Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Вільшана, смт, Городищенський район, Черкаська область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2
З нами з: 28 березня 2016, 15:00
Подякував (-ла): 0 раз.
Подякували: 6 раз.
Стать: Жінка

Вільшана, смт, Городищенський район, Черкаська область

Повідомлення Zavaliy Tetyana » 31 березня 2016, 15:20

Вільша́на — селище міського типу в Україні в Городищенському районі Черкаської області. Центр селищної ради. Населення — 3 455 (2007) чоловік.
Розташоване на річці Вільшанці за 25 км на захід від районного центру — міста Городище та за 23 км від залізничної станції Городище.

Раніше - Польща
З 1793 року - містечко Вільшана, Вільшанської волості, Звенигородського повіту, Київської губернії (в складі Російської імперії)
З 1923 року - Вільшана, Вільшанського району, Шевченківський округ
З 1954 року - Вільшана, Вільшанського району, Черкаської області
З 1959 року - Вільшана, Городищенського району, Черкаської області
З 1965 року - смт.Вільшана, Городищенського району, Черкаської області

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3484
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2068 раз.
Подякували: 737 раз.
Стать: Жінка

Re: Вільшана, Городищенський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 05 листопада 2016, 15:09

Вільшана герб.jpg
ВІЛЬШАНА– с-ще міськ. типу Городищенського р-ну Черкас. обл. Розташов. на р. Вільшанка (прит. Дніпра), за 23 км від залізничної ст. Городище. Нас. 4,8 тис. осіб.
Перша писемна згадка датується 1598. Назва походить від назви річки. 1648–54 – сотенне м-ко Корсунського полку (полк. Максим Кривоніс). Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшла до Російської імперії. 1845 тут збудовано цукровий з-д.
Райцентр 1923–31 та 1935– 59.
1828 у в. жив, а згодом не раз її відвідував Т.Шевченко.
Пам’ятник воїнам 2-го Укр. фронту (входить до Корсунь-Шевченківського меморіального комплексу).
Література:
ІМіС УРСР. Черкаська область. К., 1972.
Р.В. Маньковська.
http://history.org.ua/?termin=Vilshana_smt
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3484
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2068 раз.
Подякували: 737 раз.
Стать: Жінка

Re: Вільшана, Городищенський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 20 січня 2017, 21:28

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вільшана — селище міського типу, розташоване на річці Вільшанці, притоці Дніпра, за 25 км від районного центру, 23 км від залізничної станції Городище. Населення — 5,1 тис. чоловік. Вільшанській селищній Раді підпорядковані селища Незаможник і Сагайдачне.

Територія сучасного селища в II—V ст. н. е. була заселена племенами східних слов’ян, про що свідчать археологічні розкопки, які проводилися між селами Вільшаною і Журавкою. У письмових документах Вільшана вперше згадується як місто у 1598 році. Її назва походить, очевидно, від річки Вільшанки, відомої з літопису ще з XII ст.. На картах французького інженера Боплана, виданих 1650 року, Вільшана позначена як велике укріплене поселення.

Багато століть тут панували польські феодали, дедалі більше посилюючи кріпосницький гніт. У першій половині XVII ст. соціальне, національне й релігійне гноблення призвело до вибуху народно-визвольної війни 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетського панування, у якій вільшанці боролися під проводом козацького полковника Максима Кривоноса, який за деякими відомостями народився у Вільшані. Народна дума «Хмельницький та Барабаш» називає його Максимом Вільшанським. У ті роки Вільшана стала сотенним містечком Корсунського полку. Наприкінці визвольної війни вона налічувала 838 дворів.

Згідно з Андрусівським перемир’ям 1667 року Вільшана залишалася під владою шляхетської Польщі. Магнати ще більше посилили експлуатацію, у відповідь на яку з новою силою розгорнувся народно-визвольний рух. У складі гайдамацьких загонів вільшанці нападали на шляхетські маєтки, наганяючи страх на панів. 1742 року гайдамаки перестріли на шляху до Вільшани шляхтича В. Буяльського, забрали в нього гроші й закладного листа. 1750 року загін О. Письменного відбирав у панів коней. Для розправи з населенням 9 червня 1766 року до Вільшани прибуло кілька тисяч польських солдатів. Крім переслідування повстанців, вони зганяли людей на спорудження військових укріплень («чотири тижні в роботі мучили»), грабували місто. Боролися жителі Вільшани і проти насильного насадження уніатства. 1767 року вони скаржилися переяславському епіскопу, що за відмовлення приймати уніатство штрафують, у священиків і прихожан Вільшани забирають майно.

1793 року Вільшана у складі Правобережної України була возз’єднана з Росією. Власником містечка на той час був пан Енгельгардт, який дедалі більше закріпачував селян. Зокрема, панщину потрібно було відробляти 3—4 дні. Зароджувались капіталістичні відносини. У Вільшані діяли винокурний, цегельний і поташнийсзаводи, млини. Цукровий завод, побудований 1845 року поміщиками Браницькими, уже 1847 року переробив 9328 берковців цукрових буряків. На підприємствах працювали розорені, позбавлені землі і знарядь праці селяни-кріпаки. Про медичне обслуговування жителів Вільшани ніхто не дбав, так само як і про освіту. Тут була тільки парафіяльна школа, де навчалося 59 хлопців і 37 дівчат.

Після реформи 1861 року становище селян майже не поліпшилося. На 1220 ревізьких душ Вільшани було виділено 2690 дес. землі, у т. ч. 2088 орної. 144 селянські господарства, серед них багато вдів, залишилися без наділу. Поміщик отримав 2754 десятини, прибравши до рук 700 десятин належних вільшанцям за інвентарем 1847—1848 рр.. За одержану землю селяни повинні були сплачувати щорічно по 4771 крб. 54 коп. протягом 49 років.

Обурені грабіжницькою реформою, вони всіляко протестували проти неї. Один київський чиновник особливих доручень, побувавши у Вільшані 1861 року, доносив губернатору, що жінки Вільшани відмовляються відбувати повинності поміщику, оскільки земля наділена тільки чоловікам. Мировий посередник повідомляв 1881 року урядового повітового справника, що не проходить і дня, коли б вільшанські селяни, підбурювані призвідниками, не чинили «беззаконня». Одного разу близько 20 осіб на чолі з К. Руденком з’явилися до нього і заявили: «Заберемо землю у поміщика, бо вона наша». У червні 1872 року сільський сход вирішив повернути назад 700 десятин землі, відібраних поміщиком під час реформи. Коли мировий посередник відхилив цю вимогу, селяни написали про це 1880 року до губернського у селянських справах присутствія. Та замість відповіді власті віддали до суду вільшанських селян К. Руденка, І. Проненка, Є. Тищенка, М. Горшкодера, І. Нестеренка, звинувативши їх у тому, що вони намагалися відібрати землю у графа Браницького і підбурювали до цього всю громаду. Влітку 1883 року Браницький відібрав у вільшанських селян частину громадської землі, позбавив їх випасів, через суд обклав їх великим штрафом. Селяни стійко боронили свої права. Але з допомогою військової сили їх змусили скоритися.

На початку XX ст. процес розшарування серед селян значно поглибився. 859 господарств Вільшани володіли 2514 десятинами землі. Розподілена вона була вкрай нерівномірно: 11,3 проц. мали до 1 дес., 29,4 проц.,—до 2 дес., 16,2 проц.— до 3 десятин. 158 господарств не мали ніякої худоби, робочі коні були лише в 94, воли у 1005. Щоб прогодувати сім’ї, селяни-бідняки наймитували у поміщицьких економіях, у куркулів за третій-п’ятий сніп, працювали на рафінадному заводі (1899 року тут налічувалося 380 чоловіків і 16 жінок).

Частина бідняків наймитувала у заможних власників млинів (у Вільшані було 2 водяні, 5 кінних млинів, 19 вітряків), працювали в кузнях, яких налічувалось 12, інші йшли на заробітки в Таврію, Катеринослав та інші міста.

Щороку у Вільшані навесні й восени відбувалися великі ярмарки, на яких продавалося багато поміщицького хліба, переважно пшениці.

Революційні події 1905—1907 рр. знайшли широкий відгук у Вільшані. Трудящі селяни відмовлялися працювати в панській економії, вимагаючи від управителя підвищення поденної плати. Керівників таких виступів — С. Черничка, А. Тинника, Б. Проненка — було заарештовано. У донесенні повітового справника начальнику губернського поліцейського управління говорилося, що місцевий селянин Л. Є. Тищенко збирав у Вільшані мітинги, на яких закликав ділити поміщицьку землю, не виконувати накази царської влади. 1906 року його було заслано на три роки до Вологодської губернії під нагляд поліції.

Соціальні умови позначилися і на характері побуту та культури Вільшани. В центрі містечка розміщувались будинки поміщика, а також урядовців, які захищали його інтереси. По один бік центральної вулиці стояли криті бляхою будинки багатіїв, по другий — їх крамниці. Хати селян тулилися понад Вільшанкою. їх будували з дерева і глини, вкривали соломою. У Вільшані були аптека, богадільня, невелика лікарня, де від усіх хвороб лікував фельдшер. У додаток до існуючої парафіяльної школи 1871 року було відкрито однокласне народне училище. Більшість мешканців була неписьменною. Оскільки виділених казною коштів на її утримання було замало, селяни щороку вносили по 10 коп. з десятини землі. Навчали дітей в училищі вчитель і священик.

З Вільшаною тісно зв’язане ім’я Т. Г. Шевченка. 1828 року, бажаючи навчитись малювати, допитливий хлопець іде до вільшанського управителя маєтком поміщика Енгельгардта за дозволом навчатися у маляра. Але замість науки його приставили попихачем до панської кухні. Під час подорожі на Україну в 1843—1845 рр. Шевченко заїхав до Вільшани, а 1853 року двічі відвідав її. Село згадується в поемі «Гайдамаки» та в інших творах поета. Понад 8 років у Вільшані жив, а будучи вже відомим художником кілька раз відвідував її І. М. Сошенко, який сприяв викупу з кріпацтва Т. Г. Шевченка.

У Вільшані народився польський живописець — пейзажист Я. Станіславський (1860—1907), який присвятив Україні багато живописних полотен.

Перша світова імперіалістична війна 1914 року згубно вплинула на стан сільського господарства. До армії було мобілізовано всіх чоловіків призовного віку, багато з них не повернулося додому. Лише в 1915—1916 рр., за неповними даними, на війні загинуло 39 вільшанців, пропав безвісти — 21, потрапило в полон — 254. Відчувалась гостра нестача робочих рук. Через часті реквізиції селяни залишилися без тягла. їхні господарства занепадали. Тому звістка про повалення царизму була з радістю зустрінута. Але Лютнева революція не справдила надії трудящих. Справжнє визволення від поміщицько-капіталістичної експлуатації приніс Великий Жовтень.

Після встановлення в лютому 1918 року Радянської влади трудящі приступили до будівництва нового життя. Земельний комітет почав ділити поміщицьку землю і майно. Делегація з Вільшани, очолювана А. Пшеничним, брала участь у скликаному більшовиками в тому ж місяці повітовому селянському з’їзді. Але перші органи радянської влади повинні були припинити діяльність, бо в квітні 1918 року розпочалася окупація повіту австро-німецькими військами. До Вільшани прибули кайзерівські солдати. Вони зігнали населення на площу і кожного десятого покарали різками за розподіл поміщицького майна та землі. В село повернулися управителі панських маєтків, відбирали у селян землю, реманент, чинили розправи.

Жорстокі насильства німецьких окупантів і гетьманців викликали ненависть до ворогів, яка переросла в селянське повстання. На початку червня 1918 року разом з кирилівськими селянами вільшанці активно виступили проти німецького гарнізону, що розмістився в поміщицькому будинку. Командиром повстанського загону був місцевий житель комуніст Ф. Г. Шендрик, начальником штабу А. Пшеничний. Вороги після триденних боїв здались, втративши 85 чоловік убитими. Незабаром прийшли карателі, спалили 42 господарства, розстріляли 12 патріотів. Та не було спокою окупантам. В кінці травня Таращанський партизанський загін, що зупинився в сусідньому селищі Сегединцях, знищив у Вільшані гетьманську варту.

Підпільний ревком, створений восени 1918 року, одразу після вигнання окупантів у листопаді 1918 року оголосив себе революційною владою у волості, розпочав боротьбу за зміцнення Радянської влади, проводив мобілізацію до армії. За тиждень було організовано загін у складі 400 бійців, який відразу згідно з розпорядженням Черкаського ревкому виступив на боротьбу з петлюрівцями. Для охорони революційного порядку у Вільшані залишилося 40 бійців. Згодом місцевий гарнізон виріс до 200 чоловік. Нестачу зброї було виповнено шляхом роззброєння німецького піхотного полку, що повертався на батьківщину.

Боротьба за встановлення та зміцнення Радянської влади у Вільшані здійснювалася під керівництвом партійної організації, що виникла в листопаді 1918 року. Очолював її Г. С. Коваль.

У грудні 1918. року на засіданні Вільшанського волосного ревкому створено п’ять відділів: військовий, юридичний, господарський, культурно-освітній, агітаційний. Комісаром ревкому обраний місцевий житель, колишній шахтар, член більшовицької партії з 1905 року Ф. М. Мороз, революційним комендантом — односелець більшовик Т. К. Шевченко. Тоді ж створено сільський ревком, очолюваний вільшанським селянином-бідняком, колишнім фронтовиком В. П. Шендриком. Волосний військово-революційний комітет своїм наказом від 29 січня 1919 року передав землю і все поміщицьке майно селянам. 12 січня 1919 року націоналізовано Вільшанський цукрозавод, створено комбід. Ревком видавав хліб і цукор сім’ям червоноармійців з поміщицьких економій, вів широку пропагандистську і роз’яснювальну роботу серед населення про перемогу соціалістичної революції та керівну роль більшовицької партії в організації Радянської держави.

Водночас велася значна робота щодо захисту завоювань революції. У взаємодії з червоноармійськими частинами, що рухались з Цвіткового на Христинівку, Вільшанський збройний загін брав участь у розгромі григор’ївців та інших банд під Звенигородкою в травні 1919 року. Згодом загін ввійшов до Звенигородського батальйону.

Коли влітку 1919 року розпочався наступ денікінців, Вільшанський ревком постановою Звенигородської партійної організації був залишений у повіті для підпільної роботи. Всі його члени ввійшли до партизанського загону, що переслідував відступаючих з Києва білогвардійців. Патріоти повністю знищили 2 денікінські військові частини, захопили обоз, обмундирования, гвинтівки, патрони. Партизани допомагали червоноармійцям 45-ї дивізії під командуванням Й. Е. Якіра громити денікінців. 2 січня 1920 року вільшанський революційний загін, очолюваний комуністами, повністю очистив Вільшану від білогвардійців. Ревком проголосив відновлення Радянської влади. В своїй діяльності він спирався на бідноту, яка підтримувала Радянську владу, зокрема на комбід. 1920 року створено сільський комітет незаможних селян у складі 50 членів. За допомогою КНС було зроблено перерозподіл землі. Всі бідняки отримали орні наділи.

Відповідно до рішень 1-го Всеукраїнського з’їзду комнезамів (жовтень 1920 року) вільшанський сільський комнезам приступив до відродження народного господарства, зруйнованого імперіалістичною і громадянською війнами, організовував виконання продрозкладки, вилучав у куркулів лишки хліба, коней для Червоної Армії.

У важкий 1921 рік робота ревкому і комнезаму була спрямована на зміцнення сільського господарства, на боротьбу з голодом, ліквідацію куркульського бандитизму. Комнезам подавав велику допомогу насінням, тяглом і реманентом сім’ям червоноармійців, вдовам, бідняцьким господарствам. Його дії спрямовували два партійні осередки, які 1921 року налічували 13 комуністів, що об’єднувалися в заводській та сільській партійних організаціях. Активно діяли також два комсомольські осередки, які налічували 19 комсомольців. Вільшанці допомогли голодуючим Поволжя. Лише 1922 року вони відіслали їм 4150 тис. крб. грошей, понад 80 пудів борошна.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3484
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2068 раз.
Подякували: 737 раз.
Стать: Жінка

Re: Вільшана, Городищенський район, Черкаська область

Повідомлення АннА » 20 січня 2017, 21:30

Частина ІІ
Влітку 1921 року у Вільшані була обрана сільська Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Очолив її член КНС Г. С. Костенко.

Внаслідок нового адміністративного поділу, в березні 1923 року Вільшана стала районним центром Вільшанського району Шевченківського округу.

Сільська Рада під керівництвом райкому партії, комуністи і комсомольці протягом 1921—1925 рр. проводили велику роботу по мобілізації вільшанців на відбудову сільського господарства. 1924 року дав продукцію цукровий завод. Його робітники організували ремонт сільськогосподарського реманенту у майстернях заводу, допомагали 4 ТСОЗам, створеним у 1922—1923 рр., сіяти й обробляти цукрові буряки.

Тоді ж було організовано сільськогосподарську артіль «Червоний шлях», яка до 1927 року об’єднувала 15 одноосібних господарств і обробляла 90 десятин землі.

Партійні та радянські органи піклувалися про охорону здоров’я трудящих, про піднесення їх освіти і культури. В селі працювала лікарня на 10 ліжок, амбулаторія та аптека. Хворих обслуговували лікар і чотири фельдшери. У Вільшані було відкрито семирічну школу, де навчалося 367 учнів, створено товариство друзів ліквідації неписьменності ім. Леніна, 15 гуртків лікнепу.

1923 року почав працювати сельбуд, при якому діяла бібліотека, гуртки художньої самодіяльності. Часто силами гуртківців влаштовувалися концерти і вистави. Зібрані кошти направлялися у фонд боротьби з безпритульністю.

1927 року у Вільшані працював шестимісячний семінар сількорів, який готував керівників робсількорівських гуртків.

1930 року завершено суцільну колективізацію. Всі селянські господарства об’єдналися в колгосп «Соціалістичний шлях», який через два роки поділився на чотири. В кожному з них було створено партійні організації. 1930 року на колгоспних полях стали працювати перші трактори Вільшанської кінно-машинно-тракторної станції, яка, крім 17 тракторів, мала 120 коней (1932 року їх передано колгоспам). Того ж року КМТС перетворено на МТС, що мала 37 тракторів. З кожним роком зростало її господарство. Тут готувалися механізаторські кадри. При МТС працював політвідділ, начальник якого І. Г. Дячков за успіхи в політико-виховній роботі серед колгоспників нагороджений 1934 року орденом Леніна. З 1933 року почала виходити політвідділівська газета «За більшовицькі колгоспи», що відіграла значну роль у зміцненні колгоспного ладу. Одержуючи велику допомогу від МТС, вільшанські колгоспи «Червоний шлях», «Соціалістичний шлях», ім. Шевченка, ім. Димитрова, вирощуючи високі врожаї пшениці та цукрових буряків, 1940 року були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Колгосп «Соціалістичний шлях» став мільйонером. Зростав матеріальний добробут колгоспників. У передвоєнні роки більшість колгоспних сімей одержували на трудодні понад 200 пудів хліба та 500—700 крб. грошима.

У побут села входили електрика і радіо. Упорядковувалися вулиці Вільшани, поліпшувалися шляхи. У 1940 році було розширено лікарню до 25 ліжок, збудовано нову амбулаторію. В них працювало 13 медичних працівників, 4 медпрацівники подавали допомогу хворим у медпункті при цукровому заводі. На той час було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Працювали середня, семирічна і початкова школи, в яких 48 учителів навчали 1000 учнів.

Велика увага приділялася культурно-освітній роботі. При клубі демонструвалися кінокартини, працювали хоровий, драматичний, музичний, фізкультурний гуртки. У селі було 2 бібліотеки з книжковим фондом понад 15 тис. книг.

Та мирну працю порушив віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. Багато вільшанців звернулись у військкомат з проханням послати їх на фронт. Село перебудувало свою роботу на воєнний лад. Було евакуйовано в глиб країни трактори МТС, Червоній Армії передано автомашини, коней, вози.

28 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в село, принісши з собою горе і сльози населенню. З перших днів вороги почали розстріл радянських патріотів, запровадили рабські порядки. На каторгу до Німеччини вони вивезли 649 чоловік.

Та вільшанці не скорилися і під керівництвом підпільної партійної організації, що діяла на цукрозаводі, чинили опір фашистам. Керував підпільниками Г. Л. Калиновський. Вони організовували саботаж гітлерівських наказів, чинили диверсії. За час свого хозяйнування гітлерівці вивезли з села 785 голів рогатої худоби, майже 40 тис. пудів хліба, зруйнували 3 школи, медичну амбулаторію, ветеринарну лікарню, клуб, редакцію районної газети, радіовузол, дві бібліотеки, спалили багато житлових будинків.

5 лютого 1944 року після тижневого бою частини 1-го та 2-го Українських фронтів визволили село від окупантів. Першим увійшов до Вільшани підрозділ самохідних гармат, яким командував лейтенант В. І. Захаров. Гвардійці 223-го полку 5-го Донського кавалерійського корпусу під командуванням полковника Ф. Н. Петренка остаточно розгромили ворога і очистили Вільшану від фашистських окупантів. Вільшанці свято шанують пам’ять про полеглих воїнів. Ім’ям Захарова, який загинув у боях за Вільшану, названі одна з кращих вулиць, а також піонерські загони. На трьох братських могилах, біля підніжжя обеліску Слави односельцям та монумента 5-му кавалерійському Донському корпусу ніколи не в’януть квіти.

Трудящі Вільшани з перших днів після визволення від фашистських загарбників допомагали матеріально Червоній Армії, у фонд якої по району було внесено понад 48 млн. крб., майже 700 пудів хліба та інше.

У тяжкі повоєнні роки радянські люди під керівництвом партійної організації загоювали рани, завдані війною. Відновили роботу всі чотири колгоспи, яким Червона армія дала 50 коней. Завдяки допомозі держави МТС наприкінці 1944 року вже мала 62 трактори, 13 комбайнів, 24 молотарки тощо. Відкрилися двері шкіл, лікарень, будинку культури, бібліотеки та інших закладів. Уже 1948 року всі колгоспи досягли довоєнного рівня врожайності всіх сільськогосподарських культур і зібрали у середньому зернових по 10,1 цнт, цукрових буряків по 150 цнт з гектара.

1950 року колгосп ім. Сталіна за урожай пшениці по 26,4 цнт з гектара став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голова артілі Т. Г. Хижий був нагороджений орденом Леніна, бригадир М. О. Кураса — орденом Трудового Червоного Прапора. За наступне десятиріччя урожай зернових по всіх колгоспах зріс з 17,6 цнт до 25,8 з гектара, цукрових буряків — з 208 до 284.

У березні 1964 року вільшанські колгоспи злилися в одну сільськогосподарську артіль «Правда», що об’єднала понад 1200 дворів колгоспників’ обробляла майже 5,5 тис. га землі, в т. ч. 4 тис. орної.

Широкого розмаху в колгоспі набрало соціалістичне змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Тракторній бригаді тоді присвоєно почесне звання ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Колективам тракторної бригади, ланки буряківників, молочно-товарної ферми присвоєні звання колективів комуністичної праці. 111 колгоспників нагороджені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Ще більших успіхів досягнуто протягом восьмої п’ятирічки. 1970 року грошовий прибуток становив близько 3 млн. крб. Фонд заробітної плати колгоспників перевищив 1 млн. крб. 1969 року господарству присвоєно почесне звання колгоспу високої культури землеробства за одержання врожаю зернових по 37,9 цнт з га, цукрових буряків — 300,4 цнт.

З 1968 року поряд з зерновим напрямком колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби, поголів’я якої 1970 року становило понад 3 тис. голів.

Організатором боротьби за піднесення колгоспного виробництва є партійна організація, яка об’єднує 103 комуністи. На кожній з 4-х виробничих дільниць створені первинні організації, партійні бюро, в тракторних бригадах і на тваринницьких фермах — партійні групи.

За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки 20 колгоспників удостоєні урядових нагород. Після підбиття підсумків соціалістичного змагання на честь 50-річчя Великого Жовтня Віл шпанському відділенню «Сільгосптехніки» передано перехідний Червоний прапор всесоюзного об’єднання «Сільгосптехніки», ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель. Цей колектив достроково виконав план восьмої п’ятирічки.

Величні перспективи відкриває дев’ята п’ятирічка, за перший рік якої колгосп виростив пшениці по 45,5 цнт з гектара, реалізував м’яса понад 10 тис. цнт. 1971 року господарство налічувало 3 тракторні бригади, в яких працювало 100 трактористів, 53 шофери, 65 механізаторів. Машинно-тракторний парк має 54 трактори, 28 комбайнів, 37 вантажних автомашин. Повністю електрифіковані виробничі процеси на тваринницьких фермах, водопостачанні, в майстернях, під час очищення зерна та інше., Здійснюється велике капітальне будівництво.

Трудящі села відчувають повсякденне піклування Комуністичної партії і Радянської влади про здоров’я людей. Напередодні 1965 року вони одержали новорічний подарунок — комплекс дільничної лікарні на 75 ліжок з поліклінікою й аптекою. В лікарні є хірургічне, терапевтичне, дитяче та пологове відділення, кабінети: рентгенологічний, фізіотерапевтичний та функціональної діагностики, клінічна та санбактеріологічна лабораторії. Всі відділення і кабінети оснащені найновішим обладнанням. Обслуговують населення 102 медичні працівники, в т. ч. 12 лікарів. Малі діти виховуються в дитячому садку і яслах. В колгоспі є 6 дошкільних закладів, де виховуються 250 дітей.

В середній і восьмирічній школах 52 учителі допомагають здобувати знання 880 учням, 40 педагогів навчають і виховують 200 дітей у школі-інтернаті.

Своє дозвілля трудівники селища проводять у будинку культури на 550 місць, селищному клубі на 200 місць. Серед самодіяльних колективів славляться хори Вільшанської дільничної лікарні, механізаторів колгоспу «Правда», чоловічий ансамбль електропідстанції.

Вільшанські бібліотеки для дорослих і дітей мають книжковий фонд понад 47 тис. примірників. Є бібліотеки в школах, відділенні «Сільгосптехніки», колгоспі «Правда», лікарні. Багато сімей мають власні бібліотеки. На 1000 жителів передплачується 1250 примірників газет і журналів.

Багато уваги приділяється службі побуту. В центрі селища споруджено павільйон побутового обслуговування. При комбінаті комунальних підприємств є лазня, пральня, перукарня, готель. Колгоспний комунгосп забезпечує паливом населення, ремонтує і будує житлові будинки і господарчі будівлі. На подвір’ї, де колись був старий млин, виріс вальцьовий млин, цех безалкогольних напоїв, крупорушний та олійний цехи. В селищі працюють відділення зв’язку, ощадна каса, радіовузол, телеграф.

Все ширшого розвитку набирає радянська торгівля. За післявоєнні роки тут зведено універмаг і культмаг, промтоварний магазин, чотири продовольчі магазини, книгарню, магазин господарчих товарів, меблів, їдальню та ресторан. Новозбудований хлібозавод забезпечує своєю продукцією не тільки Вільшану, а й навколишні села. Рік у рік росте товарооборот споживчої кооперації. В 1970 році він становив 3,2 млн. карбованців.

Селище повністю електрифіковане і радіофіковане. Населення має 1200 радіоприймачів, 900 телевізорів. У користуванні жителів Вільшани 1000 газових установок. Широкого розмаху набирає індивідуальне будівництво. Щороку майже 100 сімей святкують новосілля. Вулиці забудовуються просторими світлими будинками. Впорядковуються тротуари, двори й вулиці. У центрі села височить монумент великому В. І. Леніну. Пам’ятник вождеві встановлено також на подвір’ї школи-інтернату.

Керівництво господарським і культурним життям здійснюють у Вільшані партійна організація і селищна Рада. 203 комуністи об’єднані у 7 парторганізаціях. їх помічниками є 514 комсомольців.

У складі Ради 68 депутатів — 30 жінок, 22 робітники, 28 колгоспників. До роботи залучено 150 активістів. За високі показники в соціалістичному змаганні сільських і селищних Рад Вільшанській Раді вручено перехідний Червоний прапор районної Ради депутатів трудящих.

Вільшанці разом з усім радянським народом домагаються все нових успіхів у виконанні величних планів будівництва комунізму, накреслених Комуністичною партією Радянського Союзу.

П. М. БРАТУСЬ, В. Г. ДИЧКОВА, І. С. ПОСОВЕНЬ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера В

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Vic-tor