УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу за прізвищем, за місцем проживання, пошук в архівах, та багато іншого. Приєднуйтесь

ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
100%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5839
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2875 раз.
Подякували: 1184 раз.
Стать: Жінка

ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 30 вересня 2016, 21:12

Жмеринка.jpg
ЖМЕРИНКА — місто обласного підпорядкування Вінницької області, райцентр.
Залізничний вузол. Населення 36,9 тис. осіб (2004).
Заснування Жмеринки пов’язане з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865). Між двома селами — Великою Жмеринкою (нині у складі Жмеринки) і Малою Жмеринкою (нині село Жмеринського р-ну) — було побудовано станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Невдовзі Жмеринка стала вузловою станцією Пд.-Західної залізниці: 1871 через неї пройшла Волочиська лінія, що з’єднала Російську імперію з Австро-Угорщиною, а 1892 було відкрито лінію до Могилева (нині м. Могилів-Подільський). 1898 селище Жмеринка отримало статус міста. На поч. 20 ст. тут проживало понад 9 тис. осіб, а напередодні Першої світової війни вже 27 195.
За часів української революції 1917—1921 Жмеринка була в зоні селянських повстанських рухів.
З 1921 Жмеринка — повітове місто, від 1923 — райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 окупована гітлерівцями від 17 лип. 1941 по 18 берез. 1944. В місті існував осередок руху Опору.
Архітектурна пам’ятка — залізничний вокзал (1899—1904; архіт. З.Журавський).

Зображення
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5839
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2875 раз.
Подякували: 1184 раз.
Стать: Жінка

Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 23 грудня 2016, 12:11

Частина І
Жмеринка — місто районного підпорядкування, важливий залізничний вузол, розташований за 47 км від Вінниці. Населення — 36,2 тис. чоловік.

Жмеринка — центр району, населення якого 109,3 тис. чоловік. 74 населені пункти підлягають міській та 26 сільським Радам. Територія району 1189 кв. км. Орних земель 68 192 га, багаторічних плодових насаджень 3600 га, сінокосів 1777 га, пасовиськ 4261 га. В районі 22 колгоспи, 5 радгоспів. У Жмеринському районі є 9 підприємств харчової промисловості. Працюють 65 шкіл, техучилище, професійно-технічне училище, 9 будинків культури, 53 клуби, 82 кіноустановки, 81 бібліотека, 17 лікарень, 114 медичних пунктів, 16 профілакторіїв, санепідстанція.

Засновано Жмеринку у другій половині XIX ст. в зв’язку з будівництвом залізниці Київ—Балта (1865 р.). Саме тут, між двома селами — Великою і Малою Жмеринкою, було побудовано невелику станцію Жмеринка, біля якої утворилося робітниче селище. Жмеринка швидко зростала і з часом перетворилася на вузлову станцію. Вже у вересні 1871 року відкривається рух поїздів по Волочиській лінії, яка найкоротшим шляхом з’єднала південь Росії з Австрією та іншими країнами Західної Європи. 30 серпня 1892 року стала до ладу ще одна лінія — до Могилева. Тоді ж почалося спорудження нового паровозного депо. 1899 року архітектор-будівельник 3. І. Журавський розробив проект нового вокзалу. Відкритий у 1904 році вокзал станції Жмеринка став однією з кращих споруд Південно-Західної залізниці.

Збільшувався залізничний вузол, швидко зростало й робітниче селище, в якому на початку XX ст. вже проживало понад 9 тис. чоловік. Зміцнення пролетарського прошарку серед трудящих Жмеринки привернуло до себе увагу соціал-демократичних організацій України, які поширювали свій вплив на робітників вузла. В ніч на 28 квітня 1899 року на станції Жмеринка були розклеєні 8 прокламацій, в яких робітників закликали до страйку в день Першого травня. В районі залізниці було знайдено ще 2 примірники газети «Вперед». Поліція вжила заходів, щоб запобігти виступам. Та незважаючи на це, група робітників (близько 200 чоловік) 1 Травня вийшла на демонстрацію.

В лютому 1905 року жмеринські робітники застрайкували на знак солідарності з російськими пролетарями. Страйкарі висунули вимоги: 8-годинний робочий день, підвищення заробітної плати, безплатне навчання дітей, державне страхування, впорядкування медичної допомоги тощо. В жовтні залізничники знову припиняють роботу, наполягаючи задовольнити вимоги, пред’явлені ними під час лютневого страйку. 10 грудня оголосили страйк телеграфісти, їх підтримали працівники служби руху. За наказом губернатора 11 грудня в Жмеринці запровадили воєнний стан. Грудневий страйк жмеринських залізничників було придушено збройною силою.

Досвід страйкової боротьби робітників Жмеринки у 1905 році свідчив, що їм бракувало ще класової свідомості і організованості, серед вимог переважали економічні, не було бойової робітничої політичної організації.

На початку 1906 року створюється вузлове бюро РСДРП Південно-Західної залізниці. На станції Жмеринка став діяти партійний комітет, який поширював свою діяльність і на інші ділянки залізниці. Він налагодив зв’язки з робітниками Жмеринки, Окниці, Волошків, Колюшків та інших пунктів, заснував кілька гуртків. Організація швидко зростала і вже влітку 1906 року об’єднувала 117 чоловік. Вона проводила значну роботу серед робітників і солдатів місцевого гарнізону, мала свою бібліотеку, розповсюджувала нелегальну літературу, готувала виступи в дні пролетарських свят. Першотравень 1907 року робітники депо відзначили сходкою в лісі. Промовці закликали до боротьби з царським урядом, присутні співали «Марсельєзу».

Наприкінці XIX — початку XX ст. у Жмеринці дещо зроблено для розвитку освіти. Ці заходи диктувалися інтересами панівних класів. 1907 року відкрили чоловічу гімназію, а в 1909 році — приватну жіночу. Навчання в них було платним — 100 крб. щорічно, а у випускному класі жіночої гімназії — 120. Вчилися тут здебільшого діти дворян, попів, купців та чиновників. Робітники й рядові службовці, які одержували за свою працю щомісяця 15—20 крб., не могли посилати своїх дітей до гімназії. Для них лишалася тільки двокласна залізнична школа, відкрита 1890 року. Тривалий період населення міста терпіло від епідемічних хвороб, не мало медичної допомоги. Тільки в серпні 1898 року побудували залізничну лікарню на 20 ліжок.

Напередодні першої світової війни у Жмеринці діяло 9 фабрик і заводів та 36 ремісничих майстерень. Серед них: машинобудівний завод сільськогосподарського профілю, чавуноливарний, лісопильний та два цегельні заводи. Звичайно, це були підприємства та майстерні напівкустарного й кустарного типу, де загалом трудилося 129 робітників. Більша частина трудового населення міста працювала на залізниці. На цей час у ньому налічувалось 1737 будинків. Населення становило 27 195 чоловік.

Звістка про повалення царизму викликала революційне піднесення серед трудового населення Жмеринки. Робітники влаштовують демонстрації, роззброюють поліцію. Це пробудження широких мас трудящих до політичного життя використовують меншовики й есери, які мали підтримку серед службовців вузла та офіцерів місцевого гарнізону. Було обрано т. зв. демократичну думу, до складу якої входили представники саме цих партій.

В умовах двовладдя, коли меншовики і есери обманювали трудящих революційними фразами і все тісніше змикалися з буржуазією, з робітників-залізничників виникла невелика група (14 чоловік), очолювана токарем Г. К. Маниловським, яка співчувала більшовикам, виступала проти продовження війни і вела боротьбу за вплив на робітників вузла та селян навколишніх сіл.

У вересні 1917 року робітники-залізничники організували загін Червоної гвардії, що налічував 200 чоловік.

Перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція. Владу Рад було проголошено в Жмеринці 3(16) листопада 1917 року за допомогою революційних частин 2-го гвардійського корпусу. Залізничники радо зустріли гвардійців ще за містом, до них приєднались війська Жмеринського гарнізону. Частини корпусу, зокрема 4-й Кексгольмський і 3-й стрілецький полки, негайно взяли під контроль залізницю і спинили просування на Москву відданих Тимчасовому уряду військ. За кілька днів було організовано ревком, у якому переважали більшовики, обрано Раду робітничих і солдатських депутатів. Але діяльність їх була короткочасною, бо з відходом революційних військ владу захопили представники Центральної ради.

В останні дні грудня 1917 року до Жмеринки знову вступили вірні революції війська 2-го гвардійського корпусу, і владу Рад було поновлено. Загальні збори робітників та службовців усіх служб станції Жмеринка, на яких було присутніх 3,5 тис. чоловік, 15 січня 1918 року висловили недовір’я Центральній раді, вимагаючи передати всю владу Радам. Збори ухвалили також організувати народну Червону гвардію в місті й на селі. За перші два дні до загону Червоної гвардії записалося понад 200 робітників вузла. Він поповнювався також солдатами й селянами навколишніх сіл. Жмеринський загін Червоної гвардії мав два бронепоїзди з гарматами і кулеметами, брав участь у боях проти військ Центральної ради та австро-німецьких окупантів, які на початку березня 1918 року захопили Жмеринку. У бою за станцію смертю героя загинув машиніст Й. С. Кашевич.

Більшовики Жмеринки. розгорнули боротьбу проти інтервентів. У травні 1918 року в умовах підпілля створюється Жмеринська партійна організація, а 12 вересня у Жмеринці відбулася перша губернська конференція більшовиків Поділля. В її роботі взяли участь 12 представників партійних організацій Вінниці, Літина, Жмеринки, Гайсина та інших міст. Конференція обрала губком партії, заслухала інформацію про І з’їзд КП(б)У і у відповідності з його рішеннями розробила конкретні заходи, спрямовані на дальше розгортання боротьби проти окупантів та гетьманщини.

Однією з масових форм опору окупантам були страйки. У всеукраїнському страйку залізничників, що тривав з середини липня до початку вересня 1918 року, залізничники Жмеринки взяли активну участь. Вони обрали страйковий комітет з 14 чоловік і не з’являлись на роботу 21 день. Командування австро-німецьких військ, щоб відновити рух на залізниці, викликало залізничників з Австро-Угорщини, Польщі, однак це не дало бажаних наслідків. Поїзди вирушали й прибували до місця призначення невчасно.

В боротьбі з ворогом жмеринські залізничники застосовували й диверсії. В ніч на 8 серпня 1918 року було розгвинчено рейки на перегоні Жмеринка—Ярошенка, що призвело до аварії кур’єрського поїзда. Наступного дня війська окупантів оточили робітничі квартали. Всіх, хто не бажав негайно стати до роботи, ув’язнювали або примусово вивозили працювати до Австрії. На місто було накладено контрибуцію — 18 тис. пудів пшениці і 250 тис. грішми. Кількість ув’язнених лише в жмеринській тюрмі досягала 1800 чоловік.

Одночасно з організацією активних дій проти окупантів жмеринські більшовики, залишаючись у підпіллі, вели агітаційну роботу серед солдатів австрійського корпусу, розташованого в місті. Події, які розгорнулися трохи згодом, свідчили про позитивні наслідки цієї діяльності. Звістку про перемогу буржуазно-демократичної революції в Німеччині австрійські частини Жмеринського гарнізону сприйняли з великим піднесенням. Начальник державної варти повідомляв із Жмеринки, що «в місті почалася стрілянина, австрійці мітингують, зривають кокарди з офіцерів. Можливі виступи більшовиків. Потрібна допомога». Тоді ж повстали частини 7-ї угорської кірасирської дивізії.

Наприкінці 1918 року Жмеринку захопили війська буржуазно-націоналістичної Директорії.

За рішенням другої губернської партійної конференції більшовиків Поділля, яка проводила свою роботу в умовах петлюрівського переслідування, в січні 1919 року були створені ревкоми, що готували маси до повстання проти петлюрівського режиму. Жмеринські робітники організували партизанський загін, він встановив зв’язки з селянами навколишніх сіл. Коли ж під ударами Червоної Армії петлюрівці покотилися на захід, жмеринські партизани підняли в тилу повстання. 17 березня застрайкували залізничники. Було створено тимчасовий революційний комітет, який очолив боротьбу з ворогами та взяв під охорону станційне майно.

20 березня до міста вступили бійці Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. їх радо зустріли трудящі, які вийшли на вулиці з червоними прапорами. Цілий день у місті відбувалися багатолюдні мітинги й маніфестації. Командування радянських військ оголосило подяку жмеринським залізничникам: вони за короткий строк відновили рух, налагодили телеграфний і телефонний зв’язок.

У визволеному місті розгорнули діяльність органи Радянської влади. 26 березня 1919 року відбулися збори ініціативної групи комуністів, де було відновлено діяльність міської партійної організації та обрано комітет з 5 чоловік. Головою комітету партосередку став П. Л. Кобринець. Організація насамперед подбала про добір нових членів, військову підготовку комуністів і співчуваючих, допомагала створювати комітети бідноти в селах. Почали працювати партійні осередки в залізничних майстернях. Вийшли перші номери газети «Жмеринський комуніст». Під керівництвом партійної організації трудящі міста налагодили також роботу вузла й служб. Залізничники були ініціаторами збору хліба в фонд допомоги голодуючим дітям Москви й Петрограда.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5839
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2875 раз.
Подякували: 1184 раз.
Стать: Жінка

Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 23 грудня 2016, 12:12

Частина ІІ
Радісним був у місті Першотравень 1919 року. В торжествах взяли участь 20 тис. робітників, селян, воїнів, учнів. 10 травня відбувся багатолюдний мітинг. Його учасники ухвалили підтримати Радянську владу та організувати Червону дружину залізничників. Наприкінці травня в місті було сформовано збройні батальйони, робітників. Велика група агітаторів вирушила в села.

Виснажені безперервними боями, радянські війська не змогли успішно протидіяти переважаючим силам петлюрівців і змушені були відступити. Жмеринка опинилася в руках ворога. За дорученням Ради робітничо-селянської оборони на Поділля прибув народний комісар у військових справах України М. І. Подвойський. Затримавши просування петлюрівців, наші частини почали організований контрнаступ. Після тривалого бою 7 липня Жмеринку було визволено. 10 липня в місті ховали робітників, які загинули від рук петлюрівців. На траурному мітингу з промовою виступив М. І. Подвойський.

Проте радянським військам ще раз довелося залишити місто 10 серпня 1919 року. В жовтні того року Червона Армія, перейшовши в наступ, почала швидко визволяти територію України від петлюрівців і денікінців. 6 січня 1920 року Жмеринка стає знову радянською. Партійна організація вийшла з підпілля. Під її керівництвом відбулися перші суботники. В села виїхали агітатори, які проводили бесіди і організовували мітинги, роз’яснювали селянам політику Радянської влади. Як повідомляла газета «Украинская беднота» в кореспонденції з Жмеринки від 19 квітня 1920 року, селяни охоче виконували продрозкладку, допомагали революційним органам влади.

Але завойований у боях з ворогом перепочинок був коротким, знову Жмеринка потрапила до рук ворогів, на цей раз польських інтервентів. Проте вже наприкінці травня Червона Армія переходить у рішучий наступ і 23 .червня визволяє місто. В боях за нього відзначилися бійці бригади легендарного героя громадянської війни Г. І. Котовського. Тут же на очищеній від ворога станції, в одному з вагонів, перебував його штаб. У Жмеринці Г. І. Котовського прийняли до лав більшовицької партії. Розгромом білополяків та решток петлюрівської армії у жовтні — листопаді 1920 року завершується на Поділлі період іноземної інтервенції та громадянської війни. Але на території Жмеринського повіту ще майже рік точилася боротьба проти куркульсько-петлюрівських банд.

Трудящі Жмеринки з глибокою вдячністю бережуть пам’ять про своїх земляків — героїв громадянської війни і активних борців за Радянську владу. Серед них — діяч підпілля й депутат Ради робітничих і солдатських депутатів, токар вагонних майстерень Г. К. Маниловський, токар депо П. Л. Кобринець, машиністи Й. С. Кашевич, Й. В. Гумінський, П. П. Птахін. Іменами Кашевича, Кобринця, Птахіна названі вулиці міста. На їх робочих місцях у локомотивному депо та вагоноремонтному заводі встановлено меморіальні дошки.

Активним борцем за владу Рад була також жмеринська молодь. 18 травня 1919 року засновано міську комсомольську організацію і обрано бюро. Його першим секретарем став Семен Дикий, другим — Борис Біров, активний учасник боїв з петлюрівцями. Він загинув смертю хоробрих у бою з бандами Махна 3 серпня 1920 року. На будинку, де вчився Борис Біров (тепер тут середня школа № 1), встановлено меморіальну дошку. Влітку 1922 року почала виходити жмеринська комсомольська газета «Гудок молоді».

Першою радянською установою в місті після громадянської війни був ревком, створений на початку листопада 1920 року. В грудні починає роботу редакція газети «Вісті», запрацювали інші установи. Органи Радянської влади вживали рішучих заходів проти тяжких наслідків війни: пошестей, безпритульності. В місті відкрилися 2 лікарні, було націоналізовано аптеки, ціни на ліки доведені до мінімальних, більшість ліків видавали безплатно. В квітні 1921 року відкрили дитячий будинок і два притулки. Жителі Жмеринки, комуністи і безпартійні, трудилися на недільниках, а зароблені гроші надходили у фонд допомоги голодуючим.

З 1921 року Жмеринка стає повітовим містом. На перший повітовий з’їзд Рад, який зібрався 6 лютого того року, прибули делегати робітників і селян з 12 волостей. У день його відкриття в місті зупинився інструктивно-агітаційний поїзд ім. В. І. Леніна, яким приїхали голова ВУЦВК Г. І. Петровський і група відповідальних працівників республіканських установ. Вони ознайомилися з роботою органів Радянської влади в повіті, допомогли практично здійснювати політику партії і радянського уряду. Г. І. Петровський виступив перед делегатами з доповіддю про міжнародне становище молодої Країни Рад.

Велике значення для відбудови економіки міста й повіту мали рішення X з’їзду РКП(б) про запровадження нової економічної політики. Жмеринська волосна парт-конференція, що працювала 16—18 травня 1921 року, повністю схвалила лінію X з’їзду. На виконання його рішень у місті створили промислові артілі, передавали в оренду деякі дрібні підприємства, розпочали випуск продукції кустарі, в т. ч. ковалі, бляхарі, кравці, шевці, токарі та ін. До червня 1924 року в місті було 222 ремісники, а на початок 1925 року налічувалось 320 закладів кустарно-ремісницького типу, в яких було зайнято 492 робітники.

Міська партійна організація приділяла в цей час значну увагу шефству робітничих колективів над селами. Спочатку шефство мало характер періодичного обміну делегаціями робітників і селян на революційні свята. Посланці з міста допомагали селянам організовувати мітинги, виступали перед ними з доповідями. Згодом візити шефів стали частішими; робітники привозили на село газети, політичну літературу, допомагали налагодити роботу хати-читальні, пунктів ліквідації неписьменності. В лютому 1926 року відбулося засідання активу, на якому заснували шефське добровільне товариство. Головною метою його, як вказувалось у статуті, було зміцнення союзу робітників з селянством шляхом систематичної політичної і організаційно-господарської допомоги селу. На початок квітня 1926 року товариство вже об’єднувало 265 індивідуальних членів, з них 244 були робітниками.

Головним завданням, що постало перед партійними і радянськими органами, перед трудящими міста, було відбудова і налагодження безперебійної роботи транспорту. Насамперед треба було повернути на транспорт кадрових робітників, подбати про матеріальні умови їх життя. В серпні 1923 року на 55 проц. підвищили зарплату працівникам транспорту, і це значною мірою забезпечило дальші успіхи в роботі. Вже в листопаді паровозне депо виконувало свій план на 200, а вагонні майстерні на 140 проц. Відкриті збори парторганізації паровозного депо в лютому 1924 року відмічали вже значні досягнення в справі відбудови. Зокрема, запрацювала механічна майстерня, в паровозному депо виконували середній і поточний ремонт локомотивів, поліпшилась його якість.

В 1923 році робітники локомотивного депо і вагонних майстерень з ініціативи комуністів в надурочний час безкоштовно відремонтували паровоз і 36 вагонів, пущених під укіс разом з окупантами ще в 1918 році. В дні святкування шостої річниці Жовтня ешелон завантажили зерном і відправили до Москви. Свій подарунок трудящі супроводили словами: «В шості роковини великих пролетарських перемог над світовою буржуазією — засновнику і керівнику світового пролетарського Жовтня Володимиру Іллічу Леніну — подарунок від жмеринського залізничного пролетаріату».

Звістка про смерть В. І. Леніна глибоким болем відгукнулася в серцях трудящих міста. На підприємствах проходили траурні мітинги, партійні збори. До 20 червня 1924 року 918 робітників подали заяви про вступ до ленінської партії. З іменем засновника Комуністичної партії і першої у світі держави робітників і селян трудящі міста зв’язують свої найдорожчі спогади. На честь 10 роковин Жовтня комуністи залізничного вузла виготовили бронзове погруддя вождя і надіслали його в дар делегатам X з’їзду більшовиків України з написом: «Бережіть єдність партії, як беріг її В. І. Ленін…».Під час Великої Вітчизняної війни фашистські окупанти вивезли погруддя вождя до Австрії на переплавку, але робітники-комуністи м. Вергля, ризикуючи життям, надійно сховали його і зберігали майже 20 років. Напередодні 49 річниці Жовтня погруддя В. І. Леніна повернули робітникам Жмеринки. Тепер воно прикрашає музей історії локомотивного депо.

В роки індустріалізації країни на підприємствах міста розгорнувся рух за ліквідацію плинності робочої сили, оволодіння технікою та підвищення виробничої кваліфікації. Різними формами навчання протягом 1931—1932 рр. було охоплено понад 4 тис. робітників. Щоб подолати знеосібку в використанні локомотивів і підвищити продуктивність праці, парт-організація паровозного депо виступила ініціатором спареної їзди паровозних бригад. Відбулося два конкурси на кращий локомотив, який обслуговувався спареними бригадами. Залізничники Жмеринського локомотивного депо вийшли переможцями. Серед робітників за час конкурсу зросла кількість ударників до 998 чоловік.

У 1933 році вагонні майстерні Жмеринського вузла були реконструйовані і перетворені на завод ім. 1 Травня. Вже 1936 року підприємство мало 9 виробничих цехів, де працювало 1100 чоловік.

Стахановський рух на підприємствах Жмеринського вузла першими підхопили машиністи А. А. Новицький, А. Н. Карев, А. М. Щерба, М. О. Царюк, які водили великовагові поїзди до 2800 тонн при нормі 900 тонн. Від них не відставала й робітнича молодь. Кращою паровозною бригадою Південно-Західної залізниці була жмеринська комсомольська бригада В. А. Степанкова. Молоді диспетчери-експлуатаційники, комсомольці І. І. Кротов та О. А. Акчасянов виступили ініціаторами швидкого просування поїздів, за що були відзначені наркомом шляхів нагрудними значками ударника. Серед вагонників заспівувачем передових методів праці був оглядач вагонів А. Т. Дахновський, обраний депутатом Верховної Ради Союзу РСР першого скликання і за зразкову роботу нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1939 році 60 проц. робітників Жмеринського вузла були стахановцями й ударниками. Коли за почином старшого машиніста Новосибірського депо М. О. Луніна в країні розгорнувся рух за відмінний ремонт паровозів власними силами паровозних бригад, то першими такий ремонт почали здійснювати стахановці Жмеринського депо М. Ю. Кучер і Л. Ф. Дацько, а на кінець 1940 року за методом М. О. Луніна працювала вже 21 паровозна бригада.

Крім залізничного транспорту, в місті успішно розвивалися різні промислові підприємства. В 1929 році почав випускати продукцію цегельний завод, 1932 року побудовано фабрику-кухню, хлібозавод і пекарню. В 1932 році стали до ладу молочний та тютюново-ферментаційний заводи. Організували також 8 артілей промкооперації. Понад 500 кустарів-одинаків залучили до колективної праці.

Водночас з налагодженням економічного життя в місті багато зробили тоді для поліпшення комунального обслуговування жителів, розвитку культосвітніх закладів та охорони здоров’я. Побудували банно-пральний комбінат, пожежне депо, капітально відремонтували житловий фонд, забрукували й заасфальтували частину вулиць. До 1940 року в Жмеринці працювало 8 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 6 середніх, клуб піонерів, дитяча технічна станція. Трудівники міста мали можливість відвідувати будинок культури, кінотеатр, 13 бібліотек.

Значна увага приділялась охороні здоров’я трудящих. їх обслуговували дві лікарні, дві поліклініки, пункт швидкої допомоги, пункт переливання крові, лабораторія. Особливо велику турботу проявляла держава про здоров’я дітей. Для них відкрили 7 ясел, дитбудинок і медичну консультацію.

Вже в перші дні Великої Вітчизняної війни місто зазнало нападу гітлерівської авіації. Ворог рвався до життєвих центрів Радянської країни, намагався вивести з ладу важливий стратегічний пункт —- Жмеринський залізничний вузол. День і ніч по-фронтовому працювали залізничники, забезпечуючи безперервне просування поїздів на фронт і в тил. 10 липня радянські війська в районі Жмеринки змушені були відступити, а 17 липня німецько-фашистські загарбники увірвалися до міста. Пожежі, грабежі, насильства, вбивства — таким запам’ятався жмеринцям фашистський «новий порядок». На околиці, за колючим дротом, окупанти розташували табір для військовополонених, у якому закатували 12 тис. радянських людей.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5839
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2875 раз.
Подякували: 1184 раз.
Стать: Жінка

Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 23 грудня 2016, 12:18

Частина ІІІ
Фашистський терор не зламав волі радянських патріотів до боротьби, не примусив їх скоритися ворогові. Вже через місяць після фашистської окупації на станції Жмеринка партизани підпалили і знищили 4 ворожі ешелони з бензином і боєприпасами. Восени 1941 року в місті створюються підпільні групи опору. З листопада 1941 року по грудень 1943 року вела боротьбу підпільна партизанська група паровозного депо, яка об’єднувала 24 члени. Її очолював комуніст М. С. Пархоменко. Підпільною групою вагонного депо в складі 23 чоловік керував К. А. Квятковський. З грудня 1942 року по березень 1944 року поблизу міста, в с. Чернятині, діяла підпільна група в складі 25 народних месників під керівництвом М. Д. Микитюка.

Восени 1942 року виникла підпільна організація «Радянські патріоти». Її керівне ядро утворили комуністи К. С. Гришин, В. В. Киняєв, Г. Г. Навроцький. Організація налічувала 13 груп, найбільши з яких були — на вагоноремонтному заводі (керівник Г. Навроцький), на міській електростанції (керівник С. І. Бубновський), на станції водогону в с. Рові (керівник Е. М. Семілєтов) та інших об’єктах. Підпільники вчиняли диверсії на залізничному вузлі, влаштовували втечі військовополонених з табору, розповсюджували зведення Радянського інформбюро, випускали рукописну газету «Красный партизан». Було підготовлено все потрібне для випуску газети друкарським способом, та липневого ранку 1943 року почались арешти. Фашисти схопили понад 200 чоловік. Допити арештованих тривали понад місяць. Нічого не добившись, жандарми вивезли в’язнів до тираспільської тюрми. В неймовірно тяжких умовах тюремного режиму мужні патріоти продовжували боротьбу, встановлювали зв’язки з підпільниками Тирасполя, через них одержували медикаменти, готували групи до втечі. Знесилені, надломлені фізично, але сильні духом 18 жмеринських партизанів боролися до останнього подиху. Коли на світанку 2 грудня 1943 року прибули жандарми, щоб виконати смертний вирок, патріоти відмовилися йти на страту поодинці і вчинили опір.

Окупація тривала 975 днів. 18 березня 1944 року доблесні воїни 1-го Українського фронту визволили Жмеринку від фашистського ярма. За час окупації вороги вщент зруйнували залізничне господарство, промислові підприємства, культурно-освітні заклади, житла, в місті не було води й світла. Звитяжна праця жмеринчан дала гідні наслідки: вже за 10 днів після визволення через станцію Жмеринка рушили військові ешелони. За успішне відновлення руху залізничники дістали подяку від командуючого 2-м Українським фронтом Маршала Радянського Союзу I. С. Конева. 20 чоловік були удостоєні урядових нагород, 115 одержали нагороди від Наркомату шляхів СРСР.

Велику допомогу залізничникам у відродженні зруйнованого гітлерівцями господарства і особливо на розчистці території вузла подавали трудящі міста. Вони провели 16 масових недільників, в яких взяло участь 45 тис. чоловік. Роботи на відбудові ускладнювалися систематичними нападами фашистської авіації, що тривали до початку серпня 1944 року. За цей час фашисти скинули на місто понад 5 тис. бомб, зруйнували 15 км колії, станційні будівлі, депо, залізничну лікарню і значну частину міських будов. Але завдяки трудовому героїзму, який виявляли жителі міста, навіть після найдужчих бомбардувань через кілька годин військові ешелони знову йшли на захід.

Разом з відбудовою транспорту відроджувались й почали випуск продукції хлібозавод, харчокомбінат, цегельний завод. До кінця 1944 року діяло 27 підприємств. Важким іспитом була остання воєнна зима 1945 року. Для забезпечення безперебійної роботи транспорту колективи підприємств брали шефство над окремими локомотивами, збирали різне шмаття, щоб утеплити їх на зиму. На вузлі власними силами було виготовлено понад 3 тис. лопат. Регулярну допомогу на очистці колії від снігу подавали 250 колгоспників з 10 навколишніх сіл. Жінки-активістки з міста приносили гарячу їжу на робочі місця робітників станції. Завдяки злагодженій роботі, в якій відчувалось уміле керівництво партійної організації, залізничники успішно впоралися з завданнями перевезення народногосподарських вантажів. У лютому 1945 року колективу Жмеринської дистанції колії було присуджено перехідний Червоний прапор Наркомату шляхів СРСР і грошову премію. Батьківщина високо оцінила трудовий внесок жмеринських залізничників у перемогу над ворогом. 38 працівників вузла було нагороджено бойовими орденами і медалями, 710 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», ордена Леніна удостоєно машиніста М. І. Жеребецького.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни розмах відбудовних робіт в місті різко зростає. Необхідно було не лише залікувати рани війни, а й перевершити довоєнний рівень виробництва. Залізничний вузол поступово удосконалювався для приймання і формування великовагових поїздів, закладалися виробничі потужності на вагоноремонтному заводі.

Значно підвищили виробничі показники райпромкомбінат, артіль «Харчовик», тютюново-ферментаційний завод. У грудні 1948 року за прикладом ленінградців на підприємствах міста розгорнулося змагання за виконання післявоєнної п’ятирічки в 4 роки. Попереду в змаганні йшов колектив паровозного депо, який за 10 місяців виконав план перевезень на 109,2 процента.

Але війна ще часто нагадувала про себе, відчувалися труднощі з житлом. З 399 будинків, які належали до міського громадського фонду перед війною, 235 будинків загальною площею 18 742 кв. м були зруйновані фашистськими загарбниками. Трудящі перед 30-ю річницею Великого Жовтня зобов’язалися відпрацювати по 50 годин на відбудові рідного міста. Протягом 3 місяців в позаурочний час було відпрацьовано 49 384 людино-години. За ініціативою молоді міста методом народної будови спорудили стадіон «Локомотив» на 15 тис. глядачів. Питання дальшого благоустрою міста, поліпшення побутових, матеріальних і культурних умов життя трудящих успішно вирішувалися після історичного XX в’їзду КПРС. Вже 1956 року почала працювати нова потужна ТЕЦ, яка повністю забезпечила потреби міста в електроенергії. Цього ж року 84 сім’ї робітників переїхали у нові квартири, а в 1958—1960 рр. лише на підприємствах Жмеринського відділку залізниці було споруджено 9 тис. кв. м житла. Лінія новобудов давно сягнула вже за межі довоєнної Жмеринки. Тепер у місті є 246 вулиць, з них 35 повністю забудовані в післявоєнний час.

Великого поширення на підприємствах Жмеринки набув рух за комуністичну працю. Першими у Жмеринці і на відділку залізниці в грудні 1960 року добилися почесного звання колективу комуністичної праці трудівники вокзалу станції Жмеринка. В 1961 році удостоїли перехідного Червоного прапора і назви підприємства комуністичної праці колектив дистанції сигналізації і зв’язку, а напередодні з’їзду високе звання підприємства комуністичної праці ім. XXII з’їзду КПРС завоював колектив Жмеринської дистанції колії.

Науково-технічна революція в нашій країні особливо помітною була для трудящих міста за тими змінами, що відбувалися на транспорті. Замість паровозів з початку 60-х років почали надходити тепловози, зростала швидкість поїздів, підвищувалася продуктивність праці. За почином луганців, що виступали ініціаторами в .змаганні за «українську годину», на відділку залізниці ширився рух за «жмеринську хвилину». Досягнуті успіхи у виконанні семирічного плану перевезень вантажів 1966 року були відзначені урядовими нагородами. Ордени і медалі одержали 73 чоловіка. Орденом Леніна удостоєно машиніста М. І. Тищенка, шляхового майстра А. С. Чорного, чергового по станції М. С. Плахотнюка.

Трудовими подарунками зустріли трудящі міста 50-річний ювілей Радянської влади. Працівники промисловості й транспорту достроково виконали річну виробничу програму, дали країні майже на 2,3 млн. крб. надпланової продукції. За досягнуті успіхи в ювілейному змаганні і дострокове виконання нової п’ятирічки локомотивному депо присвоєно ім’я 50-річчя Жовтня, а в 1968 році воно стає підприємством комуністичної праці. Станцію Жмеринка на честь 50-річчя Жовтня занесено до Книги пошани Міністерства шляхів сполучення і ЦК профспілки залізничного транспорту. Значних успіхів досягли і працівники заводу ім. 1 Травня. Тут створене і успішно працює добровільне товариство винахідників та раціоналізаторів, яке на початку 1971 року налічувало 192 члени. За п’ятирічку ними здійснено 848 технічних нововведень з економічним ефектом 188 367 карбованців.

Новими трудовими подарунками зустріли трудящі міста 100-річний ювілей засновника і вождя Комуністичної партії В. І. Леніна, XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. На честь цих знаменних подій в усіх робітничих колективах міста розгорнувся рух за дострокове виконання виробничих планів. Трудові зусилля жмеринчан відзначені пам’ятними прапорами райкому партії і виконкому районної Ради депутатів трудящих, а 2300 чоловік удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна».

Пам’ятним днем в житті трудящих міста було 100-річчя Південно-Західної залізниці, яке урочисто відзначили у червні 1970 року.

Жмеринка, що більш відома як залізничний вузол, за роки Радянської влади стала одним з культурних центрів області. В місті є 6 середніх загальноосвітніх шкіл, 2 вечірні школи робітничої молоді, 2 школи-інтернати, профспілково-технічне училище, музична школа, дитяча спортивна школа, функціонують 10 дошкільних дитячих закладів. З жмеринських шкіл вийшло 17 науковців—кандидатів наук.

До революції у місті була одна невеличка приватна бібліотека, а тепер книжковий фонд 13 масових бібліотек становить понад 90 тис. томів. Улюбленим місцем відпочинку трудящих стали районний будинок культури, клуб залізничників ім. В. І. Леніна. В будинку культури працюють громадські університети культури, здоров’я, міжнародних і правових знань. Місцевий драматичний колектив з 1965 року має звання народного театру. 1969 року в місті відкрили перший в області широкоформатний, кінотеатр. Ще на початку 60-х років при міському будинку піонерів організували дитячу кіностудію «Романтик». За цей час створено 28 самодіяльних фільмів. Свої досягнення студійці не раз демонстрували на республіканських фестивалях, завойовували призові місця.

Медичну допомогу трудящим подають центральна районна лікарня, стоматологічна поліклініка, дитяча й жіноча консультації, онкологічний диспансер, протитуберкульозний диспансер, пункт швидкої допомоги. Багатопрофільною лікувальною установою є залізнична лікарня.

Минуле й сучасне міста тісно пов’язане з іменами багатьох видатних діячів культури і мистецтва. В 1878—1880 рр. у місті бував видатний російський композитор П. І. Чайковський. У Жмеринці почав свої перші трудові кроки відомий український и радянський письменник Ю. К. Смолил. Тут навчався і починав працювати у місцевому театрі народний артист СРСР, двічі лауреат Державної премії СРСР актор МХАТу М. П. Болдуман. У 1930—1934 рр. в місті на партійній роботі працював А. Т. Чеканюк — тепер член-кореспондент АН УРСР, ректор Вищої партійної школи при ЦК КП України. В Жмеринці народився В. А. Чеканюк — нині заслужений діяч мистецтв УРСР.

Далеко за межами району лине слава про жмеринських народних умільців. Особливе захоплення і щирий подив усіх викликають мініатюри заслуженого майстра народної творчості УРСР М. Г. Маслюка. Його твори можна побачити в Москві, на ВДНГ СРСР, у Музеї Революції, де, зокрема, експонується золотий барельєф Леніна розміром чверть квадратного міліметра. Не менш відоме цінителям образотворчого мистецтва ім’я заслуженого майстра народної творчості УРСР різьбяра В. В. Дороша (1898—1964). За 30 років плідної творчої роботи він створив чудові погруддя М. Горького, І. Франка, М. Коцюбинського, багато портретів знатних людей Вінниччини.

Колишній працівник Жмеринського залізничного депо І. Н. Асмолов (1905—1943) проявив героїзм під час визволення Києва. За це він удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Жмеринка — одне з наймолодших міст Вінниччини. Невеличке залізничне поселення в 60-х роках минулого століття невпізнанно змінилося за свої сто років, половина з яких минала під щасливою зорею Радянської влади. Сучасна Жмеринка — один з найбільших вузлів Південно-Західної залізниці, провідний економічний і культурний центр області. Трудящі міста, виховані на славних революційних, бойових і трудових традиціях старшого покоління, з гордістю оглядають свої досягнення за роки Радянської влади і накреслюють нові рубежі, прагнуть внести свій трудовий вклад у будівництво комунізму.

В. О. КОЛЕСНИЧЕНКО, В. І. КРОТОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 7319
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 5585 раз.
Подякували: 2799 раз.
Стать: Жінка

Re: Жмеринка, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення D_i_V_a » 27 січня 2017, 22:45

Прізвища жителів міста Жмеринка, що зустрічаються у метричних книгах Золотоустівської церкви села Півні

Токарчук viewtopic.php?f=18&t=2310
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 11
З нами з: 05 лютого 2019, 08:15
Подякував (-ла): 6 раз.
Подякували: 10 раз.
Стать: Жінка

Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення Ан1та » 22 квітня 2020, 12:30

Моя прабабуся Квятковська А.М. пише:
"Я из семьи потомственных железнодорожников, отец мой был главным кондукором на Юго-Западной железной дороге ст.Жмеринка, в 1923 году погиб от крушения поезда."

прізвище її батька (мого прапрадіда) Пенцак Михаіл.

Цікаво чи можна щось знайти про ці події...
Прізвища по роду: Квятковські, Маньковські, Кокошинські, Боровські, Некислих, Шапкіни, Гармаш, Акішини, Пенцак

Аватар користувача
 
Повідомлень: 618
З нами з: 03 квітня 2016, 14:52
Подякував (-ла): 740 раз.
Подякували: 773 раз.
Стать: Чоловік

Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення ГіП » 22 квітня 2020, 17:20

Ан1та написав:Моя прабабуся Квятковська А.М. пише:
"Я из семьи потомственных железнодорожников, отец мой был главным кондукором на Юго-Западной железной дороге ст.Жмеринка, в 1923 году погиб от крушения поезда."

прізвище її батька (мого прапрадіда) Пенцак Михаіл.

Цікаво чи можна щось знайти про ці події...

якщо шукати, то мабуть можна й знайти :)
пошукати місцеву пресу тих часів, може які довідники по ж\д щось повідають...
Поперека, Сенько, Сердюк, Нужний (Іваниця),
Єлисеєнко, Фесенко (Деркачівка)

Аватар користувача
 
Повідомлень: 5839
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 2875 раз.
Подякували: 1184 раз.
Стать: Жінка

Re: ЖМЕРИНКА, місто, Вінницька область, Україна

Повідомлення АннА » 22 квітня 2020, 18:14

ГіП написав:
Ан1та написав:Цікаво чи можна щось знайти про ці події...

якщо шукати, то мабуть можна й знайти :)
пошукати місцеву пресу тих часів, може які довідники по ж\д щось повідають...
Нещодавно користувач виклав посилання на проект LIBRARIA-АРХІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ОНЛАЙН

З теми Хотовицький viewtopic.php?f=42&t=4494&p=28024#p28024
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера Ж

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Ярошевська