УГФ-Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ІРШАВА, місто, Закарпатська область

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4510
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2488 раз.
Подякували: 863 раз.
Стать: Жінка

ІРШАВА, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 11 червня 2017, 09:49

ІРШАВА – місто Закарпатської області, райцентр. Розташов. в передгір'ях Карпат, на р. Іршавка (прит. Боржави, бас. Дунаю). Залізнична ст. Нас. 9,4 тис. осіб (2004).

Перша писемна згадка датується 1341.
Під час нац.-визвол. війни угор. народу 1703–11 І. була в центрі воєн. дій.
Наприкінці 19 ст. Іршава отримала право на ринкову торгівлю.
1911 тут збудовано залізничну колію.

27 квіт. 1919 Іршаву окупували румун. війська.
Від серп. за Сен-Жерменським мирним договором 1919 – у складі Чехословаччини.
Від 15 берез. 1939 до 25 жовт. 1944 місто окуповано угор. військами.
Від 29 черв. 1945 за Договором між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну 1945 – у складі УРСР.
1946–53 – центр Іршавської округи.
Райцентр 1953–62 та від 1965.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4510
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2488 раз.
Подякували: 863 раз.
Стать: Жінка

Re: ІРШАВА, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 03 травня 2019, 13:18

Зображення
Іршáва (укр. Іршава, угор. Ilosva, словац. Iršava, чеськ. Iršava, їдиш ארשעווע, нім. Irschau, пол. Irszawa, рум. Iloșva) — місто районного значення в Закарпатській області, адміністративний центр Іршавського району. Має значну густоту населення, в порівнянні з невеликим розміром міста. Місто розташоване у передгір'ї Карпат, на обох берегах річки Іршавка (притоки Боржави), із всіх сторін оточене горами, височинами і лісами.
Історія
Іршава та її околиці були заселені ще з давнини. На околицях міста існувало два городища на горі Стремтура і городище на горі Бодулів, на місці якого в XIII ст. було зведено кам'яний замок.
У VIII—VII ст. до н.е на північній околиці сучасного міста, на горі Стремтура існувало добре укріплене городище залізної доби (одне з найдавніших фортифікаційних об'єктів Закарпаття). ІХ-ХІ ст. н. е. — з'являється слов'янське поселення в південно-західній околиці Іршави (гора Бодулів).
Точно не відомо звідки взялася назва Іршава. За однією із версій, котра поширена серед населення, назва пішла від річки, в долині якої поселилися перші люди. Вони помітили, що під час повноводдя вода забарвлювалися в коричневий колір, ніби колір іржі. Звідси і виникла назва річки Іржавка(зараз ця річка називається Іршавка), а невеличке поселення на її берегах стали називати Іржава, що з часом трансформувалося на Іршаву.
Перша письмова згадка про поселення датована 1341, яке у тогочасних документах для зручності називалося Максемгаза (Makszemhaza — тобто дім Максима). Його тодішнім власником був Максим, син волоського князя Татомира. Вірогідно місцеве населення і надалі вживало первісну назву поселення Іржава, Іршава, Ілошва і тому, коли у 1460 році угорський король Матяш видає грамоту на право володіння, рід Максима починає писатися Ілошваями (de Ilosva). XV—XVII століття характеризувалося частими війнами, повстаннями і хворобами.
У 1458 і в кінці XVII ст. Іршаву пограбовано та спалено. Після цих подій в Іршаві залишилося буквально кілька сімей, тому поселення розвивалося дуже повільно.
З XIX ст. — центр Верховинського повіту Березького комітату. У середині XIX ст. поселення мало власну печатку з такою символікою (гербом): дерево, біля якого стоїть селянин, що тримає в правій руці три риби. Хоч зараз Іршава має населення понад 10 тисяч, кілька століть тому в Іршаві нараховувалося близько 100 дворів. У період війни 1703—1711 рр. під проводом Ференца II Ракоці‎ Ірашавщина була одним з районів військових дій. У повстанських загонах билося близько 100 жителів селища.

У «Географічному довіднику Угорщини» за 1851 рік[2] про Іршаву подані такі дані:
« Ilosva, (Irsáva), orosz falu, Beregh vmegyében, Munkácshoz délre 3 mfldnyire: 18 r., 617 g. kath., 34 ref., 18 zsidó lak. Gör. kath. parochia. Van itt egy büdösköves ásványos forrás, vizimalom, egy régi vár omladéka Budolo hegyén. Szántóföldei egyik nyomáson termékenyek; rétjei jók; erdeje szép, és sok makkot, gubacsot szolgáltat. F. u. az Ilosvay nemz.

переклад: Ілошва (Іршава). Русинське село у Березькому комітаті, розташоване на південь від Мукачева: 18 римо-католиків, 617 греко-католиків, 34 реформаторів та 18 юдеїв. Мінеральне джерело з погано пахнучою водою, водяний млин, руїни древнього замку на горі Будулів. Орна земля родюча, луки хороші, ліс красивий, добре родять жолуді і дубильні горіхи. Землевласник – рід Ілошваї.
»
У кінці XIX століття тут побудовано млин та лісопилку, з'явилося поштове відділення.
На початку XX століття в Іршаві було близько 300 будинків, населення 1315 осіб. У 1916 році побудовано вузькоколійку між Береговом, Іршавою та Кушницею (див. Боржавська вузькоколійна залізниця). До нашого часу вціліла тільки частина цієї вузькоколійки. Тут щоденно курсує потяг сполученням Іршава — Хмільник — Виноградів.
В період з 1910 по 1919р в Іршаві проживало 969 русинів і 947 угорців. За Тріанонським мирним договором землі Березького комітату відійшли від угорщини. Сьогодні майже на 10 тис. населення припадає не більше 200 угорців.
У 1920—1930-х в Іршаві було декілька млинів, один з них водяний, кузні, лісопилка, цех з переробки льону, магазини, корчми, ресторан, школи, дитсадок та приватні лікарні.
У 1921 тут містився окружний комітет компартії Чехословаччини.
Перед Другою світовою війною Іршава деякий час входила до складу Чехословаччини.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4510
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 2488 раз.
Подякували: 863 раз.
Стать: Жінка

Re: ІРШАВА, місто, Закарпатська область

Повідомлення АннА » 03 травня 2019, 13:22

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Іршава — селище міського типу, центр району (з 1947 року), розташоване в передгір’ях Карпат, обабіч річки Іршавки — правої притоки Боржави, за 83 км від м. Ужгорода. Через селище проходить вузькоколійна залізниця Берегове—Кушниця та шосейна дорога до м. Мукачевого. Населення — 5600 чол. До складу селищної Ради входить присілок Собатин, де проживає 600 чоловік.

Перша письмова згадка про Іршаву датується 1341 роком. Іршавою та її околицями володіли феодали Ілошваї; в 1460 році вони одержали на ці землі грамоту від угорського короля. Характерно, що угорська енциклопедія пов’язує родовід сім’ї Ілошваї з київськими князями, зокрема зазначає, що Ілошваї ще в XIX столітті називали себе «руськими князями».

Навколо Іршави були споруджені оборонні фортеці; з півночі — на горбу Стремтура, з півдня — в урочищі Бадалів. Залишки земляних валів збереглися понині.

Іршава та її околиці часто переходили від одного феодала до іншого. Але становище селян не поліпшувалось. Особливо страждали жителі Іршави від феодальних міжусобиць. Так, зокрема, Іршава була пограбована й спалена у 1458 році.

У XVI столітті закріпачення посилюється, що викликає опір селян. Феодали і магнати жорстоко розправлялись з невдоволеними. У 1569 році, наприклад, іршавський магнат Віткаї жорстоко катував, а потім по-звірячому вбив двох повсталих селян. Обурення селян Іршави ненависним феодалом було настільки сильним, що у 1587 році він змушений був продати маєток і залишити місто.

У період визвольної війни 1703—1711 рр. Іршавщина була одним з основних районів воєнних дій; багато жителів Іршави влилось до визвольної армії Ференца II Ракоці. Близько 100 селян Іршавщини взяло участь у повстанні під керівництвом Томаша Есе, одного з сподвижників Ференца II Ракоці.

Урбаріальна реформа другої половини XVIII століття не покращила становища іршавських селян. Навпаки, вони втратили від її здійснення багато пасовиськ та орної землі. Необмеженою була сваволя тодішнього власника Іршавщини, окружного начальника Ілошваї. Селяни неодноразово скаржились властям, що він змушує працювати на себе понад встановлені панщинні дні, що поміщик та його сини знущаються з людей, б’ють їх, безчестять дівчат і жінок, влаштовують дикі оргії з стріляниною тощо. Для розслідування в Іршаву виїжджали представники комі-татських властей. Хоч скарги підтвердились, Ілошваї і надалі залишився єдиним господарем і суддею селян.

Не тільки поміщик, а й орендарі жорстоко експлуатували селян. Так, у 1829 році міські власті повідомляли управління Березької жупи, що орендар Лебович цілодобово експлуатує селян на варінні горілки, і просили відібрати в нього право на варіння. Сам Лебович, як орендар, звільнявся від оплати всіх податків, за винятком орендних платежів поміщику.

За переписом 1816 року в Іршаві було 106 будинків, де проживало 650 чоловік населення, у т. ч. 36 поміщицьких слуг, 72 селяни-кріпаки, 22 желяри тощо. Багато жителів Іршави взяли активну участь у революції в Угорщині в 1848—1849 роках. Як її учасники в документах згадуються іршавчани Лайош, Ференц, Олександр, Реже.

Після скасування в 1848 році панщини переважна більшість орних земель і надалі залишалась власністю поміщика Ілошваї, який володів 210 кадастральними гольдами орної землі. Іршава, як адміністративний центр одного із районів Березької жупи, дещо зростає. В 1881 році тут налічувалось 972 жителі.

Населення, як і раніше, займалося сільським господарством; на 1900 рік із 1315 жителів ним було зайнято 970 чол., ремеслом — 90 чоловік. Земельні наділи були мізерними. Голод та нестатки гнали селян на заробітки — щорічно на сезонні роботи в різні райони Угорщини виїжджало близько 600 жителів Березької жупи. Чимало бідноти емігрувало в пошуках кращої долі за кордон, переважно в СІЛА.

Розвиток капіталістичних відносин на Закарпатті майже не зачепив Іршави. Тільки в 1886 році розпочинається будівництво млина, лісопилки, лише з кінця XIX століття Іршава одержала право на ринкову торгівлю. У 1911 році була прокладена залізнична лінія Іршава—Кам’янка протяжністю 12 кілометрів. Низьким був культурно-освітній рівень населення. У селі діяла тільки початкова школа з одним учителем, переважна більшість дітей не навчалась.

У 1905 році була відкрита бібліотека, яка налічувала лише 100 книг.

Трудящі Іршави не мирилися з соціальним та національним гнобленням. Іршавська біднота з радістю вітала перемогу пролетарської революції в Росії, звістку про яку принесли колишні військовополонені австро-угорської армії, які поверталися з Росії. Чимало з них, зокрема І. Вовканич, М. Меренич, І. Сівак, брали участь у боротьбі за владу Рад на фронтах громадянської війни в Росії.

Наприкінці 1918 року в Іршаві був створений загін Національної гвардії в складі 40 чол., основним ядром якого стали колишні військовополонені.

Відновила діяльність створена у 1908 році соціал-демократична організація

Іршави, яку очолив коваль І. Петрашко. В числі її активних членів були В. Крайний, І. Лукач.

На початку січня 1919 року в Іршаві виникла Народна Рада у складі 24 чоловік, головою якої було обрано І. Вовканича, членами — М. Лендєла, В. Крайняя, B. Овсака, І. Химича, В. Меренича та інших. На зборах та мітингах іршавські селяни вимагали возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною, розподілу поміщицьких земель. Так, у рішенні Іршавської Народної Ради від 18 січня 1919 року зазначалось: «Просиме… аж попівська тай дяківська земля межи бідними народами абися розділила; тай чулисьме ош понови тай дякові робота тай коблина не приходиться, і ми на ото пристаеме тай просиме тото подтвердити… Просимо вас, аби руські школи нам найскоріше утворили, бо без того не годнисьме жити, та й наші діти».

На Всезакарпатському з’їзді в Хусті 21 січня 1919 року І. Вовканич разом з іншими делегатами голосував за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.

З перемогою пролетарської революції в Угорщині та на Закарпатті у березні 1919 року Радянську владу було проголошено і в Іршаві.

У квітні 1919 року в Іршаві були проведені відкриті загальні рівні вибори до місцевої Ради робітників, солдатів і селян, а також вибори до жупної Ради. Із числа 28 членів Ради було обрано директоріум Іршави у складі 3 чол., його очолив C. Мойсей. Всі спроби багатіїв зірвати проведення виборів були марними. Переважна більшість жителів Іршави беззастережно схвалила перші заходи Ради робітників, селян і солдатів, зокрема по конфіскації зерна у поміщиків та спекулянтів, розподілу поміщицької землі. Коли над Закарпаттям нависла небезпека румунської інтервенції, багато селян Іршави стало вступати в загони Червоної гвардії; туди ж влився і загін Національної гвардії. При Іршавському директоріумі був створений воєнний трибунал у складі М. Лендєла, М. Меренича та В. Мойсея. Червоногвардійці Іршави в складі загонів Червоної Армії самовіддано боролися проти румунських окупантів, зокрема в районі Рокосове — Велика Копаня. Але сили були нерівними — 27 квітня 1919 року в Іршаву вступили війська боярської Румунії. Запанував терор та грабунки. У серпні 1919 року на зміну румунським окупантам прийшли війська буржуазної Чехословаччини. Та становище трудівників Іршави майже не поліпшилось.

Розрекламована чеською буржуазією земельна реформа не дала селянам землі. Нестримно збільшувались податки. Тяжким було становище сільськогосподарських робітників. Вони втратили можливість відходити на сезонні роботи в центральну Угорщину, а на Іршавщині чи Закарпатті для них роботи не було. Трудящі Іршави у 1921 році прийшли на підмогу повстанцям поблизького села Арданового, разом з ними вступали у збройні сутички з жандармами. Та виступ було придушено.

І надалі боротьба не вщухає, навпаки, революційний рух на Іршавщині набирає все ширшого розмаху. Активну революційну агітацію в Іршаві провадять брати Пфефери, які організовують гурток по вивченню творів Маркса, Леніна. Діяльну революційну роботу провадив, зокрема, колишній військовополонений І. Лебович, який повернувся із Радянської Росії в 1920 році, та селянин І. Терпай з сусіднього села Лази.

У 1921 році виникає комуністична організація Іршави, яка швидко поширює свою діяльність на всю округу. Іршава стає одним із центрів революційно-визвольної боротьби. Активними членами комуністичної організації в 20-х роках були В. Фущич, М. Лендєл, П. Керекеш, О. Попович, М. Вовканич. Під керівництвом комуністів щорічно проводились Першотравневі та жовтневі демонстрації, організовувались виступи проти гніту експлуататорів. Значно зросли лави комуністичної організації Іршави у 1924 році, коли на вшанування пам’яті В. І. Леніна в партію вступило 16 жителів села. У донесенні Іршавського окружного управління президії Мукачівського жупного управління від 12 серпня 1924 року зазначалось, що комуністи мають великий авторитет серед населення округи, добре знають людей і обстановку, і це полегшує їм роботу. Тут же писалось і про важке економічне становище селян округи.

У серпні 1924 року, в 10-і роковини початку першої світової війни, в Іршаві відбулась велика окружна антивоєнна маніфестація, в якій взяло участь понад 10 тис. чоловік.

З часом комуністичний рух набирав все більшого розмаху. Так, 16 лютого 1926 року в Іршаві відбулись організовані комуністами загальні збори, в яких взяло участь 1500 чол., у т. ч. уповноважені із усіх сіл Іршавського округу. На зборах виступив представник крайкому партії Г. Феєр.

Партійна організація Іршави поширювала серед населення комуністичну літературу, періодичну пресу з Радянської України та видання Закарпатського крайкому КПЧ — «Карпатську правду», «Працюючу молодь» та інші. Жандарми влаштовували облави, конфісковували комуністичну літературу. Та вплив комуністів на маси неухильно зростав.

У 1927 році в Іршавській окрузі було вже 17 комуністичних осередків, в яких налічувалось 219 членів, у т. ч. в Іршаві — 159 комуністів. Вони вели рішучу боротьбу проти буржуазних та буржуазно-націоналістичних партій, підтримуючи зв’язки та перевиховуючи рядових членів цих партій — робітників та селян. Того ж, 1927, року на Іршавщині сталося стихійне лихо — велика повінь, яка завдала трудовому селянству багато втрат. Комуністи першими стали вимагати від уряду допомоги. Це ще більше зміцнило їх позиції серед селянства. На виборах до сільського представництва, які відбулися в 1927 році, за комуністів було подано 3252 голоси із 8006, за соціал-демократів — 338, за аграрну партію — 2144, за автономний союз — 823 голоси.

Іршавська комуністична партійна організація займалась й ідеологічним загартуванням своїх членів. На навчання в Радянський Союз, зокрема в Харків, було відправлено комуністів В. І. Фущича, Ю. Д. Гаджегу, І. М. Ваша, А. І. Гудя, A. К. Зейкана, А. Ю. Зейкана, І. Кормоша. Після повернення на Закарпаття B. І. Фущич очолював Іршавську окружну партійну організацію, Ю. Д. Гаджега став відповідальним за випуск газети «Карпатська правда», І. М. Ваш — інструктором крайкому КПЧ, А. К. Зейкан — секретарем Мукачівського окружкому тощо.

Неослабну увагу іршавські комуністи приділяли роботі серед молоді. У 1924 році було засновано молодіжну організацію Іршави, головою якої був обраний C. Микита. Іршавське окружне управління повідомляло в 1926 році про посилення впливу комуністів на молодь, яка виховується в революційну дусі, що небезпечно для урядових властей.

4 вересня 1927 року в Іршаві відбувся мітинг на відзначення Міжнародного дня молоді, на якому виступив В. І. Фущич. Жандарми, довідавшись про мітинг, розігнали його.

У роки світової економічної кризи становище трудівників Іршави погіршилось.

На 25 лютого 1931 року в Іршаві готувався похід безробітних до окружного управління. Жандармерія довідалась про це; було проведено ряд обшуків, зокрема у секретаря Іршавського окружкому компартії В. І. Фущича, в якого було знайдено листівки з закликами «Геть з капіталістичним утиском! Геть з чехізацією!». Напередодні обшуку такі листівки були вже надіслані в навколишні села. 25 лютого 1931 року в Іршаві зібралося близько 2 тис. безробітних та селян. Вони прийшли до окружного управління, щоб передати свої вимоги про допомогу безробітним, припинення екзекуції, пониження податків. Але жандарми стали розганяти демонстрантів, жорстоко бити їх. Депутат-комуніст М. Сидоряк, протестуючи проти цих звірств, говорив у парламенті про ці події: «Замість того, щоб дати голодуючому хліб і працю, дають ваші жандарми нашому населенню пендрикові побої».

Закарпатський крайком КПЧ протестував проти свавілля жандармів в Іршаві. Усім сільським представництвам округу було розіслано проект резолюції крайкому з проханням прийняти резолюцію протесту про грубе ставлення жандармів до іршавських безробітних.

З кожним роком комуністичні демонстрації проходили все організованіше. Якщо у першотравневій демонстрації 1929 року взяло участь 120 робітників і селян, то у такій же демонстрації 1933 року — 450 чоловік. 1933 року після демонстрації відбувся мітинг за участю 550 чол., на якому з промовами виступили представник крайкому О. Борканюк, а також В. Магдинець, В. Фущич, М. Шандор. Жандарми конфіскували у демонстрантів плакат з написом «Геть Гітлера!». На організаторів мітингу було заведено кримінальну справу, їх обвинувачували, наприклад, в тому, що вони проголошували гасла на честь Радянського Союзу.

1 серпня 1932 року, в річницю початку першої світової війни, трудящі Іршави провели міжнародний день протесту проти імперіалістичної війни. В цей день робітники Іршави провели страйк, прийняли резолюцію протесту проти хортистського терору, яка була надіслана угорському уряду.

Становище трудящих Іршавщини не поліпшується і в 30-х роках XX століття. Демонстрації та походи безробітних і голодуючих тривали і далі. Так, 24 січня 1934 року 70 безробітних Іршави під керівництвом секретаря окружкому комуністичної партії В. І. Фущича прийшли до нотарського управління з вимогою роботи та хліба. 30 учасників походу було заарештовано і притягнуто до судової відповідальності за порушення «закону про збори».

Авторитет комуністів неухильно зростав. На виборах до парламенту 1935 року вони одержали в Іршаві найбільшу кількість голосів. В. І. Фущич був обраний депутатом чехословацького парламенту від Комуністичної партії. 4 грудня 1936 року він виступив в палаті депутатів з гнівною промовою, в якій засуджував фашизм і політику панівних класів на Закарпатті. Він говорив: «Ми, комуністи, хочемо, щоб народ жив так щасливо, як живе український народ на Радянській Україні. Але ми бачимо загрозу Чехословацькій республіці з боку фашистських держав і не хочемо, щоб наш народ потрапив у ярмо польсько-хортистського фашизму, і тому ми в союзі з широкими масами трудящих і інших народів Чехословаччини будемо обороняти республіку від іноземного і внутрішнього фашизму і будемо боротися за хліб, за працю, за волю, за краще життя трудящих Підкарпаття».

У листопаді 1937 року протягом двох тижнів тривав страйк робітників іршавського млина. Страйкуючі вимагали підвищення заробітної плати на 20 проц., скорочення робочого дня з 12 до 8 годин та укладення колективної угоди. Страйком керувала місцева організація Червоних профспілок, створена в 1936 році на чолі з Ю. Ю. Бобиком. Намагання адміністрації зірвати страйк за допомогою жандармів та штрейкбрехерів були марними — він закінчився перемогою робітників, вимоги яких було повністю задоволено. Ця перемога ще раз показала робітникам та селянам Іршави силу організації.

Становище трудящих Іршави і надалі залишалось тяжким. Чимало робітників у пошуках заробітків виїжджало із Іршави на цегельно-черепичні заводи Берегового та до інших міст Закарпаття. Важким тягарем лягали на плечі трудящих села постійно зростаючі податки. Крім державних, накладались і місцеві податки, які в 1938 році становили 130—400 проц. державних податків.

Ведучи боротьбу за економічні вимоги, комуністи Іршави тісно пов’язували економічну боротьбу з політичною. Уже 1936 року в Іршаві ведеться боротьба за створення єдиного антифашистського фронту, проводяться демонстрації солідарності з республіканцями Іспанії.

У вересні 1936 року за ініціативою комуністів були проведені збори, на яких трудящі вимагали від чехословацького уряду продажу зброї для революційної Іспанії.

Дещо раніше, у серпні 1936 року, в Іршаві відбувся мітинг за участю 400 чол., на якому з великою промовою виступив Д. П. Попович — представник Закарпатського крайкому КПЧ. Він говорив про героїчну боротьбу іспанського народу, про заходи Радянського Союзу щодо створення колективної безпеки. Інші виступаючі закликали присутніх створити єдиний антифашистський фронт і звернулися до робітників і селян із закликом вийти з автономного союзу та інших фашистських і профашистських партій.

У січні 1938 року на загальних зборах села трудящі вимагали зміцнення союзу із Країною Рад, поліпшення економічного становища.

Іршава не набула особливого розвитку за період панування чехословацької буржуазії. На 1930 рік тут налічувалось 3065 жителів. Населення, як і раніше, займалося переважно сільським господарством, багато жителів щоліта залишали села в пошуках заробітків. Торгівля була приватною і обмежувалась кількома магазинами, корчмами та рестораном. Щотижня по четвергах в Іршаві відбувався ярмарок. До Мукачевого та Хуста ходило кілька приватних автобусів. З Кам’янкою, Кушницею, Береговим та Виноградовим село сполучалось залізницею. Наприкінці 30-х років у Іршаві діяла початкова і горожанська школи та дитячий садок. В Іршаві працювали тільки два приватних лікарі, які за плату обслуговували жителів усього округу. Діяла також районна аптека. Ніяких культурних закладів у селі не було.

15 березня 1939 року Іршава була окупована військами хортистської Угорщини. З перших днів загарбники встановили жорстокий терор. Багато трудящих було кинуто в тюрми та концентраційні табори. Комуністична організація змушена була перейти в підпілля і звідти продовжувати боротьбу. Комуністи таємно слухали радіопередачі з Москви, писали і поширювали листівки, провадили серед населення антифашистську агітацію. Активними підпільниками були В. Фущич, Ю. Бобик, П. Керекеш, В. Лендєл та інші. Іршавська підпільна організація була тісно зв’язана з мукачівською.


Зображення
Іршава. 1940 рік. Вулиця Масарика

У 1940 році В. І. Фущича було заарештовано і кинуто в мукачівський застінок «Ковнер». Комуністи, що лишилися на волі, щоденно змушені були з’являтися на реєстрацію в жандармську дільницю. В одному з донесень поліцейського агента від 16 квітня 1941 року зазначається, що серед населення Іршави провадиться комуністична агітація. У 1943 році фашисти ув’язнили комуніста G. G. Микиту, якого запідозрювали у зв’язках з партизанами.

Частина молоді села в знак протесту проти фашистського режиму нелегально переходить через кордон у Радянський Союз. У цьому їй допомагав житель Іршави I. В. Овсак; фашиста засудили його до 25-річного тюремного ув’язнення, де він невдовзі і загинув.

На Іршавщині з 8 серпня по 26 жовтня 1944 року активно діяв об’єднаний партизанський загін Дюли Уста — Івана Прищепи. Вже на кінець серпня того року в ньому налічувалося понад 100, а наприкінці жовтня 1944 року — близько 300 чоловік. У звіті Дюли Уста говориться про те, що протягом бойових дій від 8 серпня по 26 жовтня 1944 року партизанський загін підірвав 7 ешелонів, 7 паровозів, 79 вагонів із живою силою, боєприпасами та обмундируванням противника. За цей період було висаджено в повітря залізничний міст, підпалено дві вантажні автомашини, автобус, знищено 385, поранено 412, взято в полон 267 фашистських солдат і офіцерів. Під час боїв взято значні трофеї, а саме: 189 гвинтівок, 40 автоматів, 15 ручних кулеметів, 3 міномети, 40 коней, 8 підвід, автобус, мотоцикл, З військові радіопередавачі та багато іншого військового спорядження. Крім того, готівкою взято 30 157 пенге та 1056 злотих. Партизанська боротьба на Іршавщині носила всенародний характер. Цілі села, зокрема Омолиговиця, Чорний Потік, Підгірне, Крайня Мартинка, були партизанськими. Фашистські власті проводили проти населення, яке підтримувало партизанів, каральні експедиції. 22 жовтня розвідники-партизани В. Жідов, М. Пензеник та В. Шипович доповіли командиру загону, що понад 100 есесівців та близько 300 жандармів і поліцейських палять села. У Чорному Потоці вони спалили 57 хат, у Підгорному — 11, у Крайній Марганці — 4. Жителі цих сіл пішли в ліси. Карателі навіть не помітили, як понад 200 партизанів, озброєних в основному автоматами і кулеметами, підійшли до Чорного Потоку. Раптовий удар обрушився в першу чергу на есесівців. Бій тривав близько години і закінчився перемогою партизанів.

Фашисти вирішили помститися за поразку в Чорному Потоці. Зібрали кілька пошарпаних на фронті підрозділів і вирушили на прочісування лісів. Партизанські розвідники, між якими були і іршавчани І. Лендєл, Ю. Глеба та М. Жідов, безперервно стежили за їх просуванням, що дозволило влаштувати засаду в районі Крайньої Мартинки. Пропустивши дозор, партизани за сигналом відкрили нищівний вогонь по основних силах ворога. Карателів було розгромлено, партизани захопили багато воєнного спорядження.

Народні месники розгромили жандармський гарнізон в селі Загаття, що прибув на Іршавщину для каральних операцій.

Партизани перешкоджали фашистам відправляти молодь у Німеччину. Так, зокрема, вони врятували від фашистської неволі 20 юнаків та дівчат села Підгірного. Коли ворожі частини, розбиті Червоною Армією на «лінії Арпада», стали безладно відступати, партизани Іршавщини нанесли їм ряд відчутних ударів. 25 жовтня 1944 року Іршава була визволена від фашистських окупантів. До лав Червоної Армії із Іршави добровільно пішли 63 жителі. В числі перших добровольців були О. Овсак, М. Лендєл, І. Меренич, І. Попович, В. Маркович та жінки Єлизавета Возняк, Юлія Химич, Марія Фущич, Марія Ваш та інші. Вісім громадян села були бійцями Чехословацького корпусу Людвіка Свободи. Самовіддана боротьба трудящих Іршави проти фашистських загарбників високо оцінена Радянським урядом: орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено 37 жителів села. Трудящі свято бережуть пам’ять про героїв, полеглих у боях з фашистськими загарбниками.

У визволеній Іршаві зразу ж було створено Народний комітет у складі 30 членів, очолений комуністом О. Матішинцем. Створюється також окружний Народний комітет у складі 42 чол. на чолі з комуністом В. І. Фущичем. Діяльну роботу по налагодженню мирного життя розгорнула комуністична організація села, що налічувала на час визволення 35 членів партії.

Вона активно включилася в роботу по створенню органів народної влади — Народного комітету, міліції, народної дружини, народного суду, бере на облік залишене окупантами майно, організовує торгівлю тощо. За станом на 25 березня 1945 року на Іршавщині було вже 16 парторганізацій, в яких налічувалось 300 комуністів.

У листопаді 1944 року жителі Іршави одностайно висловились за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Делегатами села на з’їзді Народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 року в Мукачевому були комуністи В. Фущич, Ю. Бобик, М. Лендєл, О. Матішинець, В. Потушняк та інші.

Народний комітет націоналізував льняний цех, лісопилку, млин та почав розподіл між сільською біднотою церковної і куркульської землі.

Трудящі селища Іршави невдовзі одержали від Радянського уряду суттєву допомогу. Тільки за перше півріччя 1945 року Іршавщина одержала 26 тис. цнт хліба, 2 тис. цнт посівного матеріалу, 4 тис. цнт мінеральних добрив та різних промислових товарів на 7,3 млн. карбованців.

9 березня 1946 року відбулися вибори до Іршавської сільської Ради депутатів трудящих. Новообрана сільська Рада та її виконком відіграли важливу роль у організації господарського і культурного будівництва. З перших днів свого існування селищна Рада прийняла ряд рішень, скерованих на задоволення потреб трудящих, У червні 1946 року було закінчено спорудження нової районної лікарні, розпочато будівництво маслозаводу, організовано автотранспортну контору тощо. Було розпочато також будівництво Іршавської восьмирічної школи на 280 учнів, яке було закінчене у 1952 році.

Провадяться роботи по спорудженню районного Будинку культури, відкрито дві районні бібліотеки — для дітей і дорослих, кінотеатр, радіовузол, Будинок піонерів, поліклініку, збудовано раймаг, спеціалізовані магазини. Зокрема, у 1953 році на благоустрій селища було асигновано 50 тис. карбованців.

Питанням розвитку Іршави велику увагу приділила перша районна партійна конференція, яка відбулась 11 серпня 1946 року. У виступах делегатів конференції гостро ставилось питання про промислове будівництво в селищі.

У 1945 році на базі колишньої прядильної майстерні була створена промислова артіль «1 Травня». Поступово артіль зростала, освоювала нові види продукції, укомплектовувалась новими досконалими машинами. Так, у 1948 році артіль одержала 10 механічних ткацьких верстатів, проносний та двопрочосний апарат, машину для виготовлення пряжі. На 1952 рік артіль мала вже 4 цехи — ткацький, трикотажний, прочісувальний та прядильний; вона виробляла трикотажні вироби, килими, доріжки, матрацну тканину тощо. В роки семирічки відбулась реконструкція артілі; вона перетворилася в ткацьку фабрику, яка стала випускати різні технічні тканини, гуцульське полотно, тик та інше.

Неухильно зростав обсяг виробництва продукції; якщо у 1963 році фабрика виробила 1228 тис. м тканини, у 1964 — 2580 тис. м, у 1965 — 4363 тис. м, то в 1967 році випуск тканин було доведено до 9275 тис. метрів.

Протягом 1965—1968 рр. продуктивність праці на фабриці зросла у два рази, ткалі стали обслуговувати замість 1—2 по 10—15 і навіть по 20 верстатів. З січня 1967 року фабрика перейшла на нову систему планування й економічного стимулювання. У 1967 році тут працювало 713 чол., у т. ч. 30 чол. інженерно-технічного персоналу.

За роки Радянської влади Іршава стала промисловим центром району. Якщо промислове виробництво в Іршавському районі взяти за 100 проц., то промислові підприємства власне селища дають 57,3 проц. виробництва валової продукції району.

У 1954 році став до ладу комбінат гнутих меблів, у 1957 році — промкомбінат, який у 1965 році був переустаткований у абразивний завод, у 1963 році введено в дію винзавод, значно розширено маслосирзавод. Став діяти Іршавський комбінат побутового обслуговування, комбінат хлібопродуктів, об’єднання «Сільгосптехніка», цегельно-черепичний завод тощо. Невпинно збільшується потужність підприємств Іршави. Так, якщо у 1954 році вартість валової продукції комбінату гнутих меблів становила 353,3 тис. крб., то у 1966 році вона досягла 1893 тис. карбованців. На збиранні стільців працюють збиральні конвейєри, карусельно-фрезерні верстати з механічною подачею заготовки. Шириться раціоналізаторський рух. Раціоналізаторські пропозиції слюсаря комбінату М. М. Гудзя у 1967 році дали прибутку близько 80 тис. карбованців. В числі активних раціоналізаторів комбінату — В. М. Новиков, В. М. Канчій, І. П. Глеба, М. Ю. Палагунич та інші. Раціоналізаторські пропозиції та застосування нової техніки привели до значного зростання продуктивності праці. Якщо у 1954 році випуск продукції на одного робітника становив 574 крб., то в 1966 році — 4143 карбованці, тобто продуктивність праці зросла майже на 700 процентів.

У квітні 1963 року став до ладу Іршавський завод первинного виноробства. В 1968 році на заводі трудилось 102 робітники та 20 інженерно-технічних працівників. Збільшується випуск валової продукції. Якщо у 1963 році завод дав продукції на 930 тис. крб., то в 1966 році — на 1703 тис. карбованців. За цей час продуктивність праці робітників зросла на 159 процентів.

Абразивний завод Іршави випускає шліфувальні шкурки, пластмасове учбово-канцелярське приладдя тощо. В числі кращих робітників заводу— В. І. Завідняк, удостоєний медалі «За трудову доблесть», Д. Ю. Гринюк, нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», І. В. Лазорка — відмінник верстатобудівної та інструментальної промисловості СРСР.

Наймолодшими підприємствами селища є промкомбінат та цегельно-черепичний завод. Обидва вони стали до ладу в квітні 1967 року. Валова продукція Іршавського комбінату побутового обслуговування зросла з 172 тис. крб. у 1961 році до 520 тис. крб. у 1966 році. За цей період 5 чоловік нагороджено дипломами І і II ступеня, а кравець В. Варга — значком «Відмінник служби побуту».

Іршавське районне об’єднання «Сільгосптехніка» вийшло переможцем у соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня. 24 жовтня 1967 року колектив підприємства нагороджено пам’ятним Червоним прапором обкому КП України, облвиконкому і облпрофради.

Переможцями в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня вийшли робітники й інших промислових підприємств Іршави.

Постановою обкому КП України, облвиконкому та облпрофради до обласної ювілейної книги Трудової слави занесені слюсар Іршавської ткацької фабрики В. К. Райман, робітниця винзаводу М. Д. Циганич, Герой Соціалістичної Праці передовик Іршавського комбінату побутового обслуговування І. Ю. Денчиля, робітник Іршавської шляхово-експлуатаційної дільниці В. М. Мік-ловці, тесляр Іршавської міжколгоспної будівельної організації М. Ю. Воробканич. На підприємствах Іршави всього працює понад 2,5 тис. робітників, що становить майже 45 проц. усіх жителів селища. Крім того, частина населення зайнята на будівництві та в сфері обслуговування.

Великі перетворення відбулися за роки Радянської влади і в сільському господарстві. У 1946 році в Іршаві було організовано МТС, яка зразу ж стала подавати допомогу безтягловим селянським господарствам району. У 1948 році організовується колгосп ім. Ворошилова. Ініціативну групу по створенню артілі очолювали І. Чедрик (перший голова колгоспу), М. А. Химич, І. Меренич, М. Бровдій, П. С. Поляк та інші.

На 1949 рік у колгоспі було 373 двори, 411 чоловік працездатного населення.

У січні 1959 року він об’єднався із Заріцьким колгоспом. Новоствореному господарству з центром у с. Заріччі було присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. За Іршавською комплексною бригадою було закріплено 111 га ріллі, 180 га лісу, 70 га пасовищ та 120 га сіножатей. В основному тут культивують кукурудзу, пшеницю, картоплю, ячмінь та овес. На базі зміцнення матеріально-технічної бази, широкого застосування хімії за роки колективного господарювання зросла врожайність сільськогосподарських культур, збільшилось поголів’я худоби. Якщо у 1959 році на фермі було 287 голів великої рогатої худоби, то в 1965 році — 536.

Велика увага приділяється розвиткові виноградарства. Якщо у 1945 році бригада не мала жодного гектара багаторічних насаджень, то в 1966 році виноградні плантації займали 45 гектарів. З кожним роком зростає врожайність винограду. У 1966 році, наприклад, бригада зібрала з кожного гектара по 49 цнт ягід. Найвищого урожаю добилися ланки І. В. Гелетей та А. Матішинець, які на кожному з 36 гектарів виростили по 70 цнт винограду. За високі виробничі показники орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено С. Ю. Бобик та М. В. Гануч, медаллю «За трудову доблесть» — М. А. Химич, М. І. Лендєл та П. І. Чедрик.

Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Іршави. На місці старих, похилених хатинок виросли нові добротні будинки, прокладено бруковані вулиці, насаджено сквери, здійснено люмінесцентне освітлення центральних вулиць.

За роки Радянської влади в Іршаві побудовано 402 житлові будинки загальною житловою площею 36 180 квадратних метрів, у т. ч. 7 двоповерхових. Споруджено також 4 двоповерхові будинки, в яких розміщено ресторан, побутовий комбінат, раймаг, селищне споживче товариство. У 1965 році введено в дію широкоекранний кінотеатр «Дружба», посаджено парк культури і відпочинку площею 3 гектари. Розширено приміщення Іршавської восьмирічної та середньої шкіл. В Іршаві є пошта, телеграф, трансляційна радіосітка, центральна ощадна каса, відділення Держбанку. До послуг трудящих 3 перукарні, лазня, комбінат побутового обслуговування, який має 14 побутових підприємств: 3 швейні, 2 шевські та 2 майстерні по ремонту радіоприймачів, фотоательє, вулканізаційну майстерню тощо. У 1963 році при комбінаті відкрито прокатний пункт з доставкою речей додому.

Добре розвинена торговельна мережа селища. Тут діє 51 магазин, у т. ч. продовольчих, 3 — промислових товарів, універмаг, їдальні, ресторан та 5 буфетів. Трудящі Іршави купують все більше товарів промислового та культурного призначення. Досить сказати, що продаж промислових товарів лише універмагом за роки семирічки зріс більш ніж у 2 рази.

На належному рівні справа охорони здоров’я трудящих Іршави. Із 1946 року тут діє лікарня на 200 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним та дитячим відділеннями. На 1968 рік у лікарні працювало 36 лікарів, 95 чол. середнього медичного та 115 чол. обслуговуючого персоналу. Крім того, в селищі діє поліклініка з молочною кухнею, санепідстанція. Побудовано також ветлікарню та ветаптеку. На великих промислових підприємствах відкрито медпункти. Заслуженою повагою серед іршавчан користуються заслужений лікар УРСР С. С. Голопатюк, дитячі лікарі В. Г. Мищерякова та Г. І. Балакіна, терапевт І. В. Лук’яненко, медсестри Г. М. Кертис, Н. В. Радик та інші.

Неослабна увага приділяється фізичному вихованню трудящих. У селищі є стадіон, при школах і промислових підприємствах — добре обладнані спортивні майданчики.

Великі зрушення сталися в галузі освіти та культури трудящих. Якщо до 1945 року в селищі була тільки одна початкова школа, то на 1968 рік тут діяла восьмирічна (500 учнів) і середня школи (600 учнів), початкова школа в присілку Собатин (73 учні), середня школа робітничої молоді та заочна середня школи. При школах організовано чотири групи продовженого дня на 120 дітей, є гуртожиток на 100 місць. Для дошкільнят відкрито 3 дитячі садки та дитячі ясла на 260 місць. За роки Радянської влади вищу освіту здобули понад 50 жителів Іршави. Навчання дітей здійснюють 67 вчителів та 7 вихователів. Директора Іршавської середньої школи робітничої молоді О. М. Тромболу удостоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР, а 10 вчителів нагороджено значком «Відмінник народної освіти».

З 1952 року в селищі діє дитяча музична школа, в якій навчаються діти робітників, колгоспників та службовців. При школі працюють відділи фортепіано, скрипки, баяна, домбри. Школа підготовила вже 35 випускників, половина з яких продовжує навчання в музичних закладах Ужгорода і Львова. Музична школа має свої філіали в селах Довгому, Великому Раковці, Ільниці.

До 1945 року в Іршаві не було масових культосвітніх закладів. Нині свій відпочинок трудящі проводять у районному Будинку культури. Тут успішно виступають хорові колективи комбінату гнутих меблів, міжколгоспбуду, абразивного заводу, райлікарні, вчителів, учнів середньої і восьмирічної]шкіл, ансамблі пісні і танцю «Барвінок», «Човник», вокальні ансамблі «Червона гвоздика» та «Сестричка», драмколектив, струнний оркестр музичної школи. У дні районного фестивалю «Жовтень у Карпатах» 1967 року було відкрито новий амфітеатр (на 3 тис. чоловік).

При Іршавській середній школі діє краєзнавчий музей, створено університет для батьків. В Іршаві проживають художники-пейзажисти Є. А. Геннел, Є. В. Максим, М. Лесьо, вишивальниця Г. І. Фітас.

В Іршаві 20-й рік видається районна газета «Нове життя».

Селищна Рада депутатів трудящих розробила і затвердила перспективний план розвитку Іршави. Найближчим часом буде вирішено питання водопостачання та каналізації. По обох берегах річки Іршавки буде впорядкована набережна. Далі зростатиме житловий фонд селища.

Дальшого розвитку набуде промисловість Іршави. На кінець п’ятирічки в промисловому виробництві буде зайнято 65 проц. жителів селища.

В. І. ХУДАНИЧ, Е. В. ВАШ
Із повагою, Ганна


Повернутись до Літера И-І-Ї-Й

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot]