Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Березне (Андріїв), смт, Рівненська область, Україна

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 822 раз.
Стать: Жінка

Березне (Андріїв), смт, Рівненська область, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2017, 18:10

БЕРЕЗНЕ – с-ще міськ. типу Рівненської обл., райцентр. Розташов. на лівому березі р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра) за 20 км від залізничної ст. Малинськ.
Перша писемна згадка – 1584 (Березне або Андріїв). Назва змінювалася: Береженка, Бережне, в 19 ст. закріпилася нинішня.
У 1-й третині 17 ст. м-ко, оточене муром з двома брамами, входило до Луцького пов. Польщі, від 1797 – волосний центр Волинської губернії Російської імперії.
Діяли невеликі напівкустарні підпр-ва (суконна ф-ка, цегельний з-д, млини, винокурні та ін.).
За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 м-ко відійшло до Польщі, стало центром гміни (волості) Рівнен., а від 1925 – Костопільського пов.
Від верес. 1939 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі).
Від 1940 – райцентр.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівськими військами від 6 лип. 1941 по 10 січ. 1944.
С-ще міськ. типу від 1957.
Споруджено пам'ятник хірургу М.Пирогову. На околиці Березне в урочищі Мошила – кургани 10–12 ст.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 822 раз.
Стать: Жінка

Re: Березне (Андріїв), смт, Рівненська область, Україна

Повідомлення АннА » 28 червня 2017, 18:13

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Березне — селище міського типу (з 1957 року). Лежить на лівому березі річки Случі, за 66 км від обласного центру, за 20 км від залізничної станції Малинськ. Населення — 7600 чоловік.

На території Березного виявлено поселення доби пізньої бронзи, а на околиці—збереглися залишки давньоруського городища. Перша писемна згадка про «Березне албо Андріїв» належить до 1584 року. Ці назви існували паралельно і трапляються в документах до середини XVII ст. Пізніше містечко стали іменувати Береженною, Бережним, а в XIX ст. усталилася назва Березне.

За часів середньовіччя Андріїв був значним торговельно-ремісничим осередком, тому дістав статус містечка. Одних ковалів тут налічувалося 80. В 1629 році містечко мало 328 димів. Воно входило до Хупківської волості Луцького повіту. Містечко оточували мури з двома брамами.

Письмові джерела свідчать про збройні виступи мешканців Березного проти польських феодалів. У 1584 році кілька сот мешканців Березного й сусіднього села Холопів, озброєних косами, луками і рогатинами, розгромили загін жовнірів. Такі виступи траплялися нерідко, бо жовніри грабували населення, безчинствували. 2 травня 1647 року громада андріївських міщан, озброєних «шаблями, киями, очепами і рогатинами», виступила проти військового слуги канцлера Великого князівства Литовського та загону його челядників-шляхтичів.

1793 року Березне ввійшло до складу Росії. З 1797 року воно стало волосним центром Волинської губернії. В той час тут налічувалось 148 дворів з населенням 1086 чоловік, серед них — 699 кріпаків, 159 купців і міщан, 85 шляхтичів і 143 чоловіка інших станів.

На початку XIX ст. в містечку була суконна мануфактура, на якій в 1809 році працювало 50 робітників. Тут виробляли 4500 аршинів сукна на рік. Протягом першої половини століття з’явилися й інші підприємства, зокрема, на початку 40-х років уже діяли три шкіряні підприємства. За даними 1845 року, в Березному працювали також суконна фабрика, миловарний завод і невелике залізообробне підприємство. Вартість валової продукції цих підприємств становила близько 1100 крб. Невдовзі тут відкрили скляний завод, що випускав продукції на 145 крб. за рік.

Вигідне географічне розташування на річковому шляху сприяло дальшому розвитку містечка. З 1843 року тут відбувалося 12 одноденних ярмарків щорічно, де збували частину товарної продукції місцевого виробництва, решту вивозили по Случі на десятках суден і плотів.

Прагнучи одержати якнайбільше прибутків від містечка, його власник збирав податки за забій худоби, подимний, збільшив чинш за землю під забудову, а також запровадив сторожування на в’їздах до містечка, щоб стягати мито з купців, що везли на ярмарки борошно, крупи, дьоготь, виноградні вина.

Під час проведення селянської реформи 1861 року в Березному сталися заворушення. Невдоволені грабіжницькими умовами викупу, 3 березня 1863 року селяни Березного і волості відмовилися приймати уставні грамоти. Керівника заворушень Г. Рогача було заарештовано. У вересні, після звільнення з-під арешту, він зібрав селян і закликав їх виступити проти волосного начальства, що «діє не по праву», захищаючи інтереси поміщика. Після цього натовп селян — понад сто осіб — попрямував до приміщення волосного правління, щоб захопити його, але загін козаків, що квартирував у Березному, зупинив селян.

Умови звільнення мешканців Березного від кріпосної залежності остаточно визначалися викупним актом, складеним 5 березня 1868 року. 319 осіб чоловічої статі (116 дворів) одержували в наділ 25 десятин присадибної землі, 1127 десятин орної землі й сіножатей, 118 десятин пасовиськ. Сервітутні права селян зберігалися. Рахуючи з вересня 1863 року, селяни повинні були виплатити протягом 49 років 12 885 крб. Щороку громаду змушували вносити 873 крб. 10 коп. викупних платежів. Для бідних господарств це були вкрай обтяжливі платежі. Більшість селян постійно мала недоїмки, розорювалася.

Протягом 60—80-х років у Березному прискорився розвиток промисловості, тут побудовано два тартаки, два парові й один водяний млин, цегельню, гуральню, пивоварний завод. Щорічно в містечку відбувалося 9 ярмарків, де торгували переважно деревиною і смолою. Крім того, торгівля велася в десятках дрібних крамничок. Відомо, що під час пожежі в липні 1881 року в Березному згоріло близько сотні лавок.

З пуском у вересні 1885 року Поліської залізниці, що зв’язала Ровно з містом Лунінцем, водний шлях по Случі втратив колишнє значення основного транспортного засобу. Березне опинилося порівняно далеко від залізниці, перестало бути торговельним центром, що призвело до його економічного занепаду. Підприємства закривалися, а ті, що були знищені під час пожеж, не відбудовувалися. Березне стало звичайним селом, лише за традицією його іменували містечком. Воно залишалося волосним центром, тут були поштово-телеграфна контора, земська лікарняна 16 ліжок, у якій працювали два лікарі, аптека.

В пореформений час у Березному відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося понад 20 учнів. Після майже десятирічних клопотань 1875 року тут, нарешті, відкрито однокласне міністерське училище, 1902 року воно стало двокласним.

Поміщик, який володів більшою частиною березнівських земель та лісів, намагався піднести економіку свого маєтку. 1906 року він збудував вузькоколійку, що сполучала Березне з роз’їздом Яринівка. Вузькоколійка сприяла збуту сільськогосподарської продукції поміщицьких маєтків і підривала гужовий транспорт, який не витримував конкуренції з залізницею.

На початку XX ст. в Березному діяв один винокурний завод, на якому працювало 7 робітників. Водяний млин обслуговували два робітники. Пролетаріат Березного був розпорошений по десятках дрібних кустарних майстерень. Тому виступи робітників проти визискувачів мали стихійний характер.

Під час революції 1905—1907 рр. відбувся великий виступ трудящих Берез-ного, обурених сваволею місцевих урядовців. 15 липня 1907 року урядник побив робітника вузькоколійки, який звернувся до нього, щоб одержати паспорт. На захист скривдженого стали люди, які тут були присутні. Урядник пострілом з револьвера вбив сімнадцятирічного юнака, після чого забарикадувався в своєму будинку, продовжуючи стріляти у натовп. Він вбив ще одну жінку та трьох поранив. Тоді люди почали кидати каміння, побили поліцаїв, що прямували сюди. Сімох учасників цього виступу було засуджено до тюремного ув’язнення.

Хоча Березне в роки першої світової війни і не зазнало значних руйнувань, війна позначилася на всіх сферах життя. Вже восени 1914 року почалася обов’язкова евакуація населення. Багато мешканців містечка мобілізували до армії. Тягар воєнного часу відчувався в кожній родині. Почався голод, поширилися інфекційні хвороби. З 4 тис. жителів, що значилися за першим всеросійським переписом 1897 року, на 1919 рік в Березному залишилося 1877 чоловік.

Після Лютневої революції селяни навколишніх сіл та мешканці самого Березного захоплювали поміщицькі землі, рубали ліси. Командування Південно-Західного фронту надіслало у Березнівську волость козачу сотню, але це не припинило виступів селян.

Радянська влада в Ровенському повіті, до якого входила територія нинішнього Березнівського району, проголошена в січні 1918 року, але в лютому повіт окупували австро-німецькі війска. Відновлено Радянську владу в Березному 13 лютого 1919 року, коли в ході воєнних дій Червоної Армії проти петлюрівських військ підрозділи 21-го Волинського стрілецького полку-(командир М. Я. Лясковець) разом з частинами 17-ї стрілецької дивізії (начдив Борзинський) просувалися на Костопіль. Цього дня до містечка вступив ескадрон червоної кінноти. На мітингу жителів Березного був створений волосний ревком, очолив його Ф. Лисарець. У селах створювали сільревкоми. Однак 27 лютого 1919 року петлюрівці захопили Березнівську волость, і ревкоми припинили роботу. Вдруге Березне визволено від петлюрівців у травні 1919 року. До містечка вступили частини 3-ї прикордонної дивізії. Знову було створено волревком, а також комітет бідноти і комсомольську організацію, в якій налічувалося 30 членів. Ватажком і організатором комсомольців Березного став Семен Меламедов, син коваля, робітник-колісник, згодом — член повітового комітету комсомолу. Комсомольці допомагали ревкому налагоджувати постачання, боротися з спекуляцією.

Під містечком, на площі 180 десятин, створили радянське господарство. На його базі відкрили сільськогосподарську школу. Проте радянське будівництво в Березному й волості перервалося: почалася інтервенція буржуазно-поміщицької Польщі, війська якої в серпні 1919 року захопили Ровенський повіт. У липні 1920 року Березне було визволене втретє. Сюди вступили частини 7-ї стрілецької дивізії (начдив—А. Голиков, комісар — Ф. Рогальов). Ревком очолив тоді Н. Н. Хом’як, колишній матрос-балтієць, мешканець містечка. Велику організаційно-політичну роботу здійснював політичний відділ 7-ї дивізії. Однією з форм цієї роботи були масові мітинги населення. Мешканці волості, що виступали на них, висловлювали бажання піти добровольцями до лав Червоної Армії. Та розгорнути радянське будівництво тоді не довелося — у вересні 1920 року в Березне знову вдерлося польське військо. За Ризьким мирним договором у складі Західної України містечко відійшло до Польщі.

За часів польської окупації Березне було центром Березнівської гміни Ровенського, а з 1925 року — Костопільського повіту. Ще з минулого століття містечко поділялося на міську й сільську частини. За переписом 1921 року, в містечку проживало 5385 чоловік, налічувалося 666 будинків. У 20—30-х роках тут діяли шкіряний та спиртовий заводи, п’ять механічних млинів, два тартаки, п’ять крупорушок, шість олійниць, багато дрібних ремісничих майстерень, торгувало понад 150 крамничок. Здебільшого на цих підприємствах працювали сам господар з родиною чи 1—2 наймані робітники, виконуючи роботу вручну або використовуючи кінну тягу. Наприкінці 30-х років 440 дворів, тобто оільш як половина від загальної кількості, були зв’язані з сільським господарством, до містечка належало й 165 хутірських господарств. Загальна площа землі становила 1429 десятин. 25 господарств не мали її зовсім, а на 135 дрібних господарств припадало 79 га, тобто по 0,58 га, 191 господарство мало по 2—3 га, 80 господарств володіли від 3 до 5 га і тільки 40 господарств мали ділянки від 7 до 10 га. Кожне господарство володіло кількома ділянками, розкиданими у різних місцях. Багато господарів заборгували по невиплачених позиках і процентах, над ними тяжіли значні недоїмки. Отже, власність бідняків і середняків на землю була фіктивною, тому що інколи сума боргів перевищувала вартість самих господарств.

Експлуатація робітників на дрібних підприємствах, в ремісничих майстернях, а також наймитів у куркульських господарствах практично була необмеженою, адже більшість із них була поза професійними спілками. Вони працювали без колективних договорів. До того ж, щоб перешкодити об’єднанню пролетаріату, польська буржуазія здійснювала політику великодержавного шовінізму. Розпалюючи національну ворожнечу, українська і єврейська буржуазія створювали націоналістичні та сіоністські організації. Буржуазно-поміщицький уряд проводив щодо корінного населення Західної України політику національного гноблення. В магістраті Берез-ного за даними 1927 року не було жодного українцях. Обраними могли бути лише особи, які на день виборів мали не менше 30 років і володіли польською мовою (усно й письмово). Право обирати мали особи, яким минуло 24 роки і коли вони проживали в цій місцевості не менше року. Якщо врахувати, що по Березнівській гміні неписьменних налічувалося близько 75 проц., то виявляється, що більшість мешканців Березного фактично була позбавлена виборчих прав. Ще більше обмежень вони зазнавали під час виборів до сейму і сенату: активніша частина населення — молодь у віці від 18 до 24 років,— а також сезонні робітники були усунуті від участі у виборах.

В містечку були дві семирічні школи, але діти українців не мали змоги навчитися рідною мовою.

У Березному не було жодної бібліотеки. На низькому рівні перебувало медичне обслуговування — лікарня мала 20 ліжок, амбулаторний прийом вели два лікарі та фельдшер.

Містечко виглядало надзвичайно брудним. Хоч населення зростало (1938 року тут налічувалося 6100 мешканців), будівництво розгорталося дуже повільно. Однією з причин цього була поміщицька власність на землю. Міщани споруджували майстерні та будинки на основі вічно-чиншового права, бо купувати землю не мали права. Багато жител потерпіло від пожежі. Якщо за 20-і роки в Березному з’явилося 40 житлових будинків, то тільки під час пожежі 1929 року їх згоріло 492. Напередодні возз’єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі в містечку налічувалося 826 житлових будинків.

20 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили до Березного. Трудящі з великою радістю зустріли воїнів-визволителів. Відразу ліквідували місцеві установи та органи влади: магістрат, гмінну управу, суд, поліцейський постерунок. Замість них створили міське тимчасове управління та селянський комітет Березнівської гміни. Тимчасове управління створило робітничу гвардію (міліцію). В Березному і волості почався розподіл між селянами поміщицьких земель та реманенту. 22 жовтня 1939 року мешканці Березного обрали до Народних Зборів Західної України колишню наймичку X. Л. Пастушок. Згідно з декларацією Народних Зборів, у Березному була встановлена Радянська влада, створено волосний комітет. Тоді Березне з волостю входило до Костопільського повіту.

Наприкінці 1939 року в містечку засновано партійну (секретар М. С. Безнощенко) та комсомольську (секретар Т. Навроцький) організації. Радянські органи націоналізували дві невеликі електростанції, водокачку, спиртовий завод, млин, аптеку, 232 га орної землі і 21 672 га лісу. Безземельні та малоземельні господарства безплатно одержали землю.

Відкрилися середня, семирічна та початкова школи, будинок культури, масова бібліотека, кінотеатр.

На початку 1940 року містечко стало центром новоствореного Березнівського району. На базі дрібних ремісничих підприємств у липні створили промислову артіль ім. 1 Травня. Почалося соціалістичне будівництво і в сільському господарстві. В Березному група селян-одноосібників об’єдналася в колгосп, держава створила Березнівську МТС, парк якої складався з 11 тракторів, 1 комбайна, 2 автомашин.

Навала німецьких фашистів тимчасово перервала соціалістичне будівництво. 6 липня 1941 року до Березного вдерся ворог. Почалися масові вбивства, пограбування, запроваджувалася жорстока каторжна праця. Окупанти відібрали 1068 га землі у 320 господарів і створили три фільварки, один з них у передмісті Березного. Всього гітлерівці знищили 3680 радянських громадян. Майно розстріляних окупанти конфісковували. 106 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Мешканці містечка зазнавали безперервних пограбувань.

Трудящі Березного активно боролися проти фашистських загарбників як на фронтах, так і в тилу ворога. В червні 1942 року поблизу Березного почав діяти партизанський загін полковника Д. М. Медведева. В операціях цього загону брали участь жителі містечка Т. М. Резник, І. Є. Корицький, який очолював комсомольську організацію загону. Він був зв’язковим легендарного розвідника М. І. Кузнецова. Партизан загинув у 1943 році. Його посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. Жителі Березного С. М. Андросюк, М. Й. Козуб билися в складі з’єднання В. А. Бегми, С. С. Бондаренко — в з’єднанні І. І. Шитова. В лютому 1943 року партизанські з’єднання С. А. Ковпака та О. М. Сабурова, просуваючись в Карпати, підійшли до Березного і оволоділи ним. Остаточно Березне визволено 10 січня 1944 року частинами 121-ї гвардійської стрілецької дивізії (командир генерал-майор Л. Д. Червоній), 181-ї стрілецької дивізії (командир генерал-лейтенант О. А. Сараєв) та партизанськими з’єднаннями І. І. Шитова і С. Ф. Маликова.

В центрі селища в братській могилі поховані бійці та партизани, котрі загинули в боях під Березням. 390 березнівців віддали своє життя в боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини.

Жахлива картина відкрилася перед бійцями і партизанами, які ввійшли до Березного. Окупанти зруйнували 302 житлові будинки, пекарню, лазню, пивоварний завод, міст через річку. У великих ямах-могилах, які розкопала надзвичайна комісія по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників, виявили тисячі трупів дітей, жінок, стариків. З лісів та хуторів поверталися поодинокі люди, яким вдалося врятуватися. Не було палива, продуктів харчування.

Перед радянськими і партійними органами постали першочергові і невідкладні завдання—налагодити мирне життя, відбудувати зруйноване господарство. Одним із перших заходів, здійснених у той час, був збір сільськогосподарських продуктів у фонд оборони. Всі члени промартілі ім. 1 Травня відрахували свою місячну зарплату на будівництво танкової колони. Була проведена мобілізація серед працездатного населення на відбудову вугільної промисловості Донбасу.

Трудящі з ентузіазмом взялися відбудовувати Березне. Після закінчення робочого дня дружно виходили розчищати руїни, впорядковувати вулиці. Артіль ім. 1 Травня налагодила виготовлення та ремонт одягу й взуття, випікання хліба. Незабаром створили артіль інвалідів «Стахановець», яка виготовляла меблі та взуття. Почали працювати слюсарний, ковальський і стельмашний цехи райпромкомбінату, а також два парові млини, дві лісопилки й електростанція.

Трудівники братніх республік і східних областей Української PGP подавали всіляку допомогу Березному, зокрема, кваліфікованими кадрами. Надходили в Березне й машини для МТС.

В січні 1944 року відкрито неповну середню школу, яка розмістилася в приватному приміщенні. На початок 1944/45 навчального року школа вже мала власне приміщення з 9 класними кімнатами. Вона була перетворена на середню, тут працював 21 учитель. Почали працювати кінотеатр і районний будинок культури. 1946 року в Березному вже було 4 бібліотеки. їх фонд становив понад 8730 томів, з яких близько половини було подаровано полтавськими бібліотеками. Наприкінці четвертої п’ятирічки піднялися з руїн 300 житлових будинків.

Стала до ладу Березнівська МТС, що розмістилася в сусідньому селі Зірному. Її машинний парк становили 8 тракторів, 5 тракторних плугів, 2 сівалки, 2 комбайни. Тоді механізатори обслужили 206 селянських господарств. У Березному створили три земельні громади.

Радянському будівництву намагалися перешкодити українські буржуазні націоналісти. Вони не тільки вели антирадянську пропаганду, залякували населення, а й вдавалися до терористичних актів. Мешканці Березного таврували запроданців ганьбою, докладали всіх зусиль до розгрому цих лютих ворогів і всіляко допомагали радянським органам у боротьбі з бандитами.

За четверту п’ятирічку сталися великі соціальні зрушення. Основна маса кустарів вступила до промислових артілей. За прикладом хліборобів східних областей України трудове селянство Березного також стало на шлях колективного господарювання. 1946 року створена ініціативна група з 12 господарств, яка організувала супряги, а через два роки на базі цієї групи створено колгосп ім. Т. Г. Шевченка. Спочатку до артілі вступило 37 господарств. Засноване господарство було дуже слабким — володіло лише 9 кінними плугами, не маючи тяглової сили. На кінець 1949 року виникли ще колгоспи — «8 Березня» та «Перше травня». До них увійшло 186 господарств. Обидва господарства мали 115 голів великої рогатої худоби, 54 коней, 36 возів, 44 плуги. Незабаром колгосп «8 Березня» об’єднався з колгоспом ім. Т. Г. Шевченка. Наприкінці 1950 року завершено суцільну колективізацію. Кількість колгоспних дворів у Березному зросла до 428 (1286 чоловік), земельні масиви колгоспів становили 1229 га. Вже в перші роки існування колгоспів у них з’явилися передовики, які одержували по 22 цнт жита, 302 цнт картоплі з гектара.

Загоївши рани, завдані війною, мешканці Березного продовжували боротьбу за дальший розвиток народного господарства. В роки п’ятої п’ятирічки зведено типове приміщення для МТС, істотно поповнено її машинний парк. У МТС вже працювало 325 робітників. Постійне поповнення МТС новою сільськогосподарською технікою сприяло підвищенню продуктивності праці. Потужність МТС на кінець п’ятирічки зросла майже вдвоє. Підприємство почало використовувати бульдозери, екскаватори, корчувачі, пересувні крани, зварювальну апаратуру.

Широко розгорнуте соціалістичне змагання дало відрадні наслідки: в 1956 році лісопильний цех промислового комбінату виконав три річні плани, робітники Березнівської МТС наступного року завоювали друге місце у всесоюзному змаганні. Створювалися в селищі й нові підприємства, зокрема райхарчокомбінат. В 1959 році до Березного переведено лісгосп у складі п’яти лісництв.

Під час п’ятої п’ятирічки поліпшилися справи в колгоспі. Об’єднавшись з колгоспом «1 Травня», господарство стало більш потужним, змогло ширше використовувати техніку. Завдяки цьому прибутки його зросли у 18 разів, а оплата праці колгоспників — у 9 разів. Після ще одного об’єднання в 1958 році (колгоспу ім. Т. Г. Шевченка з колгоспом села Зірного) Березнівський колгосп спрямував увагу на механізацію трудомістких процесів у тваринництві. Було повністю механізовано приготування кормів, напування худоби, вантажні роботи на фермах. Це відразу позначилося на продуктивності — артіль почала виробляти по 274 цнт молока та 77 цнт м’яса на 100 га угідь. Значно підвищилася врожайність усіх культур у колгоспі. 1965 року тут одержали по 23,4 цнт ячменю та 32,9 цнт пшениці з га. Прибутки колгоспу становили близько 4 млн. карбованців. За досягнуті успіхи орденом Леніна було нагороджено доярку Н. М. Осипчук, орденом Трудового Червоного Прапора — доярку М. М. Петрук.

На базі промартілей утворився комбінат побутового обслуговування населення. На базі ліквідованої MTС — ремонтні майстерні PTC.

Рух за право носити звання ударника комуністичної праці щороку набирав все більшого розмаху. Якщо на початку семирічки його виборював 41 колектив і понад 150 передовиків виробництва, а удостоїлися цього звання три колективи, то на кінець 1965 року його вибороли 18 колективів і 64 робітники. В боротьбі за виконання семирічного плану 20 трудівників відзначено високими урядовими нагородами.

У роки восьмої п’ятирічки трудящі добилися ще більших успіхів. У селищі стали до ладу комбікормовий завод, лукомеліоративна станція, споруджувався льонозавод. Підготовка до святкування 100-річного ювілею В. І. Леніна пройшла в Березному під знаком високопродуктивної праці, підвищення культури виробництва, технічного прогресу. План 1966—1970 рр. промисловими підприємствами виконано до 1 листопада 1970 року. 126 березнівців нагороджено Ленінською ювілейною медаллю, іншими нагородами — 74 чоловіка.

Добре працюють колективи березнівських підприємств, виконуючи директиви XXIV з’їзду КПРС. Якщо план 1971 року вони виконали за 10 місяців, випустивши на 170 тис. крб. понадпланової продукції, то 1972 року показники значно вищі. Усі підприємства разом виробили понадпланової продукції на суму близько 300 тис. крб. Колектив маслозаводу виконав план на 118 процентів.

Зростання економіки сприяє підвищенню добробуту всіх трудящих. Нині немає в селищі родини, яка б не купувала добротний одяг, електропобутові прилади, книги. За часів польської окупації Я. П. Шнайдер поневірявся у наймах, не мав своєї землі. Завдяки Радянській владі цей трудівник не тільки забезпечив свою родину, а й зміг виучити своїх чотирьох дітей. Старший син його Костянтин працює фельдшером у Березному, він — авторитетна людина, депутат селищної Ради. Яків—зубопротезний технік у Красноярську. Валентина закінчила фінансовий інститут, Тамара здобула середню спеціальну освіту. Дочки працюють на Уралі. Батько тепер на відпочинку, одержує пенсію.

Невпізнанно змінився вигляд селища за післявоєнні роки. Тут виросли нові вулиці — Чапаева, Кірова, Радянська, Піонерська, Космонавтів, вони забудовані сучасними добротними будинками, серед них 30 багатоповерхових. Лише

в роки семирічки п’ята частина мешканців Березного справила новосілля. Вулиці Берез-ного добре впорядковані — заасфальтовані, обсаджені деревами, освітлюються електричними ліхтарями. Селище підключене до Добротворської ДРЕС. Реконструйовано торговельний центр, споруджено будинок побутового комбінату, готель, автовокзал.

Оригінально оформлені в поліському стилі універмаг, гастроном, кафе. Широко розгорнулася газифікація квартир. За 8-му п’ятирічку споруджено 210 індивідуальних житлових будинків та 200 комунальних квартир. Мальовничі околиці селища, чисті озера, густі соснові бори — чудова база для відпочинку трудящих. Сюди охоче їдуть туристи, краєзнавці.

Великі перетворення сталися в галузі охорони здоров’я трудящих. В селищі діють центральна районна лікарня на 300 ліжок з поліклінічним відділенням, районна стоматологічна поліклініка з зубопротезною лабораторією, санітарно-епідеміологічна станція, дезинфекційно-профілактичний відділ і два фельдшерські пункти. В них працюють 42 лікарі, 100 чол. середнього медперсоналу. Серед них — лікар Г. С. Дембицький, який за активну роботу в галузі охорони здоров’я нагороджений орденом «Знак Пошани». Районна лікарня зайняла перше місце в області, нагороджена грамотою обкому КП України та облвиконкому, перехідним прапором Міністерства охорони здоров’я СРСР та ЦК профспілки медичних працівників.

У Березному є середня та дві восьмирічні школи, заочна середня школа та лісний технікум. У них працюють 88 викладачів, навчається близько 3 тис. учнів. Крім того, 1965 року відкрито професійно-технічне училище, яке готує взуттєвиків.

Понад 150 юних мешканців селища навчаються в музичній школі, створеній у 1965 році на базі філії Костонільської музичної школи.

Нині до послуг березнівців два кінотеатри, дев’ять бібліотек, книжковий фонд яких понад 105 тис. примірників. Щодня гостинно відчиняються двері районного будинку культури. Його хоровий, драматичний, танцювальний колективи, дівочий ансамбль «Случанка», два оркестри налічують 266 постійних учасників. До Березного часто приїжджають лектори з обласного центру, читають лекції й члени районного відділення товариства «Знання». Діє краєзнавчий музей на громадських засадах.

В досягнутих успіхах є значний внесок первинних партійних організацій, у яких налічується 687 комуністів. Вони працюють на всіх провідних ділянках господарського і культурного будівництва. В колгоспі ім. Т. Г. Шевченка, наприклад, у рільництві працюють 17 комуністів, серед механізаторів їх—19, серед тваринників — 16. Гідними помічниками партійних організацій є комсомольці, їх у Березному налічується 2048 чоловік.

Дев’ятим п’ятирічним планом визначено збільшення обсягу промислового виробництва в Березному в 1,4 раза. 1973 року стане до ладу льонозавод потужністю 11 тис. тонн трести на рік. Здано в експлуатацію консервний цех харчокомбінату. Передбачено також реконструкцію деяких цехів харчокомбінату та маслозаводу. Збільшуючи заготівлю деревини, Березнівський лісгоспзаг одночасно розширить лісовідновлювальні роботи, а також випускатиме для населення товари широкого вжитку.

Для задоволення культурно-побутових потреб мешканців заплановано будівництво кількох багатоповерхових житлових будинків, корпусу лікарні, спортивного комплексу, впорядкування вулиць, парку.

Окрилені чудовими перспективами, мешканці селища успішно виконують рішення XXIV з’їзду КПРС.

І. О. ОМЕЛЬЧУК, К. І. ТИЩЕНКО
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Василь Прокопченко, Тамара Сопілка