Городкі́вка (Халаї́мгородок, Китайгород) — село, в Бердичівському (Андрушівському) районі, Житомирської області

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
100%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Городкі́вка (Халаї́мгородок, Китайгород) — село, в Бердичівському (Андрушівському) районі, Житомирської області

Повідомлення al_mol »

Список жителей села, прихожан Белопольского костела (католиков), 1911 год


Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок) — село, в Андрушівському районі, Житомирської облас

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Городкі́вка (до 1946 р. — Халаї́мгородок[1]) — село в Україні, в Андрушівському районі Житомирської області. Населення становить 1095 осіб.
Географія
Селом протікає річка Гуйва.
Історія
Костел Святої Клари
Село Городківка Андрушівського району розташоване на порубіжжі Житомирщини й Вінниччини. Воно розкинулося на правому березі річки Гуйви, яка утворює тут чергу похилих берегів, а під селом розливає води широкого ставу.
Історія поселення, яке було на місці нинішнього села, оповита переказами. За одним із них, воно вже існувало в добу Київської Русі і мало назву Китайгородок. Городище було обкопане ровом, сліди якого збереглися до нашого часу. Стіни з частоколу обплітали лозою, яку тут називали китою. Звідси й назва — Китайгородок. Мабуть, у другій половині XIX століття цей переказ чув і Л.Похилевич, якому назва нашого Китайгородка стала відомою «по преданию местных жителей».
Відомим є також переказ, почутий жителями села в другій половині XIX століття від односельчанина Є.Івановського — польського мемуариста й історичного публіциста, який мав старовинний архів, що містив важливі відомості про минуле околичних земель. Протягом життя кількох поколінь він передавався з уст в уста і засвідчує людську гідність та нескореність наших пращурів.
Після поневолення нашого краю монголо-татарами жителі Китайгородка були в околиці єдиними, хто відмовлявся платити данину. Тоді загін розлюченого баскака зігнав їх у тій частині села, яка тепер називається Голиші, і безжально порубав. Людська кров текла до річки Гуйви. Ті з людей, що вціліли, від жаху повтікали жити в сусідні села. Відтоді Китайгородка не стало.
Перші історичні відомості про Жерденів, Великі Жерделі (такі назву мало село) за часів литовського панування на українських землях подає Е.Руліковський (1825—1900 р. р.), учений-історик Правобережної України. Він стверджує, що село називалося так сотні літ. Першими відомими його власниками стала родина Лозовіцьких з Брестського повіту Литви, де володіла родовими Лозовицями. За «криваві вислуги», тобто за бойові заслуги, Лозовицькі одержали від великого литовського князя простір землі вздовж річки Гуйви, межуючий, з одного боку, з Гальчином (нині Бердичівського району, а з другого — з Білопіллям (тепер Козятинського району Вінницької області). На цій території знаходилося шість сіл, серед них були Велика Звиняча і Мала Звиняча, Малі Жерделі (тепер с. Жерделі) та Великі Жерделі, які стали резиденцією землевласників.

Навесні 1482 року велика татарська орда на чолі з кримським ханом Менглі-Гіреєм за намовою московського князя Івана ІІІ Васильовича вчинила похід на Київщину, захопила і зруйнувала Київ, потім кілька літ безборонно пустошила Поділля і Волинь. Як зазначав М. С. Грушевський, спустошення було далеко гіршим, ніж за часів Батия. Вся Україна наповнилась невільницьким плачем.

У перший же рік татарської навали всі шість сіл, що належали Лозовіцьким, зазнали спільної долі разом з цілим краєм. Населення було винищеним або забраним в полон, а села перетворилися в «селища», тобто порожні місця колишніх сіл.

З того часу Лозовіцькі ніколи не поверталися в українські землі з Литви. Разом з Великими Жерделями, спаленими руками нападників, пішов з димом і їх дім, а з ним — грамоти і надання, що служили їх родині.

З того часу майже 130 років село було безлюдним і здичавілим, стоячи обабіч Чорного шляху, яким користувалися татари для нападів на Західну Україну й Польщу. Лозовіцькі не переймалися відродженням життя в селі, його заселенням. Та, не зважаючи на це, ця земля стала ареною запеклої боротьби за право нею володіти.

Нелюб Гринкович-Лозовіцький просив польського короля Олександра, який був одночасно й великим литовським князем, підтвердження на право володіння спадщиною вздовж річки Гуйви і, одержавши королівський привілей, записав цю спадщину на свого сина Лукаша. Водночас житомирські шляхтичі накинули оком цей «дикий степ» і стали його захоплювати. Лукаш Лозовіцький був сучасним королівським дворянином і перебував на службі. Дізнавшись про те, що його порожню спадщину вже прибрано до рук, він звернувся зі скаргою до польського короля Сигізмунда І, який, уважно вивчивши справу, видав присуд, аби власність повернули господареві. Проте й надалі ті порожні простори землі продовжували бути лише номінально успадкованою власністю.

У 1545 році проводилася ревізія Житомирського замку. Ревізори біскуп Хвальчевський і Лев Потей (Потій) викликали всіх землевласників, які межували за стіною житомирського уряду, щоби ті вказали межі своїх земель. Багато поміщиків не з'явилися на цей виклик, в їх числі був і Лукаш Лозовіцький, який тоді був на господарській закордонній службі. Тож ревізори розсудили, що ці землевласники або ж загинули від татар, або вмерли, не залишивши нащадків. Власність їх, як не успадковану спадщину, записали до реєстру Житомирського замку. Повернувшись до краю з-за кордону, ображений Лукаш подав скаргу про захоплення своїх земель королеві Сигізмунду ІІ Августу, і той у 1547 році наказав повернути «шість порожніх селищ» Лозовіцькому.

Син Лукаша Лозовіцького, Андрій, виконував особливі доручення польського короля Стефана Баторія. Іноді він звертався за допомогою до запорозьких козаків. Ставши спадкоємцем Великих Жерделів, він пустив їх за правом застави за 30 кіп литовських грошей Ф.Тишкевичу.

З новим власником села багато літ ворогував сусідній князь з Котельні Кирик Ружинський. Він походив з литовського князівського роду, що оселився на Волині й Київщині. У 1585 році перебував на Запорозькій Січі, брав участь у поході запорожців проти татар (М. С. Грушевський вніс його до списку українських гетьманів за 1585 рік разом з Михайлом Ружинським). У 1594—1596 роках під час повстання С.Наливайка очолював передовий загін польських військ, який вів бої проти повстанців на Київщині. Колишній козацький ватажок горів бажанням помститися козакам за те, що ті збунтували і покозачили Паволоцьку волость, де були його маєтки. У квітні 1596 року його загін був розбитий військами С.Наливайка і запорозького гетьмана М.Шаули під Білою Церквою. Вчасно наспів С.Жолкевський з допомогою і виручив К.Ружинського з біди.

У ті часи чвари між панами, князями супроводжувалися нападами, розбоями і грабунками, що були їх буденними справами. Тому й К.Ружинський силоміць захопив усю територію шести пустих сіл і на посаді давніх Великих Жерделів побудував містечко, посадивши там кілька десятків своїх підданих. У невеликій новій колонії він збудував маленький замок і забезпечив охорону жителів. Наспіх закладене містечко володар і назвав відповідно — Скоргородком.

Звичайно, К.Ружинський був людиною своєї епохи, коли справедливість нерідко визначалася силою. І хоч поява Скоргородка була утвердженням його сили і заможності, проте саме він першим протягом сотні літ став відроджувати життя на місці Великих Жерделів, яке вже стало урочищем.

Та невдовзі поселення і замок, так швидко створені, зникли, тому що Ф.Тишкевич також силою відібрав власні володіння, населення розігнав, а замок знищив.

Олександр Лозовіцький, син Андрія, якому від батька перейшла спадщина, по суті згубна, загублена у дикому степу, постарався якнайшвидше її позбутися. Тому він у 1608 році продав її Іванові Бжозовському. Та над цією землею ніби навис фатум. Її долею ніхто не хотів перейматися. Невдовзі вона була перепродана Єжему Завіши, а той у 1610 році продав її за 12 тисяч золотих княгині Софії Ружинській.

С.Ружинська була дружиною Романа Ружинського (1575—1610), нащадка вже названого відомого роду, великого землевласника, політичного авантюриста. Він був командувачем загонів Лжедмитрія ІІ. Весною1608 року очолював військо, яке складалося з 4 тис. поляків і 3 тис. запорозьких козаків. Тоді ж між Орлом і Болховим він двічі розбив і розсіяв царську рать, керовану князями Д.Шуйським і В.Голіциним. У 1609—1610 роках брав участь у поході польських військ на Москву. У квітні 1610 року його не стало. Того ж року молода вдова пустила Скоргородок правом застави Ельжбеті Халаїмовій. До речі, незабаром, 20 січня 1611 року, вона віддає в посесію на 3 роки і село Жерделі (колишні Малі Жерделі).

На той час село вже було заселеним. На території колишнього Скоргородка піддані селяни по-новому забудовувалися, по-новому розробляли ниви. І назвали село Городком. Цікаво, що так і донині називається центральна частина Городківки. Мешканці села жили в халупах. Вирощували пшеницю, жито, просо, овес, гречку, горох. З овочевих культур садили капусту, цибулю, ріпу, пастернак, буряки. На подвір'ях була птиця: гуси, качки, кури. Займалися бортництвом, у річці Гуйву ловили рибу («селедці»). Мали коней. Останнє вказує на те, що городківчани не були зовсім убогими. Адже в той час звичайного робочого коня можна було виторгувати на базарі в Котельні за сорок польських золотих, клячу — за тридцять. Засвідчує це, а також говорить про те, що в селі було немало жителів, судова справа від 01.01.1611 року. У ній пані К. Вільжина позивається до Е.Халаїмової за те, що за наказом останньої урядник Ст. Крюковський зі слугами і жителями Городка наїхав на ґрунти й сіножаті К.Вільжиної в с. Гальчин. Урядник зібрав кількасот (!) возів у Городку, на яких селяни перевезли до села награбованого сіна гальчинської власниці та її підданих у загальній кількості 580 возів.
Млин водяний, Городківка

Ця судова справа є унікальним історичним документом — документальною писемною згадкою про сучасну Городківку, яка переносить на 113 років назад свідчення «Історії міст і сіл Української РСР. Житомирська область» про те, що село відоме з 1724 року. Інтерес до історії села поглиблює ще інший, не менш важливий документ, — протестація (скарга) до Житомирського гродського суду за 6 лютого 1635 року пана Яна Замойського, власника містечка Вчорайшого і села Лебединці, який скаржиться на «урожоних» братів Валер'яна і Марка Халаїмів, які «мають право на добро» (тобто на власність) села Халаїмгородок від княгині Софії Ходкевич (таке прізвище мала С.Ружинська після повторного шлюбу). Ми приходимо до думки, що це були сини Г.Халаїмової. Він скаржиться на них за те, що ті «ґвалтівним способом» привласнили ґрунти, луки, сіножаті й ліси, що належать Вчорайшому й Лебедицям, переступаючи окреслені халаїмгородські границі. Віхами цих меж були: Чорний шлях, який тут називали ще Коломийським, Лебедине озеро і Пробита могила. Отож, Валер'ян і Марко Халаїми були синами свого часу: коли відчували більшу силу, то грабували слабших, роблячи набіги на їхню маєтність.
Пам'ятник воїнам — односельчанам, загиблим у роки ВВВ

У цій протестації село називається Халаїмгородком, тобто матеріалізується твердження Е.Руліковського про те, що Халаїми нав'язали своє прізвище Городку. Це був неадекватний вчинок шляхтичів у період «прізвищної революції», коли все відбувалося навпаки: власник населеного пункту зазвичай позначав своє прізвище від його назви. Більше того: цей документ уточнює припущення історика про період перейменування Городка на Халаїмгородок. Він пов'язував цю подію з першою половиною XVIII століття, коли нащадки колишніх заставників Халаїмів повернулися до опустілого села і, узурпувавши титул спадщини, почали суперечку, а потім і судовий процес з новими власниками — згасаючою родиною Конецпольських. І лише в 1744 році, коли Халаїмгородок було присуджено останнім, Халаїми відступилися від села. І, нарешті, з протестації ми дізнаємося, що Чорний шлях проходив між сучасними Городківкою і Лебедицями.
Городківка, партизанська землянка

Вчинки Халаїмів не свідчать про їх розбишацький норов: так поводила себе тогочасна шляхта, бо хто відчував більшу силу, той намагався отримати і більшу власність будь-якими засобами і способами. Брати недовго володарювали в селі, бо княгиня С.Ружинська незабаром продала його київському воєводі Т.Замойському.

Під час національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького околиця Халаїмгородку була шляхом, де воюючі сторони кілька разів вели наступ. Так, у травні 1649 року тут проходило стотисячне військо Б.Хмельницького і його союзників татар у напрямі на Бердичів, а потім на Старокостянтинів. Це був відомий Зборівський похід, перемога в якому ще вище піднесла славу українського гетьмана як великого полководця.

Під час Хмельниччини село не раз зазнавало грабунків підрозділів польської армії, каральних набігів шляхетських загонів. Багато мешканців Халаїмгородка було знищено, ті ж, хто залишилися живими, розбіглися, покинувши рідні домівки. Село стало порожнім і здичавілим. Е.Руліковський зауважує, що в запису за 1683 рік стверджується, що, поряд з Халаїмгородком, такою була доля всіх сіл біля Ружина і Паволочі.

Щоб уявити тогочасну картину жахливого стану і вигляду нашого краю, звернемося до спогадів С.Величка, відомого українського літописця: « Роздивившися, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям просторі тогобічні україно-малоросійські поля і розлогі долини, ліси і великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера. І це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм світу — він був перед війною Хмельницького мов би друга обітована земля, що кипіла молоком і медом. Бачив я … в різних місцях багато людських кісток сухих і голих — їх покривало саме тільки небо. Я питав тоді себе: „Хто вони?“ Надивився я того всього … порожнього й мертвого, повболівав серцем і душею, бо ж зробилася пусткою ця красна колись і переповнена всілякими благами земля, частка вітчизни нашої україно-малоросійської, і впали в незвідь посельці її, славні предки наші!»

І лише близько 1700 року століття знелюдніле село стало поволі заселятися. Так протягом своєї багатовікової історії воно, як міфічний птах Фенікс, не раз умирало й знову оживало, змінюючи свою назву. Востаннє воно відродилося після Німецько-радянської війни і в 1946 році було перейменоване в Городківку, зберігши в імені своїм коріння, що сягає глибокої давнини.

За свідченнями очевидців, від Голодомору 1932—1933 рр. у селі загинуло 133 людини[2].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок) — село, в Андрушівському районі, Житомирської облас

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ГОРОДКІВКА (до 1946 року — Халаімгородок) — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Гуйви (притока Тетерева), за 15 км на південь від районного центру та за 8 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 679. Населення — 1914 чоловік.
На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. В. І. Чапаева, за яким закріплено 3144,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2861,5 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур. Розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин, деревообробну і механічну майстерні, пилораму.
В Городківці працюють середня школа, де 28 учителів навчають 423 учнів, будинок культури з залом на 400 місць і широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 8,3 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, відділення зв’язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини.
Партійна організація об’єднує 48 комуністів, дві комсомольські —131 члена ВЛКСМ. їх осередки створені в 1924 році.
За трудові успіхи 95 жителів села удостоєно урядових нагород, серед них доярку Л. А. Коцюк, секретаря парткому Д. С. Драга-на, голову сільської Ради М. М. Барчука, тракториста С. Й. Ашарда — ордена Трудового Червоного Прапора, а голову колгоспу П. В. Подлевського — орденів Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора. Він був делегатом 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників.
Село відоме з 1724 року. Радянську владу в Городківці встановлено у січні 1918 року.
В роки Великої Вітчизняної війни 480 жителів села брали участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками, 205 — відзначено орденами і медалями, 178 — полягли смертю хоробрих.
1961 року на братській могилі 13 воїнів — визволителів села встановлено пам’ятник.
Уродженцями села є доктор сільськогосподарських наук В. О. Андрусенко та доктор медичних наук Б. О. Зелінський.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Ярина
Повідомлень: 211
З нами з: 09 листопада 2016, 15:40
Дякував (ла): 21 раз
Подякували: 93 рази

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок) — село, в Андрушівському районі, Житомирської облас

Повідомлення Ярина »

phpBB [video]
Аватар користувача
nekrashevych
Повідомлень: 311
З нами з: 01 грудня 2020, 20:06
Стать: Чоловік
Звідки: College Station, TX, USA
Дякував (ла): 164 рази
Подякували: 384 рази
Контактна інформація:

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок) — село, в Андрушівському районі, Житомирської облас

Повідомлення nekrashevych »

АннА писав: «урожоних» братів Валер'яна і Марка Халаїмів, які «мають право на добро» (тобто на власність) села Халаїмгородок від княгині Софії Ходкевич (таке прізвище мала С.Ружинська після повторного шлюбу). Ми приходимо до думки, що це були сини Г.Халаїмової.
Я вчора знайшов у фонді ЦДІАК 21 скан запису 1619 року актової книги гродського суду Кременця, де ця думка документально підтверджена. Більше того, тут ймовірно повний на той момент список дітей Богдана і Гелжбети Халаїмів. При реставрації куски сторінки трохи неправильно склеїли, то я домалював правильну розбивку на рядки.

Зображення

Фрагмент тексту

...межи урожоными Щас[тн]ым, Валентием, Андреем, Марком и Ста[н]иславом сынами, а Доро[тою] Яновою [Д]ыбовскою замужнею, а Катериною и Барбарою [па]ннами цорками власными потомками не[бо]жчика Богдана Халаима знебожкою Галшкою [По]тоцкого Халаимовою спложоных

Те, що Валеріан і Валентій - одна людина, випливає з інших документів. Наприклад, у Кременці був його син Михайло, якого часом писали як сина Валентія, а часом як сина Валеріана. Є інший документ, де Валеріан названий братом Станіслава Халаїма.
Востаннє редагувалось 24 серпня 2021, 03:21 користувачем nekrashevych, всього редагувалось 1 раз.
Аватар користувача
nekrashevych
Повідомлень: 311
З нами з: 01 грудня 2020, 20:06
Стать: Чоловік
Звідки: College Station, TX, USA
Дякував (ла): 164 рази
Подякували: 384 рази
Контактна інформація:

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок) — село, в Андрушівському районі, Житомирської облас

Повідомлення nekrashevych »

Варвара Халаїм потім вийде заміж за Івана Творковського, Станіслав Халаїм одружиться з Мариною Творковською (можливо сестрою Івана). Дочка Варвари Катерина Творковська вийде заміж за Самуїла Васильовича Гуляницького, а Станіславова дочка Устина за його двоюрідного брата, майбутнього Кременецького війта Яна-Павла Марковича Гуляницького.
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Городкі́вка (Халаї́мгородок, Китайгород) — село, в Бердичівському (Андрушівському) районі, Житомирської області

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Халаїмгородок (іст. Китайгород), с. Російська назва Халаимгородок, с.
Назва на 2009 рік Городківка, с.
Приписні села с.* Жерделі
Адмін поділ за документами Махнівського, з 1846 р. Бердичівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Бердичівського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Андрушівського р-ну Житомирської обл.
Церкви св. Миколая
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
клірова відомість 127 1009 21(1801); 140(1818); 281(1830); 313(1832); 341(1834); 393(1837); 417(1838); 433(1839); 437(1839); 489(1841); 558(1843); 597(1847); 598(1847); 646(1851); 689(1857); 725(1861); 736(1862); 748(1864);767(1865); 781(1866); 827(1869); 850(1871); 1122(1947)
клірова відомість 127 1011 2112(1802); 2115(1820); 2116(1821); 2117(1822); 2117а(1823); 2118(1824); 2119(1825); 2120(1827); 2121(1828); 2122(1829); 2123(1831); 2125(1833); 2126(1834); 2126а(1834); 2127(1835); 2128(1836); 2129(1836); 2130(1837); 2131(1838); 2133(1840); 2134(1841); 2135(1842); 2136(1842); 2137(1845); 2138(1844); 1а(1848); 2(1849); 3(1850); 4(1852); 5(1853); 6(1854); 7(1855); 8(1856); 8а(1857); 9(1858); 10(1859); 11(1860); 14(1863); 15(1864); 16(1867); 16б(1868); 16а(1879); 17(1880); 18(1881); 19(1882); 20(1885); 21(1886); 22(1888); 23(1890); 24(1891); 25(1892); 26(1893); 27(1895); 28(1896); 29(1897); 30(1898); 31(1901); 32(1902); 33(1903); 34(1905); 35(1906); 36(1907); 37(1909); 38(1913); 39(1914); 40(1915); 83(1883); 84(1883); 85(1884); 86(1885); 87(1886); 88(1887); 89(1888); 90(1889); 91(1890); 92(1891); 93(1892); 94(1893); 95(1894); 96(1895); 97(1899); 139(1913); 140(1916); 142(1851); 144(1861); 145(1863); 146(1863); 147(1865); 149(1867); 150(1869); 151(1870); 152(1871); 153(1872); 154(1873); 155(1873); 156(1874); 157(1874); 158(1875); 159(1875); 160(1876); 161(1876); 162(1877); 163(1878); 198(1876)
метрична книга 127 1012 401(1768-1811); 1085(1796-1827); 1088(1797); 1121(1798); 1150(1799); 1172(1800); 1187(1802); 1188(1801); 1221(1803); 1240(1804); 1258(1805); 1271(1806); 1285а(1807); 1298(1808); 1312(1809); 1327(1810); 1342(1811); 1356(1812); 1369(1813); 1381(1814); 1396(1815); 1410(1816); 1426(1817); 1443(1818); 1459(1819); 1473(1820); 1489(1821); 1501(1822); 1516(1823); 1547(1825); 1583(1827); 1603(1828); 1624(1829); 1641а(1830); 1663(1831); 1691(1832); 1719(1833); 1743(1834); 1744(1834); 1775(1835); 1813(1836); 1842(1837); 1879(1838); 1921(1839); 1980(1840); 2037а(1841); 2095(1842); 2153(1843); 2221(1844); 2287(1845); 2349(1846); 2418а(1847); 2440(1848); 2522(1849); 2582(1850); 2656(1851); 2728(1852); 2798(1853); 2865(1854); 2946(1855); 3010(1856); 3076(1857); 3147(1858); 3205(1859); 3266а(1860); 3334(1861); 3396(1862); 3466(1863); 3522(1864); 3583(1865); 3652(1866); 3722(1867); 3797(1868); 3901(1869); 4008(1870); 4109(1871); 4217(1872); 4325(1873); 4438(1874).
cповідний розпис 127 1015 188(1808); 272(1818); 312(1821); 407(1829); 421(1830); 436(1831); 470(1833); 488(1834); 503(1835); 521а(1836); 574(1839); 592(1840); 613(1841); 633(1842); 654(1843); 674(1844); 691(1845); 703(1846); 724(1847); 762(1849); 784(1850); 800(1851); 818(1852); 838(1853); 858а(1854); 872(1855); 889(1856); 907(1857); 927(1858); 946(1859); 966(1860); 687(1861); 1005(1862); 1025(1863); 1043(1864); 1068(1865); 1097(1866)
cповідний розпис 127 1016 150(1812); 589(1819)*292(1832); 325(1838); 382(1848)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість