ДУБНО, місто, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
Алевтина
Повідомлень: 1
З нами з: 13 липня 2016, 23:22
Стать: Жінка
Подякували: 2 рази

Пошук родичiв. Волинь

Повідомлення Алевтина »

Добрий день
Шукаю відомості про своїх предків. Знаю, що дід народився в Волині, с.Дубно в 1908году. в сім'ї католиків, чехів.
З Рівненського архіву відповіли, що метричні книги римо-католицького костелу м.Дубно, Волинського ВОЄВОДСТВА не надходили в Рівненський архів.
Питання, куди тепер посилати запит. і чи була ця територія в 1908 році польською територією? За моїми веденням, ця територія тільки в 1921 році перейшла під польську юрисдикцію
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Пошук родичiв .Волинь

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Что то тут не так.

1. Волинська губернія
2. Дубенський деканат
3. Дубенський костьол, м-ко Дубно Дубенського пов.
4. Cела: листвин варковицької вол.; вигнанка, погорільці, страклів, тараканів
Дубенської вол.; кирилівка, переросля судобицької вол.
5. народження: 1804–1834: ф. 487, оп. 1, спр. 77; 1853: ф. 172, оп. 1, спр. 18;
1854: ф. 172, оп. 1, спр. 30; 1855: ф. 172, оп. 1, спр.41; 1856: ф. 172, оп. 1, спр. 51;
1859: ф. 172, оп. 1, спр. 98; 1866: ф. 487, оп. 1, спр. 78; 1867: ф. 487, оп. 1, спр. 79;
1869: ф. 487, оп. 1, спр. 80; 1871: ф. 487, оп. 1, спр. 81; 1872: ф. 487, оп. 1, спр. 82;
1873: ф. 487, оп. 1, спр. 83; 1874: ф. 487, оп. 1, спр. 84; 1875: ф. 487, оп. 1, спр.85;
1877: ф. 487, оп. 1, спр. 86; 1878: ф. 487, оп. 1, спр. 87; 1879: ф. 639, оп. 3, спр.42;
1880: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1881: ф. 639, оп. 3, спр. 46; 1883: ф. 639, оп. 3, спр. 45;
1884: ф. 639, оп. 3, спр. 63; 1885: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1887–1903: ф. р-740, оп. 4,
спр. 156; 1890: ф. р-740, оп. 2, спр. 164; 1891: ф. р-740, оп. 2, спр. 163; 1895: ф. р-740,
оп. 2, спр. 169; 1896: ф. р-740, оп. 2, спр. 170; 1901–1904: ф. р-740, оп. 4, спр. 157;
1905–1918: ф. р-740, оп. 4, спр. 161; 1906–1917: ф. р-740, оп. 4, спр. 162; 1907:
ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1909: ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1911: ф. р-740, оп. 4, спр. 158;
1912–1921: ф. р-740, оп. 4, спр. 159; 1914: ф. р-740, оп. 4, спр. 160; 1914: ф. р-740,
оп. 6, спр. 135; 1921–1923: ф. р-740, оп. 6, спр. 136; 1926: ф. р-740, оп. 6, спр. 136;
1929: ф. р-740, оп. 6, спр. 135
6. Шлюб: 1804–1834: ф. 487, оп. 1, спр. 77; 1853: ф. 172, оп. 1, спр. 18; 1854:
ф. 172, оп. 1, спр. 30; 1855: ф. 172, оп. 1, спр. 41; 1856: ф. 172, оп. 1, спр. 51; 1859:
ф. 172, оп. 1, спр. 98; 1866: ф. 487, оп. 1, спр. 78; 1867: ф. 487, оп. 1, спр. 79; 1869:
ф. 487, оп. 1, спр. 80; 1871: ф. 487, оп. 1, спр. 81; 1872: ф. 487, оп. 1, спр. 82; 1873:
ф. 487, оп. 1, спр. 83; 1874: ф. 487, оп. 1, спр. 84; 1875: ф. 487, оп. 1, спр.85; 1877:
ф. 487, оп. 1, спр. 86; 1878: ф. 487, оп. 1, спр. 871879: ф. 639, оп. 3, спр.42; 1880:
ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1881: ф. 639, оп. 3, спр. 46; 1883: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1884:
ф. 639, оп. 3, спр. 63; 1885: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1887–1903: ф. р-740, оп. 4, спр. 156;
1890: ф. р-740, оп. 2, спр. 164; 1891: ф. р-740, оп. 2, спр. 163; 1895: ф. р-740, оп. 2,
спр. 169; 1896: ф. р-740, оп. 2, спр. 170; 1901–1904: ф. р-740, оп. 4, спр. 157; 1905–
1918: ф. р-740, оп. 4, спр. 161; 1906–1917: ф. р-740, оп. 4, спр. 162; 1907: ф. р-740,
оп. 6, спр. 135; 1909: ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1911: ф. р-740, оп. 4, спр. 158; 1912–
1921: ф. р-740, оп. 4, спр. 159; 1914: ф. р-740, оп. 4, спр. 160; 1914: ф. р-740, оп. 6,
спр. 135; 1922: ф. р-740, оп. 6, спр. 136; 1929: ф. р-740, оп. 6, спр. 135
7. –
8. смерть: 1804–1834: ф. 487, оп. 1, спр. 77; 1853: ф. 172, оп. 1, спр. 18;
1854: ф. 172, оп. 1, спр. 30; 1855: ф. 172, оп. 1, спр. 41; 1856: ф. 172, оп. 1, спр. 51;
1859: ф. 172, оп. 1, спр. 98 1866: ф. 487, оп. 1, спр. 78; 1867: ф. 487, оп. 1, спр. 79;
1869: ф. 487, оп. 1, спр. 80; 1871: ф. 487, оп. 1, спр. 81; 1872: ф. 487, оп. 1, спр. 82;
1873: ф. 487, оп. 1, спр. 83; 1874: ф. 487, оп. 1, спр. 84; 1875: ф. 487, оп. 1, спр.85;
1877: ф. 487, оп. 1, спр. 86; 1878: ф. 487, оп. 1, спр. 871879: ф. 639, оп. 3, спр.42;
1880: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1881: ф. 639, оп. 3, спр. 46; 1883: ф. 639, оп. 3, спр. 45;
1884: ф. 639, оп. 3, спр. 63; 1885: ф. 639, оп. 3, спр. 45; 1887–1903: ф. р-740, оп. 4,
спр. 156; 1890: ф. р-740, оп. 2, спр. 164; 1891: ф. р-740, оп. 2, спр. 163; 1895:
ф. р-740, оп. 2, спр. 169; 1896: ф. р-740, оп. 2, спр. 170; 1901–1904: ф. р-740, оп. 4,
спр. 157; 1905–1918: ф. р-740, оп. 4, спр. 161; 1906–1917: ф. р-740, оп. 4, спр. 162;
1907: ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1909: ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1911: ф. р-740, оп. 4,
спр. 158; 1912–1921: ф. р-740, оп. 4, спр. 159; 1914: ф. р-740, оп. 4, спр. 160; 1914:
ф. р-740, оп. 6, спр. 135; 1922–1923: ф. р-740, оп. 6, спр. 136; 1929: ф. р-740, оп. 6,
спр. 135
9. –
10. списки парафіян: 1852: ф. 172, оп. 1, спр. 2; 1896: ф. 172, оп. 1, спр. 172;
1907: ф. 654, оп. 1, спр. 160
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Пошук родичiв .Волинь

Повідомлення в36 Ольга »

DVK_Dmitriy писав:Что то тут не так.
Дмитрий, подскажите, пожалуйста, в каком архиве находятся эти документы?
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ДУБНО, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Дубно.jpg
Ду́бно — місто, центр Дубенського району Рівненської області (раніше Дубенський повіт Волинськрї губернії). Розташоване на річці Іква.

Хронологія видатних подій з історії м.Дубна
1100-ий рік, 30 серпня – перша письмова згадка про Дубно в Іпатіївському літописі.
1100-ий рік – в Іпатіївському літописі Дубно згадується у зв’язку з міжусобною війною за престол між київським князем Ізяславом Мстиславовичем і його дядьком Юрієм Володимировичем (Долгоруким).
1288 рік – у заповіті князя Володимира читаємо: “І Мстислав (брат Володимира), перебувши декілька днів у Володимирі, поїхав у свої городи - в Луцьк і Дубен”.
1322 рік – у грамоті князя Любарта перераховуються подаровані луцькій церкві Іоанна Богослова маєтності, серед яких і ті, що “под Дубно на две мили и ку Дерманю”, там же мовиться про “монастир Дубенський”.
1337 рік – князь Любарт Гедиминович утвердив за князем Данилом Дмитровичем Остріг з маєтками, що йому належали, до їх числа входило й Дубно.
1386 рік – за дарчою грамотою польського короля Ягайла й Великого литовського князя Вітовта Дубно відходить князю Федору Даниловичу Острозькому.
XIV століття – за припущенням окремих дослідників, князем Федором Острозьким на місці давньоруського городища Дубен збудоване перше (дерев’яно-земляне) укріплення, тобто невеликий замок.
1450-ті роки – дослідник М. Орлович вважав, що саме цього періоду замок у Дубні, в дерев’яному варіанті, спорудив Василь Федорович Острозький (Красний).
XV століття – князі Острозькі засновують у Дубні Спасо-Преображенський і Чеснохрестський монастирі.
1498 рік – Костянтин Іванович Острозький добився для Дубна права називатися містом.
1498 рік – князю К. І. Острозькому вручено гетьманську булаву Великого князівства Литовського.
1507 рік – польський король Сигізмунд Перший своєю грамотою власникові міста К.І.Острозькому, у винагороди за його заслуги перед вітчизною і для стимулу майбутніх заслуг, дозволив збудувати у Дубні замок для відбиття татар та інших поневолювачів, збирати з проїжджих купців мито; отже Дубно отримало Магдебурзьке право майже одночасно з Києвом і Житомиром, мало свою печатку, герб і прапор.
XVI століття – побудова в Дубні кам’яного варіанту замку й Луцької брами.
Друга половина XVI століття – Дубно перейшло у спадок Василю-Костянтину Острозькому.
1577 рік – на Дубенський замок двічі нападали татари, але взяти штурмом його не змогли.
1571 рік – князь К. Острозький запросив ігуменом Чеснохрестського монастиря Іова Залізо з Угорницького монастиря в Галичині, який керував цією святою обителлю в Дубні більше 20 років, а потім був переведений у Почаївську Лавру, де став Іовом Почаївським.
1539-1568 роки – у Чеснохрестському монастирі ієромонахом Арсенієм створене Дубенське Четвероєвангеліє, яке знаходиться нині у Рум’нцевських фондах Російської Державної бібліотеки в Москві.
XVI століття – князь К.Острозький засновує в Дубні православний храм Свято-Іллінський і дарує йому ікону Святого Іллі, яка зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника міста Дубна.
1592 рік – К.Острозький засновує на острові Дубовець Підборецький Вознесенський православний жіночий монастир.
1609 рік – князь Януш засновує Острозьку ординацію, столицею якої було Дубно; у Речі Посполитій було 5 таких ординацій, з яких Острозька - одна з найвідоміших.
10 березня 1616 року – складається інвентар Дубенського замку (список коштовностей, посуду, тканин, меблів, ікон, картин, книг, зброї), копія якого є у фондах Заповідника.
1617 рік – розпочато будівництво бернардинського костелу і кляштора.
Початок XVII століття – Януш Острозький перебудовує Дубенський замок за новоіталійською системою: споруджується цегляна частина замкових ескарпових стін, сторожові вежі на бастіонах, оборонний рів з заходу укріплюється стіною з білого каменю.
19 серпня 1620 року – помер Януш Острозький, і його володіння перейшли до князів Заславських.
1633 рік – повстання православних гайдуків Дубенського замкового гарнізону Чопека, Білця, Губки проти уніатського архімандрита К.Саковича.
1648 рік – напад на Дубно загону Боняка Шолудивого.
1648 рік – на чолі авангардного загону гетьмана Богдана Хмельницького на Дубно напали козацькі полки Максима Кривоноса, але замку взяти штурмом не змогли.
Початок 1660 року – битва під Дубном між російськими та польськими військами.
1660 рік – при князеві Заславському Анастасія Чернецька засновує в Дубні монастир кармеліток; за іншими даними, він був заснований 1702 року княгинею Теофілою-Людвикою Любомирською.
1665 рік – Ганна Пузина, дружина Крем’янецького підсудка Михайла Пузини, заснувала в передмісті Дубна, у Страклові, православний монастир.
1670 рік – за привілеєм польського короля Михайла, з князів Вишневецьких, у Дубні заведений чотирьохтижневий ярмарок.
1674 рік – помер останній з роду Заславських, князь Олександр, Дубно перейшло у власність князів Любомирських.
1676 рік – напад на Дубно татар і турків.
1703 рік – помер Йосип Любомирський, Дубном почали володіти князі Сангушки.
1705 рік – перебування в Дубні українського гетьмана Івана Мазепи.
1707 рік – в Дубні тимчасово зупиняється російський цар Петро I.
7 грудня 1753 року – князь Сангушко подарував (за іншими джерелами – програв у карти) Дубно Станіславу Любомирському.
1774 рік – в Дубно зі Львова переведені контрактові ярмарки.
13 вересня 1775 року – в Дубні помер Януш Сангушко, останній нащадок Острозької ординації.
1768 рік – під час Коліївщини повстанський рух, який охопив Київське, Брацлавське, частину Подільського й Волинського воєводства, перекинувся в район Дубна.
1781 рік – перебування в Дубні останнього польського короля (який ліквідував орден єзуїтів) Станіслава Августа Понятовського.
1792 рік – видатний Ірландський садовод Діонісій Міклер закладає прекрасний парк в урочищі “Палестина”.
1795 рік – третій поділ Польщі, Дубно входить у склад Росії.
Із 1800 року – Дубно стає столицею одного з нащадків династії Бурбонів, скинутої з французького престолу, принца Конде.
30 серпня 1805 року – перше перебування Михайла Кутузова у Дубні.
1813 рік – у Дубні помирає польський просвітитель Тадеуш Чацький.
1844 рік – велика пожежа у Дубні.
1844 рік – Дубно відвідує письменник і вчений Микола Костомаров.
Осінь 1846 року – Тарас Шевченко у нашому місті під час археографічної мандрівки.
12 вересня 1847 року – перше перебування класика французької літератури Оноре де Бальзака в Дубні.
Березень 1867 року – композитор Микола Лисенко збирає в Дубні народні мелодії під час роботи над оперою “ Тарас Бульба” за повістю М. Гоголя.
1870 рік – Дубно відвідує вчений, громадський діяч Михайло Драгоманов.
1871 рік – Йосип та Ядвіга Любомирські продають Дубно з аукціону княгині Барятинській.
1873 рік – відкриття в Дубні залізничної станції.
1875 рік – костел бернардинів пристосовують під православний собор.
1878 рік – Дубно відвідує російський вчений, засновник сучасного наукового грунтознавства В.В. Докучаєв.
1878 рік – у Дубні брав участь в параді на честь перемоги над турками організатор перших чеських легіонів у Росії, письменник, генерал Ярослав Червінка.
1885- 1890 роки – будівництво Тараканівського форту.
28 серпня 1890 року – в Дубні побував російський цар Олександр III.
1894 рік – як журналіст і письменник Дубно відвідує Олександр Купрін.
1907 року – відкривається міська гімназія.
1914 року – на військовій службі в Дубні перебуває видатний історичний і політичний діяч В’ячеслав Липинський.
1915 рік – перебування в Дубні класика чеської літератури Ярослава Гашека.
1923 рік – заснування польської гімназії ім. Конарського.
25 червня 1941 року – масовий розстріл енкаведистами українських патріотів у Дубенській в’язниці.
26-30 червня 1941 року – в районі Дубна відбулася одна з найбільших танкових битв Великої Вітчизняної війни.
Осінь 1941 року – перебування в Дубні Уласа Самчука.
17 березня 1944 року – урочисте відкриття в Дубні пам’ятника Тарасові Шевченку.
14 червня1993 року – прийняття постанови №444 Кабінету Міністрів України про створення Державного історико-культурного заповідника міста Дубна.
1995 рік – спорудження в Дубні, у мікрорайоні цукрозаводу, Свято-Покровського собору Української Православної Церкви Київського Патріархату.
24 червня 2000 року – урочисте святкування 900- річчя міста Дубна.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Пошук родичiв .Волинь

Повідомлення D_i_V_a »

Алевтина писав:...що метричні книги римо-католицького костелу м.Дубно, Волинського ВОЄВОДСТВА не надходили в Рівненський архів...
А може таке буть, що в архіві відповіли на те питання, як воно було задане... не пояснюючи людині, що у 1908 році там була Волинська ГУБЕРНІЯ?
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Пошук родичiв .Волинь

Повідомлення DVK_Dmitriy »

в36 Ольга писав:
DVK_Dmitriy писав:Что то тут не так.
Дмитрий, подскажите, пожалуйста, в каком архиве находятся эти документы?
Государственный архив Ровненской области

http://rv.archives.gov.ua
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ду́бно, місто, Україна

Повідомлення АннА »

ДУБНО — місто обласного підпорядкування Рівненської області, райцентр. Розташований на р. Іква (прит. Стиря, бас. Дніпра). Нас. 41,6 тис. осіб (1998). Залізнична станція. Стародавнє м. Дубен, центр удільного князівства на Волині. Вперше згадується під 1100. У 14 ст. Д. перейшло у власність князів Острозьких. Документально підтверджує право володіння Д. князем Ф.Острозьким грамота короля Владислава II Ягайла від 1386. Від 2-ї пол. 14 ст. Д. входить до складу Великого князівства Литовського. Наприкінці 15 ст. кн. К.Острозький побудував тут замок. 1498 К.Острозький отримує від вел. кн. литов. Олександра привілей на надання Д. статусу міста. 1507 король Сигізмунд I надав місту магдебурзьке право. Від 1619 Д. переходить у власність кн. Заславських, потім Любомирських. У р-ні Д. в жовт. 1648 діяв загін повстанців під кер-вом Федора з Клекотова. Після 3-го поділу Польщі 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Д. — у межах кордонів Російської імперії.Стало окружним центром Подільського намісництва, від 1797 — повітове місто Волинської губернії. Від 1939 — у складі УРСР. Від 1940 — райцентр (1940—92 — Дубнівського, від 1992 — Дубенського р-ну) Ровенської (нині Рівнен.) обл. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації (29 черв. 1941 — 17 берез. 1944) в р-ні Д. діяв партизан. загін.
1995—97 у Д. проведено археол. дослідження. На подвір’ї замку виявлено сліди поселення бронзового віку, доби раннього залізного віку, пізньорим. часу, залишки житлово-госп. будівель літописного м. Дубен кін. 10 —1-ї пол. 13 ст. На околицях міста в урочищі Червоний пагорб відкрито багатошарове поселення епохи від мезоліту до пізньорим. доби і локалізовано залишки Підборецького монастиря, заснованого кн. К.Острозьким 1492 на о-ві Дубовець.
Архіт. пам’ятки: замок і палац кн. Острозьких (15—17 ст.), палац кн. Любомирського (18 ст.), міська брама (16 ст.), Спаська церква (17 ст.), дерев’яна Юр’ївська церква у передмісті на Сурмичах (1709), залишки монастирів, костьоли бернардинців і кармеліток (17 ст.) Пам’ятники: Т.Шевченку, М.Пирогову, воїнам рад. армії, що загинули в боротьбі з гітлерівцями.
У Д. двічі (1750 і 1753) по-бував Г.Сковорода, 1846 — Т.Шевченко, 1864—66 жив В.Короленко.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ду́бно, місто, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Дубно — місто районного підпорядкування. До обласного центру — 46 км автошляхом. Через Дубно проходить залізниця Здолбунів—Львів та автошлях Київ—Львів і Брест—Тернопіль. Населення — 26 900 чоловік.

На околицях міста виявлено два поселення доби ранньої та пізньої бронзи. Трапляються знахідки римських монет II ст. Відомі також ранньослов’янське поселення черняхівської культури та давньоруське городище.

Перша згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літопису за 1100 рік, де розповідається, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князеві Давиду Ігоровичу.

Дубно згадується також 1149 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Юрія Долгорукого. В 1240 році Дубно зруйнували та спалили монголо-татари, після чого воно стало невеликим поселенням. По смерті Данила Галицького Луцьким уділом, до складу якого входило Дубно, володів Мстислав Данилович. На основі грамоти Ягайла від 4 листопада 1386 року Дубно належало князю Ф. Острозькому. З червня 1498 року власник поселення одержав від литовського князя Олександра грамоту про надання Дубну магдебурзького права і дозвіл влаштовувати щотижневі базари та щорічний ярмарок. Розширювалася територія міста, зростала кількість населення, розвивалися торгівля та ремесло, яке набрало типових для середньовіччя форм — у Дубні існували ткацький, шевський, ковальський цехи.

Після Люблінської унії Дубно було включено до складу Луцького повіту Волинського воєводства. Посилився економічний і національно-релігійний гніт. Погіршення становища населення протягом XVI—XVII ст. зумовлювали ще й наскоки татар. В 1577 році Дубно двічі зазнало їх нападу, було зруйноване, але сильно укріплений замок, за стінами якого відсиджувались магнати і шляхта, здобути ворогам не вдалося. Відступаючи, татари захопили у полон чимало жителів.

На початку XVII ст. внаслідок політики польських магнатів Дубно стає одним із осередків поширення католицизму на Волині. Місцеві православні церкви перетворюються на уніатські, в Дубні будуються католицькі монастирі — бернардинів (1620 р.), кармеліток (1630 р.). Польські магнати і шляхта сподівалися прискорити ополячення українського народу за допомогою церковної унії, але населення міста не визнавало її. 1633 року в Дубні спалахнуло антиуніатське повстання на чолі з надвірними козаками Дубнівського замку Чопеком, Вільцем і Губкою. Виступ було придушено князівськими військами, а його ватажків страчено.
Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького хвиля народних повстань докотилася до Дубна. Влітку 1648 року Дубном оволоділи загони Максима Кривоноса, палко зустрінуті населенням міста. Проте військам Богдана Хмельницького не вдалося довго протриматись у Дубні. Польська шляхта знову захопила його і почала укріплювати. 2 червня 1649 року власник Дубна князь Заславський наказав примусово залучити всіх жителів до ремонту мостів і греблі.

Навколо Дубна розташовувалися шляхетські війська, які грабували місцеве українське населення. Біля Дубна стояв тритисячний загін магната Брацлавського, а в місті такий же загін магната Заславського. 5 червня 1651 року один з козацьких загонів, надісланих Богданом Хмельницьким, щоб здобути харчі й фураж, захопив Дубно, де козаки забрали 2 тис. коней і волів, яких шляхта мала гнати до свого табору, розміщеного біля Сокаля. Місцеве населення ненавиділо загарбників, селяни допомагали козакам, повідомляли їх про наближення ворога. Коронний хорунжий О. Конєцпольський доповідав М. Потоцькому, що не зміг захопити «язика»: коли він наближався до Дубна, селяни підпалювали фільварки, щоб попередити українське повстанське військо про наближення ворога.

В Дубні та біля нього зосереджувались значні сили польсько-шляхетського війська, про що 11 (21) червня 1654 року Богдан Хмельницький повідомляв листом царя Олексія Михайловича.

На початку вересня 1660 року російські і козацькі полки під командуванням боярина В. Б. Шереметева обложили Дубно, де перебували тоді війська коронного гетьмана, однак поява татар змусила Шереметева зняти облогу міста. Бурхливі події кінця XVI — першої половини XVII ст. в районі Дубна були відображені М. В. Гоголем в його творі «Тарас Бульба».

1706 року під час Північної війни Дубно захопили шведи, від яких місто визволили російські війська. Меншиков у листі до Петра І розповідав, що коли російські війська наблизились до Дубна, шведи поспішно відступили, залишивши в місті 28 мідних гармат. У січні 1707 року в Дубні перебував Петро І.

У XVIII ст. двічі відвідав Дубно мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода — 1750 року, коли він прямував у країни Європи, і 1753 року, повертаючись назад.

Назрівання кризи феодальної системи позначилось посиленням експлуатації трудящих. Зростання соціального та національного гніту приводило не раз до народних повстань. У травні 1768 року, під час народного повстання на Правобережній Україні, очолюваного Іваном Гонтою та Максимом Залізняком, стались виступи і в околицях Дубна.

В 1772 році, коли Львів відійшов до Австрії, в Дубно зі Львова було перенесено великий контрактовий ярмарок. На ярмарок, який тривав протягом місяця, приїздило чимало купців не тільки з Польщі, але й з-за кордону. Торгували зерном, лісом, продуктами сільськогосподарського виробництва. В Дубні побудували великі склади-магазини, де зберігались товари. Найбільші склади належали магнатам Ржевуським, які надсилали зерно та інші товари в Гданськ і Торунь.

Князі Любомирські, власники Дубна, під час ярмарків влаштовували в своєму палаці, збудованому у другій половині XVIII ст., для приїжджих магнатів пишні бали, театральні вистави, концерти. 1780 року в місті жив польський театральний діяч Войцех Богуславський. У Дубні він здійснив постановку кількох п’єс, в т. ч. власної — «Генріх IV на полюванні».

Указом Катерини II 1795 року Дубно було визначено повітовим містом Подільської губернії, а згодом ввійшло до складу Волинської губернії. У 1797 році «лубенські контракти» перенесли до Новограда-Волинського, а згодом до Києва, де вони поклали початок знаменитим контрактовим ярмаркам на Подолі. Дубно дещо втрачає значення важливого торгового центру.

На початку XIX ст. місто перетворюється на прикордонний пункт поблизу російсько-австрійського кордону. Тут стояв чималий військовий гарнізон, який очолювали в різний час видатні російські полководці — М. І. Кутузов (1806 р.), Д. С. Дохтуров (1810, 1811 рр.).

У період Вітчизняної війни 1812 року російська армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, спираючись на дубнівські та луцькі укріплення, стримувала просування французьких військ на Волинь і Поділля.

У першій половині XIX ст. у Дубні починає розвиватися промисловість, пожвавлюється торгівля. 1838 року засновано прядильне підприємство, яке складалося з двох фабрик. Знову, як і раніше, тут щороку відбувалися два найбільші на Волині ярмарки, товари на які завозили також з Польщі та Австрії.

Історичне минуле Дубна привертало увагу видатних діячів культури. 1846 року за завданням Археографічної комісії Дубно відвідав Т. Г. Шевченко. Поет оглянув місця, пов’язані з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба»,— замок князів Острозьких, міську браму, Ільїнську церкву, монастир кармеліток. У березні 1867 року в Дубні перебував композитор М. В. Лисенко, який збирав матеріал для опери «Тарас Бульба».

В другій половині XIX—на початку XX ст. місто зростало. Його розвиткові сприяла відкрита 1873 року залізнична колія Здолбунів—Радзивилів. Наприкінці XIX ст. населення Дубна становило 14 257 чоловік, вт. ч. 8153 міщанина, 4841 селянин, 717 дворян, 90 осіб духовного звання, 203 купці.

Велике значення в житті дубнівських трудящих мала боротьба російського, пролетаріату під час першої російської буржуазно-демократичної революції 1905— 1907 рр. 2 лютого 1905 року відбувся виступ солдатів Дубнівського форту. Керівництво ним здійснював солдатський комітет. Повсталі вимагали демократизації армії, усунення реакційно настроєних офіцерів, зменшення солдатської муштри,, поліпшення харчування. Коменданту форту з допомогою спеціально присланих козацьких частин вдалося придушити виступ. Гарнізон розформували і замінили іншими військовими частинами. Керівників виступу та значну частину солдатів засудили до каторжних робіт.

Слідом за солдатами в квітні 1905 року застрайкували дубнівські кравці, шевці столяри, вимагаючи 8-годинного робочого дня, ліквідації штрафів, підвищення заробітної плати. 1 травня по вулиці Широкій (нині Жовтнева) пройшла велика демонстрація трудящих міста. А 13 жовтня дубнівські залізничники приєдналися до Всеросійського страйку залізничників. Тоді ж припинили роботу працівники пошти й телеграфу.

Через Дубно проходив один з шляхів, яким доставляли в Росію з-за кордону революційну пресу. 2 липня 1905 року біля Платерівського залізничного поста Дубнівського повіту затримали транспорт нелегальної літератури, серед якої було» 90 примірників праці В. І. Леніна «До сільської бідноти».

Багато уваги приділяли більшовики революційній роботі серед солдатів. У березні 1906 року біля штабу і казарм 32-го Чугуївського драгунського полку, що дислокувався у Дубні, були розкидані прокламації, видані Дубнівською групою РСДРП5.

На шлях революційної боротьби ставало й селянство. 31 травня 1906 року селяни поблизу міста Дубна захопили велику ділянку поміщицької сіножаті. «Сінокос наш,— казали вони,— а скоро і вся земля буде наша».

Місто розвивалося, розширювалося, але влада не дбала про його благоустрій тут не було водопроводу, каналізації. Більша частина населення лишалася без медичної допомоги — 9 приватних лікарів, 5 акушерок та 4 зубні лікарі обслуговували головним чином заможних жителів.

Про стан освіти свідчить те, що більш як половина всіх мешканців Дубна, тобто понад 7 тис. чоловік, були неписьменними. З навчальних закладів у місті існували засновані 1855 року двоє училищ, 1905 року відкрили приватне жіноче училище, а 1909 — чоловічу гімназію.

У 1813 році в Дубні перебував і помер польський вчений, діяч у галузі освіти Тадеуш Чацький. Він був одним із засновників Товариства аматорів наук у Варшаві, працював інспектором шкіл Волинської губернії, брав участь у створенні Кременецького ліцею, в розробці проекту шкільної мережі на Волині.

Перша світова імперіалістична війна призвела до ще більшого зубожіння населення міста. При наближенні австрійських військ більшу частину жителів евакуювали в глиб Росії. 29 серпня 1915 року місто було зайняте ворогом, у руках якого воно перебувало до 4 червня 1916 року. Оскільки після цього Дубно опинилося у прифронтовій зоні, тут було дислоковано значні маси військ і встановлено жорстокий воєнний режим.

На початку першої світової війни в Дубно з Києва прибув у складі 11-го Корпусного авіаційного загону відомий російський льотчик П. М. Нестеров. Як військовий кореспондент у Дубні 1916 року перебував російський письменник О. М. Толстой.

Місцеві органи буржуазно-поміщицької влади всіляко підтримували імперіалістичну війну, робили все можливе, щоб піднести наступальний порив солдатів 11-ї армії Південно-Західного фронту, що розташувалася у місті. Лише більшовики несли солдатам правду про війну. В цей час революційну роботу серед солдатів, трудящих мас Дубна і повіту вели більшовики В. М. Величко, М. М. Коковихін, А. М. Пірейко.

Звістка про перемогу Лютневої революції у Петрограді надійшла в Дубно 28 лютого 1917 року. В Дубнівському повіті відбулися масові мітинги і збори, під час яких більшовики роз’яснювали трудящим імперіалістичний характер війни, антинародну політику Тимчасового уряду, угодовських партій та дрібнобуржуазних націоналістичних угруповань, які захищали інтереси буржуазії та поміщиків.

В березні 1917 року Дубнівська група РСДРП об’єднувала 10 членів партії, вона налагодила зв’язок з солдатським комітетом Дубнівського гарнізону 11-ї армії, де армійську партійну групу РСДРП очолював більшовик М. Мартиненко, який безпосередньо підтримував тісний зв’язок з ЦК РСДРП. Наприкінці березня під керівництвом більшовиків у військових частинах Дубнівського гарнізону було створено Ради солдатських депутатів.

23 квітня 1917 року у Дубні відбувся організований більшовиками масовий мітинг робітників, які вимагали припинення війни, укладення справедливого миру. Велику роботу провели дубнівські більшовики, роз’яснюючи програму партії у цей період. На підприємства міста і в села були надіслані агітатори.

Значну організаційну й політичну допомогу більшовикам Дубна подали прибулі в першій половині 1917 року з Петрограда матроси-кронштадтці, яких направляла Військова організація ЦК РСДРП(б). У повідомленні волинського губернського комісара Тимчасового уряду на ім’я міністра внутрішніх справ зазначалось, що кронштадтські моряки Кузнецов і Косарев ведуть у місті Дубні й навколишніх селах революційну більшовицьку пропаганду серед населення за повалення військових урядових організацій і Тимчасового уряду.

Щоб придушити виступи солдатів проти війни, генерал Корнілов видав наказ про розстріл військових частин, які самовільно відходять з фронту. Проти них було виставлено каральні загони, зокрема у Дубні —1-а сотня козачих військ. Дубнівська тюрма була переповнена революційно настроєними солдатами. Під слідством перебували 11 офіцерів і близько 500 солдатів, у т. ч. Т. Вальтер, П. Горбачов, І. Михайлов, С. Олійник, І. Сазонов та інші більшовики. їм загрожувала сувора кара, як учасникам братання і антивоєнних солдатських заворушень. 20 вересня 1917 року в приміщенні військового суду почався виступ групи в’язнів, які розігнали судових урядовців. Повстанців підтримали 3-й залізничний батальйон і 404-й Камишинський полк. Повсталі солдати захопили місто. Цей виступ тривав до 4 жовтня.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції була палко схвалена трудящими та гарнізоном міста. 31 жовтня 1917 року загальні збори Дубнівського гарнізону ухвалили негайно передати владу Радам. У другій половині листопада було переобрано Раду солдатських і робітничих депутатів міста, створену після перемоги Лютневої революції. У новому її складі з 20 місць 15 одержали більшовики, переважно представники гарнізону. Дубнівська Рада утворила ревком, керівне ядро якого становили більшовики. 29 листопада 1917 року член комітету РСДРП(б) Дубнівського гарнізону Ш. Мартиненко повідомив ЦК більшовиків про обрання військово-революційного комітету і про передачу влади до рук Рад.

Щоб допомогти ревкому захистити владу трудящих від посягань контрреволюційних елементів, з Луцька прибув броневик із загоном червоногвардійців.

Велике значення для перемоги Радянської влади на Ровенщині мав Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Дубнівська повітова Рада обрала на з’їзд делегата — колишнього матроса Балтійського флоту, учасника Великої Жовтневої революції, уродженця села Повчі Дубнівського повіту В. П. Рикуна. У відповідь на рішення з’їзду встановити владу Рад на Україні в місті Дубні 7 січня 1918 року відбулися багатолюдні збори й демонстрації трудящих.

В січні 1918 року Дубнівський військово-революційний комітет звернувся з відозвою до трудящих обрати делегатів на повітовий з’їзд. За рішенням ревкому було розігнано есеро-меншовицьку повітову Раду. Дубнівську Раду очолив більшовик Г. Михайлов.

Діяльність органів Радянської влади в Дубні перервало в лютому 1918 року вторгнення австро-німецьких окупантів. Більшовики змушені були піти в підпілля, щоб організувати трудящих на боротьбу з ворогами.

В грудні 1918 року окупанти залишили Дубно. На зміну їм прийшла буржуазно-націоналістична Директорія, яка запровадила режим терору й насильства. Більшовицьке підпілля готувало трудящих до збройної боротьби проти петлюрівських військ. Навесні 1919 року Дубнівський підпільний ревком підготував збройне повстання. 15 березня повстанські загони вступили до міста. Але після жорстокого бою в передмісті Сурмичах з переважаючими силами ворога змушені були відступити. А вже в квітні 1919 року активно діяли більшовицькі повстанські загони в селах Повчі, Пісках, Садах. Велику допомогу підпільникам повіту подавав Д. Г. Ширин, делегат II з’їзду КП(б)У. Він загинув 1919 року в Дубні від рук петлюрівців.

З наближенням Червоної Армії до Дубнівського повіту активізувалася революційна боротьба. 17 травня в Дубні розпочалося повстання робітників, солдатів і селян. Революційний комітет, створений повстанцями, підтримував безпосередні зв’язки з радянськими військами. 20 травня частини Таращанської бригади під командуванням В. Н. Боженка разом з повстанцями, якими керували місцеві підпільники М. А. Прокопчук, В. П. Рикун і Бондарчук, у запеклих боях з петлюрівцями та зунрівцями визволили місто Дубно. До 1 червня на всій території повіту було відновлено Радянську владу.

На визволеній території розпочалося будівництво нового життя. В місті відновлює свою роботу ревком на чолі з В. П. Рикуном. У селах повіту створюються волосні й сільські ревкоми, комітети бідноти.

5—8 липня 1919 року в Дубні відбувся повітовий з’їзд Рад, де було прийнято постанову про націоналізацію поміщицьких земель, банків, промислових підприємств. При повітовому виконкомі, який обрали на з’їзді, створили відділи: військовий, адміністративний, соціального забезпечення, продовольчий, освіти, землеробства, юстиції, праці, фінансів, охорони здоров’я. Налагоджувалося мирне життя. В Дубні відкрили дитячий будинок, на потреби шкіл асигнували 4 млн. крб. В липні 1919 року в місті створили Комуністичну Спілку Молоді.

Але насунулась нова небезпека: 15 серпня 1919 року польські інтервенти захопили Дубно. Трудящі боролися проти окупантів. Очолили цю боротьбу підпільники комуністи. Вони вели агітаційну та пропагандистську роботу серед населення, створювали партизанські загони.

Майже рік господарювали в місті інтервенти. 19 липня 1920 року підрозділи Першої Кінної армії вигнали окупантів. Було відновлено Радянську владу. В боях за Дубно особливо відзначились кіннотники 11-ї кавалерійської дивізії (командир Ф. М. Морозов), 14-ї кавалерійської дивізії (командир О. Я. Пархоменко), бійці 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Й. Е. Якіра. В боях поблизу Дубна 19 липня 1920 року загинув комбриг 11-ї кавалерійської дивізії С. М. Патоличев.

Польським інтервентам вдалося припинити наступ радянських військ і знову захопити Дубно. Згідно з Ризьким мирним договором воно лишилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі.

Уряд буржуазно-поміщицької Польщі не дбав про розвиток промисловості на окупованих землях. У 30-х роках в Дубні було кілька невеликих промислових підприємств. Майже за 20 років господарювання окупантів у місті побудували лише одну консервну фабрику, на якій працювало 100 робітників, стільки ж їх налічувалося на решті промислових підприємств, не враховуючи понад 500 сезонних робітників хмелярень. Умови праці були вкрай незадовільні. Робочий день тривав 10—12 годин, за що робітники одержували в середньому по 2—3 злоті. Ще гірше було становище підлітків — заробітна плата учня становила 1—2 злоті.

Трудящим постійно загрожувало безробіття. Це визнавали й польські урядовці. Начальник воєводської поліції у своєму звіті 30 квітня 1927 року писав, що в Дубні зросла кількість безробітних. За далеко неповними офіційними даними на 31 грудня 1937 року в Дубні налічувалося 133 безробітні.

Тяжке економічне становище трудящих доповнювалось національним гнітом. В дубнівських навчальних закладах: державній гімназії, торговельній школі, професійній школі для дівчат, двох семирічних та двох початкових школах навчали польською мовою. В середніх і спеціальних закладах навчання було платним. У школах не створювалися нормальні умови для навчання, панувала антисанітарія. 1930 року у місті налічувалося 3195 неписьменних. Не краще було з медичним обслуговуванням населення. Видатки на охорону здоров’я 1936 року становили лише 0,67 злотого на одного жителя.

На початку 1924 року утворено Дубнівський повітовий комітет КПЗУ. Він керував революційною боротьбою трудящих. У квітні 1933 року в повіті діяло 7 організацій КПЗУ, а в кінці грудня — 156.

В роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. активізуються революційні виступи трудящих. У листопаді 1933 року почався керований комуністами страйк робітників хмелесушарні. Страйкувало більш як 300 робітників. Весною 1934 року комуністи знову організували страйк, у якому взяли участь понад 500 чоловік. Виступ закінчився перемогою трудящих — їм підвищили заробітну плату.

У березні 1934 року застрайкували 200 шевців. Для підтримки страйкуючих комуністи-підпільники збирали серед населення гроші. Страйк тривав 12 днів. 8 листопада 1935 року припинили роботу кравці, які вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. В 1934—1936 рр. у місті відбулися численні виступи робітників хлібопекарень, шевців, а також некваліфікованих робітників.

Власті всіляко переслідували комуністів. Протягом 30-х років у Дубні майже щорічно відбувалися великі політичні процеси. Наприклад, 1934 року — процес 57 членів КПЗУ. У 1937 році серед засуджених були керівники КПЗУ — Н. М. Поліщук, Я. Ю. Солов’ян, X. Непомняща та багато інших.

27 травня 1937 року 14 політичних в’язнів — комуністів і комсомольців, серед яких були І. В. Вальчун, С. П. Краєвський, О. С. Корженівський та інші, втекли з міської в’язниці. Діставшись на волю, вони продовжували вести активну революційну боротьбу. Частина з них виїхала нелегально до Іспанії і взяла участь у боротьбі іспанського народу проти фашистських заколотників. С. Краєвський був політруком роти ім. Т. Г. Шевченка, загинув смертю хоробрих у бою біля міста Каспи.

17 вересня 1939 року настав довгожданий день, коли західноукраїнські землі були визволені. Населення радісно зустріло Червону Армію, яка вступила до міста 18 вересня. Над Дубном замайорів червоний прапор. В перші дні після визволення створюється тимчасове повітове управління на чолі з С. В. Волошенком. Працівники управління розгорнули роботу, налагоджуючи революційний порядок.

Зразу після визволення міста почала виходити газета «Дубнівська правда». В перших її номерах було опубліковано звернення повітового управління про підготовку до скликання Народних Зборів Західної України. 22 жовтня 1939 року дубнівці вперше брали участь у виборах, які були справжнім святом трудового народу. Депутатами Народних Зборів Західної України від Дубнівського виборчого округу обрали В. Л. Безкопильного і М. В. Стефанович.

В місті створюються партійні і державні органи. Першим секретарем Дубнівського повітового комітету КП(б)У обрали С. В. Волошенка. Повітовий виконавчий комітет очолив X. С. Кученко. Наприкінці грудня 1939 року після здійснення адміністративно-територіального поділу місто Дубно стало центром Дубнівського району. 26 лютого 1940 року в Дубні створили міську Раду депутатів трудящих. Головою її обрали С. О. Козійчука. Він ще 16-річним юнаком вступив до лав комсомолу, з 1932 року — активний діяч КПЗУ. У 1938 році його видав провокатор, і борця-комуніста заарештували. Кати готували йому смертний вирок, який потім замінили на 14 років ув’язнення. У вересні 1939 року С. О. Козійчука визволила із в’язниці Червона Армія. В 1940 році його обирають депутатом Верховної Ради УРСР.

Встановлення й зміцнення Радянської влади відбувалося у жорстокій класовій боротьбі з антирадянськими елементами, буржуазією і поміщиками, а також українськими і польськими буржуазними націоналістами. 1940 року в місті було викрито антирадянську заколотницьку організацію із польських націоналістів, офіцерів колишньої польської армії, яка готувала збройне повстання проти Радянської влади.

Велику роль у будівництві нового життя відіграла районна партійна організація, яка об’єднувала тоді 101 члена партії. Комуністам активно допомагали комсомольці, яких у червні 1940 року було 97.

В Дубні націоналізували 2 банки, 11 промислових підприємств, житловий фонд, який належав поміщикам і капіталістам. У місті запрацювали 3 середні, 2 семирічні школи, сільськогосподарський технікум. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організували спеціальні курси, відкрили державну бібліотеку, районний будинок культури. На базі невеликого «Регіонального музею землі дубнівської», заснованого 1934 року краєзнавцями-аматорами, створено Дубнівський краєзнавчий музей.

Протягом 1940 року в місті відкриваються медичні заклади: лікарня, поліклініка, дитяча консультація, пологовий будинок, санітарно-епідеміологічна станція. Населення вперше отримало безплатну медичну допомогу. Відділ соціального забезпечення райвиконкому почав надавати інвалідам війни та дітям-сиротам значну грошову допомогу.

Швидких темпів набуває промислово-кооперативне будівництво. Дрібні кустарі і ремісники об’єднуються в артілі. В 1940 році стала до ладу беконно-консервна фабрика, організовано промислову артіль ім. 8 Березня, на базі приватної слюсарної майстерні відкрито ливарно-механічний завод.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ду́бно, місто, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Соціалістичні перетворення в Дубні були перервані віроломним нападом фашистських загарбників на Радянський Союз. В перший день війни місто зазнало варварського бомбардування фашистської авіації, в результаті чого було знищено багато житлових будинків, вбито та поранено близько 50 чоловік мирних жителів.

За місто розгорнулися жорстокі бої. 25 червня 1941 року ворог захопив Дубно. Щоб затримати просування ворожих військ, сюди був направлений 8-й механізований корпус під командуванням генерал-лейтенанта Д.І. Рябишева. Група, якою командував бригадний комісар М. К. Попель, у складі 34-ї танкової дивізії та корпусного мотоциклетного полку 27 червня 1941 року перейшла в наступ. На кінець дня радянські війська визволили Дубно. В результаті навального наступу було захоплено 30 гітлерівських танків. Радянські танкісти протягом доби оволоділи здобутою ворожою технікою, що дало змогу створити новий танковий батальйон, командиром якого був призначений капітан О. М. Михальчук. В боях за Дубно загинули смертю хоробрих командир дивізії полковник І. В. Васильєв, підполковник М. Д. Болховітін, полковий комісар М. М. Немцев.

Сміливі дії 8-го механізованого корпусу викликали замішання ворога. Просування ворожих військ тимчасово було затримано.

Оцінюючи бойові операції в районі Дубна—Бродів, начальник генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал Гальдер 29 червня 1941 року записав у своєму щоденнику: «8-й російський танковий корпус глибоко вклинився в наше розташування і зайшов у тил 11-ї танкової дивізії. Це вклинення противника, очевидно, викликало велике безладдя в нашому тилу між Бродами і Дубном».

В ході боїв за місто був сформований винищувальний загін з членів партійного і радянського активу, в його складі були секретар Дубнівського РК КП(б)У О. І. Денисенко, завідуючий відділом райкому В. К. Івончик, редактор районної газети В. Д. Черняхівський та багато інших партійних і радянських працівників. На північний схід від міста Дубна загін прийняв бій з переважаючими силами німецько-фашистських військ. Захисники міста героїчно відбивали атаки фашистів, і лише тоді, коли ворог кинув у бій танки, бійці загону змушені були відступити. В нерівному бою загинули депутат Верховної Ради УРСР, голова міської Ради депутатів трудящих С. О. Козійчук, начальник районного відділу HKBG Я. В. Винокур та інші патріоти. Загін пройшов сотні кілометрів по ворожих тилах, знищуючи фашистів, і в районі Житомира приєднався до Діючої армії.
В ніч з 28 на 29 червня 1941 року німецько-фашистські війська знову вдерлися до міста. Настали чорні дні окупації. На місцях нещодавніх боїв лишилося багато тяжко поранених радянських воїнів. Гітлерівці по-звірячому розправлялися з полоненими. «29 червня 1941 року я сам бачив, як представники німецької армії розстрілювали полонених червоноармійців, що лежали поблизу міста Дубна,— розповідав пізніше полонений німецький солдат Вольфганг Шарте,— після цього їх прокололи багнетами, щоб убити напевно. Поруч стояли німецькі офіцери і сміялися».

Населення, ризикуючи життям, підбирало поранених воїнів. В селі Панталія було створено великий лазарет, але буржуазні націоналісти привели сюди есесівців і вчинили криваву розправу. З перших же днів окупації почалося страхітливе знищення радянських людей. Лише в місті Дубні фашисти замордували понад 20 тис. чоловік. Проте кривавий терор не зміг скорити радянських патріотів. Незважаючи на смертельну небезпеку, житель Дубна М. І. Попов 1943 року зумів визволити з табору 16, а потім ще 46 напівживих радянських воїнів. Він розмістив їх у колишньому будинку інвалідів і доглядав разом з медсестрою М. М. Арутюнян. Завдяки мужності патріотів полонені були врятовані і направлені в партизанські загони, де продовжували боротьбу з фашистськими загарбниками.

В Дубнівському районі героїчно діяв місцевий партизанський загін, створений військовополоненим Філіповим. Народні месники в січні 1942 року, натхнені звістками про розгром фашистів під Москвою, прийняли перший бій з гітлерівцями на шляху Дубно—Повча. Мужня боротьба загону стала прикладом для багатьох: з невеликої партизанської групи він зріс до 60 чоловік. Загін діяв у Дубнівському та Млинівському районах. У липні 1943 року більшість партизанів разом з Філіповим загинули в боях з оунівськими бандами.

Віру в швидке визволення від фашистського рабства приніс жителям Дубна сміливий рейд партизанського з’єднання С. А. Ковпака влітку 1943 року. Партизани пустили під укіс ворожий ешелон на перегоні Дубно—Мирогоща. Рейд партизанів G. А. Ковпака через район активізував антифашистський рух. Група патріотів, очолювана Т. О. Кисильчуком, на залізниці Дубно—Здолбунів пустила під укіс два ешелони, які везли авіамотори і фашистських солдатів. Фашистам та їх прихвосням українським буржуазним націоналістам вдалося напасти на слід підпілля. Восени 1943 року вони по-звірячому розправилися з багатьма патріотами, замордували керівника підпілля Т. О. Кисильчука.

Настав 1944 рік. Частини 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії (командир П. І. Зубов) у взаємодії з 8-ю Далекосхідною дивізією (командир П. О. Хрустальов) та 149-ю стрілецькою дивізією (командир А. А. Орлов) 3 лютого вийшли на рубіж Ікви, щоб форсувати її на півночі і на півдні від Дубна. Німецько-фашистське командування намагалось затримати наступ радянських військ. Згрупувавши на рубежі Ікви значні сили, окупанти чинили опір, вдаючись до численних контратак. Почалися уперті бої. Лише за один день бою 5 лютого частини 6-го гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта С. В. Соколова знищили в районі Дубна понад 2 тис. гітлерівців, 20 танків, захопили в полон 860 ворожих солдатів і офіцерів.

Зважаючи, що ворог кинув у бій нові сили, командуючий 13-ю армією генерал-лейтенант М. П. Пухов видав наказ утриматись від штурму Дубна, щоб здійснити перегрупування, посилити корпуси танками. Ранком 9 лютого 6-й гвардійський кавалерійський корпус відновив наступ у районі Дубна. 13-а гвардійська кавалерійська дивізія, виконавши обхідний маневр у південному напрямку, в кінці дня зав’язала бої на західних околицях міста з частинами 7-ї танкової дивізії гітлерівців. 11 лютого розгорнулися бої за передмістя Дубна. Ранком 12 лютого радянські бійці оволоділи селом Панталія і почали переправу через Ікву на північ від міста. Вони закріпились на західному березі ріки. Незважаючи на шалений артилерійський вогонь ворога, плацдарм був утриманий. Того ж дня 29-й кавалерійський полк під командуванням В. Ф. Сімбуховського після запеклого бою захопив два квартали міста. Одночасно зі сходу наближались радянські танки. Танкістам вдалось визволити передмістя Сурмичі. Завдання, поставлене 13-й армії в розгромі Ровенсько-Луцького угруповання ворога, було виконане, командування фронтом вирішило припинити дальші атаки міста Дубна і закріпитись на зайнятому рубежі.

В боях за визволення міста брав участь 31-й гвардійський Кубано-Чорноморський козачий полк 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії, до складу якої входили добровольці із Тувинської Народної Республіки. В нерівному бою з фашистами 19 сміливих тувинців відбивали атаки переважаючих сил ворога, але не залишили найнятого рубежа. Понад сотня фашистів знайшла собі тут могилу. Смертю хоробрих загинули за визволення Дубна тувинські добровольці: Берзекей Сат, Сендуй Оол, Донгур Кизил, Дажи Серен та інші герої.

Бої за місто тривали. Частини 149-ї та 172-ї стрілецьких дивізій 16 березня вели вуличні бої. Ворог без бою не віддавав жодної вулиці. 17 березня 1944 року воїн Червоної Армії М. П. Морозов підняв червоний прапор над визволеним Дубном. Столиця нашої Батьківщини Москва 17 березня салютувала доблесним військам 1-го Українського фронту двадцятьма артилерійськими залпами з ста двадцяти гармат. Частинам, які найбільше відзначились, визволяючи місто, було згодом присвоєно найменування «Дубнівських».

Після визволення відновили роботу районний комітет партії, районна і міська Ради депутатів трудящих, райком комсомолу та інші організації. У травні 1944 року почала виходити районна газета «Дубнівська правда».

Фашистська окупація завдала великої шкоди господарству і культурі міста. В руїнах лежали промислові підприємства, більша частина житлових будинків. Гітлерівці зруйнували будинок культури, бібліотеку, музичну школу, музей. Трудящі багато працювали, щоб відбудувати господарство, розчищали вулиці від сміття й руїн. Вже 1944 року став до ладу райхарчокомбінат, запрацювали промислові артілі «Комуніст», «Зірка», ім. 8 Березня, відновили роботу м’ясокомбінат, ливарно-механічний завод. Дала струм міська електростанція. В серпні 1944 року випустила першу продукцію відбудована беконно-консервна фабрика, 1945 року пущено маслозавод.

Наслідуючи патріотичний почин трудящих Києва, Харкова, Полтави, робітники й службовці брали активну участь у відбудовних роботах. Кожен житель протягом квітня і травня працював безплатно 6 годин на відбудові міста. Налагодили телефонний зв’язок, почав працювати міський радіовузол. Швидко загоювалися рани, завдані фашистами. 1945 року беконно-консервна фабрика виконала річний план на 103 проц., випущено валової продукції на 702 тис. крб. Ще більших успіхів досягли робітники й інженерно-технічні працівники райпромкомбінату. Вони здобули першість серед промислових підприємств області.

Повністю відбудували цегельний і вапняний заводи. На ливарно-механічному .заводі було налагоджено випуск сільськогосподарського реманенту. Тут виготовляли сівалки, віялки, соломорізки, які користувалися великим попитом у населення. Слюсарі С. Білоусов, В. Мильничук, токарі С. Кощук, С. Цурюк щоденно виконували норми на 250—300 процентів.

Наслідуючи почин ленінградців, робітники дубнівських підприємств розгорнули змагання за виконання п’ятирічки за чотири роки. Райпромкомбінат знову став переможцем соціалістичного змагання серед підприємств області у першому кварталі 1946 року. Йому було вручено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У та виконкому обласної Ради депутатів трудящих і грошову премію. Успішно працювали колективи артілі «Комуніст», беконно-консервної фабрики, маслозаводу, райхарчокомбінату та інших підприємств. У 1947 році стало до ладу нове підприємство — рукавично-трикотажна фабрика.

Особлива увага приділялася житловому будівництву. Тільки за 1946 рік і перший квартал 1947 року було відбудовано і відремонтовано 125 квартир, 5 житлових будинків. Для підняття з руїн житлового фонду створювались спеціальні бригади ремонтників, яким постійно допомагало населення. Відремонтовано 24 будинки загальною площею 440 кв. м. Проте це не могло задовольнити потреби населення. У квітні 1948 року відбулися збори міського активу передовиків виробництва. Обговоривши питання про стан будівництва і благоустрою Дубна, учасники активу закликали трудящих допомогти у цій справі. На заклик передовиків відгукнулися виробничі колективи. Протягом 1949 року кожний житель відробив безплатно 30 годин на впорядкуванні міста.

Завдяки зусиллям трудящих було розчищено 5 га засміченої території, прокладено нові вулиці, відремонтовано тротуари, висаджено квіти, кущі, відновлено газони. Активну участь у цих роботах взяли комсомольці, учні шкіл і училищ.

Підсумки четвертої п’ятирічки для трудящих міста були відрадними. На повну потужність працювали підприємства, чітко діяли міський транспорт, зв’язок і комунальне господарство. Було введено в дію 14 950 кв. м. житлової площі.

Значних успіхів було досягнуто в розвитку народної освіти і культури. В 1945 році відкрили педагогічне училище, культосвітній і сільськогосподарський технікуми, а в наступному році — сестринсько-медичну школу.

У 1944/45 навчальному році в місті працювали 4 середні школи. Педагогічні колективи чимало робили, щоб виявити дітей шкільного віку, залучити їх до навчання. Навесні 1947 року відбулися перші випуски в середніх школах міста. Атестат про середню освіту вперше після війни отримало 64 юнаки і дівчини. Працювала вечірня середня школа робітничої молоді. Були створені 32 гуртки та школи ліквідації неписьменності. Тому вже на кінець 1949 року всі навчались грамоти. Для підготовки спеціалістів сільського будівництва 1950 року відкрито школу десятників-будівельників.

Проводилася робота щодо боротьби з дитячою безпритульністю. Для сиріт і напівсиріт організували 2 дитячі будинки. В перший післявоєнний рік відкрили 2 дитячі ясла-садки. В Дубні працювали літній міський піонерський табір, де щорічно оздоровлювалося 220—250 дітей, табори при школах. Дійову допомогу у створенні їх матеріальної бази подавали робітничі колективи. Робітники промартілі «Зірка» виготовили меблі, працівники промкомбінату придбали посуд, полагодили спортивні майданчики.

Відновив свою роботу Дубнівський краєзнавчий музей. Під час окупації він був частково знищений і пограбований. У жовтні 1946 року відчинив двері новий міський кінотеатр. Вже 1949 року в місті працювало три бібліотеки.

Центром відпочинку трудящих став будинок культури. Тут розгорнулася робота драматичного, хорового, танцювального гуртків. У будинку культури відбувалися молодіжні вечори, урочисті збори, огляди художньої самодіяльності міста й району. 1949 року з Острога в Дубно переїхав пересувний драматичний театр.

Восени 1949 року працювала перша районна промислова і сільськогосподарська виставка, присвячена 10-річчю возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. На виставці були широко представлені всі промислові підприємства і колгоспи району, зокрема колгосп ім. Калініна, трудівники якого зібрали по 500 цнт цукрових буряків з гектара.

Успішним для трудівників Дубна був 1952 рік: трикотажники видали продукції понад план на 210 тис. крб., промкомбінат виконав річну програму до 5 листопада. Зросли ряди передовиків виробництва. 1953 року за успіхи в соціалістичному змаганні маслозавод був нагороджений перехідними Червоними прапорами ВЦРГІС та обласного комітету профспілки. Лісгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1953 року стало до ладу нове підприємство — овочесушильноконсервний комбінат.

Урочисто відсвяткували жителі 300-річчя возз’єднання України з Росією. На міському стадіоні відбулося свято пісні й танцю.

У виробничому й громадському житті міста активну участь брала молодь. Почин бригади шахтарів, яку очолював М. Мамай, знайшов відгук серед робітничої молоді Дубна. Першими наслідували його приклад трикотажники. Похід за виробництво продукції понад план підтримали колективи побуткомбінату, хлібозаводу, лісгоспу, меблевої фабрики. В 1957 році завдяки зусиллям робітників випущено понад план продукції на 36,7 млн. карбованців.

Невтомною працею відзначили трудящі початок семирічки. Перший день 1959 року бригада в’язальниць рукавично-трикотажної фабрики (бригадир кавалер ордена Леніна Т. М. Смолярчук) виконала норму на 122 проц. Зростали темпи будівельних робіт. Спорудження великого цукрового заводу в Дубні було оголошено комсомольською будовою: тут трудилися по комсомольських путівках більше тисячі юнаків і дівчат. З Москви, Таганрога, різних міст Білорусії, Туркменії надходило устаткування для новобудови. 1960 року завод став до ладу.

Широкого розмаху набуло змагання за комуністичне ставлення до праці. Вже в 1961 році за звання колективу комуністичної праці змагалося 50 бригад, цехів, дільниць і змін. 22 колективи з честю вибороли його.

Серед колективів підприємств міста гаряче схвалення і підтримку знайшло змагання за українську годину. Особливо успішно виступили у цьому змаганні меблевики, трикотажники, ливарники, харчовики. У зв’язку з тим, що в 1965 році став до ладу завод просочування деревини, поповнилась сім’я виробничників Дубна.

Було освоєно ряд нових видів продукції. Харчокомбінат повністю перейшов на випуск штучних хлібобулочних виробів. Овочесушильноконсервним комбінатом освоєно виробництво картопляних крекерів, м’ясокомбінатом — виробництво сухих кормів. На кінець семирічки в промисловості працювало 8843 чоловіка.

Виробничими успіхами відзначили трудящі 50-річний ювілей Радянської влади. Промисловість міста достроково виконала виробничі завдання, підприємства освоїли багато видів нової продукції, було впроваджено 72 заходи щодо наукової організації праці з економічним ефектом 44 тис. крб. Розширилась сітка громадського харчування. На базі промкомбінату 1969 року створено два нові підприємства: завод гумовотехнічних виробів та фабрику художньої галантереї.

Швидкими темпами здійснювалося промислове будівництво. В 1968 році введено в дію новий цех зеленого горошку на овочесушильноконсервному комбінаті, асфальтовий завод, автозаправочну станцію. Через рік будівельники здали в експлуатацію новий комплекс таксомоторного парку, було відкрито станцію технічного обслуговування машин, почалося спорудження газопроводу. Наполегливо працювали трудящі над виконанням соціалістичних зобов’язань на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. 1995 чоловік було нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.

Корінні зміни сталися в медичному обслуговуванні трудящих. У Дубні відкрито санітарно-епідеміологічну станцію, стоматологічну поліклініку, жіночу і дитячу консультації, станцію швидкої допомоги, пологовий будинок, три диспансери, лікарню. До послуг трудящих є 3 аптеки. На промислових підприємствах діє 9 оздоровчих пунктів. Охороняють здоров’я трудящих 85 лікарів, 315 середніх медичних працівників. Добре працюють заслужені лікарі УРСР В. Ф. Наумяк, М. Г. Пирогов, О. П. Сиротіна. За останнє десятиріччя зміцнено базу дошкільних дитячих закладів. Збудовані нові приміщення дитячих садків.

В місті — 8 загальноосвітніх та заочна і вечірня школи робітничої молоді, 2 допоміжні школи-інтернати. Середній школі № 3 присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу І. І. Іванова. На стаціонарі і заочно в середніх спеціальних навчальних закладах міста навчається близько 3 тис. чоловік.

Постійно розширюють свою матеріальну базу і контингент слухачів середні спеціальні навчальні заклади. В 1954 році школу медичних сестер перетворено на медучилище з двома відділами — акушерським і фельдшерським. У Дубні працює дитяча спортивна школа. Її вихованцем є чемпіон Європи і СРСР 1971 року з веслування серед юніорів А. Т. Шарикін.

За післявоєнні роки дальшого розвитку набула культура. З 1957 року у Дубні працює клуб ім. Ватутіна, реконструйовано районний будинок культури, де збудовано новий зал для глядачів на 360 місць. Працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, музичний тощо. З 1969 року відкрито дитячу балетну студію. Діє університет культури, який відвідує 185 трудівників міста.

При районному будинку культури працює драматичний гурток. Йому присвоєно звання самодіяльного драматичного народного театру. Успішно виступив на фестивалі, присвяченому 50-річчю Радянської влади, хоровий колектив, якого удостоєно звання самодіяльної народної хорової капели.

В культурному житті міста помітну роль відіграють 4 бібліотеки, яким присвоєно звання культосвітніх закладів відмінної роботи. їх робота поліпшилася у дні підготовки до ювілею Радянської влади. На підприємствах та в установах проведено багато читацьких конференцій, усних журналів. До 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відбулися ленінські читання для дітей, літературні ранки. В місті працюють також 24 відомчі профспілкові бібліотеки.

Змістовною стала діяльність міських організацій ДТСААФ. Первинна організація ливарно-механічного заводу обладнала кабінет бойової слави, педучилище підготувало групу мотоциклістів, трикотажна фабрика — групу телефоністок. За досягнуті успіхи 1956 року первинна організація сільгосптехнікуму, а також районна організація ДТСААФ були нагороджені перехідним Червоним прапором Ровенського обкому ДТСААФ. Розвиваються прикладні види спорту. Чемпіоном республіки 1965 року з автомобільного троєборства став І. М. Шевчук. А через рік Л. В. Трохимюк завоювала звання чемпіона області з радіоспорту. Спортивно-технічний клуб райкому ДТСААФ став переможцем в обласному соціалістичному змаганні.

Трудящі Дубна постійно підтримують зв’язки із зарубіжними друзями. 1967 року створене районне відділення радянсько-болгарської дружби. Його членами стали 8 підприємств, організацій, навчальних закладів, шкіл міста. 1967 року в Дубні побувала делегація з Відінського округу Народної Республіки Болгарії. Гості ознайомилися з містом, поділилися досвідом промислового і культурного будівництва.

Успіхи трудящих у комуністичному будівництві зростали під керівництвом первинних партійних організацій. 1970 року в місті працювало 47 парторганізацій, в яких перебувало на обліку 1309 комуністів. Комсомольські організації того ж року об’єднували 4822 члени ВЛКСМ. Комсомол брав шефство над спорудженням цукрового заводу і овочесушильноконсервного комбінату. За активну участь у виробничій діяльності та громадській роботі у ленінському ювілейному році районна комсомольська організація нагороджена пам’ятною стрічкою ЦК ВЛКСМ до Червоного прапора районної організації, а комсомольська організація трикотажної фабрики — пам’ятним вимпелом ЦК ЛКСМУ. 5 комсомольських організацій і 37 комсомольців відзначені грамотами ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМУ.

Господарським і культурним будівництвом керує міська Рада. До неї обрано 85 народних посланців. Це кращі робітники промислових підприємств, будов, транспорту, партійні і комсомольські працівники. На сесіях міської Ради обговорюють питання про благоустрій міста, поліпшення торговельного та побутового обслуговування населення, роботу шкіл та дошкільних закладів, організацію відпочинку трудящих. У постійних комісіях працює 161 чоловік. Вони активно допомагають міськраді підтримувати санітарний порядок, обладнувати спортивні й дитячі майданчики, дбають про дозвілля трудящих. На розвиток господарства міста в 1971 році було використано 734 863 карбованці.

Готуючись до відзначення 50-річчя утворення Союзу РСР, трудящі Дубнівського району стали на трудову вахту «15 ударних тижнів». Кожній союзній республіці виробничі колективи присвячували трудовий тиждень, після закінчення якого підбивалися підсумки роботи і нагороджувалися переможці соціалістичного змагання. В районній бібліотеці було проведено тематичний вечір «Чуття єдиної родини» та організовано виставку, в колгоспах, культурно-освітніх та навчальних закладах і установах читалися лекції про дружбу народів Радянського Союзу.

У Дубні зведені пам’ятники — В. І. Леніну, Т. Г. Шевченку. Є пам’ятник воїнам Радянської Армії, які загинули у боротьбі з фашистськими загарбниками.

В місті багато архітектурних пам’яток: замок князів Острозьких (XV ст.), Луцька брама (XVI ст.), Спаська (XVII ст.) та Юр’ївська (XVIII ст.) церкви, костьоли бернардинів й кармеліток (XVII ст.).

Не впізнати стародавнього, але вічно молодого Дубна. Асфальтовані вулиці, багатоповерхові будинки змінили обличчя колись глухого повітового міста. Трудящі живуть повнокровним життям. Вони стали справжніми господарями свого міста, беруть активну участь у громадському й політичному житті країни, роблять гідний внесок у виконання рішень XXIV з’їзду КПРС.

Л. Є. ДЕЩИНСЬКИЙ, П. О. САВЧУК, В. Д. СЕЛЕДЕЦЬ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: ДУБНО, місто, Україна

Повідомлення D_i_V_a »

Цікава знахідка сучасності - серпи що зроблені у часи Геродота

Повертаючи пам’ять про середньовічний монастир, археологи віднаходять давніші артефакти
На острові Дубовець у межах Дубна Рівненської області археологи знайшли крем’яні жниварські знаряддя праці. Серпи лежали поряд один із одним на однаковій глибині.

«Знахідкам більш ніж два з половиною тисячоліття – це часи Геродота», – повідомив кореспондентові Радіо Свобода один з ініціаторів експедиції, керівник Міжрегіональної громадської організації «Дубенський археологічний осередок» Андрій Бардецький. Науковці припускають, що ними користувалися скіфи-орачі, сліди яких періодично знаходять на території південної Волині.

Це не найдавніші артефакти з експедиції на території пізньосередньовічного Свято-Воскресенського монастиря. Дещо раніше у давнішому горизонті на території розкопок були віднайдені сокири з опоки – знаряддя первісних мисливців.
Зображення
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей