Біла Криниця, село, Рівненський р-н, Рівненська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Біла Криниця, село, Рівненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

БІЛА КРИНИЦЯ, с, Кременецький пов., село при потоці „Дядькова криниця", який впадає тут до ріки Ікви. Назва Біла Криниця походить від покладів білої крейди, з якої вибивають джерела криниці. Згадки про Б.К. відносяться вже до 15 ст. у грамоті з 9 травня 1438 р. вел. кн. Свидригайла (Арх. ч. 5, т. І, стор. 4). У першій половині 16 ст. Б.К. належало до крем'янецького замку. (Ревізія крем'янецького замку з 1545 р.) і було власністю Богдана Білокриницького, а друга половина села належала до боярина Ждана. В другій половині 16 ст. властителем Б.К. був кн. Збаразький. До 1600 р. був там замок знищений татарами. По смерті останнього кн. Збаразького Б.К. переходить до кн. Вишневецького Костянтина, який переносить сюди резиденцію кн. Вишневецького. Тут в білокриницькому замку-палацу був у 1705 р. гетьман України Іван Мазепа і тримав до хресту, разом з кн. Дольським, сина кн. Михайла Вишневецького. Останній власник Б.К. з дому Вишневецьких був кн. Януш. У 1725 р. переходить ця резиденція до кн. Радзивилів (Стецький Т.: „Волинь", сер. 2, стор. 93-96). Від Радзивилів переходить до Чосновських, а від них до російського („тайного советніка") Олександра Вороніна. Вмираючи, Воронін у 1890 р. залишив заповіт, згідно з яким в Б.К. мусила бути заснована рільнича і реміснича школи. Залишив він на утримання шкіл 4,000 дес. Як згадувано, замок існував там від 16 ст., а на оборонному замку знаходився палац в стилю англійського готику. Замок і палац були збудовані кн. Миколаєм Збаразьким і реставрований в другий раз у 1675 р. Під час великої пожежі у 1806 р. палац цілком згорів, а в ньому згоріли усі цінні пам'ятки мистецтва, книжки й архів, віками громаджені тут найзаможні-шими людьми старої Волині. Замок по 1675 р. ніколи більше не реставрувався, натомість готичний палац частинно, з обгорілих мурів його відновляли Чосновські і Воронін. В Б.К. віддавна була дуже стара церква, а нова збудована там у 1873 р. Стара церква була дерев'яна з трьохподільною, в стилю тогочасної волинської народ-ньої архітектури.
Від 1873 р. була сільська школа, т. зв. „Народное училище". Згідно з переписом 1911 р. село Біла Криниця мало 462 жителів, волость, сільсько-господарську школу зі спеціяльним лісовим відділом, шкілку овочевих дерев, племінне скотарство, однаклясову школу, земський фельдшерський пункт, виріб дахівки і цегли, ресторан, палац кн. Вишневецьких в стилі англійського готику і кілька крамниць. Через село переходило шосе, котре лучило Дубно з Крем'янцем.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Біла Криниця, село, Рівненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
З вікіпедії
Бі́ла Крини́ця — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 2906 осіб.
У селі народилися український письменник та краєзнавець Басараба Василь Наумович, Заслужений лікар України Жилінський Петро Павлович, проживає Заслужений працівник освіти Новак Віталій Георгійович, Заслужений зоотехнік України Тияра Микола Климентійович.
До складу Білокриницької сільської ради входять: села Біла Криниця, Антопіль і Глинки.
Історія та розвиток села Біла Криниця
Пам'ятник воїнам- односельчанам, с. Біла Криниця, 1.jpg

Про Білу Криницю довідуємось під кінець XVI століття. Тоді Біла Криниця належала до сусіднього села Городище і була його присілком.

Спираючись на історичні відомості, наведені в книзі Я. О. Пура «Наш край у назвах» (ч.2.1994 р.в.)[1], перша згадка про село датується 1570 роком через акт, який засвідчує пограбування «житниць» і «вєтровой мельници близ Белой Криници». Тодіж горіла городищенська дворова конюшня, яку обслуговували «белокриницкие конюхи». П'ять років опісля «при дороге на Белую Криницу» затримано грабіжників з викраденим крамом «бального размера».

У XVI столітті територія села належала до володінь князів Острозьких, а по Кольбушівській трансакції перейшла до Любомирських.

У ІХ столітті Біла Криниця має статус «деревни» єпархіально приналежної до Колоденки. Село мало подвійну назву — Гелешин «Гелесин» від імені дочки князя Любомирського Гелесі та Біла Криниця. Так в Акті 1794 року читаємо: «в Гелесине (Белой Кринице) надлежит платить дорожное мито». Рік пізніше сказано, що майнова границя «Гелешина» підходить до «Колодинськой пересуты». Назва Біла Криниця за одними даними перенесена з імені протікаючої колись тут річечки, яка пішла із джерельця, названої так за її біле (крейдяне) дно, за іншими походить від криниці, яка знаходилася, при шляху з Рівного до Корця, крейдяне дно якої відсвічувало білизною, від чого вся криниця і вода в ній були білими.

Старожил Василь Федорчук, згадуючи оповідь діда, інформує, що назва Гелесин нав'язувалась штучно і початково стосувалась невеликої дільниці, яку започаткували переселенці з сусідньої Колоденки за наказом Йосипа Любомирського, звелівши назвати осаду іменем дочки Гелеси, тобто Олени. Тоді Гелесин був слобідкою і певний час існував окремо від Білої Криниці.

Згідно з краєзнавчими дослідженнями історії нашого села, які провів наш земляк Йосип Целюк та видав у 2005 році збірку (брошуру) під назвою «Моє рідне село» та згідно інформації по «Списку населених місць Волинської губернії», зібраної наприкінці 1909 року, село Гелесин належало до Рівненського уїзду, Рівненської волості. У селі на той час було 18 дворів, загальна кількість жителів становила 259 чол.. Поштова станція розміщувалась в Антополі. У селі був один поліцейській стан, один мировий посередник, двоє мирових суддів та двоє судових слідчих Волинської губернії.

Офіційно до Білої Криниці відходили хутори: Кругле «при шосе в напрямку Рівного за формою кола», Полісся «в бік Колоденки на місці густого лісу й криничних джерел». З Колоденки пробігала річечка Зерета, названа ніби так за те, що мала колись зерети(жерети), тобто боброві нори. Ця назва вже забута.

Крім того, знаний ще хутір Високе «найвище заселене місце, розміщене за горою Кемпою, де колись були замкові споруди», Казьонщина "осада в напрямку Рациславку на колишній казенній землі, Скомороха "поселення у напрямку Городища, де ніби осіли скоморохи-мандрівні співці, хоч насправді першим поселенцем був чоловік з прізвищем Скоморох.

Самою важливою подією того часу для села було спорудження сільської церкви, без якої село жило дуже багато років. За переказами нинішнього священика білокриницької церкви св. Іоанна Богослова о. А.Гапича маємо наступну інформацію: «…1904 року від Земського управління прийшла повідомча записка на ім'я старости села. У ній повідомлялося про дозвіл на будівництво церкви, школи, лікарні. За цією запискою в селі громаді дозволялося будувати всі три будівлі, а через нестачу коштів можна було будувати ту будівлю, яку обере громада». На той час в селі було всього 18 дворів. Громада була неспроможна будувати всі три будівлі і вирішили будувати церкву.

Громадськими зборами вирішили положити вклад, тобто кожен двір повинен був дати певну суму грошей. Три жителі села: Вітер Сергій Гаврилович, Плетьонка Гавриїл і Вітер Євгенія для цієї доброї справи виділили по клаптику своєї власної землі, де й запланували побудувати храм і створити при ньому сільське кладовище. Була написана грамота-прохання про поміч його величності царю. Цар не відмовляв нікому, не відмовив він і білокриничанам. Виділив 500 крб. чистим золотом на побудову церкви. Два рази жертвував на будівництво храму пан Обарівський (Шеремет). Постійно їздив за збором пожертвувань призначений громадянами для будівництва церкви церковний староста Гавриїл Плетьонка по навколишніх селах. Закінчення будівництва та освячення храму 9 жовтня 1908 року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, стало для жителів села днем справжньої духовної радості.
Визвольні змагання

Після Брестського мирного договору Україну в лютому 1918 року окупували австро-німецькі війська. Наприкінці квітня було розігнано Центральну Раду та створено уряд на чолі з гетьманом Скоропадським. У першій половині листопада Радянська Росія анулювала Брестський договір і почала боротьбу з айстро-німецькими військами. В умовах розгортання боротьби з окупантами українськими націоналістами була створена Директорія — новий уряд, очолюваний С.Петлюрою. 16 січня 1919 року Директорія оголосила війну Радянській Росії. У квітні 1920 року Директорія підписала в Польщі варшавський договір, згідно з яким за Польщею залишається територія Східної Галичини, Поділля і Волині. 25 квітня 1920року 50-тисячна польська армія вторглася на Україну.

Військові дії з більшовицькими військами призвели до заключення Ризького мирного договору з Польщею в березні 1921 року. По цьому договору наші землі Білої Криниці опинилися під польським паном вже востаннє до 1939 року.

Поляки надіялись міцно закріпитись на території західної України. Запроваджуючи свою владу і порядки, польський уряд значну увагу приділяв земельним питанням.

Земельним монополістом в Рівненському повіті став Державний земельний банк в Варшаві, який володів 2131,14 га землі, придбаної у князя Любомирського.

Наші краяни-односельчани по-старому вели свій одноманітний спосіб життя, незважаючи на жодні зміни у владі й порядках.

Земля-годувальниця, одягальниця була основним джерелом їх існування. Щоб придбати собі додатковий наділ землі, необхідно було щоденною працею й потом збирати гроші, відказуючи собі й своїй сім'ї порою у найнеобхіднішому.
1939—1941 роки

Після підписання в Москві 23 вересня 1939 року договору між Німеччиною та Радянським Союзом про співробітництво і ненапад та секретних угод щодо розподілу сфер впливу в Європі між Москвою і Берліном, Німеччина 1 вересня 1939 року напала на Польщу.

У вересні 1939 року передовий загін у складі окремого танкового батальйону 45 стрілецької дивізії без бою зайняв повітове містечко Рівне. У результаті так званого «Визвольного походу» Червоної Армії до СРСР приєднано територію загальною площею 190 тис.кв.км з нселенням понад 12 млн. У грудні 1939 року на території колишньої Західної України було проведено адміністративно-територіальне ділення по організації областей і районів. В Рівненській області утворено 30 районних і 1 міську Раду в м. Рівне. З перших днів приходу Червоної Армії на території колишньої польської державм Радянська влада здійснювалася тимчасовими управліннями, а на місцях волосними і селянськими комітетами. В області було 5 повітових, 51 волосних і 1203 селянських комітети.

Обласним виконавчим комітетом була проведена робота по організації сільських рад і підбору їх керівного складу. Рішенням облвиконкому від 26.02.1940 року в області було організовано 856 сільських рад. Наше село офіційно було названо Біла Криниця та сільську раду очолив Ковальчук Уліян Опанасович. Також у цьому ж році в Білій Криниці було створено перший за всю історію існування колгосп імені Комінтерну. Станом на 1 травня 1941 року в Рівненському районі вже було організовано 20 колгоспів, які мали 10532 га землі, в тому числі 8717 га орної. У білокриницькому колгоспі імені Комінтерну на той час було 320 га землі, тяглова сила становила 40 коней.

Колгосп імені Комінтерну за 1940 рік проводив в основному організаційні господарчі роботи. Було засіяно лише 54,25 га цукрових буряків. З цієї площі на завод було здано 10441 центнер. Весною наступного року збільшена площа земельних угідь була вже й засіяна, але збирати урожай вже прийшлося на користь чергових окупантів — нацистської Німеччини. Відразуж після початку війни колгоспники розібрали все те, що вони здавали у колективну власність по своїх домівках.
Фашистська окупація 1941—1944 роки

30 червня 1941 року село Біла Криниця було окуповане німецькими військами. Унаслідок військових дій село зазнало в цей період незначних, та все ж таки пошкоджень. Згідно відомості про знищеня будинків унаслідок воєнних дій в 1941 році по Білій Криниці, поданої до німецької районної управи старшиною села Кисілем Юлііаном Гнатовичем маємо таку інформацію:

Ковальчук Парфен Іванович — знищена клуня на 96 %
Савік Герасим — знищена клуня на 95 %
вітряк — колонія Полісся — знищений на 30 %
кузня — знищена на 4 %

Як і кожна окупаційна влада, німці з перших днів почали наводити свої порядки, проводити свою лінію. Основна мета їх діяльності на окупованих територіях була направлена на задоволення, в першу чергу, потреб фронту. У нашому сільському регіоні був запроваджений збір з населення зернових, соломи, сіна, яєць та інших продуктів харчування. Нацистська армія постійно вимагала першокласного сучасного озброєння. Визначним фактором успіху в бойових діях на фронтах Другої світової війни були танкові армії. Щоб надолужити «танковий голод» Гітлер кидає максимальні зусилля величезного окупаційного апарату на вишукання будь-яких резервів та матеріальних ресурсів для виготовлення озброєння.

Саме цим пояснюється розпорядження від 29 травня 1943 року за № 72, отримане під розписку кожним сільським церковним старостою. Це розпорядження білокриницьким церковним старостою Мондрушем було отримане 31 травня, про що свідчить підпис в відповідній відомості. Через тиждень 7 червня 1943 року 2 дзвони вагою 186 кг було здано німецькій владі, що також зафісковане у відомості. Решта дзвонів було закопано та сховано від окупантів.
ОУН-УПА

Територія села Біла Криниця контролювалась тереном В. О., що входив до групи Південь, якою командував Еней (Петро Олійник). Село було розташоване на трасі Рівне-Київ, тому тут постійно було безліч проїжджаючого війська, яке інколи розквартировувалося на нічліг по хатах. По цій географічній, скоріше всього, причині якихось активних, відкритих дій оунівців в самому селі не було. Епіцентр був зміщений в сусідні села: Глинки, М'ятин, Підліски, Посягва. Разом з тим наше село все-таки мало підпільний загін самооборони, з яким в «старому селі» на дорозі деякий час проводилися вишкільні навчання. Серед населення проводилася робота по збору медикаментів, продуктів харчування, одягу для потреб УПА. За спогадами односельчан, в нашій місцевості діяло декілька оунівських роївок. Їх членами з числа наших односельчан були, згодом засуджені більшовиками, такі особи: Поліщук Михайло Федорович, Павлюк Михайло Іванович, Поліщук Олександра Федорівна, Парфенюк Наталія Олександрівна, Ковальчук Василь Іванович. Наше село було звільнено від німецьких окупантів на початку лютого 1944 року.
Повоєнні роки

Відродження колгоспу.

Після звільнення села Біла Криниця від нацистських окупантів, було відновлено роботу сільської ради. Головою знову було обрано, як і до війни, Ковальчука Уліана Опанасовича.

Згідно земельної реєстрації трудового сільського землекористування в с. Біла Криниця на момент відновлення колгоспу ім. Комінтерна 31 серпня 1949 року була така ситуація:

Усього землі: -1053,79 га

У тому числі ріллі -943,06 га

Усього дворів -276

Одноосібників -230
Колгоспників — 37
Робітників — 9

Відразу ж після відновлення колгоспу була створена колгоспна бригада № 1. Правління колгоспу очолив Ковальчук Максим Петрович. В 1951 році колгосп ім. Комінтерну перейменовано в колгосп імені Маленкова.

У період з 1951 по 1955 роки колгоспом керували такі керівники: Ковальчук М. П., Гаврисюк Сергій Григорович, Мулярчук Володимир, Гриневич, Ключникова А. К., Галицький та Красногузов В.З, який твердо вивів колгосп до майбутнього радгоспу.

У лютому 1957 року до колгоспу ім. Маленкова було приєднано колгосп ім. Калініна Антопільської сільської ради, куди входило село Глинки та Антопіль. У зв'язку з цим об'єднанням, колгосп ім. Маленкова було перейменовано в «Ленінський шлях». Завдяки об'єднанню сіл Антопіль, Глинки та Біла Криниця в єдиний колгоспний, а згодом і радгоспний механізм, розбудова села набирала все більших обертів. У селі відбувалось будівництво не тільки споруд сільськогосподарського призначення, а й житлових будинків, гуртожитка, об'єктів соцкультпобуту: баня, дитячий садочок, будинок культури, нова школа, дорогі з твердим покриттям.

Згідно постанови РМ СРСР ЦК КПРС від 3.05.1957 року відбулася зміна власності з колективної на державну — передача колгоспу в радгосп.

Для забезпечення виробництва елітного насіння та насіння першої репродукції зернових та олійних культур і трав у Рівненській області в 1961 році організовано 4 насінницьких радгоспи: Рівненський, Тучинський, Мирогощанський та Городецький. Таким чином радгосп «Ленінський шлях» перетворився на радгосп Рівненський, який підпорядковувся обласній державній дослідній станції та фінансувався з обласного бюджету. Директором радгоспу Рівненський призначено Слюсаренка.

В 1963 році на посаду керівника радгоспу «Рівненський» призначено Присяжнюка Бориса Захаровича. Під його керівництвом село набрало сьогоднішній вигляд.

18 травня 1992 року радгосп Рівненський перейменовано в Дослідне Господарство «Білокриницьке», керівником якого став Федчук Борис Павлович.

В 60-ті роки головою сільської ради була обрана Морозюк Ольга Трохимівна. Все своє колгоспне життя, як і багато інших односельчан, вона добросовісно, старанно трудилась і дояркою, і ланковою рільничої бригади, і завідуючою тваринницькою фермою. Авторитетна, працьовита колгоспниця з хорошими організаторськими здібностями. Вона залишила після себе хороший спомин у пам'яті односельчан.

Наступними головами Білокриницької сільської ради були: Ковальчук М. Ю., Процюк П. К., Ханенко Л. А., Ткачук В. Р. та з 2010 року і по нині — Гончарук Тетяна Володимирівна.

Сьогодні в селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, в якій навчається 354 учні, працюють 37 учителів. З ініціативи родини Новаків у 1991 році створено при Білокриницький ЗОШ етнографічний музей «Берегиня», в основу роботи якого покладено принципи національного виховання. У 1995 році музею присвоєно звання «народний», а громадським директором призначено Новак Катерину Адамівну.

На території села функціонують: лікарська амбулаторія сімейної медицини, аптека, магазини, перукарня, будинок культури, дошкільний навчальний заклад «Білочка», публічно-шкільна бібліотека, відділ зв'язку, ДГ «Білокриницьке», АТ «Облплемселекцентр», АЗС № 17,021 ПАТ «Укрнафта», АЗС № 7 «ОККО», АЗС «WOG», ПАТ компанія «РАЙЗ», ТзОВ «НерудтехпромЛТД».
Відомі люди
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Біла Криниця, село, Рівненський р-н, Рівненська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
БІЛА КРИНИЦЯ — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру. Через село проходить автошлях. Дворів — 378, населення — 1120 чоловік. Сільраді підпорядковані села Антопіль та Глинки.

За радгоспом «Ровенський», центральна садиба якого міститься в Білій Криниці, закріплено 5181 га землі, в т. ч. 3926 га орної. Господарство вирощує насіння зернових культур та картоплі, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. За високі виробничі показники радгосп у 1967 році відзначений дипломом 2-го ступеня ВДНГ. 85 чоловік мають урядові нагороди, в т. ч. 65 Ленінську ювілейну медаль.

В селі — восьмирічна школа, в якій навчається 211 учнів, працюють 15 вчителів, серед яких заслужена вчителька УРСР Л. П. Корендович. Є клуб, бібліотека.

Партійна організація (існує з 1951 року) налічує 31 комуніста, комсомольська (створена 1940 року) — 32 члени ВЛКСМ.

Перша письмова згадка про Білу Криницю датується 1570 роком. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. В роки громадянської війни на території села точилися жорстокі бої Червоної Армії з петлюрівцями, німецькими та польськими інтервентами.

На початку .Великої Вітчизняної війни окупанти перетворили Білу Криницю на руїни й пограбували її, а над жителями села Глинок вчинили розправу — розстріляли близько 300 чоловік. На фронтах з фашистами билися 42 жителі села, 28 з них загинули. 14 воїнів за бойову доблесть відзначені урядовими нагородами.

В селі встановлено обеліск односельцям, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 11 гостей