Вертіївка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Вертіївка, село, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область
Вертиевка, Нежинский район, Черниговская область (с 1930 года)

Веркиевка, Веркиевськая волость, Нежинский уезд

Николаевская церковь
1782-1788 - священник Никита Степанович Ушинский
1828 - священник Иван Власьевич Митькевич, священник Роман Яковлевич Прокопович
1835 - священник Степан Емельянович Гриценков

Троицкая церковь
1782 - священник Андрей Григорьевич Щербацкий
1802 - священник Василий Кудрицкий
1802-1808 - священник Емельян Евсеевич Гриценков
1808 - священник Даниил Михайлович Колчицкий
1835 - священник Влас Кириллович Огиевский

Некоторые фамилии жителей с. Веркиевка (Николаевская церковь, 1828, 1901-1916):
Агуй
Андреец
Андрушко
Антюшко
Бабка
Басамыка
Белик
Босыч
Булах
Буня
Вакулка
Волик
Вороченко
Гаврилей
Геймал
Гноюшный
Гордеец
Гузей
Гук
Данжа
Дереза
Дмитренко
Доля
Задерей
Зоц, Зоценко
Зуменный
Кадигроб
Карлюк
Кичка
Клюзка
Коваль
Ковтун
Козачок
Корноух
Крикун
Крошка
Крутько
Кунтиш
Лагойка, Лагойко
Лазебников
Лебедь
Легейда
Лесюк
Лесюн
Лукаш
Малышка
Марун
Минько
Мисан
Морозенко
Мохнатка
Нагорный
Назаренко
Николаенко
Носак
Обелец
Овраменко
Оврасмец
Одир
Олексенко
Олифер
Пархотько
Пасюха
Петренко
Пилипенко
Плисна
Полторацкий
Прищепа
Проценко
Романько
Савченко
Свистун
Сечкарь
Сидоренко
Слепенький
Соловей
Ступак
Суярка
Тараненко
Тертышников
Тищенко
Харлан
Хурса
Цехмистренко
Чалый
Чепела
Чернобай, Чорнобай
Шакома
Шекера
Шкурат
Щербина
Ювко
Юда
Яловый
Ярошенко


Некоторые фамилии жителей с. Веркиевка (Троицкая церковь?, 1877):
Авраменко
Губский
Дутченко
Зоценко
Квакуша
Лигун
Минько
Мороз
Москаленко
Пархотько
Петровский
Пинчук
Полторацкий
Прицепа
Пушкарь
Савченко
Сидоренко
Тризуб
Устименко
Шекун
Шквира
Шкурка
Шлома
Ющенко
Яловый
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вертіївка (до 1930 року Веркіївка) — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від районного центру, залізнична станція на лінії Ніжин—Чернігів. Через село проходить автошлях Київ—Москва. Дворів—2049. Населення—5852 чоловіка. Сільській Раді підпорядковані населені пункти: Бобрик, Каблуки, Кардаші, Низи, Радгоспне, Титівка, Холявки, Хомине і Юність.

Веркіївка виникла на початку XVII ст. на землях, загарбаних польськими феодалами. Її першими поселенцями були козаки та селяни. За адміністративно-територіальним поділом село входило до Ніжинського староства Київського воєводства і в 1635 році належало польському шляхтичу Веркію Осишковському. Від цього імені воно й дістало свою назву. Місцеві жителі займалися хліборобством і скотарством. Вони несли повинності на користь пана: платили грошовий чинш, восени здавали збіжжя, по два дні на тиждень відробляли панщину. Постійно грабували селян польські жовніри, зупиняючись у їхніх хатах на постій.

Веркіївці брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За переказами, весною 1648 року козаки розбили у болотистій місцевості на схід від села загін польської шляхти. Урочище, де відбувався бій, і до цього часу називається Ляхівкою. У 1649 році Веркіївка стала сотенним містечком Ніжинського полку. 1654 року її жителі склали присягу на вірність російській державі.

За переписними книгами 1666 року в містечку налічувалося 152 двори козаків і селян, які займалися хліборобством та скотарством. У їх господарствах було 112 коней та 156 волів. Селяни відробляли щотижня по 2 дні на користь ніжинських полковників, доставляли їм продовольство до двору. З часом посполиті та козаки розорялися й продавали свої землі за безцінь. Так, у другій половині XVII ст. в містечку з’явилося 6 бобилів (безземельних селян).

Козаки перебували в залежності від сотенної адміністрації. Вони давали гроші й продукти на утримання сотника, хорунжого, осавули, платили збори з тютюнових ділянок і пасік, а також несли тягар непрямих податків. Козаки відбували поштову службу, їх залучали до лагодження укріплень, шляхів, гребель, примушували виділяти підводи. Військова служба надовго відривала їх від свого господарства. Веркіївські сотники часто брали за звільнення козаків від походів великі хабарі грішми й худобою. А інколи й хабар забирали й у похід відправляли.
Після скасування полкового устрою Веркіївка в 1782 році стала волосним центром Ніжинського повіту Чернігівського намісництва. 1786 року в містечку налічувалося 534 двори й проживало 1399 козаків та 1226 селян. На початку XIX ст. володарями веркіївських кріпаків та земель були граф Безбородько та кілька дрібних поміщиків — нащадків ніжинського полковника Хрущова. Вони зосередили в своїх руках всю кращу землю—близько 6 тис. десятин. Селянські наділи на ревізьку душу становили 1,5 десятини. Маючи вдосталь землі, поміщики почали культивувати тютюн на продаж. Це призвело до ще більшої експлуатації селян, яких примусили відробляти уже три дні панщини, крім того, своїми кіньми возити товар до Ніжина, Чернігова, Могильова, Вітебська. Шукаючи кращої долі, кріпаки втікали на Катеринославщину, Дон, до Таврії. Нелегким було й життя збіднілих козаків. У 1809 році кілька сімей їх пересилилися на землі Чорноморського війська, а в 1810 році — в Таврійську губернію.

Великим випробуванням для всього народу була Вітчизняна війна 1812 року. У боротьбі проти інтервентів активну участь брали й веркіївські кріпаки. 49 з них пішло в Чернігівське ополчення, багато — погоничами в обоз. Закінчилася війна, а становище селян не поліпшилося. Крім панщини, довелося виконувати ще ряд повинностей на користь держави — утримувати солдатів, які приходили на постій, поставляти для війська провізію, фураж, підводи.

З розкладом феодально-кріпосницької системи й зародженням капіталістичних відносин у Веркіївці почали виникати промислові підприємства. У 1839 році граф Безбородько заснував цукровий завод. За сезон 1856/57 року тут вироблено продукції на суму 40 тис. крб. сріблом. На річці Багачці діяв також млин.

Частина населення займалася ткацтвом, чоботарством та кравецтвом. Напередодні скасування кріпосного права тут жило 83 ремісники. Наприкінці 50 років у містечку відбувалися щотижневі базари та один ярмарок на рік. Заможні козаки й селяни частину товару продавали в Ніжині, а тютюн вивозили до Петербурга й Польщі.

В містечку 1859 року налічувалося 828 дворів, де жило 5733 чоловіка. Хоч кількість населення весь час зростала, у Веркіївці не було лікарні. Найбагатші їздили за медичною допомогою до Ніжина, бідні лікувалися методами народної медицини. Не дивно, що в 1847 році в містечку спалахнула епідемія холери. Селяни Веркіївки тривалий час залишалися неписьменними, бо тільки в 1840 році було відкрито сільське училище. Однак його відвідували лише діти заможних.

Довідавшись про реформу 1861 року, кріпаки відмовилися працювати в економії поміщика. Вони вимагали землі й негайного розкріпачення без усякого викупу. Для приборкання непокірних були викликані війська. За уставними грамотами 1086 селянам виділено на ревізьку душу по 1,8 десятини землі. В той же час поміщику належало 7400 десятин угідь. Така кількість землі не могла прогодувати сім’ю, і тому селяни змушені були орендувати ділянки чи наймитувати. Працювати доводилося від сходу до заходу сонця. Проте плату одержували невелику, зокрема, косар — 38, молотник — 20 коп. Наприкінці 80-х років наймити жали за п’ятий сніп, молотили й віяли — за десятий, а під час неврожаїв ця плата зменшувалася. Багато селян орендували землю з половини. Причому поміщики вимагали ще за кожну десятину поля поставити 2 косарі та зібрати й звезти в клуню урожай з 4/4 десятини. В основному сіропіщані землі не давали високих урожаїв. До того ж оброблялися вони погано, бо не вистачало робочої худоби. 1887 року на 10 селянських дворів припадало в середньому 9 коней. З кожної десятини тут збирали по 65 пудів озимини та по 44 пуди ярини. У селян не було сіножатей, тому вони також орендували їх з половини і змушені були ще відробляти 2 дні за десятину. На початку XX ст. земельний наділ на ревізьку душу становив уже 1,2 десятини. Безземелля перетворювало селян у сільськогосподарських робітників. Вони працювали в економії Терещенка, який мав близько 6,5 тис. десятин землі. Робочий день тут тривав від світанку до темряви, а плата за виснажливу працю дорослого робітника становила 40 коп. у день.

Після скасування кріпосного права у 70 роках XIX ст. цукровий завод, що не витримав конкуренції, закрили. З 1873 року почав діяти винокурний завод. Умови праці на підприємстві були тяжкі. Робочий день тут часом не обмежувався. Робітники працювали з 6 годин ранку до 10—11 годин ночі без перерв для відпочинку й харчування. Вихідних днів протягом усього сезону (6—7 місяців) не було. Відпочити вдавалося лише один день на різдво та два дні на пасху. Плата ж на заводських харчах за таку каторжну працю становила 10 крб. на місяць.

Жорстока експлуатація викликала незадоволення населення, і воно піднімалося на боротьбу. 1905 року доведені до злиднів, безземельні селяни 6 квітня підпалили кілька садиб поміщицьких посіпак, які охороняли економію Терещенка. 18 квітня селяни вийшли на демонстрацію з червоними прапорами й революційними піснями. Вони виступали за те, щоб силою відібрати землю у багатіїв і розподілити її між біднотою. У другій половині жовтня було розгромлено 12 куркульських садиб. 10 листопада селяни підпалили економію Терещенка. Виступи проти визискувачів тривали і в 1906 році. 26 лютого на подвір’ї волосного управління зібралося близько 800 селян, які мали обрати уповноважених для виборів до Державної думи. Вони протестували проти визначених старшиною виборних, вимагали для себе виборчого права. Обурення селян було настільки великим, що волосний старшина й староста втекли. Вибори не відбулися. Лише другого дня земський начальник з допомогою козаків і поліції провів «вибори» уповноважених із числа заможних господарів — прибічників самодержавного ладу. 17 жовтня сталася сутичка селян з кінним роз’їздом поліції. Одного з стражників було роззброєно. Однак заворушення придушили. Шість чоловік заарештували й засудили.

Наприкінці XIX та на початку XX ст. жителі зазнавали лиха від інфекційних хвороб. Тільки з 15 грудня 1895 року по 1 січня 1896 року у селі зареєстровано 20 захворювань на черевний тиф, 6 — на скарлатину, 2 — на холеру, а всього за рік амбулаторію, яку відкрили в 70-і роки, відвідало 9216 хворих. Медичну допомогу їм подавав один лікар. У 1907 році Веркіївку й навколишні села обслуговували лише акушерка й фельдшер.

Царський уряд мало турбувався про освіту народу. Більшість жителів була неписьменною. Крім училища, де вивчали садівництво й бджільництво, 1877 року у двох земських школах навчалося 89 учнів і працювало 2 вчителі. 1881 року засновано однокласну земську школу, 1909 — двокласну, 1912 — ще одну однокласну. В 1913 році земство відкрило бібліотеку.

Дізнавшись про Лютневу революцію 1917 року, селяни зібралися на мітинг й зруйнували пам’ятник царю. Вони вимагали припинення війни й передачі їм землі. Після відбулася демонстрація. З революційними піснями й червоними прапорами учасники мітингу пройшли вулицями. Все частіше з Ніжина в село почали приїжджати більшовики-агітатори Н. І. Точоний і Н. Т. Єсипенко. В результаті проведення ними агітаційної роботи з масами селяни підтримували більшовицькі гасла.

Веркіївці радісно зустріли перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції й утворення робітничо-селянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Уже перші декрети Радянської влади про мир і землю переконали робітників і селян, що уряд захищає їх інтереси. Але 30 листопада владу в селі захопили ставленики Центральної ради.

У грудні почали повертатися з фронту солдати. Серед них були й більшовики. Фронтовики утворили ініціативну більшовицьку групу, яка хоч і не оформилася в осередок, але розпочала активну діяльність проти панування українських буржуазних націоналістів. Під її керівництвом 18 грудня створено сільський революційний комітет, до складу якого увійшли П. Д. Савченко, М. П. Кирпонос, К. А. Січкар, П. М. Фурса, Ю. С. Лисиця та ін. Ревком узяв владу в свої руки, а для її захисту сформував збройний червоногвардійський загін у кількості 60 чоловік. Керуючись ленінським Декретом про землю, ревком разом з активом села конфіскував економію поміщика Терещенка, а хліб, інвентар та худобу розподілив між селянською біднотою.

Діяльність радянських органів у Веркіївці перервав наступ німецьких військ, які в першій декаді березня 1918 року ввійшли в село. Разом з ними повернулися колишні експлуататори, які жорстоко розправлялися з селянами. 27 травня 1918 року в супроводі групи стражників до села прибув повітовий начальник гетьманської варти і наказав скликати сход. Як тільки гетьманець під’їхав до селян, що зібралися, члени ревкому К. А. Січкар, Ю. С. Лисиця та інші відкрили вогонь і вбили його та ще двох посіпак. Наступного дня з Ніжина сюди прибув каральний загін. Члени ревкому і значна частина селян-бідняків пішли у навколишні ліси, щоб звідти продовжувати боротьбу. Так було створено партизанський загін. У другій половині червня в районі Веркіївки—Мрина—Носівки розташувався Центральний військово-повстанський штаб. Під його керівництвом одним із перших розпочав боротьбу Веркіївський партизанський загін. У липні група месників під с. Дроздівкою напала на кінний каральний загін, що прямував до с. Кукшина. Вона розбила гетьманців, захопила багато зброї, важливі документи та списки селян, які підтримували більшовиків.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Партизанський повстанський рух наростав з кожним днем. Кайзерівці зосередили в районі дій штабу М. Г. Кропив’янського свої війська. За цих умов прийнято рішення про загальне збройне повстання. Щоб захопити Ніжин і розташовані там великі склади зброї, Веркіївському загону належало виступити раніше і привернути до себе увагу окупантів. На світанку 6 серпня загін кількістю 500 чоловік під командуванням П. К. Маруні й К. А. Січкаря з півночі й з півдня увірвався в село й оточив ворога, що розташувався в економії. Зав’язався жорстокий бій, який того ж дня закінчився перемогою повстанців. Проте не встигли вони відпочити, як стало відомо, що з боку Ніжина наближаються великі сили кайзерівців. Повстанці разом з селянами, які приєдналися до них, зав’язали бій. Окупанти почали обстріл з гармат. Під натиском переважаючих сил ворога партизани залишили село й відступили в ліс. Загарбники жорстоко розправилися з полоненим Пилипом Дмитренком та пораненими, яких повстанці відправили у Дроздівську лікарню. Кайзерівці розстріляли лікаря, вивезли поранених у село Вересоч і там живими закопали в землю. Як тільки окупанти пішли, сестри Галина й Ірина Кичко, ризикуючи життям, відкопали яму й врятували партизанів Петровського, Кириченка, Лаврінця й Нечипоренка. Решта була мертвою.

Веркіївські месники 14 серпня знову вели бій з каральним німецьким загоном. На Десні, біля села Хибалівки, партизани обстріляли пароплав і захопили в полон 10 гетьманських офіцерів, багато зброї та боєприпасів. Після цієї операції загін перебазувався в Дроздівські ліси й там продовжував боротьбу. Згодом, виконуючи наказ Центрального військово-повстанського штабу, загони, в т. ч. і Веркіївський, вийшли у напрямку на Середино-Буду — Кореневе та інші неокуповані північно-східні райони Чернігівщини, влилися в 1-у Українську Радянську дивізію, яка формувалася тут, і продовжували боротьбу проти кайзерівців, а після їх вигнання проти петлюрівців. У партизанських боях зростав і мужнів військовий’ талант уродженця села, члена Веркіївського ревкому, згодом генерал-полковника М. П. Кирпоноса (1892-1941).
Бійці Таращанського полку 19 січня 1919 року визволили Веркіївку від петлюрівців. 21 січня відновив діяльність ревком. Було проведено розподіл поміщицької та лишок куркульської землі. Селяни успішно провели весняно-посівну кампанію. У березні відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Весною цього ж року засновано партійний осередок. Розпочали роботу’ лікарня, школа, хата-читальня. Наприкінці червня у зв’язку з наближенням військ Денікіна було проведено мобілізацію молоді до Червоної Армії.

На початку вересня білогвардійці захопили село, вбили і покалічили багато селян, спалили в центрі села усі хати, відновили старі «порядки», забирали у бідняків землю, худобу, хліб. Увірвавшись у приміщення Ради, денікінці зрешетили кулями портрет Т. Г. Шевченка. На боротьбу проти ворога піднялися майже всі чоловіки. Вони йшли в ряди Червоної Армії, в партизани, якими керував Ніжинський підпільний повітовий ревком.

Богунський полк 20 листопада 1919 року визволив село. 26 листопада у Веркіївці обрано сільський ревком. Під його керівництвом проводилася мобілізація молоді до лав Червоної Армії, почалася відбудова господарства, подавалася допомога тим, хто потерпів од війни, завозилося паливо до школи. 18 червня 1920 року обрано сільську Раду. Тоді ж створено й комнезам на чолі з М. К. Марунею. Вони організовували виконання продрозкладки, розподіляли між селянами сільськогосподарський інвентар, наділяли їх лісом, землею. 13 жовтня комнезам постановив відібрати в куркулів частину худоби й передати її біднякам.

24 жовтня 1920 року в селі організовано комсомольський осередок у складі 10 чоловік. Сільрада, партійний та комсомольський осередки, КНС багато уваги приділяли відбудові господарства. Вже в 1920 році у Веркіївці працювали крупорушка, кузня, паровий млин, олійниця та 40 вітряків. У листопаді 1925 року відкрито рух по залізничній лінії Ніжин—Чернігів через Веркіївку. Зустріч першого поїзда тут перетворилася на справжнє свято.

З лютого 1923 року Веркіївка стала районним центром Ніжинського округу. В цей час у партійній організації села налічувалося 15 комуністів, кількість комсомольців досягла 56. їм доводилося вести непримиренну боротьбу проти куркулів, які чинили шалений опір усім заходам Радянської влади, вдавалися до терору. У червні 1925 року вони спалили хату й хлів бідняка М. Понтяра, а в ніч з 11 на 12 серпня вбили голову комнезаму П. І. Вербила. Цього ж літа від ворожої руки загинули незаможниці Марія та Одарка Зоценки. Але ці злочинні дії не залякали селян, вони упевнено відбудовували господарство, зміцнювали його економіку. В листопаді 1925 року тут було відкрито сільськогосподарську виставку, де хлібороби демонстрували свої досягнення. Відбулося свято врожаю.

Розвивалися кооперативні засади в торгівлі. 14 січня 1924 року засновано сільське споживче товариство. Вже на 1 березня воно об’єднувало 189 пайовиків. У 1925 році товариству відкрили кредити в губсільбанку — 4000 крб. і в Українбанку — 1200 крб. Про популярність товариства серед селян свідчить швидке зростання його. У серпні 1925 року воно вже налічувало 1009 членів.

Поліпшувалося медичне обслуговування населення. 1925 року в селі працювала лікарня, де хворим подавали допомогу досвідчений лікар, 2 фельдшери, акушерка. Сільські діти дістали можливість безплатно вчитися в школах. На кінець відбудовного періоду працювали семирічна та дві початкові школи, де навчалося 627 дітей. Потяг до освіти зростав й серед літніх людей, які відвідували пункти лікнепу. У. 1925 році їх закінчило 75 осіб. Активізувалася культмасова робота. В листопаді 1920 року було відкрито сельбуд. У червні 1924 року почала працювати хата-читальня, а наступного року — райсельбуд.

Закінчився відбудовний період. Партія закликала сільських трудівників переходити до колективних форм ведення господарства. 31 березня 1928 року у Веркіївці виникло перше товариство спільного обробітку землі «Червоний партизан». Воно об’єднувало 116 осіб і мало в користуванні 141 десятину землі, в т. ч. — 90 десятин орної. Держава всіляко підтримувала тсозівців. 13 червня 1928 року для закупки сільгоспмашин Чернігівський сільбанк відкрив ТСОЗу кредит на суму 1000 крб. 31 березня 1929 року Веркіївське кредитове товариство виділило насіннєвий матеріал: вівса — 250, гороху — 32, вики — 130 пудів. 16 листопада створено ще один ТСОЗ «Червоний Жовтень», в якому об’єдналося 22 родини. У лютому 1930 року засновано сільськогосподарські артілі ім. Сталіна, ім. Леніна та «Нове життя». Наступного року, крім існуючих уже колгоспів, виникає ще два: ім. Ворошилова та «7 років без Леніна» (перейменований у 1937 році в «Ленінський шлях»).

У зв’язку зі змінами в адміністративному поділі 20 червня 1930 року Веркіївський район був ліквідований, а село, яке почали називати Вертіївкою, увійшло до Ніжинського району Чернігівського округу.

Колективізація в селі проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі розповсюджували серед селян листівки, в яких погрожували розправою тим, хто вступатиме до колгоспів. Тільки за жовтень —листопад 1932 року вони 7 разів підпалювали хати колгоспників та активістів села, в 1933 році по-звірячому вбили одного з ініціаторів колгоспного руху М. Д. Півторацького. Куркулі труїли худобу, калічили коней. Ворогів незабаром було знешкоджено. Соціалістичні перетворення набирали все ширшого розмаху. Якщо з жовтня 1930 року до 30 січня 1931 року до артілі ім. Леніна було подано 57 заяв, то вже на 4 березня колгосп об’єднував 349 сімей. За господарством закріплювалося 911 га угідь, у т. ч. 840 га орної землі та 71 га сіножатей. У 1932 році на колгоспних ланах працював перший трактор ХТЗ Ніжинської МТС, а через рік — уже 6. В артілях розгортається соціалістичне змагання. У всеукраїнському конкурсі на краще проведення весняної сівби 1933 року колгосп ім. Леніна посів друге місце. Успішно справилися з весняними роботами й усі інші артілі. Поряд з вирощуванням-зернових культур, яких у 1934—1936 рр. збирали по 15—16 цнт з га, багато уваги приділялося овочівництву. Так, ланка П. П. Босач з колгоспу ім. Леніна в ці роки одержувала з кожного гектара по 240—250 цнт ніжинських огірків.

Розвивалося громадське тваринництво. В 1938 році в колгоспі ім. Леніна налічувалося 209 голів великої рогатої худоби. Від кожної фуражної корови тут надоювали по 2363 літри молока, а доярки М. П. Свистельник і О. В. Сяглова — по 3000 літрів. 1939 року вони та завідуючий молочнотоварною фермою О. І. Терех стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Напередодні війни в користуванні колгоспів було 13045 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 6266 га орної землі. В 1937 році засновано Вертіївську МТС, яка обслуговувала 29 колгоспів.

Водночас з економічним зміцненням господарств зростала оплата праці хліборобів. Так, у 1933—1934 рр. колгоспники М. Д. Кашлюк, X. Г. Кияниця, І. П. Іваненко, М. Ф. Корж на вироблені трудодні одержали по 1536—2020 кг зерна та по 1469—1609 крб. 1940 року колгоспникам видавали на трудодень по 2 кг хліба, 2,5 кг картоплі та по 2 карбованці.

Досить значна увага приділялася розвитку торгівлі. 1929 року в селі налічувалося 5 магазинів, а перед війною їх було уже 7. Жителі могли придбати тут усі необхідні продовольчі й промислові товари. Поліпшилося медичне обслуговування населення. В 1940 році в лікарні працювало 3 лікарі та 10 чоловік середнього медперсоналу. Зроблено дальші кроки щодо розвитку освіти. 1935 року відкрито десятирічку. Крім неї, на 1941 рік діяли ще одна семирічна та дві початкові школи. Всього у Вертіївці навчалося 1436 дітей і працювало 48 учителів. Тривала ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Тільки за чотири з половиною місяці 1926 року школу лікнепу закінчило 109 чоловік. До 1936 року в селі в основному було завершено ліквідацію неписьменності. У 1940 році 95 дорослих підвищувало свій освітній рівень у вечірній середній школі.

Після відбудовного періоду багато уваги приділялося роботі культурно-освітніх закладів. 1927 року відкрито нову хату-читальню, а при сельбуді організовано гуртки художньої самодіяльності, а також оборонний, сількорів та атеїстів. З 1934 року працювали будинок колективіста, сільська бібліотека, над якою взяв шефство Ніжинський педінститут і передав їй 4 тис. книг. Того ж року збудовано радіовузол, що у 1941 році обслуговував 350 точок.

Творча праця жителів села, як і всіх радянських людей, у червні 1941 року була перервана віроломним нападом німецько-фашистських загарбників. 413 вертіївців зі зброєю в руках пішли захищати рідну Вітчизну. 12 вересня 1941 року окупанти вдерлися в село. Вони грабували колгоспне добро, переслідували активістів, розстріляли 43 жителі, серед них — П. Д. Савченка — партизана громадянської війни, Ю. А. Маруню — голову споживчої кооперації, І. М. Півторацького — голову колгоспу ім. Ворошилова та ін. 35 юнаків та дівчат силою вивезли до Німеччини. Однак населення не скорилося ворогу. Воно саботувало розпорядження і накази гітлерівської адміністрації. Членами Ніжинської підпільної комсомольсько-молодіжної організації, якою керував Я. П. Батюк, були й вертіївські комсомольці І. А. Могильний, М. П. Дереза. Вони розповсюджували листівки, газети, передавали зведення Радянського інформбюро. У серпні 1943 року гестапівці заарештували їх, а через місяць разом з іншими учасниками підпілля розстріляли в Ніжині.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вертіївка, Ніжинський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
15 вересня 1943 року воїни 7 гвардійського механізованого корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта І. П. Корчагіна визволили Вертіївку від німецьких загарбників. У боях за село хоробро билися й віддали своє життя 29 солдатів й офіцерів 14 національностей, у т. ч. росіяни П. А. Безсонов, І. М. Воробйов, українці В. І. Ющенко, С. П. Левченко, узбек Т. Худайкулов, удмурт М. Теміцин, татарин К. Халідулін та ін. Сльози, кров і попіл залишили після себе окупанти. У руїни перетворено залізничну станцію, пограбовано й спалено колгоспні ферми, сінопункти, зруйновано середню школу, спалено 80 жилих будинків. Загальні збитки, заподіяні фашистами селу, становили близько 9 млн. карбованців.

Щоб наблизити перемогу, вертіївці не шкодували ні сил, ні життя. 1277 жителів хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, в партизанських загонах і підпіллі. За виявлений героїзм у боях проти німецьких окупантів, 628 чоловік нагороджено орденами й медалями. Високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні льотчики, згодом генерал-майор Ф. С. Яловий та генерал-лейтенант І. М. Мороз. 657 уродженців села загинули смертю хоробрих, серед них Герой Радянського Союзу, командуючий Південно-Західним фронтом, один з організаторів оборони Києва М. П. Кирпонос.
Відразу після визволення вертіївці взялися за відбудову зруйнованого господарства усіх п’яти колгоспів. У листопаді 1943 року почала працювати Вертіївська МТС. З Уралу, Алтаю та Середньої Азії сюди надійшло 15 тракторів, 2 комбайни, 8 молотарок, 15 культиваторів, 4 тракторні сівалки, 3 токарно-гвинторізні верстати та інше обладнання й знаряддя. У жовтні з Саратовської області в колгосп ім. Леніна прибуло 46 корів. Було створено молочнотоварну ферму.

Відбудовуючи господарство, вертіївці подавали допомогу фронту. 1943 року артілі ім. Леніна й ім. Сталіна здали у фонд Червоної Армії 8 тис. кг м’яса. Багато хліба, м’яса, картоплі здали й інші господарства.

Коли відгриміли салюти перемоги, почали повертатися демобілізовані воїни, які відразу включались у роботу. В 1945 році відновила свою діяльність комсомольська організація, 1946 — партійна. Під її керівництвом вже у 1948 році всі колгоспи досягли певних успіхів. На фермах налічувалося 825 корів, 426 свиней. У 1950 році в колгоспі ім. Сталіна (з 1957 року «Зоря комунізму») одержано з гектара по 19 цнт пшениці. В колгоспі ім. Леніна було 412 голів великої рогатої худоби, 130 свиней, 317 овець. Того ж року відбулося об’єднання колгоспів ім. Ворошилова, «Ленінський шлях» та «Нове життя». Вони утворили одну артіль ім. Калініна, за якою було закріплено 5253 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3030 га орної землі. Полегшувалася праця трудівників ланів. МТС поповнилася новою технікою. Тут налічувалося 29 тракторів, 10 комбайнів. Зросла оплата праці хліборобів. На трудодень трактористам в середньому видавали по 2,5 кг зерна і 1 кг картоплі, колгоспникам по 1,45 кг зерна, 1,2 кг картоплі.

З перших днів після визволення в селі відкрилися два магазини, де продавалися товари широкого вжитку. У вересні 1943 року відновила роботу лікарня. На кінець 1950 року в ній налічувалося 25 ліжок, працювало 3 лікарі, 3 фельдшери, 10 медсестер. Відразу ж після вигнання окупантів розпочалися заняття в усіх школах. У 1950 році в середній, двох семирічних і початковій школах було 1500 дітей, яких навчало 70 учителів.

Вживалися заходи до налагодження роботи культосвітніх закладів. З жовтня 1943 року почав працювати клуб. Відновила роботу бібліотека. В 1950 році в ній налічувалося понад 13 тис. томів. Близько 5 тис. книг мала шкільна бібліотека. Зростали ряди комуністів. У 1950 році їх налічувалося 57 чоловік. У колгоспах, МТС і при сільраді діяло 5 первинних парторганізацій.

Рік у рік міцніли артілі, зростала їх технічна оснащеність. Коли в 1958 році МТС було ліквідовано, а техніку продано колгоспам, у селі створено ремонтно-технічну станцію, яка в 1960 році була реорганізована у відділення районного об’єднання «Сільгосптехніки». Цього ж року до артілей ім. Леніна та «Зоря комунізму» приєднано колгоспи сіл Бобрика й Титівки. За ними було закріплено сільськогосподарських угідь 8642 га, в т. ч. орної землі — 4196 га. Особливу увагу було звернуто на піднесення врожайності льону, цукрових буряків. У 1962 році ланкова артілі ім. Калініна Г. М. Босач одержала з гектара по 7 цнт льоноволокна і по 8 цнт льононасіння. Далеко за межі району сягнула слава про членів механізованої ланки

М. В/ Ялового, які вирощують цукрові буряки й гречку без затрат ручної праці. У ювілейному 1967 році комуніст М. В. Яловий і комсомолець І. С. Півторацький зібрали з кожного гектара по 300 цнт цукрових буряків на площі 40 га й по 13 цнт гречки з площі 60 гектарів.

Хлібороби Вертіївки успішно справилися з виконанням плану восьмої п’ятирічки. У колгоспах з кожного гектара в середньому було зібрано по 16 цнт зернових, 120 цнт картоплі, надоєно на корову по 2400 кг молока. За досягнення у виконанні п’ятирічного плану В. М. Ялового нагороджено орденом Леніна, завідуючого тваринницькою фермою колгоспу «Зоря комунізму» М. І. Ярошенка — орденом Жовтневої Революції. Ордена Трудового Червоного Прапора удостоєно також доярку колгоспу ім. Калініна С. Г. Коновал та пасічника колгоспу ім. Леніна О. П. Басову. Всього орденами й медалями було нагороджено 11 чоловік.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудівники вертіївських колгоспів ще кращих успіхів добилися в першому році дев’ятої п’ятирічки. З кожного гектара в колгоспах вирощено в середньому по 20,2 цнт озимих, 140 цнт картоплі, 280 цнт цукрових буряків.

Економічному зміцненню колгоспу «Зоря комунізму» сприяє міцна дружба його з колгоспом «Прогрес» Шум’яцького району Смоленської області. Ці господарства не тільки обмінюються набутим передовим досвідом. 1971 року вертіївські хлібороби надіслали шум’яцьким 40 цнт насіння люпину. Колгоспники з Смоленщини в свою чергу поділилися високоврожайним сортом картоплі, відвантаживши її 140 центнерів.

З кожним роком поліпшується добробут колгоспників, зростає оплата їх праці. У колгоспах ім. Леніна та ім. Калініна в 1970 році на людино-день видавали по 2 крб. 98 коп., а в «Зорі комунізму» — по 3 крб. 11 коп. Працюючи з дочкою в колгоспі ім. Леніна, М. 3. Шеляг одержала 2311 крб., механізатор колгоспу «Зоря комунізму» М. А. Гриценко —1241 крб. і 1000 кг зерна. Середньомісячна оплата механізаторів становила 118 крб. Свідченням зростання добробуту хліборобів є й те, що за 1968—1969 рр. близько 300 сімей спорудили нові будинки за типовими проектами. В особистому користуванні вертіївців є близько 400 мотоциклів, понад 1,5 тис. радіоприймачів, 650 телевізорів.

Велику турботу Комуністичної партії, Радянського уряду про життя і долю трудящих добре видно на прикладі сім’ї вдови А. С. Тронь, чоловік якої загинув під час Великої Вітчизняної війни. Залишившись з п’ятьма сиротами, вона з допомогою держави й колгоспу всіх їх виростила, виховала. Діти здобули середню спеціальну й вищу освіту. Нині один її син — голова колгоспу ім. Леніна, нагороджений орденом «Знак Пошани», два інші — механізатори, одна дочка після закінчення медичного інституту працює лікарем, друга — медсестрою.

Невпізнанною стала Вертіївка за післявоєнний час. У селі з’явилося багато нового: 1966 року став до ладу хлібозавод, відкрито будинок побуту, де працюють ательє пошиття одягу, майстерні ремонту взуття та годинників, хімчистка. В 1969 році село повністю електрифіковано.

Розширюється торгівля, зростає попит на промислові товари. У селі працює 19 спеціалізованих магазинів: два продовольчі, хлібний, промтоварний, культтоварів, галантерейний, книжковий та ін. При відділенні «Сільгосптехніки» відкрито їдальню.

Весь час поліпшується медичне обслуговування населення. У лікарні кількість ліжок збільшилася до 50. Працює 6 лікарів та 50 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. В 1965 році було збудовано й відкрито середню школу. В ній та двох восьмирічних і початковій школах налічується понад 1,5 тис. учнів і 86 учителів.

Центром культурного відпочинку трудящих є будинок культури. Тут працюють гуртки: драматичний, хоровий, вокальний та художнього читання, обладнано кімнату бойової і трудової слави, де розміщено стенди про героїчну боротьбу вертіївців

під час Великої Вітчизняної війни, їх трудовий вклад у побудову комуністичного суспільства. Щороку зростає книжковий фонд бібліотеки, який у 1970 році становив 25 тис. примірників. З 1957 року почала діяти бібліотека для дітей. Її фонд — 18 990 книг.

Рік у рік зростає кількість комуністів. Якщо в 1951 році їх було 84, то в 1971 році — 246. Це в основному передовики колгоспних ланів, ферм, спеціалісти сільськогосподарського виробництва, сільська інтелігенція. Члена КПРС, механізатора В. М. Ялового обрано делегатом XXIV з’їзду КП України. Активними помічниками комуністів є комсомольці, яких у 1971 році налічувалося 367 чоловік.

В досягненнях трудівників села велика заслуга і сільської Ради. В 1971 році до її складу обрано 113 депутатів, серед них 56 комуністів, 16 комсомольців, 48 жінок. Працює 9 постійних комісій. На сесіях обговорюються й вирішуються важливі питання роботи колгоспів, шкіл, культурно-освітніх закладів, благоустрою села.

Широко входять у життя нові обряди: колективні проводи до лав Радянської Армії, комсомольські весілля. З 1965 року після закінчення збирання зернових культур хлібороби святкують колгоспні обжинки.

З кожним роком красивішає Вертіївка. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна хлібороби колгоспу, що носить його ім’я, встановили пам’ятник любимому вождю, засновникові КПРС, першої в світі соціалістичної держави. Біля підніжжя його — завжди живі квіти. 1970 року побудовано обеліск односельцям, які віддали своє життя за рідну Вітчизну в роки Великої Вітчизняної війни. На плитах золотими літерами викарбувано їх імена. У центрі села височить пам’ятник воїнам-визволителям, які полягли в боях у роки громадянської й Великої Вітчизняної воєн. На шкільному подвір’ї за проектом місцевого самодіяльного скульптора М. Г. Красюка в 1960 році споруджено пам’ятник Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику М. П. Кирпоносу.

Уродженцями села є український радянський письменник Ю. М. Мушкетик, доктор медичних наук М. Ф. Крутько, кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР М. Ф. Кононенко, кандидат сільськогосподарських наук Л. М. Мушкетик, заслужений артист УРСР М. В. Минко.

У дев’ятій п’ятирічці в селі буде розширено лікарню до 75 ліжок, розпочато спорудження нового будинку культури, прокладено 4 км твердого покриття доріг. Своєю натхненною працею вертіївці змінюють вигляд села, яке в найближчі роки стане ще прекраснішим, а життя трудівників — ще заможнішим і щасливішим.

І. Г. КОРЖ, О. Д. НЕДІЛЬКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей