Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область
Вертиевка, Нежинский район, Черниговская область (с 1930 года)
Веркиевка, Веркиевськая волость, Нежинский уезд
Николаевская церковь
1782-1788 - священник Никита Степанович Ушинский
1828 - священник Иван Власьевич Митькевич, священник Роман Яковлевич Прокопович
1835 - священник Степан Емельянович Гриценков
Троицкая церковь
1782 - священник Андрей Григорьевич Щербацкий
1802 - священник Василий Кудрицкий
1802-1808 - священник Емельян Евсеевич Гриценков
1808 - священник Даниил Михайлович Колчицкий
1835 - священник Влас Кириллович Огиевский
Некоторые фамилии жителей с. Веркиевка (Николаевская церковь, 1828, 1901-1916):
Агуй
Андреец
Андрушко
Антюшко
Бабка
Басамыка
Белик
Босыч
Булах
Буня
Вакулка
Волик
Вороченко
Гаврилей
Геймал
Гноюшный
Гордеец
Гузей
Гук
Данжа
Дереза
Дмитренко
Доля
Задерей
Зоц, Зоценко
Зуменный
Кадигроб
Карлюк
Кичка
Клюзка
Коваль
Ковтун
Козачок
Корноух
Крикун
Крошка
Крутько
Кунтиш
Лагойка, Лагойко
Лазебников
Лебедь
Легейда
Лесюк
Лесюн
Лукаш
Малышка
Марун
Минько
Мисан
Морозенко
Мохнатка
Нагорный
Назаренко
Николаенко
Носак
Обелец
Овраменко
Оврасмец
Одир
Олексенко
Олифер
Пархотько
Пасюха
Петренко
Пилипенко
Плисна
Полторацкий
Прищепа
Проценко
Романько
Савченко
Свистун
Сечкарь
Сидоренко
Слепенький
Соловей
Ступак
Суярка
Тараненко
Тертышников
Тищенко
Харлан
Хурса
Цехмистренко
Чалый
Чепела
Чернобай, Чорнобай
Шакома
Шекера
Шкурат
Щербина
Ювко
Юда
Яловый
Ярошенко
Некоторые фамилии жителей с. Веркиевка (Троицкая церковь?, 1877):
Авраменко
Губский
Дутченко
Зоценко
Квакуша
Лигун
Минько
Мороз
Москаленко
Пархотько
Петровский
Пинчук
Полторацкий
Прицепа
Пушкарь
Савченко
Сидоренко
Тризуб
Устименко
Шекун
Шквира
Шкурка
Шлома
Ющенко
Яловый
Вертіївка, село, Ніжинський район, Чернігівська область
- surnameindex
- Повідомлень: 780
- З нами з: 18 липня 2016, 23:24
- Дякував (ла): 194 рази
- Подякували: 298 разів
- Контактна інформація:
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вертіївка (до 1930 року Веркіївка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру, залізнична станція на лінії Ніжин—Чернігів. Через село проходить автошлях Київ—Москва. Дворів—2049. Населення—5852 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти: Бобрик, Каблуки, Кардаші, Низи, Радгоспне, Титівка, Холявки, Хомине і Юність.
Веркіївка виникла на початку XVII ст. на землях, загарбаних польськими феодалами. Її першими поселенцями були козаки та селяни. За адміністративно-територіальним поділом село входило до Ніжинського староства Київського воєводства і в 1635 році належало польському шляхтичу Веркію Осишковському. Від цього імені воно й дістало свою назву. Місцеві жителі займалися хліборобством і скотарством. Вони несли повинності на користь пана: платили грошовий чинш, восени здавали збіжжя, по два дні на тиждень відробляли панщину. Постійно грабували селян польські жовніри, зупиняючись у їхніх хатах на постій.
Веркіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За переказами, весною 1648 року козаки розбили у болотистій місцевості на схід від села загін польської шляхти. Урочище, де відбувався бій, і до цього часу називається Ляхівкою. У 1649 році Веркіївка стала сотенним містечком Ніжинського полку. 1654 року її жителі склали присягу на вірність російській державі.
За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору. З часом посполиті та козаки розорялися й продавали свої землі за безцінь. Так, у другій половині XVII ст. в містечку з’явилося 6 бобилів (безземельних селян).
Козаки перебували в залежності від сотенної адміністрації. Вони давали гроші й продукти на утримання сотника, хорунжого, осавули, платили збори з тютюнових ділянок і пасік, а також несли тягар непрямих податків. Козаки відбували поштову службу, їх залучали до лагодження укріплень, шляхів, гребель, примушували виділяти підводи. Військова служба надовго відривала їх від свого господарства. Веркіївські сотники часто брали за звільнення козаків від походів великі хабарі грішми й худобою. А інколи й хабар забирали й у похід відправляли.
Вертіївка (до 1930 року Веркіївка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру, залізнична станція на лінії Ніжин—Чернігів. Через село проходить автошлях Київ—Москва. Дворів—2049. Населення—5852 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти: Бобрик, Каблуки, Кардаші, Низи, Радгоспне, Титівка, Холявки, Хомине і Юність.
Веркіївка виникла на початку XVII ст. на землях, загарбаних польськими феодалами. Її першими поселенцями були козаки та селяни. За адміністративно-територіальним поділом село входило до Ніжинського староства Київського воєводства і в 1635 році належало польському шляхтичу Веркію Осишковському. Від цього імені воно й дістало свою назву. Місцеві жителі займалися хліборобством і скотарством. Вони несли повинності на користь пана: платили грошовий чинш, восени здавали збіжжя, по два дні на тиждень відробляли панщину. Постійно грабували селян польські жовніри, зупиняючись у їхніх хатах на постій.
Веркіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За переказами, весною 1648 року козаки розбили у болотистій місцевості на схід від села загін польської шляхти. Урочище, де відбувався бій, і до цього часу називається Ляхівкою. У 1649 році Веркіївка стала сотенним містечком Ніжинського полку. 1654 року її жителі склали присягу на вірність російській державі.
За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору. З часом посполиті та козаки розорялися й продавали свої землі за безцінь. Так, у другій половині XVII ст. в містечку з’явилося 6 бобилів (безземельних селян).
Козаки перебували в залежності від сотенної адміністрації. Вони давали гроші й продукти на утримання сотника, хорунжого, осавули, платили збори з тютюнових ділянок і пасік, а також несли тягар непрямих податків. Козаки відбували поштову службу, їх залучали до лагодження укріплень, шляхів, гребель, примушували виділяти підводи. Військова служба надовго відривала їх від свого господарства. Веркіївські сотники часто брали за звільнення козаків від походів великі хабарі грішми й худобою. А інколи й хабар забирали й у похід відправляли.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область
Частина ІІ
Партизанський повстанський рух наростав з кожним днем. Кайзерівці зосередили в районі дій штабу М. Г. Кропив’янського свої війська. За цих умов прийнято рішення про загальне збройне повстання. Щоб захопити Ніжин і розташовані там великі склади зброї, Веркіївському загону належало виступити раніше і привернути до себе увагу окупантів. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П. К. Маруні й К. А. Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив ворога, що розташувався в економії. Зав’язався жорстокий бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців. Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку Ніжина наближаються великі сили кайзерівців. Повстанці разом з селянами, які приєдналися до них, зав’язали бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском переважаючих сил ворога партизани залишили село й відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправилися з полоненим Пилипом Дмитренком та пораненими, яких повстанці відправили у Дроздівську лікарню. Кайзерівці розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересоч і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли, сестри Галина й Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму й врятували партизанів Петровського, Кириченка, Лаврінця й Нечипоренка. Решта була мертвою.
Веркіївські месники 14 серпня знову вели бій з каральним німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівки, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін перебазувався в Дроздівські ліси й там продовжував боротьбу. Згодом, виконуючи наказ Центрального військово-повстанського штабу, загони, в т. ч. і Веркіївський, вийшли у напрямку на Середино-Буду — Кореневе та інші неокуповані північно-східні райони Чернігівщини, влилися в 1-у Українську Радянську дивізію, яка формувалася тут, і продовжували боротьбу проти кайзерівців, а після їх вигнання проти петлюрівців. У партизанських боях зростав і мужнів військовий’ талант уродженця села, члена Веркіївського ревкому, згодом генерал-полковника М. П. Кирпоноса (1892-1941).
Партизанський повстанський рух наростав з кожним днем. Кайзерівці зосередили в районі дій штабу М. Г. Кропив’янського свої війська. За цих умов прийнято рішення про загальне збройне повстання. Щоб захопити Ніжин і розташовані там великі склади зброї, Веркіївському загону належало виступити раніше і привернути до себе увагу окупантів. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П. К. Маруні й К. А. Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив ворога, що розташувався в економії. Зав’язався жорстокий бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців. Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку Ніжина наближаються великі сили кайзерівців. Повстанці разом з селянами, які приєдналися до них, зав’язали бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском переважаючих сил ворога партизани залишили село й відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправилися з полоненим Пилипом Дмитренком та пораненими, яких повстанці відправили у Дроздівську лікарню. Кайзерівці розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересоч і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли, сестри Галина й Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму й врятували партизанів Петровського, Кириченка, Лаврінця й Нечипоренка. Решта була мертвою.
Веркіївські месники 14 серпня знову вели бій з каральним німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівки, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін перебазувався в Дроздівські ліси й там продовжував боротьбу. Згодом, виконуючи наказ Центрального військово-повстанського штабу, загони, в т. ч. і Веркіївський, вийшли у напрямку на Середино-Буду — Кореневе та інші неокуповані північно-східні райони Чернігівщини, влилися в 1-у Українську Радянську дивізію, яка формувалася тут, і продовжували боротьбу проти кайзерівців, а після їх вигнання проти петлюрівців. У партизанських боях зростав і мужнів військовий’ талант уродженця села, члена Веркіївського ревкому, згодом генерал-полковника М. П. Кирпоноса (1892-1941).
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область
Частина ІІІ
15 вересня 1943 року воїни 7 гвардійського механізованого корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта І. П. Корчагіна визволили Вертіївку від німецьких загарбників. У боях за село хоробро билися й віддали своє життя 29 солдатів й офіцерів 14 національностей, у т. ч. росіяни П. А. Безсонов, І. М. Воробйов, українці В. І. Ющенко, С. П. Левченко, узбек Т. Худайкулов, удмурт М. Теміцин, татарин К. Халідулін та ін. Сльози, кров і попіл залишили після себе окупанти. У руїни перетворено залізничну станцію, пограбовано й спалено колгоспні ферми, сінопункти, зруйновано середню школу, спалено 80 жилих будинків. Загальні збитки, заподіяні фашистами селу, становили близько 9 млн. карбованців.
Щоб наблизити перемогу, вертіївці не шкодували ні сил, ні життя. 1277 жителів хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах і підпіллі. За виявлений героїзм у боях проти німецьких окупантів, 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики, згодом генерал-майор Ф. С. Яловий та генерал-лейтенант І. М. Мороз. 657 уродженців села загинули смертю хоробрих, серед них Герой Радянського Союзу, командуючий Південно-Західним фронтом, один з організаторів оборони Києва М. П. Кирпонос.
15 вересня 1943 року воїни 7 гвардійського механізованого корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта І. П. Корчагіна визволили Вертіївку від німецьких загарбників. У боях за село хоробро билися й віддали своє життя 29 солдатів й офіцерів 14 національностей, у т. ч. росіяни П. А. Безсонов, І. М. Воробйов, українці В. І. Ющенко, С. П. Левченко, узбек Т. Худайкулов, удмурт М. Теміцин, татарин К. Халідулін та ін. Сльози, кров і попіл залишили після себе окупанти. У руїни перетворено залізничну станцію, пограбовано й спалено колгоспні ферми, сінопункти, зруйновано середню школу, спалено 80 жилих будинків. Загальні збитки, заподіяні фашистами селу, становили близько 9 млн. карбованців.
Щоб наблизити перемогу, вертіївці не шкодували ні сил, ні життя. 1277 жителів хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах і підпіллі. За виявлений героїзм у боях проти німецьких окупантів, 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики, згодом генерал-майор Ф. С. Яловий та генерал-лейтенант І. М. Мороз. 657 уродженців села загинули смертю хоробрих, серед них Герой Радянського Союзу, командуючий Південно-Західним фронтом, один з організаторів оборони Києва М. П. Кирпонос.
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей