МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, Свято-Михайлівська церква в с. Зіньків – одна з найвиразніших пам'яток подільської дерев'яної церк. арх-ри. Споруджена в с. Зіньків (нині село Віньковецького р-ну Хмельн. обл.) 1769 коштом парафіян. Тризрубна, до бабинця в 19 ст. прибудовано невеликий закритий ґанок зі співмірним з усією спорудою верхом. Середній зруб у плані – квадрат з обтятими кутами, а відтак має вигляд восьмигранника. Зі сх. й зх. до нього прилягають прямокутники вівтаря й бабинця з обтятими зовн. кутами. Перший ярус за висотою вдвічі вищий, ніж другий, вивершується спільним для 3-х зрубів заломом, з якого виростають зруби відокремлених трьох верхів. Верх над навою накритий масивнішою й вищою центр. банею. Над банями підносяться ліхтарики й маківки. В інтер'єрі всі 3 зруби об'єднані в один простір за допомогою арок-вирізів. При основі залому влаштовані стяжки-скоби, вкриті різьбленням. Вони посилюють гру світлотіней вертикальних і похилих площин залому. Вдало знайдене співвідношення між розмірами зрубів і нахилом залому створює ефект висотного розкриття простору, що є однією з прикметних особливостей укр. церк. буд-ва. Над зх. зрубом церкви облаштовано хори. Вівтар на висоті 4,2 м зашитий стелею, яка закриває купол.
Висота до зеніту середнього верху – 14 м, а вся висота з вер-хом – 19 м. Вертикальне шалювання стін храму в поєднанні з різким злетом бань підкреслює піднесеність споруди вгору. Простота ліній та сумірність об'ємів храму створюють враження монументальності й стрункості будівлі.
Зіньків, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Зіньків, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна
Історія
Перші згадки про поселення знаходимо під 1404 роком, коли польський король Ягайло надав Зіньків з околицями та Сатанів Пйотру Шафранцеві.
1431 року замок було передано іншому власнику — Пйотру зі Спрови Одровонжеві.
У 1458 ст. руський воєвода Анджей Одровонж (син П. Одровонжa) звів тут замок для захисту населення від татарських набігів. 1458 року Анджей Одровонж із дозволу короля Казимира IV надав Зінькову маґдебурзьке право (перед тим місто користувалось польським).
У 15 — початку 16 століттях Зіньків був головним містом Зіньківської округи, що тяглася до Дністра на південному сході.
Залишки зіньківсього замку
Після Одровонжів маєток був власністю Сенявських до середини XVIII століття. В XV–XVI ст. місцевий форпост відігравав значну роль в боротьбі з татарами. Коли 1453 року татари напали на Поділля і забрали великий ясир, зіньківський староста Ян Лящ погнався за напасниками, розгромив їх під Теребовлею. Якуб Сециґнєвський розбив татар під Зіньковом у 1516 р. 1524 року турки й татари спустошили Поділля, обложили замок, та здобути його не змогли. Населення, яке ніяк не могло зажити в цих місцях спокійно, масово переселялося в 40-х роках 16 ст. до недалекого звідси та більш укріпленого Бару.
Під час Хмельниччини Зіньків опинився в центрі воєнних дій. Місто було спустошено, чимало жителів покинули свої домівки та переселилися за Дніпро. У другій половині 17 ст. численні конфлікти Руїни не сприяли відбудові Зінькова. На початку 18 ст. Зіньків стає осередком гайдамацького руху, відображеного у місцевому фольклорі («Виступали козаченьки з міста із Зінькова»). У другій половині 18 ст. Зіньків став одним із опорних пунктів Барської конфедерації.
Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 р. Зіньків входить до складу Російської імперії, де стає повітовим містечком. Проте з перенесенням державного кордону Російської імперії далеко на південь, у зв'язку з приєднанням до Росії Криму, Зіньків втратив своє стратегічне значення як місто-фортеця і в 1803 р. увійшов до складу Летичівського повіту. У 1843 р. власники села Вюртемберзькі продали Зіньків імперській казні за 6,8 млн рублів золотом. 19 ст. для Зінькова позначене бурхливим розвитком ремесел та промисловості (пивзавод, видобуток фосфатів, свічковий завод).
При сприянні Вюртемберзьких у містечку відкрили джерела з цілющою водою. Тут було організовано купелі дія лікування різних хвороб і призначено лікаря-німця для простеження за впливом цих мінеральних вод на організм хворих. У 1820 році у Зінькові було проведено водогін, який доставляв воду з Грим'ячки і на ринку було влаштовано фонтан. Князі Вюртембергські збудували тут нову резиденцію. Неподалік палацу була збудована міська ратуша, закладено парк. Саме з цього часу розпочинається активна забудова верхньої частини Зінькова, яка і до сьогодні називається «місто».
Людовик Вюртемберґський змушений був продати Зіньків в 1843 р. з навколишніми селами Російській державі. З цього часу він став відноситись до поселень, які належали казні і на нього було поширено волосне управління. В 1844 році містечко було передане в орендне володіння на 8 років полковнику барону Бюлову.
У 80-х роках XIX століття було знищено замок у Зінькові.
Передмістя Зінькова: Станіславівка, Царина, Кривуля, Калинівка, Адамівка.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Зіньків, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Зіньків — село, центр сільської Ради. Розташований за 16 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Дунаївці. Населення — 3570 чоловік. Сільраді підпорядковано село Станіславівка.
Зіньків розкинувся в мальовничій місцевості серед південних відрогів Волинсько-Подільського плато. Через село протікає річка Ушиця, притока Дністра, що живиться джерельними водами і має багато порогів та перекатів.
На території села знайдено археологічні пам’ятки різних часів: залишки поселень трипільської, скіфської, а також черняхівської культур.
Зіньків належить до давніх поселень Поділля. Першу згадку про нього знаходимо в документах початку XV ст. Польський король Владислав II (Ягайло) в 1404 році віддав Зіньків з прилеглими до нього селами кам’янецькому старості. Великий князь литовський Вітовт викупив маєток за тисячу кіп празьких грошей і 1430 року подарував його Петру Одровонжу, подільському воєводі, який за рахунок податків з місцевого населення збудував замок. Він стояв на горі, над глибокою долиною річки Ушиці, з другого боку простягався глибокий яр. Замок мав форму рівнобічного трикутника, обнесеного муром. На кожному його розі височіли великі шестигранні башти: дві — триповерхові, одна — чотириповерхова. Під час спустошливих нападів татар населення знаходило притулок за товстими стінами фортеці. 1524 року ворог розорив і спалив околиці Зінькова, обложив замок, але здобути його не зміг.
Значення Зінькова, як добре укріпленого населеного пункту, дедалі зростало. В 1458 році він одержав статус міста і магдебурзьке право. 1522 року польський король Сигізмунд Август підтвердив привілеї Зінькова і дав дозвіл на проведення двох ярмарків на рік і базарів — щотижня, по понеділках. Це сприяло його економічному розвитку. В XVI ст. Зіньків вважався одним з великих міст Поділля, в якому 1578 року налічувалося 275 дворів і проживало 1375 чоловік. Формально його населення мало право на самоврядування, але фактично влада була в руках власників міста — польських магнатів Одровонжів, Синявських, Чарторийських. Вони визискували і міщан і селян. Феодально-кріпосницький гніт поєднувався з релігійно-національними утисками. Міщанам православного віросповідання не дозволялося займатися вигідними промислами, торгівлею, їх не приймали у привілейовані цехи. Ще в XV ст. у місті працював гончарний цех, вироби якого за художньою якістю стояли поряд з античною керамікою. Зіньків і пізніше залишився одним з провідних центрів народної художньої кераміки України.
Зіньків — село, центр сільської Ради. Розташований за 16 км від районного центру і за 35 км від залізничної станції Дунаївці. Населення — 3570 чоловік. Сільраді підпорядковано село Станіславівка.
Зіньків розкинувся в мальовничій місцевості серед південних відрогів Волинсько-Подільського плато. Через село протікає річка Ушиця, притока Дністра, що живиться джерельними водами і має багато порогів та перекатів.
На території села знайдено археологічні пам’ятки різних часів: залишки поселень трипільської, скіфської, а також черняхівської культур.
Зіньків належить до давніх поселень Поділля. Першу згадку про нього знаходимо в документах початку XV ст. Польський король Владислав II (Ягайло) в 1404 році віддав Зіньків з прилеглими до нього селами кам’янецькому старості. Великий князь литовський Вітовт викупив маєток за тисячу кіп празьких грошей і 1430 року подарував його Петру Одровонжу, подільському воєводі, який за рахунок податків з місцевого населення збудував замок. Він стояв на горі, над глибокою долиною річки Ушиці, з другого боку простягався глибокий яр. Замок мав форму рівнобічного трикутника, обнесеного муром. На кожному його розі височіли великі шестигранні башти: дві — триповерхові, одна — чотириповерхова. Під час спустошливих нападів татар населення знаходило притулок за товстими стінами фортеці. 1524 року ворог розорив і спалив околиці Зінькова, обложив замок, але здобути його не зміг.
Значення Зінькова, як добре укріпленого населеного пункту, дедалі зростало. В 1458 році він одержав статус міста і магдебурзьке право. 1522 року польський король Сигізмунд Август підтвердив привілеї Зінькова і дав дозвіл на проведення двох ярмарків на рік і базарів — щотижня, по понеділках. Це сприяло його економічному розвитку. В XVI ст. Зіньків вважався одним з великих міст Поділля, в якому 1578 року налічувалося 275 дворів і проживало 1375 чоловік. Формально його населення мало право на самоврядування, але фактично влада була в руках власників міста — польських магнатів Одровонжів, Синявських, Чарторийських. Вони визискували і міщан і селян. Феодально-кріпосницький гніт поєднувався з релігійно-національними утисками. Міщанам православного віросповідання не дозволялося займатися вигідними промислами, торгівлею, їх не приймали у привілейовані цехи. Ще в XV ст. у місті працював гончарний цех, вироби якого за художньою якістю стояли поряд з античною керамікою. Зіньків і пізніше залишився одним з провідних центрів народної художньої кераміки України.
- Вернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: Зіньків, село, Віньковецький р-н, Хмельницька обл, Україна
І. В. Рибак, 1996 р.
РЕПРЕСІЇ У ЗІНЬКОВІ (ПОДІЛЛЯ)
Зараз в Україні розпочалася широкомасштабна робота над створенням багатотомної серії книг “Реабілітовані історією”, яка покликана повернути народові незаслужено забуті імена, вшанувати наших співвітчизників, які стали жертвами жорстокої тоталітарної системи, відновити історичну справедливість щодо репресованих громадян1. На наш погляд, цю титанічну роботу слід розпочати знизу силами активістів національио-демократичних організацій, руху “Реабілітовані історією”. Саме через виявлення кожної безневинної жертви карально-репресивної системи в конкретному місті чи селі відкрилася можливість оприлюднити і ввести в науковий обіг нові документи та матеріали про репресії, а згодом створити на їх базі своєрідну “Книгу пам’яті жертв репресій тотал ітарн ої сі і стеми”.
У цьому плані є досить показовою робота, яка проводиться у Зіпькові, що на Віньковеччині, типового подільського села, якого не оминули репресії 30-х років. Арешти на основі доносів, а то і просто підозри, стали масовим явищем у селі на початку 30-х років. Люди, як правило, зникали безслідно. Сьогодні відомо, що тодішній місцевій владі був доведений план до репресованих. Для його виконання залучалися особливо довірені активісти. На нарадах уточнювалися списки нещасних і розроблялися заходи по знешкодженню т.з. “ворогів народу”. Дуже часто під вигаданим приводом жертву пізно вночі викликали в сільраду і там ув’язнювали. Інколи енкаведпсти у супроводі місцевих активістів, які виступали у ролі понятих, заарештовували людей вдома. На ранок селом повзла страшна чутка про арешт або, як казали у Зінькові, “викрадення” людей.
За офіційними даними, виявленими Службою безпеки України по Хмельницькій області, у Зінькові було репресовано у 30-ті роки 57 осіб, окрім 118 осіб висланих з села в ході розкуркуления. Ось їх поіменний список: Бруско М.М., 1986 року народження, Бучинськнй К.В., 1905, Козирський С.М., 1904, Дзержинськнй С.Й., 1871, Кршцук А.П., 1906, Масловсышй М.М., 1883, Матковський А.М., 1889, Матух В.Т., 1907, Гайбура А.Й., 1904, Гайбура І.К., 1886, Гойхман М.М., 1900, Гречанівський А.І., 1890, Грншак А.І., 1905, Грншак Й.І., 1900, Козирський 1.1., 1899, Коизрсышй С.І., 1901, Дурач А.Й., 1879, Когут В.О., 1878, Конопко Р.А., 1889, Кеднсь М.С., 1898, Лохвіцьіснй В.Й., 1879, Макогон 1.1., 1900, Макогон К.М., 1907, Макогон Н.В., 1905, Макогон Т В., 1898, Подзюрко І.О., 1891, Полюх Ф.М., 1894, Перехожнпсыснй Ф.І., 1903, Побережний А.I., 1892, Полотнюк Т.К., 1887, Процевпч П.О., 1895, Процевнч Й.А., 1888, Решетник І.Ф., 1895, Решецький М.М., 1886, Решецькпй Й.М., 1905, Розенбліт Л.Б., 1883, Ротсибул 1.А., 1899, Савпцький М.В., 1908, Савнцькпй М.Г., 1899, Савчук С.П., 1899, Свідерськнй П.П., 1892, Ситник М.1., 1894, Сладківський П.С., 1884, Сладківський Ф.І., 1908, Смалюшок П.С., 1884, Стружевський С.А., 1886, Сладківський П.П., 1897, Суходольський Ф.П., 1891, Федорук 1.П., 1904, Федорук І.П., 1904, Федорук Й.Н., 1899, Мніцбург А.Я., 1895, Марчук С.Д., 1891, Юднцькнй Б.Я., 1886, Юдпцький Я.Б., 1889.
Крім цього 26 осіб було репресовано у селі Станіславівці, яке входило до складу ЗіиьківськоТ сільради. Отже, на її терені сталінсько-кривавий режим знищив 84 особи2. Про безневинність цих людей свідчить хоча б той факт, що серед репресованих значиться Марчук С.Д., який у 1917 році проводив агітаційну роботу серед мешканців Зіиькова за скинення самодержавства і встановлення більшовицького режиму3.
Переважна більшість репресованих зіньківчап обвинувачувалася у приналежності до міфічної “Польської організації військової”, яка за сценарієм карально-репресивних органів, нібито ставила за мету відірвати Поділля від України і приєднати до Польщі, відродити "Польську державу в кордонах 1772 року”4. Осередки цієї організації у Віньковецькому районі були нібито створені українцями польського походження Зайделем та Беземським у 1930 році в Зінькові, Майдан-Віньковецькому, Ірим’ячці, Татарисках, Петрашах Українських, Адамівці, Карижині5. У “вину” цій організації на Віньковеччині карально-репресивними органами, інкримінувалася “підготовка масових виступів контрреволюційних елементів проти Радянської влади у зв’язку з колективізацією сільського господарства, заподіяння шкоди в колгоспах, нищення худоби та коней, хліба, фуражу, неправильне ведення сівби”6.
Проаналізуємо декілька типових справ репресованих у справі “Польської організації військової”. Серед них значиться Кедись Михайло Степанович, поляк “активний костельник”.
Звинувачувався у тому, що:“ а) В 1923 році був завербований у ПОВ Дурачем А.; 6) Дискредитував заходи партії і уряду, виступав проти колгоспів, поширював чутки про майбутню війну СРСР з Польщею, закликав антпрадянські елементи до повстання проти Радянської влади, виявляв терористичні наміри по відношенню до комуністів і радянського активу. У своїй вині особисто зізнався викритий свідками Созоиовою К.С., Максимчуком П.Н., Барвінком Л.Р.” Крищук Петро Антонович теж проходив по цій справі і характеризувався як “поляк, з куркулів, в 1928 році судився за знищення лісу, до арешту колгоспник”. За сфабрикованими матеріалами звинувачувався у тому, що: “а) В 1936 році завербований у контрреволюційну націоналістичну організацію “ПОВ” Сладківськпм П.І.; б) Від керівництва цієї організації мав завдання в мобілізаційний період вивести з ладу кінське поголів’я і транспорт колгоспу. Працюючи ковалем, навмисно проводив ковку коней таким чином, щоб вони виходили з ладу, зривав ремонт сільськогосподарського реманенту. Серед колгоспників проводив аптпрадяпську агітацію, поширював чутки про війну, прихід поляків на Україну і розправу над комуністами. Особисто визнав впну і викритий свідком Сладківськпм Ф.І.”7. Спираючись на фіктивні матеріали, був “викритий як ворог народу” Гайбура Іван Казнмірович, селяппн-одпоосібипк, який обвинувачувався у тому, що нелегально навідувався на польську сторону і був зв’язаний з ксьондзами Дюкачсм і Шишко. “За їх завданням організував контрреволюційний польський елемент у гурток “Ружанець” і серед населення проводив контрреволюційну діяльність проти заходів партії та уряду на селі. Свою вину особисто визнав”8. Аналогічне обвинувачення було висунуто проти Савпцького Михайла Григоровича, поляка, який мав рідних серед заарештованих за контрреволюційну діяльність, колгоспника. Звинувачувався у тому, що: "а) В 1936 році був завербований у ПОВ Степанчуком С. б) Підгримував зв’язки з агентом польської розвідки Марьяновськпм. Серед польського населення проводив контрреволюційну діяльність, спрямовану проти заходів партії і уряду. Порушував трудову дисципліну. В колгоспі розповсюджував провокаційні чутки про загибель Радянської влади і прихід поляків на Україну. Крім особистого зізнання, його вина засвідчена свідком Кабачииським В.П.”9 Нерідко жертвами репресій ставали активісти колгоспного руху. Серед них значиться Матковський Антон Михайлович, член правління колгоспу, машиніст. Він обвинувачувався у тому, що був учасником “Польської організації військової”, за завданням якої “проводив контрреволюційну роботу за зрив політнко-господарчих кампаній. За період, коли був членом правління колгоспу, багато зогнило соломи, загинуло 16 коней. Викритий свідком Савіцькпм М.В.”10
Переважна більшість репресованих розстріляно у Кам’янець- ІІодільській окружній тюрмі, а також у застінках НКВС Проскурова та Вінниці. У контексті масових репресій у Зінькові було дощенту сплюндровано перлину кам'яних храмів XV століття Свято-Троїцьку церкву та костьол Святої Трійці, побудований у 1450 році, закрито синагогу11.
В 1938 році був закатований у НКВС уродженець Зінькова, український вчений-історик Євген Дмитрович Сташевський. Він певний час працював у Кам’янець-Подільському державному українському університеті, понад 15 років в Інституті історії Всеукраїнської Академії Наук, підготував ряд фундаментальних робіт. Вченого звинувачували в тому, що він нібито входив до складу” монархічного контрреволюційного союзу “Відродження” та брав участь у антирадянських організаціях “Київський обласний центр дій”, “Спілки визволення України”. Протягом тривалого часу ім'я Є.Д.Сташевського було незаслужено забуте, а його дослідження досі не дійшли до широкого загалу12.
Отже, політика “великого терору", що проводилася сталінським режимом не оминула Зіньків, залишила в його історії кривавий слід, покалічивши долі десятків людей, духовно спустошивши душі тих, хто залишався живим.
ПРИМІТКИ
1 Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні духовності та культури: Досвід. Проблеми. Перспективи. - К., 1994.-С. 95.
2 Сільські новини.-1993.-23 березня.
3 Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. - К., 1971.-С. 136.
4 Державний архів Хмельницької області. - Ф.Р-6193, оп. 12, сир. 4704.-Арк. 23.
5 Там само.
6 Там само.-Арк. 35.
7 Там само.-Сир. П-4707-А.-Лрк. 10.
8 Там само.-Арк. 23.
9 Там само.-Арк. 46.
10 Там само.-Арк. 67.
11 Рибак І.В. Зіньків в історії Поділля. - Кам’янець-Подільськнн, 1995.-С. 86.
12 Лнтвничук А.І., Слободенюк П.Я. Етнокультурний геноцид на Хмельниччині у 30-40-х роках//Творці історії краю. Матеріали міжнародної науко во-практичної конференції. Хмельницький, 1994.-С. 399.
РЕПРЕСІЇ У ЗІНЬКОВІ (ПОДІЛЛЯ)
Зараз в Україні розпочалася широкомасштабна робота над створенням багатотомної серії книг “Реабілітовані історією”, яка покликана повернути народові незаслужено забуті імена, вшанувати наших співвітчизників, які стали жертвами жорстокої тоталітарної системи, відновити історичну справедливість щодо репресованих громадян1. На наш погляд, цю титанічну роботу слід розпочати знизу силами активістів національио-демократичних організацій, руху “Реабілітовані історією”. Саме через виявлення кожної безневинної жертви карально-репресивної системи в конкретному місті чи селі відкрилася можливість оприлюднити і ввести в науковий обіг нові документи та матеріали про репресії, а згодом створити на їх базі своєрідну “Книгу пам’яті жертв репресій тотал ітарн ої сі і стеми”.
У цьому плані є досить показовою робота, яка проводиться у Зіпькові, що на Віньковеччині, типового подільського села, якого не оминули репресії 30-х років. Арешти на основі доносів, а то і просто підозри, стали масовим явищем у селі на початку 30-х років. Люди, як правило, зникали безслідно. Сьогодні відомо, що тодішній місцевій владі був доведений план до репресованих. Для його виконання залучалися особливо довірені активісти. На нарадах уточнювалися списки нещасних і розроблялися заходи по знешкодженню т.з. “ворогів народу”. Дуже часто під вигаданим приводом жертву пізно вночі викликали в сільраду і там ув’язнювали. Інколи енкаведпсти у супроводі місцевих активістів, які виступали у ролі понятих, заарештовували людей вдома. На ранок селом повзла страшна чутка про арешт або, як казали у Зінькові, “викрадення” людей.
За офіційними даними, виявленими Службою безпеки України по Хмельницькій області, у Зінькові було репресовано у 30-ті роки 57 осіб, окрім 118 осіб висланих з села в ході розкуркуления. Ось їх поіменний список: Бруско М.М., 1986 року народження, Бучинськнй К.В., 1905, Козирський С.М., 1904, Дзержинськнй С.Й., 1871, Кршцук А.П., 1906, Масловсышй М.М., 1883, Матковський А.М., 1889, Матух В.Т., 1907, Гайбура А.Й., 1904, Гайбура І.К., 1886, Гойхман М.М., 1900, Гречанівський А.І., 1890, Грншак А.І., 1905, Грншак Й.І., 1900, Козирський 1.1., 1899, Коизрсышй С.І., 1901, Дурач А.Й., 1879, Когут В.О., 1878, Конопко Р.А., 1889, Кеднсь М.С., 1898, Лохвіцьіснй В.Й., 1879, Макогон 1.1., 1900, Макогон К.М., 1907, Макогон Н.В., 1905, Макогон Т В., 1898, Подзюрко І.О., 1891, Полюх Ф.М., 1894, Перехожнпсыснй Ф.І., 1903, Побережний А.I., 1892, Полотнюк Т.К., 1887, Процевпч П.О., 1895, Процевнч Й.А., 1888, Решетник І.Ф., 1895, Решецький М.М., 1886, Решецькпй Й.М., 1905, Розенбліт Л.Б., 1883, Ротсибул 1.А., 1899, Савпцький М.В., 1908, Савнцькпй М.Г., 1899, Савчук С.П., 1899, Свідерськнй П.П., 1892, Ситник М.1., 1894, Сладківський П.С., 1884, Сладківський Ф.І., 1908, Смалюшок П.С., 1884, Стружевський С.А., 1886, Сладківський П.П., 1897, Суходольський Ф.П., 1891, Федорук 1.П., 1904, Федорук І.П., 1904, Федорук Й.Н., 1899, Мніцбург А.Я., 1895, Марчук С.Д., 1891, Юднцькнй Б.Я., 1886, Юдпцький Я.Б., 1889.
Крім цього 26 осіб було репресовано у селі Станіславівці, яке входило до складу ЗіиьківськоТ сільради. Отже, на її терені сталінсько-кривавий режим знищив 84 особи2. Про безневинність цих людей свідчить хоча б той факт, що серед репресованих значиться Марчук С.Д., який у 1917 році проводив агітаційну роботу серед мешканців Зіиькова за скинення самодержавства і встановлення більшовицького режиму3.
Переважна більшість репресованих зіньківчап обвинувачувалася у приналежності до міфічної “Польської організації військової”, яка за сценарієм карально-репресивних органів, нібито ставила за мету відірвати Поділля від України і приєднати до Польщі, відродити "Польську державу в кордонах 1772 року”4. Осередки цієї організації у Віньковецькому районі були нібито створені українцями польського походження Зайделем та Беземським у 1930 році в Зінькові, Майдан-Віньковецькому, Ірим’ячці, Татарисках, Петрашах Українських, Адамівці, Карижині5. У “вину” цій організації на Віньковеччині карально-репресивними органами, інкримінувалася “підготовка масових виступів контрреволюційних елементів проти Радянської влади у зв’язку з колективізацією сільського господарства, заподіяння шкоди в колгоспах, нищення худоби та коней, хліба, фуражу, неправильне ведення сівби”6.
Проаналізуємо декілька типових справ репресованих у справі “Польської організації військової”. Серед них значиться Кедись Михайло Степанович, поляк “активний костельник”.
Звинувачувався у тому, що:“ а) В 1923 році був завербований у ПОВ Дурачем А.; 6) Дискредитував заходи партії і уряду, виступав проти колгоспів, поширював чутки про майбутню війну СРСР з Польщею, закликав антпрадянські елементи до повстання проти Радянської влади, виявляв терористичні наміри по відношенню до комуністів і радянського активу. У своїй вині особисто зізнався викритий свідками Созоиовою К.С., Максимчуком П.Н., Барвінком Л.Р.” Крищук Петро Антонович теж проходив по цій справі і характеризувався як “поляк, з куркулів, в 1928 році судився за знищення лісу, до арешту колгоспник”. За сфабрикованими матеріалами звинувачувався у тому, що: “а) В 1936 році завербований у контрреволюційну націоналістичну організацію “ПОВ” Сладківськпм П.І.; б) Від керівництва цієї організації мав завдання в мобілізаційний період вивести з ладу кінське поголів’я і транспорт колгоспу. Працюючи ковалем, навмисно проводив ковку коней таким чином, щоб вони виходили з ладу, зривав ремонт сільськогосподарського реманенту. Серед колгоспників проводив аптпрадяпську агітацію, поширював чутки про війну, прихід поляків на Україну і розправу над комуністами. Особисто визнав впну і викритий свідком Сладківськпм Ф.І.”7. Спираючись на фіктивні матеріали, був “викритий як ворог народу” Гайбура Іван Казнмірович, селяппн-одпоосібипк, який обвинувачувався у тому, що нелегально навідувався на польську сторону і був зв’язаний з ксьондзами Дюкачсм і Шишко. “За їх завданням організував контрреволюційний польський елемент у гурток “Ружанець” і серед населення проводив контрреволюційну діяльність проти заходів партії та уряду на селі. Свою вину особисто визнав”8. Аналогічне обвинувачення було висунуто проти Савпцького Михайла Григоровича, поляка, який мав рідних серед заарештованих за контрреволюційну діяльність, колгоспника. Звинувачувався у тому, що: "а) В 1936 році був завербований у ПОВ Степанчуком С. б) Підгримував зв’язки з агентом польської розвідки Марьяновськпм. Серед польського населення проводив контрреволюційну діяльність, спрямовану проти заходів партії і уряду. Порушував трудову дисципліну. В колгоспі розповсюджував провокаційні чутки про загибель Радянської влади і прихід поляків на Україну. Крім особистого зізнання, його вина засвідчена свідком Кабачииським В.П.”9 Нерідко жертвами репресій ставали активісти колгоспного руху. Серед них значиться Матковський Антон Михайлович, член правління колгоспу, машиніст. Він обвинувачувався у тому, що був учасником “Польської організації військової”, за завданням якої “проводив контрреволюційну роботу за зрив політнко-господарчих кампаній. За період, коли був членом правління колгоспу, багато зогнило соломи, загинуло 16 коней. Викритий свідком Савіцькпм М.В.”10
Переважна більшість репресованих розстріляно у Кам’янець- ІІодільській окружній тюрмі, а також у застінках НКВС Проскурова та Вінниці. У контексті масових репресій у Зінькові було дощенту сплюндровано перлину кам'яних храмів XV століття Свято-Троїцьку церкву та костьол Святої Трійці, побудований у 1450 році, закрито синагогу11.
В 1938 році був закатований у НКВС уродженець Зінькова, український вчений-історик Євген Дмитрович Сташевський. Він певний час працював у Кам’янець-Подільському державному українському університеті, понад 15 років в Інституті історії Всеукраїнської Академії Наук, підготував ряд фундаментальних робіт. Вченого звинувачували в тому, що він нібито входив до складу” монархічного контрреволюційного союзу “Відродження” та брав участь у антирадянських організаціях “Київський обласний центр дій”, “Спілки визволення України”. Протягом тривалого часу ім'я Є.Д.Сташевського було незаслужено забуте, а його дослідження досі не дійшли до широкого загалу12.
Отже, політика “великого терору", що проводилася сталінським режимом не оминула Зіньків, залишила в його історії кривавий слід, покалічивши долі десятків людей, духовно спустошивши душі тих, хто залишався живим.
ПРИМІТКИ
1 Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні духовності та культури: Досвід. Проблеми. Перспективи. - К., 1994.-С. 95.
2 Сільські новини.-1993.-23 березня.
3 Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. - К., 1971.-С. 136.
4 Державний архів Хмельницької області. - Ф.Р-6193, оп. 12, сир. 4704.-Арк. 23.
5 Там само.
6 Там само.-Арк. 35.
7 Там само.-Сир. П-4707-А.-Лрк. 10.
8 Там само.-Арк. 23.
9 Там само.-Арк. 46.
10 Там само.-Арк. 67.
11 Рибак І.В. Зіньків в історії Поділля. - Кам’янець-Подільськнн, 1995.-С. 86.
12 Лнтвничук А.І., Слободенюк П.Я. Етнокультурний геноцид на Хмельниччині у 30-40-х роках//Творці історії краю. Матеріали міжнародної науко во-практичної конференції. Хмельницький, 1994.-С. 399.
Час плине
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей