ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
1
100%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення Вернер »

Зображення

Часопис "Рада" №133 (Київ) від 13.06.1909, сторінка 4
ДОПИСИ. (Од власних кореспондентів).
С. ДЕРКАЧІ харьківського повіту. Недавно на сході люде обговорювали справу колишнього нашого старшини Н. Кудрича, якого ось вже кільки літ як замінено новим старшиною. За Кудрича — як знайшов це новий старшина та ще де-хто з сільського начальства - рострачено громадських грошей аж 209 карб., на які немає ніяких паперів. У цієї справи недоладнього порання старшини коло громадської скриньки є кільки характерних прикмет. Як-раз рік тому робив був у нас у волості ревизію урядовий ревизор і не помітив рострати. Потім, як старшину того вивели на чисту воду, земський визнав її „ минулою річчю" і оштрафував Кудрича „за недбальство" на 5 карб. Та тільки сход не пристав на це. На зібранні 7 липня ухвалено миром повернути всі гроші, що пропали за колишнього старшини, а для цього вибрали уповноважених, які й потягнуть винуватого до уголовної відповідальности. Н. Кудрич —заможний селянин; це буде доброю наукою не тільки йому, а иншим ватажкам сільської громади.
Дощова доба, яка починається звичайно у нашій місцевості з другої половини травня, цього року дуже затяглася. Було кільки великих дощів, котрі де-не-де навіть похилили високу вже озимину. Дощі підбадьорили ниви, хоч і додали сили бур'янам у хлібах, на бурякових плантаціях та на городах. Хто має звичку орати пар рано, ще в травні, той у нас ходить веселий, бо дощі зробили в його гарний запас води в ґрунті для озимини; ранній пар тепер треба тільки підскорожувати, щоб він не зеленів. На жаль, наші хлібороби селяне ніколи як слід не вміють використати літню вохкість землі, бо орють пізно, після Петра, як грунт висохне і стане твердий, як камінь, а од цього часто й бідкаються на неврожаї.
Час плине
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Зображення
Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі) — місто в Харківській області, районний центр Дергачівського району.
Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпост Харківської укріпленої лінії. Населення — приблизно 18 тис. осіб.
Назва
Назва міста пов'язана з легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха деркача, який полюбляє оселятися в цій місцевості. З 1943 року радянська влада відкинула українську назву Деркачі (з літерою "к") та без офіційного перейменування почала використовувати назву Дергачі (з літерою "г")[2], що відповідає одній з російських назв птаха деркача (рос. дергач)[3]. Пізніше цей варіант назви був закріплений у Класифікаторі об'єктів адміністративно-територіального устрою України.
Символіка
Місто має герб та прапор, затверджені рішенням Дергачівської міської ради VI сесії XXIII скликання від 9 липня 1999 року [4]. Герб міста має вигляд геральдичного щита, у верхній частині якого на синьому фоні є оригінальна назва міста — «Деркачі», а у нижній частині — «1660». У центральній частині на жовто-зеленому фоні зображення українського козака у національному одязі з шаблею на боці та пікою у лівій руці. На зеленому фоні герба зображено птаха деркача та стебло очерета. Герб міста став художньою основою для створення пам'ятника козаку Деркачу.
Географія
Розташування
Місто Дергачі розташоване на річці Лопань, у північній частині міста русло річки сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходить автомобільна дорога Т 2103. Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км розташоване смт Мала Данилівка, нижче за течією прилягало колишнє селище Інститутське. Більша частина міста знаходиться у низовині на лівому березі Лопані, лише окремі північно-західні райони знаходяться на підвищенні. Територія міста простягається на відстань близько 7 км з північного заходу на південний схід. Окрім власне міста Дергачі на території, підпорядкованій Дергачівській міській раді, знаходяться села: Білаші, Болибоки, Ємці, Замірці, Маслії, Мищенки, Семенівка та Шовкопляси.
Історія
Давні часи

Достовірно відомо, що поселення на території сучасних Дергачів існували у скіфську добу (VI-III ст. до н.е.), а також у пізніші часи (V-VII ст. н.е.)[14].

Поблизу Дергачів було знайдено унікальне бронзове навершя, яке до цього часу є єдиним відомим скіфським навершям, увінчаним фігурою давньоєгипетського міфічного страховиська — сфінкса. Цей предмет був частиною моделі світового дерева, що відображало скіфський світогляд про горизонтальну та вертикальну структуру Всесвіту [15]. Зараз цей артефакт експонується на археологічній виставці Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова.

У 2018 р. археологічна експедиція Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова здійснила розкопки курганного могильника скіфського часу на заході Дергачів. Було досліджено 4 кургани, отримано колекцію предметів та інформацію про поховальний обряд [16].
Козацька доба

Перша згадка про Деркачі — 1660. Тоді жило 26 родин переселенців із Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки. Деркачівська козацька слобода стає невід'ємною частиною великої лінії місць-фортець так званої «Бєлгородської лінії», яка захищала від набігів татар південні кордони Російської імперії.

Під час нападу кримських татар 1680 Деркачі зруйновані й лише в 30-х роках XVIII століття спорудили нову фортецю.

У XVIII столітті Дергачі були сотенним містечком Харківського слобідського козацького полку. До 1742 року тут існувало правління однієї, у 1742—1765 рр. — двох козацьких сотень. Посади сотників в обох сотнях традиційно обіймали представники відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду Ковалевських (герба «Доленґа»). Містечко мало власну символіку: сотенний прапор (з зображенням Архангела Михаїла) і ратушну печатку з гербом (зображенням птаха-деркача, над яким восьмикутна зірка).

За даними на 1779 р. Дергачі — військова слобода Харківського повіту Харківського намісництва, що налічувала на той час 2287 мешканців (2316 «військових обивателів» і 71 «власницького підданого»)[17].
XIX — початок XX століття

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Дергачівської волості Харківського повіту мешкало 5874 особи (2855 чоловічої статі та 2919 — жіночої), налічувалось 909 дворових господарств, існували 2 православні церкви, училище, відбувалось 2 щорічних ярмарки та базари[18].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14600 осіб[19].
Радянський період
Голодомор

Деркачі постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у місті та Болибоках — 274 людини[20][21]. Документально підтверджено участь посадових осіб Деркачівської селищної ради та Харківської міської ради у експропріації майна деркачівських селян у 1932 році [22].

1938 року Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тисяч осіб.
Друга світова війна
Німецька окупація Деркачів тривала 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого — 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).[23]

Під час окупації Деркачі вперше стало називатися містом. Деркачівська міська управа була єдиною міською управою (нім. Dergatschi Gemeindeverwaltung), утвореною у Деркачівському районі. Староста (нім. burgermeister) почав працювати з 16 березня 1943, а секретар — з 20 березня 1943, тобто після другої окупації Деркачів. Відповідно до переліку станом на 3 липня 1943 року до штату управи входила 21 особа: бургомістр (староста), реєстратор, діловод, 2 фінансові агенти, 11 уповноважених (нім. Hausverwalter), технічний персонал. Одним з основних напрямів діяльності ДМУ було забезпечення робочою силою за вимогою районової управи та інших районних установ.[23]

З 1943 року радянська влада без офіційного перейменування почала використовувати російську назву Дергачі.[2]
Повоєнна доба

25 липня 1977 року указом Президії Верховної Ради УРСР Дергачам був наданий статус міста[24].
Незалежність
28 вересня 2014 року у місті, паралельно з обласним центром, невідомими молодиками в масках було повалено пам'ятник Леніну[25].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Дергачі (до 1943 року — Деркачі) — селище міського типу, адміністративний центр Дергачівського району. Розташовані поблизу р. Лопані, за 12 км на північний захід від м. Харкова. Залізнична станція. Через територію селища проходить залізнична магістраль Харків — Москва і автомагістраль Харків — Золочів. Населення — 21 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти: Бакумці, Білаші, Болибоки, Глибоке, Ємці, Замірці, Лещенки, Маслії, Мищенки, Мотенки, Семенівка і Шовкопляси.

Поблизу селища зареєстровано близько 80 скіфських курганів (V—III ст. до н. е.), з яких розкопано 10. Тут же знайдено ранні слов’янські поселення Черняхівської культури (II—VI ст. н. е.)1.

Документальних даних про походження назви населеного пункту не збереглося. Але в народі живуть різні перекази. Одні пояснюють, ніби колись у заростях очерету на берегах р. Лопані та навколишніх озер, біля яких осіли перші переселенці з Придніпров’я, водились болотяні птахи деркачі і що саме від назви цих птахів село назвали Деркачами. Інші твердять, що переселенці прийшли на територію теперішнього селища на чолі з отаманом, прізвище якого було Деркач.
Спочатку це була невелика козацька слобода. Виникла вона майже одночасно з Харковом, приблизно в 1660 році, як місце стоянки військових частин. В історичних документах згадується вона в зв’язку з нападом кримських татар у 1680 році. Серед багатьох міст і сіл, які зазнали великої шкоди від цього нападу, називаються й Деркачі. Тут згодом стояла сотня Харківського полку.

У 60-х рр. XVII століття в Деркачах збудовано Миколаївську церкву, а в 1682 році — 4 вітряки. Це свідчило про значне розростання на той час слободи.

За переписом 1732 року, тут проживало 3225 жителів, з них чоловіків — 1665 і жінок 1560. То були переважно військові і службові люди, їхні сім’ї. За тим же переписом, ця слобода вже мала школу і госпіталь.

У XVII—XVIII століттях жителі Деркачів, як і інших поселень Слобідської України, кров’ю кількох поколінь захищали свою землю від татарських загарбників.

У першій половині XIX століття в слободі і волості з’являються перші підприємства. Так, у 1830 році тут було відкрито воскобілильний завод, що виробляв свічки на суму близько 70 тис. крб., трохи пізніше збудовано цукрорафінадний завод, який виробляв на 3 млн. крб. цукру і чорної патоки щороку. Збудовано також кілька невеликих цегельних підприємств, механічний млин і пивоварний завод.

Населення в Деркачах також збільшувалось. У 1850 році тут уже було 6053 жителі, з них чоловіків 2895 і жінок 3158. У, слободі жило на той час багато шевців, ковалів, кравців і теслярів. У 1883 році четверта частина населення жила з ремесла і торгівлі, частина жителів займалась вивезенням дров і цегли. Решта працювала у своєму господарстві. Деркачівці їздили на ярмарки до Харкові, Мерефи, Вільшаїни, Золочева, Липців.

Більшість населення слободи жила в тяжких умовах. Землі було мало, не вистачало тягла. У 1881 роді з 1929 селянських господарств волості 724, або 37,5 проц., не мали коней, реманенту. Та головне лихо — безземелля.

У 1881 році по Деркачівській волості орендувалось 1116 дес. орної землі і 244,5 дес. сінокосів. Орендна плата була високою — до 10 крб. за десятину орної землі, до ,30 крб. за десятину сіножатей. Селяни змушені були постійно шукати заробітків. Близько 38 проц. населення займалося поденними роботами, переважно в Харкові. Інші працювали на багатіїв у селі, розплачувались за землю відробітками.

Жителі Деркачів платили безліч різних податків і зборів. Так, у 1883 році подушний збір з населення слободи становив 8156 крб. 40 коп., державний — 1492 крб. 12 коп., оброчний податок — 10557 крб. 28 коп., лісовий податок — 1779 крб. 63 коп., земський і губернський — 2412 крб. 44 коп., страхові платежі — 1872 крб. 38 коп., волосний і мирський збір — 2409 крб. 13 коп. Основний тягар цих платежів падав на найбідніше населення. На кожний селянський двір пересічно припадало по 22,2 крб. різних платежів.

Безправне становище, жорстока експлуатація, малоземелля викликали незадоволення трудящих, штовхали робітників і селян на боротьбу за кращу долю проти ненависного самодержавно-поміщицького ладу.

У 1905 році революційний рух захопив і Деркачі. На чолі більшовицьких організацій м. Харкова та його околиць стояли Олександр Дмитрович Цюрупа та Федір Андрійович Сергеев (Артем). Під їхнім керівництвом влаштовувались демонстрації, проводились маївки. Досвід робітників підхоплювали селяни. Одну з таких демонстрацій деркачівська молодь провела влітку 1905 року на вулицях та біля млина поміщика Любарського. Демонстранти співали революційних пісень, проголошували антиурядові лозунги.

Жителі Деркачів І. І. Сурженко, Т. І. Бакуменко та інші, які працювали на Харківському паровозоремонтному заводі, підтримували більшовиків, поширювали революційні листівки. Згодом у Харкові їх було заарештовано. Організатором усієї підпільної і революційної діяльності в Деркачах був П. М. Чернишенко.

В революції 1905 року особливо відзначився мешканець села, що став справжнім народним героєм,— один з організаторів повстання на броненосці «Потьомкін» Панас Миколайович Матюшенко. Після поразки повстання П. М. Матюшенко жив до 1907 року в еміграції, зустрічався з В. І. Леніним у Швейцарії. У червні 1907 року Матюшенко повернувся до Росії. З липня того ж року в Миколаєві його було заарештовано, а 2 листопада (20 жовтня за ст. ст.) страчено в Севастополі.

У 1906 році агенти царської охранки заарештували в Деркачах місцевого селянина С. І. Манченка, який проводив політичну агітацію серед селян і поширював серед них нелегальну літературу. Слідством було встановлено, що С. І. Манченка за участь у грудневому страйку 1905 року заарештовували у м. Новоросійську, але після відбуття ув’язнення він продовжував революційну роботу. Після відбуття другого покарання Манченка було взято до армії, але й там він перебував під наглядом поліції. За спробу вести агітацію серед солдатів його в 1911 році було заарештовано втретє.

Крім арештів та розпродування селянського майна в непокірних селах, для придушення антиурядових виступів посилались військові частини, які розквартировувались у тих селах. Так, наприклад, в одному з розпоряджень Харківському повітовому справникові губернатор писав: «Відряджену в с. Деркачі сотню козаків розмістити на постій і повне утримання місцевими жителями, якщо протягом трьох днів ними не будуть вжиті заходи для сплати заборгованості по державних податках. Про це й оголосіть жителям с. Деркачів».

До речі, несплата податків, як одна з форм боротьби селян, доповнювала картину селянського руху, яким у 1906 році була охоплена більшість повітів Лівобережної України.

Столипінська аграрна реформа, а далі імперіалістична війна ще більше погіршили становище основної частини селянства, її бідноти, ще більше пауперизували село. Та водночас на цій реформі і на війні наживалось куркульство, дрібне і велике купецтво.

Низький був і культурний рівень населення.

В 1890 році, наприклад, у Деркачах було 90 проц. неписьменних. До 1917 року тут був один лише медичний пункт з лікарем. Часто лютували в селі і навкруги різні пошесті й епідемії.

Та Деркачі знали й інше. У зв’язку з інтенсифікацією сільського господарства в губернії, яке зосереджувалось, головним чином, у руках поміщиків та інших землевласників, у 1848 році в Деркачах засновано Харківську сільськогосподарську ферму та невелику при ній метеорологічну станцію, а в 1890 році — школу садівництва, городництва і хмелярства.

Палко вітала сільська біднота повалення самодержавства в лютому 1917 року. Поділити землю й реманент поміщиків Любарського, Удянського, Черная та ін. — такі були прагнення і перші дійові кроки селян-бідняків восени того року. З радістю і ентузіазмом трудящі Деркачів зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію. На масових зборах і мітингах трудящі висловлювались за цілковиту підтримку героїчного повстання робітників і солдатів Петрограда, схвалювали рішення 2-го Всеросійського з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів. Деркачівці, що працювали на сусідній станції Харків-Сортувальна, разом з своїми товаришами надіслали вітальну телеграму Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів і запевнили її у цілковитій підтримці «всіма силами і засобами». На зборах селян, що відбулись на початку грудня 1917 року, було вирішено «визнати єдино законною владою Раду Народних Комісарів», яка стоїть на сторожі інтересів робітників, солдатів і селян, веде революційну боротьбу за мир, хліб, землю і свободу. В грудні 1917 року в Деркачах створено ревком.

Та менше півроку тривала Радянська влада. У квітні 1918 року в Деркачі вдерлися німецькі окупанти. Вони реквізували у населення зерно, худобу, свиней, вантажили у вагони і відправляли до Німеччини. На дорогах виставляли свої патрулі, перевіряли все, що селяни несли або везли на ярмарок, грабували. Постійно накладали контрибуції. За невиконання повинностей жителів ув’язнювали в тюрми. Окупанти розстріляли робітника Сухоноса з Харківського вагоноремонтного заводу за поширення листівок, які закликали до підтримки страйкуючих залізничників. За те, що партизани підірвали залізничний міст поблизу станції Нові Деркачі, окупанти заарештували робітників О. М. Ісаєва, В. І. Нестеренка та його трьох синів: Василя, Митрофана й Івана. О. М. Ісаєва та В. І. Нестеренка, що були засуджені до розстрілу, від смерті врятували загони Червоної Армії.

Наприкінці грудня в напрямі Деркачі — Харків вела наступ група військ Червоної Армії під командуванням В. О. Антонова-Овсієнка, 6-й Корочанський полк цієї групи, на чолі з О. Киселем, розгромив біля станції Деркачі ворожі війська. А з січня 1919 року від петлюрівців було визволено Деркачі і Харків. В оперативному зведенні штабу Реввійськради Червоної Армії 3 січня 1919 року повідомлялось: «… О 17-ій годині нашими доблесними військами зайнято ст. Деркачі та м. Харків». Отже, на початку січня український народ у боротьбі за відновлення Радянської влади добився перших серйозних успіхів. Та це знову ж таки тривало недовго.

У червні 1919 року озброєна до зубів Антантою армія Денікіна захопила Харків, окремі білогвардійські частини вдерлися в Деркачі. Денікінці. як і їхні попередники— гайдамаки, жорстоко поводилися з населенням, чинили терор. Вони грабували населення, забирали худобу, птицю, гужовий транспорт, різні побутові речі. Били людей шомполами та садовили в застінки контррозвідки тих, хто чинив їм щонайменший опір.

Та народ не корився ворогові. Сили Червоної Армії невпинно зростали. Жителі Деркачів — робітники і селяни — теж вливались до її загонів. Активну участь у боротьбі з контрреволюцією брали деркачівці: П. М. Чернишенко, С. Ф. Островерх, Л. Л. Яровий, В. А. Жеретій, І. І. Сурженко, Я. І. Нестеренко, його дружина А. М. Нестеренко, М. Г. Бугай та інші. В першій половині грудня 1919 року розгорнулись бої за Харків, його околиці і серед них —за Деркачі. На станції Деркачі відбувся запеклий бій з офіцерською частиною денікінської армії, який закінчився перемогою революційних військ. 12 грудня 1919 року корпус Червоного козацтва під командуванням В. Примакова — з боку м. Мерефи і латиська бригада під командуванням Р. Вайняна — з боку Деркачів вступили до Харкова.

До складу Деркачівського ревкому входили на різних етапах (грудень 1917 — січень 1920) Я. І. Нестеренко і М. Г. Бугай, члени партії з 1917 року; М. Л. Степаненко, член партії з 1919 року; Т. Ю. Смалько, член партії з 1920 року, О. Я. Нестеренко, І. П. Андрієнко і Г. І. Петік.

На початку 1920 року Деркачівський волосний з’їзд Рад обрав волосний виконком Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Першим головою його обрано О. Я. Нестеренка. Тоді ж у Деркачах обрали і сільську Раду, на чолі її став І. Я. Головко. Згодом створено тут і комітет бідноти; головою його був М. Я. Гресь.

У травні 1920 року здійснено націоналізацію ряду промислових підприємств. До рук держави перейшли поміщицький паровий млин, виноробний завод, 50 господарських та житлових будинків, які належали куркулям і поміщикам.

Після визволення Деркачів від денікінців було створено партійний осередок, його секретарем працював тов. Масленик. На 1 січня 1922 року в селищі діяло вже три партійних організації: при санаторії, в сільськогосподарській школі та волосний партосередок. В останніх двох організаціях налічувалось 11 членів партії та 6 кандидатів. і

У квітні 1920 року в Деркачах виникла комсомольська організація, яка в серпні 1920 року об’єднувала 17 комсомольців. Комсомол допомагав партійній організації, особливо — в ліквідації неписьменності серед населення, брав активну участь в організації суботників та недільників, у проведенні політико-масової та культурно-освітньої роботи. Тільки за час з 24 червня по 24 липня 1920 року проведено 3 недільники і 1 суботник, 8 мітингів.

Партійний і комсомольський осередок, волосна і селищна Ради робітничо-селянських депутатів виступали організаторами всієї господарської, політичної та культурно-освітньої роботи в Деркачах. Регулярно проводились партійні конференції, волосні з’їзди Рад. Про це свідчать не тільки розповіді старих комуністів, але й деякі документи, що збереглися. До жовтня 1922 року тут відбулося 6 партійних конференцій.

7 жовтня 1922 року 6-а Деркачівська волосна партійна конференція надіслала привітання В. І. Леніну. 7 грудня 1922 року відбувся 3-й з’їзд Рад Деркачівської волості. У вітальній телеграмі від делегатів з’їзду на ім’я В. L Леніна говорилось: «Обравши Вас почесним головою, 3-й Деркачівський з’їзд Рад шле палкий комуністичний привіт вождю світової революції. Хай живе дорогий Ілліч! Голова з’їзду Ів. Летунов».

В березні 1923 року Деркачі стали районним центром. Головою райвиконкому обрано тоді Т. Ю. Смалька. Депутати районної Ради провадили велику організаційну, політичну і культурно-масову роботу.

Та першорядна увага трудящих зосереджена була на питаннях економіки.

У 1928 році в Деркачах збудовано цегельний завод. А в 1930 році на базі колишньої майстерні Ломакіна створено державний механічний завод «Незаможник», де виготовлялись пасічні прилади та обладнання для випуску штучної вощини. Продукція заводу мала великий попит. Через рік «Незаможник» брав участь у Міжнародній виставці в Салоніках (Греція), де одержав медаль і диплом за представлені на ній вальці. У 1932 році в Деркачах побудовано невелику електростанцію. Протягом наступних трьох-чотирьох років споруджено нові корпуси механічного заводу, побудовано велику учбову металообробну майстерню. Розвинулись і такі ділянки виробництва, як швейна, цегельна та інші. Розширилась залізнична станція.

Перша в Деркачах сільськогосподарська артіль ім. Петровського виникла в 1924 році, а через п’ять років після того тут утворилось кілька ТСОЗів. У 1930 році на їх основі з’явились артілі ім. Ворошилова, ім. Комінтерн а та «Жовтнева перемога». Першою жінкою, що сіла за кермо трактора, була колгоспниця цієї артілі Одарка Іванівна Степаненко.

На початку 1929 року в Деркачах організовано прокатну станцію, яка наступного року реорганізована в машинно-тракторну станцію (тепер об’єднання «Сільгосптехніка»).

У 1937 році селище мало вже 17 тис. чол. населення.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в районі засівалось 27 тис. га землі, середня врожайність зернових становила 11,3 цнт, овочів — 110—120 цнт з га. В колгоспах налічувалось 5,8 тис. голів великої рогатої худоби, 3,8 тис. свиней, 14,5 тис. овець і кіз, 4,3 тис. коней.

Значно зріс добробут населення Деркачів. Розширилась сітка торговельних установ — 36 крамниць та ларків.

Збудовано велику лікарню на 40 місць, тубдиспансер, аптеку.

В селищі працювало кілька неповних середніх і середніх шкіл. Всю молодь шкільного віку охоплено навчанням.

Ще на початку відбудовного періоду, в середині 20-х рр., у селищі працювала хата-читальня, в якій культармійці проводили заняття з неписьменним населенням. В 30-х рр. тут збудовано клуб на 250 місць, в якому діяли гуртки художньої самодіяльності, демонструвались кінофільми. Понад 4 тис. квартир жителів було радіофіковано.

За роки Радянської влади в Деркачах виріс чималий загін трудової інтелігенції — вчителів, лікарів, інженерів, агрономів, славних майстрів своєї справи.

Коли на радянську землю в червні 1941 року напали німецько-фашистські загарбники, дорослі чоловіки і молодь селища пішли на фронт громити ворога. Старі чоловіки, жінки, дівчата допомагали Радянській Армії будувати протитанкові оборонні лінії. Крім того, понад 3 тис. трудящих району виїхало на спорудження лінії оборони біля м. Чернігова, с. Комарівки та станції Крути. За рішенням бюро Харківського обкому КП(б)У було створено фортифікаційну дивізію з цивільного населення.

Трудящі Деркачів, як і всього району, будували також оборонну лінію навколо Харкова, що проходила в районі сіл Гаврилівки, Солоницівки, Пересічного, Вільшаної, станції Ріпка (Богодухівського району). В цих роботах взяло участь понад 10 тис. жителів Деркачів і району.

В липні — серпні 1941 року в Деркачах було створено винищувальний батальйон для боротьби з диверсантами та шпигунами, що їх засилали на радянську територію німецько-фашистські загарбники. Цей батальйон був постійно в стані бойової готовності, він мав гвинтівки, гранати та кулемети.

Батальйон проводив військове і політичне навчання, виловлював та затримував -підозрілих осіб, особливо тоді, коли район став прифронтовою смугою, роз’яснював населенню провокаційний зміст фашистських листівок, скинутих ворогом з літаків. Завданням винищувального батальйону було разом з регулярними військами захищати селище. Деркачі стали місцем запеклих боїв з фашистськими полчищами.

Під час оборони селища відзначився підполковник, Герой Радянського Союзу Ребрик. Геройською смертю загинув тут командир батальйону старший лейтенант Г. К. Статієнко. Герой битви на Волзі командир взводу протитанкових гармат ст. лейтенант І. В. Машир в одному з боїв за селище Дергачі безстрашно відбив кілька атак п’яти ворожих танків. Четверо з них було знищено, і ворожа піхота, що йшла за ними, відступила.

Ворог двічі окупував селище. Вперше — 22 жовтня 1941 року; окупація тривала тоді до 13 лютого 1943 року, коли Радянська Армія визволила його від гітлерівців. Та під натиском переважаючих сил ворога частини Радянської Армії змушені були 10 березня на деякий час відійти. Вдруге й остаточно селище було визволено 19 серпня 1943 року.

Під час окупації в селищі було створено підпільну районну партійну організацію, що мала 19 чоловік. До неї належали — М. Б. Яновицький, А. Г. Нанівець, Д. С. Коваль та інші.

У партизансько-диверсійних групах району, залишених в тилу ворога, було близько 40 чол. зі складу партійно-радянського активу. На чолі цих груп стояли І. О. Мощенко — завідуючий райторгвідділом, О. Н. Змілус — штатний пропагандист РК КП(б)У, який встановив зв’язок з Харківським підпільним обкомом ЛКСМУ, зокрема з секретарем підпільного обкому П. А. Глущенком.

У перші дні окупації району знайшлися зрадники, які виказували фашистам підпільників. Гітлерівці арештовували й катували патріотів. У січні 1942 року були схоплені і страчені голова райвиконкому Д. С. Коваль, третій секретар РК КП(б)У М. Б. Яновицький та інші товариші.

Великих збитків завдали населенню гітлерівці. Вони спалили і зруйнували 123 житлові будинки, залізничну середню школу № 41, де перебували поранені бійці Радянської Армії, вокзал ст. Деркачі.

На каторгу до Німеччини з селища було вигнано понад 1 тис. чол., розстріляно і повішено 13 партизанів. За наказом гітлерівського капітана Лангхельда, в травні — червні 1942 року в селищі було розстріляно 20 військовополонених.

Відразу ж після визволення Дергачів трудящі селища, зокрема колгоспники артілі ім. Матюшенка, вирішили на свої трудові заощадження до 26-ї річниці Радянської Армії побудувати ескадрилью літаків-винищувачів і передати її на фронт. Одарка Семенівна Путієнко, чоловік якої загинув у боях з німецько-фашистськими загарбниками, внесла у фонд Верховного Головнокомандування 50 тис. крб., Анастасія Павлівна Кушнаренко — 20 тис. крб., 67-річний Прокіп Никифорович Безрук — 10 тис. крб. Всього в селищі і по району було зібрано 3,5 млн. карбованців. У червні 1944 року ескадрилью винищувачів «Дергачівський колгоспник» було збудовано і урочисто передано одному з авіаційних полків. За успішний збір коштів на побудову літаків трудящі Дергачівського району одержали подяку від командування Радянської Армії. Ця ескадрилья брала участь у складі 3-го Білоруського фронту; військова частина, в якій вона воювала, нагороджена орденом Олександра Невського.

В Дергачівському районі, як і всюди, організаторами і натхненниками відбудови народного господарства стали комуністи. Вже на початку 1944 року тут було відновлено діяльність 13 партійних організацій, у яких налічувалось 324 члени партії. В селищі, колгоспах, радгоспах і промислових підприємствах району проводили роз’яснювальну роботу серед населення 150 агітаторів, об’єднаних у 19 агітколективах. Мобілізуючи комуністів, комсомольців і всіх трудящих на виконання рішень партії і уряду, Дергачівський райком КП(б)У невпинно домагався організаційного та ідейно-політичного зміцнення первинних партійних організацій, посилення їх ролі в господарському і культурному будівництві. Вже в перші місяці після визволення району від окупантів було відновлено роботу 19 селищних і сільських Рад депутатів трудящих. Протягом 1944—1945 рр. почали працювати 55 колгоспів, 11 радгоспів, машинно-тракторна станція.

Після закінчення війни збільшувався випуск продукції на Дергачівському механічному заводі. В 1955 році завод освоїв виробництво вощинопрокатної машини «Україна-3», вощинопрокатних вальців, верстата-автомата та різних запасних частин для сільськогосподарських машин. У роки семирічки він виробляв напівавтомати для виготовлення торфоперегнійних горщиків, а також картоплесаджалки СКГ-4, механізовані сортувалки зерна, котушки для квадратно-гніздового посіву, кормозапарники, автопоїлки, лущильники, 12-рядні пунктирні сівалки для буряків, сушарки для кукурудзи, культиватори, пристрої до жниварок, гноєрозкидувачі, пересувні доїльні установки ПДУ-4 тощо. Колектив заводу розгорнув також виробництво потужних дощувальних установок для колгоспів і радгоспів.

У жовтні 1961 року колектив заводу досить активно відгукнувся на заклик ніжинських машинобудівників і розгорнув соціалістичне змагання за прискорення випуску вакуум-насосів для доїльних апаратів. Завод вніс чималий вклад у виробництво машин Комплекс 101 для механізації трудомістких процесів у тваринництві. Обсяг випуску продукції на підприємстві значно виріс, підвищилась продуктивність праці робітників. Наприклад, робітниця 6. Ярова виконувала змінні норми на 125 проц., зварник П. Шаптуха — на 120 проц., оператори А. Островерх та У. Лисенко — на 125—130 проц., токар В. Ляшенко — на 125 проц., стерженщица Д. Кармазіна — на 115 проц. і т. д.

Свою продукцію завод експортує також до Болгарії, Румунії, Польщі, на Кубу. Деякі робітники заводу працювали на підприємствах країн народної демократії, передавали свій виробничий досвід.

Крім механічного заводу, в післявоєнний період, особливо за роки семирічки, значно розширили випуск промислової продукції швейна та меблева фабрики, місцевпромкомбінати, харчокомбінат, артілі «Третя п’ятирічка», ім. 1 Травня, «Жовтень», «Перемога».

У 1956 році в Дергачах почав діяти радіофутлярний завод. Уже в 1962 році його колектив довів випуск продукції до 150 тис. красиво оздоблених радіофутлярів. На заводі успішно працюють: бригада складальників, очолювана комуністом А. Ф. Борщовим, яка виконує норми виробітку на 130—135 проц., комуністи В. П. Доброскок, М. Л. Соколов, М. С. Гук, М. С. Анісімов та інші; передові виробничники, ударники комуністичної праці М. І. Герасименко, М, П. Устименко, О. С. їжак, П. С. Шинкаренко.

Поступово відбудовувалось і сільське господарство. До початку 50-х рр. було освоєно довоєнну посівну площу, відновлено поголів’я свиней, овець і птиці. Значно виросла Дергачівська МТС. У 1953 році тут було 135 тракторів — на 45 проц. більше, ніж до війни, 38 комбайнів тощо. Дергачівський колгосп ім. Леніна (с. Замерці) одержував по 15—16 цнт зернових з гектара, близько 100 цнт овочів, понад 100 цнт картоплі. Половину всіх прибутків артілі давало тваринництво.

І все ж сільське господарство в Дергачах, як і в багатьох інших районах, значно відставало від тих можливостей, що їх має соціалістичне сільськогосподарське виробництво. На початку 50-х рр. ще не було відновлено поголів’я великої рогатої худоби, особливо корів, яких налічувалось на 14 проц. менше, ніж до війни. Врожаї тут одержували низькі. Через 5—7 років після закінчення війни вони були нижчі від планових: зернових культур — приблизно на 5 цнт, картоплі — на 50—60 і овочевих на 40—45 центнерів.

Протягом 1955—1960 рр. Дергачівський район придбав багато тракторів, зернових комбайнів, сівалок, картоплесаджалок тощо. Проведено укрупнення сільськогосподарських артілей. Зросло виробництво продукції зернових та овочевих культур. В артілі ім. Матюшенка поголів’я великої рогатої худоби збільшилось з 512 одиниць у 1955 році до 1177 у 1962 році, свиней — з 270 до 372. Вихід тваринницької продукції на 100 га сільськогосподарських угідь збільшився по м’ясу з 22 цнт до 52 цнт, по молоку з 161 до 266 центнерів.

У колгоспі «Правда Леніна» з 1951 по 1960 рік майже вдвоє підвищилось виробництво зерна та овочів, у півтора раза зросло поголів’я свиней, у три з лишком рази — поголів’я великої рогатої худоби. Надої молока на 100 га сільськогосподарських угідь збільшились з 85 до 220 цнт, виробництво м’яса — з 8,3 до 46 цнт. Невпинно зростали і неподільні грошові фонди. Колгоспи ім. Матюшенка та «Правда Леніна» придбали 38 тракторів, 18 комбайнів, 36 автомашин та багато іншої техніки. Значно збільшились прибутки артілей і колгоспників.

В колгоспах було багато передовиків сільськогосподарського виробництва. Серед них — О. В. Островерх, член КПРС, краща доярка колгоспу ім. Матюшенка, яка протягом багатьох років посідала в районі перше місце по надоях молока. Олександра Василівна — одна з ініціаторів доїння великих груп корів. Я. В. Зубрич — один з організаторів колгоспу ім. Матюшенка, нагороджений орденом «Знак пошани»; Г. Є. Клочко, один із найстаріших колгоспників, організатор овочевого господарства колгоспу ім. Матюшенка. Бригада Клочка одержувала високий урожай овочів, пересічно по 110—120 цнт з га. Сумлінно працювала А. А. Семика, краща свинарка колгоспу ім. Матюшенка. В 1961 році від кожної свиноматки в середньому вона одержала по 18 поросят, у 1962 році — по 21. Краща пташниця колгоспу «Правда Леніна» Л. С. Підопригора одержувала по 183 яйця пересічно на курку-несучку (2500 курей), нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

С. Ю. Тараненко — бригадир тракторної бригади, нагороджений орденом Леніна, виростив урожай зернових по 22,7 цнт з гектара. О. Т. Доброскок — голова колгоспу «Правда Леніна», нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за досягнення високого врожаю зернових культур; Т. І. Сулима, зоотехнік колгоспу «Правда Леніна» і секретар парторганізації, нагороджений орденом «Знак пошани» за високі досягнення в розвитку тваринництва.

В 1965 році в селищі понад 500 чол. успішно боролися за звання ударників і колективів комуністичної праці.

Ще в серпні 1964 року колгоспи ім. Матюшенка та «Правда Леніна» були реорганізовані в радгосп «Дергачівський», який постачає овочі, молоко і картоплю населенню Харкова. Колектив цього радгоспу в несприятливих погодних умовах 1965 року одержав 100-пудовий урожай зернових та по 101 цнт овочів (з кожного га). Вироблено також по 336 цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Кількість птиці збільшилась до 330 голів, а великої рогатої худоби — до 50 голів на 100 гектарів.

З кожним роком дедалі більше впорядковується селище, провадиться промислове й житлове будівництво. Досить відзначити, що тут у післявоєнний час було збудовано електростанцію, водонапірну башту, райпобуткомбінат, меблеву і швейну фабрики, харчокомбінат, будинок ремісничого училища, інкубаційну міжколгоспну станцію, друкарню і стадіон з літнім кінотеатром.

Втроє збільшився за роки Радянської влади житловий фонд селища. Споруджуються красиві дво- і триповерхові будинки. Працює водопровід завдовжки 12 км, споруджено 5,5 км тротуарів, забруковано 15 км вулиць.

Широко розвивається торгівля, збільшується асортимент товарів. Магазини продають телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, мотоцикли, моторолери. Селище має кілька підприємств громадського харчування: чайні, їдальні, кафе. Збудовано двоповерховий райунівермаг, ресторан, кафе-закусочну, громадську кухню, павільйон побутового обслуговування.

Про те, наскільки зріс добробут трудящих, свідчать і такі факти. В особистій власності мешканців Дергачів — 81 легкова автомашина, 654 мотоцикли, 3500 телевізорів, близько 4800 радіоприймачів, 2900 пральних машин, понад 400 холодильників.

В селищі працюють пошта, телефонна, телеграфна і радіотрансляційна мережі.

Налагоджено систематичний рух автобусів від вокзалу до інших пунктів селища, а також до м. Харкова.

Про розвиток у с. Дергачах охорони здоров’я свідчать переконливі факти. Тут є лікарня на 150 ліжок з відділеннями: пологовим, туберкульозним, хірургічним, поліклінічним, дитячим, інфекційним та іншими. Крім того, на механічному заводі діє фельдшерський пункт. Всього в селищі працюють 163 медичних працівники, в т. ч. 54 — з вищою освітою.

Робітники, службовці на пільгових умовах одержують путівки до санаторіїв і будинків відпочинку.

Щороку збільшуються асигнування на дошкільні заклади. В Дергачах є 8 дитячих садків і ясел, в яких виховується близько 500 дітей.

Добре розвивається і народна освіта. У 1965/66 навчальному році в Дергачах працювали 2 середні загальноосвітні, 1 середня вечірня і 1 середня заочна школи, а також 3 восьмирічні і 5 початкових шкіл. В усіх школах навчалось 3600 учнів (проти 210 чол. у 1917 році), вчителів —136 чол. (проти 5 чол. у 1917 році). Багато років працює в школі заслужена вчителька УРСР В. Т. Пашкова.

Працює в Дергачах і училище механізації сільського господарства, де навчається 400 чол.; воно готує комбайнерів, трактористів, механіків, слюсарів по ремонту сільськогосподарських машин та автомашин.

Велику роботу проводять культосвітні установи й громадські організації. При Будинку культури та в клубах механічного заводу і швейної фабрики діють стаціонарні кіноустановки. Відкрито також широкоекранний кінотеатр «Промінь» на 500 місць.

Бібліотека для дорослих має понад 22 тис. примірників книг і обслуговує 2300 читачів. Є в селищі велика дитяча бібліотека, бібліотеки ремісничого училища, профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових установ, а також бібліотеки при школах.

Трудящі передплачують понад 6 тис. примірників газет та журналів.

На 1 січня 1966 року в селищі працювало різних спеціалістів з вищою освітою 270 чоловік.

У народному університеті здоров’я лікарі читають лекції, проводять консультації з питань найновіших досягнень медицини.

При Будинку культури є музейний куток, де експонуються матеріали про життя і революційну діяльність одного з керівників повстання на броненосці «Потьомкін», відважного земляка — П. М. Матюшенка. На відзнаку його участі в революції 1905—1907 рр. в центрі селища споруджено меморіальний обеліск.

Трудящі Дергачів, шануючи пам’ять воїнів Радянської Армії, які в роки Великої Вітчизняної війни загинули смертю хоробрих, дбайливо доглядають пам’ятники й обеліски, які стоять на вулицях і площах селища. Такі ж, пам’ятники й обеліски загиблим радянським воїнам встановлено на площах і майданах інших сіл району.

…Як символ безмежної любові трудящих до великого вождя революції височить на центральній площі пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну. Тут відбуваються збори дружин юних ленінців, до підніжжя пам’ятника з глибокою любов’ю кладуть квіти вдячні радянські люди.
В. П. БУДНИКОВ, С. А. ДУБОВИК
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

(Корреспонденция „Южного Края")

В настоящем году по случаю Свя­щенного Коронования Их Импера­торских Величеств экзамены в на­родных сельских училищах произ­водятся немного ранее прежних лет.
25 апреля нам пришлось присутство­вать на экзамене в одной из церковно­-приходских школ в сел. Дергачах, Харьковского уезда, именно в школе,что при Рождество-Богородичной церк­ви. Школа эта, одна из пер­вых церковно приходских школ в Харьковском уезде (существует поч­ти 12 лет), по внешнему виду про­изводит весьма приятное впечатление: небольшое, чистенькое, светленькое здание с достаточным количеством света и воздуха для учащихся. Учеников в школе более 60, из ко­торых 12 в этом году держали экзамен для получения свидетельства на льготу по отбыванию воинской по­винности. Как известно, учащие в школе должны считать своею обязан­ностью не только пройти известную программу от начала до конца, но и приложить особое старание, чтобы дети твердо, ясно и отчетливо усвои­ли себе то, что представляется их вниманию. И действительно, присут­ствующие на экзамене убедились, что учащими такая задача разрешена впол­не удачно. Ясность, отчетливость и сознательность ответов детей дока­зывают, что учащие в школе много положили кропотливого труда и усилий, пока добились хороших резуль­татов. В особенности производят приятное впечатление ответы по Зако­ну Божьему. Законоучитель и заве­дующий школою свящ. о. Андрей Чаговцев с любовью отнесся к одной из своих пастырских обязанностей — учительству в школе, не мало по­ложил труда и терпенья и действительно может насладиться плодами трудов своих. В материальном от­ношении шкода, благодаря заботам того же своего заведующего, а также и поддержке попечителя школы Н. И.Галицкого, обставлена весьма удовле­творительно.

9 мая 1896 года.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

20 мая 1896 года

Село Дергачи, Харьковского уезда
(Корреспонденция „Южного Края).

В селе Дергачах 15 мая было не­родное празднование Священного Ко­ронования Их Императорских Ве­личеств Государя Императора и Го­сударыни Императрицы. Инициатива этого празднования принадлежит г. земскому начальнику Левшину, сов­местно с землевладельцами села Дер­гачей — г-жей Жмудской, гг. Михайло­вым, Галицким, Чернаем и прото­иереем Николаевской церкви о. Ди­митрием Регишевским.

По окончании литургии, отслужен­ной в соборе, крестный ход в со­провождении народа направился на площадь, где было устроено особое помещение, обитое красным кумачем и прекрасно декорированное зеленью; тут был отслужен благодарствен­ный молебен. Хор певчих, состо­ящий из учащихся трех школ села, около ста человек, строй­но пел молебен. Затем духовой оркестр музыки, присланный из Харькова г. Велитченко, исполнил гимн „Боже, Царя храни"; вся площадь огласилась радостным и громким „ура“!

Устроители праздника собрали зна­чительную сумму денег, на которые были куплены и розданы детям по­дарки: кружки, платки, книжки и конфеты. Чтобы не раздавать детям кружки пустыми, г. Михайлов пода­рил бочку меду, который и был раз­лит по кружкам. Затем был пред­ложен обед для 400 детей и 3000 взрослых, устроенный самими кре­стьянами. Затем началось народ­ное гулянье, на котором были предложены бесплатные развлечения: качели, карусели, гигантские шаги, призовые столбы, и, наконец, за селом, в открытом поле, фейерверк. Церкви были иллюминованы. Оркестр г. Велитченка играл до вечера, не умолкая.

На стене дома священника Регишевского был выставлен большой олео­графический портрет Государя, деко­рированный коврами и различною зе­ленью с флагами. Толпа народа не­отступно стояла у этого портрета.

Все село было убрано нарядно и тор­жественно — так, как это делают малороссы только в день св. Пасхи. Но так как коленкоровые флаги были бы для крестьян дороги, то, с разрешения начальства, они вместо флагов употребили широкие, выши­тые в крест, полотенца и узорча­тые старинные ткани крестьянской работы, употребляемые на костюмы. Это убранство изб было весьма интересно, блистало новизной и раз­нообразием.

В 8 часов вечера дети всех трех школ села, во главе с о. Андреем Чаговцевым и в сопровождении целой толпы народа, шли попарно через все село и пели „Спаси, Господа, люди Твоя"..., а затем „Боже, Царя храни!". Впереди кортежа мальчики нес­ли вензель Государя и Государыни, направляясь за село в поле, где был освещен царский вензель и сожжен фейерверк. В 10 часов вечера всё было окончено и в селе водворилась тишина. Спокойной ночи. Все было проделано чинно, трезво и торжественно. И этот знаменатель­ный день для дергачевцев, а особенно для детей, останется на всю жизнь памятным и дорогим днем.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

По материалам газеты "Утро" за 1907 год.

С. Дергачи, Харьковский уезд.
"В прошлом году (1906 году) за присоединение своей подписи к письму пяти харьковских священников, высказавшихся против смертной казни священник Павел Любковский (Лобковский) был переведён из с. Дергачей в худший приход.
Той же каре подвергся другой священник, о. И. Закрицкий. Отец И. Закрицкий (Закрицкий Иоосиф Андреевич) обвинён в принадлежности к партии кадетов. Во время формального следствия прихожане выразили признательность обвиняемому пастырю, засвидетельствовав его доброе отношение к ним, доступность и нестяжательность (бескорыстие). Отец И. Закрицкий переводится в Купянский уезд. "
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

11 октября 1912 года в Дергачах состоялось празднование местными школами Бородинской годовщины.
В Николаевскую церковь собрались ученики второклассной школы и других земских. По окончании литургии все ожидали молебна, но настоятель церкви о. И.Кудрявцев заявил, что молебен будет совершен в помещении второклассной школы для учеников церковных школ.

-- А мы как же? --спрашивают несколько изумлённые педагоги земских школ.
-- А это как вам угодно, -- отвечает о. Кудрявцев, -- Вы меня не приглашали служить молебен, у вас есть свой священник-законноучитель.
-- Но он в городе, в отлучке, --объясняют учителя.
"Это меня не касается", -- говорит отец Кудрявцев, --я отслужу молебен только для "своих".
Так две земские школы и остались в пустой церкви. Долго ждали они, думая, что о. Кудрявцев умилостивится, но тот остался непреклонен. Наконец, сторожа собрались запирать церковь, и "земцы" разбрелись по домам. Тем и окончилось для них церковное торжество в память Бородинской битвы.

"Утро" №1778
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

Ранение.

29 апреля 1910 года в слободе Дергачах Харьковского уезда, местные крестьяне-соседи Алексей и Софрон Воронины из-за усадебных владений завели между собой ссору, во время которой Софрон Ворона схватил лопату и стал преследовать Алексея Ворону. Последний, забежав в свою избу, схватил там револьвер, произвёл два выстрела в преследовавшего его Софрона и ранил его два раза в спину. Пострадавший отправлен в земскую больницу, где ему оказана медицинская помощь, а виновный задержан и передан судебным властям.

"Южный край"
№9978
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

Справи ЦДІАК

Фонд 2009
Опис 0001- Бєлгородська духовна консисторія, м. Бєлгород Київської губернії. Том 1.

Справи:

38 Указ епископа о разрешении отремонтировать алтарь церкви в сл. Дергачах.
62 Жалобы священников с. Деркачей еа ссоры между ними за прихожан.
146 Указ белгородского епископа о выдаче епархиальной грамоты священнику с. Дергачей Герасиму.
325 Доношение о внебрачном сожительстве жителей с. Дергачей Захарьевой и Артюкова.
326 Доношение о внебрачном сожительтстве жительницы г. Воронежа Парасковьи с жителем с. Дергачей Яковом.
332 Доношение жителей с. Дергачей Еремова о взыскании долга со священника Ивана
915 Доношение подпрапорного м. Дергачей Гужванского о разрешении его жениться.
1037 Рапорт о назначении на должность дьякона сл. Дергачей стихаря Николаевского.
1101 Дело о строительстве церкви в сл. Дергачах Харьковского ведомства
1432 Прошение священника сл. Дергачей Антоновского о зачислении его в штат.
1434 Дело о назначении на должность дьякона в сл. Дергачи дьячка Туранского
1459 Дело о назначении на должность дьячка в сл. Дергачи сына дьякона Вербицкого Василия.
1475 Дело об оставлении священника Антоновского в сл. Дергачах
1772 Дело о назначении на должность дьякона в сл. Дергачи священника Антоновского.
1777 Дело о назначении на должность священника в сл. Дергачи Антоновского.
1811 Прошение вдовы Бондаревской о переводе сына ее пономаря Бондаревского о с. Двуречного в сл. Дергачи.
1812 Дело о выдаче грамоты дьякону сл. Дергачей Буткевичу.
1833 Дело о назначении на должность дьякона в сл. Дергачи дьячка Николаевского
1974 Дело о переводе пономаря Бондаревского из с. Красного кута в сл. Дергачи.
2049 Дело о назначении пономаря с. Черкасской Лозовой Лобковского дьячком в сл. Деркачи.
2059 Дело о производстве дьякона сл. Деркачей Туранского в Священники
2099 Дело о назначении третьего священника в церковь сл. Деркачей
2147 Дело о назначении дьячка сл. Одноробовки Антоновского пономарем в сл. Деркачи
2190 Указ епископа и ведомости о церковнослужителях с Деркачей.
2457 Дело о назначении ученика Харьковской семинарии Столяревского дьячков в сл. Деркачи.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2056
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 442 рази
Контактна інформація:

Re: ДЕРГАЧІ (Деркачі), місто, Дергачівський р-н, Харківська обл, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

"Южный края", 1901 рік

Сл. Деркачи, Харьковского уезда.

15-го июня (1901 года) деркачевские обыватели по­чтили особенным вниманием и поче­том крестьянина Андрея Михайловича Босого. В этот день исполнилось 25 лет его службы в должности земского фельдшера. Духовенство трех деркачевских церквей, школьные учителя, мест­ные землевладельцы-помещики, почетные крестьяне, во главе с участковым зем­ским врачом Н. В. Щербиной, явились в квартиру юбиляра, приветствовали его, поднесли образ Спасителя, хлеб-соль и несколько серебряных ценных вещей.

А. М. Босый образование полу­чил в харьковской фельдшерской шко­ле, где слушал уроки по медицине у М. А. Денисова, П. И. Ковалевского и Н. П. Андиона. Окончил курс в 1876 году со званием старшего фельдшера с отличием. По счастливой случайности, вся служба фельдшера Босого прошла под руководством опытных земских врачей, преемственно заведывавших на­шим медицинским участком—А. К. Моршанд, Э. Ф. Файст, Д. Ф. Михайлова, А. И. Чугаева, Н. В. Краинского и Н. В. Щербины. Эти обстоятельства, а также чтение медицинской литературы, обширнейшая медицинская практика дали возможность Босому пополнить свои школьные знания и приобрести репута­цию вполне опытного, знающего свое де­ло фельдшера. Назад 5 лет, харьков­ское уездное земство, в заботе о на­родном здравии, устроило в Деркачах приемный покой, квартиру участковому врачу, обязав его иметь постоянное жи­тельство в слободе, содержать двух фельдшеров и акушерку, и это, конеч­но, недостаточно для такого обширного участка, где жителей числится до 30,000 душ, где каждый год зарегистрируется одних амбулаторных больных до 10,000 человек, где исчисляется хуторов и деревень до 70.
Но что сказать о тех временах, когда весь этот уча­сток был на руках у одного А. М. Босого и когда участковые врачи приез­жали в Деркачи раз, два в месяц и то по каким-либо экстренным случа­ям. Многие годы дни и ночи прошли для юбиляра в невероятных трудах и в великом христианском подвиге, подви­ге тем более удивительном, что зем­ские фельдшера получают вознагражде­ния только 300 рублей в год, и даже без квартиры. Мы с удовольствием отмечаем вни­мательное отношение деркачевских обы­вателей к бескорыстной и многополез­ной деятельности А. М. Босого.
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера Д”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 14 гостей