Іванків, смт, Іванківський район, Київська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколінь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим нас. пунктом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
Irma
Повідомлень: 22
З нами з: 07 лютого 2021, 05:40
Стать: Жінка
Дякував (ла): 20 разів
Подякували: 13 разів

Іванків, смт, Іванківський район, Київська область, Україна

Повідомлення Irma »

Взято з - Список населенных мест Киевской губернии / Издание Киевского губернского статистического коммитета. – Киев: Типография Ивановой, 1900. – 1976 c.

Зображення
Зображення
Мої предки: Олійники, Федоренки, Зборовські, Буряки
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іванків, смт, Іванківський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії
Зображення
Іва́нків — селище міського типу на півночі Київської області, колишній районний центр Іванківського району. Розташований на лівому березі річки Тетерів. Відстань до найближчої залізниці, станції Тетерів — 40 км, до м. Києва — 80 км, до м.Чорнобиль — 50 км, до кордону з 30-кілометровою зоною відчуження — 25 км. Відстань до міжнародного аеропорту «Бориспіль» — 130 км.
Історія
У давнину Іванків називався Землею Трудинівською. Трудинове переходило від одного власника до іншого. У 1589 році ці землі почали називати Місцем Івановим — від імені тодішнього власника маєтку Івана Проскури. Згодом з'явилась назва Іванків.
Жителі Іванкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 років. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеве населення активно підтримувало повстання селян і козаків проти польської шляхти, що у 1664—1665 роках охопило Правобережну Україну. В Іванкові повстанці розгромили шляхетський маєток.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Іванків залишився за Польщею.
У 1743 році було збудовано церкву ім'я Пресвятої Богородиці.
Після приєднання Правобережної України до Росії 1793 року Іванків став волосним містечком Радомисльського повіту. На початку XIX століття в ньому проживало 1300 чоловік, серед яких було 10 ремісників. У містечку влаштовували ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо. На початку ХХ ст. ярмарки відбувалися 6 січня, 25 березня, 29 червня та 8 вересня. Базарним днем була неділя.
У 1887 році за рішенням сходу громадян була створено першу бібліотеку та відкрито сільбудинок, церковно-парафіяльну школу.
Наприкінці 1897 року відкрито телеграф. Першу телеграму з Іванкова до Києва відправлено 14 (26) листопада. Штат поштово-телеграфного відділення складався всього з чотирьох чоловік — начальника, наглядача, листоноші і сторожа.
На початку XX століття в містечку Іванків налічувалося 396 дворів, проживало 3138 осіб. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах — шкіряному та цегельному заводах, у 4 кузнях та 5 млинах — працювала невелика кількість робітників.
Також у містечку була православна церква, католицький костел та 2 синагоги. Освіта була представлена однокласною міністерською школою. У Іванкові були лікарня та аптека, лікар, фельдшер та повитуха.
Під час Другої світової війни 808 днів і ночей Іванків був окупований німецькими військами.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іванків, смт, Іванківський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Іванків — селище міського типу (з 1940 р.), розташоване на лівому березі річки Тетерева. Відстань до найближчої залізничної станції Тетерів — 40 км, до Києва — 80 км. Населення — 6,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти — Болотня, Запрудка, Сукачі, Федорівка.

Іванків — центр однойменного району, територія якого — 2 тис. кв. км, населення — 53,4 тис. чоловік. У районі — селищна та 25 сільських Рад, яким підпорядковані 92 населені пункти. Тут є 10 промислових підприємств, а також радгосп і 23 колгоспи, за якими закріплено 76,3 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 49 тис. га орної землі. Господарства спеціалізуються на вирощуванні льону, картоплі, зернових культур. Тваринництво — м’ясо-молочного напряму. В населених пунктах району — 59 загальноосвітніх шкіл, з них 12 середніх, 25 восьмирічних й 22 початкових, а також музична семирічна школа, 10 будинків культури, 50 клубів, 57 бібліотек, широкоекранний кінотеатр, 76 медичних закладів.
Біля Іванкова виявлено стоянки періоду мезоліту та поселення доби неоліту. На території селища збереглися залишки поселення часів Київської Русі.

В середині XV ст. територія навколо сучасного Іванкова називалася «Земля Трудинівська». Нею володів київський боярин Олехня Юхнович. 1524 року польський король Сигізмунд І віддав «Землю Трудинівську» київському міщанину Тишку Проскурі. 1589 року її власником став Іван Проскура. У зв’язку з цим населений пункт, що був заснований тут, почали йменувати Івановим, а згодом Іванковим.

На початку XVII ст. кримські татари вчинили чотири грабіжницькі походи на Полісся, під час яких у Іванкові було знищено чимало населення, багатьох захоплено у полон, а потім продано в рабство. Великого лиха завдавала населенню боротьба між феодалами. Так, 30 травня 1645 року на Іванків, який належав шляхтичу О. Волкевичу, напав збройний загін коронного гетьмана С. Конецпольського, пограбував населення, забрав на 3 тис. злотих майна і продуктів, зруйнував будівлі вартістю 15 тис. злотих.

Власники Іванкова жорстоко експлуатували селян. Не витримуючи гноблення, кріпаки тікали в ліси, де об’єднувалися у невеликі загони для боротьби з визискувачами. Місцеві пани від повсталих селян боронилися в укріпленому замку Іванкова, що був оточений високим земляним валом і глибоким ровом, наповненим водою. Через рів були перекинуті мости. Замок постійно охороняла сторожа.

Селяни Іванкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648— 1654 рр. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеві жителі активно підтримали повстання селян і козаків проти польської шляхти, що у 1664—1665 рр. охопило Правобережну Україну. В Іванкові повсталі розгромили шляхетський маєток.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Іванків залишився за Польщею. 1684 року воєвода Я. Конецпольський віддав селище в оренду шляхтичеві Д. Федоровичу. Кріпаки сплачували йому з одного диму 5 злотих, платили на охорону замку, вносили данину від меду, горілки. Вони відбували повинності на замок: орали й жали, взимку йшли з паном на полювання.

Наприкінці XVII ст. на Правобережній Україні посилився визвольний рух проти польсько-шляхетського гніту. У грудні 1688 року Семен Палій направив до Іванкова 500 козаків. Підтримані місцевими селянами вони спалили маєток.

З 1724 року Іванків та навколишні села стали власністю князів Любомирських. Тепер кріпаки майже щоденно відробляли панщину. Соціальний гніт доповнювався національним і релігійним. Жителям забороняли розмовляти українською мовою і виконувати православні обряди. Рятуючись від переслідувань, вони часто тікали на Лівобережну Україну. Так, 1765 року залишила Іванків сім’я селянина П. Козаченка. Утікачі заявили, що вони православного віросповідання і під унією жити не можуть. Частина жителів поповнювала гайдамацькі загони, які не раз з’являлися на Поліссі, у т. ч. і в районі Іванкова. Для боротьби з гайдамаками шляхта змушена була на деякий час у Іванкові розмістити спеціальний загін.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією у 1793 році Іванків став містечком Радомишльського повіту. На початку XIX ст. в ньому проживало 1300 чоловік, у т. ч. 10 ремісників. Тут були млин, дві кузні, бондарня, дві крамниці. У містечку влаштовувалися ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо.

Напередодні реформи 1861 року в Іванкові було 93 селянські двори, з них тяглих — 82, піших — 11. Вони користувалися 1198 десятинами орної, присадибної землі та сіножатей. Князям Любомирським належало понад 20 тис. десятин. Внаслідок реформи кращі землі лишилися в князів. Селяни одержали 1,4 тис. десятини. За це їх зобов’язали сплачувати викуп протягом 49 років.

Селяни протестували проти такого пограбування. У 1866 році сход Іванкова послав ходаків М. Дещенка, М. Мартищенка і А. Примака з листом до управителя Київською палатою державних маетностей. У листі, зокрема, було сказано, що «коли й далі стягатиметься встановлена сума поземельного оброку, то селяни позбудуться навіть і денного харчування разом зі своєю родиною». Зверталися зі скаргами хлібороби і до інших властей, та все залишалося по-старому.

Селяни й ремісники терпіли від злиднів, хвороб, неписьменності. На всю волость (Іванків став волосним центром у 1866 р.) була лише одна лікарня на 10 ліжок, два фельдшери та акушерка. В разі хвороби жителі зверталися до знахарів, шептух. Мало дбали власті і про освіту. 1887 року в містечку відкрили церковнопарафіяльну школу, де навчалося 36 дітей. Прагнення простих людей до знань лякало місцеві власті: у ньому вони вбачали крамолу. Коли селяни на волосному сході ухвалили організувати бібліотеку і зібрати 100 крб. на придбання книг, таке «вільнодумство» не сподобалося Київському губернському у селянських справах присутствію. Воно дозволило зібрати лише 50 карбованців.

Глухими залишалися власті до потреб народу і тоді, коли траплялося велике лихо. У березні 1892 року в Іванкові сталася пожежа, під час якої згоріло понад 180 хат. Погорільці звернулися по допомогу до київського губернатора. Після тривалої тяганини він розпорядився виділити селянам за плату ділянку лісу, а в грошовій допомозі відмовив

На початку XX ст. у містечку Іванкові налічувалося 396 дворів, проживало 3138 жителів. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах — 2 шкіряних, 2 цегельних заводах, в 4 кузнях та на 5 млинах — працювала невелика кількість робітників. Збіднілі селяни вимушені були займатися теслярством, кравецтвом та іншими ремеслами. А хто не знаходив роботи, йшов на заробітки до інших місць.

Жорстока експлуатація, політичне безправ’я, злидні викликали у трудящих люту ненависть до гнобителів. У роки першої російської буржуазно-демократичної революції робітники й селяни Іванкова активно боролися проти експлуататорів. 1905 року в містечку відбувалися мітинги, під час яких робітники вимагали запровадити 8-годинний робочий день, підвищити заробітну плату, а селяни наполягали на конфіскації поміщицької землі, звільненні їх від сплати податків тощо. Більш масово й організовано діяли трудящі у 1906 році, коли революційний рух охопив весь Радомишльський повіт. Жителі Іванкова й сусіднього села Блідчі вчинили напад на панський маєток. Вони вимагали передати землю тим, хто її обробляє. Виступ селян придушили війська. Багатьох учасників повстання засудили й вислали до Сибіру.

Боротьбу проти гнобителів селяни продовжували і далі. 1908 року вони кілька раз підпалювали поміщицький маєток, хліб. Одного разу, коли службовці економії кинулися рятувати панське добро, селяни не підпустили їх до місця пожежі. Відомо також, що селянин І. Кощенко побив кілком пана Фолнецького. Присутні при цьому кричали: «Бийте панів, кидайте їх у вогонь!» У квітні 1909 року жителі Іванкова знову виступили проти поміщика. Управитель економії змушений був надіслати повітовим властям телеграму. Він просив спорядити до Іванкова загін козаків для втихомирення селян, які «провадять підпали, потрави та порубку лісів». Прибулі війська розправилися з повстанцями. їх прилюдно били й сікли різками.

Столипінська реформа призвела до ще більшого зубожіння основної маси селянства й зростання куркульських господарств. У 1912 році в Іванкові із загальної кількості 324 господарств 233 були безземельними або малоземельними, у т. ч. 46 — зовсім не мали землі, 93 — мали від 1 до 3 десятин, 112 — від 3 до 6. В той же час 26 господарств володіло 350 десятинами землі.

Під час першої світової війни становище трудящих ще погіршилося. У багатьох сім’ях відчувалася нестача робочих рук. Майже всі чоловіки були на фронті. 50 селянських господарств змушені були продати або віддати свої наділи за борги поміщикові й куркулям, а 30 — здати землю «з половини», бо її нічим було обробляти й засівати.

Коли на початку березня 1917 року в Іванкові стало відомо про повалення самодержавства в Росії, селяни роззброїли поліцію і створили Раду селянських депутатів. Вона мала підтримку більшості населення. Про його революційні настрої свідчить привітання, надіслане київській більшовицькій газеті «Голос социал-демократа», в якому говорилося: «Шлемо привіт газеті «Социал-демократ». Бажаємо міцніти та нести світ до темряви».

З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції в історії Іванкова відкрилася нова яскрава сторінка. У січні 1918 року було створено революційний комітет, очолюваний більшовиком А. Л. Яворським. Ревком опублікував заяву, в якій зазначалося, що віднині уся влада в Іванкові належить робітникам і селянам. Керуючись ленінським Декретом про землю, ревком конфіскував і роздав селянам землю, посівний матеріал, реманент, худобу, що раніше належали поміщикові.

Але не відразу утвердилася Радянська влада в Іванкові. В кінці лютого 1918 року його захопили німецькі війська. З допомогою українських буржуазних націоналістів вони жорстоко розправилися з радянськими активістами, відновили поміщицьке землеволодіння. Окупанти нещадно грабували населення, вивозили народне добро до Німеччини. Місцеві жителі чинили опір загарбникам. На початку 1919 року Червона Армія визволила село від ворожих військ.

У лютому того ж року в Іванкові знову почав діяти ревком. Незважаючи на шалений опір класових ворогів, напади куркульсько-націоналістичних банд, він послідовно втілював у життя радянські закони, багато допомагав бідняцьким і середняцьким господарствам у проведенні весняної сівби й збиранні врожаю.

На початку вересня до Іванкова вдерлися денікінці. Білогвардійці розстрілювали й вішали жителів, глумилися з населення і його рідної української мови. В середині грудня під натиском Червоної Армії денікінці змушені були залишити Іванків. Але вже 26 грудня 1919 року село захопила банда Струка. Знову почалися розстріли, пограбування. Бандити стратили московського робітника комуніста М. Г. Беляева, надісланого до Іванкова для зміцнення Радянської влади. Перед смертю герой-комуніст заявив: «Вбиваючи комуністів, ви комунізм не вб’єте. Нас мільйони!»

Після визволення села навесні 1920 року відбулися вибори сільської Ради і делегатів на волосний з’їзд Рад. Ця політична кампанія ще дужче згуртувала трудящі маси навколо Комуністичної партії і Радянської влади. Вибори сприяли широкому залученню трудящих до активної участі в громадсько-політичному житті.

Проте мирний перепочинок був недовгим. На початку травня 1920 року Іванків окупували війська білополяків. 8 червня 1920 року Червона Армія вигнала ворожі війська з села.

Після закінчення громадянської війни Іванків був вкрай зруйнований. У дуже скрутному становищі опинилися селянські господарства. У селі не вистачало продовольства, промислових товарів, лютували епідемії різних хвороб. Населення раз у раз тероризували рештки недобитих куркульсько-петлюрівських банд. Але ніщо не могло послабити рішучості трудящих відбудувати народне господарство.

Важливе значення для зміцнення Радянської влади в Іванкові мало створення у лютому 1921 року комітету незаможних селян, що об’єднав бідняків та маломіцних середняків. Комнезам разом з сільрадою відібрав у куркулів частину землі й передав її трудящим селянам, подавав допомогу сім’ям червоноармійців, збирав продовольство й кошти для голодуючого населення Поволжя. Члени сільради і комнезаму подбали про створення в селі початкової школи, хат-читалень.

Громадсько-політичне життя в Іванкові значно активізувалося з часу організації у 1922 році партійного і комсомольського осередків. Комуністи й комсомольці брали активну участь у господарському й культурному будівництві на селі. З 1923 року Іванків став районним центром. Тут почали працювати райком КП(б)У, райвиконком, райком комсомолу та інші установи.

У роки відбудовного періоду зміцніли бідняцькі й середняцькі господарства, вони збільшили виробництво льону, картоплі і зерна. 1924 року було засновано сільське споживче товариство, яке об’єднало понад 400 селян. Воно забезпечувало селянські господарства машинами, промисловими товарами й допомагало їм збувати на вигідних умовах свою продукцію.

Велика увага приділялася поліпшенню медичного обслуговування, культурно-освітньої роботи серед населення. Була розширена лікарня, відкрито аптеку. 1923 року на базі початкової школи почала працювати трудова семирічна школа, що охоплювала 900 дітей. Доросле населення відвідувало школи й гуртки ліквідації неписьменності. 1924 року відкрився будинок культури, у якому влаштовувалися лекції, концерти, голосні читання газет і книжок, працювали гуртки.

Радянська влада створила сприятливі умови для розвитку народних талантів. Багато жінок Іванкова й навколишніх сіл займалися українською художньою вишивкою, декоративним ткацтвом, розписом. Твори декоративного розпису Г. Ф. Собачко-Шостак (1882—1965) у 1923 році експонувалися на Всесоюзній сільськогосподарській виставці і здобули визнання громадськості.

Значні зміни сталися в Іванкові у роки довоєнних п’ятирічок. Після XV з’їзду ВКП(б) партійний і комсомольський осередки, сільрада розгорнули велику масово-політичну й організаторську роботу серед селян. За ініціативою комуністів і комсомольців, яку підтримали бідняцькі господарства, на початку 1929 року було засновано товариство спільного обробітку землі. Самовіддана праця ознаменувалася успіхом. ТСОЗ зібрав восени 1929 року значно вищий урожай зернових і технічних культур, ніж індивідуальні господарства. Трудящі селяни на власному досвіді переконувалися у перевагах колективних форм праці.

Колективізація сільського господарства здійснювалася в умовах запеклої боротьби з куркулями та іншими антирадянськими елементами. Трудящі селяни Іванкова активно підтримували політику Комуністичної партії і Радянської влади. Навесні 1930 року 130 бідняцьких та середняцьких господарств об’єдналися в колгосп «Перемога». Зі створенням у 1932 році ще одного колгоспу— ім. Політбюро ЦК КП(б)У у селі завершилась суцільна колективізація. Колгоспи обслуговувала Іванківська МТС, що була організована 1931 року.

У наступний час колгоспи ім. Політбюро ЦК КП(б)У та ім. Комінтерну (колишній «Перемога») значно зміцніли. Вільна творча праця викликала до життя соціалістичне змагання й ударництво серед колгоспників, яке знаменувалося виконанням і перевиконанням виробничих планів. На полях вирощувались високі врожаї зерна, картоплі, льону. Високопродуктивним ставало громадське тваринництво. Високих показників добився колгосп ім. Політбюро ЦК КП(б)У. У 1939 році він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

В довоєнні роки у Іванкові були створені підприємства легкої та харчової промисловості: льонопереробний і маслоробний заводи, райпром-харчокомбінат. Вони працювали на місцевій сільськогосподарській сировині. Цегельний завод випускав будівельні матеріали.

Неухильно поліпшувався добробут, зростав культурно-освітній рівень широких мас трудящих. В 1941 році населення районного центру обслуговували лікарня, поліклініка, амбулаторія, пологовий будинок, дитяча консультація, аптека. Напередодні війни було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослих. Тепер освіта, культура ставали надбанням усіх робітників, колгоспників. 1937 року відбувся перший випуск середньої школи. Центрами культурно-освітньої роботи стали будинок культури, бібліотека, кінотеатр.

Бурхливо розквітали народні таланти. Значно зросла кількість умільців української народної художньої вишивки, декоративного ткацтва й розпису. У 30—40-х роках були широко відомі твори декоративного розпису селянки М. О. Примаченко. 1938 року їй присвоєно почесне звання майстра народної творчості УРСР.

Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирне життя радянських людей. Сотні жителів Іванкова вступили до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати завоювання соціалізму. А ті, що залишилися на місці, всебічно допомагали фронту.

23 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Іванкова. Почалися страшні дні окупації. Вже у серпні — жовтні фашисти пограбували державне й колгоспне майно, населення, розстріляли 500 чоловік.

Проте жителі Іванкова не скорилися ворогові. Вони саботували розпорядження гітлерівських властей, допомагали партизанам продовольством. На боротьбу з окупантами їх надихала підпільна організація, до якої входили К. М. Терентюк, В. А. Хоменко, К. Р. Фещенко, О. А. Груша, Б. Д. Тарасенко, О. Данилевський та інші. Багато героїчних справ звершили радянські патріоти. Вони вели агітаційну роботу серед населення. Влаштувавшись на роботу до установ окупантів, підпільники добували цінні відомості, документи, які передавали народним месникам. У боротьбі з ворогом майже усі підпільники загинули.

На території Іванківського району у 1942—1943 рр. діяв партизанський загін ім. Щорса (командир — А. Є. Петров, комісар — М. С. Федоренко), що об’єднував 200 бійців. Народні месники знищували карателів, нападали на військові частини противника, висаджували в повітря мости.

У вересні 1943 року з Чернігівського партизанського з’єднання М. М. Попудренка у район Іванкова була надіслана група партизан у складі М. І. Зелінського, М. Н. Никипорця, О. Ю. Старкова, яка мала завдання ще ширше розгорнути народну боротьбу проти окупантів. На базі цієї групи було створено ще один партизанський загін з 100 бійців, який активно діяв аж до приходу частин Червоної Армії.

11 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту з боями форсували річку Тетерів і визволили Іванків. Радянські воїни розгромили тут значне угрупування гітлерівців. Було знищено до 1,5 тис. ворожих солдатів і офіцерів, захоплено 12 танків, 38 гармат, 20 тракторів, 75 автомашин тощо.

Трудящі Іванкова свято бережуть пам’ять про радянських воїнів, що загинули в боях за визволення селища. Тепер у центрі Іванкова, в парку культури й відпочинку, височить пам’ятник загиблим героям.

Окупанти завдали великої шкоди Іванкову. Були зруйновані підприємства, колгоспи, будинки адміністративних і культурно-освітніх закладів, багато жител.

Після визволення Іванкова трудящі під керівництвом партійної організації доклали чимало зусиль, щоб якнайшвидше залікувати рани, заподіяні війною. Вже 1944 року стали до ладу маслоробний, льонопереробний та цегельний заводи. В дуже складних умовах провадилася перша весняна сівба в місцевих колгоспах. Не вистачало робочих рук, реманенту, насіння^ тягла. Але труднощі було подолано. Колгоспники виростили врожай і здали в фонд оборони хліб та інші продукти, внесли на будівництво танкової колони й ескадрильї літаків 233 тис. карбованців.

Колгоспи ім. Комінтерну та ім. Політбюро ЦК КП(б)У в 1948 році повністю відновили довоєнні площі посівів. 1950 року вони об’єдналися в одне господарство — ім. Комінтерну.

У короткі строки відновили діяльність медичні й культурно-освітні заклади. Для дітей, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, відкрився спеціальний будинок.

До 1950 року народне господарство Іванкова було повністю відбудоване. Ліквідувавши наслідки війни, трудящі під керівництвом партійної організації розгорнули боротьбу за дальше піднесення економіки й культури.

1959—1960 рр. до колгоспу ім. Комінтерну приєдналися колективні господарства сіл Болотні, Запрудки, Сукачів. Тепер центральна садиба колгоспу ім. Комінтерну розташована у Іванкові, а в названих селах — його виробничі бригади й ферми. За колгоспом закріплено 4,9 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,2 тис. га орної землі. За цих умов колгосп має можливість більш раціонально використовувати земельні площі для розвитку землеробства, тваринництва.

Велике значення для підвищення ефективності колгоспного виробництва має його спеціалізація. З урахуванням природно-економічних умов у господарстві вирощують льон, картоплю, зернові культури, розводять м’ясо-молочну худобу. Спеціалізація цілком виправдовує себе економічно. У 1967—1970 рр. собівартість виробництва льону, картоплі, м’яса і молока була нижчою від середньо-обласної. У завершальному році восьмої п’ятирічки у колгоспі вироблено на кожні 100 га сільськогосподарських угідь по 285 цнт молока й 50 цнт м’яса. Зібрано добрий врожай льону, картоплі. Ефективність колгоспного виробництва також забезпечується потужною технічною базою. У господарстві з року в рік зростає кількість машин, що має велике значення для механізації трудомістких виробничих процесів, підвищення продуктивності праці. Зараз у колгоспі є 32 трактори, 30 автомашин, 21 комбайн та інша складна сільськогосподарська техніка.

Багато уваги приділяється запровадженню у землеробство й тваринництво досягнень науки й передового досвіду. В процесі колективної праці, на основі соціалістичного змагання зростають новатори виробництва. За вирощування високих врожаїв льону й картоплі ланкова Н. Ф. Сидоренко і бригадир Л. Ф. Ласкаржевський нагороджені орденом Леніна, а ланковій Л. Н. Бойченко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Про результати господарювання свідчать фінансово-економічні показники. У 1970 році неподільний фонд колгоспу ім. Комінтерну становив 2065 тис. крб., а його прибутки — 698,4 тис. карбованців. Тут здійснюється гарантована оплата праці колгоспників. За свої кошти колгосп проводить значне будівництво господарських приміщень, житлових будинків для колгоспників тощо.

У економіці повоєнного Іванкова значну роль відіграють промислові підприємства. Тут розвивається харчова промисловість. Новими підприємствами є овочесушильний завод і комбінат продтоварів. На базі нової техніки реконструйований маслозавод. 1954 року у Іванкові став до ладу деревообробний комбінат. Новобудови забезпечує матеріалами цегельний завод. 1958 року на базі Іванківської МТС створено районне об’єднання «Сільгосптехніки», яке здійснює продаж машин, запасних частин та інших матеріально-технічних засобів, мінеральних добрив, а також ремонтує трактори, комбайни та іншу техніку колгоспів.

На промислових підприємствах працює понад 800 робітників і службовців. Колективи трудящих постійно змагаються за виконання й перевиконання виробничих планів. Особливо широкого розмаху набуло соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Підприємства селища достроково виконали п’ятирічний план.

Тепер Іванків — впорядковане красиве селище. За післявоєнні роки з’явився ряд нових вулиць, покритих асфальтом, споруджено багато сучасних будинків. Від Іванкова до Поліського прокладено автомагістраль. Він має автобусне сполучення з Києвом і всіма селами району.

До послуг трудящих у селищі 24 магазини, універмаг, ресторан, кафе, будинок мод, готель. Тут є 2 лікарні з поліклінічними відділеннями, пологовий будинок, аптека. В медичних установах працюють 42 лікарі і 87 фахівців з середньою спеціальною освітою.

Помітні зміни сталися і в освіті, культурі трудящих. На 1 січня 1970 року з числа усіх жителів 18 проц. мали вищу освіту, 54 проц.— середню і 28 проц.— неповну середню. Понад 1 тис. дітей навчається у середній школі. Крім того, в Іванкові є вечірня і заочна середні школи та семирічна музична школа. На ниві народної освіти працює 96 учителів.

У селищі є будинок культури, клуб, широкоекранний кінотеатр, бібліотека для дорослих і бібліотека для дітей, книжковий фонд яких становить 152 тис. томів. Відкрито народний музей В. І. Леніна.

При будинку культури працює народний університет.

Іванків і навколишні села славляться народними умільцями.

Рушники, доріжки, сорочки та інші вироби місцевих вишивальниць, більшість з яких працює у Іванківській філії Київської фабрики художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка, добре відомі у Радянському Союзі та за кордоном. Роботи народних умільців експонуються на республіканських, всесоюзних й міжнародних виставках.

Серед визначних майстрів української художньої вишивки по праву називають імена Г. І. Верес, О. К. Козяр, Г. В. Любиш, К. О. Бондаренко, М. М. Сидоренко, О. Д. Шкоденко, Т. Г. Козяр, М. М. Пархоменко та інших. Вони не лише майстерно вишивають, а й роблять малюнки за мотивами рідної природи. За свої твори Г. I. Верес удостоєна премії ім. Т. Г. Шевченка 1964 року, а Г. В. Любиш та К. О. Бондаренко відзначені урядовими нагородами.

Далеко за межами нашої республіки відоме ім’я заслуженого діяча мистецтв УРСР, члена Спілки художників України М. О. Примаченко. Вона — видатний майстер українського народного декоративного розпису. Орнаментальні композиції, створені нею, застосовуються в настінних розписах, вишивках, кераміці, в ілюструванні дитячих казок. За цикл творів, об’єднаних під назвою «Людям на радість», М. О. Примаченко удостоєна звання лауреата премії ім. Т. Г. Шевченка 1966 року.

Уродженцями Іванкова є також український письменник В. С. Швець і генерал-лейтенант К. С. Мельник.

Справжніми організаторами й політичними вихователями трудящих є партійні організації підприємств, колгоспу, установ, які об’єднують понад 650 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи показують приклад у праці, виступають ініціаторами соціалістичного змагання, патріотичних починань. їх бойовими помічниками є комсомольські організації, у лавах яких нараховується 600 юнаків та дівчат. Серед молоді багато новаторів виробництва. Комсомолка — трактористка колгоспу ім. Комінтерну Тамара Щипська у 1970 році в обласному змаганні механізаторів здобула перше місце. З 1931 року у Іванкові видається районна газета «Трибуна праці».

Велику роль у господарчому й культурному житті Іванкова відіграє селищна Рада депутатів трудящих. Спираючись на численний актив, вона провадить значну роботу щодо впорядкування райцентру, постійно дбає про поліпшення торгівлі й громадського харчування, медичного обслуговування населення, роботу шкіл, культурно-освітніх закладів тощо.

Натхненні історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, трудящі Іванкова розгортають боротьбу за дострокове виконання дев’ятого п’ятирічного плану.
Л. О. РУТЕНКО, І. Г. ДУДАР, С. І. ПОНОМАРЬОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Іванків, смт, Іванківський район, Київська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК (католики)
Українська назва Іванків, м-ко Російська назва Иванков, м.
Коментарі
Адмін поділ Радомишльського пов. Київської губ.
Деканат Радомишльський Релігія Католики
Приписні села Абрамівка, д.; Баланівка, д.; Берестянка, д.; Блиставиця, д.; Блича, д.; Гаврилівка, д.; Горностайпіль, м-ко; Гостомль, м-ко; Димарка, д.; Дитятки, д.; Домонтоів, д.; Запрудка, д.; Злодіївка, д.; Зорин, д.; Кимерка, хут.; Козаровичі, с.; Котюжанка, с. ; Кочева, д.; Красний Ріг, хут.; Левківська Рудня ; Леонівка, д.; Луб'янка, д.; Медвин, д.; Мойсійки, д.; Наталин Фольварк; Небрат, д. ; Обуховичі, с.; Оране, с.; Оцительська Гута; Прибірськ, с.; Пироговичі, д.; Рови, хут.; Ротичі (Рогтичі), с.; Русаки, д.; Семенівка, д. ; Станилівка, д.; Степанівка, д.; Страколіс, д.; Сукачі, д.; Термахівка, д.; Толокун, д.; Фрузинівка, д. ; Церков, д.; Шибене, с.; Шпилівська Рудня; Яблонка, д.; Ясногородка, д.;
Костел Успіння Пресвятої Богородиці

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1040 1 59(1835-н.); 60(1835-1844-н.); 62(1835-ш.); 64(1836-н.); 65(1836-н.); 67(1836-с.); 68(1837-н.); 70(1837-ш.); 71(1837-с.); 72(1838-н.); 73(1838-ш.); 74(1838-с.); 75(1839-н.); 76(1839-ш.); 77(1839-с.); 78(1840-н.); 79(1840-с.); 80(1840-ш.); 81(1841-н.); 82(1841-ш.); 83(1841-с.); 84(1842-н.); 85(1842-ш.); 86(1842-с.); 87(1843-н.); 88(1843-ш.); 89(1843-с.); 90(1844-н.); 92(1845); 93(1846); 94(1847); 95(1848); 96(1849); 98(1849-1863-н.); 101(1850-н.); 102(1850-ш.); 103(1850-с.); 104(1851-н.); 105(1851-ш.); 106(1851-с.), 107(1852-н.); 109(1852-с.); 110(1853-н.); 111(1853-ш.); 112(1853-с.); 113(1854-н.); 114(1854-ш., с.); 116(1855-н.); 117(1855-ш.); 118(1855-с.); 119(1856-н.); 120(1856-ш.); 121(1856-с.); 123(1857-н.); 124(1857-ш.); 125(1857-с.); 127(1858-н.); 128(1858-ш.); 129(1858-с.); 131(1859); 133(1860); 136(1861); 138(1862); 140(1863); 143(1864); 145(1864-н., ш.); 148(1865); 151(1866); 151а(1866-н., с.); 156(1867); 166(1868); 181а(1874-1875, 1876-ш.,с., 1877, 1887-1893); 190(1876-н.); 191(1878); 192(1879); 193(1881); 194(1882); 195(1883); 199(1886); 240а(1894-1904); 244а(1895, 1899, 1901-1908-н.); 315(1913); 322(1869); 337(1905-1912); 339(1910-н.; 1911; 1913-1917; 1918-н., с.);
метрична книга 1040 2 395(1865); 411(1872-н., ш.); 416(1880); 454(1916-н., с.);
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера И-І-Ї-Й”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей