Дмитра́шківка — село Піщанського району Вінницької області.

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Дмитра́шківка — село Піщанського району Вінницької області.

Повідомлення al_mol »

найдено на интернет аукционе

Народній комісаріят освіти
Посвічення №11
Дається це посвічення шкільною радою
Дмитрашівської школи Колгоспної Молоди Піщан-
ського р-ну Статієнкові
Володимирові Юстивомову
що народився 1915 року 9 липня місяця, в
тім, що він вступив до школи 1929 року
1 вересня місяця і закінчив її 15 червня
1932 р., опанувавши знаннями й умінням з прог-
раму Н. К. О. У. С. Р. Р. для Ш. К. М.
Все це підписами та печаткою стверджується.
20 червня місяця 1932 року.

Завідатель школи /підпис/
Члени Шкільрад /підписи/
Секретар /підпис/


Зображення
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дмитра́шківка — село Піщанського району Вінницької області.

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Дмитра́шківка — село в Україні, у Піщанському районі Вінницької області. Населення становить 1810 осіб. Село славиться фруктовими садами.
Історія
Походження назви села Дмитрашківка
Точного узгодження про походження назви села немає, місцеві жителі розказують дві легенди. Одна з них говорить про те, що село було назване на честь якогось князя Дмитра. Інша легенда розказує про велике місто Рашків, яке було підпалене татарами. Так як місто знаходилось на великому горбі то дим від пожежі могли бачити жителі багатьох сусідніх сіл і люди при цьому говорили, дивлячись в сторону Рашкова: «Димить Рашків! Димить Рашків!». Звідки і вийшла назва Димитрашків, а потім Дмитрашківка. Насправді місто Рашків існувало в той час, але воно знаходилось на відстані двох великих миль (приблизно 8 км) від міста Дмитрашков (зараз ця відстань сягає 25 км), хоча не можна не припустити, що сучасна назва села має два корені- дмит та рашків.
Інша легенда говорить про те, що село було назване на честь князя Дмитра. У документах Польщі й Туреччини — це багатий і славетний Дмитро Вишневецький, або «кондотьєр Дмитрашка». Аби захистити свої володіння князь вирішив побудувати на скелях над урвищем фортецю. Місцевість своїм ландшафтом сприяла цьому. З часом фортеця виросла в велике місто. Одна із семи церков міста збудована на честь святого Дмитрія у 1630 р.
Історія села
Село Дмитрашківка описується у спогадах араба Булос Ібн аз-Заїма аль-Халебі (Павла Халебського) під час подорожі у 1654 р. патріарха Макарія III.
Згідно з царським указом від 5 липня 1795 р. Дмитрашківка входила до Ольгопільського повіту Піщанської волості й налічувала 2395 жителів.
Тривалий час Дмитрашківка переходила у володіння різних господарів. Вона належала роду Замойських, а потім була власністю князів Долгорукових. У 1845–1850 рр. Дмитрашківкою володів нащадок старовинного німецького роду Георг Віттенштейн. Після нього вона знову перейшла до Долгорукових.
В останнього з князів Долгорукових було дві доньки. Старшій Єлизаветі батько залишив у спадок маєток у Дмитрашківці. Вона одружилася з князем Трубецьким, після його смерті вийшла заміж за швейцарського підданого Вінклера. Княгиня Трубецька-Вінклер мала потяг до медицини. Вдома Єлизавета мала аптеку — вона займалася збиранням лікарських трав і сама готувала різні настоянки, відвари, креми та безкоштовно лікувала жителів Дмитрашківки. По медичну допомогу до неї зверталися люди з навколишніх сіл та волостей, і вона охоче допомагала усім.
У 1883 р. Єлизавета Трубецька-Вінклер вирішила збудувати у Дмитрашківці школу. На території її садиби стояв костел, який уже не діяв, а всі його атрибути були передані до іншого костелу, що знаходився у сусідньому с. М'ястківці. Отож на місці старого костелу княгиня вирішила поставити сільську школу. Вона звернулася до губернатора з таким клопотанням:
« Дело по ходатайству земледелици села Дмитрашковка, Ольгопольского уезда Винклер, о постройке в этом селе школы в память писателя И.С. Тургенева.
Ваше превосходительство!
Желая почтить память нашего великого писателя Ивана Сергеевича Тургенева каким-нибудь полезным делом, я решилась построить сельскую школу в моем селе Дмитрашковка Камянец-Подольской губернии, Ольгопольского уезда, Песчанской волости на пренадлежащем мне участке земли 2160 квадратных саженей, находящейся среди крестьянской усадебной земли. Мне было бы приятно встретить в этом деле сочувствие со стороны крестьян, моих односельчан, поэтому покорнейши прошу Ваше Превосходительство оказать мне в этом содействие.
Елизавета Петровна Винклер, урожденная княгиня Трубецкая. 30 октября 1883 года. »
На це прохання губернатор не дав ніякої відповіді. Княгиня сама на свій розсуд знесла костел. За таке самочинство католики подали на неї скаргу Папі Римському, останній звернувся до Святійшого Синоду в Петербург, і Синод наклав штраф на княгиню у розмірі 40 000 крб. Вона змушена була продати значну частину своєї землі, аби сплатити штраф. За княгинею залишалися тільки урочища Миколаївка і Яри та поля з боку села. Сама школа була відкрита у 1885 р. і проіснувала до 1886 р., а в 1890 р. у с. Дмитрашківка було дві церковнопарафіяльні школи: чоловіча і жіноча.
Згодом княгиня вирішила посадити на своєму полі фруктовий сад, але знову накликала на себе гнів. Серед поля виявилося забуте кладовище російських старообрядців. Княгиню оштрафували вдруге, і вона змушена була продати частину своїх володінь.
Через деякий час Єлизавета Петрівна збудувала в кінці Ярів собі палац із широкими терасами, посадила фруктовий сад і виноградники. Це був один з наймальовничіших краєвидів Дмитрашківки. Під'їжджали до палацу з боку Піщанки і Миколаївки. Від Дмитрашківки можна було доїхати Ярами, але там усе поросло чагарниками. Згодом, у 1890-х роках, вона найняла майстрів і проклала дорогу через Яри. Ще задовго до смерті княгиня Трубецька-Вінклер продала частину своїх земель у Дмитрашківці багатому землевласнику, а той ці землі (з лісом, парками та будинками) подарував своїй небозі Зінаїді Фредерікс. Вона зі своїм чоловіком, генералом Тізделем, володіла Дмитрашківськими маєтками до революції 1917 р.
У «Подольских епархиальных ведомостях» за 1905 р. записано: «Дмитрашковка принадлежит Е. П. Винклер и З. Е. Тиздель. Дворов 706, жителей 3513. В означеном селении находится общественный сельский банк, второклассная ЦПШ, 11 водяных мельниц». У своєму палаці княгиня прожила майже до смерті. Вона померла у Франції в 1908 р., але її тіло перевезли до садиби й поховали у сімейному склепі. Там уже спочивав її син, який помер у молодому віці. Після революції 1917 р. палац був вщент зруйнований, залишився тільки склеп, який стоїть і досі.
У 1905 р. жовтневе піднесення робітничого руху дало поштовх селянській революційній боротьбі. Жителі навколишніх сіл виступали проти маніфесту 17 жовтня, який містив у собі багато обіцянок. Вони не вірили паперовій «конституції» і продовжували боротьбу.
У 1906 р. зусиллями місцевих жителів побудована Свято-Троїцька церква. Відкриття церкви припало на 1913—1914 рр. на свято Покрови Пресвятої Богородиці.
У 1912 р. в селі відкрили чотирикласну та чотирирічну земську школи.
Федір Кирилович Маналатій організував повстання солдатів у царській армії 1914–1918 рр., за рішенням польового суду був розстріляний 7 січня 1917 р.
Весною 1918 р. діяла група опору. Радянську владу проголошено в 1918 р., у цьому ж році був сторений ревком. Його головою обрано Тимофія Андрійовича Житкевича, який у 1922 р. був убитий бандитами.
У 1920 р. відкрито семирічну трудову школу. На початку 1920-х років у селі створено сільськогосподарську артіль «Трудолюбие», в 1922 р. — ТСОЗ, а в 1927 р. — радгосп ім. ДПУ та артіль «Червона зірка».
Голодомор 1932—1933 рр. був найбільшою трагедією с. Дмитрашківка. Тіла людей, що померли від голоду, звозили на місцеве кладовище і скидали у викопаний яр. Всього постраждали 124 жителі. Село було занесене на «чорну дошку» під час голодомору, а саме: колгосп «Трудолюбіє».
22 липня 1941 р. Піщанський район був окупований німецько-румунськими військами. Селяни чинили опір, вступали до партизанських загонів. 17 березня 1944 р. село було звільнене.
На території Дмитрашківки радянські війська прийняли нерівний бій, у якому загинули 47 солдатів. У 1942 р. вбитих захоронили в Братській могилі.
У роки німецько-радянської війни на фронтах воювали 518 жителів села, з них загинули 234 особи. У 1967 р. в центрі села відкрито пам'ятник загиблим воїнам-односельцям.
У післявоєнні роки в селі працювали колгосп ім. Калініна та радгосп ім. ДПУ. Радгосп ім. ДПУ був спеціалізованим господарством, де вирощувалися фрукти. Доярка колгоспу ім. Калініна Т. О. Олійник була нагороджена орденом Леніна та водій колгоспу ім. Калініна Й. Я. Рашкован був нагороджений орденом Знак Пошани (№ 1366958).
У 1969 р. побудована нова школа, яка і досі діє. Директорами шкіл у різні часи були Р. Й. Балащук, А. М. Збрищак, Цвігун, Тищенко, Медведєв, Делюсто, Поліщук, Соболевський, О. М. Рабінов, П. А. Білянський, А. Д. Юзьків, П. А. Горобець, Д. В. Вайс, І. С. Мірошник, М. М. Слободянюк, І. І. Лужанський, Л. В. Коваль.
Головами колгоспу працювали П. Бурдейний, В. А. Житкевич, Л. Рашкован, І. В. Малошин, Кравецький, О. Самоляк, Д. М. Шевчук, Г. Казновський, Р. В. Купчик, Я. Гребенюк, Т. І. Вінявський, М. П. Ворончук, Г. Є. Онищук, В. Г. Катрик, С. К. Хілковський, Т. О. Олійник, В. Й. Рашкован, В. М. Ременяк.
Керівниками радгоспу ДПУ були Поплавський, Р. М. Ситник, Дзівановський, Венцковський, Мерва, Драчук, Захарчук, Котляр, Бріцман, Петровський, Васильцов, І. П. Кушнір, Г. Я. Демішкан, О. Г. Ткачук, В. К. Колісник (СВАТ «Сад України»).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Дмитра́шківка — село Піщанського району Вінницької області.

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
ДМИТРАШІВКА — село, центр сільської Ради, міститься за 12 км від районного центру і за 20 км від залізничної станції Попелюхи Через село протікає невеличка річка Кам’янка — притока Дністра. Населення — 2500 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Миколаївка.

В селі розташовані колгосп ім. Калініна і радгосп ім. ДПУ. Колгосп ім. Калініна — багатогалузеве господарство, обробляє 3872 га землі, у т. ч. орної 2878 га. Радгосп ім. ДПУ — спеціалізоване господарство, тут вирощують фрукти. Має 887 га землі, з них 202 га орної та 477 га різносортових фруктово ягідних насаджень. Доярка колгоспу ім. Калініна Т. О. Олійник нагороджена орденом Леніна.

У селі є середня школа, сільська і профспілкова бібліотеки, 3 дитячі садки, будинок культури, стадіон. Комуністів на обліку — 68, комсомольців — 125 чоловік.

У 1905—1906 роках жителі Дмитрашківки кілька разів виступали проти поміщика та місцевих властей.

На початку 20-х років у селі створюється сільськогосподарська артіль «Трудолюбие», в 1922 році — ТСОЗ, а в 1927 році — радгосп ім. ДПУ та артіль «Червона зірка».

В 1967 році у центрі села відкрито пам’ятник односельцям, які полягли в боях з фашизмом.

У селі народився й провів юнацькі роки народний артист УРСР, колишній художній керівник і диригент хорової капели «Думка», професор київської консерваторії П. І. Моравський.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 15 гостей