ГЛУХІВ, місто, Глухівський район, Сумська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
100%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

ГЛУХІВ, місто, Глухівський район, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Глухівські сотники

Їхня діяльність проходила у різні періоди історії Гетьманщини

У XVII ст. Глухів став одним з адміністративних центрів у польсько-литовсько-московському прикордонні. За Деулінським перемир`ям 1618 р. між Річчю Посполитою та Московською державою до Польщі відійшли Чернігово-Сіверські землі. Кордон проходив по окраїні Чернігівщини за 50 верст від Путивля.
Глухів, скинувши владу польської шляхти, одержав статус сотенного міста і ввійшов до складу Ніжинського полку. Першим глухівським сотником в червні 1648 року став Юрій Годун. Канцелярія складалась із сотника, городового отамана, сотенного писаря і сотенного осавула. Сотня займала обидва береги річки Есмані, територію у верхів’ях р. Шостки, Свеси, Івоті, невелику частину правого берега Сейму та правий берег Клевені. Глухівська сотня уже в 1654 р. налічувала без старшини 280 козаків. У Переяславі в числі інших восьми сотників і чотирьох осавулів Ніжинського полку присягав на вірність Московській державі й глухівський сотник Пилип Уманець.
Роль і місце глухівської сотні в козацькій державі визначалось тим, що протягом 1708-1782 рр. Глухів був столичним містом. Це позитивно позначилось на розвитку міста. Значну кількість населених пунктів у сотні становили рангові маєтності гетьманів. Це, зокрема, села Кучерівка, Сопич, Потапівка, Марчишина Буда, Мутин, Камінь та слобідка Нова Гребля, а Вікторів, Землянка, Собичів, Уздиця, Чорториги, Ясмань належали до категорії вільних військових сіл. Глухівськими сотниками були представники відомих старшинських родин.
Так, Пилип Уманець перебував в уряді з невеликими перервами з грудня 1653 р. по січень 1668 р. Він брав участь у Переяславській раді, у Білоруському поході І.Золотаренка 1654-1655 рр., а у 1658 р. здійснював за наказом І.Виговського рейд у Рильський повіт Московського царства. Пилип заснував у Глухівській сотні села Локня і Сліпород, до його володінь належали Студенок і Сварків. Щодо його синів, Дем’ян був протопопом Троїцької церкви у Глухові, Степан – у 1730-1732 рр. глухівським городовим отаманом, а у 1732-1737 р. – глухівським сотником. Василь Уманець очолював глухівську сотню у період гетьманування Ю.Хмельницького.
Під час облоги Глухова польським військом 1664 р. особливу мужність проявив сотник Федір Уманець, який пізніше став Ніжинським полковником.
Надалі у Глухові сотникували Яків Жураковський та Данило Семенович Рубан. Яків Жураковський – військовий діяч часів Гетьманщини, був сотником глухівським, а згодом полковником ніжинським, значиться серед тієї козацької старшини, яка підписала Глухівські статті 1669 р. Відзначився у боях проти турецько-татарського війська. Він же згадується у контракті московського записного каменяра Матвія Єфимова з глухівським урядом на будівництво Миколаївської церкви (лютий 1693 р.)
Олексій Туранський став глухівським сотником десь після 1696 р. 3 листопада 1708 р. приймав у Глухові разом з іншою старшиною полковників І.Скоропадського та П. Полуботка. Потім гетьман І.Скоропадський призначив його генеральним суддею.
За Івана Скоропадського у Глухові було лише два сотники А. Маркович та І.Мануйлович. Андрій Маркович очолював глухівську сотню з 1709 по 1714 рр., потім – полковник Лубенський та Генеральний підскарбій. Його старший син Яків є автором відомого 10-томного «Щоденника», який характеризує життя Гетьманщини того періоду. Іван Мануйлович також зробив успішну кар`єру.14 років з 1714 по 1728 рік був глухівським сотником. За Павла Полуботка очолив Генеральну військову канцелярію, а після обрання гетьманом Д.Апостола став генеральним осавулом.
За період правління П. Полуботка згадується сотником Яким Федорович. За Апостола у Глухові сотникували Федір Омельянович та Степан Уманець. За Кирила Розумовського – Матвій Маньківський та Дем’ян Туранський.
Діяльність Глухівських сотників проходила у різні періоди історії Гетьманщини. І їм доводилось приймати складні, а іноді й неоднозначні рішення, виходячи з тієї чи іншої ситуації, що складалась у державі та у сотні. Тим паче, що глухівська сотня була столичною з 1708 по 1782 рр., а 1764-1782 – роки остаточної ліквідації залишків Гетьманщини.

Олена Онопрієнко, головний зберігач музейних фондів
10 октября 2013

http://gazeta-nedelya.info/news/item/15 ... ki-sotniki
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Глухів місто Глухівський район Сумська область Україна

Повідомлення АннА »

Глухів.jpg
Історія міста
Глухів – остання гетьманська столиця, місто легенд, невичерпне джерело духовності

Глухів – місто обласного підпорядкування Сумської області, розташоване на автошляху Курськ – Новгород-Сіверський, який перетинає в шести кілометрах від міста автомагістраль Київ – Москва, залізнична станція Південно-Західної залізниці.

Перша літописна згадка про місто датується 1152 роком, однак археологічні дані та непрямі письмові джерела доводять факт існування Глухова в Х ст. У 1992 році місто відсвяткувало свій тисячолітній ювілей. Детальніше…

Будучи форпостом на східному кордоні Київської Русі, Глухів обороняв державу від нападів кочовиків. В період політичної рздробленості став центром удільного князівства.
Чума, яка прийшла на землі Чернігово-Сіверщини влітку 1352 року, призвела до запустіння міста. Глухів у різні часи знаходився у складі Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московської держави. Вигідне георгафічне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло економічному розвитку краю. Від Польщі Глухів отримав Магдебурське право, яке згодом було підтверджене російським царем. Детальніше…

У результаті Національно-визвольної війни під керівництвом Б.Хмельницького Глухів, звільнений від іноземного гніту, отримав статус сотенного міста Ніжинського полку. В 1664 році він витримав облогу польського війська під керівництвом короля Яна ІІ Казимира Вази. 1 березня 1669 року в місті було скликано раду, яка обрала гетьманом Д.Многогрішного, підписано Глухівські статті. Детальніше…

У другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. Глухів став центром різних ремесел та торгівлі. Гармати та дзвони глухівських майстрів людвисарної справи Балашевичів відомі далеко за межами України. Глухівська сотня стала однією з найбільших та найзаможніших в Ніжинському полку. Розвивалось кам’яне будівництво. Духовними центрами були Успенський дівочий та Петропавліський чоловічий монастирі. Місто по праву вважалось одним із кращих міст Лівобережжя. Відомий російський мандрівник Л.Лукьянов, який відвідав місто в 1702 році, писав: “… в малороссийских городах другова вряд ли такова города сыскать, лутше Киева строением”.Детальніше…

В ході Північної війни після переходу гетьмана І.Мазепи на сторону шведського короля Карла ХІІ за рішенням російського імператора Петра І столицю гетьманської України було перенесено у Глухів. У листопаді 1708 року тут відбулась рада, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського, чиє правління завершилося створенням першої Малоросійської колегії (1722-1727). Детальніше…

Після смерті І.Скоропадського наказним гетьманом стає Павло Полуботок. Його сміливий вчинок, спрямований на відновлення втрачених прав і вольностей українського народу, завершився ув’язненням у Пертопавлівській фортеці.Детальніше…

1727 року Петро ІІ вирішує відновити гетьманське правління. Новим гетьманом стає миргородський полковник Данило Апостол, якому на момент обрання йшов сьомий десяток літ. Д.Апостолу вдалося упорядкувати порушені російським урядом державні, земельні, торговельні та військові справи. Після його смерті в 1734 році влада переходить до колегіального органу – Гетьманського уряду, підпорядкованого російському Сенату. Детальніше….

“Золотою осінню” української автономії став період правління Кирила Розумовського, якого було обрано на цю посаду в 1750 році згідно указу імператриці Єлизавети Петрівни. Піднесення державницьких ідей, посилення ролі гетьмана, шляхти та старшини занепокоїли російський уряд. Реалізація імперських дій С.-Петербурга привела до відставки гетьмана К.Розумовського та скасування інституту гетьманства, яке відбулось у 1764 році.Детальніше….

Завданням другої Малоросійської колегії, яка функціонувала в Глухові до 1782 року, було поступове і обережне знищення прав і вольностей методом “кнута і пряника”. Президент Малоросійської колегії Петро Рум’янцев-Задунайський уміло реалізовував настанови Катерини ІІ “проводити політику розумно, різними засобами ласкиі поблажливості, але маючи і вовчі зуби і лисячий хвіст”. Детальніше….

У новій столичній ролі Глухів швидко розбудовувався, ставши одним із найбільших міст Лівобережжя. Архітектор Андрій Квасов, який був автором багатьох проектів, сформував першу українську архітектурну школу, котру можна назвати Глухівською. Центр міста прикрашали Миколаївська, Михайлівська, Спасо-Преображенська та Анастасіївська церкви, Успенський собор Дівочого монастиря. До чудового архітектурного ансамблю входили і дерев’яні Іллінська і Варваринська церкви. Гостей міста захоплювали кам’яні Московські та Київські брами. Палац гетьмана К.Розумовського було побудовано за зразком палацу у Перові, авторство якого належало великому Растреллі. Приміщення Малоросійської колегії вважалось восьмим дивом світу.Детальніше…

У Глухові стараннями гетьмана Д.Апостола 1730 року було відкрито першу в Росії співочу школу, в якій навчались М.Березовський, Д.Бортнянський, Г.Сковорода. Цього ж року у будинку І.Миклашевского відбулась перша театральна вистава першого українського аматорського театру. За гетьмана К.Розумовського з’явився перший професійний театр західного зразка. Далі…

Саме з Глухівським періодом пов’язане переосмислення багатьох сторінок української історії в “Діаріуші” М.Ханенка, “Історії Русів”, “Розмови Великоросії з Малоросією” С.Дівовича.Детальніше…

З Глуховом періоду ХVІІІ ст. пов’язані життя та діяльність просвітителя-демократа Я.П. Козельського, письменника та історика Ф.О. Туманського, історика Я.М. Марковича, художника А.П.Лосенка, державного канцлера О. Безбородька. Детальніше…

У ХІХ ст., незважаючи на втрату статусу столиці та наслідки руйнівної пожежі, Глухів залишився економічним та культурним центром. Чотири щорічні ярмарки, експорт хліба, вироби майстрів Волокитинського порцелянового заводу, полошківський каолін – показники економічного розвитку краю.Детальніше…

Глухів відвідували Т.Шевченко, Марко Вовчок, М. Глинка, М.Костомаров. Значний внесок у розвиток культури зробили уродженці краю В.Туманський, П.Куліш, М.Маркевич, М.Мурашко. Історик Ф.Уманець тривалий час очолював повітову управу В 1860 р. видатний хірург, вчений і педагог М.І.Пирогов відкрив у Глухові першу в Чернігівській губернії недільну школу. У 1874 р. почав підготовку фахівців перший в Україні Глухівський вчительський інститут. Освіту можна було також здобути в чоловічій та жіночій гімназіях, ремісничому училищі вищого типу, міському трикласному училищі ім. Ф. Терещенка. Детальніше…

Важко переоцінити внесок у розвиток Глухова другої половини ХІХ – початку ХХ ст. родини Терещенків. Саме завдяки їхній активній громадянській позиції, доброчинним справам, фінансовій підтримці багатьох проектів Глухів став незвичайним провінційним містом, залишившись осередком культури, зберігши роль економічного центру краю. Тільки Нікола Артемович Терещенко витратив на доброчинні справи в місті близько 1,5 мільйони рублів. Саме Терещенкам Глухів завдячує нині існуванню таких архітектурних перлин, як Трьох-Анастасіївська церква, гуманітарно-просвітницький комплекс, садиба Терещенків.Детальніше…

Буремні події першої половини ХХ ст. не оминули і місто Глухів. Помітну роль в історії зіграли наші земляки гетьман П.Скоропадський, академік Української АН М.Василенко, генерал О.Греков, художник-графік Г.Нарбут, поет В.Нарбут. Доля багатьох з них склалась трагічно.Детальніше…

Героїчною сторінкою в історії Глухова стали роки Великої Вітчизняної війни. Назавджи в пам’яті народній залишаться подвиги Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, партизан з’єднання С.А.Ковпака, підпільників молодіжної організації під керівництвом О.Бойка та О.Мостипана, всіх, хто захистив Вітчизну від фашизму. Детальніше…

З 1998 року в місті створено історико-культурний заповідник. На сьогодні Глухів – єдине в Україні мале історичне місто, в центральній частині якого зберігаються споруди ХVІІІ-початку ХХ ст. різних архітектурних стилів, включаючи храми, садибні будинки, залишки земляних укріплень Глухівської фортеці. Детальніше…

Гідним вшануванням пам’яті земляків-композиторів Д.Бортнянського та М.Березовського стало відкриття пам’ятника в центрі міста. Школа мистецтв носить ім’я М.Березовського, на місці садиби Д.Бортнянського встановлено пам’ятний знак. Відбувається відродження монастиря Глинська Пустинь. Збудовано надбрамний храм ікони Іверської Божої Матері, Свято-Нікольський храм. Традиційним став фестиваль духовної музики “Глинські дзвони”. Детальніше…

Сучасний Глухів свято береже свою історію з глибини століть. Окрім екскурсійних маршрутів по місту відвідувачів зацікавить міський краєзнавчий музей, один з десяти кращих музеїв, відкритих за часів незалежності України. У виставковому залі музею проходять різноманітні виставки.

Два музеї міста, які працюють на громадських засадах, носять високе звання народних. Це музей двічі Героя Радянського Союзу С.А.Ковпака, який є кращим серед музеїв, що висвітлюють історію легендарного партизанського з’єднання. Історико-педагогічний музей педагогічного університету знайомить не тільки з історією вузу, внеском його викладачів та студентів в українську та світову культуру, а й з історією міста. У спеціалізованійшколі-інтернаті діє музей Героя Радянського Союзу, героя США та Югославії М.І.Жужоми, експозиція якого розповідає про подвиги героя трьох народів .

Музей історії євреїв Глухівщини розповідає про внесок євреїв у соціально-економічний розвиток нашого краю, трагічні та героїчні сторінки історії, унікальну культуру. При Державному історико-культурному заповіднику функціонує виставка археологічних знахідок “Тут до нас промовляють віки”, на основі якої планується відкриття музею.Детальніше…

Глухів — неповторний у своїй величній красі, одне з найдавніших українських міст, остання столиця гетьманської та Лівобережної України, культурний центр краю. Його багатий історико-культурний потенціал, минуле гетьманської столиці, чудова природа чекають своїх дослідників та пошановувачів.
З книги Бєлашова В.І. “Глухів – столиця Гетьманщини (До “Глухівського періоду” історії України (1708 – 1782 рр.)). – Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. – 220 С.
Користуючись ослабленням руських земель, литовський Великий князь Ольгерд рішуче проголосив, що “вся Русь просто повинна належати литовцям”. Литовські князі захищали міста від набігів ханів і не перешкоджали їх самобутньому життю. Жителі Глухова все ще платили татарщину, але збором цієї данини розпоряджалися вже не ханські баскаки, а литовці.

Влітку 1352 року зайшла із Західної Європи чума і вперше охопила великі райони Руської землі. “В Глухові ж тоді ні одна людина не залишилась, всі ізомроша…” Цього ж року Глухівський князь Симеон Михайлович зміг переселитися в Новосіль і став називатися князем Новосільським. (с.12)

Центр історичного життя князівства поступово переміщується на північ, у лісисті землі в’ятичів. У 1380 році, під час Куликовської битви, представник гілки глухівських князів Степан Новосільський своєю хоробрістю врятував Великого князі Дмитра Донського від неминучої загибелі. “Великого князя між простими воїнами збили з коня; він сів на другого; погналися за ним, знову збили його з коня; нанесли декілька ударів по доспіхах. Князь Новосільський обороняв його. Дмитрій ледве пробився до лісу, сховався під гілками зрубаного дерева і лежав як мертвий”. (с. 11)

Адміністративні, культові і кріпосні споруди періоду Глухівського удільного князівства не збереглися. Їх залишки знаходяться в землі і чекають своїх дослідників.

Тільки у ХVІІ ст. в південноруських літописах з’явились свідоцтва про набіги татар на Глухів у 1605 і 1606 роках. У 1606-1607 роках жителі міста разом з селянами та козаками брали участь у Селянській війні під проводом І.Болотникова.

У 1618 році за умовами Деулінського перемир’я, укладеного після чергової війни Речі Посполитої з Росією, Глухів відходить до Польщі. Він стає прикордонним з московськими землями і до того ж торговельним містом “дикатусу Чернігівського”, управління котрим було доручено каролевичу Владиставу. У передбаченні подальшої боротьби Польщі з Росією Глухів під польською владою особливо інтенсивно укріплювався і заселявся.

Фортифікаційні роботи, проведені у Глухові близько 1635 року під керівництвом Новгород-Сіверського старости, польського магната князя Пісочинського, перетворили “старосвітське городоще” в значну військову фортецю з нижнім і верхнім валами та ровами.

Від Польщі Глухів одержав Магдебурське право, наданням якого вводилось міське самоуправління західноєвропейського типу. Воно було надано з метою прискорення економічного зростання міста і збільшення в ньому числа ремісників. В місті встановлювався власний суд. Жителі одержували різні пільги відносно промислів і торгівлі. (с. 15)
http://glukhivturistichniy.eto-ya.com/istoriya-mista/
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Глухів місто Глухівський район Сумська область Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Глухів — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на річці Есмані (притока річки Клевені), за 146 км від обласного центру, на перетині автошляхів Москва—Київ та Суми—Шостка. Залізнична станція Південно-Західної залізниці. Населення — 28 900 чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Сліпород.

Територія сучасного Глухова була заселена здавна. Поблизу міста, в урочищі Борку, виявлено поселення доби бронзи. Про Глухів як одне з давньоруських міст збереглося кілька згадок у літописах. Вперше він згадується під 1152 роком.

У XIII—XIV ст. місто було центром Глухівського удільного князівства, що входило до складу Чернігівського князівства.

У 50-х роках XIV ст. литовські феодали, скориставшись ослабленням Русі внаслідок монголо-татарської навали, захопили Чернігово-Сіверську землю, в т. ч. й Глухів. Після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви й перемоги російських військ у війні з Литвою місто 1503 року увійшло до Російської держави. Жителі Глухова брали участь у селянській війні під керівництвом Івана Болотникова 1606—1607 рр. За Деулінським перемир’ям 1618 року місто знову потрапило під владу шляхетської Польщі.

Активну участь вселення Глухова брало у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. З початком війни воно повстало проти польсько-шляхетських гнобителів і визволилось з-під їх влади. В липні 1648 року було створено Глухівську козацьку сотню. Коли 1652 року польські загарбники зробили спробу знову повернутися сюди, глухівські козаки на чолі з Сахном і Чорним лихом розгромили польський загін, спустошивши маєтки шляхти. В лютому 1654 року жителі Глухова — 588 козаків і 241 міщанин — присягнули на вірність Російській державі. Місто стало центром однойменної сотні Ніжинського полку.
Після возз’єднання України з Росією в Глухові посилився розвиток ремесла й торгівлі. Місто користувалося магдебурзьким правом. Переважна більшість міщан займалася ремеслом. Вони об’єднувалися в цехи: кравецький, різницький, шевський і калачницький. У другій половині XVII ст. Глухів став одним з найбільших на Україні центрів виготовлення виробів з міді. Розширилися його торговельні зв’язки з російськими містами. В митній книзі 1663—1694 рр. є прізвища глухівських міщан і козаків, які приїздили до Москви. Важливим предметом торгівлі була селітра.

1663 року на Лівобережну Україну вдерлися польсько-шляхетські війська на чолі з королем Яном Казимиром III. Вони намагалися захопити Глухів, але змушені були відступити. У січні наступного року польські війська знову наблизилися до міста. Польське командування прагнуло за всяку ціну здобути його. Та місто стійко захищали Чернігівський, Стародубський і Ніжинський полки на чолі з генеральним суддею П. Животовським. Вони відбили всі атаки ворога і завдали йому великих втрат. Після цього російська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським при підтримці козаків перейшла в наступ і в лютому розгромила польські війська.

Посилення феодально-кріпосницького гноблення викликало невдоволення народних мас. В результаті загострення класових суперечностей на Україні у 1666 році вибухнули народні повстання. Жителі Глухова виступили проти утисків козацької старшини і царського воєводи, який цього року прибув сюди, а в 1667 році відмовилися сплачувати податки. Цей виступ було придушено. В березні 1669 року -Глухів став місцем обрання гетьмана Лівобережної України Дем’яна Многогрішного. Тоді ж було підписано між російським урядом і козацькою старшиною «Глухівські статті», що визначали політичне й правове становище України в складі Росії. Вони також забезпечували класові інтереси української старшини, її права й привілеї.

На початку XVIII ст. Глухів опинився в центрі важливих подій, пов’язаних з героїчною боротьбою російського й українського народів проти шведських загарбників. Козаки й міщани одностайно виступили проти Карла XII і зрадника українського народу Мазепи. Вони радо зустріли російські війська і сформували загони, які допомагали боротися проти шведських загарбників і прибічників Мазепи.

4—16 листопада 1708 року в місті перебував Петро І, звідки керував бойовими операціями. В одному з своїх наказів він назвав Глухів знатним і великим містом. Ним захоплювався також російський мандрівник І. Лук’янов, який побував тут 1702 року. З 1708 року Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України, а у 1722— 1727, 1764—1786 рр.— місцеперебуванням Малоросійської колегії. У першій половині XV111 ст. місто мало досить потужні укріплення — земляний вал з частоколом й чотири брами. Після пожежі 1748 року, яка знищила майже всі будівлі Глухова, його було заново відбудовано за проектом російських архітекторів А. В. Квасова і І. Мергасова. Одними з кращих архітектурних споруд А. В. Квасова були палацо-парковий ансамбль — резиденція гетьмана К. Г. Розумовського (1751 — 1757), палацо-парковий ансамбль — резиденція президента Малоросійської колегії П. О. Румянцева (1767— 1768) і будинок Малоросійської колегії (1768—1782). Місцеві майстри збудували унікальні споруди — Миколаївську церкву (кінець XVII ст.) і Тріумфальну арку (1744), які збереглися до нашого часу й охороняються державою.

У XVIII ст. в Глухові продовжували розвиватися ремесло й торгівля. Частина населення займалася землеробством. Значного розмаху набуло виробництво гармат, церковних дзвонів, казанів та різного посуду з міді. Були поширені й інші ремесла — шевське, кравецьке, гончарне, столярне, а також гуральництво. 1782 року тут налічувалося 6 тис. жителів. У другій половині XVIII ст. спорудили значну цегельню, на якій працювало близько 70 робітників. Місто перетворилося на один з найбільших центрів торгівлі Лівобережної України. В ньому зосереджувалося багато приїжджих і місцевих торговців. Вони продавали шовкові і суконні тканини, різні залізні вироби, скляний посуд, а також хліб, сіль, рибу, сало, конопляну олію та інші продукти харчування. Привозили сюди хутро, фарфоровий посуд, вина. Тричі на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень — базари. З 1782 року Глухів став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

У першій половині XIX ст. Глухів продовжував зростати як торгово-ремісничий центр. У середині століття із загальної кількості його населення (9213 чоловік) 76 проц. було міщан і торговців, 15 проц.— козаків, решта — представники інших соціальних груп. Тут налічувалося 1177 ремісників: шевців, кравців, столярів, ковалів та ін. Козаки займалися хліборобством, городництвом і бджільництвом. Місто стало центром хлібної торгівлі Лівобережної України. Промисловість була розвинута слабо. 1860 року працювали лише дрібні підприємства: 2 свічкові, 2 миловарні і шкіряний заводи. Міська біднота зазнавала жорстокої експлуатації з боку заможних верств. Вона неодноразово відмовлялася# сплачувати податки й брала участь у селянських виступах, які відбувалися в повіті. Частина бідноти, яка не могла знайти роботи в місті, йшла на заробітки в інші райони. Тільки в 1861 році з цією метою було видано 246 паспортів. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося 10 тис. жителів.

Трудове населення Глухова не мало медичної допомоги. У XVIII ст. почали діяти невеличка лікарня і аптека. Повільно також розвивалася освіта. У XVIII ст. в місті працювало кілька платних шкіл, де навчалися переважно діти козацької старшини. Відкрита в 1790 році початкова школа довгий час лишалася єдиним навчальним закладом. У 1807 році вона була реорганізована в народне училище. В 1839 році почала діяти міська парафіяльна школа. В них у 1861 році налічувалося відповідно 64 і 54 учні, головним чином діти дворян, духовенства й заможних міщан. Глухів був одним із значних культурних центрів. У місті існувала (протягом майже 30 років) перша на Україні і в Росії школа підготовки співаків та музик для придворного хору й оркестру. Перші згадки про неї належать до 1736 року. В 50-х роках XVIII ст. у Глухові був кріпацький театр гетьмана К. Г. Розумовського, який містився в його палаці. Вистави оформляв український художник Г. А. Стеценко.

Уродженцями міста є український композитор М. С. Березовський (1745—1777); український і російський композитор Д. С. Бортнянський (1751 —1825); російський живописець і педагог, представник російського класицизму, академік і директор петербурзької Академії мистецтв А. П. Лосенко(1737—1773); російський письменник та етнограф 1. Г. Кулжинський (1803—1884), який був учителем М. В. Гоголя і Є. П. Гребінки в Ніжинській гімназії вищих наук; російський дипломат А. К. Розумовський (1752—1836). У 1770—1778 рр. тут жив і був членом Малоросійської колегії український і російський просвітитель-демократ, філософ-матеріаліст Я. П. Козельський. У Глухові проїздом побували М. В. Ломоносов, Д. 1. Фонвізін і М. В. Гоголь. Під час своїх подорожей по Україні кілька разів відвідав його Т. Г. Шевченко. Свої враження про перебування тут на початку квітня 1845 року він описав у повісті «Капитанша». Повертаючись до Петербурга після останньої подорожі на Україну, поет зупинився у місті 26 серпня 1859 року. У різні часи приїздили сюди також Марко Вовчок, російський художник В. А. Тропінін і М. І. Глинка.

Скасування кріпосного права сприяло розвитку капіталістичних відносин. У 70-х роках XIX ст. в Глухові виникло кілька підприємств для переробки сільськогосподарської сировини. У 80-х роках діяло вже 16 дрібних підприємств, де працювало 128 робітників. Найбільшими з них були чавуноливарний і шкіряний заводи. У кустарно-ремісничому виробництві було зайнято понад 2 тис. чоловік. Найбільш розвинутими галузями були пошиття одягу, взуття, теслярство. 1895 року до Глухова прокладено залізницю. За капіталізму трудящі зазнавали жорстокої експлуатації. Заробітна плата робітників була низькою. Наприкінці XIX ст. вони одержували від 3 до 7 крб. на місяць. Робочий день на більшості підприємств тривав 12—16 годин. Житлові умови були надзвичайно тяжкі. Так, робітники цегельного заводу і круподерні не мали житла і мешкали там, де працювали. Розорялося населення, що займалося сільським господарством. Після реформи 1861 року глухівські землі почав скуповувати місцевий торговець Терещенко. На початку XX ст. його спадкоємцям належало понад 150 тис. десятин землі, кілька цукрових і лісопильних заводів та гуралень. Обезземелені селяни працювали в їх економіях і на підприємствах, одержуючи мізерну плату. У 1897 році в місті налічувалося 1886 дворів і 15 тис. жителів.

Трудящі вели боротьбу проти гнобителів. Найбільш революційною силою у Глухові були залізничники і частина студентів Глухівського учительського інституту.

Кривава розправа царизму з робітниками Петербурга у січні 1905 року викликала обурення трудящих Глухова. У жовтні вони вийшли з червоними прапорами на демонстрацію. Під час демонстрації сталися сутички з поліцією. У наступні роки в місті неодноразово відбувалися мітинги, які розганялися військовою силою. Перша російська революція 1905—1907 рр. стала великою школою виховання трудящих, збагатила їх досвідом боротьби проти самодержавства.

1879 року в Глухові відкрили лікарню на 25 ліжок. Все населення міста у 1904 році обслуговували 4 лікарі і 5 фельдшерів. Освіта розвивалася в інтересах привілейованих верств населення. В місті працювали чоловіча (з 1889) і жіноча (з 1894 року) гімназії. В них у 1904 році навчалося 679 учнів. Крім того, тут діяли 8 початкових шкіл з 689 учнями і три міські училища. В гімназіях здобували освіту лише діти заможних батьків, бо за навчання стягувалася висока плата. Майже половина дітей лишалася поза школою. Серед населення Глухова наприкінці XIX ст. письменні становили 43 проц., а серед робітників і селян їх було лише 29,3 проц. У 1874 році в Глухові відкрили учительський інститут з трирічним строком навчання. В дореволюційний час тут вчилися видатний російський радянський письменник, академік АН СРСР С. М. Сергєєв-Ценський, український радянський письменник С. В. Васильченко (Панасенко), білоруський радянський поет Янка Журба (1. Я. Івашин), український радянський «кінорежисер і письменник О. П. Довженко. У місті народився й провів дитячі та юнацькі роки український живописець і педагог М. І. Мурашко (1844—1909).

У роки першої світової імперіалістичної війни становище трудящих Глухова погіршилося. Скоротилося виробництво. Умови праці робітників стали нестерпними.

Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції у Глухові 9 березня було створено Раду робітничих і солдатських депутатів, але деякий час вона дотримувалася меншовицької орієнтації. У роз’ясненні трудящим ленінської політики партії, в боротьбі за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну більшовикам міста й повіту подав велику допомогу Петербурзький комітет РСДРП(б), який відрядив до міста матроса Балтійського флоту М. К. Чмира і робітників Путіловського заводу більшовиків М. Травникова і Д. Євдокимова. Внаслідок великої агітаційної роботи, проведеної більшовиками, Глухівська Рада у вересні 1917 року стала на більшовицьку платформу. Вона встановила тісний зв’язок з солдатами місцевого гарнізону, які відмовилися виконувати розпорядження офіцерів. Революційно настроєні солдати 27 вересня допомогли селянам звільнити з тюрми керівників селянських виступів. Одночасно з Радою у місті діяли органи буржуазної влади: громадський комітет, міська дума й земські збори, які підтримували політику контрреволюційного Тимчасового уряду.

Палко вітали трудящі Глухова звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Більшовики міста активно готували маси до встановлення Радянської влади. Проте владу на Україні узурпувала Центральна рада, яка надіслала до Глухова військовий загін. У ніч на 1 січня 1918 року партизанський загін на чолі з матросом більшовиком В. О. Циганком, посланим на Україну Кронштадтською Радою, разом з Першим Московським червоногвардійським загоном А. О. Знаменського визволили Глухів. У місті було встановлено Радянську владу. Почали діяти повітовий ревком, який очолив В. О. Циганок. Однак невдовзі місто знову опинилося в руках українських буржуазних націоналістів. 6 січня підрозділи загону А. О. Знаменського з боями визволили його. Відновив роботу ревком. 18 січня загинув голова ревкому В. О. Циганок. У центральному сквері йому встановлено пам’ятник.

На початку січня створено Глухівську повітову партійну організацію, яка налічувала близько 40 комуністів. Найактивнішими її членами були С. М. Богачов, Т. А. Свистунов, І. П. Прохода, М. Г. Негрєєв, К. М. Кухтій та ін. Повітові партійна організація і ревком проводили велику роботу щодо перебудови господарського життя на нових засадах. Було запроваджено робітничий контроль на підприємствах і згодом націоналізовано їх. Вживалося заходів для організації ремонтних майстерень, продажу хліба міській бідноті за доступними цінами. Велася підготовка до розподілу між селянами поміщицьких і церковних земель. Наприкінці лютого створено штаб для формування червоноармійських частин. За короткий час він направив до лав Червоної Армії близько 3 тис. бійців.

Дальший розвиток революційних перетворень у Глухові перервала австро-німецька окупація. Наприкінці березня загарбники вдерлися у місто і разом з українськими буржуазними націоналістами встановили режим кривавого терору. Людей катували, кидали в тюрми і розстрілювали за найменший опір і підозру у співчутті більшовикам. Безперервно тривали грабежі. Підприємства, націоналізовані Радянською владою, було повернуто власникам. Чимало трудящих вступило до партизанських загонів, які діяли в районі міста. Після краху австро-німецької окупації Глухів 10 грудня 1918 року захопили загони буржуазно-націоналістичної Директорії. Але Червона Армія вже наближалася. 19 грудня частини 3-го полку 2-ї Української радянської дивізії, сформованого з місцевих партизанських загонів, визволили місто. Було створено партійний комітет на чолі з І. М. Петровим та ревком, який очолив І. Ф. Нечмоня.

Трудящі Глухова під керівництвом комуністів самовіддано боролися за зміцнення Радянської влади. У телеграмі В. І. Леніну 3 січня 1919 року учасники пленарного засідання ревкому, партійного комітету і червоноармійських частин писали: «…ми, представники частини українського пролетаріату, даємо урочисту клятву пролетарям усіх країн, що будемо відстоювати кожну п’ядь завоювань революції до останньої краплини крові…». Партійний комітет і ревком використовували кожний день мирного перепочинку для розгортання соціалістичного будівництва. За постановою ревкому було націоналізовано ряд торгових та промислових підприємств. Цей процес відбувався в умовах боротьби проти внутрішньої контрреволюції. Місто кілька разів оголошувалося на воєнному стані.

Але під керівництвом міської партійної організації, яка складалася з 71 комуніста, налагоджувалося економічне життя, створювалися загони для боротьби з куркульськими бандами. Комітети бідноти, що виникли у передмістях, допомагали продовольчим органам вилучати хліб у куркулів, розподіляти предмети споживання і знаряддя виробництва між трудящими. У березні 1919 року засновано міську комсомольську організацію, яка розгорнула виховну роботу серед молоді.

Улітку 1919 року над Глуховом нависла небезпека нападу денікінців. Партійний комітет створив з комуністів і співчуваючих Глухівський батальйон під командуванням К. М. Кухтія, який виїхав на фронт. 27 вересня місто захопили білогвардійці. Вони відновили буржуазні порядки і запровадили кривавий режим. Навколо Глухова в лісах розгорнувся партизанський рух, у якому брало участь кілька тисяч робітників і селян. Всі комуністи й комсомольці, які не були на фронті, пішли в партизани. Було створено Глухівський партизанський загін, який здійснював бойові операції у районі сіл Марчихиної Буди, Хотминівки й Годунівки, а наприкінці жовтня з’єднався з 56-ю дивізією Червоної Армії. 17 листопада 1919 року Глухів визволили частини 41-ї і 45-ї стрілецьких дивізій. При відступі дені-кінці в урочищі Борку вбили 82 полонених червоноармійців. Пізніше прах загиблих було з почестями перенесено до центру міста й поховано в братських могилах.

Після визволення у Глухові розгорнули роботу повітові ревком і партійний комітет, які здійснювали заходи для подання допомоги фронту і налагодження мирного життя. Жителі міста у 1920 році передали Червоній Армії понад 1700 аршинів полотна, понад 100 шапок, багато фуфайок, кожухів, шинелей. Успішно пройшли тижні трудового фронту, селянина і дитини, під час яких ремонтували школи і лікарню, подавали допомогу незаможним селянам в обробітку полів, збирали продовольство й одяг для безпритульних дітей. В цьому ж році стали до ладу шкіряний і лісопильний заводи, електростанція й друкарня. Радянське будівництво здійснювалось в умовах боротьби проти куркульських банд. З комуністів, комсомольців, безпартійних робітників та незаможних селян було сформовано загін, який за активною підтримкою населення восени 1921 року знешкодив банди. У боротьбі з ними віддали життя комуніст П. С. Хилобок і ряд інших.

Трудящі Глухова під керівництвом партійної організації приступили до відбудови господарства. В листопаді 1921 року на повітовому з’їзді Рад було обрано повітвиконком. Він багато уваги приділяв відродженню підприємств, здійсненню ленінського кооперативного плану, виконанню продподатку, допомагав налагоджувати роботу медичних закладів, шкіл і клубів. 1922 року в місті вже діяло 56 підприємств (серед них 2 маслозаводи, 2 шкіряні заводи, 3 великі млини), на яких працювало 400 робітників. Жителі Глухова й повіту брали активну участь у допомозі голодуючим Поволжя та інших районів, У травні 1922 року в розпорядження Саратовського губернського комітету допомоги голодуючим було надіслано 7009 пудів хліба, 19 пудів цукру і вагон картоплі, а Донський губернський комітет одержав 1108 пудів жита, гречки й сухарів. 1922 року до міста прибула 421 дитина з цих районів. їх розмістили тут і в селах повіту. На 1925 рік промислові підприємства перевершили довоєнний рівень виробництва. Ремісники-кустарі у 1920—1926 рр. об’єдналися в артілі «Трудшкіра», шевську, кравецьку та інші. Частина населення Глухова, переважно міських околиць Веригиного, Усівки, Білополівки, Червоної Гірки і Водотечі, продовжувала займатися сільським господарством. У 1920— 1922 рр. всі безземельні й малоземельні селяни одержали землю. Створили прокатний пункт, який забезпечував їх тяглом та інвентарем. У 1920 році було організовано радгоспи «Павлівна» та «Іванівна», за якими закріпили 363 га сільсько-господарських угідь. Радгоспи, збираючи вищі врожаї, ніж одноосібні селяни, демонстрували переваги колективної праці. Цього ж року виникли 3 споживчі товариства, які збували сільськогосподарську продукцію і постачали селянам реманент. Важливу роль у залученні селян до соціалістичного будівництва відіграли З комнезами, створені 1923 року. Тоді ж члени Білополівського комнезаму об’єдналися в сільськогосподарську артіль. З глибоким сумом зустріли трудящі звістку про смерть В. І. Леніна. На мітингу, що відбувся у місті, вони продемонстрували свою відданість рідній Комуністичній партії і рішимість здійснити заповіти вождя. В 1923 році Глухів став районним центром Новгород-Сіверського округу. У 1925 році округ перейменували на Глухівський і місто стало його центром.

З перших днів Радянської влади трудящі відчули її велику турботу про розвиток охорони здоров’я, освіти й культури. В 1925 році у і духові діяли лікарня, 2 медамбулаторії і 2 аптеки. В них працювало 13 лікарів і 24 чоловіка з середньою спеціальною освітою. Дошкільнята виховувалися в дитячих яслах і садках. 1922 року в місті було 5 дитячих будинків, на базі яких наступного року створили дитяче містечко. Відкрили ряд навчальних закладів. У 1925 році в місті нранювали 3 семирічні і 4 початкові школи, в яких налічувалося 2126 учнів і 72 вчителі. З 1920 року діяла профтехшкола. Перед молоддю у 1919 році відчинив двері учительський інститут (з 1925 року — педтехнікум). У ньому здобувало освіту 114 студентів і працювало 22 викладачі. У 1919—1925 рр. тут викладав музику, співи й мистецтвознавство чех Я. Б. Ступка, який згодом став відомим композитором. Важливою проблемою була ліквідація неписьменності серед дорослих* У Глухові розгорнуло діяльність товариство «Геть неписьменність!», яке відкрило кілька шкіл лікнепу. 1925 року в них навчалося грамоти 222 чоловіка. Крім того, 126 чоловік відвідували 2 школи для малописьменних. Своє дозвілля жителі Глухова проводили в самодіяльному театрі, робітничому клубі, райсельбуді і 2 сельбудах. Діяли також стаціонарна кіноустановка і міський історико-краєзнавчий музей. Велику культурно-масову роботу проводила міська бібліотека, книжковий фонд якої становив 20 тис. примірників.

У роки довоєнних п’ятирічок значно зросла економіка Глухова. Боротьбу трудящих за розвиток промисловості очолила партійна організація, яка в 1926 році налічувала 108 членів і 28 кандидатів у члени партії. В роботі 8-ї окружної партійної конференції, що відбулася у грудні 1928 року, взяв участь голова ВУЦВК Г. І. Петровський. На базі млинів, олійниць і крупорушок в 1927 році було створено млино-олійний комбінат, через два роки став до ладу засолювальний завод. Протягом 30-х років було здійснено реконструкцію існуючих підприємств і збудовано кілька нових.

У 1931 році завершили будівництво першого на Україні ко-ноплепереробного заводу, який виробляв 700 тонн конопляного прядива на рік. На ньому працювало близько 130 робітників.

Стали до ладу також обозний, клочечесальний і цегельний заводи. У 1940 році діяло 11 промартілей, які об’єднували 500 чоловік. Піднесенню промислового виробництва сприяло ударництво, яке охопило колективи підприємств. Першими в боротьбу за звання ударників включилися 1 травня 1929 року залізничники. Протягом місяця вони добилися скорочення простоїв вагонів і відправки всіх составів точно за графіком. Масовим став у 1936 році стахановський рух. Машиніст стахановець В. С. Борщ водив великовагові поїзди з вантажем по 1100 тонн при нормі 700 тонн. На підприємствах і в промартілях проводилися стахановські п’ятиденки й десятиденки. Завдяки розмаху стахановського руху значно підвищилася продуктивність праці. Так, коноплепереробний завод у 1939 році виконав виробничий план на 102 проц., артіль ім. Жовтневої революції — на 120 процентів.

Досвід глухівських радгоспів переконував селян у перевагах колективного господарювання. Комуністи, комсомольці і члени комнезамів проводили велику роботу, спрямовану на здійснення колективізації сільського господарства. У грудні 1929 року на Червоній Гірці виник ТСОЗ. На початок 1930 року утворилися колгоспи на Білополівці, Веригиному й Водотечі. Куркулі намагалися протидіяти колективізації, але їх було знешкоджено. Влітку 1930 року в місті вже налічувалося 6 колгоспів. Після завершення колективізації і об’єднання деяких артілей тут існувало 4 колгоспи: «Велетень», ім. Ворошилова, «Радянський сіяч» і «Нове життя», за якими було закріплено 3306 га сільськогосподарських угідь. Вони спеціалізувалися на вирощуванні конопель. Організаційно-господарському зміцненню колгоспів сприяло утворення в 1931 році Глухівської МТС і у 1933 році — її політвідділу.

Рік у рік міцніла економіка колгоспів. Широкого розмаху набув стахановський рух. Його ініціатором у районі стала ланкова коноплярської ланки колгоспу ім. Ворошилова комсомолка Г. М. Ющенко. Успішно долати намічені рубежі колгоспникам Глухова допомагало соціалістичне змагання з трудівниками ланів Білорусії і Курської області, яке розгорнулося з 1936 року. Нових успіхів досягли господарства в роки третьої п’ятирічки. В колгоспі ім. Ворошилова у 1939 році зібрали по 19 цнт волокна конопель з гектара. Ще вищих показників домоглися окремі колгоспники. Ланка Г. М. Ющенко виростила по 21,8 цнт волокна конопель з гектара. Такі ж результати мали й інші колгоспи. Найбільші врожаї зернових збирали в учбовому господарстві «Іванівна» — по 18 цнт з гектара. За досягнення в розвитку коноплярства колгоспи ім. Ворошилова й «Велетень» та учгосп «Іванівна» в 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голову колгоспу ім. Ворошилова І. Д. Галагуцького нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Учасниками Виставки в 1939 році були також бригадир колгоспу «Велетень» В. М. Сорбат, ланкові М. С. Чубун і С. О. Дубок. У 1940 році в ній брали участь Глухівська сортодільниця зернових культур, хата-лабораторія колгоспу «Велетень», свинотоварна ферма колгоспу ім. Ворошилова. Завдяки зміцненню артілей підвищився добробут колгоспників. Постійно зростав машинний парк Глухівської МТС. У 1940 році вона мала 62 трактори, 13 комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку. Трактористи МТС П. В. Вертієвець, Ф. Г. Жежель і В. Ф. Фаль у 1939 році стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У 1931 році в Глухові створили Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Науковці інституту займались розробкою наукових основ ведення коноплярства, працювали над виведенням нових високоврожайних сортів конопель, конструювали коноплемолотарки і коноплезбиральні машини. В 1932—1939 рр. тут працював український радянський ботанік академік АН УРСР М. М. Гришко. За виведення високоврожайного сорту одночасновистигаючих конопель його удостоєно в 1936 році ордена Леніна. В 1940 році інститут став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а директор інституту П. X. Панченко був нагороджений Великою золотою медаллю ВСГВ.

Населення Глухова брало активну участь у суспільно-політичному житті країни. З радістю зустріли трудящі повідомлення про прийняття Надзвичайним VIII з’їздом Рад СРСР нової Конституції. На виборах до Верховної Ради СРСР в 1937 році і до Верховної Ради УРСР в 1938 році вони одностайно віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Зросли лаврі комуністів. У місті налічувалося 30 первинних партійних організацій, які об’єднували 250 членів партії. З жовтня 1932 року Глухів — районний центр Чернігівської, а з 1939 року Сумської області.

Багато робилося для розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. Медичну допомогу населенню Глухова в 1940 році подавали районна лікарня на 180 ліжок, протитуберкульозна лікарня, фізіотерапевтична лікарня на 60 ліжок, а також міська поліклініка, жіноча й дитяча консультації, міський пологовий і 5 колгоспних пологових будинків, 11 фельдшерсько-акушерських пунктів. Тут діяли 2 аптеки і 2 санепідстанції. У медичних закладах працювали 31 лікар і 101 чоловік з середньою медичною освітою. Дошкільнята виховувалися у 4 дитячих яслах-садках. У місті 1941 року були 4 середні й 3 семирічні школи, в яких налічувалося 3611 учнів і 156 учителів. Працююча молодь здобувала освіту у вечірній середній школі. Продовжувалася ліквідація неписьменності серед дорослих. У 1929—1930 рр. в місті діяло 9 пунктів лікнепу і 3 школи для малописьменних, в яких навчався 621 чоловік. На кінець 1930 року неписьменність ліквідували. У 1930 році педтехнікум реорганізували в Інститут соціального виховання (з 1937 року — учительський інститут). На початку 1932 року сюди з Чернігова було переведено сільськогосподарський інститут, за яким закріпили землі радгоспу «Іванівка». Тут діяли також технікум механізації сільського господарства (з 1930 року), фельдшерсько-акушерська школа (з 1932 року) і педшкола (з 1930 року). В 1939 році педшколу перевели до Білопілля. Щороку глухівські інститути й технікуми випускали понад 600 спеціалістів — учителів, агрономів, фельдшерів, техніків-механіків.

Культурно відпочивали трудящі Глухова в районному клубі. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності. У 1938 році відкрили піонерський клуб. Всебічно задовольнявся інтерес трудящих до книги. До їх послуг були міська бібліотека для дорослих, дитяча, бібліотеки обох вузів і технікуму механізації сільського господарства, книжковий фонд яких налічував 180 тис. примірників.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: Глухів місто Глухівський район Сумська область Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Мирну творчу працю радянських людей перервав 22 червня 1941 року віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. За закликом партії на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників разом з усім радянським народом піднялися й трудящі Глухова. З першого дня війни райком партії став бойовим штабом для організації трудящих на боротьбу проти ворога. Було створено народне ополчення, проводилася евакуація населення, техніки й колгоспного майна, розгорнулась підготовка до підпільної і партизанської боротьби на випадок ворожої окупації.

7 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Глухів. Гітлерівці вдалися до кривавого терору. Вони створили табір смерті для військовополонених, де їх масово знищували. Лише протягом кількох ночей у листопаді 1942 року фашисти схопили 700 стариків, жінок і дітей, вивезли їх в урочище Борок і розстріляли. Всього за час окупації у Глухові закатували майже 13 тис. чоловік. 940 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини. Намагаючись залякати населення, фашиста спорудили в центрі міста шибеницю й страчували радянських патріотів.

Боротьбою проти німецько-фашистських окупантів керував підпільний райком КП(б)У, створений у серпні 1941 року. Його очолив Г. І. Ковальов. Підпільна партійна організація налічувала 53 члени й кандидати в члени партії. Одночасно було створено партизанський загін в кількості 54 чоловік. Командиром загону став П. Л. Кульбака, комісаром — О. П. Білявський. Підпільний райком партії розробляв плани бойових операцій, проводив політико-виховну роботу серед населення, готував резерви для партизанських загонів. В ряді населених пунктів діяли підпільні партійні, комсомольські та інші патріотичні групи. Члени підпільного райкому партії брали активну участь у створенні і роботі друкарні Сумського підпільного обкому партії. Редактором підпільних видань затвердили секретаря Глухівського райкому КП(б)У О. X. Рум’янцева. Підпільна партійна організація мала тісні зв’язки з населенням і завжди одержувала від нього допомогу. Зв’язок з містом здійснювався через її секретаря Н. П. Опенько.
Глухівський партизанський загін почав свою діяльність в урочищі Мариці, за 30 км від міста. 21 листопада 1941 року близько 500 карателів повели наступ на партизанський табір під с. Слоутом. Сили були нерівні, але народні месники відкинули ворога. Вже в перші дні глухівські партизани здійснили кілька сміливих диверсій. Вони зірвали два шосейні і два залізничні мости, вчинили кілька десятків нападів на гарнізони противника в селах району. Гітлерівці ще двічі намагалися оточити партизанський загін, але йому вдавалося вийти з ворожого кільця. Поряд з бойовими діями партизани проводили велику масово-політичну роботу. За участю підпільного райкому партії і комуністів у селах району відбулося багато зборів, мітингів, було розповсюджено тисячі листівок.

У січні 1942 року Глухівський партизанський загін з’єднався з Путивльським партизанським загоном С. А. Ковпака, а в лютому увійшов до складу партизанського з’єднання під командуванням С. А. Ковпака. В травні—липні він брав участь у рейді по Сумській області. Під час цього рейду загін лише на території Глухівського району визволив від окупантів 7 сіл, знищив 40 гітлерівців і поліцаїв, захопив значну кількість зброї і боєприпасів. На цей час він налічував 200 чоловік. У жовтні 1942 року загін у складі з’єднання С. А. Ковпака вирушив у рейд на Правобережну Україну. Пройшовши з боями тисячі кілометрів, глухівські партизани знищили понад 400 ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 4 ешелони тощо.

У січні 1943 року Глухівський підпільний райком партії створив другий партизанський загін у складі 100 чоловік, переважно з комсомольців. Командиром загону став комсомолець І. В. Чубун. Партизани зірвали 14 залізничних і шосейних мостів, пустили під укіс поблизу станції Хутір-Михайлівський ворожий ешелон з технікою, знищили понад 500 окупантів. На початку 1943 року на базі цього загону було створено підпільний райком комсомолу, секретарем якого став І. Д. Іллющенко. Райком комсомолу залучав молодь до лав народних месників, проводив масово-політичну роботу, зривав заходи окупантів по мобілізації і відправці юнаків і дівчат до Німеччини. За його дорученням комсомольці-підпільники розповсюдили серед населення 11 тис. листівок, газет і брошур. Влітку 1943 року партизанське з’єднання С. А. Ковпака вирушило в рейд до Карпат. Хоробро билися проти ворога глухівські партизани на чолі з П. Л. Кульбакою, який пізніше став командиром полку Першої української партизанської дивізії ім. С. А. Ковпака. За вміле керівництво полком, особисту мужність і хоробрість, виявлені в боротьбі проти окупантів, йому в 1944 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В Глухові діяла також підпільна група, до складу якої входили працівники місцевого театру О. М. Бойко (керівник), О. І. Мостіпан, В. П. Мажуга, медпрацівник О. І. Галаган-Скопенко, вчительки Д. І. Одноорко і В. Т. Бойко. Підпільники розповсюджували повідомлення Радянського інформбюро, допомагали радянським військовополоненим втікати з гітлерівського табору, здобували зброю і боєприпаси. 26 квітня 1943 року всі члени підпільної групи були заарештовані. Фашисти жорстоко катували патріотів і 6 травня розстріляли. Після визволення міста їх поховали у братській могилі в міському сквері.

30 серпня 1943 року частини Червоної Армії визволили Глухів. Першими вступили до міста підрозділи 9-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора Г. С. Рудченка, який був смертельно поранений і помер 2 вересня 1943 року. В боях за Глухів відзначилися 70-а гвардійська стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу генерал-майор І. Д. Гусєв), 1-а гвардійська артилерійська дивізія (командир генерал-майор Г. В. Годін), 266-а стрілецька дивізія (командир Герой Радянського Союзу полковник В. Я. Петренко) і 23-я танкова бригада (командир полковник М. С. Демидов), яким було присвоєно найменування Глухівських. Понад 7 тис. жителів міста хоробро билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 5944 за бойові подвиги нагороджено орденами й медалями СРСР. Уродженцям міста заступнику командира по політчастині 54-ї гвардійської танкової бригади гвардії полковнику А. Л. Каплунову за вміле керівництво при утриманні плацдарму, захопленому на правому березі Дніпра, у 1943 році і командиру стрілецького батальйону капітану Д. М. Курлуку за вміле керівництво підрозділом у боях проти німецько-фашистських загарбників у Білорусії і виявлені при цьому особисту мужність і відвагу в 1945 році посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 4100 чоловік віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини. У Глухові в 1957 році споруджено пам’ятник радянським воїнам, які загинули в боях за визволення міста від гітлерівців, обеліск жертвам фашизму, в 1966 році — обеліск на честь односельців, які полягли на фронтах війни, і в 1973 році — пам’ятник партизанської Слави. Відкрито також пам’ятник генерал-майору Г. С. Рудченку і пам’ятник Герою Радянського Союзу П. Л. Кульбаці.

Окупанти перетворили майже весь центр Глухова на згарище. Вони знищили приміщення інститутів, технікуму механізації сільського господарства, фельдшерсько-акушерської школи, будинки райкому партії і 4 шкіл, лікарню, поліклініку, 113 житлових будинків та об’єктів комунального господарства. Лежали в руїнах майже всі промислові підприємства, було пограбовано колгоспи. Загальна сума збитків, заподіяних місту, становила 119,2 млн. крб. Трудящі Глухова відразу ж приступили до відбудови рідного міста. їх організаторами були комуністи. Відновили роботу райком партії, райвиконком, райком комсомолу, міськрада. Робітники, колгоспники, представники інтелігенції виявляли зразки трудового героїзму. Водночас вони всіляко допомагали фронту. На побудову танкової колони «Колгоспник Сумщини» трудящі міста і району внесли 2,9 млн. крб. за що одержали подяку Верховного Головнокомандуючого.

У відбудові промислових підприємств велику допомогу подали держава і трудящі братніх республік. Тільки в 1944 році держава виділила 749 тис. крб. Братні республіки надсилали нове обладнання для підприємств Глухова, зокрема коноплепереробний завод одержав його з Ореховозуєвського заводу ім. Корольова і Псковського заводу «Выдвиженец». Вже у вересні 1943 року стали до ладу і дали продукцію шкіряний, обозний і маслоробний заводи. Жителі Глухова всіляко допомагали у відродженні Донбасу. Вони заготовили і відправили шахтарям у 1944 році 1010 вагонів кріпильного лісу. На відбудові своїх підприємств самовіддано працювали робітники коноплепереробного і засолювального заводів, млино-олійного комбінату, промислових артілей «Харчопромкомбінат», «Теплоторф» та ін. 1945 року було введено в дію основні потужності всіх промислових підприємств. У процесі відбудови здійснювалася реконструкція існуючих підприємств, а також стали до ладу нові — птахокомбінат і райпромкомбінат. Широко розгорнулося соціалістичне змагання. Його заспівувачами виступали робітники коноплезаводу, який щороку давав країні десятки тонн понадпланового волокна. Робітники Г. Ф. Шеремет, І. С. Кандиба, М. В. Нижник, В. Г. Дереко виконували норми виробітку на 200—250 проц. Протягом 1947—1949 рр. коноплезавод утримував першість серед споріднених підприємств України. Робітники Глухова на початку 1949 року активно підтримали почин помічника майстра Краснохолмського камвольного комбінату О. С. Чутких, який виступив ініціатором соціалістичного змагання за випуск продукції відмінної якості. До кінця року коноплезавод завоював право називатись підприємством високої якості. На маслоробному заводі це звання мали 3 бригади, на засолзаводі — 6 бригад. У 1949 році промислові підприємства міста досягли і перевершили довоєнний рівень виробництва.

Переборюючи труднощі, відроджувалися колгоспи. Трудівники колгоспу «Велетень» засіяли в 1944 році 688 га при плані 621 га і зібрали по 8 цнт зернових і по 4,3 цнт волокна конопель з гектара. Такі показники мали й інші господарства. Велику допомогу колгоспам подали держава й братні республіки. Держава виділила кредити кожному колгоспу3, звільнила їх на 2 роки від сплати прибуткового податку. З Челябинська і Владимира надійшли трактори, з Москви і Горького — вантажні автомашини, з Башкири—37 племінних корів і 50 овець. У 1944 році було відновлено тваринницькі ферми, а в 1948—1949 рр. освоєно довоєнні посівні площі. Зростали врожаї. Добрі врожаї дозволили значно перевиконати плани поставок коноплепродукції, зокрема колгосп «Велетень» здав на коноплезавод волокна в 5 разів більше, ніж передбачалось планом, а колгосп ім. Ворошилова — у 4,5 раза більше.

У вересні 1943 року відновила роботу Глухівська МТС. Вона добилася високих показників і стала однією з кращих в області. Машинно-тракторний парк МТС у 1949 році налічував 47 тракторів, 3 комбайни та багато іншої сільськогосподарської техніки. У 1948 році її директора С. Д. Балабушку було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У квітні 1944 року на базі Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель створили Всесоюзний науково-дослідний інститут луб’яних культур. Його наукові співробітники зробили значний вклад у механізацію збирання та обмолоту конопель. За створення складної і простої молотарок працівники інституту С. С. Воловик, Г. І. Гончаров і П. В. Котюхов у 1950 році були удостоєні Державної премії СРСР.

Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти й культури. З 1943 року почали працювати лікарня, фізіотерапевтична і протитуберкульозна лікарні, жіноча й дитяча консультації, поліклініка, пологовий будинок.

Незабаром на базі фізіотерапевтичної лікарні створили кістковотуберкульозний санаторій на 35 ліжок. При коноплезаводі, обозному заводі, МТС, технікумі і залізничній станції працювали медпункти. Діяли також 2 аптеки і районна санепідстанція. У 1950 році допомогу хворим подавали 43 лікарі і 115 чоловік з середньою медичною освітою. Відкрили 2 дитячих ясел і дитячий будинок. У 1950 році в місті діяли 3 середні і 3 семирічні школи, в яких налічувалося 3750 учнів і 163 вчителі.

Після відбудови навчальних корпусів відновилися заняття в учительському інституті, який щороку випускав 120—180 спеціалістів, у технікумі механізації сільського господарства, який щороку закінчувало близько 160 чоловік. Працювали школа механізації сільського господарства і фельдшерсько-акушерська школа. Велику масово-політичну роботу проводив районний будинок культури. В перші дні після визволення було створено міський театр. Відкрили кінотеатр. Діяли 2 районні бібліотеки (для дорослих і дитяча) і кілька бібліотек при закладах освіти, на підприємствах та в колгоспах. Книжковий фонд їх становив 140 тис. примірників. У 1944 році відкрили районний історико-краєзнавчий музей.

Протягом 1951—1972 рр. у Глухові швидкими темпами розвивалася промисловість. У 60-х роках в місті виникли нові галузі промисловості — електротехнічна й верстатобудівна. В 1960 році на базі обозного створено завод «Електропанель». Велику допомогу йому подали підприємства Російської Федерації, Грузинської і Вірменської PСP. На підприємстві працює 906 чоловік. Випуск продукції постійно зростає. Якщо в 1965 році її було вироблено на суму 4,7 млн. крб., то в 1972 році —на 11,2 млн. крб. У 1961 році став до ладу завод агрегатних вузлів, який випускає 7 видів вузлів для верстатобудівної промисловості. Під час його будівництва братні республіки надіслали сюди устаткування. На підприємстві трудиться понад тисячу чоловік. Воно випускає продукції на суму 4,8 млн. крб. на рік. Зросла потужність підприємств переробки сільськогосподарської продукції. На місці невеликих підприємств і промартілей виникли 3 потужні комбінати: м’ясокомбінат (1954), харчокомбінат (1958) і хлібокомбінат (1964), які виробляють продукції на 7,9 млн. крб. на рік. В 1960 році на базі засолзаводу створено плодоовоче-консервний завод. 5,1 млн. умовних банок консервів на суму 2,3 млн. крб.— така річна потужність підприємства. В 1968 році здійснено реконструкцію маслоробного заводу. Пущено фабрику для переробки вторинної сировини (1961) й суконну фабрику (1970). У 1973 році стали до ладу сироварний і комбікормовий заводи. Завдяки поліпшенню технології виробництва й механізації виробничих процесів збільшився випуск продукції коноплепереробного заводу. Працюють автопідприємство, де налічується 122 автомашини, і торфопідприємство. У 1957 році створили будівельно-монтажне управління «Глухівхімбуд» і міжколгоспне будівельне управління. З 1961 року діє районне об’єднання «Сільгосптехніки», що обслуговує 17 колгоспів.

Виробничими перемогами відзначили колективи підприємств Глухова 50-річчя Великого Жовтня. У 1967 році випуск їх валової продукції збільшився проти попереднього року на 8,9 млн. крб. Працівники промисловості дружно стали на трудову вахту на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Переможцями в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна стали колектив залізничної станції (начальник В. ГВ Єфименко), бригада верстатників заводу «Електропанель» (бригадир А. Ф. Медвідь), бригада мулярів управління «Глухівхімбуд» (бригадир І. П. Тищенко) та зміна цеху № 2 заводу агрегатних вузлів (змінний майстер А. І. Приходько). У 1970 році 1482 чоловіка було удостоєно ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Промисловість Глухова досягла нових рубежів у роки восьмої п’ятирічки. Якщо в 1965 році було вироблено продукції на 18,6 млн. крб., то в 1970 році — на 33,2 млн. крб. На заводі агрегатних вузлів передовики комуністи токар В. С. Новиков і заточувальник М. С. Петренко виконують норми виробітку на 130—140 проц. На заводі «Електропанель» виросли кадри робітників високої кваліфікації, серед них — бригадир слюсарів-складальників В. П. Верченко, слюсар-ремонтник Г. В. Раковський. Більш як удвоє зріс випуск продукції на коноплепереробному заводі, досягши 1640 тонн на рік. Підприємство виробляє 10 гатунків волокна. Передовиками виробництва тут є робітниця, ударниця комуністичної праці Г. І. Головешко, пресувальник І. Є. Маханько, сортувальниця І. С. Кандиба, слюсар-раціоналізатор М. С. Зайцев, які систематично виконують норми на 120—130 проц. Високих показників у роботі досягли плодоовочеконсервний завод, райхарчокомбінат, залізнична станція і райоб’єднання «Сільгосптехніки». За успіхи, досягнуті у виконанні завдань восьмого п’ятирічного плану, в 1971 році групу передових робітників та інженерно-технічних працівників Глухова нагороджено орденами й медалями, в т. ч. заточувальника заводу агрегатних вузлів М. С. Петренка — орденом Жовтневої Революції.

З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС. Дальшими успіхами зустріли трудящі знаменну дату — 50-річчя утворення СРСР. До славного ювілею трудівники підприємств перевиконали взяті зобов’язання. Обсяг випуску промислової продукції у 1972 році становив 41,2 млн. крб. Понад план у другому році дев’ятої п’ятирічки реалізовано продукції на суму 1,6 млн. крб. Широкого розмаху набув рух за комуністичну працю. Першими звання колективу комуністичної праці удостоїлися у 1959 році бригада обозного заводу на чолі з комуністом Г. І. Гугліним і бригада В. С. Лисюка Глухівської PTC. У 1972 році в місті налічувалося 79 бригад, цех і 1661 ударник комуністичної праці.

Внаслідок об’єднання колгоспів, здійсненого в 1950—1962 рр., було створено колгосп ім. Леніна. За ним закріплено 5017 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4344 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культург конопель, цукрових буряків і картоплі; розвинуто також тваринництво. В 1955 році створено плодорозсадницький радгосп «Глухівський», який користується 112 га землі. Він забезпечує господарства району садівним матеріалом. У 1960 році засновано велике дослідне господарство при Всесоюзному науково-дослідному інституті луб’яних культур. За ним закріплено 3602 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3115 га орної землі. Його напрям — вирощування насіння конопель, зернових культур і картоплі; розвинуто також тваринництво.

Колгосп ім. Леніна став великим багатогалузевим господарством. У 1970 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 317 цнт молока і по 86,5 цнт м’яса, від кожної корови в середньому надоєно по 2920 кг молока, а по групах корів Г. 1. Денисенко і Н. І. Зальотової — понад 4,1 тис. кг. Середня урожайність зернових у роки восьмої п’ятирічки досягла 22,3 цнт, цукрових буряків — 339 цнт гектара. У колгоспі виросли чудові майстри сільського господарства. Далеко за межами області відоме ім’я бригадира І. В. Петрусенка, якому в 1966 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Очолювана ним бригада щорічно збирає високі врожаї всіх культур, зокрема картоплі — понад 300 цнт з гектара. Бригадирів колгоспу В. Я. Киселя і І. Ф. Таракана за самовіддану працю було нагороджено орденом Леніна. Широкого розмаху набуло соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Завдання першого кварталу 1970 року колгосп виконав по продажу державі м’яса на 126,4 проц. і по продажу молока на 124 проц. В 1970 році 106 кращих колгоспників удостоєно медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». За успіхи у виконанні восьмого п’ятирічного плану колгосп ім. Леніна нагороджено орденом Леніна, велику групу колгоспників відзначено орденами й медалями СРСР. В 1971 році колгоспу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.

Високих показників досягли трудівники колгоспу ім. Леніна у перші два роки дев’ятої п’ятирічки. В 1972 році доход господарства зріс до 3 млн. крб., тобто збільшився в 2,1 раза проти 1965 року. Зросла оплата праці колгоспників. Цього року на один людино-день виплачено по 4,9 крб. Колгосп має потужну машинну базу: 79 тракторів, 39 комбайнів, 40 вантажних автомашин. Виріс великий загін кваліфікованих механізаторів, у якому — понад 180 чоловік. Гідно відзначили колгоспники знаменну дату — 50-річчя утворення СPСP. Партія і уряд високо оцінили їх самовіддану працю. Колгосп ім. Леніна у 1972 році було нагороджено Ювілейним Почесним знаком ЦК КПРС, Президії Верховної Ради CPСP, Ради Міністрів СPCP і ВЦРПС. 8 чоловік відзначено орденами й медалями, серед них бригадира колгоспу ім. Леніна Героя Соціалістичної Праці І. В. Петрусенка і ланкову С. І. Солом’яну — орденом Леніна, ланкову В. В. Бабелу — орденом Трудового Червоного Прапора.

Значний внесок у науку зробив колектив Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур. Тут працюють доктори наук Г. І. Сенченко, А. П. Дьомкін, М. О. Тімонінта ін. Сорти конопель селекції інституту луб’яних культур займають 60 проц. всіх посівних площ країни, зайнятих під коноплями, і дають річний економічний ефект близько 30 мін. крб. За виведення високоволокнистих сортів дводомних конопель доктору сільськогосподарських наук Г. І. Сенченку в 1967 році присуджено Державну премію CPСP. Важливе народногосподарське значення мають виведені доктором сільськогосподарських наук Г. Й. Аринштейн і кандидатом сільськогосподарських наук Г. А. Хренніковою високоврожайні сорти однодомних конопель. Коноплежатка конструкції Г. І. Гончарова, С. С. Воловика та С. Н. Ляшенка широко застосовується не лише в Радянському Союзі, але й в ряді інших країн соціалістичної співдружності. Під керівництвом кандидата технічних наук Г. І. Гончарова створено комбайн для збирання насіннєвих конопель. 8 працівників інституту нагороджено орденами й медалями, в т. ч. директора інституту Г. І. Сенченка — орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, В. І. Медведка — орденом Леніна.

Тісні зв’язки підтримують між собою робітники Глухівського заводу «Електропанель» і Московського верстатобудівного заводу «Красный пролетарий», робітники заводу агрегатних вузлів і Гомельського заводу нормалізованих вузлів та Мінського заводу автоматичних ліній, трудівники колгоспу ім. Леніна і колгоспу «Советская Россия» Рильського району Курської області, студенти Глухівського і Орловського педінститутів. Особливо міцні взаємозв’язки склалися з сусідніми Рильським і Хомутовським районами Курської області та Севським районом Брянської. Трудівники викликають один одного на соціалістичне змагання, щедро діляться досвідом роботи, разом відзначають свята і знаменні події. На честь 50-річчя утворення СРСР Рильський райком партії і райвиконком нагородили колектив заводу агрегатних вузлів і колгосп «Дружба» Соснівської сільради, а Хомутовський райком партії та райвиконком — колгосп ім. Леніна, м’ясокомбінат і молочнотоварну ферму колгоспу ім. Чапаева Слоутської сільради пам’ятними Червоними прапорами. Навесні 1972 року на кордоні Глухівського й Рильського районів робітники і колгоспники обох районів насадили алею дружби. З Рильська й Хомутовки приїздили делегації до Глухова на святкування 50-річчя утворення СРСР, а трудівники Глухова відвідали Рильськ і Хомутовку.

Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Глухова. Центральні площі і вулиці заасфальтовано, виросло багато будинків, насаджено сквери. У післявоєнні роки в місті споруджено районний будинок культури на 500 місць, будинок культури колгоспу ім. Леніна на 450 місць, широкоформатний кінотеатр на 535 місць, залізничний вокзал, автобусну станцію, літній кінотеатр, новий корпус лікарні, приміщення середньої школи № 2, дитячого садка, триповерховий універмаг, будинок побуту. З 1960 року розгорнулось інтенсивне житлове будівництво. За цей час здано 44 887 кв. метрів державної житлової площі. Крім того, 1512 житлових будинків звели індивідуальні забудовники. До кінця дев’ятої п’ятирічки виростуть чимало нових 70— 100-квартирних житлових будинків, головпоштамт, готель, навчальний корпус технікуму гідромеліорації та електрифікації сільського господарства, приміщення побуткомбінату, їдальні, магазини та ін. Невпинно підвищується добробут трудящих, одним із свідчень чого є зростання їх купівельної спроможності. В 1972 році тут налічувалося 42 магазини, товарооборот яких становив 17 млн. крб., або в 1,8 раза більше проти 1965 року.

Набагато поліпшилася охорона здоров’я трудящих. У Глухові діють лікарня на 500 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, 5 фельдшерських пунктів на підприємствах, дитяча консультація, 3 аптеки. Є також санепідстанція. В медичних закладах працюють 103 лікарі і 409 чоловік з середньою спеціальною освітою. Великий авторитет серед населення має заслужений лікар Української PСP М. О. Ларіонов. 1,5 тис. дошкільнят виховуються в 10 дитячих яслах-садках.

Багато зроблено для розвитку освіти. В Глухові працюють 4 середні, 3 восьмирічні школи, восьмирічна школі-інтернат, а також середні школа робітничої молоді і заочна. В них налічується 5,6 тис. учнів і 286 вчителів. Крім того, діє музична школа, в якій 314 учнів. За успіхи на педагогічній ниві М. К. Кириченко і Ю. П. Новикову присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. У місті є будинок піонерів, стадіон, спортивна школа. Середню професійну освіту молодь здобуває в спеціальних навчальних закладах: медучилищі, технікумі гідромеліорації та електрифікації сільського господарства ім. С. А. Ковпака і сільському професійно-технічному училищі. Діє професійно-технічне училище будівельників. Розширюється Глухівський педагогічний інститут (до 1954 року — учительський). У 1972 році на стаціонарному й заочному відділеннях його навчалося 1300 студентів.

Велику культурно-освітню роботу проводять у Глухові районний будинок культури і будинок культури колгоспу ім. Леніна. Тут є широкоформатний кінотеатр ім. О. П. Довженка і 10 стаціонарних кіноустановок. При будинках культури працюють гуртки художньої самодіяльності і народні університети культури, здоров’я і правових знань. В художній самодіяльності беруть активну участь близько 600 чоловік. Велику популярність мають хорова капела і оркестр народних інструментів районного будинку культури (керівник — заслужений працівник культури УРСР Д. Т. Кашуба). Ці колективи стали лауреатами республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР. У місті створено 5 народних історико-краєзнавчих музеїв, у т. ч. музей двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака в технікумі гідромеліорації та електрифікації сільського господарства. До послуг жителів 27 бібліотек з книжковим фондом 353 тис. примірників. При районній бібліотеці діють 4 книгопересувки. Є також дитяча бібліотека. Активну роботу проводять 22 первинні організації товариства «Знання», в яких беруть участь 375 лекторів, і 54 первинні організації Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури, що об’єднують 4957 членів. У Глухові виходить районна газета «Народна трибуна», яку в 1967 році нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У 1962 році в місті споруджено пам’ятник В. І. Леніну.

На успішне здійснення народногосподарських завдань трудящих Глухова спрямовують 63 первинні партійні організації, які об’єднують 1735 комуністів. Значну роль у вихованні підростаючого покоління відіграють 46 первинних комсомольських організацій, в яких — 4330 юнаків та дівчат. Виробничим питанням, розвитку охорони здоров’я й культури приділяє багато уваги міська Рада депутатів трудящих. Вона складається з 103 депутатів, серед них 64 робітники, 5 колгоспників і 34 представники інтелігенції, 51 комуніст і 21 комсомолець, 44 жінки. При міській Раді працюють 12 постійних комісій. Дедалі зростають асигнування на соціально-культурні потреби. В 1971 році вони становили 7381,6 тис. крб., тобто збільшилися проти 1966 року на 24,2 процента.

Уродженцями Глухова є російський радянський композитор, народний артист СРСР Ю. О. Шапорін (1887—1966), радянський астрофізик і радіоастроном, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент AH СРСР, лауреат Ленінської премії Й. С. Шкловський, радянський вчений у галузі механіки, заслужений діяч науки і техніки М. М. Філоненко-Бородич (1885—1962), український радянський психіатр, академік АН УРСР О. І. Ющенко (1869—1936), український радянський історик мистецтва Ф. Л. Ернст (1891—1949), український радянський історик, доктор історичних наук професор В. О. Романовський (1890—1971), доктор економічних наук, професор М. Б. Гуревич, доктор медичних наук, професор 3. А. Гуревич, український радянський художник, заслужений діяч мистецтв УРСР К. М. Ломикін.

Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудящі Глухова докладають всіх зусиль, щоб успішно виконати дев’ятий п’ятирічний план.

І. Я. МАКУXIН, В С. ПЕТРЕНКО, Г. Т. ПЕТРОВ, В. К. ТКАЧЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: ГЛУХІВ, місто, Глухівський район, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

Сіверщина в історії України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК «ГЛУХІВ» ЦЕНТР ПАМ'ЯТКОЗНАВСТВА Національної академії наук Україниі Українського товариства охорони пам'ято кісторії та культури
СІВЕРЩИНА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Збірник наукових праць
Випуск 6
Видаєтьсяз 2008 року
Київ – Глухів 2013
http://pamjatky.org.ua/wp-content/uploa ... 201306.pdf
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ГЛУХІВ, місто, Глухівський район, Сумська область, Україна

Повідомлення kbg_dnepr »

Фамилии жителей Глухова, встречающиеся в МК Успенской ц. с. СтариковоПутивльского у. Курской губ. 1898, 1907 и 1909 гг.:

Каркаус 09
Красницкая 07 бр.
Новиченко 09
Спановский 07
Сутулин
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3560 разів
Подякували: 2154 рази

Re: ГЛУХІВ, місто, Глухівський район, Сумська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Глухів, м. Російська назва Глухов, г.
Назва на 2009 рік
Приписні села –
Адмін поділ за документами Сотенне місто Ніжинського п., з 1781 р. повітове місто Новгород-Сіверського нам.
За адмін. поділом XIX ст. Глухівського пов. Чернігівської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Глухівського р-ну Сумської обл.
Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Пресвятої Трійці, Зішестя св.Духа, св.трьох Анастасій, Преображення Господнього, св. Миколая; св. Михаїла
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 127 1012 св. Трьох Анастасій - 663(1781); 709(1782); 746(1783);
св. Михаїла - 663(1781); 709(1782); 746(1783)-н.*, ш. с.;
св. Миколая - 663(1781); 709(1782); 746(1783);
Преображення Господнього - 663(1781); 709(1782); 746(1783);
Вознесіння Господнього (цвинтарна) - 663(1781); 709(1782); 746(1783); 673(1784);
Зішестя Святого Духа (Білополівська) - 663(1781); 709(1782); 746(1783);
Різдва Пресвятої Богородиці (Веригінська )- 663(1781); 709(1782); 746(1783)-2 зош.;
Покрова Пресвятої Богородиці (Усівська)- 663(1781); 709(1782); 746(1783); 781(1784);
Пресвятої Трійці - 709(1782); 746(1783);
метрична книга 127 1013 111(1784)
метрична книга 127 1014 89(1784)
cповідний розпис 127 1015 св. Трьої Анастасій - 57(1770);
св. Михаїла - 57(1770);
св. Миколая - 57(1770);
св. Василя Великого - 57(1770);
Преображення Господнього - 57(1770);
Різдва Пресвятої Богородиці (Веригінська) - 57(1770);
Покрова Пресвятої Богородиці (Усівська)- 57(1770);
Пресвятої Трійці - 57(1770);
cповідний розпис 127 1016 Вознесіння Господнього – 53(1778);
Зішестя Святого Духа – 53(1778);
Покрова Пресвятої Богородиці – 53(1778);
Преображення Господнього – 53(1778);
Пресвятої Трійці – 53(1778)
Різдва Пресвятої Богородиці – 53(1778)
св. Миколая – 53(1778)
св. Михаїла – 53(1778)
св. Петра і Павла – 31[1767]
св. Трьох Анастасій – 53(1778)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 3 гостей