Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Берегомет, смт, Вижницький р-н, Чернівецька обл. Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 264
З нами з: 03 січня 2017, 20:37
Звідки: Буковина
Подякував (-ла): 375 раз.
Подякували: 433 раз.
Стать: Чоловік

Берегомет, смт, Вижницький р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення Falcon » 26 лютого 2017, 19:40

Берегоме́т — селище міського типу Вижницького району Чернівецької області., Також відоме, як Берегомет на Сереті.
Населення - близько 8 тисяч.
Засноване - кінець 15 ст., Перша документальна згадка 1696
Через селище протікає ріка Серет. Біля річки є гора Стіжок. За однією з теорій назва Берегомет походить від німецького — Berg (гора). За іншою версією назва Берегомет походить від того що річка Серет береги метає.
У центрі стоїть мурована Михайлівська церква (побудована 1888 року). При виїзді з Берегомета у бік Сторожинця ліворуч від дороги стояла дерев'яна церква Св. Юрія 1890 року з дзвіницею, яка згоріла 18 червня 2010 року
У Берегометі розміщується адміністрація національного природного парку «Вижницький» (площа 7 928,4 га), розташований у межиріччі Серету і Черемошу, засновано в 1995 р. Це найменший серед природних парків Українських Карпат — і єдиний, який репрезентує низькогірну частину Карпат (середні висоти 750-1000 м).
Більше інформації: Замки і храми України
і на Вікіпедії

Відомі особистості:
Микола Василько - політик, дипломат
Антін Кравс - український і австрійський військовий діяч, генерал-четар УГА.
Киселиця Одарка Олексіївна - Заслужений художник України, Лауреат "Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича"
Осовська Юлія Тодорівна - новатор сільськогосподарського виробництва. Повний кавалер орденів Трудової слави: 3-го ступеня (1975), 2-го -(1981), 1-го - (1988).
Гавалешко Михайло Васильович. - (1921 - 2004) - Учасник Другої світової війни. Депутат Верховної Ради УРСР. Кавалер ордена Леніна (1966).
з повагою, Євген.
предки з повітів: Буковина (Сторожинець, Кіцмань)
Галичина (Ходорів)
Волинь (Клевань)
Поділля (Кам'янець-Подільський, Оринин)

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

Re: Берегомет, смт, Вижницький р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення АннА » 19 березня 2017, 17:48

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Берегомет (до 1946 р. Бергомет над Сіретом) — селище міського типу (до 1963 р.— село), центр селищної Ради. Розташований у південно-західній частині Чернівецької області, в мальовничій місцевості карпатського передгір’я, вздовж лівого берега стрімкої гірської річки Великого Сірету. Протяжність Берегомета — 12 км. Відстань до райцентру — 18 км, до обласного центру — 65 км. Із районним та обласним центрами селище зв’язане автошляхом Чернівці—Вижниця—Путила, що проходить через нього. Кінцева станція залізниці Чернівці—Глибока—Берегомет. Населення — 9347 чоловік. Берегометській селищній Раді підпорядковане с. Заріччя.

Назва селища походить від слова берегомет — місце, де берег ріки намивається водою.

Найдавніша письмова згадка про Бергомет належить до 1696 року. Проте село виникло значно раніше. За народним переказом, це сталося в другій половині XV століття. Під час однієї війни з турками відзначився винятковою хоробрістю селянин Василь, який жив на невеликому хуторі, що знаходився між теперішнім Берегометом і Вижницею. За хоробрість і відвагу молдавський господар Стефан III наділив його землею (біля Заріччя — частини теперішнього Берегомета). Сім’я Василя, очистивши від лісу невелику ділянку, оселилася там. Згодом поряд з його садибою почали селитися інші жителі навколишніх місцевостей.

Село поступово розросталося. 1774 року в Бергометі над Сіретом проживало вже 63 сім’ї. Основним заняттям населення було скотарство і мисливство. Важливу роль у господарській діяльності відігравали деревообробний промисел (виготовлення дощок, дранки, гонти тощо), а з 1799 року, коли на околиці села було виявлено солоне джерело,— також і соляний промисел. Вироби з дерева селяни продавали на ярмарках у Вижниці, а за ропою прибували підводи навіть із Чорткова (Галичина).

У другій половині XVIII століття селом володіли поміщики М. Кешко, К. Русеш, В. і С. Васильки. Селяни відробляли на них по 30 днів панщини щороку, давали пряжу, по одній курці і возу дров, а ті, що не мали виїзду,— платили по 1 флорину. Крім того, з селян вимагали по 1 флорину в рік за право користуватися лісом для власних потреб.

В першій половині XIX століття повновладним володарем села стала поміщицька родина Васильків. Бергомет над Сіретом перетворився в центр їх обширної домінії, якій належало 68 793 йохи землі та велика кількість підданих селян. В селі перебували домініальна адміністрація, суд і в’язниця.

Експлуатація селян посилилася. За угодами, які 18 лютого 1826 року і 5 січня 1838 року уклав поміщик Й. Василько з своїми підданими, бергометські селяни повинні були доставляти дрова, віддавати поміщикові встановлену кількість пряжі й курей, ремонтувати панські будівлі та відробляти по 78 днів панщини. При не-нормованих роботах день панщини тривав «від досвітку до ночі», а при нормованих— визначався такий обсяг роботи, який селянин не міг виконати протягом дня. Фактично піддані Василька щороку відбували не 78, а значно більше панщинних днів. Поміщик виганяв підданих на панщину в недільні і святкові дні, піддавав їх жорстоким катуванням, кидав до в’язниці.

Селяни постійно боролися проти важкого феодального гніту, утисків і знущань. Зокрема, в околицях села діяли загони опришків. До наших днів дійшло багато народних переказів про боротьбу народних месників із гнобителями-кріпосниками. В одному з них розповідається, як під час нападу опришківського загону на маєток бергометського дідича жовнірам вдалося схопити опришка. Він був засуджений до страти. Ніхто не зміг його врятувати через посилену охорону. Засудженого прилюдно четвертували, й частини тіла кинули серед поля, наказавши селянам не торкатися до них. Але кріпаки Бергомета не могли байдуже дивитись на знущання над прахом свого захисника. Йдучи в поле, кожен з них набирав у пригорщі землі і висипав її на пошматоване тіло. Так виріс курган біля Бергомета, який називається тепер горою Стіжком.

Незважаючи на очевидну легендарність цієї розповіді, вона становить значний інтерес, бо показує ставлення бергометських селян до опришківського руху, їх співчуття і допомогу опришкам. Є свідчення, що опришки часто переховувалися від переслідування урядових військ в околиці Бергомета, під горою Стіжком, в т. зв. Гірській коморі. Бергометчани вдавалися і до такої форми боротьби як втеча. Лише в 1805 році з села втекло 30 родин.

У 1848—1849 рр., під час повстання під керівництвом Лук’яна Кобилиці, бергометські селяни відмовилися виконувати панщину, захопили поміщицькі землі, перестали визнавати розпорядження урядових органів. Обласний комісар Сиржистий 30 листопада 1848 року доповідав обласному управлінню, що в Бергометі над Сіретом «громада зовсім збунтувалася».

Бергометчани Федір Гнатюк, Олекса Думітро (Петрук) і Тодор Миронюк були найактивнішими учасниками повстання. Вони підтримували тісні зв’язки з Л. Кобилицею, передавали громаді його накази. Кілька разів був у селі і сам Л. Кобилиця. 22 березня 1849 року, прибувши до Бергомета над Сіретом, він закликав селян «відстоювати свої права і ні в чому не поступатися». Народний ватажок говорив, що селяни «самі стануть володарями своєї землі, лісів та пасовищ», для цього їм «треба по можливості добре озброїтися». Щоб привести селян до покори, на просьбу поміщика Василька в село були надіслані війська.

Антифеодальні виступи примусили австрійський уряд провести селянську реформу. За звільнення від панщини й інших феодальних повинностей від селян зажадали непосильного викупу. Над ними чинились нечувані насильства. В Чернівецькому обласному державному архіві зберігаються десятки скарг бергометських селян, у яких іде мова про захоплення Й. Васильком їхньої землі, худоби та іншого майна, про заборону користуватися лісами й пасовищами. 25 лютого 1849 року громада села заявила окружному управлінню Буковини, що поміщик забороняє селянам виганяти худобу в ліси, які з діда-прадіда належать їм, не дозволяє збирати хмиз для палива, внаслідок чого вони попалили всі свої тини й сади. Бергометські селяни М. Гриба, П. Мендришора, Г. Ткачук та .інші, апелюючи до карного суду Буковини, 30 листопада 1851 року писали, що Василько «з дня на день переслідує їх ще більше утисками й насильствами. Він забирає… земельні ділянки, наказує своїм лісникам й наймитам відбирати у них худобу, сіно, дрова, хліб, та хатні речі». 27 травня 1853 року бергометчани скаржились, що «стали жебраками, а діти їх нидіють в нужді та голоді».

Становище жителів Бергомета над Сіретом погіршувалось і тому, що протягом кількох років тут було розквартироване військо, введене в село 1849 року. Селяни зобов’язані були утримувати солдатів, витрачаючи на це останні свої заощадження. В скарзі, поданій 16 червня 1851 року до імператора, говорилося, що С. Саїн мусив утримувати двох солдатів протягом 9 тижнів і витратив на них 40 флоринів і 40 крейцерів. Селянин М. Берник утримував одного солдата, що коштувало йому 10 флоринів.

Насильства властей та поміщика над селянами, відкрите пограбування їх під час проведення реформи викликали не лише протести у формі скарг, а й переконували трудящих у необхідності старанної підготовки до нових масових виступів. Влітку 1853 року в Бергометі над Сіретом відбулося кілька таємних сходок. Поліції вдалося довідатися про них, і 27 учасників сходок були тяжко покарані: О. Думітро дістав 3,5 місяця ув’язнення й 25 буків, Є. Думітро — 25 буків, Г. Гнатюк — 20 буків, Т. Мендришора — 20 буків і т. д.

Барон Й. Василько, як і раніше, був господарем села. 29 вересня 1859 року він клопотався про виділення його володіння в окрему адміністративну одиницю, бо «площа його землі в Бергометі набагато перевищує площу громадської землі».

Після реформи в селі посилилося розшарування селянства. З 1847 по 1865 рік кількість безземельних дворів у Бергометі над Сіретом збільшилася у шість разів. За цей же час кількість дворів, що володіли земельними ділянками від 5 до 10 йо-хів, скоротилася більше, ніж в два рази.

В той час, коли бергометські селяни, втрачаючи землю й розорюючись, змушені були шукати заробітку за межами села, цісарський уряд з метою онімечення українського населення переселяв до Бергомета над Сіретом та інших сіл Буковини німецьких колоністів. Перша німецька колонія Олександердорф виникла тут у 1863 році. В ній проживало 150 чол. Колонію Катарінендорф з населенням в 260 чол. німці заснували 1869 року. Колоністи знаходилися в значно кращих умовах, ніж місцеве українське населення. Вони одержували від держави землю, хати, робочу худобу, необхідний інвентар та звільнялися від податків і всяких повинностей на 10 років.

Розвиток капіталізму на Буковині сприяв посиленню використання бергометських лісів, що належали баронові Васильку. В 60-х і на початку 70-х років XIX століття від продажу будівельного лісу, пиломатеріалів, гонти, дранки, дров і поташу Василько мав щорічно понад 40 тис. флоринів прибутку. Четверту частину цієї суми він одержував від продажу поташу.

В 1886 році були здані в експлуатацію залізнична лінія Глибока—Бергомет завдовжки 53 км і вузькоколійка Бергомет—Межиброди завдовжки 9,2 км. Залізниці вплинули на дальший економічний розвиток Бергомета над Сіретом, особливо на розвиток лісової промисловості. Вузькоколійка зв’язувала село з паровою лісопильнею в Межибродах, а залізниця давала вихід бергометському лісу і пиломатеріалам на внутрішній і зовнішній ринки. Крім лісу, цією залізницею вивозилася з Бергомета і навколишніх сіл худоба, а довозилися борошно, залізні та інші вироби.

Зростало в селі й населення. Якщо в 188.0 році тут налічувалося 2636 жителів, то в 1910 році село (разом з Черешенькою, Лопушною, Катарінендорфом, Олексан-дердорфом і Межибродами) мало вже 7296 чол., в т. ч. українців — 5645, німців — 460, румун — 11 чол. Основна частина бергометчан працювала в сільському господарстві і лісній промисловості, 109 чоловік займалися ремеслом і 120 — торгівлею.

Дальший розвиток капіталістичних відносин поглиблював зубожіння й обезземелення селян. Так, за період з 1884 по 1912 рік середній розмір селянських ділянок зменшився з 2,2 до 0,7 га1. Посилилось розорення селянських господарств і збільшилась їх заборгованість. Більше третини селян на початку XX століття мали іпотечні борги, загальна сума яких становила 382 337 крон2.

Селяни, які не могли погасити заборгованість, підпадали під екзекуції, внаслідок чого багато з них втрачали не лише землю, а й хати. У 1912 році 49 проц. бергометчан не мали ні хати, ні будь-якого кутка. Розорення й злидні примушували селян емігрувати за кордон. До 1913 року з Бергомета над Сіретом виїхало за океан 512 чоловік

Тяжке економічне становище, політичне безправ’я й національне пригнічення викликали протести бергометчан, підіймали їх на боротьбу проти визискувачів. У 1896 році в селі виникло відділення Загальної професійної спілки Буковини, яка об’єднувала, робітників різних національностей. Під впливом першої російської революції в листопаді 1905 року відбулися тут народне віче і демонстрація, учасники яких вимагали загального виборчого права.

В роки австрійської окупації більшість населення була неписьменною. Школу в селі відкрито тільки в 1861 році, але через матеріальні нестатки значна частина дітей відвідувати її не могла.

Крім читальні товариства «Руська бесіда», ніяких культурно-освітніх установ у селі не було.

Знайомлячись з Буковиною, вивчаючи життя її населення, передусім гнобленого селянства, в 1905 році у Бергометі над Сіретом побував І. Я. Франко. На початку XX століття сюди не раз приїжджала О. Ю. Кобилянська.

Багато горя принесла жителям села перша світова війна. Чоловіче населення було мобілізоване до австрійської армії, значна частина сімей позбулася худоби внаслідок безперервних реквізицій. В 1916 році припинив роботу лісопильний завод. Тоді ж спалахнув голод. У лютому 1917 року в Бергометі голодувало 168 сімей безземельних і малоземельних селян. Незадоволення трудящих існуючими порядками ще дужче посилювалось. Великий вплив на зростання класової свідомості трудящих мала Велика Жовтнева соціалістична революція, про яку розповідали колишні солдати австрійської армії, що поверталися з російського полону. Так, один з них — Юрій Татарчук, повернувшись до рідного Бергомета, закликав односельчан іти за прикладом російських братів і відібрати у барона Василька землю, ліс та пасовиська.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

Re: Берегомет, смт, Вижницький р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення АннА » 19 березня 2017, 17:50

Частина ІІ
20 березня 1918 року Василько доповідав президії крайового управління Буковини про те, що серед селян Бергомета над Сіретом та навколишніх місцевостей спостерігаються заворушення, «викликані розповідями солдатів, які повернулися з російського полону. Люди говорять про революцію, про розподіл маєтків, відмовляються платити за користування пасовиськом і вносити орендну плату. В ряді місць підпалили мої ліси»…. Барон Василько просив посилити жандармерію в Бергометі над Сіретом та інших його володіннях.

Активну участь у революційній боротьбі брали жінки села. Під керівництвом своєї односельчанки Г. Граб вони настійно домагалися безвикупної передачі селянам лук і лісних угідь.

14 квітня 1918 року частина бергометчан з транспарантами «Земля і воля» з’явилися на мітинг і демонстрацію до м. Вижниці. Коли управитель барона Василька наказав відібрати в селян транспаранти, то жителі Бергомета, вигукуючи: «Ми платимо по 20 крон за візок дров і по 10 крон за кілок для тину», закидали його камінням. Після демонстрації селяни почали складати списки, визначати розміри земельних наділів та розподіляти поміщицькі землі, ліси і пасовиська. В травні того ж року вони зробили спробу конфіскувати поміщицьке майно, і тільки масові арешти, вчинені властями, перешкодили здійснити задумане.

В листопаді 1918 року Бергомет над Сіретом окупувала буржуазно-поміщицька Румунія. Та зміна влади не поліпшила тяжкого становища трудящих. Як і раніше, кращі землі й ліси належали поміщикам, а селяни користувалися лише невеличкими клаптиками. З 700 дворів, що володіли землею, 451 мав ділянки, які не перевищували 2 га. Крім того, 1000 родин зовсім не мали землі й перебивалися ненадійними заробітками на лісорозробках.

У 30-х роках сотні бергометчан залишилися без роботи в зв’язку зі скороченням закупок дров управлінням залізниць і військовими частинами, які почали користуватися вугіллям, придбаним у Польщі. Газета «Форвертс» у червні 1931 року писала, що через припинення робіт у лісній промисловості гуцули, які жили з лісних розробок, опинилися на стадії вимирання. «Не маючи змоги знайти роботу на своїй батьківщині, вони позбавлені будь-якого заробітку, а шукання роботи в інших районах є для них зовсім безперспективним»,— писала газета. В 1930—1931 рр. у Бергометі над Сіретом налічувалося 300 безробітних.

Дуже дошкуляли бергометчанам податки, яких існувало понад 30 різних видів. Збиралися ті податки з неймовірною жорстокістю. «У Вижницькому повіті,— писала буржуазна газета «Гласул Буковиней»,— народові немає рятунку від жорстоких податкових агентів. Не стає грошей для оплати податків. В селах великі злидні,

а податкові агенти продають з торгів майно бідняків: одяг, подушки, єдину корову… Недаремно народ проклинає уряд і з нетерпінням чекає того часу, коли зможе гнати його в шию».

Населення зазнавало й тяжкого національного гніту. Українську школу окупанти перетворили в румунську, хоч українці становили абсолютну більшість жителів села.

Королівський уряд не проявляв турботи про охорону здоров’я трудящих. В Бергометі був лише один приватний лікар і три фельдшери, які за лікування брали великі гроші.

Окупанти пильно стежили за кожним кроком мешканців села. Для цього вони постійно тримали в селі жандармський пост із 12 жандармів.

Проте румунським загарбникам не вдалося задушити боротьбу трудящих за визволення з-під іноземного гніту й возз’єднання з Радянською Україною, яка велася під керівництвом комуністів. Комуністи розгорнули широку роботу в масах під час виборів до парламенту в 1926 році. Незважаючи на шалений терор і масові арешти, за об’єднаний соціалістичний список у Бергометі над Сіретом та інших селах подано від 35 до 50 проц. голосів.

У серпні 1930 року в селі розповсюджувались листівки українською і румунською мовами. Шеф жандармського поста 24 січня 1931 року знайшов на одному будинку заклик, написаний синім олівцем російською мовою: «В случае мобилизации не идите против своих братьев. Да здравствует коммунистическая партия и революция! За воссоединение БуковиньГс Советской Украиной!»

Протягом травня 1931 та січня — лютого 1932 року у Бергометі над Сіретом знову з’явилися листівки. Вони закликали трудящих до боротьби проти капіталістичного гноблення, за возз’єднання Буковини з Радянською Україною.

26 лютого 1932 року поліція доносила в Бухарест, що в Бергометі існує комуністична організація з 16 осіб. В ніч з 7 на 8 березня з допомогою провокатора жандарми розкрили її. При обшуку вони виявили книгу на українській мові про роль комунізму, статут і програму комуністичної партії, книгу В. І. Леніна «Держава і революція» та іншу літературу. Тоді були заарештовані Д. Г. Шутак, Д. М. Грабовський, І. О. Думітро, С. П. Берник, П. Ю. Берник, Д. Думітро та 19 їхніх прибічників.

В кінці березня з 42 комуністів Бергомета над Сіретом під слідством знаходилося 37 чол., з них 16 були заарештовані. Не дивлячись на це, робота в масах проводилась і далі.

Уже в квітні поліція повідомляла про виявлення листівок серед учнів Бергометської початкової школи. Ранком 1-го Травня жандарми побачили на огорожі костьолу червоний прапор і 7 листівок. В листівках підкреслювалося значення свята 1 Травня, описувалося тяжке становище трудящих в роки економічної кризи. Вони закликали зірвати підготовку війни проти СРСР. В цей же день у Бергометі над Сіретом з нагоди свята було організовано мітинг. Листівки з революційними закликами «Геть війну!» і «Хай живе світова соціалістична революція!» знайдено в селі і 10-го травня 1932 року.

В 1933 році в Бергометі над Сіретом знову було заарештовано кілька членів партії. Однак комуністична організація не припиняла своєї роботи і протягом наступних років.

У червні 1940 року частини Червоної Армії визволили Бергомет над Сіретом від румунських окупантів. Зразу ж була встановлена Радянська влада. До складу першої сільської Ради ввійшло 11 осіб селян, робітників і службовців. Відбулася націоналізація промислових підприємств, поміщицьких та куркульських земель. 19 липня 1940 року виник радгосп м’ясо-молочного напряму.

Старанно, з любов’ю трудилися бергометчани на одержаній від Радянської влади землі. Вчасному проведенню сільськогосподарських робіт сприяла допомога держави посівматеріалом, а також 160 супряг, які восени 1940 року організувала сільська Рада.

Частина населення Бергомета над Сіретом працювала на державних промислових підприємствах: в ліспромгоспі, на лісопильному заводі, залізниці й маслозаводі. Найбільшим був лісопильний завод, який обслуговували 150 робітників. Завод виробляв пиломатеріали й товари широкого вжитку: бочки, дранку, колеса для возів, деревне вугілля для місцевих потреб тощо.

Робітники запроваджували нові методи праці, швидко підвищували її продуктивність. На лісозаводі ширився рух ударників і стаханощів. У першій половині 1941 року робітник П. І. Марфієвич виконував завдання на 143,8 проц., М. І. Шутак — на 149,1 проц., В. Незавершена — на 145,3 процента.

Здійсненням соціалістичних перетворень-на селі керувала територіальна організація КП(б)У, створена 29 жовтня 1940 року. Її секретарем був В. В. Стельмах. Пізніше, в травні 1941 року, виникла первинна парторганізація при ліспромгоспі. Багато наполегливості в утвердженні нових форм життя виявила молодь та її авангард — сільська організація ЛКСМУ, яка виникла восени 1940 року.

Корінні зміни сталися і в культурному житті населення. В селі та на хуторах працювали українські школи, бібліотеки, хати-читальні. Сільська Рада організувала навчання 680 неписьменних та 250 малописьменних жителів. Було зроблено перші кроки в перебудові торгівлі на соціалістичний лад: почала працювати перша кооперативна крамниця.

В націоналізованих будинках графа Василька в серпні 1940 року відкрито амбулаторію з загальним і зуболікувальним відділеннями, а у вересні — лікарню на 25 ліжок. Тоді ж розпочав роботу фельдшерський пункт на лісопильному заводі. В лікувальних закладах працювали 23 лікарі, середні та молодші медичні працівники.

Зростала політична активність жителів села. 12 січня 1941 року в день виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР з 4196 виборців 4169 проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Тим самим бергометчани продемонстрували свою моральну єдність і згуртованість навколо Комуністичної партії і Радянського уряду.

Та дальший соціалістичний розвиток економіки й культури села був перерваний. Німецько-румунські війська 5 липня 1941 року окупували Бергомет. Почалися масові репресії. 35 жителів села були розстріляні. Окупанти відбирали у селян худобу, сільськогосподарські продукти, майно. Вони пограбували промислові підприємства й державні установи. Загальна сума збитків, нанесених ворогом, становила 2 365 493 крб. Посібниками окупантів були банди українських буржуазних націоналістів. У кінці 1941 року вони спалили хату-читальню.

Бергометчани чинили впертий опір фашистам, не виконували їх розпоряджень, ховали худобу і зерно, зривали відправку молоді на примусові роботи до Німеччини. 197 жителів села влилися в ряди Червоної Армії й громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни.

8 квітня 1944 року Бергомет над Сіретом знову став вільним. Відновили роботу сільська Рада, промислові підприємства, відділення Верхньолуковецького радгоспу, школи, медичні заклади, бібліотеки. Під керівництвом партійної організації розгорнулася напружена відбудовча робота, яку доводилося проводити в тяжких умовах; адже на кожному кроці відчувалися заподіяні ворогом збитки, не вистачало коней, машин, реманенту. Наприкінці того ж року на 1128,5 га землі, що її мали селяни, було лише 92 коней, 27 кінних плугів, 50 борін, 2 віялки.

Труднощі ускладнювалися ще й діями українських буржуазних націоналістів, які нападали на село, тероризували населення. Наприкінці жовтня 1944 року озброєні бандити вдерлися в Бергомет і вбили 27 жінок, дітей та старих людей, спалили 18 житлових будинків, костьол, клуб, лісопильний завод.

Та націоналістичним бандам не вдалося зірвати відбудову господарства на соціалістичній основі. Комуністи переконували селян, що вийти з нужди вони зможуть лише тоді, коли стануть на шлях колективного господарювання. У серпні 1948 року на хуторі Підкраї виник перший берегометський колгосп «Більшовик;), який об’єднав 117 дворів. Головою артілі колгоспники обрали С. Т. Бужору. Колгосп мав 250 га землі, в т. ч. 155 га орної. В 1948 році в Берегометі виникли ще три артілі. Кількість дворів у колгоспах поступово збільшувалася. Так, наприклад, на 1 січня 1949 року в колгоспи вступило 42,5 проц. дворів, то через рік було тут 62 проценти.

30 серпня 1950 року чотири берегометські артілі об’єдналися в один колгосп «Більшовик». Головою укрупненого господарства став колишній активний діяч партійного підпілля К. І. Лучик.

Протягом цього року до колгоспу вступило ще 175 дворів, і на 1 січня 1951 року артіль об’єднувала вже 916 дворів. Вона мала 2780 га землі.

Правління артілі звернуло велику увагу на поліпшення структури сільськогосподарських угідь. Лише з 1951 по 1964 рік тут розкорчовано й осушено 400 га землі. З кожним роком колгосп все більше й більше вносив на поля органічних та мінеральних добрив, проводив вапнування, обробляв посіви отрутохімікатами. Внаслідок цього колгоспники збирають порівняно високі врожаї навіть на бідних дерново-підзолистих грунтах підгірно-лісової зони. В 1960 році, наприклад, ланка М. Г. Думітро зібрала з гектара по 400 цнт зеленої маси кукурудзи. Урожай зернових в 1961 році становив 17,5 цнт з гектара.

Розвивалося в артілі й тваринництво. Для утримання худоби побудовані добротні приміщення з кормокухнею. Вони повністю електрифіковані й забезпечені автопоїлками та різними механізмами. З 1955 по 1960 рік кількість великої рогатої худоби зросла з 478 до 890 голів. За цей же час поголів’я свиней збільшилося майже в десять разів. В 1961 році колгосп виробив по 280 цнт молока та по 30 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

Re: Берегомет, смт, Вижницький р-н, Чернівецька обл. Україна

Повідомлення АннА » 19 березня 2017, 17:50

Частина ІІІ
Тепер артіль «Більшовик» — високомеханізоване господарство м’ясомолочного і льонарського напрямів. Воно має 8 тракторів, 10 автомашин, 4 комбайни, 55 електромоторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Господарство обслуговують лісопилка, столярно-теслярська й деревообробна майстерні, а також майстерня по ремонту сільськогосподарських машин і знарядь. На всіх важливих ділянках артільного виробництва зайняті висококваліфіковані спеціалісти. У колгоспі працюють агроном, економіст, зоотехнік, ветфельдшер, 15 трактористів-машиністів, 10 шоферів.

В 1967 році колгоспники зібрали по 20 цнт зернових з гектара. Зросло також поголів’я худоби, підвищилась її продуктивність. Того ж року артіль мала 1205 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 337 корів. На колгоспній свинофермі нараховувалося 255 свиней. Це дало змогу виробити на 100 га сільськогосподарських угідь по 50,7 цнт м’яса і 296,4 цнт молока. Крім того, значна кількість тваринницької продукції виробляється в особистому господарстві берегометчан. В 1967 році колгоспники, робітники і службовці мали 1186 голів великої рогатої худоби і 506 свиней.

Успіхи артілі — це результат наполегливої праці сільських трударів. За сумлінну участь у колгоспному виробництві на артільну Дошку пошани занесені ланкова В. С. Терлибівка, тракторист Ю. М. Меленко, доярка К. Д. Клим, свинарка П. Т. Берник, скотар М. І. Косован, шофер І. П. Берник, їздовий К. І. Фальоса, будівельник К. М. Боднарюк та інші. Колгоспники, які здобувають найкращі успіхи в роботі, відзначаються преміями, цінними подарунками, посилаються за рахунок колгоспу до будинку відпочинку. Так, наприклад, у виженських «Зелених пагорбах» відпочивали комбайнер С. Ф. Фірчук, свинарки Н. О. Боднарюк і К. Т. Боднарюк, доярки Є. С. Томашук, Г. Д. Татарчукі Ф. І. Клим, бригадир Д. І. Дарій та багато інших.

Успішно виконують свої завдання і промислові підприємства. Після визволення селища від німецько-румунських окупантів відбудовані й розпочали роботу ліспромгосп та лісопильний завод, які згодом об’єдналися в один лісокомбінат. Партійна та профспілкова організації підприємства звернули особливу увагу на механізацію робіт по заготівлі деревини. Уже в 1960 році в лісних масивах працювало 14 пересувних електростанцій, 173 електро- і бензопили, 63 автомашини та багато іншої техніки. В 1965 році процес механізації на лісозаготівлях досяг 99,7 процента від усіх робіт.

Реконструйовано і розширено лісопильний завод комбінату. В 1960—1965 рр. здано в експлуатацію механізовані цехи по виготовленню тари, меблів, вітамінно-хвойної муки, паливних брикетів із відходів виробництва, а також цех технологічної скіпки, який щороку вироблятиме 42 тис. куб. м цінної сировини для виготовлення целюлози.

Тепер Берегометський лісокомбінат є одним з найбільших не лише в області, а й на Україні. В 1967 році на ньому працювало 2877 робітників і службовців. Він випускає 23 види продукції, яка використовується в нашій країні та експортується до Чехословаччини, Угорщини, Швейцарії, Західної Німеччини, Туреччини, ОАР та до інших країн світу.

З кожним роком зростає тут кількість раціоналізаторів та винахідників. У 1967 році їх було 97. Вони внесли 75 цінних пропозицій, умовно-економічний ефект від впровадження яких становив 74 608 крб. Для керівництва рухом раціоналізаторів і винахідників на лісокомбінаті створені науково-технічне товариство і громадське бюро економічного аналізу.

Творча думка новаторів проникає майже в усі ділянки виробництва. їхні пропозиції стосуються і використання сировини, і запровадження сучасної технології. Творчим пошуком зайняті тут майстри, інженери, начальники цехів.

Рада науково-технічного товариства часто відряджає своїх передовиків на інші підприємства для запозичення досвіду. В архангельських лісообробників, наприклад, побував В. М. Погребняк, внаслідок чого на комбінаті було реконструйовано лісопильний цех з урахуванням досвіду архангельців.

Серед робітників широко розгорнулося соціалістичне змагання за право називатися передовиком виробництва і бригадою комуністичної праці. В 1967 році 67 комплексних бригад і 416 робітників завоювали ці звання. 12 комплексним бригадам присвоєно звання бригади імені 50-річчя Радянської влади.

За допомогою інженерів та досвідчених майстрів сотні робітників оволоділи новими складними верстатами і стали справжніми майстрами своєї справи. Далеко за межі району йде слава про кращих виробничників лісокомбінату — майстра комплексної бригади комуністичної праці М. В. Говалешка, верстатницю М. М. Гунько та багато інших.

Чесну сумлінну працю робітників високо оцінили Комуністична партія й Радянський уряд, нагородивши кращих передовиків виробництва, новаторів і раціоналізаторів орденами та медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна нагороджений майстер М. В. Говалепіко, орденом Трудового Червоного Прапора — машиніст паровоза вузькоколійки М. І. Бучек, вальщики лісу С. Д. Гавриляк, Т. М. Данко, обробниця Л. П. Татарчук; орденом «Знак Пошани» — верстатниці лісозаводу М. М. Гунько, П. П. Ісар, вальщик лісу П. К. Боднарашек, майстер П. О. Іванюк, начальник лісоскладу В. О. Марчук, шофер С. Є. Полтавський, директор лісокомбінату О. В. Попов. Медалі «За трудову доблесть» удостоєні 7 робітників заводу, медалі «За трудову відзнаку»— 89 чоловік, Почесної Грамоти Президії Верховної Ради УРСР — бригадир комплексної бригади С. Д. Гавриляк.

З нагоди п’ятдесятирічного ювілею Радянської влади на Україні Берегометському лісокомбінату присвоєно ім’я 50-річчя Радянської України.

З 1-го липня 1968 року лісокомбінат перейшов на нову систему планування і економічного стимулювання, внаслідок чого збільшився випуск продукції, зросла продуктивність праці та заробітна плата робітників. Товарної продукції за цей рік було випущено на 10 753 тис. крб., замість 10 257 тис. крб., передбачених планом.

Колектив Берегометського лісокомбінату не раз виходив переможцем у соціалістичному змаганні колективів підприємств Міністерства лісової і деревообробної промисловості УРСР. В четвертому кварталі 1968 року йому було присуджено першу грошову премію та перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок.

З червня 1957 року в Берегометі працює міжколгоспбуд, який обслуговують 352 чоловіка.

В околицях селища міститься мисливське господарство «Буковина». Завдяки старанному доглядові лісників у навколишніх лісах швидко збільшуються стада оленів, козуль, вепрів та інших цінних видів тварин. Кількість оленів за останні роки зросла більш як у 4 рази, а вепрів господарство постачає тепер в інші заповідники республіки.

Соціалістичний лад став основою для невпинного зростання матеріального добробуту трудящих. В селищі розгорнулось інтенсивне житлове будівництво. За останні роки лише за рахунок державних коштів тут споруджено 146 житлових будинків.

У 1950—1967 рр. виросли нові приміщення школи в Підкраї, школи на 960 учнів у Берегометі, дитячого садка, хлібозаводу, павільйону побутового обслуговування, лазні, кількох крамниць тощо. На честь 50-річчя Радянської влади споруджено Будинок культури, який оформлено в стилі текстури карпатського ясена.

Селище має 68 крамниць і ларків, в т. ч. книгарню, 23 їдальні. Найбільший попит у мешканців Берегомета мають тепер автомашини, мотоцикли, велосипеди, швейні та пральні машини, холодильники, радіоли, радіоприймачі, телевізори тощо. Тільки в 1967 році товарооборот торговельної мережі селища становив 4860,1 тис. карбованців.

Берегометчани користуються послугами побуткомбінату з шевською і кравецькою майстернями та майстернями по ремонту годинників і електропобутових предметів. Селище електрифіковане, а на центральних вулицях. встановлено неонове освітлення. Є поштове відділення, автоматична телефонна станція на 50 номерів, газобалонна станція.

В Берегометі працює лікарня на 85 ліжок, медпункт при лісокомбінаті, аптека. Жителів селища обслуговують 11 лікарів та 23 чоловіка середнього медичного персоналу.

Разючі зміни сталися і в культурному житті трудящих. У 4 середніх та восьмирічних школах, школах робітничої та сільської молоді і консультпункті Вижницької заочної школи в 1967/1968 навчальному році налічувалося 1656 учнів. В 1966 році відкрито філіал районної дитячої музичної школи на 60 учнів. Виховують і навчають молодь 102 вчителі, з них 65 мають вищу або незакінчену вищу освіту.

Завдяки наполегливій праці всього населення повністю ліквідовано неписьменність серед дорослих. Десятки випускників берегометських шкіл здобули вищу освіту і стали спеціалістами з різних галузей знань. Багато з них працюють у рідному селищі. Так, С. М. Грибюк працює агрономом колгоспу, І. М. Говалешко — інженером меблевого цеху лісокомбінату, В. М. Боднарашек — начальником відділу кадрів Берегометського лісокомбінату. М. І. Шутак після закінчення аспірантури стала викладачем Харківського медінституту. Багато дітей колгоспників і робітників навчаються у вищих та середніх спеціальних учбових закладах з відривом та без відриву від виробництва. Лише на лісокомбінаті в 1967 році було 54 заочники. В Берегометі діє автомотоклуб, який готує кваліфікованих спеціалістів.

В селищі працює університет здоров’я. До читання лекцій залучаються кращі медичні спеціалісти селищної і районної лікарень. Медичні працівники несуть у маси свої знання і через будинок санітарної культури.

Найменші громадяни села виховуються у двох дитячих садках і яслах на 145 місць.

Жителі Берегомета користуються 5 стаціонарними і 7 пересувними бібліотеками. Коли демобілізований офіцер О. А. Авраменко в 1948 році прийняв центральну бібліотеку, то вся вона містилася в одній шафі і мала лише 38 читачів. О. А. Авраменко працює бібліотекарем і досі, але тепер книжковий фонд бібліотеки становить понад 22 тис. примірників, а в усіх бібліотеках селища налічується понад 40 тис. примірників книг.

З кожним роком зростає передплата періодичних видань. В 1968 році на кожну 1000 жителів селища припадало по 1051 примірнику газет і журналів. В селищі видається з 1955 року і своя багатотиражна газета «За комуністичну працю» — орган партійної, профспілкової та комсомольської організацій лісокомбінату.

Культурно-масову роботу серед трудящих ведуть Будинок культури, 14 червоних кутків, а на хуторах — хати-читальні. В селищі є три кіноустановки.

Добре організована тут художня самодіяльність. Працюють 2 драматичні і 2 танцювальні гуртки, 2 хори, гурток художнього читання, духовий оркестр.

Дбають у селищі про спорт. Його мешканці обладнали кілька спортивних майданчиків, стадіон.

Заможно й щасливо живуть люди на оновленій землі. Нові обряди — відзначення дня повноліття з врученням паспорта, проводи призовників у Радянську Армію і зустрічі демобілізованих, проводи трудівників підприємств і колгоспників на пенсію теж підтверджують це. Урочисто відзначається свято лісоруба. В кімнаті щастя проходить реєстрація шлюбів і новонароджених.

З кожним роком Берегомет красивішає. З’являється все більше й більше зелені, впорядковуються і покриваються асфальтом вулиці, майдани.

В день 20-річчя перемоги над фашистською Німеччиною відкрито мармурово-гранітний пам’ятник тим, хто загинув в роки Великої Вітчизняної війни та пізніше— від рук українських буржуазних націоналістів. Трудящі селища беруть активну участь в громадсько-політичному житті. 80 жителів обрані депутатами селищної Ради, 10 — депутатами районної Ради, Г. О. Бужора — депутатом обласної Ради, а С. Є. Полтавський — депутатом Верховної Ради УРСР. 5 трудівників селища працюють засідателями районного народного суду, а М. А. Шутько — засідателем обласного народного суду. Сотні громадян беруть участь у роботі народного контролю, народної дружини тощо.

У розв’язанні важливих питань організації виробництва, культосвітньої роботи, охорони здоров’я й відпочинку трудящих велику роль відіграє профспілкова організація, яка об’єднує понад 4000 робітників, службовців і спеціалістів сільського господарства.

Зросли комсомольські лави селища. 6 комсомольських організацій об’єднують нині 817 юнаків і дівчат.

Успіхи в розвитку економіки, поліпшенні матеріального добробуту і підвищенні культурного рівня — наслідок наполегливої праці всіх трудящих селища, очолених партійною організацією, яка в 1967 році зросла до 349 чоловік. Під керівництвом комуністів Берегомет перетворився в одне з найкращих і найбагатших селищ Радянської Буковини, а його мешканці стали свідомими борцями за торжество нових комуністичних ідеалів.

І. А. ГРИЦЕНКО, Г. В. КОБЕРНИК
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: An64, Aushanbibi, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Milena, ukrgenealogy