штук птиці. Восени 1940 року хлібороби зібрали з кожного гектара в середньому по 11 цнт зернових і одержали на трудодень по 2,7 кг зерна, 3 кг картоплі, кормові буряки, солому.

Значно поліпшився побут трудящих. У 1941 році працювало 2 магазини сільської споживчої кооперації, де жителі могли придбати потрібні їм товари. Населення обслуговувала Талалаївська дільнична лікарня, а в 1941 році в селі відкрили фельдшерський пункт. Значні зміни відбулися в народній освіті. 1931 року початкову школу перетворено на семирічну, в якій напередодні війни навчалося 317 дітей і працювало 17 учителів. Велика увага приділялася масово-політичній та культурно-освітній роботі. У 1928 році збудовано клуб на 400 місць. Тут регулярно читалися лекції, доповіді, виступали драматичний та хоровий гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми. З 1925 року працювала сільська бібліотека, де в 1940 році налічувалося понад 3 тис. томів. 2 тис. книг становив книжковий фонд шкільної бібліотеки.

Усі досягнення в господарському й культурному житті села безпосередньо зв’язані з діяльністю партійної організації. У 1941 році вона складалася з 7 комуністів, їх вірними помічниками завжди були комсомольці, яких налічувалося 49 чоловік.

Коли фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, 296 безуглівців пішли захищати Вітчизну. 12 вересня 1941 року село окупували німецько-фашистські війська. Нічим не обмежена сваволя — такий «новий порядок» принесли окупанти. Вони заарештували голову колгоспу, комуніста В. І. Левенка, який проводив підпільну роботу, й після тяжких катувань розстріляли. Від рук гестапівців загинув також комуніст І. Т. Сутченко. На каторжні роботи до Німеччини було вивезено 19 юнаків і дівчат. Гітлерівці знищили тваринницькі ферми, спалили клуб, сільську й шкільну бібліотеки, забирали у людей худобу.

Та безуглівці не скорилися фашистам. Ось що писала в своєму щоденнику 16-річна Ангеліна Полднєва, потім член Спілки радянських письменників СРСР, одержавши повістку на відправку до фашистської Німеччини:

Я стану, хоч слаба, до бою,

Безсила я битися буду.

Проклятий фашист! Твоєю рабою Не буду! Не буду!

Нехай упаду я, загину Серед безмежного лану,

На шкоду своїй Батьківщині Робити не стану, не стану.

Жителі села саботували накази гітлерівців і поліцаїв, ховалися від відправки до Німеччини, сім чоловік пішли в партизани. На початку 1943 року в село прибув каральний загін для розправи з непокірними. Але народні месники зустріли катів вогнем і вигнали з села. Напередодні жнив 1943 року партизани на чолі з 0. В. Муромцем спалили молотарки. До народних месників приєдналися юнаки А. І. Бугаєць, І. Я. Захарченко, П. С. Коваль, які пішли до з’єднання «За Батьківщину».

Радісним і незабутнім був для безуглівців день 15 вересня 1943 року. Воїни 7-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І. П. Корчагіна визволили село від німецько-фашистських загарбників. На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах хоробро билися проти окупантів 397 жителів Безуглівки, 259 з них віддали своє життя за Вітчизну, в т. ч. старший лейтенант комуніст П. Г. Пампура — кавалер орденів Леніна, Червоного Прапора та Червоної Зірки. За героїзм, виявлений у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 267 жителів нагороджено орденами й медалями, в т. ч. П. П. Кулініч удостоєний ордена Червоного Прапора, а І. О. Савченко відзначений цією нагородою тричі.

З перших днів після визволення сільська Рада мобілізувала трудящих на відбудову господарства. Насамперед було проведено сівбу озимих, почато ремонт тваринницьких ферм, велася підготовка до весняної сівби 1944 року. Відновили роботу сільське споживче товариство, фельдшерсько-акушерський пункт, школа.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни з фронту почали повертатися демобілізовані воїни. 16 лютого 1946 року в селі створено територіальну первинну партійну організацію, до складу якої увійшли 6 комуністів. У квітні засновано комсомольську організацію, в якій налічувалося 17 членів ВЛКСМ. Комуністи й комсомольці розгорнули соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових і технічних культур, піднесення продуктивності громадського тваринництва. 1946 року хлібороби досягли довоєнного рівня урожайності зернових культур. Це дало змогу своєчасно розрахуватися з державою по хлібопоставках і видати колгоспникам на трудодень по 2 кг зерна й по 3 кг картоплі. 1950 року колгоспники виростили в середньому з гектара по 90 цнт картоплі, 200 — цукрових буряків. Ще кращих показників добилася ланка, очолювана М. Г. Сухоцькою. Вона зібрала з гектара по 25 цнт пшениці, за що ланкова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Такої ж нагороди була удостоєна за високі врожаї кукурудзи А. Л. Друзь. У жовтні колгоспи с. Безуглівки та с. Хомівки об’єдналися в артіль «Ленінський шлях», за якою закріплено 3728 га землі, в т. ч. 2278 га орної.

На кінець 1950 року в Безуглівці було три магазини сільської споживчої кооперації: продовольчий, промтоварний та господарський. У сільському фельдшерсько-акушерському пункті працювало два медпрацівники — фельдшер та акушерка. Жителів села обслуговувала Талалаївська дільнична та Ніжинська районна лікарні. В семирічній школі в 1950 році налічувалося 363 дітей і 13 учителів. Культурно-освітню роботу серед населення проводив клуб, відбудований у 1946 році.

В наступні роки відбувається дальше зміцнення колгоспу. Під керівництвом партійної організації, яка в 1951 році була реорганізована з територіальної в колгоспну, хлібороби рік у рік добивалися підвищення врожайності усіх культур. За самовіддану 25-річну працю на тваринницькій фермі свинарка П. А. Зашкольна, яка протягом багатьох років одержувала від свиноматки по 19—20 поросят, в 1958 році була удостоєна ордена Леніна. У березні 1960 року колгоспи «Ленінський шлях» та «Червоний прапор» с. Курилівки об’єдналися в артіль «Ленінський шлях». За господарством було закріплено 5050 га землі, в т. ч. 2676 га орної. На фермах налічувалося 1138 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 494 корови, та 989 свиней. Розвивалося вівчарство, птахівництво й бджільництво. Зростала технічна озброєність господарства. На ланах працювало 16 тракторів, 11 комбайнів, 13 вантажних автомашин і багато іншої сільськогосподарської техніки. Артіль одержала з гектара по 11 цнт зернових, 112 — картоплі, 204 — буряків.

Колгоспники гідно зустріли 50-річчя Радянської влади. Особливо високих успіхів у ювілейному році добилася бригада, очолювана комуністом П. П. Терещенком. Вона зібрала з кожного гектара по 345 цнт цукрових буряків і по 19 цнт гречки. По 307 цнт з гектара ніжинських огірків одержала ланка Н. І. Юрченко. У 1970 ювілейному році колгосп зібрав з гектара по 18 цнт зернових, 102 — картоплі, 250 — цукрових буряків, 153 цнт ніжинських огірків. Ланкова А. В. Саєнко виростила з гектара по 400 цнт цукрових буряків і була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора. Досягнуто успіхів у розвитку тваринництва. У колгоспі в 1970 році налічувалося 1666 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 632 корови, та 1500 свиней. На 100 га землі вироблено по 308 цнт молока й по 72 цнт м’яса. За багаторічну сумлінну працю і високі показники в змаганні на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України свинарку М. І. Лизогуб відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.

Рік у рік підвищується матеріальний добробут колгоспників. Більшість із них збудували собі нові добротні житла. В кожному будинку є велосипеди, понад 100 хліборобів придбали мотоцикли, 5 — легкові автомашини. У багатьох є пральні машини, холодильники. Близько 100 сімей користуються газобалонними установками.

З 1960 року в селі діє 8-річна школа, у якій в 1970 році навчалося 354 учні й працювало 24 учителі. 1957 року відкрита вечірня середня школа сільської молоді. Культурно-масову роботу серед населення проводить будинок культури на 450 місць, споруджений у 1960 році. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності, влаштовуються тематичні й молодіжні вечори, зустрічі з передовиками колгоспного виробництва, демонструються кінофільми. З 1955 року відкрито бібліотеку.

Безуглівці свято шанують пам’ять про тих, хто на полі бою віддав життя за Радянську владу в громадянську та Велику Вітчизняну війни. При в’їзді в село з боку Ніжина в 1947 році встановлено монумент червоним партизанам, які загинули 1918 року в боротьбі з гетьманцями та кайзерівцями. У центрі села до 50-річчя Великого Жовтня споруджено обеліск 289 героям-односельцям, які полягли смертю хоробрих на фронтах громадянської та Великої Вітчизняної воєн. їх імена викарбовані на двох плитах, біля яких завжди живі квіти.

Втілюючи в життя накреслення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, безуглівці невтомно трудяться над примноженням своїх здобутків в економіці і культурному будівництві.

Ф. А. ШТИПА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Vitaly Savitar