БАТУРИН, село (місто), Ніжинський район (Бахмацький р-н), Чернігівська обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БАТУРИН, село (місто), Ніжинський район (Бахмацький р-н), Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

БАТУРИН – місто Бахмацького р-ну Чернігівської обл.
Розташов. на р. Сейм (прит. Десни, бас. Дніпра), за 19 км від залізничної ст. Бахмач.
Час заснування Батурина невідомий; в істор. джерелах вперше згадується 1625, коли польс. король Сигізмунд III Ваза після приєднання Чернігово-Сіверської землі до Речі Посполитої збудував тут фортецю.
В серед. 17 ст. нас. Батурина брало активну участь у національній революції 1648–1676. Вже наприкінці трав. 1648 місто звільнено від поляків.
Впродовж 2-ї пол. 17 – поч. 18 ст. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, сотенним міс-ком спочатку Стародубського полку, а від 1654 – Ніжинського полку.
Батурин був у цей час значним містом, мешканці якого користувалися магдебурзьким правом. Понад 25 % жителів міста належали до купецтва. Три рази на рік у Батурині відбувалися великі ярмарки, значного розвитку набули ремесла та млинарство.
У верес. 1654 Батурин "зі всіма угіддями і селами", згідно з грамотою рос. царя Олексія Михайловича, був пожалуваний І. Золотаренку. 1663 у Батурині гетьман І.Брюховецький уклав з представниками царського уряду Батуринські статті 1663.
Місцем гетьман. резиденції Батурин став у роки правління Д.Многогрішного, відповідно до Глухівських статей 1669.
Права адм. центру Лівобереж. України Батурин зберігав і в роки правління І.Самойловича та І.Мазепи.
2 листоп. 1708, після переходу І.Мазепи на бік швед. короля Карла XII, Батурин був захоплений рос. військами під командуванням кн. О. Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а жителів знищено. За наказом Петра I гетьман. резиденцію перенесено до м. Глухів.
У лип. 1709 цар дозволив знову заселити , але "за зраду" зобов'язав мешканців сплачувати до скарбниці спец. податок.
1725 рос. імп. Катерина I подарувала Батурин О.Меншикову, але після 1727 місто знову переведено в ранг держ.
Вдруге адм. центром Гетьманщини Батурин стає 1750 – в часи гетьманування К.Розумовського.
У 2-й пол. 18 ст. місто переживало часи госп. піднесення, інтенсивної забудови. У Батурині велася підготовка до відкриття першого в Україні світського вищого навч. закладу.
Після 1861 Батурин поволі втрачає значення госп. та культ. центру Лівобереж. України.
До жовт. 1917 – заштатне м-ко Конотопського пов. Чернігівської губ.
1923 одержав статус села і центру р-ну Конотопської округи.
Від 1932 – Черніг. обл.
З 1960 – с-ще міськ. типу.
Райцентр 1923–31 та 1935–60.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 був окупований гітлерівськими військами від 9 верес. 1941 до 5 верес. 1943.
Нині в Батурині архіт. пам'ятки – парк і будинок В.Кочубея, палац К.Розумовського (споруджений 1799– 1803 за проектом архіт. Ч.Камерона в стилі класицизму).
У Батурині розміщений відділ Чернігівського історичного музею.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Батурин, смт, Бахмацький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАТУРИН, місто, Бахмацький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Бату́рин — місто Бахмацького району Чернігівської області на річці Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на пн. сх. від залізничної станції Бахмач-Пасажирський. Статус міста надано 2008 року.
Через Батурин проходять автошляхи E101М02, Р61
Населення — 2483 мешканців (2012).
Історія
У середньовіччя місто розвивалося навколо городища на високому і невеликому за площею (1,3 га) мисоподібному останці, відокремленому від плато ярами, валом і рукотворним ровом, де виявлено матеріали раннього залізного віку (юхнівська культура), ранньослов'янських київської і колочинської культур, сіверянські (роменська культура) і давньоруські старожитності ХІІ — середини ХІІІ ст.
В ХІІІ ст. населений пункт постраждав від монголо-татарської навали.
У 1625 р. на «городищі Батурин» поляки осадили місто (збудували Батуринську фортецю, навколо якої з'явилися неукріплені передмістя).
Місто швидко зростало і перетворювалося на ремісничо-торговий центр, у господарстві якого велику роль відігравала торгівля. 1643 р. Батурин отримав привілей на звільнення місцевих купців від мита на 20 років.
Під час Національної революції 1648—1676 (на початку літа 1648) Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні. 1654 Батурин «зі всіма угіддями і селами», згідно грамоти моск. царя Олексія Михайловича, пожалуваний наказному гетьману І. Золотаренку. Велика пожежа, що спалахнула влітку 1655, завдала значної шкоди місту.
У 1663 в Батурині між представниками царського уряду та гетьманом І. Брюховецьким підписано Батуринські статті.
У 1669—1708 місто було офіційною резиденцією гетьманів Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Набуття специфічних столичних функцій вплинуло на вигляд Батурина та змінило життєвий устрій міста. Опоряджається місце проживання і перебування гетьмана, поновлюються оборонні укріплення. З'являється низка нових споруд, де розмістилися вищі органи влади і державного управління, гетьманська гвардія. Кілька разів на рік у Батурині збиралися старшинські ради. У часи фунціонування у Батурині гетьманської резиденції значно збільшилася площа міської забудови. У межах укріплень та на передмісті збудовано кілька храмів (собор Живоначальної Трійці, церкви Покрови Пресвятої Богородиці, Воскресіння Христового, Св. Миколи, Введення Пресвятої Богородиці), жоден з яких не зберігся. Місто було значним торговим центром, розвивалося ремесло та млинарство. На початку 18 ст. чисельність населення Батурина сягнула 10 тис.
Плач за героями Батурина. Людмила Мисько.2008 р.
В останній чв. ХVІІ ст. Батурин стає значним культурним центром. Осередком культури і духовності був Батуринський Миколо-Крупицький монастир, який розбудовували козацька старшина та гетьмани. Ігуменами обителі були відомі служителі православ'я Димитрій Ростовський (Туптало), Гедеон Одорський, Іларіон Мигура та ін.
Докладніше: Батуринська трагедія
2 листопада 1708, після переходу І. Мазепи на бік швед. короля Карла ХІІ, Батурин захоплений московським військом під командуванням князя Олександра Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців знищено. За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до м. Глухів.
1726 російська імператриця Катерина І подарувала Батурин Олександру Меншикову, але після 1727 місто знову переведено в ранг державних. За указом російської імператриці Анни Іоанівни 1740 р. Батурин відійшов у відання полкових командирів кінної лейб-гвардії для обслуговування кінного заводу, розміщеного у Батуринській волості.
Після обрання на гетьманство 1750 Кирило Розумовський дістає указ російської імператриці Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденції. У 2-й половині XVIII ст. місто переживало часи піднесення, інтенсивної забудови. Ліквідація гетьманства 1764 загальмувала розвиток Батурина.
З ліквідацією Ніжинського полку у 1781 Батурин став волосним центром і залишався в цьому статусі до 1918 р.
У 1843 в Батурині перебував Тарас Шевченко.
У 2-й половині XIX ст. Батурин лишився осторонь залізниць і певною запорукою його розвитку стало перебування (з 1860-х) на околиці містечка літніх військових таборів піхотних, артилерійських і кавалерійських формувань. 1873 табори відвідав рос. імп. Олександр ІІ. Загалом військові табори під Батурином, за виключенням часу І і ІІ світових воєн, функціонували до початку 2000-х.
У 1905—1909 рр. було порушено питання про необхідність покращення стану доріг у містечку. Згодом, у 1911 р. бруківкою було викладено Базарну гору, а у 1913 р. частково забруковано Києво-Московський тракт (сучасна вулиця Ющенка).
Після встановлення в Батурині радянської влади у 1918 р., у 1921—1932 та 1935—1961 р. Батурин мав статус села і був центром Батуринського району.
Перша сільськогосподарська артіль, що з'явилася в Батурині, мала назву «Імені Леніна». Згодом утворено колгоспи: «ім. Сталіна», «ім. Будьоного», «Червоний маяк», «ім. Шевченка». Всі вони пройшли шлях укрупнення, а після об'єднання з колгоспом «ім. Комінтерну» сусіднього села Матіївка, в Батурині залишився один колгосп — «ХХІ партз'їзд». Він проіснував до середини 1990-х.
У 1932 р. в Батурині діяв льонозавод, у 1933 р. було відкрито середню школу, у 1934 р. — електростанцію і кінотеатр, у 1935 — маслозавод.
З вересня 1941 по вересень 1943 р. Батурин був зайнятий німецькими військами. Під час Другої світової війни було знищено 6 споруд підприємств та закладів, і 35 будинків житлового фонду. На 1946 р. житлова забудова села була представлена переважно одноповерховими дерев'яними будинками під солом'яними дахами.
Станом на 1946 р. в Батурині діяли: райвиконком, райком партії, районний земельний відділ, відділ технічних культур, відділ тваринництва, районний ЗАГС, районний фінансовий відділ, редакція газети «Сталінський шлях» (пізніше — «Ленінський шлях»), районний відділ комунального господарства, районний відділ шляхів, районна прокуратура, насіннєва лабораторія, контора зв'язку, банк, суд, ощадкаса, районна споживспілка, заготскот, МВС, МДБ, військомат, радіовузол, райком ЛКСМ, сільська рада, заготзерно, школа, бібліотека, клуб, лікарня, амбулаторія, аптека, ветеринарна амбулаторія.
Великої промисловості не було (крім пенькозаводу, який згодом перепрофілювали на льонозавод). У межах Батурина розташовувалось кілька підприємств місцевого значення, що працювали за давальницькою схемою. Працювали: райпромкомбінат, пеньковий завод, харчовий комбінат, маслозавод та МТС.
У 1960 р. Батурину було надано статус селища міського типу. В цей період в місті діяли цегельний та льонозавод; за смт було закріплено два лісництва.
У 1970 р. основними підприємствами селища були: льонозавод, молокозавод, харчокомбінат, об'єднання «Сільгосптехніка», цегельний завод.
Станом на 2000 р. у Батурині перестали функціонувати льонопереробний завод, цегляний завод, молокозавод, харчовий комбінат та інші невеликі виробництва.
Планувальна структура Батурина залишилася майже без змін. Багатоквартирне будівництво не проводилось з 1990 р. Сучасна забудова — одноповерхова садибна, з великими присадибними ділянками.
У 2008 р. Батурин отримав статус міста районного значення, у грудні 2017 р. став центром Батуринської об'єднаної територіальної громади[2].
Cимволіка
Опис герба міста Батурина: в малиновому полі золоте серце, із вписаним малиновим козацьким хрестом; обабіч серця срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо, над ним — синя хоругва із золотим древком.
Опис прапора міста Батурина: прапор міста являє собою прямокутне полотнище синього кольору із співвідношенням сторін 1:1 (згідно з еталоном 100 Х 100 см). У центрі прапора малиновий козацький хрест, обабіч якого срібні: з правого боку зірка, з лівого — півмісяць, обернений рогами вправо. По периметру, окрім сторони від древка, полотнище обрамлене лиштвою жовтого кольору, розмір якої складає 1/10 загальних розмірів[3].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАТУРИН, місто, Бахмацький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Батурин — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Сеймі, за 25 км від районного центру, на автошляху Москва—Київ. Населення — 3811 чоловік.

Територія сучасного Батурина була заселена здавна. Поблизу селища виявлено поселення доби неоліту, бронзи, скіфського періоду та давньоруське городище. Перша згадка про Батурин в історичних джерелах належить до 1625 року, коли після захоплення Чернігово-Сіверщини шляхетська Польща побудувала тут фортецю.

Населення Батурина брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. На початку війни батуринці напали на фортецю і розправилися з польською шляхтою. Місто стало центром сотні і увійшло спочатку до Стародубського, а з 1654 року — Ніжинського полку. Після Переяславської ради 1654 року Батурин у складі України возз’єднався з Росією. В 1663 році тут між представниками російського уряду та гетьмана Брюховецького було укладено т. зв. Батуринські статті, що підтверджували Березневі статті 1654 року.

На початку другої половини XVII ст. Батурин являв собою значне місто. Воно користувалося магдебурзьким правом і управлялося магістратом на чолі з війтом. За переписом 1654 року, в місті налічувалося 274 міщан і 486 козаків. Перші підлягали владі війта, другі — сотника. Поступово населення Батурина зростало, і він став значним торговим центром. Як свідчать переписні книги 1666 року, в місті проживало вже 365 міщан, у т. ч. 36 ремісників і 90 купців. Чотири рази на рік відбувалися великі ярмарки. Розвивалися млинарський промисел і бджільництво. Значна частина населення займалася землеробством. Тут налічувалося 75 «пашенних», які мали 31 коня, 128 волів і 23 плуги. Близько половини міщан і селян були бідними і називалися «бобилями».
У 1669—1708 та 1750—1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України. Разом з ними тут перебувала і вища адміністрація — генеральний суддя, генеральний писар, генеральний обозний та інші. Політика гетьманів була спрямована на зміцнення економічної могутності і політичної влади панівного класу — козацької старшини за рахунок експлуатації трудящих верств населення. Особливо посилився соціальний гніт за гетьманування найлютішого ворога українського народу Мазепи, який намагався відірвати його від братньої Росії і повернути під ярмо шляхетської Польщі. Мазепа узаконив панщину, що становила 2 дні на тиждень. Крім неї, селяни відбували багато інших повинностей: давали своєму панові певну кількість сільськогосподарських продуктів, бджолину і тютюнову десятини, «куничні гроші» (за дозвіл одружитися) тощо. Під час навали шведських загарбників у 1708—1709 рр. Мазепа зрадив інтереси українського народу та братньої Росії і перейшов на бік ворога. 23 жовтня 1708 року він виступив з Батурина на з’єднання з військами шведського короля Карла XII. За зрадником пішла лише купка старшини і невелика кількість найманих козаків. 2 листопада російське військо під командуванням О. Д. Меншикова оволоділо Батурином, внаслідок чого було зірвано плани шведських загарбників використати запаси продовольства і військового спорядження, заготовлені тут для них. У 1725 році Катерина І подарувала Батурин князеві О. Д. Меншикову, але після його падіння містечко відійшло до казни. У 1760 році воно згідно з указом Єлизавети Петрівни стало володінням гетьмана України К. Г. Розумовського.

У середині XVIII ст. в Батурині значного розвитку набула промисловість. В 1751—1752 рр. було побудовано велику цегельню, будівлі якої простягалися на 100 сажнів завдовжки. Кожна з 5 печей вміщувала 80 тис. штук цегли. Працювали на підприємстві арештанти та кріпаки. Праця була дуже виснажливою. Кожний працюючий виробляв за сезон 5—7 тис. штук цегли. Тоді ж почали діяти завод воскових свічок, продукція якого йшла в Київ, у міста Росії і навіть за кордон, та лісопильня на Сеймі. В 1756 році граф К. Розумовський заснував у Батурині вотчинну суконну мануфактуру, яка була досить великим підприємством. Спочатку вона мала 12 ткацьких верстатів, а згодом їх кількість збільшилася до 76. Підприємство виробляло сукно для військових потреб, а частина продукції йшла на ринок. Тут працювало 180 кріпаків, які зазнавали нещадної експлуатації. Застосовувалася і дитяча праця. Значна частина населення займалася також чумацьким промислом. Батурин відомий своїм прикладним мистецтвом. У другій половині XVII і у XVIII ст. в містечку діяв керамічний завод, де виробляли полив’яні і розписні кахлі. У XVIII ст. тут виникає виробництво килимів, яке великого поширення набуло в першій половині XIX століття.

Після поділу Лівобережної України на намісництва Батурин у 1782 році увійшов до Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва. Під час Вітчизняної війни 1812 року батуринці постачали російській армії хліб і чимало з них вступили до ополчення.

Батурин був одним з культурних центрів Лівобережної України. У 1799— 1803 рр. за проектом відомого архітектора Ч. Камерона тут було споруджено великий палац К. Г. Розумовського у стилі класицизму. Палац становив єдиний комплекс з великим чудовим парком, створеним руками кріпаків за проектом архітектора А. Рінальді. Цікавою і рідкісною пам’яткою українського житлового будівництва є будинок генерального судді В. Кочубея, що містився в парку. Цей будинок зруйнували німецько-фашистські варвари у 1943 році. Зараз закінчується його реставрація. Своєрідною архітектурою відзначається Воскресенська церква, споруджена в 1790—1803 рр. У 1843 році в Батурині побував Т. Г. Шевченко, який змалював ряд архітектурних пам’яток і, зокрема, палац. У XVIII ст. в містечку працювала група придворних живописців-кріпаків, у яких навчався талановитий художник-кріпак І. Усенко. Його акварельні портрети були досить відомі. 1837 року в Полтаві експонувалися майстерно виконані ним копії з картин Рембрандта і Тіціана.

Основна маса кріпацького населення Батурина (у 1799 році тут налічувалося 1019 кріпаків)1 не знала грамоти й жила у темряві. Першу початкову трикласну школу на 30—45 учнів відкрили тільки напередодні скасування кріпосного права. В ній вчилися переважно діти заможних козаків і селян.

Реформа 1861 року, проведена кріпосниками на грабіжницьких умовах, не поліпшила економічного становища селян. Так, 19 селян поміщиків Дубовських до реформи користувалися 16 десятинами 698 сажнями землі. За уставною грамотою вони одержали 16 десятин 1568 сажнів, у т. ч. значну кількість непридатної землі, яка раніше не оброблялася. За цю землю вони мали протягом 49 років сплатити викупні платежі на суму 737 крб. 16 коп. Селяни відмовлялися підписувати кабальні договори. Так, 20 селян поміщиці Свєт відхилили уставну грамоту, за якою їм відводилося 34 десятини 2320 сажнів землі і вони мали сплатити 1264 крб. викупних платежів. Але власті силою примусили їх підписати.

У післяреформений період Батурин перетворився на невелике містечко. Це пояснювалося головним чином тим, що підприємства, які тут існували, грунтувалися виключно на примусовій праці кріпаків і після реформи 1861 року занепали. Основним заняттям жителів було землеробство, торгівля та різні промисли. Значного розвитку набула торгівля. У Батурині відбувалося 5 ярмарків на рік, грошовий оборот кожного з яких перевищував 9 тис. крб. Звідси щороку вивозилася велика кількість хліба на продаж у Білорусію. Чисельність населення Батурина значно зросла. Якщо за даними 1866 року у ньому налічувалося 363 двори, то на кінець XIX ст. — 1 тис. дворів, а кількість населення перевершила 4 тис. чоловік.

Становище трудящих дедалі гіршало. Відбувався процес класового розшарування селян, в результаті якого посилилося зубожіння їх основної маси й виділилася купка куркулів, які все ширше застосовували найману працю. Бідняки, що розорялися, змушені були найматися до куркулів або йти працювати на промислові підприємства у великі міста.

Початок революційної пропаганди у Батурині пов’язаний з ім’ям Ю. Д. Мельникова, який увійшов в історію революційного руху як талановитий організатор перших марксистських гуртків у Харкові, Ростові-на-Дону, Києві. В липні 1891 року він під кличкою «Володя» приїхав до містечка для налагодження революційної роботи серед трудящих. Ю. Д. Мельников пробув тут кілька днів і встановив контакт з місцевим населенням. Трудящі Батурина брали активну участь у революції 1905—1907 рр. Велику роль у пробудженні і зростанні їх політичної свідомості відіграв І. М. Цибуля (1875—1919), який працював у Конотопських залізничних майстернях і з 1895 року став на шлях революційної боротьби проти царизму. У 1905 році за дорученням Конотопської організації РСДРП І. М. Цибуля не раз виступав тут на сільському сході, викриваючи антинародну політику царського уряду та закликаючи боротися за краще життя. З початком революції 1905—1907 рр. у Батурині почастішали виступи трудящих проти властей.

Великий вплив на зростання революційних настроїв мали події в Петербурзі, Москві та інших місцях. 25 грудня 1905 року понад 200 батуринців зібралися на антиурядовий мітинг, під час якого сталася сутичка з поліцією. Поліцейські відкрили вогонь, в результаті чого одного селянина було вбито і кількох поранено. Обурені цією звірячою розправою, трудящі 27 грудня знову зібралися на мітинг, у якому взяло участь близько 600 чоловік. Учасники мітингу вимагали покарання винних у розстрілі селян. Проти демонстрантів кинули військовий загін. Під час сутички двох чоловік вбили, одного поранили. Багато учасників революційних подій було заарештовано.

Населення Батурина не одержувало потрібної медичної допомоги. Хоча тут містилася лікарська дільниця, де працювали лікар і фельдшер, вона обслуговувала всю волость. Переважну більшість жителів становили неписьменні. У двох церковнопарафіяльних школах навчалося лише 50 учнів. Чотирикласне училище відкрили у 1910 році. У 1891 році Батурин відвідав відомий російський письменник Г. І. Успенський.

Перша світова імперіалістична війна ще більше загострила класові суперечності. Не виправдала сподівань трудящих Батурина на поліпшення їх економічного становища і Лютнева революція 1917 року. Буржуазний Тимчасовий уряд не збирався припинити війну і розв’язати земельне питання. В країні продовжувала наростати революційна боротьба. Навесні 1917 року в Конотопському повіті, у т. ч. і в Батурині, велику роботу серед селян проводили більшовики. Вже у квітні на багатьох мітингах ухвалювалися більшовицькі резолюції. У містечку відбувся першотравневий мітинг, на якому виступили представники Конотопського комітету РСДРП(б) і висувалися вимоги покінчити з імперіалістичною війною, конфіскувати поміщицькі землі та передати їх селянам.

Радо зустріли трудящі Батурина звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді. Разом з трудящими всієї Чернігівщини вони піднялися на боротьбу за встановлення Радянської влади. Але владу у Батурині захопив загін військ буржуазно-націоналістичної Центральної ради. В цей же час було створено загін Червоної гвардії, який очолив кронштадтський матрос і колишній робітник Путіловського заводу І. Г. Мовтян. У січні 1918 року червоногвардійці розігнали буржуазних націоналістів. Над містечком замайорів червоний прапор. Відразу ж після встановлення Радянської влади селяни під керівництвом І. М. Цибулі почали брати на облік поміщицькі й церковні землі та приступили до їх розподілу.

Проте в березні 1918 року Батурин захопили німецькі окупанти. Вони запровадили жорстокий режим і грабували жителів. Населення піднялося на боротьбу. Місцеві активісти створили партизанську групу, яка ввійшла до складу Конотопського партизанського загону.

15 січня 1919 року війська Червоної Армії разом з партизанами вступили у Батурин. Тут відбувся багатолюдний мітинг трудящих, які вітали Радянську владу. Було створено партійну організацію, секретарем якої став І. О. Хвостик. Обрали волосний ревком з 12 чоловік на чолі з І. М. Цибулею. Почав діяти комбід, який складався з 80 чоловік. Волревком і комбід подавали допомогу незаможним селянам, виділяли їм насіння для посіву та коней. Партосередок разом з волревкомом і комбідом провів велику роботу для здійснення перших декретів Радянської влади і розгортання радянського будівництва. Для розподілу землі серед безземельних і малоземельних організували земельну комісію на чолі з І. С. Борисенком. Навесні 1919 року з ініціативи партійної організації створили сільськогосподарську комуну ім. В. І. Леніна, в якій об’єдналося до 30 бідняцьких господарств. За рішенням волревкому комуні було виділено 120 десятин кращої землі. Тут налічувалося 20 коней і 6 плугів.

У серпні 1919 року Батурин захопили денікінці. Частини Червоної Армії, до яких приєдналися місцеві комуністи й актив, закріпилися на правому березі Сейму. Обороною керував член волревкому І. Г. Мовтян. Здібний організатор, він особистим прикладом запалював односельців на боротьбу. Не маючи однієї руки, він уночі перепливав Сейм, щоб зібрати розвідувальні дані в таборі денікінських військ. Лише через два місяці білогвардійцям вдалося форсувати річку. Денікінці жорстоко розправилися з батуринцями. Було закатовано 20 активістів. У боротьбі з білогвардійцями загинув голова волосного ревкому більшовик І. М. Цибуля.

У листопаді 1919 року Батурин було визволено від ворога. Відновили роботу партійний осередок, волревком, які організували трудящих на відбудову зруйнованого господарства. В березні 1920 року почав діяти волвиконком, якому передав свої повноваження волосний ревком. При волвиконкомі було створено кілька відділів — народної освіти, охорони здоров’я, продовольства та інші. Відбулися вибори до сільської Ради, яку очолив М. Г. Біличенко. Влітку створили комітет незаможних селян, який через два роки налічував 93 члени. Передова молодь наприкінці 1921 року об’єдналася в комсомольську організацію, що складалася з 13 членів. Секретарем її був М. А. Кузьменко. Трудящі Батурина активно включилися в об’єднавчий рух за створення СРСР, який розгорнувся у 1922 році, і одностайно підтримали рішення про входження до його складу Радянської України. У 1923 році містечко стало селом і центром району.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАТУРИН, місто, Бахмацький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. У 1921 році в Батурині відкрили лікарню на 25 ліжок. Працювала семирічна школа. В ній у 1923 році навчалося 300 учнів. Розгорнулася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. Активно діяв лікнеп. У 1923 році відкрили сельбуд, наступного року — театр і бібліотеку.

Виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), партійна організація Батурина очолила рух трудящих селян за організацію колгоспів. На початку 1928 року в селі виник ТСОЗ ім. 10-річчя Жовтня, а наступного року на базі його створено сільськогосподарську артіль ім. Сталіна, яка через два роки вже об’єднувала 363 господарства. За колгоспом закріпили 1212 га сільськогосподарських угідь. Протягом 1930— 1932 рр. були організовані сільськогосподарські артілі ім. Будьонного, «Червоний маяк» та ім. Шевченка. Завдяки великій роботі, яку провели партійна і комсомольська організації, село йшло попереду у справі колективізації в Б а туринському районі. Перебудова сільського господарства на колективних засадах відбувалася в умовах жорстокої класової боротьби. Значну роль у здійсненні колективізації та дальшому зміцненні колгоспів відіграла Батуринська МТС, створена у 1932 році, та її політвідділ.
Вже з перших кроків батуринські артілі виявили великі переваги колгоспного ладу. Долаючи труднощі, колгоспи міцніли. У 1930 році між артілями ім. Сталіна та ім. Будьонного розгорнулося соціалістичне змагання за краще проведення весняної сівби і своєчасне збирання врожаю. Успішно виконали план хлібозаготівель трудящі села наступного року. Ще кращих результатів добилися колгоспники у 1932 році. Багато з них удвічі перевиконували норми виробітку. Колгосп ім. Будьонного цього року перевиконав план хлібозаготівель. Зросла врожайність зернових культур, яка становила 14—15 цнт з гектара. Успіхи, досягнуті колгоспами, мали вирішальне значення для завершення у 1935 році суцільної колективізації. Поряд з сільським господарством у Батурині розвивалася промисловість, яка займалася переробкою сільськогосподарської продукції. У 1932 році став до ладу конопляний завод, в 1935 році — маслозавод. 1934 року дала струм електростанція. У 1940 році було побудовано для неї нове приміщення і поставлено більш потужний двигун.

Трудящі Батурина, як і всі трудівники нашої країни, з великим ентузіазмом включилися у стахановський рух. В артілі ім. Сталіна ланка У. Калатури взяла зобов’язання зібрати по 250 цнт картоплі, 18 цнт зернових, 70 цнт конопель з гектара та виконала їх з честю. По-стахановськи працювали тракторист М. X. Приходько, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та обраний делегатом на Надзвичайний XIV з’їзд Рад України, колгоспниця П. Побожа, яка збирала по 450 цнт цукрових буряків з гектара. За великі успіхи у колгоспному виробництві чимало трудівників стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Серед них — тракторист Батуринської МТС А. Г. Лаврик, бригадири тракторних бригад К. Д. Божок та О. Г. Павленко.

З величезним ентузіазмом зустріли трудящі Батурина Надзвичайний VIII з’їзд Рад СРСР, який прийняв нову Радянську конституцію. На честь цієї знаменної події вони брали підвищені зобов’язання і рапортували Батьківщині про свої досягнення. Під час перших виборів до Верховної Ради СРСР, що відбулися 12 грудня 1937 року, колгоспники, робітники та службовці одностайно віддали свої голоси за кращих синів і дочок радянського народу.

У 1937 році в селі відбулося урочисте відкриття пам’ятника В. І. Леніну.

Рік у рік поліпшувалося медичне обслуговування населення, розвивалися освіта і культура. Розширилася лікарня. У 1932 році було відкрито середню школу, в якій навчалося понад 600 учнів, та філіал бахмацького робітфаку. Наступного року в основному ліквідували неписьменність серед дорослих. З 1937 року почала діяти також семирічна школа, в якій навчалося 300 учнів. Чимало випускників шкіл Батурина продовжували освіту у вищих навчальних закладах. Лише в 1934 році Батуринська МТС направила 11 кращих працівників для навчання у сільськогосподарських вузах і технікумах. Значну увагу приділяли професійному навчанню і підготовці кадрів. Тут працювали курси бригадирів-коноплярів, трактористів та інші. Своє дозвілля трудящі Батурина проводили в будинку культури та кінотеатрі. При будинку культури активно діяли гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, танцювальний та інші. З 1935 року у селі виходила районна газета «Сталінський шлях».

Та мирну творчу працю радянських людей порушив віроломний напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз. З початком Великої Вітчизняної війни багато чоловіків пішло на фронт захищати Батьківщину. На робочих місцях їх замінили жінки, старики та підлітки. Парторганізація і сільрада організували трудящих Батурина на збирання врожаю та будівництво оборонних споруд. З наближенням ворога частину майна евакуювали у східні райони країни. З радянсько-партійного активу було створено винищувальний батальйон, в якому налічувалося 165 чоловік.

9 вересня 1941 року у Батурин вдерлися німецько-фашистські загарбники. Вони встановили режим жорстокого терору й по-звірячому розправлялися з радянськими людьми. Фашистські кати розстріляли й спалили живцем 44 чоловіка.

Серед них — старих партизанів І. Д. Гаркавенка, І. С. Слісаренка, М. Г. Біличенка, М. Я. Рибака, колишнього голову волосного ревкому І. Г. Мовтяна, колишніх голів сільради Г. Кабанця і Ф. Заболотного та багато інших. 75 юнаків і дівчат вигнали у рабство до фашистської Німеччини. Окупанти пограбували колгоспи, МТС, спалили будинок культури, вивели з ладу електростанцію. Проте ніякі знущання не могли вбити надії трудящих на визволення.

Частини Червоної Армії 6 вересня 1943 року визволили Батурин. З сльозами радості зустріли їх батуринці. На фронтах Великої Вітчизняної війни з ненависним ворогом билися 518 жителів, з них за ратні подвиги 284 нагороджено орденами й медалями. 420 чоловік віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. Уродженцю Батурина М. В. Кадуну за мужність і відвагу, виявлені в боях за визволення міста Тирасполя, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Батуринці свято шанують пам’ять про бійців і командирів, які загинули в бою за селище, і з любов’ю доглядають братську могилу.

Партійна організація і сільська Рада спрямували трудовий ентузіазм трудящих на відбудову зруйнованого господарства та допомогу фронту. Багато труднощів постало перед колгоспами Батурина. Не було реманенту для обробітку землі, тваринницькі ферми лежали в руїнах. Так, у колгоспі «Червоний маяк» в 1944 році налічувалося лише 7 коней і не було жодної корови. Таке ж становище склалося і в інших господарствах. Фашисти пограбували тракторний парк МТС. Значну допомогу господарствам подала держава і братні республіки, які виділили насіння, худобу для тваринницьких ферм і техніку для МТС. Так, у 1946— 1948 рр. з Російської Федерації надійшло 12 тракторів, 6 комбайнів і 20 плугів. Завдяки цій допомозі і самовідданій праці трудівників колгоспи протягом 1946— 1950 рр. в основному відновили довоєнні посівні площі і поголів’я худоби.

Відразу ж після визволення Батурина почала роботу лікарня. Незабаром відбудували приміщення середньої школи на 650 учнів і будинок культури.

У 1951—1952 рр. до колгоспу ім. Сталіна приєдналася артіль ім. Шевченка, а колгосп ім. Будьонного влився до артілі «Червоний маяк». Дальшому піднесенню сільського господарства сприяли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. У наступні роки колгоспи Батурина зміцніли, неухильно збільшувалися врожайність культур і виробництво м’яса та молока. У 1959 році колгоспи ім. Сталіна та ім. Будьонного об’єдналися в колгосп «XXI партз’їзд», до складу якого в 1963 році увійшла артіль Матіївки. Батуринський колгосп став великим господарством, за яким закріплено 5880 га сільськогосподарських угідь. Високими трудовими показниками завершив колгосп семирічку. Середня врожайність зернових зросла до 17,5 цнт з гектара, у т. ч. пшениці — до 27,3 цнт. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 342 цнт молока і 68,1 цнт м’яса. У 1965 році прибуток колгоспу становив 1022 тис. крб. На один людино-день колгоспники одержали по 2 крб. 24 коп. Тут побудували ферми з механізованим водопостачанням, автопоїлками, підвісною дорогою. За сумлінну працю та виконання завдань семирічки 7 передовиків виробництва нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Серед них — бригадир тракторної бригади М. І. Ладись, тракторист В. К. Ровний, ланкова М. Д. Іващенко, телятниця Г. Ф. Купрій, токар Н. М. Коросташивець, який був делегатом XXIII з’їзду КПРС.

У роки восьмої п’ятирічки колгосп «XXI партз’їзд» досяг нових успіхів. Колгоспники з честю виконали підвищені зобов’язання, взяті до 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колгосп перетворився на велике багатогалузеве господарство, в якому провідне місце займає тваринництво. На фермах утримується 3286 голів великої рогатої худоби і 1540 свиней. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 359 цнт молока. Зріс грошовий прибуток господарства, який у 1970 році становив 2171 тис. крб. Оплата одного людино-дня

збільшилася до 3 крб. 20 коп. Колгосп має міцну машинну базу, яка налічує 35 тракторів, 7 зернових комбайнів, 23 автомашини та багато іншої техніки. Самовіддана праця трудівників була відзначена високими урядовими нагородами. За виконання завдань восьмої п’ятирічки голову колгоспу П. К. Філя нагороджено орденом Жовтневої Революції, ланкову Л. П. Кривошею — орденом Трудового Червоного Прапора, свинарку О. Т. Стадник — орденом «Знак Пошани». З трудовим піднесенням зустріли батуринці XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. Протягом дев’ятої п’ятирічки передбачено далі збільшити виробництво продукції.

Дальшого розвитку набула промисловість. З 1963 року працює цегельний завод, який виробляє понад 3 млн. штук цегли на рік. Було реконструйовано конопляний завод. Тут діють також відділення «Сільгосптехніки», електромережна дільниця з підстанцією та цехи Бахмацького харчокомбінату. Колективи підприємств достроково завершили план восьмої п’ятирічки.

З 1960 року Батурин став селищем міського типу. За післявоєнний період тут споруджено будинок культури на 400 місць, школу-інтернат на 200 учнів, багатоквартирний житловий будинок. 250 індивідуальних житлових будинків звели колгоспники, робітники й службовці. Збільшилася водопровідна мережа. Понад 200 квартир газифіковано. До послуг жителів 2 продовольчі магазини, універмаг, культмаг, господарський магазин, книжкова крамниця, а також чайна, кафе, майстерні побутового обслуговування. Зростає товарооборот торговельної мережі, який у 1970 році становив 2591 тис. крб. Це є одним із свідчень підвищення добробуту трудящих.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти й культури.

3 медичних закладів у Батурині діють дільнична лікарня і поліклініка. У дільничній лікарні є хірургічне, терапевтичне, інфекційне та пологове відділення, а також рентгенологічний кабінет, кабінет фізлікування і дитяча консультація. В лікарні та поліклініці — 50 лікарів і працівників середнього медперсоналу. В середній школі та школі-інтернаті навчається майже 800 учнів, яких виховує 65 учителів. 300 жителів Батурина має вищу та незакінчену вищу освіту і майже 2 тис. чоловік — середню. Велику культурно-освітню роботу проводить будинок культури. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності: драматичний, танцювальний, духовий оркестр. Селищна бібліотека, книжковий фонд якої дорівнює 45 тис. примірників, обслуговує 1712 читачів. 2 первинні організації товариства «Знання» об’єднують 34 лектори. У 1960 році відкрили історико-краєзнавчий музей на громадських засадах.

На нові трудові звершення трудящих Батурина спрямовують 8 первинних партійних організацій, у яких налічується 207 комуністів. їх помічниками виступають 6 комсомольських організацій, що об’єднують 231 юнака і дівчину. Активну роль в житті селища відіграє селищна Рада, що складається з 51 депутата. Серед них — 29 робітників, 9 колгоспників і 13 представників інтелігенції, 25 комуністів і 6 членів ВЛКСМ, 22 жінки. Селищна Рада має 7 постійних комісій: планово-бюджетну, сільського господарства, соціалістичної законності, торгівлі і громадського харчування, шляхового будівництва та благоустрою, соціально-культурну, для роботи серед молоді. У 1971 році на соціально-культурні потреби було асигновано 55 тис. карбованців.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАТУРИН, місто, Бахмацький р-н, Чернігівська обл, Україна

Повідомлення АннА »

АннА писав: 22 червня 2017, 19:02 БАТУРИН – місто Бахмацького р-ну Чернігівської обл.
АннА писав: 25 серпня 2019, 17:49 Зображення
Бату́рин — місто Бахмацького району Чернігівської області на річці Сейм (басейн Дніпра),
АннА писав: 25 серпня 2019, 17:51 З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Батурин — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Сеймі, за 25 км від районного центру, на автошляху Москва—Київ. Населення — 3811 чоловік.
Сьогодні БАТУРИН - це СЕЛО :shock:
Вікіпедія
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей