Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
100%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
eva.k@ukr.net
Повідомлень: 39
З нами з: 15 березня 2020, 20:53
Стать: Жінка
Дякував (ла): 45 разів
Подякували: 24 рази

Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Повідомлення eva.k@ukr.net »

Ба́бче — село в Україні, в Богородчанському районі Івано-Франківської області, центр сільської ради. Розташоване за 20 км від залізничної станції Надвірна. Населення — 2 484 особи (2001).

Село лежить за 20 км від найближчої залізничної станції Надвірна, тут проходить автомагістраль Солотвин—Надвірна. Крайнє село району. Межує з селами Маркова та Молодьків (Надвірнянський район). Понад селом протікає річка Лукавець.

Назва

Назва пов'язана з давньоукраїнською міфологією, згідно з якою баба — жіноче божество, тітка бога Святовита, яка витала над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювала світло і нібито жила у горах, на високих кручах.[2]


Анто́ній Шна́йдер у своїй праці "Encyklopedva kraioznawstwa Galicyi " (див. EKG, II. g) зазначає, що село існувало вже в I пол. XIII ст. і було зруйноване монголо-татарами . У часи правління польського короля Владислава Яга́йла(1386-1434 рр.) його відбудували, але 1593 р. воно було повністю спалене татарською ордою . Проте дуже скоро відродилося. За народним переказом, за часів татарських нападів одна жінка з невісткою із с. Старуня , рятуючись від загибелі, утекла далеко в ліси. Її чоловік і син загинули в бою з нечестивцями. У лісі втікачі знайшли яр, яким весело дзюркотів потічок. Поруч була печера, у якій вони заховалися. Незабаром сюди прибули й інші втікачі. Так виникло невеличке село, яке мешканці навколишніх поселень назвали Бабче , бо започаткували його баби.

Історія

На території Прикарпаття є багато сіл, які мають назви з коренем ‘"баба”. Наприклад: Бабинці, Баб’янка, Бабухів. В давніх слов'ян, а також у волохів, досить поширеним було чоловіче ім’я “баба”. Як вважав польський дослідник П.Шнайдер, село мало первинну назву Баби і було засноване дяками-волохами в XII ст., а потім під час навали монголо-татарів в 1242 р. — знищене. В 1349 територію Прикарпаття захопили польські магнати, які перекрутили назву на Бабче.

Перші відомості про село датовані 1434 роком. Село розташувалося в міжгір’ї і розбудувалось вздовж потока, який називався також Бабче, а пізніше Бабчанка. В 1539 році село повністю спалили татари. Вторгнення татар було і пізніше, проте село відбудовувалось заново. Починаючи з 40-х років XIV ст. за землі Прикарпаття розпочинається вперта боротьба між Польщею, Угорщиною та Литвою. В 1349 р. Галичину захопили польські феодали. Ненаситна шляхта закріпачила селян, непомірно зросли податки. Підданий міг перейти до іншого пана на Різдво, сплативши викуп. Були утворені великі панські господарства — фільварки. За панщини люди були духовно поневолені. Багато селян трудилися на Монастирській землі Манявського Скиту. Було заборонено вивчати українську мову в школах, навіть вживати слово “українець”. В 1772 році після поділу Польщі Прикарпаття погіаіо під владу Австрійської монархії.

Гійом Боплан працюючи над картою для польського короля в 1645-1650 роках, мандрував по Русі і коли відвідував Галицькі землі, то місцевість записав в себе на карті як Babczen.

Прославлений ватажок Олекса Довбуш два рази зупинявся в селі Бабчому на відпочинок в 1774 р., коли йшов на Солотвин. А як повертався з Богородчан після розгрому замку, то у Бабчому ділили здобич. Очевидно, що він мав у селі друзів і помічників. Ось як писав про цей факт Гнат Хоткевич у книзі "Довбуш”: “Ішли так, що ще затемна були коло Солотвино. Звернули на Бабче, аж там собі дозволили спочинок. Почали паювати здобич — гроші, пістолі, вироби із золота та срібла”. Під тиском народних мас австрійський уряд в 1848 році скасував панщину. Жителі нашого села цього ж року вперше голосували. Депутатом до австрійського парламенту від Солотвинської округи був обраний Іван Капущак, житель села Підгір’я, який виступив з гнівною промовою в парламенті на захист бідняків. Цю промову пізніше було опубліковано у «Новій рейнській газеті» , яку високо оцінив Іван Франко.

В 1869 році в Бабчому нараховувалось 211 хат, в яких проживало 1840 чоловік. В 1858 році відкрито парафіяльну однокласну школу, яка в 1895 році стала вже двокласною. Діти вчилися церковного співу, молитов, читати, рахувати, вивчали польську мову. Навчання припинялось із настанням холодів, бо діти не мали взуття і теплої одежі. “Перша церква в селі була побудована в 1805 році’’ - зі слів старожилів села. Антон Могильницький приїхав у Бабче в 1859 році, став на парафію і був священником до серпня 1873року.

В 1902 році церкву розібрали і забрали до села Гвізд. Селяни почали будуватинову церкву, до кінця року церкву було побудовано, і відтоді, навіть у найважчі часи, не була закрита. До цього старенького храму ходять жителі села і нині. На щастя, не знаючи, що таке міжконфесійні конфлікти.

В 1905-07 роках в селі відбувся мітинг, на якому селяни піднімали питання прав народної освіти, розподілу панської землі, поліпшення умов праці. Організатором мітингу був М.М.Огерук. В 1914 році розпочалася перша свтова війна. Австрія оголосила мобілізацію. Багато жителів села пішли на фронт, що в 1915 році проходив недалеко від Бабчого. Відступаючи, австрійські війська залишили склади артилерійських снарядів, які ще й тепер знаходять люди в урочищі “Дубки”.

Після розпаду Австро-Угорської монархії в 1918 р. село попало гніт буржуазно-поміщицької Польщі. Становище трудового народу погіршилось, життя стало важким, нестерпним. Про це свідчить такий факт: “За 20 років польського панування було видано 50 Декретів про податок. Ось лише кілька назв податків: натуральний, майновий, за пасовиська, плата за паспорти - за людей і худобу,- значки на хатах, возах, плата за переїзди та ін”. Злидні, відсутність елементарної системи охорони здоров’я призводили до частих епідемій, хвороб і смертей. В 1931 році від холери в селі померло більше сотні чоловік, вимирали цілі сім’ї. їх хоронили на окремому цвинтарі, куди заборонялось ходити. І дотепер частина старого цвинтаря в селі називається “холерник”

В 1933-34 рр. від тифу померло в селі 17 чоловік. Доведені до відчаю, збіднілі селяни шукали роботи в наймах у куркулів, жебракували, частина залишала свою землю і шукали життя в заморських капіталістичних країнах. »Лише два- робітники з села працювали у Биткові на нафтопромислі, а невелика бригада працювала на лісорозробках в селі Зелена Надвірнянського повіту. На роботу йшли пішки, несучи з собою мізерний запас їжі - кукурудзяну муку, кисле молоко, капустяні коржі. Жили селяни в лісі, в колибі. 17 вересня 1939 року Росія заняла Галичину. В 1941 році село захопили німці і були до 10 серпня 1944 року, а 15 серпня 1944 наше село разом зі всією Україною були захоплені Росією.

Перший колгосп засновано в лютому 1950 року, назва його г “Комсомолець”, перший голова колгоспу був Огерук С.М. Коли чужа людина іде в Бабче, то його попереджають, щоб не надіявся на інформацію місцевого люду, бо він настільки отримується конспірації у спілкуванні з приїжджими , що не те , що зайвого не скаже, а й на цілком невинне запитання просто так, сходу не відповість.

Але тепер люди стали комунікабельними. Бо життя навчило наших бабченців бути обережними, так як доля вигнанця спіткала сотні бабченців відразу, так що цим людям і у страшному сні таке би не приснилося. І до цього часу ніхто не може знайти пояснення тому, чому у планах верхів вибір впав на далеке маленьке Бабче. Все сталося в один день. Приїхали в село з району “уповноважені” зі списком родин, які підлягають негайному вивезенню. Противитись не було сенсу. Маленька затримка зі зборами — і з хат вже стягали дах: тобі і так тут не жити. Залишивши домівки, худобу, тільки з вузлами речей першої необхідності люди вирушали у невідомість. Потяг привіз їх у Львівську область, в село Новоукраїнка- Сокальського району. Ще не так давно воно називалось Варяж і жили в ньому поляки. На новому місці бабченці пускали коріння, женились, народжува/щітей. Працювали, як мурашки, почали швидко наживати добро, але більшість так і не прижились. В 60-ті роки потягнулись вони зі своїм добром з Новоукраїнки назад в рідне село. Знову на порожнє місце, зате своє. Там на чужині навчились триматись гурту, бути обережними в словах і вчинках, недовірливими до чужих. В історію села в різні часи входили і трудові бабченці. Своїми талантами, майстерністю, професією чи якимись іншими достоїнствами: Климбус Герасим — нині покійний, прославивсятим, що зробив собі дерев’яний велосипед. Робив перстні та кульчики з монет. А музика був такий, що вже тільки його участь у сільському весіллі ставала гарантією його успіху, бо грав на всіх народних музичних інструментах. А також умів ремонтувати годиники. Кріцак Ілько — перший у Бабчому, в 1947 році, освоїв шоферську професію. Радовецький Юрко — а от цей запам’ятався тим, що перший на селі купив собі справжній заводський велосипед. Може тому, що в якийсь час взявся підпільно друкувати гроші. В усякому разі історія цього, може й не дуже гонорового факту, також не замовчує - що було, то було. - Радовецький Дмитро та Більчак Василь — робили колеса та інші запасні частини до возів.
Ком'ят, Гасинець, Мучічка, Стегун Андрійканич, Геник, Сенеджук, Щерб'як, Шуфлен, Басай, Глодан, Клибус, Паневник, Гуменюк, Семанюк, Курілець, Казимирчук, Чорнописка, Здоровець, Стороженко,Грищенко, Красницький, Макаров, Степанов, Кодра, Лісунов, Траченко, Поліщук
Аватар користувача
eva.k@ukr.net
Повідомлень: 39
З нами з: 15 березня 2020, 20:53
Стать: Жінка
Дякував (ла): 45 разів
Подякували: 24 рази

Re: Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Повідомлення eva.k@ukr.net »

Зображення
Ком'ят, Гасинець, Мучічка, Стегун Андрійканич, Геник, Сенеджук, Щерб'як, Шуфлен, Басай, Глодан, Клибус, Паневник, Гуменюк, Семанюк, Курілець, Казимирчук, Чорнописка, Здоровець, Стороженко,Грищенко, Красницький, Макаров, Степанов, Кодра, Лісунов, Траченко, Поліщук
Аватар користувача
eva.k@ukr.net
Повідомлень: 39
З нами з: 15 березня 2020, 20:53
Стать: Жінка
Дякував (ла): 45 разів
Подякували: 24 рази

Re: Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Повідомлення eva.k@ukr.net »

Колядники села Бабче
Ком'ят, Гасинець, Мучічка, Стегун Андрійканич, Геник, Сенеджук, Щерб'як, Шуфлен, Басай, Глодан, Клибус, Паневник, Гуменюк, Семанюк, Курілець, Казимирчук, Чорнописка, Здоровець, Стороженко,Грищенко, Красницький, Макаров, Степанов, Кодра, Лісунов, Траченко, Поліщук
Аватар користувача
eva.k@ukr.net
Повідомлень: 39
З нами з: 15 березня 2020, 20:53
Стать: Жінка
Дякував (ла): 45 разів
Подякували: 24 рази

Re: Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Повідомлення eva.k@ukr.net »

Зображення
Ком'ят, Гасинець, Мучічка, Стегун Андрійканич, Геник, Сенеджук, Щерб'як, Шуфлен, Басай, Глодан, Клибус, Паневник, Гуменюк, Семанюк, Курілець, Казимирчук, Чорнописка, Здоровець, Стороженко,Грищенко, Красницький, Макаров, Степанов, Кодра, Лісунов, Траченко, Поліщук
Аватар користувача
eva.k@ukr.net
Повідомлень: 39
З нами з: 15 березня 2020, 20:53
Стать: Жінка
Дякував (ла): 45 разів
Подякували: 24 рази

Re: Бабче, село, Богородчанський р-н, Івано-Франківська область

Повідомлення eva.k@ukr.net »

У селі Бабче жили предки з прізвищем Клибус. Про них писатиму вже у відповідному форумі :)
Ком'ят, Гасинець, Мучічка, Стегун Андрійканич, Геник, Сенеджук, Щерб'як, Шуфлен, Басай, Глодан, Клибус, Паневник, Гуменюк, Семанюк, Курілець, Казимирчук, Чорнописка, Здоровець, Стороженко,Грищенко, Красницький, Макаров, Степанов, Кодра, Лісунов, Траченко, Поліщук
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей