Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

БЕРШАДЬ, місто, Вінницька область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

БЕРШАДЬ, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 01 липня 2017, 09:57

БЕРШАДЬ – місто Вінницької обл., райцентр. Розташов. при впадінні р. Берладинка (Бершадка) в р. Дохна (прит. Пд. Бугу). Залізнична ст. Нас. 14,3 тис. осіб (1999).
Уперше згадується під 1459.
У 1610-х рр. осадчий князя Я.Збаразького В.Босий заклав замок на Бершадці, що став пристанищем подільських козаків.
1617 замок на вимогу турків було зруйновано, що, втім, не припинило укр. колонізації краю.
Згодом Бершадь належала магнату Я.Тишкевичу, потім кн. Я.Вишневецькому.
За часів національної революції 1648–1676 – сотенне місто Уманського полку.
1672–99 – під контролем Османської імперії, пізніше повернуте Польщі.
Зона активності гайдамаків у 18 ст. (див. Гайдамацький рух). З
а 2-м поділом Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) – у складі Російської імперії.
Від 1797 Бершадь – повітове місто Подільської губернії, а від 1804 – м-ко Ольгопільського пов. тієї ж губернії.
Один із перших центрів цукроваріння (цукровий з-д з 1827).
У 19–20 ст. існувала значна єврейс. громада (за даними перепису 1926 – 59 % нас. Б.).
На поч. 19 ст. Бершадь – центр хасидизму.
За часів української революції 1917–1921 у Бершаді мали місце єврейс. погроми, у квіт.–трав. 1920 тут велися запеклі бої повстанців Ю.Тютюнника з більшовиками.
Від 1923 – райцентр Гайсинської округи Подільської губ., від 1932 – Він. обл.
За часів Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 Бершадь знаходилася під румун. окупацією від 29 лип.
1941 по 14 берез. 1944 (див. Трансністрія).
В Бершаді існувало велике єврейс. гетто, діяв осередок руху Опору.
Статус міста поселення отримало в груд. 1966.
Нині Бершадь – відомий с.-г. центр.

Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

Re: БЕРШАДЬ, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 01 липня 2017, 10:00

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Бершадь — місто районного підпорядкування (з 1966 року), залізнична станція. Розташоване при злитті річок Дохни і Берладинки. Населення — 11 442 чоловіка.

Бершадь — центр району, площа якого 1,3 тис. кв. км, населення 94,9 тис. чоловік. В районі 46 населених пунктів, що підпорядковані 1 міській та 26 сільським Радам. Надра містять каолін, високоякісні глини, кварц, пісок. У користуванні 24 колгоспів 128,6 тис. га землі, в т. ч. 89,6 тис. га орної. Є радгосп і рибгосп. Значні площі зайняті цукровими буряками, пшеницею, горохом, виноградниками. Тваринництво м’ясо-молочного напрямку, розвинуто овочівництво, бджільництво. В районі є 16 промислових підприємств, 305 магазинів, 79 підприємств громадського харчування. Працюють 46 шкіл, 4 будинки культури, 37 клубів, 2 кінотеатри, 51 бібліотека, 10 лікарень, 23 фельдшерсько-акушерські пункти, 5 колгоспних пологових будинків, санепідемстанція.

Вперше згадується Бершадь в історичних джерелах 1459 року. Розташована була на південному кордоні Литовського князівства. Обнесена шестиметровим валом, з фортецею у центрі, Бершадь являла важливий форпост у боротьбі проти турків і татар.

Виникнення козацтва посилило оборонне значення Бершаді. Ще в першій половині XVI ст. сюди з Поділля і Волині збиралися втікачі, які створювали козацькі загони. Існування «непослушного» населення мало значний вплив на місцеве селянство, яке відмовлялося платити феодальні податки. В матеріалах опису староства 1616 року є відомості, що в південних районах селяни податків не платили.

На початку XVII ст. Бершадь була значним населеним пунктом: тут налічувалося 275 дворів і близько 1650 чоловік населення.

З перших днів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького козаки, селяни й міщани Бершаді створили селянсько-козацький загін на чолі з Трифоном, який приєднався до Уманського полку і брав участь у визволенні Брацлавщини та Поділля від польсько-шляхетських загарбників. 1648 року Бершадь стала сотенним містом Уманського полку. За свідченням сучасників, у 1660 році вона мала міцні укріплення із мурів та земляних валів. Успішно розвивалися ремесло й торгівля. Бершадь мала торговельні зв’язки з Кам’янцем-Подільським, Уманню, Сороками. Але після Андрусівського перемир’я місто відійшло до Польщі, а з 1672 року майже на 30 років опинилося під гнітом Туреччини, війська якої зруйнували Бершадь. У кінці XVII ст. відновилось панування шляхетської Польщі.

І в наступні роки не вщухала на цих землях боротьба проти поневолювачів. Жителі Бершаді були учасниками повстання під проводом С. Палія. Тут було сформовано сотню на чолі з сотником Лук’яном, яка у жовтні 1702 року визволяла від польських військ Немирів. 1734 року надвірні козаки Бершаді підтримали селянсько-гайдамацьке антифеодальне повстання.

В 50-х роках, коли знову пожвавився гайдамацький рух, у районі Бершаді в 1749 і 1757 роках з’являлися великі загони гайдамаків. Біднота Бершаді та навколишніх сіл приєдналася до загонів М. Залізняка і І. Гонти, коли ті 1768 року здобули Умань.

Возз’єднання Правобережної України з Росією було прогресивним явищем в житті українського народу. Це помітно позначилось і на розвитку Бершаді, яка стала центром одноіменного округу Брацлавського намісництва. В 1797 році за новим поділом Бершадь — повітове місто Подільської губернії, а з 1804 року — містечко Ольгопільського повіту. Вже на початку XIX ст. існували бершадські суконна і полотняна мануфактури, що належали поміщикам. Одна з мануфактур мала лише п’ять верстатів і п’ять кріпаків. 1823 року в містечку були ткацька й суконна фабрики, устатковані 3 верстатами, яких обслуговували 26 найманих робітників. У 1827 році тут з’являється одна з перших у Подільській губернії цукроварень, а в 1851 році розпочала роботу винокурня з 14 робітниками. Але більшість населення займалася землеробством і відбувала феодальні повинності. Селяни, яким належало 1,5 тис. десятин землі, за реформою 1861 року втратили випаси та сіножаті. Вони не припиняли боротьби з поміщиком.

Розвиток капіталізму відчутно позначився на зміні соціального складу Бершаді. Лише п’ята частина населення займалась тепер сільським господарством. Все більшу роль у суспільному житті відігравали робітники промислових підприємств. У місті були три млини, тютюнова і макаронна фабрики, винокурний завод, друкарня. Після пожежі. 1872 року був модернізований цукровий завод. Напередодні імперіалістичної війни на заводі працювало понад п’ятсот робітників. Жорстока експлуатація, політичне безправ’я штовхали робітників на боротьбу проти поневолювачів. У 1879 році весь робітничий колектив на чолі з К. К. Ващенком застрайкував. Активну участь брали робітники і у виступах під час першої російської революції у 1906 році.

Бершадь помітно зростала (з 1904 року вона стала містом), а умови життя трудящих лишалися важкими. Хоч кількість населення досягла вже 12 тис., у місті не було каналізації, водогону, електричного освітлення.

Трудящі фактично були позбавлені права навчати своїх дітей і користуватися медичною допомогою. В Бершаді працювали церковнопарафіяльна школа, народне училище, реміснича школа при монастирі. З 1911 року розпочали роботу приватні чоловіча та жіноча торгові школи. Але вчитися у них могли тільки діти заможних. Понад тисячу дітей трудящих не ходили до школи. Зате активно діяли монастир, 4 церкви, синагога, 6 молитовних будинків. У місті була тільки земська лікарня на десяток ліжок і заводський медичний пункт.

Прагнучи змінити таке становище, трудящі боролися за свої права. Під час Лютневої буржуазно-демократичної революції робітники цукрового заводу створили заводський комітет. Його члени взяли участь у роботі з’їзду представників робітників цукрових заводів Ольгопільського повіту, який відбувся у серпні 1917 року. З’їзд створив районний комітет профспілки трудящих цукрових заводів з постійним місцем перебування в Бершаді.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була радісно зустрінута бершадськими трудівниками. В січні 1918 року тут проголосили Радянську владу. Але незабаром до міста вдерлися німецькі окупанти. Окупація та хазяйнування буржуазно-націоналістичних банд важким тягарем лягли на плечі трудящих. Тільки з цукрового заводу було вивезено 50 тис. пудів цукру.

Робітники й селяни не припиняли боротьби: готувались нові виступи. Для їх організації в січні 1919 року Бершадський підпільний ревком створив партизанський загін з жителів Бершаді та сусідніх сіл. Командиром призначили голову ревкому В. Кривоходкіна, а комісаром — П. Соболевського. Внаслідок переможного повстання в лютому 1919 року в Бершаді відновлено Радянську владу. Народна влада здійснила перші соціалістичні перетворення: цукровий завод підпорядкували повітовому раднаргоспу, встановили контроль над млинами, керівництво шкіл передали шкільним радам. Відбулося урочисте відкриття клубу та бібліотеки.

Новий наступ внутрішньої і зовнішньої контрреволюції став на перешкоді в здійсненні соціалістичних перетворень. Вже 4 травня 1919 року Бершадь була оголошена на військовому стані. Згодом місто захопили денікінці, і лише на початку 1920 року, після розгрому білогвардійців тут знову розгорнулося соціалістичне будівництво. Відновили роботу підприємства, клуб і бібліотека. Відкрили школи грамоти для дорослих, для дітей робітників і червоноармійців — дитячий садок, а в приміщеннях монастиря — дитячий притулок для сиріт. Влада трудящих з перших днів свого існування дбала про розвиток культури. У ці наповнені напруженою боротьбою часи в Бершаді створили історичний музей.

У квітні—травні 1920 року в районі Бершаді йшли запеклі бої з бандами Тютюнника. В кінці квітня петлюрівці захопили місто і вчинили жорстоку розправу над радянськими людьми. Частини 45-ї дивізії і, зокрема, кіннотники Г. І. Котовського визволили Бершадь від ворогів.

І знову трудящі бралися до мирної праці. В червні 1920 року в Бершаді був створений районний партійний комітет. Під керівництвом партійної організації налагоджувалося трудове творче життя. Приступили до відбудови цукрового заводу, ремонту школи. Селяни успішно провели осінню посівну кампанію. У вересні 1920 року в житті трудящих Бершаді сталася визначна подія — 120 незаможників об’єдналися в КНС, головою обрали І. Васильківського.

У вересні відбулася ще одна подія — почала своє існування Бершадська комсомольська організація. Комсомольці були бойовими помічниками комуністів у соціалістичному будівництві. Вони зі зброєю в руках боролися проти бандитів, вели велику культосвітню роботу, організовували хати-читальні. Багато чого було зроблено тоді для налагодження контактів місцевої комсомольської організації з молоддю міста і навколишніх сіл. Це, зокрема, сприяло успішному проведенню «тижнів зміцнення фронту». Молодь організувала самодіяльний театр ім. Шевченка, вистави якого користувалися успіхом у жителів Бершаді і навколишніх сіл.

У роки мирного будівництва реконструйовано цукровий завод, відбудовано і розширено спиртовий та шкіряні заводи. Ще на початку 1921 року ремісники почали об’єднуватися в артілі, яких під кінець року налічувалося 26: металістів, ковалів, столярів, шевців, кравців тощо..

Важливим завданням, яке постало згодом перед трудівниками, була соціалістична перебудова сільського господарства. Взимку 1923 року в Бершаді створюється сільськогосподарська трудова артіль «Колос», а влітку — артіль «Серп». Це були невеличкі кооперативні об’єднання селян. 105 членів артілі «Серп» хазяйнували на 90 десятинах землі. Артіль з самого початку добилася добрих показників: урожай був вищим, ніж в одноосібних господарствах. Розгорнулась також і культурно-освітня робота — артіль мала свій клуб і бібліотеку. За успіхи в господарській та культурно-масовій роботі вона здобула право участі у всеукраїнському конкурсі на краще сільське колективне господарство.

Радість від успіхів у радянському та господарському будівництві була затьмарена звісткою про смерть В. І. Леніна. Понад 3 тис. трудящих Бершаді та навколишніх сіл 23 січня 1924 року зібрались на траурний мітинг, щоб заявити про свою відданість ленінським заповітам. Тільки робітниками цукрового заводу було подано 19 заяв з проханням прийняти до лав партії.

За роки відбудови народного господарства зросло політичне та економічне значення Бершаді в губернії. 1922 року Бершадь стала центром Ольгопільського повіту. Тепер у місті працювало чотири школи, два лікнепи, клуб, районна бібліотека. Поліпшилося й медичне обслуговування: в лікарні працювали 17 медпрацівників.

Трудівники Бершаді в складних міжнародних умовах, коли імперіалістичні уряди всіляко намагалися зірвати соціалістичне будівництво, активно зміцнювали обороноздатність країни. Вони дружно включились у «тиждень оборони» 1927 року й відрахували дводенний заробіток на побудову літаків «Службовець», «Харчовик» та інших.

Соціалістична перебудова сільського господарства тривала. Крім раніше створених кооперативних об’єднань селян, у березні 1928 року виникає ТСОЗ «Геть злидні». З метою зміцнення невеликих господарств, кращого використання знарядь виробництва в районі створили чотири кущові об’єднання колективів, з машинно-кінними станціями у кожному. В самій Бершаді колективи об’єдналися в кущ у складі трьох колгоспів — ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «П’ятирічка за 4 роки». Головою куща став двадцятип’ятитисячник М. А. Красилін, робітник з Донбасу. Бершадська спілка цукровиків направила до колгоспів кращих робітників цукрового заводу, комуністів П. В. Постеля, М. І. Демчука та передовика виробництва М. Ф. Топара.

Проведені заходи сприяли кращій організації праці в сільському господарстві, піднесенню творчої ініціативи трудівників. Колгоспник артілі ім. Ворошилова С. Плахотнюк сконструював ручний підживлювач, який був прийнятий обласною комісією і рекомендований для використання всіма колгоспами. З року в рік зростала врожайність колгоспних ланів, підвищувався добробут трудівників. Збільшувалась вагомість трудодня. В передвоєнні роки у колгоспах Бершаді на трудодень припадало понад три кілограми зерна. За сумлінну працю трудівники колгоспів Бершаді дістали право взяти участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року.

У розвиток сільськогосподарського виробництва зробили великий внесок механізатори Бершадської МТС, створеної у березні 1930 року4. В 1932 році вона обслуговувала 35 колгоспів, що мали близько 20 тис. га орної землі. Але на шляху виконання намічених планів в цей період були й труднощі. Партійна організація провела значну роботу, щоб зміцнити механізаторські кадри і трудову дисципліну. Все це дало позитивні наслідки: підвищилась якість обробітку землі, поліпшилося використання техніки. Зразком для всіх працівників МТС була бригада, яку очолював І. Д. Синявський, нагороджений 1935 року орденом «Знак Пошани». Бершадська МТС перетворилась на одну із найбільших і кращих в області. Напередодні війни колгоспні лани обробляли вже 48 тракторів.

Внаслідок успішної реконструкції спиртового заводу продуктивність його зросла напередодні війни в порівнянні з 1925 роком у 4 рази1. Значну роботу здійснив колектив цукрового заводу щодо перетворення підприємства з відсталого у передове. Кількість робітників зросла у довоєнний час до 700 чоловік, а продукція становила 200 тис. пудів цукру на рік.

Суттєво змінилося становище численних дрібних артілей бершадських ремісників. Всі вони були об’єднані у шість промислових артілей, де працювало понад 600 робітників. А одна з них перетворилася на меблеву фабрику.

Роки соціалістичних перетворень були наповнені для трудівників Бершаді досягненнями у розвитку культури, охорони здоров’я. Про щасливе життя робітників, селян та службовців міста за радянських часів, їх трудові звершення розповідала районна газета «Соціалістичний шлях», що почала виходити з 1932 року. 1936 року в новому приміщенні відкрили бібліотеку. Молодь набувала знання в середній, педагогічній та медичній школах, на учительських курсах. Бершадці любили свій літній театр. Діти трудівників охоче відвідували палац піонерів. Поліпшили медичне обслуговування населення працівники районної лікарні, яку очолював хірург Г. Я. Будкевич. Він 30 років свого життя віддав благородній справі охорони здоров’я трудящих. Вдячні жителі Бершаді увічнили пам’ять заслуженого лікаря Української РСР, назвавши його ім’ям одну з вулиць міста і встановивши меморіальну дошку на будинку лікарні, де працював талановитий хірург.

Виконуючи інтернаціональний обов’язок, трудящі Бершаді неодноразово збирали кошти на допомогу республіканським військам Іспанії4. Значні кошти надходили від бершадців у фонд зміцнення обороноздатності нашої країни, на рахунок добровільних організацій Червоного Хреста та Тсоавіахіму.

За роки соціалістичного будівництва Бершадь стала промислово-аграрним центром півдня області. Але її мирне життя було перервано війною. Вже 29 липня 1941 року Бершадь окупували німецько-румунські війська. Фашисти утворили тут гетто для єврейського населення. Від катувань, голоду, епідемій у Бершаді загинуло багато радянських людей, розстріляно 327, вигнано в рабство 1203 чоловіка.

Радянські люди і в умовах жорстокого терору чинили фашистським окупантам опір. Для організації боротьби райком КП(б)У залишив на тимчасово окупованій території комуніста О. Р. Пилипчука, який вже в серпні 1941 року організував першу в районі підпільну групу, а в листопаді того ж року разом з Я. ПІ. Талісом створив підпільну групу в м. Бершаді. В грудні виникла підпільна група з робітників та службовців Бершадської МТС на чолі з робітником В. М. Глущенком. Скеровував діяльність підпілля штаб у складі О. Р. Пилипчука, Я. Ш. Таліса, О. Ю. Романченка. У зв’язку із збільшенням підпільних груп до штабу ввели інструктора райкому КП(б)У І. П. Добровольського та працівника райвиконкому К. О. Пустовойтова6.

До складу підпільних груп, кількість яких зростала, вступали все нові члени. В березні 1943 року для координації розгалуженої сітки підпілля та керівництва двома партизанськими загонами підпільний райком КП(б)У створив Раду на чолі з О. Р. Пилипчуком та партійне бюро у складі Н. Ферштендікера, К. О. Пустовойтова, Я. Ш. Таліса, О. Р. Пилипчука та Н. Т. Друзя. Через 51 комуніста бюро здійснювало керівництво підпільними партійними організаціями, 5 підпільними групами, 15 підпільними антифашистськими організаціями та 2 партизанськими загонами. Диверсійні акти, саботаж, знищення жандармів та поліцаїв, напади на німецько-румунські військові частини не давали фашистам спокою. Підпільна друкарня випустила понад 150 листівок, брошур, наказів разовим тиражем від 100 до 1500 примірників. Районна підпільна комуністична організація через ці видання інформувала населення про події на фронті, про розгортання бойових дій народних месників, закликала до опору, підносила віру радянських людей у перемогу над лютим ворогом. Безсилі знайти друкарню, гестапівці провели масові облави, заарештувавши понад 100 чоловік, кількох робітників цукрового заводу повісили. Але населення продовжувало читати правдиве слово комуністів-підпільників.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3977
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2291 раз.
Подякували: 825 раз.
Стать: Жінка

Re: БЕРШАДЬ, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 01 липня 2017, 10:01

Частина ІІ
Горіла земля під ногами окупантів. Група К. О. Пустовойтова спалила на залізничній станції до тисячі тонн сіна, заготовленого для коней румунських військ, група В. М. Глущенка вивела з ладу 64 трактори, знищила понад 400 тонн пального, сховала 12 розібраних тракторів, які після приходу частин Червоної Армії полагодили.

Широкий розмах руху підпільників та партизанів у Бершадському районі змушений був визнати префект Балтського повіту. Він зазначав у листопаді 1943 року, що тут збільшилась кількість загонів, учасники яких захоплюють зброю у жандармів та військових; зникають з фашистських обозів разом з підводами місцеві провідники.

Активно діяли й молодіжні підпільні групи. Ватажок однієї з комсомольсько-молодіжних груп Борис Нижник (підпільна кличка Роман Бурий) разом з товаришами здійснив кілька нападів на румунських жандармів. Підпільники знищили ворогів та забрали їх зброю. Гестапівці натрапили на слід групи. Вже отримавши смертний вирок, вихованець ленінського комсомолу в листах до рідних жалкував, що не зможе далі продовжити боротьбу проти окупантів. Його посмертно було нагороджено медаллю «За бойові заслуги».

Не тільки на окупованій території бершадці боролися проти фашистської нечисті. Вони билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед воїнів були колишні робітники, селяни, вчителі, медпрацівники, службовці установ. 18-річною дівчиною пішла на фронт медична сестра Н. Ю. Тартачна. Вона брала участь у боях під Москвою, де винесла з поля бою понад двісті поранених. Там же була прийнята до лав партії. Рятувала життя поранених радянських воїнів під Курськом, Орлом, Білгородом, дійшла до Берліна. Після війни повернулася до мирної праці в лікарню. Боронив рідну Вітчизну вчитель І. В. Пустовойтов. Після важкої контузії він втратив зір, але й досі продовжує навчати учнів. За покликом серця залишила школу молода 19-річна вчителька М. П. Чугуєвська, щоб добровільно вступити до лав Червоної Армії. Двічі поранена, відзначена урядовими нагородами М. П. Чугуєвська — відмінник народної освіти — передає свої знання молодому поколінню.

Прославив земляків подвигом П. І. Миколаєнко. В одному з жорстоких боїв він, командир роти 134-го танкового полку, особисто знищив кілька танків противника, забезпечивши виконання бойового завдання. За цей подвиг йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його ім’ям названо одну з вулиць Бершаді.

14 березня 1944 року для бершадців настав радісний день: війська 2-го Українського фронту визволили їх рідне місто. В пам’ять про воїнів та земляків, які віддали своє життя за визволення Бершаді, в центрі міста на братських могилах споруджено обеліски та скульптурні групи, біля підніжжя яких завжди живі квіти.

Визволені від фашистської неволі, натхнені перемогами Червоної Армії, трудящі енергійно взялись за відбудову народного господарства, за ліквідацію наслідків окупації. На цукровому заводі окупанти зруйнували майстерні, склади, вивезли цінне устаткування, знищили інвентар радгоспу. Величезну шкоду було заподіяно спиртовому заводу, спалено будинки в центрі міста, виведено з ладу водогін. Завдяки стрімкому несподіваному наступу радянських військових частин та активним діям підпільників вдалося зберегти від знищення деревообробну фабрику, шкіряний завод, маслозавод, взуттєво-швейну фабрику та інші об’єкти.

Відновлені органи Радянської влади приділяли велику увагу нормалізації життя та налагодженню роботи установ міста. Були вжиті заходи, спрямовані на поліпшення санітарного стану міста і громадського харчування. Розроблено план відбудови промислових об’єктів, набору та відправки робочої сили на відродження шахт Донбасу. Силами місцевих лікарів у Бершаді для поранених солдатів і офіцерів відкрили госпіталь, матеріальна база якого була створена за рахунок колгоспів, радгоспів, підприємств, установ. Для воїнів діючої армії зібрали чимало продуктів харчування.

Партійні органи організували широку допомогу сім’ям фронтовиків. З цією метою проводились декадники, місячники допомоги, під час яких збирали гроші, продукти харчування, одяг. Виділені рішенням райкому партії підприємства та установи ремонтували квартири, забезпечували паливом родини військовослужбовців. Подбали й про дітей, батьки яких загинули. Майже 150 підлітків були прийняті до дитячого будинку, малята забезпечувались яслами та дитячими майданчиками.

У важких умовах воєнного часу, відчуваючи гостру нестачу ремонтно-будівельних матеріалів і робочих рук, трудящі відбудовували підприємства. Під час масових суботників та недільників робітники й службовці розбирали завали каменю та цегли, в позаробочий час монтували устаткування, яке надходило все в більшій кількості від підприємств братніх республік. У короткий строк налагодили випуск продукції шкіряний, пивний, спиртовий та маслозаводи, меблева, взуттєво-швейна фабрики, артілі.

Особливо багато праці довелося прикласти для відбудови заводу та господарства радгоспу дружному колективу цукровиків на чолі з комуністом директором цукрового комбінату К. П. Казіміровим. Протягом чотирьох з половиною місяців 1944 року робітники працювали добровільно по 10—12 годин. Уже з жовтня, перекривши заплановані строки, завод став до ладу, почав переробляти цукрові буряки із складів кількох ще не відбудованих цукрових підприємств області. До кінця року країна одержала майже 200 тис. пудів цукру, а завод одержав премію Народного комісаріату харчової промисловості СРСР та ВЦРПС.

В цілому підприємства міста в 1944 році завдяки наполегливій праці трудящих випустили продукції на загальну суму понад чверть млн. крб. Успішному виконанню виробничої програми значною мірою сприяло розгортання соціалістичного змагання, яке очолили комуністи. Приклад у перевиконанні виробничих завдань показували робітники — члени партії І. Ф. Яроцький, І. І. Олійник, які систематично виконували не менше півтори норми.

Широкого розмаху стахановський рух набув на спиртовому та пивному заводах, меблевій фабриці, маслозаводі, серед робітників артілей. Учасники змагання, маючи значні трудові досягнення на своїх підприємствах, подавали шефську допомогу сільським трудівникам. Ще з довоєнних часів збереглись міцні зв’язки робітничого колективу цукровиків з селянами с. Поташні. Робітники після закінчення громадянської війни відраховували частину заробітку, щоб купити книжки, газети та журнали для сільської бібліотеки, хати-читальні, допомагали придбати сільськогосподарський інвентар. Прийшли на допомогу селянам робітники і в особливо важкі післявоєнні роки. Після закінчення зміни в майстернях виготовляли тракторні деталі, інструмент, вози, ремонтували колгоспний інвентар. В с. Баланівці змонтували електростанцію, електрифікували колгоспи ім. Кірова та ім. Куйбишева.

Допомога робітничих колективів прискорила відродження сільськогосподарського виробництва, сприяла підвищенню культури землеробства.

Незважаючи на труднощі першої мирної сівби, колгоспники докладали всіх зусиль, щоб виростити добрий урожай, потрібний фронту. Поля доводилося обробляти переважно лопатами, сіяти вручну, використовувати як тяглову силу корів. Але і за таких умов ланкова колгоспу ім. Ворошилова 3. С. Дабіжа збирала високі врожаї кукурудзи — майже 50 цнт., цукрових буряків — до 300 цнт. з га. Партійна організація колгоспу багато уваги приділяла розвитку багатогалузевого господарства. Колгосп значно перевиконував завдання по вирощуванню цукрових буряків, садівництву, по всіх видах тваринництва. Грошова оплата становила майже 4 крб. на трудодень.

Проте дальший розвиток певною мірою гальмувався невеликими розмірами господарства. Щоб краще організувати працю, повніше використати техніку й кадри, в 1950 році бершадські колгоспи ім. Ворошилова, ім. Будьонного, «П’ятирічка за 4 роки» об’єдналися в одне господарство — ім. Будьонного. Згодом до ново-створеного господарства приєднався колгосп с. Бирлівки. Новий колгосп назвали ім. Леніна.

Вирощувати високі й сталі врожаї сільськогосподарських культур допомагали механізатори Бершадської MTС, яка вже з 1944 року відновила обробіток колгоспних ланів. Приклад умілого використання техніки показував депутат Верховної Ради УРСР, бригадир однієї з тракторних бригад К. Н. Синявський. Його бригада щорічно виконувала виробничі завдання на 150—180 проц. MTС міцно тримала першість у районі, була однією з кращих в області.

Поряд з досягненнями в економіці відчутні зміни відбувалися в культурному житті. З перших днів після визволення почала виходити районна газета «Соціалістичний шлях» (з 1963 року— «Вогні комунізму»). Відкрилося педагогічне училище, в якому з числа молоді, що мала семирічну освіту, готували учителів початкових класів. У цьому закладі більш як 20 кваліфікованих викладачів навчали понад 300 слухачів. Учні педучилища брали активну участь у громадському житті міста, району, часто в складі агіткультбригад виїжджали до колгоспів, виступали перед трудящими підприємств. Училище проіснувало 10 років і було закрито, а приміщення передані середній школі № 2. Відновили роботу заводські клуби, райбібліотека, яка розширила свій книжковий фонд.

Робітники і службовці Бершадського лісгоспу в парку культури та відпочинку своїми силами збудували спортивні майданчики, водну станцію. На колгоспні кошти спорудили стадіон, де відбувалися змагання сільських спортсменів, а також перші районні спартакіади. З 1950 року в Бершаді почала працювати спортивна школа на 60 учнів. Спортсмени Бершаді стали ініціаторами створення єдиного сільського добровільного спортивного товариства «Колгоспник».

Краще стали працювати медичні установи. Відбудовано фельдшерські пункти на всіх підприємствах, тубдиспансер, поліклініку, райлікарню на 100 ліжок.

З нагоди 3-х роковин визволення Бершаді від німецько-фашистських загарбників на масовому мітингу було урочисто відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

Успішне завершення відбудови та дальшого розвитку народного господарства трудящі Бершаді відзначили новими трудовими досягненнями. Великий обсяг капітальних робіт здійснено на спиртовому заводі, внаслідок чого підприємство-перетворилося на комбінат. Крім спирту, тут почали виробляти кормові дріжджі й пиво. Під час реконструкції багато творчої видумки виявили кваліфіковані робітники — комуністи коваль Г. О. Краснощока, слюсар І. І. Яниш та багато інших. Вони вносили раціоналізаторські пропозиції, залишаючись після робочого дня разом з інженерами, щоб механізувати виробничі процеси у бродильному й котельному цехах. Незрівнянно збільшився випуск основної продукції. У 1966 році спиртовому комбінату присвоїли почесне звання підприємства високої культури виробництва. Тоді ж колектив комбінату виборов першість у всесоюзному змаганні серед своєї групи підприємств. У роки семирічки хлібозавод, який значно розширив асортимент та якість виробів, був реорганізований в комбінат хлібопродуктів. Як найкраще підприємство Вінницької області на честь 50-річчя Радянської влади на Україні комбінат нагородили пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Республіканської Ради профспілок.

З невеликої майстерні, де кілька ремісників виготовляли раніше на замовлення селян вози та брички, до сучасного підприємства з потужною енергетичною базою— такий шлях за роки Радянської влади меблевої фабрики. Нині вона дає для квартир трудящих та підприємств громадського харчування меблів на 2 млн. крб. щорічно.

Характерною є історія заводу металовиробів, у якій немов відбито шлях розвитку економіки міста. Перед революцією в заштатному містечку існувало понад двісті дрібних майстерень, продукція яких реалізовувалась через подібні ж дрібні крамнички. В радянський час ремісники об’єдналися в артілі, які в роки семирічки переросли в сучасний завод металовиробів. У 1971 році асортимент підприємства перевищував 50 найменувань виробів, які відомі не тільки в межах області, вони йдуть за кордон, до Куби та інших соціалістичних країн3.

Найбільше Бершадське підприємство — цукровий комбінат. Завдяки комплексній механізації та автоматизації технологічних процесів, широкому застосуванню електродвигунів, після спорудження в 1960 році електростанції цукрокомбінат виробляє щорічно понад 2 млн. цнт цукру. В 1971 році тут працювало понад 600 робітників. Колектив заводу славиться своїми трудовими успіхами, більшість бригад, змін, дільниць, цехів носять звання комуністичних. Повагою і любов’ю всього колективу користуються ветерани заводу І. С. Левицький, Г. І. Тартачний, В. О. Боровецький, Є. Г. Якимович та інші. По 40—50 трудових років віддали вони рідному підприємству.

Цукровики постійно борються за впровадження на підприємстві високої культури виробництва. Поруч з виконанням виробничих планів багато уваги приділяється естетиці виробництва: цехи просторі, світлі, всюди вазони з квітами. На території заводу робітники посадили фруктовий сад, розбили квітники, заасфальтували доріжки. У затінку шумлять струмені невеликого фонтану, поруч — альтанки. В центрі скверу встановлено пам’ятник В. І. Леніну.

Славною традицією став зв’язок з трудівниками соціалістичних ланів — вже багато років шефствує комбінат над колгоспом «Перемога» села Поташні.

Серед інших бершадських підприємств, що нещодавно утворились,— райоб’єднання «Сільгосптехніки», якому на честь 50-річчя Комуністичної партії України було присвоєно звання колективу комуністичної праці. Самовіддана праця здруженого колективу об’єднання напередодні ленінського ювілею високо відзначена Комуністичною партією та Радянським урядом—колектив нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС, 72 кращим спеціалістам вручено медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено понад 300 нових житлових будинків. В останні роки зводять багатоповерхові будівлі. Населення користується мережею водогону та газом, у багатьох будинках проведено центральне опалення. Для будівництва використовується цегла, вироблювана на заводі будівельних матеріалів потужністю понад 1,5 млн. штук на рік.

Своєрідне містечко виникло на колишньому пустирі, де на кошти колгоспів у 1967 році збудовано кількаповерхові навчальні корпуси медучилища з сучасними лабораторіями, гуртожитком та їдальнею. Тут навчаються понад 400 майбутніх фельдшерів та акушерок, які працюватимуть у лікарнях, колгоспних пологових будинках, на медпунктах. Майбутні медики заклали новий парк, посадили тисячі кущів та декоративних дерев, розбили сквери й квітники. Поруч споруджено спортивний комплекс. Доброю традицією стала посвята в медики біля склепу, де покоїться прах заслуженого лікаря Української РСР хірурга Г. Я. Будкевича.

Прикрасилась новими спорудами центральна площа, де височить будинок райкому КП України та районної Ради депутатів трудящих. Окрасою площі є чудовий пам’ятник вождеві трудящих В. І. Леніну.

Колишнє містечко, в якому переважали дрібні ремісники і селяни, пригноблені нужденністю й позбавлені людських прав, перетворилося в сучасне соціалістичне місто з суцільною письменністю. Про здоров’я трудящих піклуються понад 50 лікарів, які працюють у 2 лікарнях, а також медпрацівники інших медичних закладів. Діти шкільного віку навчаються в 2 середніх школах, восьмирічці та в школі-інтернаті. їм передають знання і досвід понад 100 педагогів. Більш як двісті обдарованих дітей розвивають свої здібності в семирічній музичній школі, яка існує понад 10 років. Жителі Бершаді відвідують 4 бібліотеки, 3 міські клуби, 2 кінотеатри, в т. ч. широкоформатний кінотеатр «Космос».

Цікаво проводять своє дозвілля трудящі в численних гуртках та студіях художньої самодіяльності, які є на всіх підприємствах, в навчальних закладах. Хоровий і танцювальний колективи спиртового комбінату — дипломанти республіканського огляду колективів художньої самодіяльності. Незмінним успіхом користуються не тільки в районі, але й в області хор вчителів міста, естрадний оркестр, драматична студія медучилища. Чоловіча народна хорова капела районного будинку культури — переможець республіканського конкурсу серед колективів районних будинків культури. В новому приміщенні районного будинку культури завжди багато молоді, вона вдосконалює свою виконавську майстерність в численних студіях та гуртках. Тут же працюють члени самодіяльної кіностудії «Колос», вагомим доробком якої є кілька кінострічок про творчу працю, дозвілля, побут жителів міста.

Пишаються бершадці своїм містом, цікавляться його історією, знають видатних земляків, самовідданою працею здобувають трудову славу підприємствам. На революційних, бойових, трудових традиціях виховується нове покоління. Впевнено дивляться вони у майбутнє свого квітучого соціалістичного міста, вносять свій особистий вклад у спільну справу.

А. Р. ЛОКАЄНКО, О. О. ХИЖУК
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Б

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: An64, АннА, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], tsypa, ukrgenealogy