ГУЛІВЦІ, с, Острозький пов., Ляховецька вол., 43 км. від Острога, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там 8 дворів і біля 1,000 жител., церква дерев'яна, Михайлівська з 1718 р. (цікава своєю архаїчною архітектурою), церк.-прих. школа від 1872 р., фабрика рільничих знарядь і машин, два водяні млини на р. Горині (пливаючі). Історична згадка про це село з 1545 р. в описі крем'янецького замку. З цього села утримував 1 городню на згаданому замку Іермолинський (Пам'ятники, т. 4, ст. 201). Крім того в 1601 р. під назвою села Голівки згадується як власність кн. Януша Острозького. На початку 17 ст. село було спалене татарами (Архів ч. 6, т. І, ст. 291). Село це в 1565 р. згадувалося також під назвою Гулевців (Гулевець) в скарзі Андрія Човганського. Колись село належало до кн. Острозьких, пізніше перейшло до Яблоновських і до Сапігів, а в 1822 р. до Залєських. За переписом 1911 р. в Г. було: 1,122 жит., одноклясова школа, 2 крамниці, водяний млин (42,000 пуд. річ. перемолу). До великої власносте Биковських належало там 574 дес. Коло села на полях є 4 кургани.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Гулівці, село, Шепетівський р-н (Білогірський р-н), Хмельницька обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Гулівці, село, Шепетівський р-н (Білогірський р-н), Хмельницька обл, Україна
З вікіпедії
Гулівці (Шепетівський район)
Гу́лівці — село в Україні, у Білогірському районі Хмельницької області. Розташоване на річці Горинь. Орган місцевого самоврядування — Гулівецька сільська рада.
Населення
Населення села за переписом 2001 року становило 527 осіб, в 2011 році — 464 осіб.
Історія
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії мешкала 521 особа, налічувалось 59 дворів, існували православна церква, школа, постоялий будинок[1].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1123 осіб (559 чоловічої статі та 564 — жіночої), з яких 826 — православної віри та 293 — розкольників[2].Історія сіл Гулівці, Жижниківці, Синютки. Згадка в історичних книгах Речі Посполитої (dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_XIV/925) Гулівецька сільська рада з центром в селі Гулівці розташована на відстані 7 км від смт Білогір'я і за 3 км від залізничної станції Жижниківці. На території, підпорядкованій сільраді, знаходяться три села: Гулівці, Жижниківці, Синютки.
Гулівці (Шепетівський район)
Гу́лівці — село в Україні, у Білогірському районі Хмельницької області. Розташоване на річці Горинь. Орган місцевого самоврядування — Гулівецька сільська рада.
Населення
Населення села за переписом 2001 року становило 527 осіб, в 2011 році — 464 осіб.
Історія
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії мешкала 521 особа, налічувалось 59 дворів, існували православна церква, школа, постоялий будинок[1].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1123 осіб (559 чоловічої статі та 564 — жіночої), з яких 826 — православної віри та 293 — розкольників[2].Історія сіл Гулівці, Жижниківці, Синютки. Згадка в історичних книгах Речі Посполитої (dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_XIV/925) Гулівецька сільська рада з центром в селі Гулівці розташована на відстані 7 км від смт Білогір'я і за 3 км від залізничної станції Жижниківці. На території, підпорядкованій сільраді, знаходяться три села: Гулівці, Жижниківці, Синютки.
Село Жижниківці розташоване на лівому березі річки Горинь у низині. Село розділене на дві частини дорогою, яка веде з Гулівець в райцентр. Через село проходить залізниця «Тернопіль-Шепетівка». Площа населеного пункту — 105 га, кількість господарств — 121, чисельність населення — 285 чоловік.
У давні часи територія сучасних сіл була вкрита віковічними лісами. Наприкінці ХІІІ ст. поблизу р. Горинь осіли перші поселенці, спорудивши сім хат. Своє поселення, як свідчать перекази, вони називали слов'янським словом «Жизнь», від чого, очевидно, і походить сучасна назва Жижниківці. У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими, а пізніше-польськими землевласниками.
У 1905 р. в Жижниківцях та навколишніх селах відбулись селянські заворушення, які очолили учасники Цусімської битви на кораблі «Полтава» Ф. Касянчук та Р. Смиковський. Обидва були заарештовані і відправлені до в'язниці.
У 1910 р. в Жижниківцях було споруджено початкову школу(приміщення школи збереглось до цьогодення). У 1914 р. розпочато будівництво залізниці Шепетівка-Ланівці-Тернопіль, яка діє до теперішнього часу. У роки гітлерівської окупації на станції Жижниківці у вересні 1943 р.було створено підпільну групу на чолі із залізничником І. Д. Коваленком. У лютому 1944 р. за активну участь населення у партизанському русі гітлерівські окупанти майже повністю знищили Синютки і частково Гулівці та Жижниківці.
Відомим уродженцем с. Жижниківці був Іван Олексійович Ткачук (1919–1945 р.). Після закінчення середньої школи та Орловського бронетанкового училища він з жовтня 1941 року брав участь у воєнних діях проти німецько-нацистських загарбників. В роки Великої вітчизняної війни командував взводом, ротою, батальйоном. В 25 років став командиром полку. Воював на Західному, Донському, 1-му Українському фронтах. За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з ворогом, був нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного прапора, орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу». 3 лютого 1945 р. майор Ткачук згорів у танку. Очевидці свідчать: на третій день бою Іван Олексійович, знаходячись у танку, який був підбитий, наказав полку піти в обхід ворога, а на себе прийняв головний удар німецької танкової колони. Він бився до останнього снаряда і власноруч знищив три німецькі «тигри». За героїчні подвиги і вміле керівництво боєм указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 р. командиру 126-го танкового полку 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї гвардійської армії, гвардії майору Ткачуку Івану Олексійовичу було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У нагородному листку викарбувано: «В лютому 1945 року танковий полк під командуванням майора Ткачука форсував річку Одер під містом Гернштадт, захопив плацдарм, утримував його до приходу наших головних сил, успішно відбивав атаки противника. В бою полк знищив: 64 німецьких танки, 7 артилерійських установок, 24 кулемети. 28 бронетранспортерів, 111 автомашин, 170 повозок з вантажем, пароплав з баржею, 1320 солдатів і офіцерів».
За радянської влади в селі був побудований дитячий садок- один на три села, колгоспна ферма. Неподалік від з/д станції діяли кар'єри, пісок з яких раніше відправлявся до різних куточків колишнього Радянського Союзу. Один з кар'єрів (найстаріший) засаджений хвойними деревами, два інші зайняті водоймами, де зараз розводять рибу.
В 90-х роках 20 століття розпочато будівництво підвідного газопроводу до села, яке розтягнулося на довгі роки. За ініціативи гр. В.Швайдецького в 2002 році розпочалась газифікація села за внески жителів, яка завершилася 2004 року.
Гулівці розташовані на правому березі річки Горинь. Площа населеного пункту — 289 га, кількість господарств — 205, кількість населення — 521 чол.
Село Гулівці під назвою Гулів вперше згадується в історичних документах Острозького повіту 1545 р.
Пан, що колись керував селом, влаштовував гуляння(«гульки») і розваги для місцевої знаті. Звідси, мабуть, походить назва села. Панський маєток був побудований за селом, на височині серед лісу. Тепер місце, де був маєток, можна знайти лише по невеликих горбках(залишки будівель) та по невеликій ямі, що зосталася від 40 — метрової глибини колодязя.
Під час визвольної боротьби багато місцевих селян виступили на стороні військ Б.Хмельницького. В 1681 р. навколишні землі були продані воєводі російському і коронованому гетьманові польському Станіславу Яблуновському.
У 18 — на початку 19 ст. навколишні землі належали князям Сапегам. Але за участь у польському повстанні 1830—1831 рр. Сапега був позбавлений права на місцеві маєтки. Спочатку місцеві землі були передані відомству Міністерства Державних маєтностей, а згодом — в оренду російському офіцеру І. Борисовичу.
У липні 1920 р. село було остаточно окуповане більшовиками.
1930 р. збудовано Гулівецьку школу, яка діяла до 2009 року. Після громадянської війни в Гулівцях не було сільради, а всі справи розглядали виконавці із Соснівки.
У 1930-ті рр. під сільську раду було виділено хату розкуркуленого жителя поряд з теперішнім будинком. Першим головою Гулівецької сільради був І. Д. Антонюк(за розповідями старожилів). Дружина його працювала вчителькою у Синютецькій початковій школі, що тоді була розміщена в хаті місцевого священика. Нове приміщення ради було збудоване на початку 1950-х років. В 1967 році на честь 50-річчя Жовтневої революціх відкрито нове приміщення будинку культури (побудований силами колгоспому (голва Зборавський))і магазину (діють і зараз).
З початку 1970 х рр. у Гулівцях діяв колгосп під новою назвою «Зоря». Сьогодні на території сільради діє будинок культури (з 1967 р.), ФАП, побудований спілкою селян «Зоря» у 1989 р., Гулівецька школа І-ІІІ ступенів. У 1986 році с/с «Зоря» розпочато будівництво нової школи, яке в 1995 році було заморожене. За спияння Фонду Соціальних інвестицій та внесків жителів сільради в 2003 році перероблено проєкт школи під сучасні і економічні вимоги. У 2007 році знову розморожене будівництво школи, яка була відкрита 1 вересня 2009 року. За ініціативи тодішнього сільського голови Вадима Школьніка у 2002 році розпочато будівцицтво Свято-Михайлівського храму Української Православної Церкви. За сприянням благодійних внесків у 2007 р. будівництво завершилося. Стару Церкву було розібрано під час колективізації у 30-х роках і зараз про неї нагадує тільки хрест встановлений на її місці за 50 м від в"їзду в село зі сторони Білогір'я з лівої сторони.
Також за ініціативи сільського голови В.Школьніка в 2004 році була розпочата газифікація с. Гулівці, а далі с. Синютки (голова комітету Т.Заїка) за кошти громадян, які побажали проводити в свої оселі блакитне паливо. І блакитний вогник загорівся в оселях наприкінці 2005 року.
Село Синютки розташоване по обидва боки гребеневого пагорба, що розділяє село на дві частини, на правобережжі Горині. Площа населеного пункту — 162 га, кількість господарств — 105, кількість населення — 254 чол. Назва села походить від прізвища пана Сенюти, якому належало село у свій час.
У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими. А пізніше — польськими землевласниками.
Протягом 1442—1497 рр. поселення не раз були спустошені татарськими набігами.
У 16 ст. навколишні землі стали володіннями князів Сенют. Від цього прізвища походить сучасна назва села Синютки. За селом на пагорбі серед лісів був побудований великий замок князя Сенюти, від якого було прокладено декілька підземних ходів. Один з яких вів під річкою Горинь до Ляховецького(зараз Білогірського)костьола-монастиря і далі до замку біля смт. Ямпіль(Білогірський р-н) від якого до наших часів збереглася тільки одна вежа, а другий виходив на пагорбі в лісі с. Гулівці(панський маєток). Від замку через через заплаву річки Горинь до села Корниця був прокладений підвісний міст з мотузків і бичачих шкур, по якому пани переправлялися на ярмарок до Корниці.
Існує переказ, що своє багатство Сенюта заповідав на побудову церкви і наклав на сховище закляття: «Та людина, яка з недобрими намірами відкриє вхід до скарбу, відкриє смерть для всіх навколишніх сіл на десятки кілометрів». У 1970-х рр. на території колишнього замку виявлено поклади уранової руди. Мабуть, ще в ті часи Сенюта знав про смертельну дію цієї руди. Вже понад два століття замок зруйнований, а на його місці є лише залишки великих каменів та три вікові дерева, що за переказами позначали місця до підземних ходів. Саме місце зараз люди називають — Замчисько.
У 1910—1912 рр. В селі Синютки була збудована початкова школа, приміщення якої в напівзруйнованому стані збереглося до сьогодення. В лютому 1944 р. село Синютки було майже повністю спалене гітлерівськими окупантами — залишилась одна мурована хата (після війни в ній до 80-х років був магазин (збереглася дотепер)) і хлів на другому кінці села. За бойові подвиги на фронтах Німецько-радянської війни 218 жителів сіл нагороджено орденами і медалями.
Старожил села Синютки Стецюк Євдокія народилася в 1904 році, живе досі.
Село Гулівці постраждало від комуністичного терору і голодоморів. На Білогірщину початок колективізації припав на 1929 рік і станом на 10 червня 1932 року чисельність колгоспів сягнула 52 одиниці із 24086 га орної землі при 39913 га угідь. Ця чисельність, не враховуючи часів війни, протрималась до початку 1949 року. Утворення господарств йшло по адміністративному принципу, тобто село-колгосп. В деяких селах в певні часи могло бути і декілька господарств. На ті часи назви господарств могли змінюватись по декілька разів на рік, як і керівники господарств. Зустрічались також випадки однакових назв господарств одночасно.
Станом на 1.01.1949 року район поділявся на дві Білогірську та Лепесівську МТС, кожна з яких мала по 26 господарств, а саме: І. По Білогірській МТС: Ім. Хрущова в селі Гулівці .З 1950 року розпочалось масове укрупнення колгоспів .В Гулівцях, після приєднання Жижниковець та Синюток колгосп ім. Хрущова в 1958 перейменувався в ім. Шевченка, а з 1968 став носити назву «Зоря». В 2007 році в Гулівцях працювало товариство «Жовтнева Нива» керівник Рожик Микола Феофанович[3]
Списки меморіалу:
Танащук Николай Ильич (варианты ФИО: Никифор Георгий Сергеевич). Родился в 1935 г., с. Гулевцы Белогорского р-на Хмельницкой обл.; украинец; колхозник. Проживал: УССР, Хмельницкая, Белогорский, Гумовцы.Арестован 3 апреля 1957 г. Приговорен: Хмельницким облсудом 28 мая 1957 г., обв.: 54-10 ч.1 УК УССР. Приговор: к 10 г. ИТЛ. БЕЖАЛ 19.09.1957. В 1958 В/СУДОМ ГССР ОСУЖД. ПО СТ.82. ОСВ. 06.02.1971 РЕАБІЛІТОВАНИЙ.
Ред. Володимир з дому Танащуків-Шейбсак
У давні часи територія сучасних сіл була вкрита віковічними лісами. Наприкінці ХІІІ ст. поблизу р. Горинь осіли перші поселенці, спорудивши сім хат. Своє поселення, як свідчать перекази, вони називали слов'янським словом «Жизнь», від чого, очевидно, і походить сучасна назва Жижниківці. У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими, а пізніше-польськими землевласниками.
У 1905 р. в Жижниківцях та навколишніх селах відбулись селянські заворушення, які очолили учасники Цусімської битви на кораблі «Полтава» Ф. Касянчук та Р. Смиковський. Обидва були заарештовані і відправлені до в'язниці.
У 1910 р. в Жижниківцях було споруджено початкову школу(приміщення школи збереглось до цьогодення). У 1914 р. розпочато будівництво залізниці Шепетівка-Ланівці-Тернопіль, яка діє до теперішнього часу. У роки гітлерівської окупації на станції Жижниківці у вересні 1943 р.було створено підпільну групу на чолі із залізничником І. Д. Коваленком. У лютому 1944 р. за активну участь населення у партизанському русі гітлерівські окупанти майже повністю знищили Синютки і частково Гулівці та Жижниківці.
Відомим уродженцем с. Жижниківці був Іван Олексійович Ткачук (1919–1945 р.). Після закінчення середньої школи та Орловського бронетанкового училища він з жовтня 1941 року брав участь у воєнних діях проти німецько-нацистських загарбників. В роки Великої вітчизняної війни командував взводом, ротою, батальйоном. В 25 років став командиром полку. Воював на Західному, Донському, 1-му Українському фронтах. За мужність і героїзм, проявлені у боротьбі з ворогом, був нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного прапора, орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу». 3 лютого 1945 р. майор Ткачук згорів у танку. Очевидці свідчать: на третій день бою Іван Олексійович, знаходячись у танку, який був підбитий, наказав полку піти в обхід ворога, а на себе прийняв головний удар німецької танкової колони. Він бився до останнього снаряда і власноруч знищив три німецькі «тигри». За героїчні подвиги і вміле керівництво боєм указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 р. командиру 126-го танкового полку 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї гвардійської армії, гвардії майору Ткачуку Івану Олексійовичу було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У нагородному листку викарбувано: «В лютому 1945 року танковий полк під командуванням майора Ткачука форсував річку Одер під містом Гернштадт, захопив плацдарм, утримував його до приходу наших головних сил, успішно відбивав атаки противника. В бою полк знищив: 64 німецьких танки, 7 артилерійських установок, 24 кулемети. 28 бронетранспортерів, 111 автомашин, 170 повозок з вантажем, пароплав з баржею, 1320 солдатів і офіцерів».
За радянської влади в селі був побудований дитячий садок- один на три села, колгоспна ферма. Неподалік від з/д станції діяли кар'єри, пісок з яких раніше відправлявся до різних куточків колишнього Радянського Союзу. Один з кар'єрів (найстаріший) засаджений хвойними деревами, два інші зайняті водоймами, де зараз розводять рибу.
В 90-х роках 20 століття розпочато будівництво підвідного газопроводу до села, яке розтягнулося на довгі роки. За ініціативи гр. В.Швайдецького в 2002 році розпочалась газифікація села за внески жителів, яка завершилася 2004 року.
Гулівці розташовані на правому березі річки Горинь. Площа населеного пункту — 289 га, кількість господарств — 205, кількість населення — 521 чол.
Село Гулівці під назвою Гулів вперше згадується в історичних документах Острозького повіту 1545 р.
Пан, що колись керував селом, влаштовував гуляння(«гульки») і розваги для місцевої знаті. Звідси, мабуть, походить назва села. Панський маєток був побудований за селом, на височині серед лісу. Тепер місце, де був маєток, можна знайти лише по невеликих горбках(залишки будівель) та по невеликій ямі, що зосталася від 40 — метрової глибини колодязя.
Під час визвольної боротьби багато місцевих селян виступили на стороні військ Б.Хмельницького. В 1681 р. навколишні землі були продані воєводі російському і коронованому гетьманові польському Станіславу Яблуновському.
У 18 — на початку 19 ст. навколишні землі належали князям Сапегам. Але за участь у польському повстанні 1830—1831 рр. Сапега був позбавлений права на місцеві маєтки. Спочатку місцеві землі були передані відомству Міністерства Державних маєтностей, а згодом — в оренду російському офіцеру І. Борисовичу.
У липні 1920 р. село було остаточно окуповане більшовиками.
1930 р. збудовано Гулівецьку школу, яка діяла до 2009 року. Після громадянської війни в Гулівцях не було сільради, а всі справи розглядали виконавці із Соснівки.
У 1930-ті рр. під сільську раду було виділено хату розкуркуленого жителя поряд з теперішнім будинком. Першим головою Гулівецької сільради був І. Д. Антонюк(за розповідями старожилів). Дружина його працювала вчителькою у Синютецькій початковій школі, що тоді була розміщена в хаті місцевого священика. Нове приміщення ради було збудоване на початку 1950-х років. В 1967 році на честь 50-річчя Жовтневої революціх відкрито нове приміщення будинку культури (побудований силами колгоспому (голва Зборавський))і магазину (діють і зараз).
З початку 1970 х рр. у Гулівцях діяв колгосп під новою назвою «Зоря». Сьогодні на території сільради діє будинок культури (з 1967 р.), ФАП, побудований спілкою селян «Зоря» у 1989 р., Гулівецька школа І-ІІІ ступенів. У 1986 році с/с «Зоря» розпочато будівництво нової школи, яке в 1995 році було заморожене. За спияння Фонду Соціальних інвестицій та внесків жителів сільради в 2003 році перероблено проєкт школи під сучасні і економічні вимоги. У 2007 році знову розморожене будівництво школи, яка була відкрита 1 вересня 2009 року. За ініціативи тодішнього сільського голови Вадима Школьніка у 2002 році розпочато будівцицтво Свято-Михайлівського храму Української Православної Церкви. За сприянням благодійних внесків у 2007 р. будівництво завершилося. Стару Церкву було розібрано під час колективізації у 30-х роках і зараз про неї нагадує тільки хрест встановлений на її місці за 50 м від в"їзду в село зі сторони Білогір'я з лівої сторони.
Також за ініціативи сільського голови В.Школьніка в 2004 році була розпочата газифікація с. Гулівці, а далі с. Синютки (голова комітету Т.Заїка) за кошти громадян, які побажали проводити в свої оселі блакитне паливо. І блакитний вогник загорівся в оселях наприкінці 2005 року.
Село Синютки розташоване по обидва боки гребеневого пагорба, що розділяє село на дві частини, на правобережжі Горині. Площа населеного пункту — 162 га, кількість господарств — 105, кількість населення — 254 чол. Назва села походить від прізвища пана Сенюти, якому належало село у свій час.
У 1360-ті роки місцевість була підкорена литовськими. А пізніше — польськими землевласниками.
Протягом 1442—1497 рр. поселення не раз були спустошені татарськими набігами.
У 16 ст. навколишні землі стали володіннями князів Сенют. Від цього прізвища походить сучасна назва села Синютки. За селом на пагорбі серед лісів був побудований великий замок князя Сенюти, від якого було прокладено декілька підземних ходів. Один з яких вів під річкою Горинь до Ляховецького(зараз Білогірського)костьола-монастиря і далі до замку біля смт. Ямпіль(Білогірський р-н) від якого до наших часів збереглася тільки одна вежа, а другий виходив на пагорбі в лісі с. Гулівці(панський маєток). Від замку через через заплаву річки Горинь до села Корниця був прокладений підвісний міст з мотузків і бичачих шкур, по якому пани переправлялися на ярмарок до Корниці.
Існує переказ, що своє багатство Сенюта заповідав на побудову церкви і наклав на сховище закляття: «Та людина, яка з недобрими намірами відкриє вхід до скарбу, відкриє смерть для всіх навколишніх сіл на десятки кілометрів». У 1970-х рр. на території колишнього замку виявлено поклади уранової руди. Мабуть, ще в ті часи Сенюта знав про смертельну дію цієї руди. Вже понад два століття замок зруйнований, а на його місці є лише залишки великих каменів та три вікові дерева, що за переказами позначали місця до підземних ходів. Саме місце зараз люди називають — Замчисько.
У 1910—1912 рр. В селі Синютки була збудована початкова школа, приміщення якої в напівзруйнованому стані збереглося до сьогодення. В лютому 1944 р. село Синютки було майже повністю спалене гітлерівськими окупантами — залишилась одна мурована хата (після війни в ній до 80-х років був магазин (збереглася дотепер)) і хлів на другому кінці села. За бойові подвиги на фронтах Німецько-радянської війни 218 жителів сіл нагороджено орденами і медалями.
Старожил села Синютки Стецюк Євдокія народилася в 1904 році, живе досі.
Село Гулівці постраждало від комуністичного терору і голодоморів. На Білогірщину початок колективізації припав на 1929 рік і станом на 10 червня 1932 року чисельність колгоспів сягнула 52 одиниці із 24086 га орної землі при 39913 га угідь. Ця чисельність, не враховуючи часів війни, протрималась до початку 1949 року. Утворення господарств йшло по адміністративному принципу, тобто село-колгосп. В деяких селах в певні часи могло бути і декілька господарств. На ті часи назви господарств могли змінюватись по декілька разів на рік, як і керівники господарств. Зустрічались також випадки однакових назв господарств одночасно.
Станом на 1.01.1949 року район поділявся на дві Білогірську та Лепесівську МТС, кожна з яких мала по 26 господарств, а саме: І. По Білогірській МТС: Ім. Хрущова в селі Гулівці .З 1950 року розпочалось масове укрупнення колгоспів .В Гулівцях, після приєднання Жижниковець та Синюток колгосп ім. Хрущова в 1958 перейменувався в ім. Шевченка, а з 1968 став носити назву «Зоря». В 2007 році в Гулівцях працювало товариство «Жовтнева Нива» керівник Рожик Микола Феофанович[3]
Списки меморіалу:
Танащук Николай Ильич (варианты ФИО: Никифор Георгий Сергеевич). Родился в 1935 г., с. Гулевцы Белогорского р-на Хмельницкой обл.; украинец; колхозник. Проживал: УССР, Хмельницкая, Белогорский, Гумовцы.Арестован 3 апреля 1957 г. Приговорен: Хмельницким облсудом 28 мая 1957 г., обв.: 54-10 ч.1 УК УССР. Приговор: к 10 г. ИТЛ. БЕЖАЛ 19.09.1957. В 1958 В/СУДОМ ГССР ОСУЖД. ПО СТ.82. ОСВ. 06.02.1971 РЕАБІЛІТОВАНИЙ.
Ред. Володимир з дому Танащуків-Шейбсак
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8876
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3562 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Гулівці, село, Шепетівський р-н (Білогірський р-н), Хмельницька обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ГУЛІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 км від районного центру і за З км від залізничної станції Жижниківці на лінії Шепетівка — Тернопіль. Населення — 722 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Жижниківці й Синютки.
В селі є колгосп «Зоря», що обробляє 2,2 тис. га орної землі. Артіль спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Крім рільництва, розвинуто також птахівництво. Колгосп посідає перше місце в районі по виробництву м’яса (147,8 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь).
У Гулівцях — восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.
Село вперше згадується в історичних документах за 1545 рік. У 1905 році тут відбувся сільськогосподарський страйк. Серед селян розповсюджувалися прокламації революційного змісту.
В роки гітлерівської окупації на станції Жижниківці була створена у вересні 1943 року підпільна група, якою керував залізничник І. Д. Коваленко. У грудні того року підпільники приєдналися до партизанів загону ім. Леніна. За участь населення у партизанському русі гітлерівські окупанти у лютому 1944 року майже повністю знищили Синютки і частково — Гулівці й Жижниківці.
За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 218 жителів села нагороджено орденами й медалями. Гвардії майору І. О. Ткачуку за форсування в січні 1945 року Одеру посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В Жижниківцях народився професор І. П. Трочун.
ГУЛІВЦІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 км від районного центру і за З км від залізничної станції Жижниківці на лінії Шепетівка — Тернопіль. Населення — 722 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Жижниківці й Синютки.
В селі є колгосп «Зоря», що обробляє 2,2 тис. га орної землі. Артіль спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Крім рільництва, розвинуто також птахівництво. Колгосп посідає перше місце в районі по виробництву м’яса (147,8 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь).
У Гулівцях — восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.
Село вперше згадується в історичних документах за 1545 рік. У 1905 році тут відбувся сільськогосподарський страйк. Серед селян розповсюджувалися прокламації революційного змісту.
В роки гітлерівської окупації на станції Жижниківці була створена у вересні 1943 року підпільна група, якою керував залізничник І. Д. Коваленко. У грудні того року підпільники приєдналися до партизанів загону ім. Леніна. За участь населення у партизанському русі гітлерівські окупанти у лютому 1944 року майже повністю знищили Синютки і частково — Гулівці й Жижниківці.
За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 218 жителів села нагороджено орденами й медалями. Гвардії майору І. О. Ткачуку за форсування в січні 1945 року Одеру посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В Жижниківцях народився професор І. П. Трочун.
Перейти
- Адміністративний розділ
- ↳ ПОЧАТОК
- ↳ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
- ↳ РОБОТА ФОРУМУ
- ↳ ЗАПИТАННЯ ФОРУМЧАН З ТЕХНІЧНИХ ПИТАНЬ
- Прізвищний розділ
- ↳ Як користуватися Покажчиком прізвищ?
- ↳ А-Ґ
- ↳ А
- ↳ Б
- ↳ В
- ↳ Г-Ґ
- ↳ Д-З
- ↳ Д
- ↳ Е
- ↳ Є
- ↳ Ж
- ↳ З
- ↳ І-Н
- ↳ І,Ї,Й
- ↳ К
- ↳ Л
- ↳ М
- ↳ Н
- ↳ О-Т
- ↳ О
- ↳ П
- ↳ Р
- ↳ С
- ↳ Т
- ↳ У-Ц
- ↳ У
- ↳ Ф
- ↳ Х
- ↳ Ц
- ↳ Ч-Я
- ↳ Ч
- ↳ Ш
- ↳ Щ
- ↳ Ю
- ↳ Я
- Абетка
- ↳ ДОПОМОГА В ПОШУКУ ПРЕДКІВ та питання
- ↳ Допомога у пошуку
- ↳ Допомога у читанні текстів
- ↳ Пропоную послуги
- ↳ For people who don't speak ukrainian
- ↳ АБЕТКА & АБЕТКА
- ↳ Що таке АБЕТКА?
- ↳ "А" з абетки
- ↳ Археологія
- ↳ "Б" з абетки
- ↳ "В" з абетки
- ↳ Війни
- ↳ Друга Світова Війна
- ↳ Перша Світова Війна
- ↳ Російсько-турецькі війни (Московсько-турецькі)
- ↳ Наполеонівські війни
- ↳ Велика визвольна війна українського народу
- ↳ Визвольні змагання (1917-1921)
- ↳ "Г-Ґ" з абетки
- ↳ Голодомор
- ↳ ГЕНЕТИЧНА генеалогія / ДНК
- ↳ ГЕНЕАЛОГІЯ
- ↳ "Д" з абетки
- ↳ Діаспора
- ↳ "Е-Є" з абетки
- ↳ Еміграція
- ↳ "Ж-З"з абетки
- ↳ Запити
- ↳ "И-І-Ї-Й" з абетки
- ↳ "К" з абетки
- ↳ "Л" з абетки
- ↳ "М" з абетки
- ↳ "Н" з абетки
- ↳ НЕКРОПОЛІСТИКА
- ↳ Нумізматика
- ↳ НОВИНИ
- ↳ "О" з абетки
- ↳ "П" з абетки
- ↳ Партії
- ↳ "Р" з абетки
- ↳ ДРАЦС, РАЦС (ЗАГС)
- ↳ Революції
- ↳ Репресії, реабілітація та реабілітовані
- ↳ Розкуркулення
- ↳ Різдво
- ↳ Руїна
- ↳ "С" з абетки
- ↳ Стани
- ↳ "Т" з абетки
- ↳ Терміни історичні
- ↳ "У-Ф-Х" з абетки
- ↳ Університети
- ↳ УПА
- ↳ "Ц-Ч-Ш-Щ" з абетки
- ↳ Школи
- ↳ Хлопчачі школи
- ↳ Школи ФЗУ
- ↳ "Ю-Я" з абетки
- Географічний розділ
- ↳ Географічне межування
- ↳ АВСТРО-УГОРЩИНА
- ↳ РІЧ ПОСПОЛИТА
- ↳ РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ часів царату
- ↳ Бесарабська губернія (Бессарабська губернія)
- ↳ Білгородська губернія (часи існування 1727—1779)
- ↳ Варшавська губернія
- ↳ Віленська губернія
- ↳ Волинська губернія
- ↳ Воронізька губернія
- ↳ Катеринославська губернія
- ↳ Київська губернія
- ↳ Кубанська область
- ↳ Курська губернія
- ↳ Люблинська губернія
- ↳ Могилівська губернія (Могильовська губернія)
- ↳ Московська губернія
- ↳ Пермська губернія
- ↳ Подільська губернія
- ↳ Полтавська губернія
- ↳ Симбірська губернія
- ↳ Ставропільска (Кавказька) губернія
- ↳ Таврійська губернія
- ↳ Тульська губернія
- ↳ Харківська губернія
- ↳ Херсонська губернія
- ↳ Чернігівська губернія
- ↳ СРСР
- ↳ Географічні питання
- ↳ Населені пункти
- ↳ Літера А
- ↳ Літера Б
- ↳ БЕРИСЛАВ
- ↳ БІЛА ЦЕРКВА
- ↳ Літера В
- ↳ Літера Г
- ↳ Літера Д
- ↳ ДНІПРО
- ↳ Літера Е
- ↳ Літера Є
- ↳ Літера Ж
- ↳ Літера З
- ↳ ЗАПОРІЖЖЯ
- ↳ Літера И-І-Ї-Й
- ↳ Літера К
- ↳ КИЇВ
- ↳ КРОПИВНИЦЬКИЙ
- ↳ Літера Л
- ↳ ЛЬВІВ
- ↳ Літера М
- ↳ МАРІУПОЛЬ
- ↳ Літера Н
- ↳ Літера О
- ↳ ОДЕСА
- ↳ Літера П
- ↳ ПЕРЕЯСЛАВ
- ↳ Літера Р
- ↳ Літера С
- ↳ СУМИ
- ↳ Літера Т
- ↳ Літера У
- ↳ Літера Ф
- ↳ Літера Х
- ↳ ХАРКІВ
- ↳ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
- ↳ Літера Ц
- ↳ Літера Ч
- ↳ Літера Ш
- ↳ Літера Щ
- ↳ Літера Ю
- ↳ Літера Я
- ↳ Регіони
- ↳ Північ України
- ↳ Чернігівщина
- ↳ Полісся
- ↳ Сумщина
- ↳ Житомирщина
- ↳ Стародубщина
- ↳ Київщина
- ↳ Захід України
- ↳ Бойківщина
- ↳ Буковина
- ↳ Волинь
- ↳ Галичина
- ↳ Гуцульщина
- ↳ Закарпаття
- ↳ Схід України
- ↳ Полтавщина
- ↳ Слобожанщина
- ↳ Донбас
- ↳ Центр України
- ↳ Поділля
- ↳ Подніпров'я
- ↳ Південь України
- ↳ Приазов'я
- ↳ Північне Причорномор'я
- ↳ Крим
- ↳ Кубань
- ↳ Краєзнавство
- ↳ Зниклі населені пункти
- ↳ Краєзнавчі видання по регіонах
- ↳ РІКИ
- ↳ СКЕЛІ
- ↳ ГОРИ
- Архіви місцеві та інших країн
- ↳ УКРАЇНА-архіви
- ↳ Київ
- ↳ Центральний державний історичний архів України в м.Київ (ЦДІАК)
- ↳ Державний архів Київської області (ДАКО)
- ↳ Державний архів міста Києва (ДАК)
- ↳ Львів
- ↳ Центральний державний історичний архів Украіни у м. Львові (ЦДІАЛ)
- ↳ Харків
- ↳ Крим
- ↳ Архіви УКРАЇНИ-РЕГІОНАЛЬНІ
- ↳ Державний архів Дніпропетрівської області (ДАДО)
- ↳ Державний архів Полтавської області (ДАПО)
- ↳ Державний архів Хмельницької області (ДАХО)
- ↳ ІНШІ КРАЇНИ-архіви
- ↳ Білорусь-архіви
- ↳ Естонія-архіви
- ↳ Литва-архіви
- ↳ Молдова-архіви
- ↳ Польща-архіви
- ↳ Російська Федерація-архіви
- ↳ Москва
- ↳ Ст.-Петербург
- ↳ Румунія - архіви
- ↳ Франція - архіви
- ↳ Питання та поради стосовно теми "АРХІВИ"
- Суспільні стани минулого
- ↳ Військові
- ↳ Військові формування Австро-Угорської імперії
- ↳ Військові формування Російської імперії
- ↳ Військова форма
- ↳ Військові поселяни
- ↳ Духовенство
- ↳ Релігії
- ↳ Язичництво або Дохристиянські вірування
- ↳ ПРАВОСЛАВ'Я
- ↳ КАТОЛИЦИЗМ
- ↳ Греко-католицька церква
- ↳ Римо-католицька церква
- ↳ ПРОТЕСТАНТИЗМ
- ↳ Монастирі
- ↳ Митрополити
- ↳ Священики
- ↳ Розстріляне відродження-духовенство 1917—1933 років
- ↳ Церковна музика
- ↳ Козацтво
- ↳ Козацькі полки
- ↳ Переяславський полк
- ↳ Січ
- ↳ Запорозька січ
- ↳ Задунайська січ
- ↳ Гетьманщина
- ↳ Міщани
- ↳ Різні професії
- ↳ Вчителі / Школа
- ↳ Залізниця
- ↳ Медицина
- ↳ Митці, громадські діячі
- ↳ Торгівля
- ↳ Юристи
- ↳ Селяни
- ↳ Шляхта
- ↳ Геральдика
- ↳ Герби та роди
- ↳ Герб Погоня
- ↳ Герб Прус
- ↳ Герб САС
- ↳ Герб Рох, Тура
- ↳ Князівські роди
- ↳ Острозькі
- ↳ Заславські
- ↳ Графські роди
- ↳ Дворяни, дворянство
- ↳ Однодвірці
- ↳ Нагороди та відзнаки, Сфрагістика
- ↳ ВІЙСЬКОВІ-нагороди, відзнаки
- ↳ ДУХОВЕНСТВО-нагороди, відзнаки
- ↳ ЦИВІЛЬНІ-нагороди, відзнаки
- ↳ Сфрагістика
- Генеалогічні джерела
- ↳ ДОКУМЕНТИ
- ↳ Метричні Книги
- ↳ Сповідні росписи
- ↳ Переписи та ревізьки казки
- ↳ Оригинали документів (метрики, сповідні тощо)
- ↳ Волинська губернія
- ↳ Володимир-Волинський повіт
- ↳ Дубенський повіт
- ↳ Житомирський повіт
- ↳ Ізяславський (Заславський) повіт
- ↳ Ковельський повіт
- ↳ Кременецький повіт
- ↳ Луцький повіт
- ↳ Новоград-Волинський повіт
- ↳ Овруцький повіт
- ↳ Острозький повіт
- ↳ Рівненський повіт
- ↳ Старокостянтинівський повіт
- ↳ Катеринославська губернія
- ↳ Бахмутський повіт
- ↳ Верхньодніпровський повіт
- ↳ Катеринославський повіт
- ↳ Маріупольський повіт
- ↳ Новомосковський повіт
- ↳ Олександрівський повіт
- ↳ Павлоградський повіт
- ↳ Слов'яносербський повіт
- ↳ Київська губернія
- ↳ Бердичівський (Махнівський) повіт
- ↳ Вахнівка, село, Бердичівського повіту, Київської губернії
- ↳ Васильківський повіт
- ↳ Село Півні, присілки Дмитрівка, Волиця
- ↳ Снігурівка. Васильківський повіт, Київська губернія
- ↳ Фастів, містечко, Васильківський повіт
- ↳ Фастів - Костел Воздвиження Чесного Хреста Господнього
- ↳ Васильків, місто, Васильківський повіт
- ↳ Біла Церква, місто, Васильківський повіт
- ↳ Рокитне, м-ко, Васильківський повіт
- ↳ Звенигородський повіт
- ↳ Канівський (Богуславський) повіт
- ↳ Київський повіт
- ↳ Липовецький повіт
- ↳ Радомишльський повіт
- ↳ Сквирський повіт
- ↳ Таращанський повіт
- ↳ У́манський повіт
- ↳ Черкаський повіт
- ↳ Чигиринський повіт
- ↳ Подільська губернія
- ↳ Балтський повіт
- ↳ Брацлавський повіт
- ↳ Бугаків, село, Брацлавського повіту, Подільської губернії
- ↳ Вінницький повіт
- ↳ Гайсинський повіт
- ↳ Кам'янецький (Кам'янець-Подільський) повіт
- ↳ Летичівський повіт
- ↳ Літинський повіт
- ↳ Могилівський повіт
- ↳ Ольгопільський повіт
- ↳ Проскурівський повіт
- ↳ Ушицький повіт
- ↳ Ямпільський повіт
- ↳ Полтавська губернія
- ↳ Таврійська губернія
- ↳ Херсонська губернія
- ↳ Харківська губернія
- ↳ Чернігівська губернія
- ↳ Документи на право власності
- ↳ Паспорти
- ↳ Генеалогічні програми і сайти
- ↳ Familysearch
- ↳ Карти і топографічні плани
- ↳ Сімейні та архівні світлини
- ↳ Випускні альбоми
- ↳ Відео- і аудіо- матеріали
- ↳ Багатонаціональна Україна + Етно
- ↳ Болгари
- ↳ Вірмени
- ↳ Греки
- ↳ Грузини
- ↳ Євреї
- ↳ Німці
- ↳ Поляки
- ↳ Польські повстання
- ↳ Татари
- ↳ Чехи
- ↳ Цигани (рома, сінті тощо)
- Мовний і літературний розділ
- ↳ Ономастика
- ↳ ІМЕНА
- ↳ ПРІЗВИЩА
- ↳ Прізвища з закінченням на...
- ↳ Українсько-тюркські мовні контакти
- ↳ Україна і санскрит
- ↳ Книжкова полиця
- ↳ Для дослідження духовенства
- ↳ Козацька тематика
- ↳ Література стосовно шляхетського стану
- ↳ Дослідження селянства та міщанства
- ↳ Довідники
- ↳ Телефонні довідники
- ↳ Словники
- ↳ "Вѣдомости"
- Для душі
- ↳ БЛОГ - "Захалявна книжечка"
- ↳ Що таке захалявна книжечка?
- ↳ Наші захалявні книжечки
- ↳ ukrgenealogy
- ↳ cronoster
- ↳ D_i_V_a
- ↳ SNIGURIVNA
- ↳ Середюк
- ↳ DVK_Dmitriy
- ↳ Vitaly
- ↳ Falcon
- ↳ Bogdan Mishchenko
- ↳ drapieznik
- ↳ Umay
- ↳ kbg_dnepr
- ↳ Aushanbibi
- ↳ skelya
- ↳ Т. В.
- ↳ MiyRodovid
- ↳ Latysh
- ↳ Різне
- ↳ Про наше, про генеалогічне
- ↳ Про наше, про жіноче
- ↳ Поздоровлення та вітання
- ↳ Домогосподарство
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей