Вели́кі Коро́винці, смт, Чуднівський район, Житомирська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Вели́кі Коро́винці, смт, Чуднівський район, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ВЕЛИКІ КОРОВИНЦІ с-ще міськ. типу Чуднівського р-ну Житомир. обл. Розташов. за 2 км від залізничної ст. Михайленки.
Вперше згадується 1585 серед міст і сіл, дарованих княгині С.Острозькій київ. воєводою кн. в.-К.Острозьким.
Влітку 1592 с-ще – в центрі активних дій повстанців під проводом К.Косинського (див. Косинського повстання 1591– 1593), під час національної революції 1648–1676 місцеве нас. бере участь в боях загонів Б.Хмельницького проти польс. військ.
1872 місц. маєток придбав Ф.Терещенко (див. Терещенки) і збудував у в. К. цукрозавод.
У роки Великої вітчизнянї війни Радянського Союзу 1941–1945 було окуповане гітлерівцями від поч. липня 1941 до 6 січня 1944.
Пам’ятник – бронз. бюст уродженцю с-ща Г.Вакуленчуку – одному з організаторів збройного повстання на броненосці «Потьомкін» 1905.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вели́кі Коро́винці, смт, Чуднівський район, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

Вели́кі Коро́винці — селище міського типу Чуднівського району Житомирської області. Входить до складу Великокоровинецької селищної ради і є її центром.
Історія
Археологічні знахідки на околицях сучасного селища свідчать про заселення цієї місцевості ще в далеку давнину. Тут виявлені речі трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів.
Перша згадка про поселення датується 1585 роком і знаходиться у переліку міст і 45 сіл, дарованих княгині Сусанні Острозькій — дружині Волинського воєводи, князя Януша Костянтиновича Острозького, її тестем — князем Костянтином-Василем Костянтиновичем, князем Острозьким. Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1657 років проти польських загарбників, жителі села створили 2 бойових загони й поповнили козацькі військові з'єднання та взяли активну участь у визволенні Чуднівщини. Під час російсько-польської війни 1654—1667 років Речі Посполитій знову вдалося окупувати Великі Коровинці. У 1793 році село разом з іншими населеними пунктами Правобережної України було приєднані до Росії. Наприкінці XVIII століття Великі Коровинці вважалися значним населеним пунктом. Тут працювали гуральня, заїжджий двір, 2 водяних млини, 2 шинки, приватні магазини. Населення займалося землеробством та ковальською справою. В районі урочища «Печисько» було багато майстерень по металу. З кінця XVIII століття у Великих Коровинцях мешкала громада російських старообрядців «безпоповців», яка утримувала дерев'яну могильню. У першій половині XIX століття село належало коронному стражнику графу Вікентію Часновському та його сину Юзефу. 1845 року поселення було придбане відставним капітаном Йосипом Стрженицьким, а 1868 року — генерал-майором Олександром Волкейштейном. З 1870 року воно належало родині українських промисловців Терещенків. 1872 році Чуднівщину відвідав Федір Терещенко. Він збудував у селі цукровий завод і вже за перший сезон цукроваріння завод виробив 280 тисяч пудів цукру. Терещенко побудував у Великих Коровинцях лікарню, 2 школи, церкву, залізничну станцію та проклав залізничну колію від станції до заводу. Він же створив і так звану сільськогосподарську економію. На початку ХХ століття у селі діяли окрім цукрового заводу ще й водяний млин, поштово-телеграфне відділення, лікарня, 3 крамниці, казенна винна лавка, трактир, 2 споживчі товариства, однокласне сільське училище (1877) та однокласне училище при цукровому заводі (1897), дерев'яна церква Івана Богослова (1730).
1899 року у селі налічувалось 1595 жителів, 257 дворів, 1911 року — 1452 жителя, 315 дворів, 1926 року — 2868 жителів, 646 дворів, 1941 року — 2408 жителів, 596 дворів.

Жителі села брали активну участь у революції 1905 року. Одним з організаторів збройного повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» проти царської Російської імперії був Григорій Вакуленчук, виходець з Великих Коровинець. Багато горя жителям села завдала Перша світова війна. Більшість селянських сімей залишилось без годувальників, які пішли на фронт. Багато із солдат було нагороджено відзнаками, а мешканець села Степан Вакуленчук був нагороджений двома Георгіївськими хрестами. 31 травня 1917 року у селі відбувся страйк наймитів, які працювали на бурякових плантаціях, вони вимагали підвищення заробітної плати. Федір Терещенко змушений був піти на поступки і зарплата була підвищена. Навесні 1917 року до Великих Коровинець дійшла звістка про створення загальнонаціонального представницького органу України, що увійшов в історію під назвою Українська Центральна Рада. У листопаді 1917 року Великі Коровинці увійшли до складу щойно проголошеної Української Народної Республіки (Українська Народна Республіка). Та наприкінці січня 1918 року село було захоплене російсько-більшовицькими військами. У лютому 1918 село було звільнене від російських окупантів армією УНР за підтримки німецьких кайзерівських військ. У середині травня у селі спалахнуло повстання селян проти політики уряду гетьмана Павла Скоропадського, зокрема — проти запроваджених ним на вимогу німецького командування поборів з українських селян. Було обрано склад революційного комітету, який очолив колишній матрос Григорій Вакуленчук.

У квітні 1920 року Великі Коровинці знову були визволені Військом УНР (при підтримці польської армії) від російсько-більшовицької окупації, згодом українські та польські війська у червні 1920 були витіснені з Правобережжя Першою кінною армією більшовицької Росії (РСФРР). У грудні 1920 року у селі радянською владою було створено комнезам, було організовано комітет взаємодопомоги, споживчу кооперацію та гуртки по ліквідації неписьменності, організовано 3 хати-читальні: на «Вітряках» (нині вул. Івана Франка), Дидівському провулку (нині вул. Зоря Революції) і в районі цукрозаводу. 1928 року у селі було створено перший колгосп, якому за пропозицією Г. Святогора було присвоєно ім'я Григорія Вакуленчука. Головою колгоспу 1930 року було обрано Слуковського Нестора Степановича. Того ж року було організовано другий колгосп «Перше Травня», який очолив Якимчук Антон Михайлович. 1933 року Великі Коровинці опинилися в епіцентрі Голодомору (геноциду) Українського народу (Голодомор в Україні 1932—1933), штучно організованого окупаційною російською радянською владою та її посіпаками в УСРР, як наслідок — село охопив страшний голод. За неповними даними з голоду у селі померли великі родини Василя Якимчука, Дмитра Мельника, Віри Бабіюк та багато інших. Були зафіксовані і випадки канібалізму. Так, за переказами, у районі «Пеньківка» жила жінка, яка поїла своїх дітей і заманювала інших.

Починаючи з 1937 року селом прокотилася хвиля ініційованих Москвою сталінсько-комуністичних репресій, були заарештовані Мирон Кравчук, Костянтин Блажиневський, Никодим Левицький, В'ячеслав Ленчинський, Іван Кутюк, Йосип Лебідь та багато інших. Наприкінці 1930-х при неповній середній школі зусиллями вчителів і учнів було створено 4 музеї: імені В. І. Леніна, бойової і трудової слави, імені Г. Вакуленчука, та краєзнавчий музей.

23 червня 1941 року під час Другої світової війни село бомбардували німецькі літаки. 7 липня сухопутні війська окупували село. Цього ж дня гітлерівці розпочали грабувати помешкання селян, взяли на облік комуністів, комсомольців, жителів єврейської національності. Восени німці розстріляли всіх членів єврейських родин, які проживали у Великих Коровинцях. Це сім'ї Каптуновича, Кепермена, Шапіса, єврейку Розу Микитюк та інших. Окупанти насильно вивезли з села 63 хлопців та дівчат на каторжні роботи до Німеччини. Ті, хто тікав, піддавалися катуванню, розстрілу. Так, восени 1942 року, через станцію Михайленки проходив товарний поїзд, з якого на ходу вистрибнули 6 дівчат. Всіх їх було розстріляно. Жителю села Миколі Артемчуку за спробу втекти з концтабору, довелося побувати у таборах смерті Заксенхаузені та Бухенвальді. Він був відправлений в крематорій, але дивом вдалося врятуватися. Житель села Іван Данилюк, працюючи у Німеччині на воєнному заводі, захворів. Його не лікували, а відправили в крематорій і спалили живцем.

Восени 1941 року була створена підпільна організація з 19 чоловік. Було організовано 2 диверсійні групи, які очолили Андрій Кошкін та Никифір Чешук. У листопаді 1943 року партизанське об'єднання на чолі з Володимиром Колтуновим передало Коровинецькому пункту велику кількість рогатої худоби. Великий героїзм проявила лікарка Ніна Попова, яка вилікувала у себе вдома і в лікарні 27 поранених партизанів. Вона передала партизанським загонам велику кількість медикаментів і перев'язочного матеріалу. Гітлерівці дізнавшись про це, розстріляли її сина. За наказом Центрального штабу Партизанських загонів група молодих партизанських загонів у складі М. Лабунця, М. Остапчука, В. Лозового 1944 року були десантовані на територію Чехословаччини, де діяли в інтернаціональній партизанській бригаді імені Климента Готвальда. Всього на фронтах війни воювало 678 жителів села, з них 283 чоловіки, 412 удостоєних урядових нагород., С.Кондратюк став кавалером трьох орденів Слави. 6 січня 1944 року село було звільнене від німецьких окупантів.

У повоєнні роки відбулись відбудови та повільний розвиток. У 1960-ті та 1970-ті роки місцеве господарство вже досягло довоєнний рівень розвитку. Цукрозавод нарощував виробничі потужності, щорічно проводилася модернізація цехів. Особливого розвитку Коровинецький цукрозавод досягнув, коли його директором був Борис Володимирович Штейн. За період його керівництва було збудовано 104 квартири, побутовий комбінат, їдальню при школі, типову середню школу, нові тваринницькі ферми.
Школа

Великокоровинецька школа бере свій початок з 1887 р., коли Коровинецький маєток купив український поміщик-цукрозаводчик Ф. Терещенко. В 1887 р. він побудував в школі приміщення двокласного приходського училища, а в 1897 р. — заводське однокласне початкове училище.

У двокласному приходському училищі навчалося 54 хлопчики і 10 дівчаток. Вчителькою працювала Кривошеєва Ольга Олексіївна, яка закінчила Житомирську жіночу гімназію. При цій школі числилося 1600кв.м. землі під садом, городом, квітниками.

Однокласне початкове (заводське) училище мало в своєму розпорядженні одну десятину землі, на якій було розміщено сад, шкільний город і добре доглянуті квітники. Діти з любов"ю працювали в саду, квітниках. Учителем працював випускник Коростишівської учительської семінарії Антон Никифорович Ларін.

Почесним опікуном шкіл в селі В. Коровинці Терещенко призначив Івана Олексійовича Азарова. В обох школах законовчителем працював Колья Аполлонович Туркевич.

Така сітка освітніх закладів у селі існувала до 1920 р. Після 1920 р. двокласне училище реорганізоване в початкову школу, а однокласне — в неповну середню школу. В 1934 р. її реорганізовано в середню семирічну. Її очолив П. С. Грушевський (У 1941—1944 р.р обидві школи майже не працювали, або працювали з великими перебоями, без належних навчальних програм). З січня 1944 р. школа швидкими темпами відновилася та почала працювати належним чином, та за стабільним графіком. Все працездатне населення швидкими темпами та безкоштовно на добровільних засадах відремонтували школи.

У післявоєнний період в школах особлива увага приділялась військово-патріотичному вихованню, трудовому вихованню. Школи брали в колгоспі, радгоспі невеличкі площі землі, де були посіяні буряки, кукурудза, картопля і доглядали ту чи іншу культуру, збирали врожай і здавали в громадську комору. Результати були значні. Так, наприклад, середня школа на площі 10 га виростила цукрових буряків по 480ц з кожного гектара, тоді як в колгоспі зібрали врожай з 1га 275ц. Неповна середня школа вирощувала кукурудзу на площі 3га. Якщо в колгоспі було зібрано урожай цієї культури по 40ц з кожного гектара, то учні виростили на кожному гектарі по 82ц цієї культури. Обидві школи вважалися в районі базовими по тих чи інших предметах. Великокоровинецька середня школа вважалася базовою по фізичному та військово-патріотичному вихованню(вчитель Краковлюк Андрій Костянтинович). Великокоровинецька неповна-середня школа проводила заняття в одну зміну по кабінетній системі. Школа була укомплектована 24 вчителями, в тому числі було 8 вчителів відмінників освіти України. Школа в районі була як школа передового педагогічного досвіду. Вона брала активну участь у багатьох позакласних і позашкільних заходах. 360 учнів брали участь в різних гуртках. Особливої уваги було приділено краєзнавчо-туристичній роботі, гуртку юних пожежників, гуртку художньої самодіяльності, гурткам циклу фізичного виховання, предметним гурткам.

В 1961 р. краєзнавці-туристи Великокоровинецької неповної-середньої школи в змаганнях завоювали першість в районі, області, республіці і захищали честь України на Всесоюзному краєзнавчо-туристичному зльоті. При школі спільними зусиллями вчителів та учнів було створено чотири прекрасні музеї: музей В. І. Леніна; музей бойової та трудової слави;музей Г. М. Вакуленчука;краєзнавчий музей.

Тисячі відвідувачів з різних куточків України та із поза її меж відвідували музеї школи. Екскурсоводами були учні.

Неповна середня школа брала участь у багатьох позакласних заходах, які організовувались піонерськими газетами «Зірка» та «Піонерська правда» і ставали беззаперечними переможцями. Вона брала активну участь у Всесоюзній військово-спортивній грі «Зірниця», як переможець отримувала найвищу нагороду — диплом І ступеня.

Можна було б перерахувати ще багато різних форм позакласної та позашкільної роботи в цій школі. За активну участь у позакласній та позашкільній роботі і досягнення в навчально-виховній роботі щорічно велика кількість учнів нагороджувалася Міністерством освіти і ЦК ВЛКСМ безкоштовними туристичними путівками в Москву, Ленінград, Київ, Закавказзя, Карпати і т. д. Лише в 1970 р.школа була нагороджена 36 путівками в м. Москву на 16 днів. Учні були нагороджені путівками в піонерські табори, в тому числі «Артек» та «Молода гвардія».

З 24 серпня 1991 Великі Коровинці — у складі незалежної держави Україна. У 1995 р. в селищі було побудовано нове двоповерхове приміщення середньої школи. Вона розташована за адресою вул. Горького 1. Наразі в школі навчаються 235 учнів. Директором школи є вчителька біології Янківська Леся Миколаївна, завуч-вчитель української мови та літератури Слобожанюк Любов Олексіївна. Загалом весь педагогічний колектив нараховує 32 вчителя. Колектив характеризується дружністю та продуктивністю.
Лікарня

В 1960-70-ті рр. Коровинецька лікарня мала більше 70 стаціонарних ліжка. Хворих обслуговували лікарі всіх профілів, а головний лікар, хірург Павло Андрійович Пузиренко робив найскладніші на той час операції.

В 1970-80-х. рр. крім своєї основної роботи колектив лікарні брав активну участь у допомозі колгоспу і радгоспу в вирощуванні зернових і технічних культур. Медичний персонал лікарні щорічно займав в районному огляді перші місця. Головний лікар Якименко Василь Іванович був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

В селищі також діяли Коровинецький радгосп та колгосп. В обох сільськогосподарських підприємствах успішно розвивалися такі галузі, як тваринництво, вирощування зернових та технічних культур. Ланкова радгоспу Є. Одношина вирощувала рекордно-світовий урожай насіння цукрових буряків. Колгосп ім. Вакуленчука вирощував щорічно великі урожаї зернових та технічних культур, мав великі прибутки від тваринництва.

Особливого розквіту колгосп досягнув, коли його очолив Наконечний Микола Григорович. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

В 1950 р. в селищі організовано МТС (машинно-тракторну станцію) Першим директором її було призначено Черевка Матвія Григоровича, під керівництвом якого створено міцну матеріально-технічну базу. В основному тут проводився ремонт і обслуговування автомашин, тракторів та різної сільгосптехніки.

Особливого розквіту підприємство набуло в 1970-80-х р. Керівниками «Сільхосптехніки» були М. Г. Черевко та М. А. Атаман., В. М. Шило. В 1996 р. вона реорганізована в ВАТ «Коровинецька агропромтехніка» головою якого двічі обрано Полончука Володимира Леонідовича, в подальшому головою обрано Павлюк В. Г., і підприємство змінило свій попередній виробничий профіль.

На території селища з 1976 р. діяло Коровинецьке відділення «Сільгоспхімія». Вона мала в своєму розпорядженні велику кількість сільськогосподарської техніки. З 1996 р. за економічним станом відділення перестало функціонувати.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вели́кі Коро́винці, смт, Чуднівський район, Житомирська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Великі Коровинці — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташовані за 15 км від районного центру і за 2 км від станції Михайленки на залізниці Козятин—Шепетівка. Населення — 4,7 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Михайленки.

Археологічні знахідки на околицях сучасного селища свідчать про заселення цієї місцевості в давнину. Тут виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), доби бронзи та скіфських часів (VII—V ст. до н. е.), а також 2 городища періоду Київської Русі.

Великі Коровинці згадуються 1585 року в переліку міст і 45 сіл, дарованих княгині С. Острозькій київським воєводою князем К. (В.) К. Острозьким.

Улітку 1592 року, коли селянсько-козацьке повстання під проводом Криштофа Косинського поширилося на Київське, Волинське та інші воєводства, Великі Коровинці опинилися в районі активних дій загонів селян. Повстанці боролися проти феодально-кріпосницького гніту, що особливо посилився після Люблінської унії 1569 року. Вони знищували панські маєтки.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. жителі Великих Коровинців влилися до селянсько-козацьких загонів, керованих Максимом Кривоносом, і взяли активну участь у боях проти польсько-шляхетських військ.

За адміністративно-територіальним поділом, що виник у процесі визвольної війни 1648—1654 рр., село ввійшло до Білоцерківського полку. Проте під час російсько-польської війни 1654—1667 рр. шляхетській Польщі вдалося знову окупувати Великі Коровинці. До села повернувся пан і почав відновлювати старі порядки. Повинності селян зросли, особливо у XVIII ст., що й спричинилося до участі їх у гайдамацькому русі, який тривав на Правобережній Україні з початку XVIII ст. до 80-х років.

1793 року Великі Коровинці разом з іншими населеними пунктами Правобережної України були возз’єднані з Росією. З утворенням 1797 року Волинської губернії вони ввійшли до Озадівської волості Житомирського повіту. 1798 року тут налічувалося 103 двори і близько 700 чоловік населення. Належало село поміщикам Чесновським, на користь яких селяни відбували панщину (влітку три дні, а взимку — по два дні на тиждень).

На кінець XVIII ст. Великі Коровинці були значним населеним пунктом. Тут працювали гуральня, заїжджий двір, два шинки, на річці — два млини. Серед населення були поширені ремесла, зокрема ковальство та слюсарна справа, виготовлення селянських возів.

1831 року царський уряд конфіскував Великокоровинецький маєток за участь його власника Чесновського в польському визвольному повстанні 1830—1831 рр. Колишні кріпаки — жителі села були переведені на чинш. 1859 року у Великих Коровинцях і Михайленках (суміжне село) налічувалося 380 ревізьких душ, у користуванні яких було 2048 десятин землі. Пересічно на ревізьку душу припадало 5,4 десятини. Чиншовики не тільки сплачували чинш, вони були переобтяжені й іншими повинностями.

В 1872 році маєток придбав український землевласник і цукрозаводчик Ф. Терещенко. Оскільки взаємовідносини чиншовиків із землевласниками не були оформлені законодавством, Ф. Терещенко позбавив селян польових та сінокосних ділянок, залишивши їм тільки городи. Протестуючи проти самовільних дій землевласника, селяни 1876 року надіслали скаргу до Волинської палати кримінального суду, але й після цього не стало краще.

За положенням 1886 року царський уряд надав право чиншовикам протягом трьох років вирішувати питання про припинення чиншових відносин і переходу до викупу земель. Селяни знову звернулися до повітових установ у чиншових справах з проханням надати їм можливість викупити польові наділи. Однак і цього разу питання було вирішено на користь Терещенка.

Позбавивши селян землі, Терещенко тим самим забезпечив себе дешевою робочою силою, яку використовував на винокурному заводі та млинах. Протягом 1878— 1880 рр. нащадки Ф. Терещенка збудували у Великих Коровинцях цукровий завод. Від залізничної станції Михайленки до заводу була прокладена залізнична вітка. За сезон підприємство виробляло 200—300 тис. пудів цукру.

Робітники заводу працювали в дві зміни по 12 годин на добу. Ніхто не дбав про елементарні санітарні умови на виробництві. Жили вони в бараках, спали на соломі, їхнього заробітку не вистачало навіть, щоб прогодувати сім’ю. Робітники часто хворіли й рано втрачали працездатність. Не краще жилося й селянам. Про своє становище вони писали генерал-губернаторові: «Земля Терещенка обійшла нас навколо: з правого боку підійшла під хати на три сажні, з лівого — сажнів на п’ять, а проти дворів — сажнів на двадцять. Куди не підеш — все земля Терещенка».

Саме в такій сім’ї бідняка М. Вакуленчука народився і ріс син Григорій, що згодом став одним з організаторів відомого повстання моряків на броненосці «Потьомкін». На дев’ять душ сім’ї у М. Вакуленчука було всього п’ять десятин землі. Григорій і його брати з дитинства ходили на заробітки до поміщицької економії, наймалися на завод Терещенка, а хліба в сім’ї не вистачало. Важка праця, постійні злидні, яких зазнавали робітники й селяни, викликали жагучу ненависть до існуючого ладу. Селянський рух, що розгорнувся в кінці XIX ст. на Правобережній Україні, захопив і Великі Коровинці. Всупереч забороні землевласника користуватися випасом, селяни систематично випасали худобу на сінокосах Терещенка.

Революційні події 1905 року, які відбувалися в країні, знайшли широкий відгук серед трудящих Великих Коровинців. Близько 50 селян з 20 підводами взяли участь у рубанні лісу. Лісова сторожа спробувала не допустити їх, але селяни, озброївшись сокирами й дрючками, розігнали сторожу.

Влітку 1905 року село облетіла звістка про повстання матросів на броненосці «Потьомкін». У коротенькому листі моряки «Потьомкіна» повідомляли рідних про смерть Григорія. Осінь 1905 і літо 1906 року не припинялися в селі заворушення робітників і селян. 22 серпня 1906 року повсталі спалили поміщицьку економію. Лише силою зброї вдалося приборкати робітників і селян.

Період 1910—1914 рр. у Великих Коровинцях, як і в країні загалом, характеризується дальшим розвитком промислового виробництва. Коровинецький цукровий завод у 1914 році виробив цукру майже в 2 рази більше, ніж у 1907 році. Крім того, в економії Терещенків діяв паровий млин.

На кінець 1913 року у Великих Коровинцях мешкало 1452 жителі, діяло поштово-телеграфне відділення. При заводі існувала лікарня на 10 ліжок, у ній працювали лікар і фельдшер. З навчальних закладів було тільки однокласне сільське училище та однокласне початкове, відкрите 1897 року.

Багато горя жителям села, як і трудящим усієї країни, завдала перша світова війна. Внаслідок мобілізації більшість селянських сімей лишилася без годувальників. Для потреб армії у селян забирали тягло, продовольство.

Після повалення царизму в селі раз у раз спалахували масові виступи робітників і селян. У квітні 1917 року робітники цукрозаводу виступили з вимогою восьмигодинного робочого дня, збільшення заробітної плати та поліпшення побутових умов. 31 травня в селі відбувся страйк наймитів, які працювали на бурякових плантаціях. Страйкуючі також вимагали підвищення заробітної плати. Цукрозаводчик змушений був піти на деякі поступки, й роботи були відновлені.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції викликала велику радість у робітників і селян. Почалася вперта боротьба проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради, за владу Рад. В січні 1918 року у Великих Коровинцях та інших населених пунктах встановлено Радянську владу. Була створена Рада селянських депутатів П’ятківської і Озадівської волостей, яка запровадила контроль над усіма підприємствами. Трудящі села не змогли тоді втілити в життя проголошені Радянською владою декрети. В лютому 1918 року Великі Коровинці окупували німецькі війська.

Гнівом і ненавистю зустріло населення Великих Коровинців загарбників. У середині травня 1918 року в селі відбулося повстання проти окупантів та їхніх прислужників. Приводом до цього став арешт членів земельного комітету села, які виступили проти німецької окупації. Озброєні селяни оточили будинок, де розмістився загін т. зв. гайдамацьких військ і де перебували в’язні. П’ять гайдамаків було вбито, заарештованих звільнено; робітники й селяни готувалися до розгрому цукрового заводу, але окупаційні власті прислали в село загін кінноти, броневик, кулеметну й дві піхотні роти, які придушили повстання.

Однак боротьба трудящих на цьому не припинилася. Дехто з жителів села бився в партизанських загонах, які діяли в районі Чуднова — Великих Коровинців. Партизанські загони восени 1918 року визволили Чуднів і відбили у ворога Коровинецький завод. Згодом окупанти знову захопили населений пункт.

Більше року село перебувало в руках ворогів Радянської влади. Спочатку хазяйнували тут німецькі окупанти, а з грудня 1918 року — ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії. У лютому 1919 року радянські війська визволили село. 19 лютого у Великих Коровинцях організовано революційний комітет. Його головою був О. М. Недзельський. Ревком вів боротьбу з рештками банд, дбав про заготівлю хліба, згуртовував трудящих на піднесення економіки села, розгортання роботи цукрового заводу.

Спираючись на допомогу Радянської влади, сільська біднота взялася до господарювання. Були засіяні перші десятини наділеної землі. Змучені постійними злиднями, люди з нетерпінням чекали жнив. Але над селом знову нависла небезпека. Скориставшись просуванням Денікіна на півдні України, у похід на Київ із-за Збруча рушили недобиті банди петлюрівців. На початку серпня 1919 року село опинилося в руках ворога, тут почали поновлюватися старі порядки.

Восени 1919 року радянські війська визволили Житомирський повіт. Було відновлено роботу ревкому. Його очолив комуніст Самчук. У січні 1920 року створено партійну групу, до складу якої ввійшло 5 комуністів. Партійний осередок керував боротьбою трудящих села за зміцнення Радянської влади.

17 січня 1920 року в Коровинцях відбувся губернський з’їзд працівників цукрової промисловості Волині. Представник Коровинецького заводу доповідав з’їздові, що підприємство працює майже нормально, що за час, який минув після визволення, перероблено близько 2560 тонн цукрових буряків і одержано 368 тонн цукру.

В квітні 1920 року, коли на Україну вдерлися польські інтервенти, Великі Коровинці знову опинилися в руках ворога. Понад місяць окупанти хазяйнували в селі. В червні того року частини Першої Кінної армії під командуванням G. М. Будьонного визволили село. Лише після цього для трудящих Великих Коровинців настав період мирного будівництва. З великими труднощами зіткнулися робітники й селяни, починаючи відбудову господарства. В роки воєнної інтервенції вороги Радянської влади вивезли з села 1200 голів великої рогатої худоби, 700 коней. На 70 проц. були зруйновані виробничі приміщення цукрозаводу. Загальна сума збитків, завданих підприємству, становила понад 2,5 млн. карбованців. Спільними зусиллями робітники й селяни з допомогою держави відбудували зруйноване господарство. Селяни допомагали робітникам піднімати з руїн цукрозавод, робітники допомагали сільській бідноті налагоджувати сільське господарство. Керівництво цією роботою здійснювали ревком і партійний осередок.

В грудні 1920 року створено комітет незаможних селян (КНС). Спираючись на сільський актив, комуністи, яких у селі було вже 10 чоловік, проводили серед населення велику організаційну та масово-політичну роботу. Вони роз’яснювали головні завдання щодо зміцнення Радянської влади, допомагали молоді створити комсомольську організацію, були ініціаторами організації комітету взаємодопомоги, споживчої кооперації та гуртків ліквідації неписьменності.

1922 року став до ладу цукрозавод і за рік виробив 1158 тонн цукру. Комуністи згуртовували сільську бідноту навколо комнезаму, залучали селян до різних форм кооперації. У жовтні 1922 року 8 селянських господарств об’єдналися в комуну.

Після змін в адміністративно-територіальному поділі 1923 року Великі Коровинці були віднесені до Янушпільського району Житомирського округу. В цей час у селі мешкало 3550 чоловік. Працювала лікарня на 25 ліжок. За роки, що минули після закінчення громадянської війни, певних успіхів було досягнуто в культурному будівництві. З 1920 року почала працювати початкова школа. Тоді ж відкрито сель-буд та бібліотеку. Працівники цих закладів провадили серед населення бесіди, допомагали створювати гуртки художньої самодіяльності, влаштовували вечори.

Так, крок за кроком, трудящі Великих Коровинців прямували вперед шляхом, відкритим Великим Жовтнем. Багато уваги парторганізація та сільська Рада приділяли розвиткові соціалістичних форм господарювання. 1928 року в селі було організовано Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), а 1929 — перший колгосп, якому було присвоєно ім’я Г. Вакуленчука. В 1930 році виник ще один колгосп—«Перше травня». Члени комуни й ТСОЗу згодом також вступили до колгоспів.

Розвиткові колективізації та зміцненню колгоспів всіляко намагалися перешкодити куркулі. Вони агітували селян виходити з колгоспів, розбирати реманент та худобу. Але всі їхні спроби виявилися марними. На кінець 1932 року більшість селян стала членами колгоспів.

У 1934 році внаслідок об’єднання артілей утворилося велике багатогалузеве господарство, в розпорядженні якого було близько трьох тисяч земельних угідь. 1939 року середня врожайність зернових становила 10,8 цнт з га, цукрових буряків — 128 цнт, картоплі — 150 цнт з га. Рік у рік зростала врожайність сільськогосподарських культур, збільшувалася продуктивність тваринництва. Дедалі заможнішим ставало життя трудівників. Серед колгоспників було чимало стахановців і ударників. Високі врожаї цукрових буряків збирали ланки П. С. Горбатюк та Д. В. Рибак. Стахановець-комуніст Я. В. Чешук у 1938 році зібрав по 402 цнт цукрових буряків з гектара, а в 1939 — по 420.

За роки будівництва соціалізму значних успіхів домігся колектив цукрового заводу. На основі реконструкції підприємства зросла продуктивність праці. У виробничий сезон 1940/41 року завод за добу переробив по 11380 цнт буряків. При заводі був радгосп, який вирощував цукрові буряки та бурякове насіння.

Великі зміни сталися і в культурному житті села. В початковій, семирічній і середній школах 16 учителів навчали 280 учнів. Серед дорослого населення ліквідовано неписьменність. Працювали заводський клуб, бібліотека. Тричі на місяць демонструвалися кінокартини. Розгорталися роботи, пов’язані з електрифікацією та радіофікацією населеного пункту.

Мирну працю трудящих села було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. У перші ж дні війни близько 500 мешканців села пішли на фронт захищати Батьківщину від ворога.

На початку липня 1941 року фашисти захопили село. Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, масові арешти, розстріли мирних громадян, жителі Великих Коровинців з перших днів окупації розгорнули боротьбу проти загарбників. У Богданівському лісі гітлерівці влаштували склад боєприпасів. У кінці липня 1941 року жителі навколишніх сіл кілька днів чули сильний гуркіт — це вибухали боєприпаси. Диверсію здійснив В. Курков — член підпільної групи Великих Коровинців. У грудні 1941 року в селі почала діяти підпільна організація. Вона складалася з 19 чоловік. Незабаром патріоти налагодили зв’язок з Чуднівським підпільним райкомом партії . За його вказівкою на початку 1942 року в Коровинцях було створено дві диверсійні групи. їх очолили комуністи А. Д. Кошкін та Н. І. Чешук. У квітні 1943 року група А. Д. Кошкіна, знищивши охорону німецького військового ешелону, що стояв на станції Михайленки, захопила 6 кулеметів, багато автоматів та гвинтівок. За 1943 рік вона пустила під укіс 8 військових ешелонів ворога й висадила в повітря 4 мости на автомобільних шляхах і міст на залізниці, добула й передала партизанам 1660 кг вибухівки та 40 тис. штук патронів. 7 травня група H. І. Чешука пустила під укіс ворожий ешелон біля села Рачківських Пилипів — знищила паровоз і 8 вагонів. 17 листопада 1943 року на станції Михайленки висадила в повітря склад з пальним і 9 вагонів з боєприпасами. На дільниці Бердичів—Чуднів гітлерівці не встигали ремонтувати полотно. Диверсії на залізниці дедалі частішали. Всього за час окупації група Н. І. Чешука пустила під укіс 13 ворожих ешелонів, внаслідок чого знищено 165 вагонів і 950 гітлерівців, висаджено в повітря 6 мостів, склад пального та багато інших об’єктів. Активну участь у цих диверсіях брали І. П. Якимчук, О. А. Гамчук, С. П. Козюра, М. С. Ігнатенко, I. В. Григоренко та М. М. Чешук.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билося 678 чоловік, з них 283 чоловіка загинуло.

За героїзм, проявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 412 жителів села удостоєні урядових нагород. Орденом Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Олександра Невського та багатьма медалями нагороджений В. І. Бородай. Він брав участь в обороні Москви та у визволенні Білорусії. У визволенні Чехословаччини брали участь Д. П. Волощук та М. О. Дорошин; А. К. Криковлюк був учасником Сталінградської битви, визволення Болгарії та Югославії. В складі партизанського загону ім. Чапаева за світле майбутнє Чехословаччини воював М. Г. Лабунець. У листопаді 1961 року з нагоди 44-ї річниці Великого Жовтня уряд Чехословацької Соціалістичної Республіки нагородив М. Г. Лабунця «Зіркою чехословацького партизана».

6 січня 1944 року воїни 23-ї гвардійської ордена Леніна, ордена Суворова 2-го ступеня, двічі Червонопрапорної мотострілецької бригади 1-го Українського фронту полковника О. О. Головачова, згодом двічі Героя Радянського Союзу, визволили село від німецько-фашистських загарбників. З великим завзяттям трудящі взялися за відбудову. Окупанти зруйнували виробничі приміщення на заводі, корівники, свинарники, гаражі та інші споруди в колгоспі. Вони пограбували й знищили сільськогосподарський реманент, автомашини, худобу й птицю, майно на десятки мільйонів карбованців. Щоб відбудувати завод і колгосп, бракувало робочих рук — весь тягар відбудови ліг на плечі жінок, старих та підлітків. Доводилося господарювати без машин, тягла, насіння. На допомогу прийшли російські брати. Навесні 1944 року колгосп одержав з РРФСР 130 цнт насіння, дві сівалки та три культиватори. Це була відчутна допомога.

Самовіддано працювали робітники цукрового заводу. Вже восени 1944 року тут почався перший післявоєнний виробничий сезон. Методом народної будови у перші післявоєнні роки було відремонтовано лікарню, школу, клуб та інші приміщення культурно-побутового призначення.

Протягом 1944—1950 рр. трудящі Великих Коровинців за допомогою державних асигнувань відбудували зруйноване господарство. Колгосп освоїв довоєнні посівні площі, відновив поголів’я худоби. Врожаї технічних та зернових культур у порівнянні з 1946 роком значно зросли.

У жовтні 1950 року в гості до трудящих села приїхали бойові побратими, соратники й друзі Г. М. Вакуленчука І. Личов і А. Войцеховський. Потьомкінці розповіли про свою участь у революції 1905—1907 рр., про героїчну боротьбу й смерть Г. М. Вакуленчука, вони закликали його земляків до нових перемог у соціалістичному будівництві.

1951 року колгосп виростив добрий урожай зернових і технічних культур. Прибутки його від рослинництва становили півмільйона карбованців, а від тваринництва — 86 526 крб. Серед працівників колгоспу найкращих показників домоглися доярки М. І. Поліщук, Н. П. Кравчук, О. О. Зайцева, які надоїли від кожної корови по 2200— 2400 кг молока замість передбачених планом 1500 кг, та комбайнер С. В. Варшавський. Досвід передовиків ставав надбанням усіх колгоспників. Важливу роль у поширенні передового досвіду відіграли агрозооветкурси, де навчалося близько 100 колгоспників.

В 1954 році за перевиконання плану надою молока (по 3225 кг на кожну корову) і здачу понад план молока державі Виставком Всесоюзної сільськогосподарської виставки нагородив колгосп Золотою медаллю і преміював автомашиною ГАЗ-51. 1957 року колгосп зібрав урожай пшениці по 22,8 цнт і зернобобових культур по 15,4 цнт з гектара.

Значних успіхів добилися працівники Коровинецького бурякорадгоспу. Ланка С. С. Одюшиної в 1953 році виростила урожай насіння цукрових буряків — по 36 цнт з гектара. Успішно трудився колектив цукрового заводу. Підприємство досягло довоєнної потужності. На основі реконструкції та удосконалення технології значно зросла продуктивність праці.

Відзначаючи п’ятдесятиріччя першої російської революції, трудящі Великих Коровинців урочисто вшанували пам’ять свого земляка Г. М. Вакуленчука. Наступного року в селі було споруджено йому пам’ятник, а на цукровому заводі, де він працював у 1893—1898 рр., встановлено меморіальну дошку.

1958 року Великі Коровинці стали селищем міського типу. Новий значний крок уперед зробило селище в ті роки. Невпізнанно змінився цукровий завод. Усі трудомісткі процеси на підприємстві було механізовано, старе устаткування замінено новим, сучасним, запроваджено найновішу технологію. Широкого розмаху набрав рух раціоналізаторів виробництва. Рік у рік на підприємстві зростало виробництво цукру. Якщо в 1958 році його вироблено 292 тис. цнт, то в 1965— 376. За сумлінну працю у виконанні виробничих завдань багатьох працівників заводу відзначено урядовими нагородами. Орденом Леніна нагороджено котельника П. К. Данилюка, орденом Трудового Червоного Прапора — апаратника Ц. П. Ястремського та доярку радгоспу цукрокомбінату Є. Й. Галкіну.

1960 року за згодою колгоспників землі й господарство колгоспу ім. Вакуленчука були приєднані до радгоспу, якому тепер належить близько 4 тис. га земельних угідь, у т. ч. 3516 га орної землі. Господарство має міцну технічну базу. В його користуванні 42 трактори, 9 комбайнів, 32 автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки. Радгосп вирощує добрі врожаї сільськогосподарських культур, підвищує продуктивність тваринництва. В ювілейному 1967 році зібрано по 22 цнт зернових з гектара та по 306 цнт цукрових буряків. На 100 га угідь вироблено по 384 цнт молока та по 73,9 цнт м’яса. За високі виробничі показники багатьох працівників бурякорадгоспу нагороджено орденами й медалями.

Славними успіхами трудящі селища відзначили 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Колектив заводу, ставши на ленінську ювілейну вахту, за 1969 рік виробив понад план 9598 цнт цукру. Успішно справилися зі своїми завданнями працівники радгоспу. Вони достроково виконали державні плани виробництва й заготівель усіх основних видів сільськогосподарських продуктів. За сумлінну працю 173 жителі селища в день ленінського ювілею нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Працівники Коровинецького цукрокомбінату восьмий п’ятирічний план виконали достроково. Кращим працівникам вручені високі урядові нагороди. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені В. О. Комісарчук, Н. Ф. Король, І. А. Кушнір, П. К. Павлюк, П. О. Шиманський, М. А. Янківський.

Робітники цукрокомбінату успішно завершили план перших двох років дев’ятої п’ятирічки. План здачі м’яса державі за 1971—1972 рр. виконано на 104 проц. Самовіддано трудяться доярки — ударники комуністичної праці В. О. Комісарчук, Г. П. Осипчук, В. Г. Тихонова, В. С. Слюсар. Колектив робітників радгоспу 1972 року зібрав урожай зернових по 24,3 цнт з га, в т. ч. пшениці по 32,8 цнт, цукрових буряків по 302 цнт. За високі показники у виконанні соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя утворення СРСР тракторист радгоспу К. М. Чугаєвський і ланкова В. М. Тебе нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

За післявоєнний час змінився й зовнішній вигляд селища. Широкі вулиці з двоповерховими будинками обсаджені деревами й прикрашені газонами. Житла робітників потопають у зелені садів. На околиці селища височать димарі цегельного й цукрового заводів, поруч — приміщення новозбудованої ТЕЦ, будинки відділення «Сільгосптехніки».

Питанням благоустрою чималу увагу приділяють селищна Рада та її постійні комісії. Тільки за перший рік дев’ятої п’ятирічки заасфальтовано 360 погонних метрів шосе, побудовано приміщення селищної Ради, споруджено 16-квартирний будинок цукрокомбінату, магазин промислових товарів. У побут населення міцно ввійшли телевізори, фотоапарати, пральні машини. До послуг трудящих 8 магазинів, відділення зв’язку, майстерні побутового обслуговування, їдальня, дитячі ясла та садок.

Добре налагоджено медичне обслуговування. 1971 року добудовано двоповерхове приміщення лікарні. Тепер вона розрахована на 120 ліжок, хворих обслуговують 9 лікарів і 36 чоловік середнього медперсоналу. Споруджено новий будинок аптеки.

Значних успіхів досягнуто в галузі освіти. В селищі діють чотири школи — початкова, восьмирічна та дві середні, в яких 91 учитель навчає 1400 учнів. Тільки за період 1965—1970 рр. близько 250 випускників середньої школи разом з атестатом про середню освіту одержали посвідчення про здобуття ними спеціальності токаря, слюсаря, шофера, електрика. У Великих Коровинцях обладнано шкільний музей В. І. Леніна. Серед шкільних ленінських музеїв він посів перше місце на республіканському огляді на честь 50-річчя Радянської влади.

1972 року в селищі працювало понад 100 чоловік інтелігенції — інженерів, лікарів, вчителів та інших спеціалістів. Дедалі .повніше задовольняються культурні запити трудящих. У Великих Коровинцях є два будинки культури на 800 місць, два кінотеатри, дві бібліотеки з книжковим фондом 25 тис. примірників. У здійсненні завдань, накреслених XXIV з’їздом КПРС, авангардна роль належить партійним організаціям, що об’єднують 96 комуністів. Комсомольців у селищі 274.

Свято бережуть жителі селища славні революційні, бойові та трудові традиції своїх земляків. Тут на громадських засадах відкрито краєзнавчий музей. Його експозиція розповідає про минуле й сучасне Великих Коровинців.

Міцна дружба ріднить трудящих Великих Коровинців з командою теплохода «Матрос Вакуленчук» Московського річкового пароплавства та екіпажем танкера «Григорій Вакуленчук». Численні листи, телеграми, сувеніри й фото, що зберігаються в музеї, яскраво свідчать про це.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі селища самовіддано трудяться над втіленням у життя величних планів комуністичного будівництва.

С. Т. ВАСИЛЕНКО. 3. Д. ВАХБРЕЙТ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 22 гостей