Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

БЕРЕСТЕЧКО, місто, Горохівський р-н, Волинська область, Україна

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 823 раз.
Стать: Жінка

БЕРЕСТЕЧКО, місто, Горохівський р-н, Волинська область, Україна

Повідомлення АннА » 29 червня 2017, 20:03

БЕРЕСТЕЧКО – місто Горохівського р-ну Волинської обл. Розташов. у верхів'ї р. Стир (прит. Прип'яті, бас. Дніпра), за 25 км від залізничної ст. Горохів. Нас. 1,9 тис. осіб (1998).
Берестечко виникло як передмістя адм. центру удільного князівства – м. Перемиль (нині село Горохівського р-ну). Після зруйнування останнього монголо-татарами перетворюється на самостійне поселення.
В документах 15 ст. згадується як село Берестки Перемильської волості.
В 15 – на поч. 16 ст. належало родові Боговітинів, які походили від давньорус. князів Крокотків.
Від 1544 переходить як посаг за дружину Ф.Боговітину у володіння київ. воєводи кн. Ф.Пронського.
1547 згідно з привілеєм короля Сигізмунда II Августа дістає магдебурзьке право і набуває статусу міста.
Берестечко свого часу володіли: кн. О.Пронський, який перейшов 1595 у католицтво, а згодом – у кальвінізм, граф А.Лещинський (кальвініст).
Після переходу у 2-й чв. 17 ст. у володіння А.Вишоватого, послідовника аріанського вчення Ф.Социна, місто стає на деякий час головним центром аріанства на Волині.
Під час національної революції 1648–1676 місто не раз спустошувалося. Біля Берестечка проходила Берестецька битва 1651.
У 2-й пол. 17 ст. Берестечко приходить у занепад.
1765 власник міста Я.Замойський побудував костьол для чернечого ордену тринітаріїв.
Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795 ) Берестечко опиняється в складі Російської імперії, набуває статусу волосного центру Волинської губернії.
У кін. 18 ст. внаслідок епідемії чуми, що спалахнула на Волині, місто знов занепадає.
Від 2-ї пол. 19 ст. спостерігається значний пром. розвиток міста. Почали працювати лісопильний, сукновальний, цегельний, винокурний, пивоварний, смоляний і вапняний з-ди.
На поч. 20 ст. засновано кінний з-д.
Під час Першої світової війни і громадянської війни в Україні 1917– 1921 місто часто переходило з рук у руки і зазнало значних руйнувань.
Від 1920 Берестечко – у складі Польщі.
Од 1939 – у складі УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі).
1940–59 – райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського союзу 1941– 1945 від черв. 1941 по квіт. 1944 було окуповане гітлерівцями.
1846 Берестечко відвідав Т.Шевченко, який присвятив подіям 1651 поезію "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?".
Архіт. та істор. пам'ятки: "Му- рований стовп" на могилі кн. О.Пронського (16 ст.), храм-пам'ятник "Козацькі могили" (19 ст.)

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 823 раз.
Стать: Жінка

Re: БЕРЕСТЕЧКО, місто, Горохівський р-н, Волинська область, Україна

Повідомлення АннА » 30 червня 2017, 11:37

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Берестечко — місто районного підпорядкування, розташоване у південно-східній частині Горохівського району на стику Волинської, Львівської і Ровенської областей, у верхів’ї р. Стир, за 25 км від залізничної станції Горохів. Населення — 2,5 тис. чоловік.

Давня історія Берестечка тісно переплітається з історією колишнього центра удільного князівства Перемиля (тепер село Горохівського р-ну), передмістям якого воно було. Після зруйнування Перемиля татаро-монголами в 1241 році Берестечко стало самостійним поселенням. Воно згадується як село Берестки Перемильської волості в документах XV століття, зокрема в грамоті великого князя литовського Казимира Ягеллончика від 1 червня 1445 року.

Назва міста, очевидно, походить від того, що навколо нього росли берестяні ліси.

В XV — на початку XVI століття Берестечко належало Боговітинам, що, як гадають, походили від давньоруських князів Крокотків. Київський воєвода Ф. Г. Пронський, одружившися в 1544 році з Ф. Б. Боговітиною, одержав за нею в придане Берестечко. В 1547 році, за привілеєм великого литовського князя Сигізмунда II Августа, Берестечко дістало магдебурзьке право і стало містом; проте в ряді документів його називали містечком.

Склад населення містечка був досить різноманітний. У документах кінця XVI століття згадуються три великі землевласники, міщани, городники, комірники, перекупщики, ремісники тощо. Значна частина населення займалася сільським господарством. Найбільше — 57 господарств — становили городники і власники вуличних і передмісних будинків. Тут було і 17 ремісників. Всі вони сплачували відповідні побори в залежності від майнового стану.

Тоді Берестечко являло собою один з найзначніших населених пунктів краю. Саме тут у 1573 році відбулося засідання сеймика по виборах на елекційний сейм.

Надання магдебурзького права сприяло економічному розвитку і зростанню кількості населення Берестечка. Згідно з податковими відомостями за 1629 рік у ньому вже налічувалось 389 димів. Отже, населення Берестечка в цей час становило понад 2300 чоловік.

Наприкінці XVI — на початку XVII століття, коли панівні верстви населення західноукраїнських земель почали відходити від православ’я до католицизму, власники Берестечка також проявляють хитання. Наступник князя Ф. Г. Пронського луцький староста О. Пронський після відвідання в 1595 році Риму прийняв католицтво. Незабаром він став кальвіністом, як і новий власник Берестечка граф А. Лещинський. У другій чверті XVII століття, коли тут оселився онук одного з послідовників аріанського вчення Ф. Соціна — А. Вишоватий, Берестечко стає головним центром аріанства на Волині.

Світову славу Берестечко здобуло у зв’язку з битвою, що відбулася поблизу нього 18—30 червня 1651 року між військами Б. Хмельницького і польського короля Яна Казимира III. Проти 150-тисячної польської армії, яка на початку червня зайняла позиції на схід від Берестечка, виступило 100-тисячне козацьке військо разом з татарами, очолюваними ханом Іслам-Гіреєм III.

Однак напередодні вирішальної битви татари зрадили, хан віддав наказ своїй орді відходити в Крим. Через це польська армія змогла зайняти очищені від татар позиції і притиснути селянсько-козацькі війська до болотистої річки Пляшївки. Б. Хмельницький, довідавшись про зраду татар, передав командування Джалалію і поїхав до хана, щоб примусити його повернутись на поле бою. Але це було марним — хан Іслам-Гірей III не тільки не повернувся під Берестечко, а й узяв у полон Хмельницького. 10 днів пробув гетьман в ханському полоні. І лише завдяки викупу йому пощастило визволитись і приступити до формування нової армії на Поділлі.

Тимчасом селянсько-козацькі війська, оточені під Берестечком, героїчно боролися проти ворога. Завдавши значних втрат ворогові, козаки під керівництвом полковника І. Богуна побудували через болото й річку Пляшівку три греблі з возів, сідел, провіантських бочок та одягу і до ранку 1 липня вивели з оточення значну частину війська.

Довідавшись про це, польсько-шляхетські вояки вдерлися в опустілий козацький табір і почали нещадно вбивати тих, які в ньому ще лишились. 300 звитяжців прийняли на себе головний удар ворога, прикриваючи відступ основних селянсько-козацьких частин. Вони засіли на острові Журалисі і протягом цілого дня відбивали наступ переважаючих сил ворога. Відмовившись від запропонованого їм помилування в разі здачі в полон, ці легендарні герої полягли в нерівному бою. Один козак, ім’я якого лишилось невідомим, скочивши в човен, відбивався від насідаючої шляхти косою. Він був 14 разів прострілений. Коли йому пообіцяли від імені короля помилування, то у відповідь почули, що він не дбає про життя, а хоче померти як справжній козак.

Подвиг 300 козаків на острові Журалисі під Берестечком Т. Г. Шевченко увіковічив у своїй поезії «За байраком байрак» в образі старого козака, що час від часу піднімається з високої могили і промовляє:

Нас тут триста, як скло,

Товариства лягло.

Загальні ж втрати селянсько-козацького війська під Берестечком в 1651 році становили 30 тис. чоловік, що входили, в основному, до ар’єргардних частин і неорганізованих селянських загонів. А регулярне козацьке військо відступило майже без втрат. Однак в народній пам’яті битва під Берестечком залишила гіркоту розчарування. У пісні «Висипали козаченьки з високої гори» висловлюється жаль з приводу того, що козацькі «воронії коні у гетьмана Потоцького стоять на припоні, а ковані вози у містечку Берестечку заточені в лози».

Відвідавши Берестечко в 1846 році, Т. Г. Шевченко подіям 1651 року присвятив журливу поезію «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», в якій говориться:

Почорніло я од крові

За вольную волю.

Круг містечка Берестечка

На чотири милі

Мене славні запорожці

Своїм трупом вкрили.

Віддаючи належне ратним подвигам своїх синів, трудящі на місці Берестецької битви напередодні першої світової війни спорудили величний храм-пам’ятник «Козацькі могили», в якому поховані останки героїв, що полягли в бою. Поряд з ним зведено дерев’яну церкву, перенесену сюди з села Острова, в якій корінфський митрополит Іоасаф відправляв молебінь за дарування перемоги над польською шляхтою і підпоясав Б. Хмельницького мечем, освяченим на «гробі господнім» в Єрусалимі. Церква з’єднана з храмом сімсотметровим тунелем.

Автором храма-пам’ятника «Козацькі могили» був видатний російський зодчий О. В. Щусєв, а в оздобленні його художнім розписом брав участь один з найвидатніших художників України І. С. Їжакевич, який створив також кілька полотен для панорами Берестецької битви. Всі вони були вивезені австрійцями в роки першої світової війни і, можливо, назавжди втрачені для нашого народу.

За роки Радянської влади храм-пам’ятник під Берестечком перетворився на історико-меморіальний музей «Козацькі могили» — нині філіал Ровенського обласного краєзнавчого музею, що почав діяти з 1967 року. Тепер це свого роду заповідник, який охороняється державою. Меморіальна частина його доповнена експозицією з історії Берестецької битви.

Трудящі Берестечка напередодні і після визвольної війни 1648—1654 рр. внаслідок польських репресій і татарських нападів пережили період страшного розорения. Вже в 1648 році кількість димів (господарств) у Берестечку зменшилась до 315. В 1649 році їх лишилось 150, а в 1650 — не виявлено «ні одного диму, ні одного хлопа». Очевидно тут, як і по всій Волині, в ході каральних операцій за участь населення у визвольній війні польська шляхта винищувала все. До того ж кримські татари під час своїх нападів на Волинь залишали після себе руїни і згарища; населення знищували або забирали в полон. Рятуючись від загарбників, жителі Берестечка частково йшли в «козаччину», а ті, які ховались у розореному краї, помирали з голоду або від масових епідемій.

Незважаючи на це, Берестечко на диво швидко відбудовувалось. Так, уже в 1658 році тут татари знову замучили і забрали в полон 750 чоловік, зруйнувавши всі споруди, крім трьох будинків. Тоді і виникла на західній околиці Берестечка висока могила і так звана «Дівоча гребля» — місця захоронения жертв татарського свавілля. На могилі ще й досі стоїть своєрідний пам’ятник-капличка, яку в народі називають «свята Текля».

Багато лиха завдали жителям Берестечка грабіжницькі напади феодалів, які ворогували між собою. Так, 5 червня 1680 року шляхтич С. К. Бенєвський напав на Берестечківську волость, завдавши збитків населенню на суму 50 тис. злотих.

Після визвольної війни, прагнучи ще більше зміцнити свої позиції, Ян Казимир III спорудив у Берестечку кам’яний костьол, який згодом набув значення свого роду католицької лаври в північно-західній частині України. Пізніше, близько 1765 року, в Берестечку тодішній його власник Ян Замойський побудував для католицького чернечого ордену тринітаріїв ще один костьол. Водночас споруджується замок. Ці будівлі мали символізувати велич і непереможність Речі Посполитої і католицизму.

Але всі спроби польських феодалів заглушити національну свідомість українського народу, його культуру були марними. Щоразу, коли починались більш-менш значні заворушення на Придніпров’ї, вони мали відгук і в Берестечку. Щоб не допустити до вибуху народного гніву, польські правителі вживали заходів. Так, наприклад, один з польських воєначальників у 1734 році, коли на Правобережжі піднялась хвиля гайдамацького руху, наказав шляхті в разі виявлення озброєних селян-бунтівників нещадно їх убивати. Територію Волині поділили на військові округи, центр одного з яких знаходився в Берестечку.

Населення Берестечка терпіло злигодні не тільки від воєнних дій, а і від різних стихійних лих. Одним з них була епідемія чуми, що спалахнула на Волині в кінці XVIII століття. В Берестечку тоді залишилось живими лише п’ять чоловік. Місто на деякий час знову обезлюдніло.

В 1795 році, згідно з умовами третього поділу Польщі, Берестечко разом з Західною Волинню ввійшло до складу Російської держави. Почався новий період в історії міста. Воно було включено до складу Дубнівського повіту Волинської губернії, перетворено на центр Берестечківської волості. Хоч феодальний гніт залишився, але загалом становище українського населення дещо поліпшилось, оскільки не стало переслідувань за релігійні вірування.

Вітчизняна війна 1812 року зачепила також і Берестечко. Російські війська Ланжерона і Булатова з 17 серпня тримали тут оборону, а 10—11 вересня перейшли в наступ.

Пізніше, у 1831 році, в Берестечку з’явилося військо під командуванням одного з керівників польського визвольного повстання члена «Патріотичного товариства» — генерала Дверницького. Участь у цьому повстанні брали також І власники Берестечка брати Вермінські. Після придушення повстання їх було репресовано, а майно конфісковано. Монастир тринітаріїв закрили.

У XIX столітті значно змінився склад населення містечка. Кількість населення, що працювало в сільському господарстві, різко зменшилась, а кількість ремісників і найманих робітників збільшилась. Так, після реформи 1861 року в Берестечку налічувався всього 31 двір (92 ревізькі душі) колишніх державних селян із загальної кількості 406 дворів (1174 чоловіка).

Найбільш чисельною категорією населення Берестечка були ремісники (шевці, кравці, кушніри та інші), які об’єднувались у цехи, що регулювали свою діяльність статутами. Збереглася шкіряна обкладинка книги шевського цеху з відтиском напису друкарським способом від 1871 року. Вона експонується в Берестечківському історико-краєзнавчому музеї, що працює на громадських засадах.

На початку 90-х рр. XIX століття в Берестечку діяли промислові підприємства, а саме: лісопильний, сукновальний, цегельний, винокурний, пивоварний, смоляний і вапняний заводи. Робітників жорстоко експлуатували. Окремі підприємства і після реформи належали поміщикам. Так, наприклад, винокурний завод, що був власністю поміщиків Ожеровських, з річним прибутком 16 тис. крб. перейшов до графині Г. О. Граббе, дочки слов’янофіла О. С. Хом’якова, що мала маєток на 2300 десятин землі у Берестецькій волості.

На початку XX століття графиня Граббе заснувала в Берестечку кінний завод на 36 конематок. Як і раніше, тут 5 разів на рік збиралися ярмарки, під час яких проводилась торгівля худобою, взуттям, одягом, посудом, красним товаром. У Берестечку відкрилися мануфактурний магазин, кредитна каса, аптека з аптечним складом. Ще в 1898 році при поштовому відділенні почав діяти телеграф.

Швидко зростає і кількість населення. Згідно з переписом 1897 року, в Берестечку налічувалось 4953 чоловіка, в тому числі євреїв — 2251.

Однокласне народне училище, яке виникло в Берестечку в 1875 році, на початку XX століття було перетворене на двокласне училище. В ньому в 1913 році навчався 291 учень.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 823 раз.
Стать: Жінка

Re: БЕРЕСТЕЧКО, місто, Горохівський р-н, Волинська область, Україна

Повідомлення АннА » 30 червня 2017, 11:37

Частина ІІ
З розгортанням діяльності організацій РСДРП Берестечко стало одним із пунктів переправи в Росію революційної літератури з-за кордону. Так, у липні 1904 року поліція затримала вантаж, в якому були виявлені твори К. Маркса і Ф. Енгельса, стаття В. І. Леніна «Лист до товариша про наші організаційні завдання», а також листівки.

Подібні ж транспорти з революційною літературою перехоплювала поліція в Берестечку у листопаді 1905 року, у серпні 1907 року, у квітні і в листопаді 1910 року.

В роки першої світової імперіалістичної війни Берестечко кілька разів переходило з рук у руки. В 1915 році лінія фронту на деякий час стабілізувалася за 5 км від Берестечка, в зв’язку з чим продовольче становище надзвичайно погіршилося, ціни на хліб безперервно зростали, що викликало велике незадоволення населення. Уже весною 1915 року почали виникати заворушення. Жителі Берестечка і навколишніх сіл, що збиралися до міста на базари, силою забирали товари в крамницях, а інколи розбивали їх.

2 травня 1915 року німецько-австрійські війська прорвали фронт між Горлицею і Тарнувим і захопили Західну Волинь. Тільки у червні-вересні 1916 року російські війська відкинули з території Волині окупантів.

У районі Берестечка в 1916 — 1917 рр. стояла 113-а піхотна дивізія російської армії, від солдатів якої населення дізналося про повалення царизму, а потім про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Представники дивізії на конференції в листопаді 1917 року обрали ревком, який звернувся до солдатів із закликом підтримувати владу Рад, продовжувати братання з німецько-австрійськими солдатами. В самому Берестечку була організована народна міліція, до складу якої входили ремісники й селяни.

Але вже в лютому 1918 року Берестечко було захоплене австро-німецькими окупаційними військами. Весною 1919 року в місто прийшли білополяки, які мали намір, завоювавши територію на сході, створити «велику Польщу». Населення вороже зустріло легіонерів. Селяни зіпсували гармати польських білогвардійців. Тоді окупанти взяли заложників і почали їх катувати, допитуючись про винуватців. Селяни не виказали винуватців і, озброївшись, вигнали білополяків. Діставши підкріплення, легіонери повернулись у містечко і жорстоко розправилися з населенням. При підтримці країн Антанти 25 квітня 1920 року білополяки розв’язали польсько-радянську війну.

На південно-західному фронті армію Пілсудського громила Перша Кінна армія, очолювана С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. До 21 липня 1920 року вона вийшла на рубіж р. Стир між Луцьком і Берестечком, біля якого вже 28 липня зав’язалися запеклі бої з частинами 2-ї і 6-ї польських армій. У цих боях відзначились командири 4-ї, 6-ї і 14-ї кавалерійських дивізій — Ф. М. Літунов, С. К. Тимошенко, О. Я. Пархоменко; командири бригад — І. Р. Апанасенко, В. І. Книга, М. П. Колесов, І. С. Колесников та багато інших командирів, політпрацівників і рядових бійців. Річку Стир на ділянці Боремель—Берестечко 2 серпня 1920 року форсувала 14-а кавалерійська дивізія і визволила Берестечко.

З цієї нагоди в колишньому графському парку в Берестечку відбувся мітинг трудящих, на якому виступив С. М. Будьонний. З Берестечка і навколишніх сіл в ряди кіннотників вступило понад 40 чоловік. В числі добровольців з Берестечка були А. М. Повзун, В. П. Серединський, О. С. Сидорук та інші. Після того, як червоні кіннотники вирушили далі на захід, Берестечко зненацька захопили польські легіонери. їх штаб розмістився в графському палаці, де працювала наймичкою О. І. Фірковська. Випадково підслухавши розмову між офіцерами, вона довідалась про наміри польського командування розгромити штаб і тили Першої Кінної армії.

Ризикуючи життям, юна Оденка пробралась до червоних кіннотників і попередила їх про небезпеку. Це дало можливість червоноармійцям зірвати підступні наміри ворога і розгромити його. О. І. Фірковська стала сандружинницею Першої Кінної армії і прослужила там до кінця громадянської війни. За мужність і відвагу її нагородили орденом Червоного Прапора.

В серпні 1920 року наші війська залишили Берестечко. Білополяки жорстоко помстилися над населенням за його симпатії до Червоної Армії — підпалили місто, внаслідок чого значна частина населення була позбавлена житла.

За Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 року Берестечко, як і всю Волинь, було включено до складу буржуазно-поміщицької Польщі. За переписом 1923 року в Берестечку Горохівського повіту налічувалось 5633 жителі, у тому числі 3270 українців, 349 поляків, 1969 євреїв та інших.

Основна маса населення за часів панування буржуазно-поміщицької Польщі була зайнята в ремісництві і торгівлі. На 6700 чоловік населення (1938 р.) в містечку налічувався 451 патентований ремісничий верстат. Серед ремісників були шевці, кравці, муляри, бондарі, стельмахи, столяри.

Становище ремісників було тяжким. Переважній їх більшості роботи вистачало тільки на півроку. В другій половині року наставав так званий «мертвий сезон», коли заробіток не перевищував 5—15 злотих на місяць проти 35—40 злотих у першому півріччі. Значна частина ремісників фактично була на становищі напівбезробітних, які жили в основному за рахунок присадибних ділянок.

Містом управляв магістрат. Бургомістра спочатку призначав повітовий староста, а з 1929 року його обирали члени магістрату відкритим голосуванням з наступним затвердженням повітовим старостою.

Польські власті підпорядковували справу освіти загальній політиці полонізації українського населення. Навчання в школі проводилось польською мовою. Але і її через нестатки батьків не могли відвідувати всі діти шкільного віку. Так, у 1939 році з 892 дітей шкільного віку школу не відвідувало ПО3.

З самого початку польської окупації західноукраїнських земель трудящі Берестечка включились у боротьбу за визволення і возз’єднання з Українською РСР. Революційною боротьбою мас керували місцеві комуністи-підпільники. їх організаційне оформлення відбувалося поступово. Ще в 1917 році група молоді створила в Берестечку філію «Просвіти». Пізніше частина активістів «Просвіти» згуртувалася в осередок «Сельробу». В 1923 році вони на чолі з В. Ширмоловичем і С. С. Воронецьким створили в Берестечку першу організацію КПЗУ.

Поряд з партійною в Берестечку в 1923 році виникла також комсомольська організація. В її створенні активну участь взяв посланець Луцького окружного комітету комсомолу тов. Хараша. Партійна і комсомольська організації створили в Берестечку первинну організацію МОДРу, завойовували на свій бік трудящі маси і молодь через легальні організації (зокрема, «Просвіту»), пропагували серед трудящих ідеї марксизму-ленінізму, а також розповсюджували газети «Земля і воля», «Сельроб» та інші видання ЦК КПЗУ.

У 1928 році активісти-підпільники організували споживчий кооператив «Єдність», спрямовували діяльність профспілок. Профспілка шевців у 1930 році організувала страйк робітників. У ньому взяло участь понад 100 чоловік. Страйкарі добилися успіху — хазяїни майстерень підвищили заробітну плату на 25 — 30 проц. У цьому ж році під час виборів до польського сейму партійна організація Берестечка успішно агітувала населення голосувати за тридцятишістку — список компартії і легальної організації «Сельробєдність».

Виборча кампанія проходила під гаслом «Тридцятишістка тебе врятує, землю і волю подарує». 11 травня 1930 року відбулась велика маніфестація селян і робітників. Понад 2000 чоловік прийшли на збори, щоб продемонструвати свою відданість ідеї соціального і національного визволення. Промовці закликали голосувати за виборчий бюлетень партії «Сельробєдність». Коли на учасників мітингу напав загін озброєних осадників, вони не піддалися на провокацію. Збори тривали півтори години, а їх учасники розійшлися з революційними піснями і вигуками: «Геть панських наймитів!», «Хай живе Радянський Союз!».

Одним із виявів протесту трудящих проти соціального і національного гніту було святкування 1 Травня 1931 року. Сотні жителів Берестечка вийшли в цей день на вулиці і згуртувалися в колони. Тільки заарештувавши 12 чоловік, поліції вдалося розігнати демонстрантів.

Діяльність підпільної організації КПЗУ особливо активізувалась, коли 1934 року в Берестечку був створений райком партії, якому підлягали 80 партійних осередків, що об’єднували до 400 комуністів. У самому Берестечку налічувалося 56 комуністів, серед них Р. П. Рузак, С. М. Рижановський, П. Ф. Ростанюк, У. У. Матвійчук, Є. О. Ейсмонт, М. Т. Литовський, В. Доманський, А. Бойцукевич, І. Цінник та інші. Під впливом Берестечківського райкому КПЗУ було щонайменше 8 тисяч чоловік населення. Численною була і комсомольська організація, яку очолювали В. Ф. Недашкевич, І. Табинський, І. Залевський, Ф. Поляк.

Польська поліція буквально збивалася з ніг, щоб виявити і заарештувати комуністів. У ніч на 21 січня 1935 року, коли на Волині відзначався день пам’яті « трьох Л» — В. І. Леніна, К. Лібкнехта, Р. Люксембург,— поліція провела обшуки і арешти. Під час обшуку в А. Бойцукевича і П. X. Зарицького в Берестечку вона виявила ряд брошур, зокрема видавництва ОК КПЗУ в Луцьку «Червона Волинь», і на цій підставі їх було ув’язнено.

Напередодні 1 травня 1935 року горохівський повітовий староста з тривогою повідомляв воєводське управління про те, що в Берестечку можуть мати місце антидержавні виступи, бо тут завжди компартія діяла якнайактивніше.

Комуністи використовували будь-яку нагоду для розгортання революційної роботи серед населення. Вони організували збір коштів на допомогу республіканській Іспанії, протест проти арешту вождя Компартії Німеччини Ернста Тельмана тощо. Щороку до річниці Великого Жовтня і 1 Травня в місті вивішувались червоні прапори, відбувались маївки, страйки, збір коштів на допомогу політв’язням.

19 вересня 1939 року для трудящих Берестечка почався період будівництва нового, соціалістичного укладу життя. В західноукраїнські землі вступила Червона Армія, щоб узяти під захист їх населення. В місті виникли міське і волосне тимчасові управління на чолі з Р. П. Рузаком. Активні підпільники Р. П. Рузак, X. Я. Зінгер та селянка Я. К. Хомчик були посланцями від Берестечківської гміни до Народних зборів Західної України у Львові, які проголосили на західноукраїнських землях Радянську владу і просили Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР включити Західну Україну до складу Української РСР.

У січні 1940 року, в зв’язку з утворенням районів, Берестечко стало районним центром і містом районного підпорядкування. В ньому було створено міську Раду, перші вибори до якої відбулися 15 грудня 1940 року. Під час виборів до Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР 24 березня 1940 року депутатом Верховної Ради Української РСР була обрана Я. К. Хомчик, за походженням селянка з приміського села Стариків, що жила в той час у Берестечку і працювала заступником голови міськради.

В економіці й культурі міста почали розвиватися паростки соціалізму. Кустарі об’єдналися в промислові артілі по виготовленню і ремонту одягу, взуття, столярних, бондарних та інших виробів. Утворився райхарчокомбінат, якому були підпорядковані водяний млин з олійницею, маслозавод, хлібопекарня, виробництво безалкогольних напоїв, консервування фруктів, овочів тощо. Райпромкомбінату підлягали цегельний, вапняний заводи, шевські, кравецькі майстерні. В результаті налагодження промислового виробництва були ліквідовані безробіття і неповна зайнятість багатьох робітників. Завдяки цьому поліпшився добробут населення. Своє дозвілля трудящі проводили в районному Будинку культури.

Для подання безплатної медичної допомоги населенню було відкрито лікарню, поліклініку, почала працювати аптека.

Почалась перебудова села на соціалістичних засадах. Вже в квітні 1941 року в районі було 32 колгоспи, які об’єднували 41,5 проц. селянських господарств. У школі навчали дітей рідною українською мовою.

Віроломне вторгнення німецько-фашистських полчищ у СРСР перервало соціалістичне будівництво в Берестечку. Вже 23 червня 1941 року місто було окуповане гітлерівцями. В роки фашистської окупації від рук гестапівців у Берестечку загинули активісти С. С. Воронецький, Є. О. Ейсмонт, П. І. Лащук, Ф. К. Лішукевич, Ф. Маєвський, І. Ф. Плічук та інші. Всі вони мужньо тримались на допитах, а секретар комсомольської організації Іван Табинський заявив: «Я комсомолець! Всіх не перестріляєте! Радянська влада буде жити!». Загальна кількість жертв фашизму в Берестечку становила 4 тис. чоловік. Але вбити у трудящих дух свободи і прагнення до визволення фашисти не змогли.

З квітня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Берестечко від німецько-фашистських окупантів. Вже 5 квітня сюди прибула група партійно-радянського активу, яку очолював перший секретар Берестечківського райкому КП України І. Ю. Момот. В Берестечку було створено районний комітет партії, райвиконком, виконком міської Ради депутатів трудящих.

Визволення Берестечка від німецько-фашистських загарбників знову відкрило перед ним шлях мирного соціалістичного розвитку. Але починати його доводилось у надзвичайно тяжких умовах: з 370 житлових будинків, які були в місті у 1941 році, під час війни гітлерівці знищили 1805. Кількість населення внаслідок винищення його фашистами зменшилась більш ніж у п’ять разів і становила в липні 1947 року 1180 чоловік.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3967
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2290 раз.
Подякували: 823 раз.
Стать: Жінка

Re: БЕРЕСТЕЧКО, місто, Горохівський р-н, Волинська область, Україна

Повідомлення АннА » 30 червня 2017, 11:38

Частина ІІІ
Найважливішим своїм обов’язком трудящі вважали подання допомоги Червоній Армії. Населення вносило до фонду оборони країни продовольство та власні заощадження. У лавах Червоної Армії під час Великої Вітчизняної війни служило 150 чоловік з Берестечка, 57 з них загинули на фронтах, 67 фронтовиків і партизанів удостоєні високих урядових нагород. Учасники Сталінградської битви — П. Т. Горопашин і М. Л. Лейко — нагороджені 7 орденами й медалями.

Першочерговими завданнями для Берестечка були налагодження роботи місцевої промисловості, забезпечення необхідних культурно-побутових умов. В перші ж місяці після визволення відновили роботу деякі підприємства по виробництву товарів широкого вжитку і продуктів харчування. Пізніше вони об’єдналися в райпромкомбінат (лісопильний, цегельний, вапняний заводи, швейний і шевський цехи, кузня, слюсарна, столярна і бондарна майстерні) і райхарчокомбінат (млини, пекарня райспоживспілки, олійниця, крупорушка).

Водночас розв’язувалося питання про електрифікацію міста. Завдяки самовідданій праці робітників і раціоналізаторів на відбудові водяного млина на р. Стирі було заощаджено 15 тис. крб. і в липні 1946 року він став до ладу. З пуском водяного млина місто одержало електроенергію.

Підприємства райпромкомбінату весь час розширювали асортимент продукції. Тут було налагоджено масовий випуск возів, саней, збруї, найпростішого реманенту, діжок, дерев’яних відер, столів, табуреток, двірних завісів, віконних ручок, светрів, жіночих хусток, рукавичок. Розгорнули роботу кравецька, шевська, шкіряна майстерні, а також почала працювати перукарня.

Відгукнувшись на заклик ленінградців про виконання 4-ї п’ятирічки за чотири роки, робітники Берестечківського райпромкомбінату під керівництвом територіальної партійної організації доклали багато зусиль для дострокового виконання виробничих планів. Багато робітників своєю самовідданою працею завоювали загальну повагу. Серед них виділялись такі працівники промкомбінату, як майстер в’язального цеху В. Веквацька, майстер швейного цеху В. Червінська, секретар комсомольської організації промкомбінату М. Миглей та інші.

Добре працювали також робітники інших промислових підприємств Берестечка. Це сприяло зростанню виробництва. Так, якщо в 1945 році план випуску валової продукції підприємства міста виконали тільки на 73 проц., то в 1947 році вже на 102 проценти.

Поряд з розвитком місцевої промисловості в Берестечку приділялась увага також і сільському господарству, тому що частина мешканців була ще тісно з ним зв’язана. В січні 1945 року на засіданні міськради обговорювалось питання «Про повернення селянам землі, відібраної німецькими окупантами, наділення землею безземельних і малоземельних селян, відрізання землі від селян, які мають її більш встановленої граничної норми, і закріплення землі в безкоштовне користування за селянами міста Берестечка». Згідно з цим рішенням, селяни Берестечка одержали 171,26 га землі, втому числі присадибної —4,55 га, польової—157,79 га, сіножатей — 6,46 га, інших угідь — 2,46 гектарів.

Берестечківська міськрада виявляла піклування про сім’ї фронтовиків. Для цього при виконкомі було утворено дві комісії, які провели обстеження житлово-побутових умов родин фронтовиків і добивались того, щоб їх у першу чергу забезпечували всім необхідним. Зокрема, було організовано допомогу сім’ям фронтовиків у проведенні весняної сівби.

Поряд з відбудовою економіки зростала в місті освіта і культура населення, поліпшувалось його медичне обслуговування. Вже в перший рік після визволення з-під фашистського ярма у місті були відкриті поліклініка, лікарня, жіноча консультація, зуболікарський і зубопротезний кабінети, райсанепідстанція, дитячі ясла.

В 1944/45 навчальному році в Берестечку відкрили семирічну школу, реорганізовану в наступному році на середню. Учнів було забезпечено гарячими сніданками. Колектив учителів і учнів Берестечківської середньої школи виступив з ініціативою —щоб кожна школа району засівала по кілька гектарів зернових, урожай з яких здавали до фонду Червоної Армії.

З перших днів після визволення стали розгортати роботу культурно-освітні заклади: районна бібліотека для дорослих та дітей з читальним залом і клуб, який у 1948 році перейшов у новозбудоване приміщення і був перетворений на районний Будинок культури. При ньому працювали хоровий і драматичний гуртки.

Трудящі Берестечка активно відгукнулись на звернення ЦК КП(б)У і Ради Міністрів УРСР до населення західних областей України з закликом включитися в роботу по відбудові міст і сіл. Кожний працездатний відробив на відбудові міста в неробочий час по 128 годин. Для виконання будівельних робіт підрядним способом з 1 жовтня 1945 року розпочала свою діяльність будівельна бригада при міськкомунгоспі. Відбудовувались і ремонтувались житлові будинки і комунальні підприємства. Радянська держава подала трудящим Берестечка допомогу матеріалами і коштами. Вже в 1945—1946 роках в Берестечку розгорнулись широкі роботи по благоустрою.

В 1947 році на трьох вулицях Берестечка було перекладено тротуари, на одній площі — бруківку, ряд вулиць освітлено і озеленено. До 30-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрито пам’ятник В. І. Леніну. В 1948 році трудящі відбудували міський парк, провели великі роботи по насадженню дерев та кущів.

З 20 березня по 25 квітня 1950 року було оголошено місячник по благоустрою і санітарному очищенню міста. До участі в місячнику було залучено широкі верстви населення, комсомольців, позаспілкову молодь, піонерів.

Посиленню робіт по благоустрою міста, капітального і поточного ремонту квартир сприяло утворення в лютому 1955 року в Берестечку на основі постанови Ради Міністрів УРСР від 4 січня комбінату комунальних підприємств.

У справі поліпшення комунального господарства, благоустрою Берестечка, побутового обслуговування населення значну роботу провела міська Рада депутатів трудящих. На сесіях міськради і засіданнях виконкому систематично розглядались питання роботи комбінату комунальних підприємств, відділу комунального господарства, рембуддільниці № 6 та інші.

Відбудова Берестечка проходила в умовах опору з боку буржуазно-націоналістичних банд. У Берестечку було створено винищувальний батальйон в складі 108 бійців і загін радпартактиву в кількості 33 чоловік. Спираючись на підтримку селянства, радпартактив, органи міліції і держбезпеки до початку 1948 року в основному завершили розгром буржуазно-націоналістичних банд у районі.

В мобілізації трудящих Берестечка і району на боротьбу за розгортання соціалістичного будівництва велику роботу провела районна газета «Більшовицька зброя», перший номер якої вийшов 2 квітня 1945 року.

В 1959 році Берестечківський район було ліквідовано; Берестечко ввійшло до складу Горохівського району. Розвиток економіки і культури Берестечка тривав. За роки семирічки тут розвинулись такі підприємства, як завод будівельних матеріалів, філіали Горохівських плодоконсервного і сирзаводів, павільйон побутового обслуговування. Продукція цих підприємств, зокрема консерви й сир, йде не тільки для задоволення потреб населення області, айв інші міста та на експорт.

В 1963 році в Берестечко надійшов промисловий струм від Добротвірської ДРЕС. Споруджена тут трансформаторна електропідстанція дала можливість завершити повну електрифікацію всього Горохівського району в 1964 році.

В період розгорнутого будівництва комунізму, особливо після XXII з’їзду КПРС, на підприємствах Берестечка розгорнулось масове соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань семирічки. Змагання вилилось у рух за завоювання почесного звання бригад і ударників комуністичного ставлення до праці. До 1964 року цього звання було удостоєно колектив цеху сиромолочної продукції, очолюваний І. І. Дубиком, а також бригаду М. М. Лищука черепичного цеху заводу будматеріалів.

Далеко за межами Берестечка відомі імена старшого майстра плодоконсервного заводу О. М. Орєшкової, що була делегатом XXII з’їзду КП України, ланкової Берестечківського лісництва Ківерцівського ордена Леніна лісгоспзагу О. П. Круль —делегата XIII з’їзду профспілок СРСР, нагородженої орденом Леніна, та інших невтомних трудівників.

Зростає матеріальний і культурний рівень трудящих Берестечка. В місті прокладено водопровід, зміцнено комунальне господарство, впорядковано житловий фонд, замощено вулиці. Всі квартири електрифіковані, проведена радіотрансляційна мережа, над містом височать радіо- і телевізійні антени.

Добре налагоджено медичне обслуговування. Якщо до 1939 року тут було лише два приватні медики, то з 1964 року — 10 висококваліфікованих лікарів, 48 фельдшерів і медсестер. В місті є друга районна лікарня на 75 ліжок, будується на кошти колгоспів нове приміщення лікарні на 120 ліжок, є тубдиспансер на 25 хворих. Працюють дитячі ясла та дитсадок на 60 місць.

Колишній графський палац відбудовано. Тепер це будинок для престарілих на 250 місць.

Радянська влада відкрила перед трудящими шлях до освіти. Так, обидва сини А. Т. Романюка, який був колись наймитом, закінчили інститут і працюють інженерами. В удови Н. П. Титаренко, чоловік якої загинув на війні, всі четверо дітей здобули вищу і середню спеціальну освіту і нині працюють на підприємствах та в установах міста. Таких прикладів чимало.

Старожили згадують, що до 1939 року в Берестечку лише 3 чоловіки мали вищу освіту. За роки Радянської влади близько. 200 жителів міста закінчили вузи і працюють інженерами, лікарями, вчителями, агрономами.

В 1961 році в Берестечку відкрився зоотехнічний технікум, за яким закріплено 230 га землі, і ферму молочної худоби. В технікумі стаціонарно навчаються 290 учнів і понад 250 — на заочному відділенні. До 1968 року технікум випустив 425 спеціалістів.

У Берестечківській середній школі налічується понад 600 учнів і працюють в ній більше 45 учителів, у їх числі — К. С. Мороз, заслужена учителька школи УРСР, Н. Л. Семеняк, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, а Д. Т. Конченко, О. Л. Жарихін, М. Д. Ніколаєвич, Ю. К. Федорчук нагороджені значками «Відмінник народної освіти». За післявоєнні роки школу закінчило 1200 чоловік.

Значна увага приділяється партійними організаціями міста вихованню трудящих і молоді в комуністичному дусі. Тут працюють Будинок культури, 2 міські бібліотеки (для дорослих та дітей), які налічують 50 тис. книг. Жителі міста передплачують 1300 примірників газет та журналів.

У міському Будинку культури члени товариства «Знання» читають лекції на міжнародні, атеїстичні, педагогічні, медичні, правові та інші теми. Вистави і концерти колективів художньої самодіяльності мають великий успіх.

Велику роботу з дітьми проводять міський Будинок піонерів і середня школа. Щороку добрих показників на обласних і республіканських змаганнях добиваються юні авіамоделісти, судномоделісти і туристи. Влітку працює міжшкільний піонерський табір на 200 дітей.

При Берестечківській середній школі у квітні 1963 року відкрили ленінську кімнату, де проводиться значна робота по патріотичному вихованню. У всесоюзному змаганні за кращий загін переможцем в Горохівському районі вийшов піонерський загін ім. Германа Титова, який і одержав у 1963 році путівку на новорічну ялинку в Кремлі. Вся піонерська організація школи провела значну роботу по збору матеріалів з історії місцевої організації КПЗУ та рідного міста, організувала клуб дружби і клуб цікавих зустрічей. Піонери налагодили листування з піонерами Ульяновська, Казані, Керчі, Мелітополя, деякими містами Грузії, Польщі, зав’язали дружбу з бригадою комуністичної праці місцевого промкомбінату, запрошують до себе учасників революційного підпілля, громадянської і Великої Вітчизняної воєн.

Виховну роботу проводить і міський краєзнавчий музей, очолюваний Г. С. Філіповичем, що відкрився у Берестечку 1 травня 1963 року. Як справжній ентузіаст, він роками по крихті збирав матеріали з історичного минулого свого міста На допомогу прийшла уся громадськість, а також колективи Волинського, Львівського, Ровенського краєзнавчих музеїв, Центрального державного історичного архіву УРСР. Музей відвідують щороку тисячі людей.

Значний вклад у благоустрій міста вносить міське відділення Товариства охорони природи, яке протягом ряду років очолює ентузіаст цієї справи учитель-комуніст М. П. Яценко.

Керівною силою трудящих міста є партійні організації, які об’єднують понад 100 комуністів. За їх ініціативою створено Раду партійних організацій. Комсомольськими організаціями, що налічують на своєму обліку 300 чоловік, керує кущовий комітет комсомолу на громадських засадах.

З великим ентузіазмом трудящі Берестечка відзначили 50-річчя Великого Жовтня. Цьому місту судилося зберігати довічну славу боротьби українського народу за соціальне і національне визволення, яке принесла йому тільки Радянська влада.

І. С. ГАЙДАЙ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], cronoster, Google [Bot], Google Adsense [Bot]