Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ЗОЛОЧІВ, місто, Львівська обл, Україна

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4156
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2361 раз.
Подякували: 834 раз.
Стать: Жінка

ЗОЛОЧІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 13 жовтня 2017, 11:47

Зображення

ЗОЛОЧІВ – місто Львівської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Золочівка (прит. Зх. Бугу, бас. Вісли), за 66 км від Львова. Нас. 23,4 тис. осіб (2004).
Перша згадка про З. у писемних джерелах датується 1441. 1523 отримав магдебурзьке право. 1634 збудовано замок-фортецю. Нас. З. брало активну участь у національній революції 1648–1676, підтримало війська Б.Хмельницького, які 1648 та 1655 пройшли через місто. Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) відійшов до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1871 введена в дію залізниця, що з'єднала З. зі Львовом. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 – у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919–39 – під владою Польщі. 18 верес. 1939 зайнятий рад. військами. 1 листоп. 1939 – возз'єднаний з ін. укр. землями в складі УРСР. Після відступу рад. військ влітку 1941 у золочівській тюрмі знайдено по-звірячому закатованих НКВС 649 осіб.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 29 черв. 1941 по 18 лип. 1944 окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії. Під час окупації зазнало значних збитків. Гітлерівці знищили 133 житлові будинки, зруйнували залізничну ст., міськ. театр і кінотеатр, серед. школу, 2 аптеки. Вивезли до Німеччини обладнання шкірзаводу, м'ясокомбінату та ін. підпр-в. У боротьбі з загарбниками відзначилися як партизан. загони, з'єднання, підпільні групи комуніст. спрямування, так і Організація українських націоналістів, Українська повстанська армія. Звільнено місто військами Першого Українського фронту.
У З. знаходиться могильник (8–7 ст. до н. е.).
Пам'ятки арх-ри: Золочівський двір (поч. 15 ст.), замок (16 ст.), Свято-Миколаївська церква і дзвіниця (16 ст.), Свято-Воскресенська церква і дзвіниця (1624–27), костел з келіями (1731–1733). Пам'ятники: Т.Шевченку (1953), Максиму Горькому (1953), О.Пушкіну (1957).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4156
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2361 раз.
Подякували: 834 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗОЛОЧІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 13 жовтня 2017, 11:50

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Золочів, Золочівський район, Львівська область
Золочів — місто районного підпорядкування, центр Золочівського району. Розташований за 70 км від Львова, на лівому березі річки Золочівки (притока Західного Бугу). Залізнична станція на лінії Львів—Тернопіль. У місті проживає 13,1 тис. чоловік.

Археологічні розкопки, які проведені на території Золочева у 1962 році, свідчать про те, що вже у період раннього заліза (VIII—VII ст. до н. е.) тут існували поселення.

Перша письмова згадка про місто відноситься до 1441 року, коли польський король Владислав подарував магнату Яну Сенинському кілька десятків сіл. Серед них було названо і село Золочів. Власниками Золочева були пізніше також різні польські феодали з родини Струмилів, Турків, Зборовських, Собеських та інших.

Золочів виріс на перехресті важливих торговельних шляхів. Через нього проходив, зокрема, тракт з коломийських та долинських солеварень на Волинь і Литву і дорога з Львова через Глиняни у напрямі на Броди й Тернопіль.

Вигідне розташування Золочева сприяло його економічному зростанню. З кінця XV століття цей населений пункт став важливим торговельним центром Західного Поділля. 15 березня 1523 року Золочів дістає магдебурзьке право, за яким місто переходить на самоуправління.

Золочів був також замком-фортецею і займав важливе місце на передовій оборонній позиції Львова. За мурами замку ховалось населення Золочева і навколишніх сіл від татар, які часто робили набіги на місто і спалювали його. В XVI столітті, наприклад, татарські орди нападали на Золочів 10 раз. У 1672 році, коли на Львів насувалася турецька армія під командуванням Капудана, Золочівський замок протягом шести днів стримував ворога.

Замок-фортеця був обведений захисними валами та ровами з водою. До міста вели чотири брами — Львівська, Білокаменецька, Тернопільська і Залозецька. В середині XIX століття мури, що оточували замок і охороняли місто, були за наказом австрійського уряду знесені. В 1834 році фортеця стала державною власністю австрійського уряду. Замок зберігся і нині. Тут міститься професійно-технічне училище.

Золочів виник як приватне місто і таким залишався аж до середини XIX століття. Органами його самоуправління були міська рада, яка складалася з 4-х радників на чолі з бургомістром та судова лава з 7-ми чоловік на чолі з війтом. Вони цілком залежали від волі феодального магната — власника міста, голос якого був вирішальним як під час виборів керівників і членів міського самоуправління, так і в процесі їх діяльності. В 1532 році Золочів переходить у власність феодала Андрія Гурки, який змушений був звільнити мешканців від податків на 14 років. Адже місто на той час, знесилене частими війнами, нападами татар і турків, почало занепадати.

Мешканці Золочева, за винятком представників міської адміністрації і судівництва та незначної кількості кваліфікованих ремісників, змушені були відбувати панщину в маєтку феодального магната по 4—6 днів на тиждень, відробляти шарварки, зв’язані з упорядкуванням міста: лагодити дороги, будувати мости, греблі, панські будинки. Всі мешканці міста сплачували різні чинші грішми, хлібом, худобою, птицею, медом. Податок від будинків становив — по 6—10 грошів, присадибної ділянки — 4; земельних наділів — ланів — по 24 гроші, з кожних 20 вуликів — 1 белець меду тощо. Ремісники — кравці, шевці, гончарі, ковалі, різники, теслярі— щорічно платили 6—10 грошів податку від свого ремесла. Щорічна сума грошового чиншу від населення міста становила в середньому 400—600 злотих. Крім того, з міщан здирали гроші за дозвіл на шлюб, спадщину, за переселення тощо.

Повна залежність від сваволі феодального власника в значній мірі гальмувала економічний розвиток міста і дезорганізувала суспільно-політичне життя в ньому. Та незважаючи на цю обставину, Золочів уже в другій половині XVI — на початку XVII століття був значним економічним і адміністративним центром. У місті швидко розвивалось ремесло і торгівля, зростала кількість населення. У 1578 році в Золочеві існувало 2 гуральні, 2 котли для виробництва горілки, працювало 12 ремісників. У місті налічувалося 147 будинків, в яких проживало 735 чоловік.

Міські будівлі були з дерева. Хроніст другої половини XVII століття свідчить, що Золочів мав довге передмістя з дерев’яними будинками, розташованими між горбами та напроти озера і що «саме місто з дерев’яних будинків було збудоване в цілому зграбно…»1. Постійні війни спустошували Золочів, який століттями був фортецею. У 1672 році місто захопили турки і дощенту спалили його. Не минали лихоліття війни міста і в інші роки.

У 1705 році на Золочів напали шведські загарбники, які спустошили його і стягли із мешканців 7 тис. злотих контрибуції.

Минали роки, і золочівці знову відбудовували рідне місто. В XVI столітті у Золочеві розвивається ремісництво — шевський, гончарський, різницький, пекарський і ковальський цехи. У 1663 році виникають ткацький, кушнірський, кравецький і цех споріднених професій — ковалів, бондарів, слюсарів, золотарів, мечників, токарів, котлярів і сидлярів.

У XVIII столітті в місті розвивається і промисловість. Тут були побудовані тартак, цегельня, скляна гута, шахта для видобутку мармуру, кілька гуралень тощо. Важливе місце у економіці міста посідали, зокрема, гуральні. В 1767 році, крім Жовкви, найбільшу суму чопового податку (від виробництва хмільних напоїв) у всій Львівській землі платили Броди і Золочів. У цей час власником міста був князь Михайло Казимир Радзивілл. Цей феодал намагався насильно окатоличити українців.

З кожним роком у місті зростало число ремісників. У 1782 році в Золочеві налічувалось 5 мельників, 20 різників, 94 ткачі та багато ремісників інших професій. Кількість населення міста разом з передмістям становила в 1785 році 5337 чол., а число будинків 922. Продукція золочівських підприємств і ремісників збувалась не лише в місті, але йшла також у Польщу, Молдавію і Туреччину та інші країни. Крім ремісничих виробів, золочівські купці торгували зерном, хутром, рибою, фруктами та іншою продукцією.

Значному пожвавленню торгівлі сприяли вірмени, які поселилися тут у XVII столітті. Вони вели торгівлю рибою, свининою, овочами і фруктами. Вірменські колоністи належали до привілейованої частини населення міста. Згідно привілею 1688 року, вони об’єднувались в окремі ремісничі цехи, мали свій «вірменський магістрат» на чолі з війтом. Першим вірменським війтом був Д. Дзагурович. У XVII столітті у Золочеві була споруджена вірменська церква. Саме в цей період вірменська колонія досягла найбільшого розквіту. В другій половині XVIII століття вірмени поступово асимілювались з місцевим населенням.

Умови життя робітників і ремісників були поганими. Нещадна експлуатація доповнювалась політичним безправ’ям. Але українське трудове населення наполегливо відстоювало свої права. В результаті впертої боротьби українці домоглися того, що до складу міської ради входили два їхніх представники. При церквах у місті існували братства, члени яких боролися проти національної дискримінації українського населення.

В жалюгідному стані була й освіта, розвиткові якої у місті всіляко перешкоджала польська шляхта. Перший навчальний заклад (парафіяльну школу) в Золочеві було засновано у 1627 році. В 1789 році у місті було відкрито державну початкову школу для хлопчиків, а в 1852 році — для дівчаток, навчання в яких проводилось польською мовою.

Боротьба трудящих Золочева проти соціального і національного гніту посилилася в період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Наприкінці 1648 року, коли почали наближатися війська Б. Хмельницького, населення Золочева разом з селянами села Біле напали на маєтки магнатів Злочевських. Налякані золочівські патриції втекли з міста. Війська Б. Хмельницького пройшли двічі через Золочів: у кінці 1648 і в 1655 рр. У 1655 році вони поблизу Золочева об’єдналися з російською армією і спільно вирушили на Львів та інші західноукраїнські міста.

Після захоплення Галичини Австрією Золочів у 1782 році став центром Золочівської округи. В період капіталізму економічне і політичне життя в Золочеві, у зв’язку з ліквідацією феодальної залежності міста від свавілля власника-магната, значно пожвавлюється, особливо після ліквідації панщини у 1848 році та завершення у 1871 році будівництва залізниці, яка зв’язала Золочів із м. Львовом. Введення у експлуатацію цієї залізниці сприяло розвиткові промисловості міста, відкривало доступ товарів на ринки Львова та інших міст. У середині XIX століття в Золочеві вже діяло понад 20 підприємств мануфактурно-заводського типу, 2 цегельні заводи, кілька інших дрібних підприємств. У 1884 році на промислових підприємствах міста було зайнято понад 350 чоловік.

У кінці XIX і на початку XX століть у Золочеві виникло ще кілька підприємств кустарного типу — шкіряні заводи, фабрики білових виробів і свічок, беконно-консервний завод, паперова фабрика у с. Сасові поблизу Золочева. Крім того, в 1893 році у місті налічувалося 18 кредитних товариств, оборотний капітал яких становив 650 тис. злотих. Поряд з розвитком промисловості, зростає число населення міста, яке у 1880 році становило 8347 чол.,в 1890— 10113, а в 1900 році—12 тис. мешканців. Кількість робітників зростала головним чином за рахунок розорення ремісників і спролетаризованого селянства.

Робітники Золочева жили у важких умовах: робочий день тривав 11—14 годин на добу, заробітки були мізерними — 60—80 геллерів для чоловіків і 40—50 — для жінок. Зростання експлуатації, низька заробітна плата приводили до виступів робітників, які з кожним роком ставали все більш масовими.

Великий вплив на боротьбу трудящих Золочева мала перша російська революція 1905—1907 рр. У січні 1906 року в місті відбулись робітничо-селянські збори, в яких взяло участь понад 10 тис. чоловік. Демонстранти протестували проти політичної і національної дискримінації українського населення.

В 1907, 1911 і 1912 рр. страйкували робітники ряду підприємств — вантажники торгових фірм, робітники фабрики білових виробів, будівельники, візники і інші, вимагаючи скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати.

17 травня 1914 року у Золочеві відбулася масова маніфестація трудящих міста, а також селян сіл Сасова, Ушні, Гологір, Почапів, Скваряви і Струтина, присвячена 100-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка, в якій взяло участь понад 12 тис. чоловік. Увечері у міському клубі була показана вистава Т. Шевченка «Назар Стодоля».

У роки першої світової війни Золочів дуже потерпів від австро-угорських і німецьких загарбників, які забрали у населення багато сільськогосподарських продуктів, коней, вивезли устаткування із промислових підприємств. У місті значно зменшилась кількість населення. Австрійські власті незмірно посилювали свавілля і насильство щодо мирного населення. Вони вчиняли масові арешти, особливо тоді, коли австро-угорська армія зазнавала поразки на фронтах. Так у Золочеві у серпні 1914 року було кинуто в тюрму, яка розміщалася у старовинному замку, близько 150 чол. т. зв. «зрадників». Достатньо було, щоб у будинку жертви знайшли щось надруковане на російській мові або навіть молитовну книжку, надруковану кирилицею, як зразу ж це ставало приводом для арешту.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції боротьба трудящих міста посилюється. У березні 1919 року в Золочеві повстав військовий гарнізон. Солдати, виступивши проти уряду ЗУ HP (Західно-Української Народної Республіки), відмовились виконувати накази офіцерів, розбили тюрму, випускаючи на волю робітників і селян, жовнірів, які були кинуті туди за революційні виступи. Повстання золочівських солдатів було жорстоко придушене, учасників роззброєно і кинуто в тюрми. Протягом першої половини 1920 року в місті відбулося кілька робітничих страйків і демонстрацій, що носили політичний характер.

Щоб припинити революційний рух, який з кожним роком все більше зростав на західноукраїнських землях, до Львова та інших міст Галичини почали приїжджати численні місії Антанти. 18 серпня 1919 року власним поїздом до Львова приїхав майбутній президент США Герберт Гувер, керівник так званої «Американської адміністрації допомоги» (організації для боротьби з революційним рухом і для зміцнення економічних та політичних позицій американського імперіалізму в спустошених першою світовою війною європейських країнах). Ця організація була створена у 1919 році.

Герберт Гувер того ж дня вибув поїздом до Золочева, але побачив, що він тут не бажаний гість. Золочівські залізничники закрили семафор, і поїзд пана Гувера простояв понад годину. Місцеві польські власті спохватилися і вмить навели на станції порядок. Кількох залізничників було звільнено з роботи, а організатора «зустрічі» пана Гувера — М. Ковальчука було посаджено у тюрму.

Під ударами 45-ї і 47-ї стрілецьких дивізій, а також 8-ї дивізії Червоного козацтва, яку очолював Віталій Примаков, відкочувалися із Золочева на захід білополяки. Групою військ на Золочівському напрямку командував визначний радянський воєначальник, герой громадянської війни Й. Е. Якір.

17 серпня 1920 року загони Червоної Армії вступили до Золочева, захопивши в полон 300 білополяків. У місті того ж дня було проголошено Радянську владу. 19 серпня у Золочеві вийшла газета «Червоний меч», орган політвідділу 47-ї стрілецької дивізії, у якому писалося: «Доблесні полки нашої дивізії, незважаючи на ураганний вогонь артилерії та бомбометів супротивника, крок за кроком вибивають ворога, який намагається чіплятися за рубежі й шалено напружує зусилля, щоб затримати наш наступ.

Безстрашність червоних орлів й зневага до пекельного вогню на нашому напрямку Підкамінь—Золочів—Львів вирішують долю всієї львівської групи ворога. Шляхта кидає останні резерви з глибокого тилу. Так, наприклад, на підступах до Золочева ми зустріли щойно прибулі частини Краківського гарнізону. Але це останні судороги ворога, який конає…»,

В наказі заступника начальника 47-ї стрілецької дивізії І. Голубенка говориться, що «доблесною непереможною робітничо-селянською Червоною Армією місто Золочів звільнене від польської білої гвардії. У місті буде встановлена влада робочих і трудящого селянства. Тимчасово до організації робітничо-селянської власті комендантом міста призначається помічник воєнного комісара Н-ської бригади т. Сельський, а помічником коменданта — командир т. Радіонов».

У Золочеві був створений повітовий Революційний комітет на чолі з Василем Гоцою. Ревком керував діяльністю 42 сільських комітетів, шляхом усної і друкованої пропаганди, широкої агітації стверджував у свідомості трудящих комуністичні ідеї, переконував їх у перевагах Радянської влади, здійснював декрети Радянського уряду по перебудові соціально-політичного життя повіту на соціалістичних засадах, боровся з голодом і розрухою, допомагав Червоній Армії, організовував трудящих на боротьбу проти внутрішньої контрреволюції та іноземної інтервенції. Ревком у перший же день звернувся до трудящих повіту із закликом вступити добровольцями в Червону Армію. Всюди на стінах будинків, парканах рясніли відозви, а навколо них збиралися групи людей і жваво обговорювали перші заходи Радянської влади.

«То ж до зброї! — говорилося в одній з відозв повітового ревкому до робітників і селян, що закликала вступити добровольцями у Червону Армію.— Всі ми як один в відділи добровольців, всі як один на оборону рідної землі. Нехай пани знають, що кожний корч, кожний рів, кожний наш поріг, кожна наша п’ядь землі — це для них пропасть, засідка».

З кожним днем у Золочеві все більше утверджувалось нове життя. Було налагоджено телефонний і телеграфний зв’язок, відбудовано залізницю на лінії Підволочиськ—Золочів.

Рада професійних спілок, яка була створена 29 серпня 1920 року, взяла на облік усіх кваліфікованих робітників, ремісників, працівників торгівлі і за їх допомогою відновила роботу промислових підприємств, налагоджувала торгівлю та постачання. У Галицький ревком була направлена доповідна записка з проханням прислати спеціалістів та необхідні матеріали для відбудови паперової фабрики.

З метою організації всіх комуністів і співчуваючих, що знаходяться у Золочеві та повіті, для об’єднання їх у партійні і радянські органи 10 вересня 1920 року в Золочеві був створений повітовий комітет Комуністичної партії Східної Галичини в складі В. Гоци, Р. Кузьми і Хименка. Повітпартком проводив широку агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників та селян Золочева і повіту. У звіті Центральному Комітетові КПСГ про свою роботу, зокрема, зазначено, що «намічено ряд лекцій по історії комунізму, а також комуністичної революції і будування Радянської влади. Всі ці лекції розприділені поміж партійними організаціями, котрі будуть кожної середи і неділі читати в театрах і підприємствах робітникам і селянам». Далі у звіті говориться, що за короткий час на підприємстах Золочева було проведено 20 мітингів і зборів. Повітовий комітет організував у місті робітничий клуб і читальню, створив профспілкову організацію, до якої увійшли майже всі робітники міста, а також залізничники. 12 вересня повітпартком організував комуністичний недільник по упорядкуванню міста та заготівлі палива для населення». При активній допомозі повіткому було пущено в дію електростанцію, шкіряну фабрику, три цегельні заводи та інші підприємства.

У кінці жовтня 1920 року у зв’язку з окупацією Золочева військами панської Польщі діяльність органів Радянської влади була припинена. Керівники повітового Революційного комітету і активісти Радянської влади зазнали жорстоких переслідувань з боку білополяків. У вересні 1923 року трьох чоловік — Павлишина, М. Коваля та І. Скочиляса, притягнутих до судової відповідальності за участь у роботі революційних комітетів,— військовий трибунал засудив до смертної кари, а решту —12 чоловік підсудних — до тюремного ув’язнення від 10 до 12 років.

Червоні стрільці, з сумом покидаючи рідний край, твердо вірили, що знову повернуться сюди. Радянська влада за цей порівняно короткий час завоювала великий авторитет, зміцнила віру трудящих в те, що рано чи пізно влада у Галичині належатиме робітникам і селянам.

У 20—30-х роках XX століття Золочів, як і всі західноукраїнські міста, перебував у стадії застою і економічного занепаду. За цей час у місті, крім маслозаводу, не було побудовано жодного промислового підприємства. Промисловість міста розвивалася переважно за рахунок дрібного ремесла. У 1937—1939 рр. в Золочеві налічувалося всього біля 500 найнятих робітників, а кількість безробітних дорівнювала 1800—2000 чоловік.

Польські окупанти знову принесли у місто безправ’я і злидні, безробіття і голод. Майже кожного дня біля міського магістрату збиралися юрби безробітних, безнадійно чекаючи на одержання роботи. Безробіття у Золочеві являло собою найгострішу соціальну проблему. Трудящі міста жили в поганих умовах, були позбавлені можливості користуватись медичною допомогою, їх діти не могли одержати початкову, не говорячи вже про середню освіту. Для того, щоб один день пролежати в лікарні, робітник змушений був платити суму, яка дорівнювала його триденному заробітку.

Українське населення Золочева зазнавало національної дискримінації, яка проявлялась у всіх сферах життя, зокрема в питаннях народної освіти. У гімназії, яка була заснована в 1873 році, навчання проводилось на польській мові. В місті працювали тільки приватні українська неповносередня школа ім. Маркіяна Шашкевича та українська гімназія. В них навчалося в середньому щороку по 220—250 учнів. За кожного учня батьки платили від 2 до 5, а в гімназії від 5 до 15 злотих щомісяця. Висока плата за навчання позбавляла багатьох трудящих можливості посилати своїх дітей до школи, особливо в гімназію.

Трудящі міста, незважаючи на важкі умови життя, вели гостру боротьбу за свої права, освіту, рідну мову. В читальню «Просвіти» на власні кошти робітники і селяни придбали багато літератури українських письменників.

Революційною боротьбою трудящих Золочева у 20—30-х роках керував повітовий комітет Комуністичної партії Західної України, створений 3 листопада 1926 року. Секретарем повітового комітету був один з активних учасників радянського будівництва у Золочеві в серпні—вересні 1920 року, член повітового Революційного комітету Якуб Гольдгірш.

У грудні 1927 року з ініціативи членів КПЗУ в Золочеві був створений «Сельроб» (Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання). Повітовий комітет КПЗУ і «Сельроб» поширювали серед населення нелегальну комуністичну літературу та періодичні видання.

З ініціативи Золочівського повітового комітету КПЗУ в місті 1 Травня 1928 року відбувся багатолюдний мітинг, присвячений міжнародному пролетарському святу. На мітингу виступив золочівський столяр М. Савчук, який висловив протест проти фашистської диктатури і заявив про прагнення добитися виходу з економічної кризи шляхом повалення капіталістичного ладу і побудови суспільства без експлуататорів і експлуатованих. Біля трибуни, де виступав промовець, майорів великий червоний прапор, на якому був вишитий заклик: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».

Незважаючи на труднощі, комуністи з кожним днем посилювали боротьбу проти польської шляхти. В ніч з 4 на 5 серпня 1928 року члени КПЗУ Струмилов та Гальперін почепили на телефонних дротах великі транспаранти з написами: «Геть з фашистською диктатурою Пілсудського!», «Хай живе Радянська Польща!», «Геть білий терор!» «Геть ненависний суд!», «Слава герою тов. Ботвіну!», «Хай живе КПЗУ!».

В ніч з 1 на 2 вересня 1928 року у місті були порозклеювані плакати з написами: «Війна — війні!», «Геть з білим фашистським терором!», «Вимагаємо звільнення політичних в’язнів!», «Хай живе міжнародний революційний день молоді!», «Хай живе Польська Радянська республіка!». 28 жовтня 1928 року повітовий комітет КПЗУ у складі 14 чоловік було арештовано.

Борючись проти політичного та національного гноблення, трудящі міста і повіту надсилали у державні установи протести проти примусової полонізації і з вимогою заснування державних шкіл з українською мовою викладання. Тільки у 1928 році таких протестів було надіслано понад 1 тисячу. Але робітники міста все більше переконувалися, що єдиний вихід із неволі — це шлях революційної боротьби за повалення буржуазно-поміщицького ладу.

Значну роботу серед солдатів 52 піхотного полку Золочівського гарнізону провадив М. Ваврик, який в середині 1931 року разом з членами КПЗУ — пекарем В. Макойдою, робітником млина М. Бернардом, учнем 5-го класу української гімназії Г. Брюхом — створили тут комуністичний осередок. Він проводив серед солдатів агітаційну роботу, організовував їх на боротьбу за звільнення із золочівської тюрми політичних в’язнів, руйнував телеграфний і телефонний зв’язок тощо. За короткий час своєї діяльності комуністичний осередок провів значну роботу і зріс за рахунок солдатів 52 піхотного полку.

В кінці 1931 року комуністичний осередок було викрито польською поліцією. Арештовано М. Ваврика, Г. Брюха та кількох солдатів. Військовий суд, який розглядав цю справу, в червні 1933 року засудив Г. Брюха на 7 років тюремного ув’язнення. Доля інших арештованих учасників комуністичного осередку не відома.

Діяла в Золочеві також Комуністична спілка молоді на чолі з М. Присяжним. Золочівські комсомольці видавали нелегальну газету «Учнівська правда», створили комсомольські осередки в гімназії міста, селах повіту, антивоєнні гуртки, випускали і розповсюджували листівки.

В місті два рази на місяць комітет Комуністичної спілки молоді проводив комсомольські засідання, на яких читались реферати на політичні теми. Зокрема, були виголошені реферати на теми: «Капітал і праця», «Основи марксизму за працями Плеханова» та інші.

17 червня 1933 року поліція викрила в місті підпільну комсомольську організацію. Було арештовано і притягнуто до судової відповідальності 20 чоловік. В обвинувальному акті говорилося, що учні гімназії були членами Комуністичної спілки молоді та організували в класах гімназії комсомольські організації, а в 7-му класі створили антивоєнний гурток. На квартирі в одного з учнів було знайдено підпільну друкарню — шапірограф, фарби, восковий папір і комуністичні листівки. В жовтні 1933 року суд засудив 15 чоловік на різні строки тюремного ув’язнення і позбавлення політичних прав.

Незважаючи на репресії та арешти, комуністи та комсомольці Золочева ще більше посилювали революційну діяльність, використовували всі легальні форми боротьби. Вони проводили, зокрема, велику роботу по організації страйків. Велике значення у цій справі мали рішення VI пленуму ЦК КПЗУ, який відбувся у квітні 1932 року. В рішеннях пленуму, зокрема, говорилося: «Проти фронтального наступу капіталу на робітничий клас, проти шаленої підготовки польським фашизмом збройного нападу на GPCP… Основним завданням партії є поширення фронту страйкової боротьби від часткових, поодиноких економічних страйків до страйків цілої галузі промисловості, цілого терену (місто, округ)…».

Озброєні рішенням пленуму, члени КПЗУ посилили роботу серед мас. Уже в червні 1932 року вони організували страйк золочівських будівельників, які вимагали підвищення заробітної плати на 30 проц., скорочення робочого дня. Такі ж вимоги поставили перед підприємцями і робітники цегельного заводу, які 4 дні не виходили на роботу, а також робітники мебльового комбінату.

Рух робітників набирав дедалі більшого розмаху. В червні 1934 року був проведений страйк на тартаку (лісопильному заводі). Він носив більш організований характер. У 1935 році робітники Золочівської хлібопекарні висунули перед підприємцями вимогу скоротити робочий день до 10 годин.

Великий виступ робітників, що працювали на будівництві шосейної дороги Золочів—Сасів, відбувся у квітні 1936 року.

На початку травня 1936 року в місті було розповсюджено багато листівок, в яких розповідалося про важке життя робітників, вказувалися шляхи боротьби за поліпшення їх життєвих умов.

Особливо гостро ставилось питання про необхідність революційної боротьби проти польських окупантів і закликалось до масового загального страйку. У відповідь на заклик комуністів Золочів знову спалахнув гнівом: у першій декаді травня застрайкували робітники водоканалізації, лісопильні, кравецьких майстерень.

Під лозунгами КПЗУ проходили страйки у червні 1936 року: столярів, будівельників та робітників інших підприємств, які вимагали скорочення робочого дня до 8 годин, підвищення заробітної плати на 40 процентів.

Правителі польсько-шляхетської держави жорстоко розправлялися з борцями за краще майбутнє трудящих. Щоб придушити революційний рух, вони вдавалися до фашистських методів розправи з трудящими. У місті в 1935 році відбулися повальні обшуки. Багатьох учасників революційного руху було арештовано. Але в’язниці Золочева не могли вмістити всіх заарештованих. Тому поліція міста встановила чергу, за якою засуджені мали ув’язнюватись для відбуття покарання. У Золочеві в черзі для ув’язнення стояло 285 чоловік.

У 1937 році в золочівській тюрмі без суду мучилося 700 ув’язнених, серед яких 70 політичних в’язнів комуністів-підпільників. Незважаючи на жорстокі катування, комуністи продовжували боротьбу. «В камерах,— згадує старий член КПЗУ К. А. Стойко,— ми колективно вивчали твори класиків марксизму-ленінізму. На знак протесту і у відповідь на тортури поліцаїв ми оголошували не раз голодовку, співали «Інтернаціонал», «Сміливо, товаришу, в ногу!» та інші революційні пісні. Всі, хто знаходився тоді у золочівській тюрмі, були впевнені в перемозі справи, за яку ми боролися».

Довгождане визволення трудящим Золочева принесла 18 вересня 1939 року Червона Армія. Населення міста з великою радістю зустрічало своїх визволителів. Заява Радянського уряду від 17 вересня 1939 року і звернення командування Українського фронту до населення Західної України стали відомі вже в цей же день у Золочеві.

Ще до приходу частин Червоної Армії у місті було створено революційний комітет, який очолив письменник-революціонер С. Тудор. Ревком в ті дні провів велику організаторську роботу по встановленню належного порядку у місті і підготовці до зустрічі воїнів-визволителів.

Для зустрічі Червоної Армії трудящі прикрасили місто червоними прапорами, лозунгами. На Тернопільській вулиці було збудовано тріумфальну арку. Населення з сльозами радості в очах обіймало і цілувало бійців-визволителів, дарувало їм букети квітів. Ось як описує один з епізодів приходу воїнів Червоної Армії письменник С. Тудор: «Вранці з’явилися на передмісті перші кінні частини Червоної Армії. Збита юрба народу очікувала їх при вході до міста. Охопила їх щільною масою, обняла зімкнутими раменами…».

Зустрічі воїнів-визволителів був присвячений мітинг, на якому з палкою промовою виступив Степан Тудор.

У місті було створено тимчасове управління, яке очолив С. Тудор, а його заступником обрано К. Стойка. До складу управління увійшли також В. Душенчук, М. Савчук, Ф. Нохій та інші представники трудящих міста і повіту.

З перших днів свого існування тимчасове управління розгорнуло широку діяльність. Між селянами-бідняками було розподілено 9637 гектарів панської землі, налагоджено роботу промислових підприємств, шкіл. В одній із своїх статей Степан Тудор писав: «В 1848 році ховали панщину вперше, та не поховали як треба! Жила вона й пишалася на наших хребтах, разом з панським маєтком, ситилась і озолочувалась. А тепер прийшов їй кінець! Хоронимо панщину раз на все, вбиваємо осиковий кіл у її личину — нехай не встане ніколи, повік!».

Тимчасове управління розгорнуло також діяльну підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. Було утворено Комітет по організації виборів до українських Народних Зборів. Своїми депутатами до Народних Зборів трудящі Золочена обрали С. Тудора, К. Стойко, В. Пел я та І. Гулика. Делегатами позачергової п’ятої сесії Верховної Ради СРСР, яка прийняла Закон про возз’єднання Західної України з Радянською Україною, були С. Тудор та К. Стойко.

У жовтні 1939 року в місті були створені районний і міський комітети Комуністичної партії України, а після проведення виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих органів влади — районний і міський виконавчі комітети. Першим секретарем Золочівського районного і міського комітетів Комуністичної партії України був обраний М. В. Керста. Міську раду очолив С. Н. Осадчук, районний виконавчий комітет — Л. Е. Редька, а міський комітет комсомолу — В. Хуторний.

Визволені від соціального і національного гніту трудящі міста приступили до налагодження нового, мирного життя. У жовтні було проведено націоналізацію промислових підприємств міста: м’ясокомбінату, фабрики аптечних упаковок, електростанції, шкірзаводів, цегельних заводів, млинів, які належали різним експлуататорам — Вайнтраубам, Пшебиславським, Уберманам, Олехневичам. На цих підприємствах було застосовано радянські соціалістичні методи управління з найширшою участю робітників у керівництві виробництвом, створено комітети робітничого контролю.

На базі дрібного ремесла виникають нові підприємства кооперативної промисловості. Протягом 1940 і першої половини 1941 рр. у місті був створений промкомбінат з столярним, хімічним і бондарським цехами, шевська артіль ім. 7 листопада, столярна артіль «Труд», ткацька фабрика ім. Військово-Морського Флоту, мукомольний комбінат, до складу якого входило шість млинів району, артіль «Нове життя», яка виробляла хлібно-мучну і кондитерську продукцію. В 1941 році в стадії завершення знаходилось будівництво ветеринарної лікарні. За 1941 рік підприємства міста випустили продукції на суму 5,9 млн. карбованців.

На всіх промислових підприємствах міста було створено профспілкові організації. Вибори профспілкових органів, що відбулися у грудні 1940 року, ще більше згуртували робітників Золочева навколо Радянської влади і Комуністичної партії, підвищили їх політичну свідомість, посилили класову пильність у боротьбі з ворогами.

З перших днів встановлення Радянської влади у Золочеві було запроваджено загальну освіту, відкрито у 1940 році дві початкові і три середні школи, нові культурно-освітні заклади. Були створені всі умови для навчання дітей шкільного віку та дорослого населення. Для неписьменних та малописьменних дорослих були організовані спеціальні курси, вечірні школи.

Всі мешканці Золочева прагнули навчатися, щоб здобути відповідну освіту. Багато цікавих сцен можна було спостерігати у місті, коли з’явилися об’яви: «Наука безплатна», «Навчання безплатне». Біля таких об’яв збиралося багато людей, які мітингували, жваво обговорювали заходи Радянської влади про безплатне навчання, надання стипендій студентам, можливості всім трудящим здобувати освіту.

Весною 1940 року в школах Золочева були проведені вперше іспити за правилами радянської школи. У 1940/41 навчальному році у місті навчалося 2387 дітей робітників та службовців міста і селян навколишніх сіл. Основна сума міського бюджету йшла на розвиток народної освіти та ліквідацію неписьменності. Якщо в 1941 році на охорону здоров’я було виділено 1,2 млн. крб., житлове будівництво — 135 тис. крб., то на освіту — 1,5 млн. крб. Весь бюджет міста становив 4,1 млн. крб.— на 52 проц. більше проти 1940 року.

Широкі верстви трудящих міста потягнулися до знань, до культури. При клубах працювали гуртки художньої самодіяльності, в репертуарі яких були радянські п’єси, народні і революційні пісні. З нагоди річниці визволення Західної України та четвертих роковин Конституції СРСР у Золочеві в грудні 1940 року була проведена олімпіада художньої самодіяльності, яка стала справжнім святом.

Велику масово-політичну та культурно-освітню роботу серед трудящих міста проводили комсомольські організації, які налічували у своїх рядах на початку червня 1941 року 192 члени ВЛКСМ. Вони були ініціаторами створення на промислових підприємствах бібліотек, організовували у клубах вистави, концерти, вечори відпочинку, на яких читалися лекції, обговорювалися художні твори, демонструвалися кінофільми.

Важливим фактором політичного виховання трудящих Золочева і сіл району була районна газета «Серп і молот», яка почала виходити на початку 1940 року.

Соціальні і культурні перетворення, здійснені Радянською владою в 1939— 1941 рр., заклали міцний фундамент для розвитку економічного і суспільно-політичного життя у Золочеві.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4156
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2361 раз.
Подякували: 834 раз.
Стать: Жінка

Re: ЗОЛОЧІВ, місто, Львівська обл, Україна

Повідомлення АннА » 13 жовтня 2017, 11:51

Частина ІІ
Але знову прийшла темна ніч поневолення. 29 червня 1941 року Золочів окупували німецько-фашистські війська, які принесли дике свавілля, злидні і голод. Разом з гітлерівськими військами у місто вдерлися і українські націоналісти батальйону «Нахтігаль», які були одягнені у форму вермахту, але з жовто-блакитними смугами на погонах і значком тризубця на мундирах. Команди «Нахтігаля» вчинили у Золочеві багато звірств і насильств. Вони розстріляли сотні радянських громадян. Гітлерівці разом з цими найманими вбивцями організували планомірне пограбування міста та фізичне знищення його мешканців. З особливою люттю вони розправлялися з комуністами, радянським, комсомольським, профспілковим та колгоспним актовом. Повністю знищувалось єврейське населення. Командували цими найманими вбивцями агенти гестапо Роман Шухевич та уніатський священик Іван Гриньох. Політичним керівником батальйону «Нахтігаль» був воєнний злочинець Т. Оберлендер.

На трасі Золочів—Броди біля села Єлиховичі фашисти розстріляли сотні людей, зокрема працівників радянського апарату. Звірячу розправу фашисти вчинили над комуністом С. Думою, який працював у місті завідуючим торговельним відділом.

Вони знімали з нього шкіру до того часу, поки мужній комуніст у страшних муках не помер. Примусово в Німеччину з Золочева було вивезено понад 3 тис. чоловік.

Багато мешканців міста відійшло з Червоною Армією на схід, а значна частина тих, що залишились, вели боротьбу в партизанських загонах. В Золочівському районі підпільно-диверсійний партизанський загін створено у листопаді 1941 року колишнім військовим лікарем П. К. Кундіусом. Партизанська група, яка спочатку складалася з 5—6 чоловік військовополонених, швидко зростала. Вже в травні 1942 року загін Кундіуса налічував понад 20 активних месників і успішно провів кілька диверсійних операцій. У 1943 році загін уже мав 100, а в 1944 році — понад 600 партизанів і складався з 3-х рот, на чолі яких в різний час стояли К. Войцехівський, І. Жуківський, М. Генса, М. Хорват та Ю. Крупа.

Партизани загону П. Кундіуса здійснили ряд диверсій на залізничній дільниці Красне — Здолбунів: пустили під укіс кілька військових ешелонів, підпалили цистерни. За час існування, з листопада 1941 року до 22 липня 1944 року партизанський загін знищив понад 70 гітлерівських солдатів і офіцерів, понад 400 місцевих поліцаїв та інших запроданців Вітчизни. Під укіс пущено 11 ешелонів, розбито 7 паровозів, 32 вагони, 19 автомашин, зруйновано 13 мостів, 6 підприємств, що працювали на окупантів, спалено ешелон з нафтою. За два дні до підходу частин Червоної Армії до Золочева, станція була зайнята партизанським загоном, який захопив готовий до відправки паровоз. На ньому майоріло червоне полотнище з написом: «Вперед, на Берлін!». З цим паровозом партизанська рота загону під керівництвом Ю. Крупи в повному складі з озброєнням влилася до складу діючої Червоної Армії.

Славився своїми сміливими операціями також золочіеський відділ «Народної гвардії ім. Івана Франка»3 під керівництвом Івана Дубаса. Члени цієї організації пустили під укіс два військові ешелони, спалили у центрі Золочева гітлерівський магазин, визволили з двох ешелонів сотні юнаків і дівчат, яких окупанти везли на каторгу до Німеччини, а також багато військовополонених із концтабору. Золочівські патріоти разом з народними месниками Перемишлян розгромили ворожу автоколону, знищили 25 автомашин.

Месники «Народної гвардії» видавали та розповсюджували листівки, а також газети українською та польською мовами під назвами: «Боротьба», «Новини дня», «Партизан» та інші.

В червні 1944 року в районі Золочева радянські війська завдали нищівного удару великому угрупованню німецько-фашистських військ. Відбивши численні атаки гітлерівців, бійці 1348 зенітно-артилерійського полку, яким командував майор Г. Є. Єфіменко, широким фронтом почали просуватися вперед і зайняли вогневі позиції на околицях міста.

У цих запеклих боях жорстоко і мужньо билися проти ворога червоноармійці Горяєв, Тітов, Поліщук, сержант Горюнов, старшина Попов, єфрейтор Яковлев, які знищили багато живої сили ворога, підбили кілька танків і «мессершмітів».

18 липня 1944 року війська Першого Українського фронту визволили Золочів від німецько-фашистських загарбників. Безпосередню участь у визволенні міста брали 23 гвардійська мотострілкова бригада та 53 танкова бригада, що входила у 7 танковий корпус.

Трудівники міста свято бережуть у своїй пам’яті імена тих, хто загинув в боротьбі з гітлерівськими полчищами. Воїнам Червоної Армії і партизанам, що полягли у боях за визволення Золочева, споруджено пам’ятник, біля якого ніколи не в’януть квіти.

В одній із кімнат Будинку піонерів 20 лютого 1966 року з ініціативи школярів Золочівського району відкрито музей бойової слави. На урочистих зборах при відкритті музею був присутній колишній командир зенітно-артилерійського полку Г. Є. Єфіменко, колишній командир четвертої роти, нині диспетчер Львівського заводу автонавантажувачів І. І.Горяєвта інші учасники боїв за Золочів, які поділилися з піонерами спогадами про бої за місто.

Німецько-фашистські окупанти заподіяли Золочеву великої шкоди. Руїни і згарища залишилися в місті після їх хазяйнування. Фашистські варвари знищили 133 житлові будинки загальною площею 242 тис. кв. метрів; зруйнували залізничну станцію, міський театр і кінотеатр, середню школу, Палац піонерів, дві аптеки. Цінне обладнання шкірзаводу, м’ясокомбінату та інших підприємств окупанти вивезли до Німеччини. Загальна сума збитків, нанесених німецько-фашистськими окупантами Золочеву, дорівнювала понад 53 млн. карбованців.

З перших днів визволення міська партійна організація очолила боротьбу трудящих міста за відбудову народного господарства. 25 липня 1944 року в Золочеві відбулося перше засідання бюро міськкому КП(б) України, яке обговорило питання про якнайшвидшу відбудову міста, щоб відновити роботу промислових підприємств, забезпечити трудящих міста житлом.

Трудівники Золочева з подвоєною енергією взялися за відбудову рідного міста. Вже на восьмий день після визволення міська електростанція дала струм. Трохи пізніше було пущено у дію перше підприємство — шкірзавод, а також дали першу продукцію м’ясокомбінат і маслозавод. Водночас розчищалися вулиці, ремонтувалися житлові будинки. До осені було здано в експлуатацію 18 тис. кв. метрів житлової площі, відкрито кінотеатр на 250 місць, міський і районний клуби.

У 1945 році було відремонтовано понад 22 тис. квадратних метрів житлової площі, відкрито кравецьку та взуттєву майстерні, стали до ладу всі старі підприємства, на яких було встановлено нову техніку. Водночас повним ходом ішло нове будівництво житлових будинків, промислових підприємств, збільшилась потужність міської електростанції. Велику роботу проведено по відбудові міського зв’язку і транспорту, комунального господарства.

Відбудова зруйнованого німецько-фашистськими розбійниками Золочева, дальший економічний і культурний його розвиток відбувалися в умовах гострої класової боротьби. Вороги Радянської влади — буржуазно-націоналістичні банди — чинили шалений опір соціалістичному будівництву у місті, вели ворожу антирадянську агітацію, застосовували терор проти партійних, комсомольських і радянських працівників. Від рук оунівських виродків у 1945 році загинув директор Золочівського райпромкомбінату, колишній активний діяч партизанського руху на Львівщині Л. В. Лисий, а в 1947 році — секретар міської Ради В. Хуторний, інструктор міського комітету КП України Г. Калюжний та інші активісти.

Трудящі міста повели рішучу боротьбу проти бандитів з націоналістичного підпілля. В 1949 році було покінчено з їх ворожою діяльністю. Значну роль в розгромі бандитизму відіграла амністія, яка надавала всім, хто вийде з підпілля і стане на шлях чесної праці, повну свободу.

За післявоєнні роки у Золочеві на місці дрібних кустарних об’єктів виросли нові промислові підприємства, які оснащувались сучасним обладнанням. Були, зокрема, побудовані швейна фабрика, цукровий завод, харчокомбінат тощо.

Економічне обличчя Золочева визначають такі промислові об’єкти, як швейна, картонажна і валяно-повстяна фабрики, цукровий та цегельно-черепичний заводи, харчокомбінат, м’ясокомбінат, маслосирзавод і спиртзавод та інші підприємства. В 1963 році на всіх підприємствах міста працювало 2,9 тис. чол., що майже в 6 разів перевищує кількість робітників, зайнятих до 1939 року. В 1966 році на всіх підприємствах міста трудилося 6,4 тис. робітників і службовців, що майже в 13 разів перевищує кількість зайнятих робітників до 1939 року. Валова продукція промисловості міста з кожним роком зростає і становила у 1964 році 19,5 млн. крб., а в 1966 році — 20,3 млн. карбованців.

Одним з найбільших промислових підприємств міста є швейна фабрика — філіал Львівської фірми «Маяк», на якій працює понад 730 чол. Фабрика побудована у березні 1955 року і в цьому ж році дала першу продукцію. В 1962 році це підприємство випустило валової продукції в 10 разів більше, ніж в 1956 році. У 1964 році валова продукція фабрики становила 757 тис. крб., в 1965 — 1 млн. 21 тис. крб., а в 1966 році понад 4 млн. при плані 3 млн. 747 карбованців.

Зростання випуску продукції було досягнуто за рахунок механізації виробничих процесів, розширення підприємства і підвищення продуктивності праці. Вже наприкінці 1956 року став до ладу другий корпус фабрики, встановлено двохрядні конвейєри, механізовано більшість виробничих процесів. У 1959—1960 рр. пущено в дію конвейєр системи «Баріон», механізовано подачу готової продукції на склад, побудовано трансформаторну станцію, червоний куток, їдальню. Продукцію швейної фабрики можна побачити в багатьох містах і селах Радянського Союзу, а також в зарубіжних країнах.

Фабрика бере участь в ярмарках, які влаштовуються у Львові. В кінці 1966 року підприємство демонструвало понад 120 зразків моделей, у т. ч. 56 нових. Торговельні організації через фірму уклали договір про поставку одягу в 1967 році на суму 5 млн. 358 тис. крб., тобто на 358 тис. крб. більше порівняно з 1965 роком.

В 1966 році фабрика запустила у виробництво 60 нових моделей. Партійна та профспілкова організації приділяють особливу увагу економічному навчанню робітників. Кожного тижня відбуваються заняття, на яких читаються лекції про шляхи підвищення матеріальної заінтересованості в розвитку виробництва, про винахідництво і раціоналізацію, важливість впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, передового досвіду.

На фабриці виросли нові люди з комуністичним ставленням до праці, які самовіддано борються за перетворення у життя величних накреслень нового п’ятирічного плану (1966—1970 рр.). Імена швей І. І. Вовнянко та У. І. Равчук, механізатора І. Ф. Мартинюка, інженера В. М. Городиловського та багатьох інших добре відомі на Львівщині.

З року в рік зростає виробнича потужність цегельних заводів. В 1946 році завод по Тернопільській вулиці давав протягом року всього 800 тис. штук цегли. Тут не було ніякої механізації і всі виробничі процеси виконувались вручну. У післявоєнні

роки виробництво на цегельних заводах механізовано. У 1962 році випуск валової продукції заводів збільшився в порівнянні з 1948 роком у 10,2 раза. У 1963 році ці будівельні підприємства випустили 8,7 млн. штук цегли і 899 тис. штук черепиці. На початку 1964 року на заводі № 2 став до ладу колисковий конвейєр довжиною 1200 м, побудовано 6 сушильних приміщень, що значно збільшило його виробничу потужність. Тепер на цегельних заводах Золочева працює понад 160 чоловік.

Золочівська картонажна фабрика заснована в 1903 році. До 1949 року на цьому підприємстві було застаріле устаткування іноземних марок, і тому продуктивність його була дуже низькою. Протягом 1949—1963 рр. фабрика одержала сучасні вітчизняні машини і прилади: три плоскодрукарські машини Єйського заводу, три тігельні машини з Щедринського заводу, картонорізальну і інші машини. Картонорізальна машина повністю замінила ручну працю і збільшила продуктивність виробництва на цій ділянці на 85 проц. У 1963 році побудовано новий корпус фабрики. Випуск валової продукції картонажної фабрики в 1966 році становив 588 тис. крб., що в 5 разів більше, ніж було вироблено в 1945 році.

За роки Радянської влади значного розвитку досягла харчова промисловість міста. Крім маслосирзаводу і м’ясокомбінату, які існували тут ще до 1939 року, в 1954 році створено харчокомбінат, на якому виробляються хлібобулочні і кондитерські вироби, консервовані овочі і фрукти, безалкогольні напої. У 1962 році споруджено нове приміщення головного корпусу харчокомбінату, в якому розмістились цехи безалкогольних напоїв, карамельний, консервування фруктів і овочів. Випуск валової продукції комбінату зріс більше ніж в 12 разів і становив в 1966 році 2,1 млн. крб. У харчокомбінаті нині трудиться 240 чол., в т. ч. 12 з вищою і середньою спеціальною освітою.

Валова продукція маслосирзаводу становила в 1966 році 2,4 млн. крб., а м’ясокомбінату — 6,081 млн. крб. На маслосирзаводі за добу переробляється близько 500 цнт молока.

У зміцненні і дальшому розвитку промислових підприємств міста значну роль відіграють раціоналізатори і винахідники. їх у Золочеві налічується понад тисячу чол. Тільки за 1965 рік вони внесли понад 600 пропозицій. Значну кількість із них було впроваджено у виробництво. Реалізація нових пропозицій і нововведень дали державі економію 155 тис. карбованців.

В місті з кожним роком виростає все більше новобудов і житлових будинків, які прикрашають і омолоджують його. Тільки за останнє десятиріччя (1955—1965 рр.) тут споруджено 95 будинків на 26,2 тис. кв. метрів житлової площі, у т. ч. для робітників цукрового заводу — 26 будинків на 12 тис. кв. метрів житла. За післявоєнні роки індивідуальним шляхом у місті споруджено 244 нові будинки на 11 тис. кв. метрів житла. В 1952 році стала до ладу спортивна школа, в 1957 — новий корпус середньої школи № 3, в 1963 році — школа-інтернат.

Багато зроблено і по благоустрою міста, на який в 1964 році витрачено понад 220 тис. крб. В 1962 році введено в дію першу чергу міського водопроводу, а в 1966 році завершено його будівництво. Одночасно розпочато спорудження нової каналізаційної системи. На водопостачання міста держава асигнувала 800 тис. крб. В місті заасфальтовано 11 км шляхів і проведено інші роботи по його упорядкуванню.

В парках, скверах, садах, на вулицях тільки в 1964 році посаджено 12 тис. плодових і декоративних дерев, створено двоє озер, розбито клумби і квітники, газони. У місті встановлено пам’ятники: В. І. Леніну (1955), Т. Г. Шевченкові (1948), 0. М. Горькому (1948), бюсти: О. С. Пушкіну (1957), Ф. Енгельсу та І. П. Павлову (1959).

Культурно і заможно живуть нині трудящі Золочева. До їх послуг побутовий комбінат, універмаг, продуктові і господарські магазини, гастрономи, кіоски. В місті працює 24 підприємства громадського харчування.

Про зростання добробуту трудящих Золочева свідчить і той факт, що з року в рік зростає фонд заробітної плати робітників, службовців. У порівнянні з 1953 роком річний фонд заробітної плати збільшився з 235,5 тис. крб. до 2,670 тис. крб. у 1966 році, тобто зріс протягом останніх 12 років в 10 разів. Протягом 1958—1965 рр. товарообіг в місті зріс з 4,8 млн. крб. до 8 млн. крб., 600 мешканців міста мають власні мотоцикли, а 40 — легкові автомобілі, майже в кожній квартирі є радіоприймач. В 1965 році в ощадних касах міста зберігали свої гроші 4,7 тис. чол. їх трудові збереження становлять 1,3 млн. карбованців.

При Радянській владі докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення міста. До 1939 року в Золочеві була тільки одна лікарня і поліклініка, в яких працювало 9 лікарів і 25 працівників середнього медичного персоналу. Крім того, в місті було ще 25 приватних лікарів. Але висока плата за лікування позбавляла багатьох трудящих можливості користуватися медичними послугами. У 1966 році в місті працювало 3 лікарні, поліклініка, жіночо-дитяча консультація, санітарно-епідемічна станція. Лікарні міста оснащені найновішим медичним устаткуванням. Здоров’я трудящих міста оберігають 48 лікарів і 126 чоловік середнього медперсоналу. При цукровому заводі і швейній фабриці функціонують медичні пункти. Витрати на охорону здоров’я з міського бюджету становили в 1965 році понад 570 тис. крб., а в 1966 році виділено 609 тис. карбованців.

Золочів має широку сітку навчальних закладів. У 1966 році в місті працювало З середні школи, середня школа-інтернат, середня заочна школа, вечірня школа робітничої молоді і міське професійно-технічне училище. За післявоєнні роки середню освіту в місті здобули понад 2 тис. юнаків і дівчат. Нині у школах Золочева набувають знання понад 4200 учнів, яких навчають понад 220 вчителів. Понад 900 юнаків і дівчат, які трудяться в різних галузях народного господарства, здобувають освіту без відриву від виробництва у золочівській заочній середній школі.

Невід’ємною частиною шкільного життя учнів середньої школи № 1 є музей В. І. Леніна. Він створений у 1962 році. Кімнату-музей відвідують не тільки школярі навколишніх сіл, а й робітники і колгоспники, службовці, приїжджі гості. їх радо зустрічають юні екскурсоводи — учні старших класів. Вони все показують, розповідають про історію кожного експонату. Дорогоцінними реліквіями в музеї є листівка, яку передала піонерам Голова Комуністичної партії Іспанії Долорес Ібаррурі через делегатів XXII з’їзду КПРС, а також фотокопія анкети Володимира Ілліча — делегата X Всеросійського з’їзду РКП та фотокопія сторінки з його праці «Як організувати змагання», де є автограф Ілліча.

Про життя і революційну діяльність Леніна розповідають численні альбоми та інші експонати. Серед них і листи з музею В. І. Леніна у Празі. На адресу шкільного музею пошта щодня приносить багато листів. Ось один з них, написаний ленінградською комуністкою з 1902 року Д. А. Лазуркіною: «Дорогі діти! Ленін дуже любив дітей і весь час турбувався про те, щоб з них виросли хороші, чесні, віддані, принципові, скромні, вірні нашій Вітчизні сміливі люди. Не сумніваюсь, що ви будете такими, якими хотів бачити вас дорогий Ілліч». А ось один з відгуків про музей, написаний піонерами Шпиколосівської восьмирічної школи: «Все хороше, що ми побачили, почули, про що дізналися в цій школі, будемо завжди пам’ятати. Ми створимо і у себе кімнату Ілліча. Будемо листуватися з старими комуністами, тримати тісний зв’язок з піонерами країн народної демократії».

В шкільній кімнаті-музеї часто відбуваються зустрічі з старими комуністами, учасниками Великого Жовтня, приймають третьокласників у піонери, а юнаків — в комсомол.

Педагоги Золочева вносять значний вклад в розвиток освіти у місті. Про досвід роботи вчительки Г. М. Мацкевич знають не тільки на Львівщині, а й далеко за межами України. За свою сумлінну і невтомну працю вона удостоєна почесного звання «Заслужений вчитель школи Української РСР». 17 вчителів за успіхи на ниві народної освіти нагороджені значками відмінника народної освіти і грамотами.

У 1955 році в Золочеві було відкрито училище механізації сільського господарства. Воно проіснувало до 1960 року і було реорганізоване на міське професійно-технічне училище. За 5 років училище випустило 1500 механізаторів сільського господарства, значна частина яких працює на цілинних землях Казахстану. В училищі навчається тепер 330 учнів.

Щороку дає країні значну кількість медичних кадрів і Золочівська медична школа, яка створена у 1947 році. Тут підготовлено понад 1200 спеціалістів середнього медперсоналу.

Все більшого поширення у місті набуває фізична культура. Тут кожен другий-третій житель займається спортом. Робота по фізичному вихованню трудящих зосереджена в 25 низових спортивних колективах. До послуг спортсменів 2 великі стадіони, 12 спортивних майданчиків, тенісні корти, гімнастичні зали, в яких часто проводяться цікаві змагання. Так, наприклад, на початку 1965 року в спортивному залі середньої школи № 3 відбулася зустріч з Леонідом Штейном, де помірялися силами з чемпіоном країни у сеансі одночасної гри 27 шахистів Золочева.

Подібних прикладів можна навести багато. В місті тепер культивується понад 20 видів спорту. Тут виховано багато спортсменів, імена яких добре відомі на Львівщині. Понад 660 чоловік є розрядниками з різних видів спорту.

В Золочеві працює дитяча спортивна школа з відділами акробатики, гімнастики, баскетбола, волейбола, легкої атлетики. У ній тепер навчається понад 300 учнів.

За роки Радянської влади значного поширення набула у місті мережа дитячих закладів. Вже у 1945 році тут почав діяти дитячий садок, який розміщений в чудовому куточку міста. Садок відвідує 275 дітей. Дошкільнята перебувають під наглядом 12 вихователів з середньою спеціальною освітою. У 1962 році малі громадяни міста одержали ще два дитсадки. Один з них було відкрито при цукровому заводі. В 1966 році витрати з міського бюджету на утримання дитячих дошкільних закладів становили понад 100 тис. карбованців.

Створені всі умови і для культурного дозвілля та відпочинку трудящих. До 1939 року у Золочеві діяв тільки один кінотеатр і кілька приватних бібліотек. Робітничих клубів взагалі не було. В 1965 році у місті збудовано кінотеатр на 440 місць. В 1966 році тут функціонували 2 будинки культури, 1 кінотеатр, 22 червоні кутки; 5 бібліотек з книжковим фондом 106 тис. примірників. При районному Будинку культури діє 5 гуртків художньої самодіяльності, створено народний університет з відділами літератури та мистецтва, науки і техніки, наукового атеїзму, охорони здоров’я, а також музичний лекторій.

Великою популярністю серед трудівників міста користується драматичний гурток. В його репертуарі постійне місце займають п’єси української класики «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського, «Невольник» М. Л. Кропивницького, «Не судилося» М. П. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка та інші. Одночасно з великим успіхом йдуть кращі твори радянських драматургів: «Веселка» М. Зарудного, «Летять журавлі» Ю. Мокрієва, «Закохані серця» Ю. Барабаша та інші.

Перед трудівниками міста і сіл району часто виступає з новими концертними програмами постійно діюча агіткультбригада районного Будинку культури, яка в 1966 році дала 98 концертів. У Золочеві регулярно виступають з кращими виставами передові сільські колективи. Протягом 1966 року у місті виступило 163 кращі самодіяльні гуртки.

Значну ідейно-виховну роботу серед населення проводить міська організація товариства «Знання». Члени товариства кожного року читають 1,5—2 тис. лекцій для трудящих на різні теми. Кращими лекторами міста є вчитель школи-інтернату М. І. Василенко, редактор райгазети П. С. Лех, інженер рембудуправління В. Г. Яворський та багато інших.

Трудящі міста передплачують щорічно в середньому 10 тис. примірників періодичних видань. Це значить, що майже кожен житель одержує газету або журнал. В багатьох квартирах є власні бібліотеки. В приміщенні колишньої католицької церкви з листопада 1964 року діє на громадських засадах науково-природничий атеїстичний музей. Ентузіастом відкриття музею є комуніст-пенсіонер П. П. Володченко. Завдяки його зусиллям зібрано багато експонатів з різних музеїв країни і відкрито експозицію «Наука і релігія про походження людини і тваринного світу на землі». У кімнаті, де розміщена ця експозиція, вчителі міста проводять уроки біології та історії, організовуються культпоходи учнів і трудящих району. У 1966 році музей відвідало понад 123 тис. чоловік.

Значна культурно-освітня і політвиховна робота проводиться також у клубах та червоних кутках промислових підприємств міста. У клубі цукрового заводу, який має 600 місць і обслуговує населення робітничого селища та частково колгоспників сільгоспартілі «Дружба», працюють драматичний та хоровий гуртки, духовий і естрадний оркестри.

В місті все більше входять у життя нові радянські обряди. Тут стало хорошою традицією проведення напередодні історико-революційних свят зустрічей трудящих з ветеранами революційного руху, учасниками Великої Жовтневої соціалістичної революції і Великої Вітчизняної війни.

Широкою популярністю у місті користуються, зокрема, свята Весни, зустрічі Нового року та інші. На багатьох підприємствах і установах відзначають день вручення паспортів, день першої зарплати, урочисті реєстрації шлюбів, новонароджених, проводи у ряди Радянської Армії, на пенсію.

Нові обряди і народні свята, відзначення урочистих подій відбуваються найчастіше у Будинку урочистих подій, який відкрито у Золочеві в серпні 1964 року до 25-річчя возз’єднання Західної України в єдиній Українській радянській державі. Роботу Будинку урочистих подій спрямовує рада, до якої входять представники партійних органів, працівники освіти і культури, депутати міської Ради. Вони працюють над удосконаленням і створенням сценаріїв сучасного весілля, звіздин, відзначення срібного і золотого весілля, для народних свят, проводів у Радянську Армію, організовують виступи гуртків художньої самодіяльності, складають для них спеціальні програми, шукають нові, більш досконалі естетично і сповнені народного змісту обряди.

Активно працює в місті і літературне об’єднання ім. С. Тудора, яке було засновано в 1956 році при редакції районної газети «Ленінське слово» і протягом 10 років з невеликої групи початківців виросло у справжнє велике об’єднання, навколо якого групується понад 30 літераторів — поетів, прозаїків і композиторів.

Відомий український письменник Степан Йосипович Тудор мешкав у Золочеві з 1931 по 1940 рік. Тут він написав і свій роман «День отця Сойки». В місті іменем письменника названо одну з вулиць, на будинку, де жив письменник, установлено меморіальну дошку. Пам’яттю про письменника є й літоб’єднання, назване його іменем. У літературному об’єднанні з «тудорівців» виросло ряд письменників і композиторів, імена яких відомі далеко за межами Львівщини. Це поети Вадим Каргалов, Володимир Мартинов, Любов Парубчишин, композитори Богдан Пилат, Левко Калитин, прозаїки Євген Куртяк, Семен Бобров, Іван Сенча, Іван Савчин, Ганна Кіт та багато інших.

Член літературного об’єднання молодий літератор Богдан Стельмах разом з композитором Мирославом Скориком плідно працюють у жанрі пісні. Протягом двох останніх років вони створили близько двох десятків пісень. Серед них велику популярність здобули «Аеліта», «Принесіть мені маків», «Я тебе почекаю» і інші. Значних успіхів домоглися і студійці В. Мартинов, Ф. Чая, В. Зубар і інші.

Відзначаючи десятиліття літературного об’єднання, «тудорівці» звітували перед трудящими міста, колгоспниками, учнями шкіл та студентами. Вони виступили перед ними з своїми кращими творами. В ювілейний 1966 рік літоб’єднання значно поповнилося молодими початківцями.

Господарським і культурним життям міста керує міська Рада, до складу якої входить 50 депутатів — кращих виробничників і представників інтелігенції. Вони проводять значну роботу по дальшому розвитку і впорядкуванню міста, поліпшенню побутового обслуговування. При виконкомі міськради створено шість постійно діючих комісій, які займаються питаннями господарського і культурного будівництва. До роботи в міськраді депутати залучають широкі маси трудящих.

З кожним роком змінюється зовнішній вигляд Золочева. За роки нової п’ятирічки волею партії, енергією рук трудових він перетвориться в ще більш квітуче місто з значною промисловістю, культурно-освітніми закладами, благоустроєними кварталами нових житлових масивів. В ансамбль існуючих, недавно споруджених багатоповерхових будинків стануть нові споруди нового маслозаводу, холодильника для м’ясокомбінату, житлових будинків, банно-прального комбінату, павільйону побутового обслуговування, дитячого комбінату, Будинку культури, школи, автоматичної телефонної станції тощо. Буде реконструйовано взуттєву фабрику, спиртовий завод, мебльову фабрику та інші підприємства міста.

Навколо Золочева буде створено зелену зону, в місті виростуть також нові парки, сади, сквери, закладені на честь славного ювілею — 50-річчя Великого Жовтня.

Ю. Ю. СЛИВКА
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера З

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, alex1952, Bing [Bot], Chirynas, D_i_V_a, Google Adsense [Bot], Pacet, ukrgenealogy