Затурці, село, Локачинський р-н, Волинська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
1
50%
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Затурці, село, Локачинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

ЗАТУРЦІ, с, Володимирський пов., при тракті і старому шляху, 39 км. від Володимира до Луцька, на старій границі між Володимирським і Луцьким князівствами. Село положене над джерелами р. Турії, колись в місцевості, особливо від півночі лісовій і підмоклій. В 1570 р. Затурці належали до Василя Гулевича, землянина волинського і військового володимирського, в 1577 р. до того ж Гулевича. Був там в 16-17 ст.ст. Замок Гулевичів, який пізніше перейшов до Липинських. При нівеляції місця на котрому стояв замок в 1871 р., знайдено було скляну пляшку „з документами", чару з перлами й алмазами. Беручи під увагу, що кілька кілометрів на схід від Затурець знаходиться стара осада Олізарів — Киселин, де в 17 ст. існувала, заложена Миколою Киселем ариянська академія і що при викорчовуванні дерев старого парку, знайдено тут кілька пляшок з документами, можемо припускати, що це були гроби ариян (Рочнік для 1871 р., 3. 161).
Як подає В. Антонович в працях 11 Арх. З'їзду 1901 р., в одному км. від 3., в напрямку Садовської Волі, в лісі при джерелах р. Турії, було округле городище знане тут під назвою — „Городок" — майже 200 метрів в обводі. В документах з 1575 р. недалеко від р. Турії згадується великий курган „Никонова могила" над т. зв. „Чорною дорогою". В кінці 19 ст. було там 73 доми і 480 жителів, дерев'яна церква, мурований римо-католицький костьол (а колись був там манастир ордену Августинів). В 1642 р. перший будинок костельний був збудований В. Підгородинським, волинським мечником.
В селі був колись великий дім Липинських, при ньому господарські забудовання фільварку. В 1915 р. усе це, разом з селом, було знищене під час І світової війни, коли через село переходив фронт. До 1950-52 рр. на католицькому цвинтарі при шосі Володимир-Луцьк була могила відомого суспільно-політичного діяча, соціолога і історика В'ячеслава Липинського (Вацлава Ліпінського) автора записок до братів-хліборобів, „З дзєюв України", „Церква і держава" і багато інших праць. Автор, політичний емігрант з Польщі, вмер у Відні в 1931 р. і тлінні його останки були привезені до Затурець і тут поховані. В своїх працях В. Липинський, з переконання гетьманець, закликав магнатів і шляхту, що колись відірвалися від свого народу, повернутися на шлях поєднання під егідою гетьмана Павла Скоропадського.
За переписом 1911 р. в Затурцях було 1,018 жителів; 4 крамниці, ґуральня і горілчана крамниця. До великої зем. власности в 1911 р. належало до Липинських 667 і до інших 410 дес.
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Затурці, село, Локачинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
За́турці — село в Україні, у Локачинському районі Волинської області. Населення становить 1917 осіб. Відстань до райцентру становить близько 19 км і проходить автошляхами Н22 та Т 0311. У селі розташовані пам'ятки Затурцівські джерела і Витік річки Турії, а також Садиба Липинського.
Зображення
Історія
У давньоруські часи на території села було побудоване городище. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам'яними стінами та ровом, що заповнювався водою. Залишки цього замку в народі ще й досі називають «городець».
Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв'язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.
За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили до володінь литовських князів, були закріпачені.
Шляхтич, володимирський войський Василь Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4-5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.
Дідичем села був волинський каштелян Лагодовський Іван, його старший син Станіслав. Молодші сини Олександр і Марко вбили у Львові Станіслава, після чого збройним нападом забрали собі Затурці.[4]
У 1642 році дідич села Андрій Лагодовський, син Івана Лагодовського, продав Затурці шляхтичу Підгороденському.[5] Цього ж року у селі був збудований католицький храм та монастир.
В середні віки у селі був монастир ордену Августиніянців. У 1642 році коштом волинського мечника Валерія Підгороденського[6] збудували з дерева парафіяльний костел Святої Трійці та Марії Магдалени.
15 березня 2002 року в селі було відкрито пам'ятник видатному українському вченому-історику, політику Вячеславові Липинському[7].
У селі Затурці Локачинського деканату постав новий храм Преподобної Параскеви Сербської — стараннями настоятеля ієрея Василя Кравця, будували десять років. 26 жовтня 2013 року митрополит Луцький і Волинський Михаїл освятив його та очолив Божественну Літургію[8].
До 28 вересня 2017 року — адміністративний центр Затурцівської сільської ради Локачинського району Волинської області[9].
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Затурці, село, Локачинський р-н, Волинська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Затурці — село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Турії (басейн Прип’яті), за 18 км від райцентру. Населення — 2,1 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Великий Окорськ, Вілька Садівська, Квасовиця, Малий Окорськ, Юнівка.

У давньоруські часи (XIII ст.) на території села було побудоване городище. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам’яними стінами та ровом, що заповнювався водою. Залишки цього замку в народі ще й досі називають «городець».

Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв’язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.

За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили до володінь литовських князів, були закріпачені.
У 1557 році в Затурцях було запроваджено волочну поміру і встановлено середню норму панщини для волочного господарства по 2 дні на тиждень. Під час збирання хліба вона збільшувалась до 3 днів. Якщо селяни не виходили на роботу один день, то з них стягували пеню в один гріш, а коли три дні — то їх карали батогами, і вони мусили здавати ще й по барану. Крім того, селян примушували відробляти пропущені дні, а також сплачувати грошові й натуральні податки.

Шляхтич В. Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4—5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Крім панщини, селяни сплачували власникові велику натуральну й грошову ренти. За користування ланом землі вони платили по 20 грошів, за присадибну ділянку — від 2 до 4 грошів. Уже в той час серед селян існувала соціальна і майнова нерівність. З 73 господарств (димів) 18 володіли повним наділом землі, ЗО господарств — (т. зв. городники) мали тільки присадибні ділянки (городи). Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.

Литовський статут 1588 року юридично завершив закріпачення селян. Власник маєтку мав право віддати або продати кріпака іншому феодалові, чинити над ним будь-яку розправу, карати на смерть і міг це право передати іншим.

Українське населення Затурців, яке переважало тут, крім соціально-економічного гніту, зазнавало національного та релігійного гноблення, що особливо посилилось після Брестської унії. Католицький монастир у селі та костьол, побудований у 1642 році, активно діяли по окатоличенню та ополяченню місцевого населення. Однак трудяще населення Затурців, прагнучи зберегти свою національну мову, традиції і побут, не приймало унії, ставало на боротьбу проти релігійного гноблення. В 1634 році селяни вчинили напад на католицький монастир, щоб знищити його.

Соціальні, національні та релігійні утиски викликали велике невдоволення селян, які зі зброєю в руках виступали проти гніту польських феодалів. Багато селян Затурців брало участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Після Зборівського договору 1649 року шляхта повернулася на Волинь і відновила свої колишні права, посилила феодальний визиск, селяни повинні були відбувати вже щоденну панщину.

Після третього поділу Польщі (1795 рік) Затурці, як і всі волинські землі, ввійшли до складу Російської держави. Незважаючи на те, що феодальні відносини залишались панівними й надалі, входження цих територій до складу Росії сприяло економічному і культурному розвитку краю. Завдяки цьому зросла кількість населення Затурців. На початку XIX століття тут жило 440 чоловік. У 1816 році в селі відкрили однокласне сільське училище, в якому вчилися 14 хлопчиків та 8 дівчаток (переважно діти заможної частини населення). Проте під час польського повстання 1831 року школу закрили.

В 1847—1848 рр. становище селян лишалося тяжким. У своєму господарстві вони мали 16 голів робочої худоби та 19 корів. Землі на одну ревізьку душу припадало 1,49 десятини. Селяни платили феодалові грошову і натуральну ренти, крім того, держава стягувала з них великі грошові податки (87 крб.)5. Напередодні селянської реформи 1861 року більшість селян Затурців була кріпаками. До категорії державних селян належало всього 9 господарств, що налічували 48 чоловік. Становище селян після реформи майже не змінилось. Як саме була проведена реформа

і що вона дала селянам, свідчить хоча б те, що з ЗО селянських дворів, що належали поміщикові Липинському, 3 двори (колишні городники) одержали по одній десятині землі, 10 — по 6 десятин, 17 — по 13 десятин. Кращі землі лишились у поміщиків. Поміщик С. Рациборовський мав 705 десятин землі, Липинський — 699 десятин. За наділену землю — гіршу, малопродуктивну, розкидану невеличкими ділянками в різних місцях. — селяни повинні були сплачувати великі викупні платежі. При низькому рівні землеробства бідні поліські землі давали невисокі врожаї — по

2—3,5 чверті зерна з однієї десятини. Отже, багато селян неспроможні були викупити землю, і вона переходила до рук громади або заможної частини населення — куркулів. Тому, позбуваючись феодальних утисків, селяни поступово потрапляли в економічну залежність від поміщиків та куркулів. Хоч за реформою селянам були надані сервітутні права, проте поміщики їх порушували, забороняли користуватися водоймами, лісами, пасовиськами тощо. Таким чином, половина селянських дворів вийшла із «великої реформи» безземельними і малоземельними.

Не було в Затурцях ніяких медичних і культосвітніх закладів, населення лишалося неписьменним. Лише в 1893 році в селі на кошти держави і селян відкрили церковнопарафіяльну школу. Але навчалися у ній в основному діти заможних. У 1911 році школу відвідувало лише 58 учнів.

Нові злигодні принесла трудящим перша світова війна. Воєнні реквізиції, різні побори, мобілізації, мародерство непосильним тягарем лягали на плечі селян. У Затурцях до царської армії було мобілізовано близько 60 проц. працездатних чоловіків. У селян забрали більш як половину робочих коней, поставивши тим самим селянські господарства в скрутне становище. Відчувалася гостра нестача робочої сили. Вже на початку 1915 року ціни на продукти харчування підвищилися майже вдвоє проти 1914 року.

З наближенням фронту у 1915 році за розпорядженням командування російської армії частина населення Затурців евакуювалась у східні області України і в Росію, село зайняли німецько-австрійські війська. Влітку 1916 року російські війська під час прориву фронту ворога, здійсненого під командуванням генерала Брусилова, визволили Затурці від австрійців. Село опинилось безпосередньо на лінії фронту, в зоні воєнних дій. Позиційна війна затяглась тут до лютого 1918 року. Вона була великим тягарем як для селян, так і для солдатів. Серед них дедалі більше назрівало невдоволення. Великий вплив на селян і солдатів мали більшовики — солдати 48-го артилерійського дивізіону 775-го Кустанайського полку, який дислокувався в м. Торчині. Вони розповідали жителям про перемогу Жовтневої революції, про ленінські декрети.

На початку 1918 року Затурці знову окупували німецько-австрійські війська. Наприкінці 1918 року загарбники відступили, але тут же з’явилися петлюрівці. У травні 1919 року село захопили білополяки. Вони забирали хліб, худобу, птицю, били шомполами селян, примушували харчувати солдатів, годувати коней, виконувати різні повинності.

У серпні 1920 року Червона Армія визволила Затурці від білополяків. Зразу ж було утворено революційний комітет. Він підготував розподіл поміщицьких земель і сільськогосподарських машин. Але за Ризьким договором 1921 року Затурці ввійшли до складу Польщі. На цей час у селі жило 690 чоловік. Кращі землі знову стали власністю поміщиків і осадників. Населення працювало на двох ближніх великих фільварках. Польський уряд у 1925 році провів парцеляцію частини державної землі, але від цього виграли тільки військові осадники і місцеве польське населення, яких уряд Польщі забезпечив ділянками землі від 10 до 50 га. Переважна ж більшість українських селян мала лише до 5 га. Придбати ще селянин не міг,

бо 1 гектар коштував 1200 злотих, а 1 цнт хліба — всього 15 злотих. На ці гроші не можна було купити навіть необхідних речей для господарства, одягу тощо. А сіль, сірники, гас були предметами розкоші.

Господарства поступово розорялися. Польський уряд обтяжував селян податками, штрафами, митами та іншими поборами. Особливо тяжким був поземельний податок, яким, згідно з існуючою податковою системою, обкладалися селянські господарства. Після сплати всіх податків і повинностей у господарстві не залишилось навіть необхідної кількості хліба, молока і масла, а переважній більшості селян хліба не вистачало до нового врожаю.

Українські селяни були позбавлені будь-яких політичних прав. В селі ліквідували громадську раду; на чолі сільських органів самоврядування стали поляки. Українська мова була заборонена. Діловодство велося тільки польською мовою. 15 років у Затурцях не працювала школа. Аж у 1935 році відкрили т. зв. народну школу з польською мовою викладання, хоча переважна більшість населення були українці. Ні бібліотеки, ні медичної установи не існувало.

Поступово селяни усвідомлювали, що добитися повної свободи можна лише шляхом революційної боротьби. Незважаючи на сувору цензуру, правда про Росію, про В. І. Леніна, про Радянську Україну все ж доходила до жителів села. Місцеві комуністи, члени КПЗУ Я. К. Харуцький, В. Г. Харуцький, О. І. Киричук проводили революційну роботу в Затурцях, розповсюджували нелегальну літературу, поширювали соціалістичні ідеї. В 1932 і 1933 рр., у дні святкування річниць Великої Жовтневої соціалістичної революції, в Затурцях було розкидано листівки, вивішено транспаранти та плакати з комуністичними гаслами. Члени КПЗУ закликали до боротьби проти польських панів, за возз’єднання з Радянською Україною. В 1937 році, з нагоди вшанування пам’яті В. І. Леніна, К. Лібкнехта і Р. Люксембург, комуністи в ніч на 21 січня вивісили в Затурцях лозунги, транспаранти і відозви.

Довгожданий час визволення настав. 19 вересня 1939 року радянські війська вступили в Затурці. Одразу було створено селянський комітет з 7 чоловік. Він узяв на облік поміщицьке майно, створив загін народної міліції. В селі відкрили клуб, початкову школу з українською мовою навчання, медичний пункт. Комітет готував розподіл колишньої поміщицької землі серед селян, вибори до Народних Зборів Західної України. Наприкінці грудня 1939 року в Затурцях створили сільську Раду депутатів трудящих. З грудня 1939 року почала діяти комсомольська організація.

У 1940 році з ініціативи селян П. М. Любчука, Р. І. Панасюка, М. С. Кушніра, Й. П. Громи створено колгосп ім. Комінтерну. Головою правління обрали Н. А. Вавринюка. Колгоспники трудилися з величезним піднесенням. У 1941 році вони виростили високий урожай зернових культур. Зібрати його перешкодила війна. Вже в перший день її поблизу Затурців розпочались тяжкі бої. Після артпідготовки противник кинув 200 танків проти артилерійської протитанкової бригади, що захищала село. Радянські артилеристи знищили близько 70 машин, багато іншої техніки та живої сили ворога. Але 23 червня 1941 року фашисти захопили село. У дев’яти братських могилах поховано 890 воїнів, полеглих у цих боях. Золотом викарбувані їх імена на обеліску Слави, що в центрі села.

Багато лиха зазнали жителі села під час фашистської окупації. Вже з перших днів кати розстріляли 7 чоловік, знищили все шкільне майно, а школу перетворили на стайню. Всього за роки окупації вони зруйнували 38 житлових будинків, 110 надвірних будов; відібрали в населення 232 сільськогосподарські машини, 242 коней, 254 корови тощо. Гітлерівці ліквідували колгосп, пограбували його майно. Понад 150 чоловік села відправили до Німеччини на каторжні роботи.
Суворі випробування випали на долю жителів села в роки Великої Вітчизняної війни. Та їх волю до боротьби з ворогом не було зламано. Різними засобами населення саботувало заходи окупантів, а молодь ухилялась від відправки до Німеччини. В Затурцях була організована партизанська група, якою керував М. І. Соколов, лейтенант Червоної Армії. Під час боїв під Затурцями він потрапив в оточення ворога. Залишившись в окупованому селі, Соколов організував групу народних месників. Партизани напали на гітлерівський обоз, здобули собі зброю і завдавали фашистам відчутних ударів. У 1942 році група встановила зв’язок з голобським підпіллям. З часом партизанська група виросла в загін, який у 1943 році влився в з’єднання А. П. Брянського.

В селі й зараз живуть колишні бійці партизанського з’єднання ім. Суворова — B. М. Наливайко, партизанського загону ім. Гарібальді в Італії — І. С. Мороз, зв’язковий партизанського загону О. Ф. Федорова — А. М. Янко та інші.

У липні 1944 року радянські війська визволили Затурці від німецько-фашистських загарбників. Близько 70 жителів влилися в ряди Червоної Армії. За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них нагороджено орденами і медалями, зокрема М. С. Кушнір, І. Р. Мельничук, Д. К. Вронський, П. О. Іванчук.

Після визволення Затурці стали центром Озютичівського району. Відновили свою діяльність райком партії, райвиконком і сільська Рада депутатів трудящих. У 1944—1946 рр. в селі почали працювати райпромкомбінат, молокозавод, райспоживспілка тощо. В ці роки будівельна бригада райкомунгоспу відбудувала і заново спорудила 12 приміщень районних установ, відремонтувала їдальню, багато житлових будинків, звела 6 нових.

Піднімалося з руїн сільське господарство. Велику допомогу селянам подавали трудящі райцентру. Під час підготовки до весняної сівби і збиральної кампанії вони виготовили і відремонтували 128 плугів, 146 возів, 57 культиваторів і борін та збиральні агрегати. Бідняцьким господарствам допомагали в обробці землі. В селі було створено посівний фонд, з якого чимало виділили для сімей червоноармійців. Депутати сільської Ради разом з комсомольцями, з активом села допомогли селянам організувати супряги під час сівби та збирання врожаю. Серед трудящих села провадилася виховна робота, яка сприяла піднесенню їх політичної і трудової активності. Райком партії систематично організовував читання лекцій і доповідей на політичні та науково-популярні теми.

Село швидко відбудовувалось і розвивалося. Держава допомагала коштами і будівельними матеріалами. Лише в 1950 році на будівництво в Затурцях було витрачено 100 тис. крб. Збільшилась кількість населення. На цей час тут вже проживало близько 2 тис. чоловік.

Переконавшись у перевагах колективного господарювання, 37 бідняцьких і середняцьких дворів навесні 1948 року об’єдналися в сільськогосподарську артіль. Влітку 1949 року вже всі 282 сім’ї села були членами артілі. У лютому 1951 року до колгоспу приєдналась артіль ім. Чапаева села Юнівки, тепер тут стало 419 господарств. Укрупнена артіль мала 2500 га землі, 236 коней, 252 голови великої рогатої худоби. На ланах, фермах, у бригадах працювало 780 колгоспників.

У березні 1952 року в артілі було утворено колгоспну партійну організацію, секретарем якої обрали Г. П. Тройдюка. Парторганізація та правління дбали про організаційно-господарське зміцнення артілі, створювали комсомольські ланки, дбали про навчання колгоспників на курсах МТС, про підвищення кваліфікації механізаторів.

Перший рік після об’єднання артілей показав переваги великого господарства перед дрібним. У 1951 році колгосп мав 409051 крб. прибутку, тоді як до укрупнення артіль одержала лише 56 346 крб. У 1954 році прибуток становив вже 2,3 млн. карбованців.

На базі дедалі міцніючої економіки артілі ширилося будівництво. На кінець 1952 року було споруджено 20 господарських приміщень, у т. ч. зерносховище, кузню, критий тік, стайню, корівник, ремонтну майстерню.

У 1953 році артіль зібрала по 275 цнт цукрових буряків з га, а передові ланки на закріплених за ними площах — по 365 цнт. В 1954 році голова колгоспу М. І. Костюк, передовики М. С. Захарчук, М. М. Супрун, Л. А. Веремій, Л. В. Литковець були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. В наступному році артіль знову мала високий урожай цукрових буряків по 282 цнт з га, льону — по 5,3 цнт волокна і по 4,5 цнт насіння, а ланка Т. І. Лопатюк зібрала по 7,6 цнт волокна і по 6,3 цнт насіння льону з гектара. Ланки Г. І. Рудь, Г. М. Крищук, І. М. Кулик у 1955—1956 рр. виростили врожай цукрових буряків по 420—430 цнт з га. Значних виробничих показників досягла артіль на честь 40-х роковин Радянської держави. В 1957 році колгоспники зібрали цукрових буряків по 400 цнт з га.

Весною 1958 року до цього господарства приєднався сусідній, економічно слабкий колгосп «Більшовик» (с. Великий Окорськ). Завдяки застосуванню досягнень агротехнічної науки і техніки об’єднана артіль зібрала по 15,3 цнт зернових з га — майже вдвоє більше, ніж у 1953 році. Ланка комуністки С. П. Люльки своїми успіхами прославила колгосп, виростивши по 750 цнт цукрових буряків з га.

Після реорганізації МТС у 1958 році артіль придбала 25 тракторів у 15-сильному обчисленні, 4 зернові комбайни і 4 льономолотарки та багато іншої техніки. Обслуговували колгосп 14 автомашин. В 1959 році артіль стала називатись «Росія».

Рік у рік розвивалося господарство колгоспу. 1959 року доход артілі перевищив 5 млн. крб., з яких у неподільні фонди було відраховано 1,2 млн. крб. На ці кошти в усіх тваринницьких приміщеннях проклали водопровід. Для ремонту техніки спорудили майстерню, побудували 18 цегляних господарських будівель. Велике значення для піднесення продуктивності праці мала електрифікація усіх галузей колгоспного виробництва.

Після XXIII з’їзду КПРС партійна організація і правління колгоспу «Росія» ще більше уваги приділяли дальшому зміцненню господарства, підвищенню рівня механізації основних процесів виробництва. В артілі виріс загін механізаторів — 80 чоловік. В 1963 році колгосп «Росія» перейменовано на «Правду».

В 1967 році колгосп уже мав 2700 га землі, в т. ч. 2300 га орної, решта — сіножаті, сади, 1216 голів великої рогатої худоби. В цьому ж році колгосп виробив по 56 цнт м’яса та по 180,2 цнт молока на 100 га угідь, урожайність зернових культур становила 20,9 цнт, льону-волокна — 7,3 центнера. Дбаючи про піднесення матеріального добробуту хліборобів, правління колгоспу щорічно збільшує відрахування на оплату праці членів артілі. У 1967 році вартість одного людино-дня становила 3 карбованці.

Партійна організація, що складається з 21 комуніста, комсомольська організація та правління колгоспу багато уваги приділили організації праці буряково дів, використанню техніки під час догляду за посівами (міжрядний обробіток проводився тільки машинами). В артілі виріс великий загін передовиків, чия самовіддана праця сприяла дальшому зміцненню артілі. Високих урядових нагород удостоєно групу колгоспників: голову артілі М. І. Костюка та ланкову С. П. Люльку нагороджено орденом Леніна; П. Д. Костюк, М. С. Захарчук, Г. М. Сваха, М. П. Войтович та І. С. Мороз —орденом Трудового Червоного Прапора.

У другій половині 1968 року колгосп «Правда» перетворили на державне господарство — радгосп, що спеціалізується на вирощуванні сортового насіння зернових культур. Трудиться в радгоспі 1069 чоловік. На території села розташована Волинська держплемстанція, яка утворена в 1950 році. В ній трудяться 140 робітників.

Швидкими темпами розвивалась в Затурцях і місцева промисловість. У 1949 році райпромкомбінат мав металообробний, деревообробний, швейний, взуттєвий, цегельний цехи, кузню і пилораму. У 1951 році став до ладу меблевий цех. Підприємство виробило у 1949 році продукції на 521 тис. крб., а 1950 році — на 697 тис. крб. Включившись у соціалістичне змагання на честь 37-х роковин Великого Жовтня, робітники пилорами, кузні, швейного цеху виконали план випуску валової продукції на 120 процентів. Колектив промкомбінату здійснив ряд заходів для механізації трудомістких процесів у деревообробному та меблевому цехах. Багато робітників вчаться на курсах підвищення кваліфікації.

В селі є 10 магазинів, з них 3 продуктових, сільмаг, культмаг, чайна, комбінат побутового обслуговування, якому підпорядковані перукарня, швейна майстерня, фотоательє, майстерня по ремонту годинників, лазня тощо. Працює дільнична лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, аптека, є дитячі ясла та дитячий садок.

За останні роки Затурці значно розширилися. На нових вулицях колгоспники спорудили для себе просторі й світлі будинки. Всього на кінець 1968 року споруджено 750 будинків. Для одиноких жінок, інвалідів житла будують за рахунок колгоспу. Дбають у Затурцях і про старих трудівників та багатодітних матерів. У 1957 році відкрито в селі будинок для престарілих, що не мають родичів. У 1968 році 265 колгоспників одержували пенсію. 35 багатодітним матерям виплачується грошова допомога. Тільки за Радянської влади з допомогою колгоспу багатодітна колгоспниця Н. В. Кушнір змогла виховати 8 дітей. Її сини — Василь закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, Олег —Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум, Олександр навчається у Львівському лісотехнічному інституті, а дочка Лариса — в Кременчуцькому педагогічному інституті.

Зростає загальноосвітній і культурний рівень населення. У 1947/48 навчальному році семирічну школу було перетворено на середню, при якій відкрито і вечірню школу для сільської молоді. Тут діють постійний батьківський лекторій, різні гуртки для школярів. Разом з працівниками сільської бібліотеки вчителі проводять літературні вечори, читацькі конференції. В середній школі у 1967/68 навчальному році здобуло освіту 544 учні, а у вечірній —120. Тут працюють 44 вчителі, з них 29 з вищою педагогічною освітою. Директор школи В. Й. Калитюк та вчитель хімії В. Я. Доскуч — відмінники народної освіти. Колишня випускниця цієї школи, вчителька української мови і літератури В. М. Марковська за сумлінну працю нагороджена Похвальною грамотою Міністерства освіти УРСР. 12 випускників школи після закінчення вузів повернулись у рідну школу навчати і виховувати підростаюче покоління. 760 дітей села за Радянської влади здобули середню спеціальну і вищу освіту; з них 49 стали вчителями, 23 — інженерами, 22 — агрономами, 14 — лікарями, понад 100 випускників — механізаторами.

У Будинку культури працюють 6 гуртків художньої самодіяльності, в них бере участь 70 трудівників села. На огляді-конкурсі художньої самодіяльності в 1967 році затурцівська школа посіла перше місце серед шкіл району. Хор і домбровий оркестр Затурців представляли район на обласній олімпіаді художньої самодіяльності. Добру славу серед жителів має і гурток образотворчого мистецтва, яким керує вчитель середньої школи І. І. Гіргіль. Влітку 1967 року було влаштовано виставку робіт сільських умільців. Портрет В. І. Леніна, вишитий О. І. Редькіною, експонувався на районній виставці, а килим М. О. Мирончук — на обласній виставці творів народних умільців. Чудо-килими тчуть на саморобних верстатах колгоспниці О. С. Лазарук, Є. Ф. Скибинська. Прекрасні фартушки для українських костюмів творить своїми руками П. В. Фем’як.

При Будинку культури працює бібліотека з фондом 19.500 книжок, її відвідують 1120 читачів. Працівники бібліотеки часто проводять читацькі конференції. Для колгоспників різного профілю виробництва складаються тематичні плани спеціальної літератури. На тваринницьких фермах, в тракторній бригаді працюють пересувні бібліотеки. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна при Будинку культури відкрито ленінську кімнату.

Велику роль у житті села відіграє сільська Рада, де працюють бюджетно-фінансова, сільськогосподарська, по благоустрою села, соціально-побутова комісії, комісія соціалістичної законності. Комісії по благоустрою села та соціально-побутова, залучивши широкий актив із комуністів, комсомольців і молоді провели роботу по озелененню села, заклали великий молодіжний парк.

Понад 100 жителів беруть участь у роботі різних організацій, комісій. У 1967 році обрано депутатами до сільської Ради 36 чоловік, з них 21 колгоспника, 15 робітників та службовців.

В селі утверджуються нові звичаї і обряди. У жовтні 1966 року колгоспники вперше відсвяткували День працівника сільського господарства. В урочистій обстановці передовикам виробництва було вручено Почесні грамоти, цінні подарунки та грошові премії. Щороку кожна бригада справляє обжинки, свято врожаю. В Будинку культури відбуваються урочисті реєстрації шлюбів. На цій церемонії, як правило, бувають присутніми заслужені люди села, представники виконкому сільської Ради і правління радгоспу.
Г. С. МІЩУК, А. У. МУЗИКА, Я. У. ХМАРА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера З”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей